Семінарських занять із філософії

СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ ІЗ ФІЛОСОФІЇ

Тема 1. ФІЛОСОФІЯ: ЇЇ ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ У СУСПІЛЬСТВІ.

1. Поняття світогляду та його історичні типи: міфологічний, релігійний, філософський.

2. Специфіка філософського світогляду. Основне питання філософії.

3. Філософія у системі культури. Функції філософії.

Основні терміни

 

Духовність – філософська категорія, що відображає процес самотворення людини, тобто вибудовування нею свого «внутрішнього світу», формування власної життєвої позиції, визначення свого місця у суспільстві.

Світ – філософська категорія, яка відображає все, що оточує людину (природні речі і явища, соціальну дійсність), а також духовний стан самої людини (почуття, емоції, знання, переконання, мрії, ідеали, вірування тощо). Розрізняють об’єктивний і суб’єктивний, матеріальний і духовний світ. Відношення людини до світу виступає серцевиною світогляду.

Світогляд – це синтез знань, переконань, почуттів, емоцій, переживань, волі (готовності до певних дій), цілей, мрій, надій, вірувань, ілюзій, сподівань, ідеалів і т.д., що складаються у процесі життєдіяльності людини під безпосереднім впливом її матеріальних і духовних умов життя. Він є духовно-практичним утворенням, що ґрунтується на співвіднесенні наявного, уявного, бажаного та належного. Теоретичною формою світогляду є філософія.

Філософія – особлива форма теоретичного знання про світ як цілісність та можливості його осягнення людським розумом, яке відображається у найбільш загальних поняттях (категоріях). Вона спрямована на вироблення системи ідей, що виражають ставлення людини до природної та соціальної дійсності, і тим самим виступають її світоглядними орієнтирами та програмують поведінку в суспільстві.

Ідеалізм – філософське вчення, згідно з яким свідомість, духовне начало є первинними, а матерія – вторинною.

Матеріалізм – філософське вчення, згідно з яким матерія є первинною, а свідомість, дух – вторинні.

Дуалізм – філософське вчення, згідно з яким матеріальне і духовне начала не залежать одне від одного. Він виходить із визнання подвійності першоначал світу – матерії і духу (свідомості).

Агностицизм – філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання об’єктивного світу людиною. Згідно з ним неможливо однозначно довести, що наші знання відповідають дійсності.

Культура – це процес виробництва, споживання, передачі від покоління до покоління матеріальних та духовних цінностей, який характеризує поступальність суспільного розвитку.

 

Питання та завдання для самоконтролю

 

1. Як Ви розумієте духовність? З вирішенням яких питань вона зв’язана?

2. Дайте визначення світогляду та покажіть відмінність між його історичними типами: міфологічним, релігійним і філософським.

3. Чому філософія як система теоретичних знань зароджується саме у Стародавній Греції?

4. Як Ви розумієте слова Арістотеля про філософію: “Всі інші науки є більш необхідними, але кращої – немає жодної”. (Аристотель. Метафизика // Соч. В 4-х т. Т.1.– М.: Мысль,1975.– С.70)?

5. Сформулюйте у загальному вигляді основне питання філософії та покажіть, як воно видозмінювалося в історії філософії?

6. Прочитайте наступний уривок із твору А.Камю та проаналізуйте сформульоване ним основне питання філософії: “Вирішити, варте чи не варте життя того, щоб його прожити, – означає відповісти на фундаментальне питання філософії. Усе інше – чи має світ три виміри; чи керується розум дев’ятьма або дванадцятьма категоріями – є другорядним”. (А.Камю. Миф о Сизифе // Сумерки богов.–М.: Политиздат, 1989. – С.223.)

7. Покажіть, у якому відношенні перебувають між собою філософія та культура.

8. Назвіть та розкрийте основні функції філософії.

 

Література

 

Основна:

ПРАКТИКУМ З ФІЛОСОФІЇ: Навч. посібн. / Л.Г.Дротянко, О.А.Матюхіна, В.Г. Вдовиченко та ін. – К.: Книжкове видавництво НАУ, 2006. – С.6-23.

