Культурно-соціальні та індивідуальні чинники формування особистості.

 

1. Ортеґа-і-Ґассет — ісп. José Ortega y Gasset — (9 травня 1883 — 18 жовтня 1955) — іспанський філософ, У центрі уваги Ортеги — філософсько-історичні та соціальні проблеми, посилений інтерес до котрих є, за Ортегою, відмінною рисою сучасної філософії загалом.

Зміст:І. Навала масII. Піднесення історичного рівняIII. Рівень епохиIV. Зріст життяV. Свідчення статистикиVI. Приступаємо до аналізу масиVII. Шляхетне життя і просте життя, або Зусилля і безвладністьVIII. Чому маси втручаються у все і чому вони втручаються дише насильноIX. Примітивізм і технікаX. Примітивізм і історіяXI. Епоха самовдоволеного паничаXII. Варварство спеціалізації

XIII. Найбільша небезпека - державаXIV. Хто керує світом?XV. Ми доходимо до властивого питання

У своєму знаменитому творі «Бунт мас» іспанський філософ розкриває основні принципи деморалізації Європи, наслідком яких стала навала мас. Автор вже на початку твору вказує на важливість цієї проблеми. Ми не маємо право прогнозувати «Бунт мас», бо це не лише якась політична подія, а по своїй суті, означає моральну та інтелектуальну кризу суспільства[1].
Європа терпить період деморалізації та занепаду, але людство на це не хоче звертати увагу. Причиною такої омани є зріст життя, який полягає в тому, що зросла можливість створювати небачені творіння техніки, а отже виготовляти величезну кількість різноманітних речей. Але це ні до чого хорошого не приводить, бо пересічна людина стала, нажаль мислити не під гаслом «Cogito, ergo sum», а «купую – отже існую». Тому, що людина сьогодення вважає, що живе на вершині розвитку цивілізації: не бачить свою власну особисту кризу[2].

Ортега подає конкретні причини постання мас, яку за його словами породжує ХІХ ст.. За певних історичних обставин шляхта втратила свої приватні права, а на її місце прийшла примітивна маса. Нажаль світом керує маса, яка не прагне перевершити себе. Внаслідок появи лібералізму в пересічної людини з’являються громадянські права. Людина маси не має своїх власних поглядів, хоча попри те намагається керувати світом[3].

В цьому Ортега бачть трагедію людства. Адже можуть бути наслідки непередбачувані. Поряд з причинами появи мас, дослідник цього феномену подає вже певні розв’язки цієї проблеми. «Світ і життя здалися відкритими, її душа замкнулася»[4]. Під цим Ортега мав на увазі, що людина стала байдужою до засад цивілізації і через це людина сьогодення більше зацікавлена в розвитку техніки ніж науки. Науковці створюють все новіші та новіші винаходи, але не розвивають науку. Науковець, який працює передовсім в емпіричній сфері науки, є праобразом маси. Так є тому, що науковець замкнувся в певній сфері науки, а поза неї буквально нічого не знає. Таким чином науковець навіть не в стані забезпечити внутрішнього поступу науки. Виходячи з вище сказаного, Ортега закликає науковців розвивати найперше внутрішній поступ науки та мати знання набагато ширші від тої сфери, якою займається науковець. Бо навіть емпірична наука, в своїй цілості, не є правдивою коли її відрізати від інших наук (математики, логіки, філософії і т.д.)[5].

Нажаль, за словоми Ортега, зараз не так багато людей з енциклопедичними знаннями, ніж скажімо в 1750 році. Також тенденцією стала зневага до «історичного знання». Таке історичне знання правлячих меншин уможливило неймовірний поступ ХІХ ст.. Нажаль воно не присутнє серед правлячих менших сьогодення, які у своїх політичних рішеннях повторюють помилки своїх попередників. Тому іспанський філософ в своєму нарисі закликає, щоб максимум «революція чи еволюція були історичні, а не анархіічні»[6].

Можна вивести три характерні риси, які притаманні цьому типу маси, виходячи з її психологічної структури:

- Переконання, що життя легке, тому пересічна людина пересякнута почуттям влади та тріумфу.

- Вона вважає себе довершеною. Це спонукає її відкидати всякий зовнішній авторитет та накидати свою перевагу.

- Накидає всюди свій простацький погляд без всяких роздумів, за принципом «безпосередньої дії»[7].

