Дух і свідомість. Природа та сутність свідомості як філософська проблема.

1. У техногенній цивілізації існує як видозмінена міфологія архаїчного типу, так і власна^[3]. Основою такої міфології є ритуальна раціональність: ощадливість і планування, усунення неоднозначностей, спроба зведення всього до обчислюваної форми. При зіткненні з новою областю непізнаного наука породжує свої «гносеологічні» міфи (відкриття марсіанських «каналів», питання про поширеність життя у Всесвіті)^[4], які використовує художня творчість, зокрема фантастика^[5]. У сучасних мегаполісах розвивається міська міфологія, представлена міськими легендами^[6][7].

До проявів архаїчної міфології зараховують віру в паранормальні явища, НЛО, псевдонаукові вчення, наприклад, про планету Нібіру^[8].

В контексті художньої творчості сучасна міфологія позбавилася сакральності, проте навколо окремих творів можуть утворюватися своєрідні культи (наприклад, джедаїзм). Системи вигаданих міфів, до прикладу, міфи Ктулху, також називаються міфологіями або вигаданими чи авторськими міфологіями.

Міф — не ідеальне поняття, і також не ідея й не поняття. Це є саме життя. Для міфічного суб'єкта це є справжнє життя, з усіма її надіями й страхами, очікуваннями й розпачем, з усією її реальною повсякденністю й чисто особистою зацікавленістю.

Прикладне використання міфів, нині досить активне, можна побачити в таких професійних ділянках:

- бізнес, особливо брендування, реклама й піар,

- військова наука,

- політтехнології,

- економіка уяви/бажань (це в першу чергу індустрія кіновиробництва, телебачення і коміксів).

Усі ці прикладні сфери мають достатньо фінансування, щоб не лише знаходити й оновлювати старі міфи, а й творити нові. Саме тому вони здатні зробити крок у новому напрямку. Адже перед ними стоять нові завдання, виконання яких ще й підкріплюються матеріально. Тобто є всі умови для того, щоби зробити принциповий крок уперед.

Усі ці сфери намагаються вибудувати нематеріальні мости до матеріального світу. Потрапити в деякі точки цього матеріального світу можна лише за допомогою світу нематеріального. Саме тому полковники починають читати, приміром, Юнга, про що раніше не можна було подумати навіть у страшному сні. Тому сьогодні радше можна уявити не серію «Юнг для чайників», а серію «Юнг для полковників і підполковників», позаяк генерали вже книжок не читають.

Бізнес у сферах реклами, брендування й піару працює за моделлю приєднання своєї власної символізації до сильнішого символу. Такими були приклади, з яких починався піар, наприклад, коли Бернейс вибудовував конструкцію: що більше Гватемала продасть нам бананів, то більше вона зможе купити в нас зброї, щоб боротися з комунізмом. Тобто банани були прирівняно до антикомунізму. Так само в ситуації, коли треба було долучити жінок до вільного куріння в публічних місцях, він організував парад вулицями Нью-Йорка жінок, одягнутих як статуя Свободи, а замість смолоскипів вони несли над собою великі сигарети.

Так само міфологізують свій продукт і політтехнологи. 1991 року нам замінили символи соціалізму й комунізму символікою капіталізму й демократії. Більш «зношені» символи (які, відповідно, погано працюють) було замінено новими (хоча б для нас). Коли потреба в політикові-руйнівнику зникла, всі почали казати, що вони не політики, а господарники.

Військові, зрозуміло, виявилися слабшими в літературознавстві, але сильнішими в тому, що нині зветься нейропсихологією, нейрохімією і взагалі нейронаукою. Йдеться про вплив на прийняття рішень, наприклад, стресу, емоцій чи болю. Це американське дослідження, результатом якого стала співпраця гуманітаріїв і військових. Агентство Reuters сповістило про вихід відповідної англійської праці (Kelland K. Neuroscience the new face of warfare: experts), в якій теж досліджено можливий уплив нейронауки на проблеми національної безпеки. Один із авторів цієї праці, професор із міжнародної безпеки Дендо, каже: «Ми стоїмо на початку цілої серії застосувань нейронауки, і це ідкриває нам вікно можливостей для оцінювання всіх за і проти».

Економіка бажань чи економіка уяви, так назвімо цю сферу, де люди заробляють на чужих бажаннях чи уяві, а точніше на продажу замінників у вигляді своїх власних бажань та уяви.