ВВЕДЕНИЕ в философию: Учебное пособие для вузов. / авт кол. Фролов И.Т и др. – М.: Республика, 2004.– С. 7-40.

КАНКЕ В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов. – М.: Логос, 2002. – С. 2-20.

СПИРКИН А.Г. Философия: Учебник для вузов.- М., Гардарики 2003. – С. 11-22.

ФИЛОСОФСКИЙ энциклопедический словарь. – М., 1994. – /статті: «философия», «культура», «мировоззрение», «мир», «мифология», «мироощущение», «миропонимание»/.

ФІЛОСОФІЯ: Навчальний посібник /І.Ф.Надольний, В.П.Андрущенко та ін. За ред. І.Ф.Надольного. – К.: Вікар, 1997. – С.5-30.

ФІЛОСОФІЯ: Підручник /І.В. Бичко, І.В. Бойченко, ін. - К., 2001. – Розділ 1.

ФІЛОСОФІЯ: Посібник для студентів вищих навчальних закладів /Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. – К.: Академія, 2001. – С. 9-35.

 

Додаткова:

ГУРЕВИЧ П.С. Основы философии: Учебник. – М.: Гардарики, 2000. – С. 13-85.

ДРОТЯНКО Л.Г. Фундаментальне та прикладне знання як соціокультурна і праксеологічна проблема: Монографія. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 6-94.

КРИМСЬКИЙ С.Б. Запити філософських смислів. К.: Вид. ПАРАПАН, 2003. – С.8-21.

МАМАРДАШВИЛИ М.К. Как я понимаю философию. – М.: Прогресс, 1992– 14-26.

ШАПОВАЛОВ В.Ф. Основы философии. От классики к современности, изд. 2-е, доп.: Учебное пособие для вузов. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. – С. 5-52.

 

Першоджерела:

МИР философии: Книга для чтения. В 2-х частях. Ч.1 – М.: Политиздат, 1991. – С. 10-13, 15, 18-21, 25, 53, 57-58.

ОРТЕГА-И-ГАССЕТ Х. Что такое философия? – М.: Наука, 1991. – С. 51-192.

СУМЕРКИ БОГОВ. - М.:Изд. полит. литературы, 1989.- С.223.

ХАЙДЕГГЕР М. Основные понятия метафизики. Что такое метафизика // Вопросы философии. – 1989 – № 9.

ЯСПЕРС К. Философская вера // Смысл и назначение истории. – М.: Политиздат, 1991. – с. 420-431.

ФІЛОСОФІЯ. ХРЕСТОМАТІЯ: Навч. посіб. // За ред. Дротянко Л.Г., Матюхіної О.А., Онопрієнка В.І. – К.: Вид-во Національного авіаційного університету, 2009. – С.5-12.

 

 

Основні терміни

Апейрон (грецьк. apeiron – безмежне)– поняття, введене в філософію Анаксімандром для визначення безмежної, невизначеної, без’якісної першооснови. що перебуває у вічному русі. Через виділення з апейрону протилежностей і їх боротьби, стверджує філософ, виникла вся багатоманітність речей. Поняття «апейрон» є важливим досягненням давньогрецької філософії на шляху абстрактизації уявлень про першооснову.

Апорії (грецьк. aporia – утруднення, безвихідне становище) - парадоксальні положення Зенона, в яких він поставив проблеми безперервності і конечності, сформулював питання про природу континууму /неперервного/, яке є одним із вічних питань розуму.

Атараксія (грецьк. ataraxia – незворушність) – стан душевного спокою та незворушності. Одне з базових понять пізньої античної філософії; мета, до якої повинен прагнути філософ.

Атомізм (грецьк. atomos – неподільний) – одна з концепцій давньогрецькоЇ філософії, сформульована Левкіпом і Демокрітом, розвинена Епікуром, Лукрецием Карром. Згідно з нею, походження і будова світу пов’язуються з поняттям про атом як його першооснову.

Деміург ( з грецьк.demiurgis- майстер, у переносному значенні –творець) - у філософії Платона, Арістотеля, неоплатоників – творець світу, одне з визначень божества.