Ця пересічна людина без власних поглядів прийшла на зміну домінуючому стану еліти. Нажаль, без домінуючого стану еліти не може нормально розвиватися суспільство. Тому, проблема яка постає внаслідок того, що маса перебрала владу в еліти стає центральною темою книги. Бо така влада «нової людини» з необхідністю приводить до тоталітаризму та деградації у всіх сферах життя.

Ортега-і-Гасет знайшов причини занепаду Європи. Основні причини цього процесу є дві:

- Переміщення влади, яку європейський континент раніше тримав над рештою світу та над собою.

- Деморалізація Європи.

Ці дві причин нерозривно пов’язані і проявляються у несамовитому буті мас. В нас час Європа перестає панувати, і не видно щоб хтось заступив її. Зараз зросла велика кількість націоналізмів, і всі починають повставати проти Європейських заповідей. Під європейським заповідями він розуміє, що за появою мас відбулась втрата поваги до верховної влади та деморалізація кожної особистості. Тоді він дає дуже мудру скептичну пораду: «Наймудріше поступає той, хто не довіряє нічому, що оповіщається, виставляється, випробовується і вихваляється. Все це зникне ще скоріше, як з’явилось. Все, починаючи від манії фізичного спорту (я маю на увазі манію, не самий спорт) аж до насильства в політиці, від «модерного мистецтва» до сонячних купелів на безглуздих модних курортах. Всі ці речі не мають коріння, бо все це пусті вигадки в гіршому розумінні слова, забаганки і примхи»[8].

Вирішення цієї проблеми він бачить шляхом консолідації Європи. Під консолідацією він розуміє «рішення збудувати велику націю з групи континентальних народів»[9], у «Велику національну Державу» Європи. Цій ідеї найбільше заважають комунізм та націоналізм, але найбільшу перепону він бачить в комунізмі, який може заполонити Європу не через самий комунізм, а в супереч йому.

Отже, Ортега-і-Гасет закликає нас, щоб ми виконували свої обов’язки та були відповідальними[10]. Адже без цих речей ми не зможемо жити в гуманному суспільстві.

В цій праці автор показує головні причини деградації суспільства майже у всіх сферах нашої діяльності. А саме це проявляється в політичній, науковій та моральній сферах нашого життя. Ортега пояснює, що цей занепад виник завдяки егоцентризму, падінню моральних норм та обов’язків, а також втратою людини зацікавленості основними засадами цивілізації, наукою заради неї самої, а не її винаходів та історією, яка завжди є вчителькою життя. Автор цієї праці закликає науковців розвивати перш за все внутрішній поступ науки, а не винаходи. Кожного з нас, а особливо політиків, до зацікавленості історією, яка допоможе не повторювати минулі помилки та уможливити поступ у політичних реформах та рішеннях. Закликає кожну людину довіряти лише тому, що достовірне, а цим достовірним є культурні засади та моральні цінності. Розв’язку феномену бунту мас він бачить в інтеграції Європи в єдину європейську націю, яка має повернути панівне становище Європи та зупинити добу влади мас.

Рух час і простір

Термін "матерія" має латинське походження (лат. речовина). У широкому значенні — це субстанція, найглибша сутність світу, його фундамент. Згідно з матеріалістичною філософією, крім матерії в її різноманітних видах та формах, у світі нічого не існує. Навіть свідомість розглядається як властивість матеріального характеру, оскільки вона притаманна високоорганізованій матерії — мозку людини.

У вузькому розумінні матерія — це об'єктивна реальність, яка існує поза і незалежно від свідомості і відображається органами чуття. Отже, головною ознакою матерії є те, що вона — об'єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості.

В основі матеріальних систем і структурних рівнів матерії лежать фізичні види реальності: речовина і поле. Речовина — це вид матерії, який складається з частинок, що мають певну масу спокою. Це фактично всі матеріальні системи — від елементарних частинок до метагалактичних утворень. Поле — це матеріальне формування, якому не притаманна маса спокою, а властива лише маса руху, що залежить від енергії квантів.

Рух матерії — єдність протилежностей: абсолютного і відносного, стійкого і мінливого, перервного і неперервного. Рух матерії абсолютний і вічний. Це означає, що його неможливо ні створити, ні знищити. Разом з тим кожний конкретний матеріальний об'єкт має тривалість існування. Такий стан руху матерії називається спокоєм. Спокій — момент, конкретний вияв руху, рух у рівновазі.