 

2. Терміни модерн (36) та постмодерн з’явилися в другій половині 20-го ст. Культура розвивалася так: антична культура, середньовіччя, доба відродження, новий час (новоєвропейська культура). В другій половині 20-го ст. запропоновано іншу періодизацію: премодерн, модерн, постмодерн. Відрізняються системою цінностей, світобаченням і образом і місцем в світі людини. Модерн – 17-19 ст, але торкається і першої половини 20-го ст. Виникає наука (Бекон і Декарт). Проголошується гасло що людина повинна підкорити собі природу за допомогою пізнання. Людина повинна бути володарем суспільних відносин. Людина відчуває себе вільною і здатною змінити світ. Місце віри в бога займає розум і наука. Спираючись на цю віру людина ставиться до соціального світу і природи. Віра в бога залишається, хоча деякі мислителі заперечують бога взагалі. Віра в бога не є універсальною, вона є приватною справою. Релігія розглядається як приватна справа довільної людини. Релігія стала справою не держави а приватною справою кожної людини. В ісламських державах дуже важко йде процес свободи віри. Соціальний гносеологічний оптимізм – віра в те, що спираючись на розум і науку людина може вирішити всі проблеми людського буття. Людина може створити світ в якому буде панувати благо і добро. Доба модерну – доба НТР, індустріалізації Європи. Доба модерну призвела до виникнення Європейської парламентської демократії, виникає ідея правової держави, громадянського суспільства прав і свобод людини. Модерн – це епоха безмірної довіри до людського розуму. Раціоцентризм – в центрі людський розум. Діючи у відповідності з розумом людина може безмежно вдосконалювати світ. Ідеалом стає суспільство розвиток якого спирається на 4 фактори: природознавство, техніка, індустрія, парламентська демократія. Ідея безмежного розвитку стосується всього і людини також – з часом людина змінюється і стане іншою і кращою завдяки науці і знанням. Просвітництво – треба дати людям освіту і вони будуть щасливі, будуть по іншому будувати своє життя. Згодом людина знаходить підґрунтя знаходитись в центрі всесвіту в своєму розумі – вона може завдяки техніці опанувати світом. Але доба модерну виявила серйозні протиріччя в розвитку людства таким шляхом. Маркс критикує буржуазне суспільство що воно не здатне реалізувати ідеали модерна, і для їх реалізації треба знищити буржуазне суспільство. В такий спосіб можна реалізувати ідеали модерну. Постмодернізм. Ця течія філософії поставила під сумнів всю раціоналістичну позицію філософію модерну. Вона стверджує що ідеали просвітництва виявились утопією. Те що було в Освенцені – яскравий приклад. Все це зумовлено тим що проект просвітництва виявився нездійсненим. Постмодерн є як доба Європейської історії (особливий умонастрій який поширений в усіх сферах людської діяльності) Здійснюється критичне осмислення цінностей доби модерну. Воно пов’язано з глобальними проблемами перед якими постало людство. Необхідно переглянути всю стратегію нашою цивілізації. Основні ознаки:

1. занепокоєність інтелектуальної спільноти глобальними негативними наслідками 300 річного здійснення проекту просвітництва (2 світові війни, знищення величезних мас людей під час голодоморів, забруднення, озонні дірки, глобальне потепління, вичерпання енергоджерел, расизм, націоналізм, снід і таке інше);

2. розчарування в колективних прагненнях і сподіваннях яки були пробудженні просвітництвом;

3. критика європоцентризму – скептичне ставлення до прояву європоцентризму, інші цивілізації теж треба враховувати;

4. скептіз до філософських вчень модерну, особливо до філософії Гегеля (абсолютизація розуму і можливостей людського духу);

5. гетерогенність світу – наявність різних культур і різних традицій і навіть різних цивілізацій;

6. нова наука (останні десятиріччя 20-го ст.), наука модерну говорила про те що світ створений за мірками розуму, він логічний; сучасна картина світу говорить про те що в світі існує хаос, нестабільність, випадковість; ідея спонтанного розвитку ідея хаосу, момент нестабільності світу.

Представники постмодернізму – здебільшого французи: Ліотар, Дельоз, М. Фуко, Барт, Дерріда, американець Р. Рорті. Їх філософія сильно відрізняється від класичної. Вони критично поставились до метафізики, як величезні побудови яка стає загрозою для орієнтації людини в світі. Спосіб підходу до філософії – посилаються на традиції закладені Ніцше і Хайдегером. Хайдегер заклав підстави “деструкції” філософії – це не руйнація а нове прочитання, переосмислення філософських текстів.