Логос (грецьк. logos- слово, думка, розум, закон) - термін, який в античній філософії визначав всезагальний закон, основу світу, його порядок і гармонію.

Релятивізм (лат. relativus - відносний) - філософське вчення про відносність, умовність і суб’єктивність людського пізнання, моральних понять і уявлень. У кінцевому підсумку релятивізм приводить до заперечення об’єктивного змісту знання, моральних понять і суджень.

Трансцендентний (лат. transcendere- переступати) –термін, що означає те, що знаходиться за межами свідомості і пізнання.

Фаталізм (лат. fatalis –роковий) – антидіалектична світоглядна концепція, згідно з якою всі процеси й події, що відбуваються в природі, історії, житті людини, підкорені пануванню необхідності. Вона є наперед визначеною незалежними від людини силами (долею, Богом, об’єктивними законами розвитку), що не залишає місця свободі, творчості.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Які умови сприяли виникненню філософії в Стародавній Греції?

2. Яка проблема є провідною в античній філософії? Обґрунтуйте свою відповідь.

3. Чому Фалес вважає основою всього сущого воду?

4. Як у Геракліта пов'язані уявлення про першооснову з діалектичним розумінням буття як безперервного руху? Обґрунтуйте відповідь, спираючись на зміст поданого нижче уривку:

„Цей космос, той же самий для всіх, не створив ніхто ні з богів, ні з людей; але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що мірами розгоряється та мірами згасає".

Геракліт

5. Поясніть, чому Зенон заперечує рух:

«Рухоме тіло рухається на деяку відстань. Але оскільки всяка відстань ділиться до нескінченності, то рухоме (тіло) за необхідністю повинно спочатку пройти половину тієї відстані, на яку воно рухається, і (тільки) потім усю (відстань). Але до половини всієї відстані воно повинно пройти половину половини і знову ж таки половину цієї останньої відстані. Таким чином, половини відстані нескінченні за числом, бо в будь-якій відстані можна взяти половину, а нескінчені за числом величини неможливо пройти за скінчений проміжок часу.»

Зенон

6. Виявіть відмінність у розумінні атома у вченні Демокріта і в сучасній науці.

7. Поясніть, як Ви розумієте тезу Протагора:

„Людина є мірою всіх речей, а саме: для існуючих – мірою буття, для неіснуючих – небуття. "

Секст Емпірик

8. Прочитавши поданий нижче уривок, поясніть, у чому, згідно з Арістотелем, полягає різниця між досвідом і знанням. Чи погоджується Арістотель із Платоном, що правдивим знанням є лише знання загальних ідей?

"Тому, якщо хтось має абстрактне знання, а досвіду не має і пізнає загальне, але одиничного, яке є в ньому, не знає, то він часто помиляється в лікуванні, тому що лікувати доводиться одиничне. Але ми все-таки вважаємо, що знання й розуміння стосуються більше до мистецтва, ніж до досвіду і вважаємо тих, хто володіє одним із мистецтв, мудрішими, ніж тих, хто має досвід, тому що мудрість у кожного більше залежить від знання, і це тому, що перші знають причину, а другі - ні.”

Арістотель

9. Поясніть, у чому полягає різниця в розумінні щастя у основоположника епікуреїзму Епікура і послідовника стоїцизму Сенеки.

 

Література

Основна:

ВВЕДЕНИЕ в философию: Учебное пособие для вузов. // авт кол. Фролов И.Т. и др. – М.: Республика, 2004.– С. 42-58.

ИСТОРИЯ философии в кратком изложении. –М.: Мысль, 1991. – С.66-195.

ІСТОРІЯ філософії. Підручник / за ред. Ярошовця В.І. –К.: ПАРАПАН. 2002. – С. 53-125.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ: Підручник //Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. - К.: Либідь, 2001. – С. 17-50.

КАНКЕ В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов. – М., 2002. –С.21-51.

КРЕМЕНЬ В.Г., Ільїн В.В. Філософія: мислителі, ідеї, концепції. – К.: Книга, 2005.- С. 72-125.

ПЕТРУШЕНКО В.Л. Філософія.-К.: Каравела, 2001.- С. 52-72.