Суттєвими характеристиками руху матерії також є його перервність і неперервність. Перервність — властивість матерії бути дискретною (планети, тіла, кристали, молекули, атоми, ядра тощо). Неперервність, навпаки, — її властивість бути цілісними системами, які утворюються з окремих дискретних елементів, нескінченності їх зв'язків, поступовості зміни станів, плавності переходів з одного в інший.

Соціальний рух (суспільне життя, історія людства) суттєво відрізняється від усіх інших форм і виникає з появою людського суспільства. Основним його виявом є процес матеріального виробництва, який, врешті-решт, визначає всі інші сфери життєдіяльності суспільства.

Простір і час — це атрибути, тобто суттєві властивості рухомої матерії. Вони — корінні форми її існування. Однак філософи — ідеалісти заперечують залежність часу і простору від матерії. Наприклад, Д. Берклі вважав їх суб'єктивними формами сприймання речей. Згідно з І. Кантом, простір і час — апріорні й абсолютно "порожні" форми чуттєвого споглядання речей, внутрішньо і споконвічно притаманні людській свідомості. У світі природних речей не існує ні часу, ні простору. Те й інше властиве лише людському способу сприймання предметів. Г. Гегель, навпаки, визнавав об'єктивність простору і часу, але розглядав їх як результат творчої діяльності абсолютного духу.

Матеріалістична філософія доводить, що простір — це категорія, яка відображає протяжність, структурність, співіснування і взаємодію матеріальних систем та всіх їхніх елементів. Час — категорія для вираження тривалості існування, послідовності зміни станів у русі і розвитку матеріальних систем і елементів, з яких вони складаються.

Смисл субстанційної концепції полягає в тому, що простір і час — самостійні сутності, які існують поруч з матерією і незалежно від неї. Таких поглядів дотримувалися, наприклад, Платон, Демокріт, Епікур, І. Ньютон та ін. Тому відношення між простором, часом і матерією уявлялися ними як зв'язки між самостійними субстанціями. Це вело до висновку про незалежність властивостей простору і часу від характеру матеріальних процесів. Простір вони уявляли як чисту протяжність, порожню "ємність" для речей і подій, а час — як чисту тривалість, що однакова у всьому Всесвіті і перебіг якої ні від чого не залежить.

Найповнішого розвитку субстанційна концепція набула в І. Ньютона, який висунув ідею про існування абсолютного простору і часу. На його думку, простір нерухомий, неперервний, однорідний (однаковий у всіх точках), ізотропний (однаковий у всіх напрямах), тривимірний, нескінченний, ні на що не впливає, і сам не зазнає впливу. Абсолютний час є ні від чого не залежною тривалістю як такою, що рівномірно плине від минулого до майбутнього. Він одномірний, неперервний, нескінченний, однорідний, універсальний. І. Ньютон також доводив, що простір і час не залежать ні від маси речовини, ні від швидкості руху тіл.

Отже, сучасна наука і філософія свідчать, що простір і час, як реальні форми існування матерії, характеризуються цілою низкою особливостей. До їх всезагальних властивостей належать: об'єктивність, тобто незалежність від свідомості людини, абсолютність, кількісна та якісна нескінченність, нерозривний зв'язок одного з одним і з рухом матерії, єдність перервного і неперервного в їхній структурі, залежність від процесів розвитку в матеріальних системах.

Маючи всезагальні властивості, простір і час значно відрізняються один від одного.

До загальних властивостей простору належать: протяжність, зв'язок, тривимірність. Специфічними (локальними) просторовими властивостями матеріальних систем є їх симетрія та асиметрія, конкретна форма і розміри, місцеположення, відстань між тілами, розвиток, мінливість.

До загальних властивостей часу належать: нерозривний зв'язок з матерією, а також з простором, рухом та іншими атрибутами матерії; тривалість, неперервність. Час одновимірний, асиметричний, необоротний і спрямований завжди від минулого до майбутнього. Специфічними властивостями часу є конкретна тривалість та періодичність існування тіл, одночасність подій, ритм процесів, швидкість зміни станів, мінливість.

Вчення про час і простір поглиблюється і розвивається разом з розвитком науки в цілому, але особливо — природознавства і соціальної філософії. Отже, знання про світ мають завжди конкретно-історичний зміст, постійно удосконалюються і поглиблюються.