 

3. Свідомість як феномен буття втілює в себе і матеріальне, і духовне. Останнім часом слово "духовність" отримало широке поширення. Йдеться про духовну культуру, про багатовимірність духовного життя, нарешті, про відродження вітчизняної духовності та національної самосвідомості. Свідомість людини невідривно від його тілесної організації. Історія філософії містить безліч прикладів, які свідчать про спроби вирішити протиріччя двоїстої природи свідомості: показати, з одного боку, визначальну роль його фізіологічних передумов і, з іншого, - розкрити його метафізичне, ідеальне початок. Сьогодні ясно, що комплекс природничих наук, включаючи психологію і психофізику, вивчає не душу, а фізичні явища, пов'язані в нашому тілі з психічними процесами. Для природознавства "душа", "дух", "духовне життя" - поняття, що мають проблематичний характер. Філософія, будучи однією з форм суспільної свідомості, спрямована, таким чином, на пізнання самої себе. Дух - це сукупність і осередок усіх функцій свідомості, сконцентрованих в єдиній індивідуальності. Певною мірою дух виступає знаряддям свідомої орієнтації людини. Вся історія філософії являє собою спробу підібратися до таємниці духу. Це слово досить широко поширене в лексиконі всіх народів. Вживаючи його, ми не завжди вдумуємося, вникаємо в його глибинний сенс. На ранніх етапах людської історії свідомість не відділяло себе від духу. Більш того дух і плоть сприймалися в єдності. Лише пізніше виникає проблема душі і тіла. У філософії проблема духу - це фактично проблема свідомості. Довгий час існувала навіть наука пневматология (від грецького "pneuma" - дух, душа), що дослідила природу і прояви духу. Дух є життя, доля, вважали вчителя християнства. Життя ж розкривається в досвіді, отже, і дух пізнається тільки в досвіді. Російський філософ С. Н. Трубецькой (1862-1905) писав: "Людський дух об'єктивний лише в суспільстві та громадській діяльності, в спілкуванні з розумними істотами - там, де вони існують істинно, не тільки в собі і для себе, а й в інших і для інших, і де інші існують в ньому і для нього, так само як він сам. Тому людський дух може бути цілком об'єктивним лише в зробленому, абсолютному суспільстві. І можна сказати, що прагнення до такого суспільства є прагнення до істинної життя духу, безсмертя і воскресіння ". * Н. А. Бердяєв у творі "Дух і реальність" підкреслював, що в німецькій класичній філософії, яка продовжила традицію відшукання духу в бутті, філософія духу стала філософією об'єктивного буття. Насправді ж, вважає Бердяєв, дух тобто не видима річ. Чистий духовність знаходиться за межами уявного протиставлення суб'єкта та об'єкта. Дух увазі вища якість по відношенню до душевного і тілесного.
"Дух є істина душі, - пише Бердяєв, - її вічна цінність. У цьому сенсі дух має аксіологічний характер, він пов'язаний з оцінкою. Духовність є вища якість, цінність, вище досягнення в людині. Дух дає сенс дійсності, а не є інша дійсність. Дух є як би подих Боже, проникаюче в істота людини і повідомляє йому вище гідність, вища якість його існування, внутрішню незалежність і єдність ". * Свідомість починається з споглядання, пережитого як відчуття, сприйняття реального світу, в якому живе людина. Саме відчуття виступає джерелом і першоосновою свідомості. У ході споглядання світу людина формує безпосередні зв'язки з об'єктом: відчуває його і переконується в його достовірності.
Відчуття - це здатність відображати різні властивості предметів об'єктивного світу під час їх безпосереднього впливу на органи чуття. Відчуття забезпечує зв'язок свідомості з миром, причому в такій мірі, що в підсумку "інакше, як через відчуття, ми ні про яких формах речовини і ні про яких формах руху нічого дізнатися не можемо".
Сприйняття висловлює результат цілісного впливу на органи чуття одиничних предметів, їх властивостей і відносин. Таким чином, сприйняття - це своєрідно структурований образ, що складається з комплексу відчуттів. Сприйняття у людини супроводжується осмислюванням предметів, їх властивостей і відносин. Закріплення і збереження отриманої інформації забезпечується пам'яттю.
Уявлення - це така властивість свідомості, в якому воно ніби вперше відривається від свого безпосереднього джерела і починає існувати як відносно самостійне суб'єктивне явище. Подання існує у двох формах - спогади і уяви. Раз виникнувши, подання може надалі мати самостійне значення в житті людини.

 

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 18

Ортега-і-Ґасет Х. Бунт мас.

Рух, час і простір.