ФИЛОСОФСКИЙ энциклопедический словарь. – М., 1994 /см. статьи «элеаты», «Гераклит», «Демокрит», «софисты», «скептицизм», «Эпикур», «стоицизм», «неоплатонизм».

ФІЛОСОФІЯ. Підручник. //За ред. Надольного І.Ф. -К.: Вікар, 2001. - С. 29-38.

ФІЛОСОФІЯ: Посібник для студентів вищих навчальних закладів /Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. – К.: Академія, 2001. – С. 56-75.

 

Додаткова:

АСМУС В.Ф. Античная философия. – М.: Мысль, 1976.

БОГОМОЛОВ А.С. Античная философия.- М.:Мысль,1983.

ВИНДЕЛЬБАНД Вильгельм. История философии. - К.: Ника-Центр., 1997. – С. 28-220.

ГУРЕВИЧ П.С. Основы философии: Учебник. – М.: Гардарики, 2000. – С. 93-103.

РЕАЛЕ ДЖ., АНТИСЕРИ Д. История западной философии. От истоков до наших дней в 4-х т. – СПб, Петрополис, 1997. – Т.1. Античность.

ШАПОВАЛОВ В.Ф. Основы философии. От классики к современности, изд. 2-е, доп.: Учеб. пособие для вузов. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. – С. 53-127.

 

Першоджерела:

АНТОЛОГИЯ мировой философии. В 4-х томах. Т.1, ч.1. – М.: Мысль, 1969. – С. 270-271; 275-276; 326-327;526-529.

МИР философии. Книга для чтения. В 2-х частях. – М., 1991. -Ч.1. – С. 184-187; 190-192; 412-414; Ч. 2 - С. 232 - 234.

ФІЛОСОФІЯ Стародавнього Світу. Читанка з історії філософії.- К.: Довіра, 1992.- С. 123 - 125; 143-144; 155-156; 185-188.

ФІЛОСОФІЯ. ХРЕСТОМАТІЯ: Навч. посіб. // За ред. Дротянко Л.Г., Матюхіної О.А., Онопрієнка В.І. – К.: Вид-во Національного авіаційного університету, 2009. – С. 13-25.

 

Тема 3. ПРИЧИНИ ЗАРОДЖЕННЯ І РОЗВИТОК НІМЕЦЬКОЇ КЛАСИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ. ОСНОВНІ ІДЕЇ МАРКСИСТСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ.

 

1.Історичні та соціокультурні передумови формування

класичної німецької філософії

2.«Критична філософія» І. Канта.

3.Система і діалектичний метод Г. Гегеля.

4. Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха.

5. Марксистська філософія: основні ідеї.

Основні терміни

Абсолютна ідея - надприродне, нічим не зумовлене духовне начало, «божественна думка», безособовий розум, які нібито породжують реальний матеріальний світ.

Антропологізм – філософська концепція, яка розглядає усі явища природи, суспільного життя й мислення залежно від властивостей і потреб людини.

Відчуження – філософська категорія, яка виражає перетворення людської діяльності та її наслідків у самостійну силу, що панує над людиною і ворожа їй.

Категорічний імператив – термін Канта для позначення безумовного веління моральної свідомості слідувати в поведінці законові: “дій так, щоб ти ніколи не ставився до людей тільки як до засобу, а завжди як до мети”.

Опредметнення – це перетворення в процесі діяльності суб’єкта людських сил і здібностей з форми руху на форму предмета (тобто перетворення суб’єктивного на об’єктивне). Розпредметнення – це використання людьми наслідків попередньої діяльності і освоєння надбань культури, підтриманняі розвиток завдяки цьому їхнього фізичного буття, виробничих навиків і духовних здібностей.

Панлогізм – об’єктивно-ідеалістичне вчення, яке вважає мислення сутністю, першоосновою світу й ототожнює об’єктивну закономірність з системою логічних категорій.

Річ для нас – річ, як вона розкривається людиною в процесі діяльності і пізнання.

Річ у собі – те, що існує саме по собі, безвідносно і незалежно від людської практики і пізнання.

Трансцендентний – той, що лежить поза межами свідомості й пізнання.

Трансцендентальний (у філософії Канта) – той, що зумовлює можливість пізнання.

Трансцендентальний ідеалізм – назва, яку І. Кант дав своїй критичній філософії на відміну від проблематичного ідеалізму Р. Декарта (який ставив під сумнів існування зовнішніх речей) і догматичного ідеалізму Дж. Берклі (який вважав речі «комплексами відчуттів»).

Питання та завдання для самоконтролю

1. Чим відрізняється «докритичний» і критичний періоди інтелектуального розвитку І. Канта?

2. Охарактеризуйте основні положення теорії пізнання І. Канта.

3. Чим відрізняються теорії пізнання І. Канта і Г. Гегеля?

4. Чим відрізняються діалектика Геракліта, Г. Гегеля і К. Маркса?

5. Що таке абсолютна ідея і як вона, за Г. Гегелем, розвивається?

6. Філософія Л. Фейєрбаха виникла як опозиція до філософії Г.Гегеля. З нижченаведеного вислову Л. Фейєрбаха виявіть, по якій лінії він протиставляє свою точку зору гегелівській: «... суб’єктом нової філософії є... не абсолютний, тобто абстрактний дух, - словом, не розум в абстрактному сенсі, але дійсна і цільна людська істота... Іншими словами: нова філософія, розуміється, також спирається на розум, сутність якого зводиться до людської сутності, таким чином, спирається ні на той анонімний розум, що не має сутності, не має красок, але на розум, насичений людською кров’ю”.

7. Чому Л. Фейєрбах називав свою філософію антропологією?

8. Покажіть, як К. Маркс у “Капіталі” застосував матеріалістично перероблену діалектику Г. Гегеля.

9. У чому криється різниця розуміння діяльності Г. Гегелем і К. Марксом?

10. Чому матеріалізм К. Маркса називають гуманістичним?

11. «Головний недолік, – каже К. Маркс, – усього попереднього матеріалізму – включаючи і фейєрбахівський – полягає в тому, що предмет, дійсність, чуттєвість береться тільки у формі об’єкта, або у формі споглядання ”. Як тлумачити думку К. Маркса, що предмети повинні братися і як людська чуттєва діяльність, як практика, суб’єктивно?

12. У чому полягає матеріалістичне розуміння історії?

13. Охарактеризуйте основні види і функції практики.

 

Література

Основна

ВВЕДЕНИЕ В ФИЛОСОФИЮ: Учебное пособие для вузов. / авт кол. Фролов И.Т и др. – М.: Республика, 2004.– С. 78 – 92.

ВСТУП ДО ФІЛОСОФІЇ: Навчально-методичний посібник / Під ред. Г.І. Волинки. – К., 1993.

ГУРЕВИЧ П.С. Основы философии: Учебник. – М.: Гардарики, 2000. – 438с. КАНКЕ В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов. – М., 2002. – 344 с.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ: Підручник / В.І. Ярошовець, І.В. Бичко, В.А. Бугров та ін. – К., 2002.

СПИРКИН А.Г. Философия: Учебник. - М., 2000. – 816 с.

ФІЛОСОФСЬКИЙ енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. – 743 с. Cтатті: Гегель, Кант, Маркс, Фейєрбах, Фіхте, Шеллінг, Енгельс, Німецька класична філософія, Марксизм.

ФІЛОСОФСЬКИЙ словник. – К., 1973. – 600 с. – Статті: Гегель, Кант, Маркс, Фейєрбах, Фіхте, Шеллінг, Енгельс, Німецька класична філософія, Марксизм.

ФІЛОСОФІЯ: Навчальний посібник / Під ред. І.Ф. Надольного. К., 1997.

ФІЛОСОФІЯ: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. – К.: Академія, 2001. – 576 с.

 

Додаткова

МОТРОШИЛОВА Н.В. Рождение и развитие философских идей: Историко-философские очерки и портреты. – М.,: Наука,1991.

ФИЛОСОФИЯ: Учебник для вузов / Под ред. А.Ф. Зотова, В.В. Миронова, А.В. Разина.- М.: Академический проект, 2004. – С. 175-196.

ШАПОВАЛОВ В.Ф. Основы философии. От классики к современности. Изд. 2-е, доп.: Учеб. пособие для вузов. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. – 608 с.

 

Першоджерела

АНТОЛОГИЯ мировой философии. В 4-х томах, 5 кн. – М.: Мысль, 1969-1972. – Т. 3. – С. 89-394.

КАНТ И. Критика чистого разума. Предисловие кл 2-му изд. Введение / О различии чистого и эмпирического знания // Кант И. Соч. в 6 т. - Т. 3. - М.: Мысль, 1964. - С. 11-19, 31-68.

ГЕГЕЛЬ Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. – Т. 1. Наука логики. – М.: Мысль, 1974. – С. 79-106.

МАРКС К., Энгельс Ф. Немецкая идеология / Фрагмент з розділу «Фейербах» // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – Изд-е 2-е. – Т. 3. – С. 15-49.

МАРКС К. К критике политической экономии. Предисловие // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – Изд-е 2-е. – Т. 13. – С. 6-9.

МИР ФИЛОСОФИИ: Книга для чтения. В 2-х частях / Сост. П.С.Гуревич, В.И. Столяров. - М., Политиздат, 1991. - 1296 с.

ФІЛОСОФІЯ. ХРЕСТОМАТІЯ: Навч. посіб. // За ред. Дротянко Л.Г., Матюхіної О.А., Онопрієнка В.І. – К.: Вид-во Національного авіаційного університету, 2009. – С.60-68.

 

Тема 4. ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ ЗАХІДНОЇ ФІЛОСОФІЇ ТА ЇЇ ОСНОВНІ ТЕЧІЇ.

1. Історичні та соціально-культурні передумови виникнення некласичної філософії.

2. Основні течії західної некласичної філософії кінця ХІХ - ХХ ст.:

- «філософія життя»;

- психоаналіз З.Фрейда та неофрейдизм;

- філософська антропологія;

- екзистенціалізм та його основні напрями;

- позитивізм, його сутність та історичні форми;

- релігійна філософія ХХ століття;

- комунікативна філософія.

 

Основні терміни

Ірраціоналізм – вчення, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт), а джерелом пізнання – інтуїція, почуття.

„Філософія життя ” – напрям у некласичній філософії, представники якого проголосили життя (в біологічній, психічній формах) основним предметом філософії.

Волюнтаризм - філософська течія, яка проголошує основою світу волю, протиставляючи її розуму.

Філософська антропологія – філософський напрям, який виникає на початку ХХ століття та синтезує філософський, теологічний і науковий підхід у пізнанні людини.

Екзистенціалізм – суб’єктивістське вчення, в якому вихідні значення сущого (часовість, інша людина, річ) виводяться з існування (екзистенції) людини.

Позитивізм – філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечує пізнавальну цінність філософських знань.

Комунікація – максимально широкий термін, що окреслює людську взаємодію у світі. У сучасній філософії використовується передусім як ознака конструктивної взаємодії особистостей, соціальних страт, націй та етносів, яка розгортається на основі взаємної толерантності й порозуміння.

 

 

Питання та завдання для самоконтролю

 

1. Якими були історичні умови формування західної некласичної філософії кінця ХІХ-ХХ століття?

2. Що сприяло появі „філософії життя” та назвіть її характерні риси?

3. Розкрийте сутність «ірраціоналізму» у філософії.

4. Розкрийте основні риси психоаналітичної філософії.

5. Прокоментуйте фундаментальні риси екзистенціалізму.

6. Що є істотним у людині згідно з концепцією М. Хайдеггера?

7. Прокоментуйте концепцію “комунікації” К. Ясперса. Яка теза лежить в основі цієї концепції?

8. Як вирішує проблему буття людини атеїстичний екзистенціалізм?

9. Як філософи-екзистенціалісти розуміють гуманізм? Що таке екзистенція?

10. Покажіть спільні та відмінні риси в концепціях “буття людини” М. Хайдеггера, К. Ясперса та Ж.-П. Сартра.

11. Якого значення набула філософія екзистенціалізму у вирішенні проблеми людини та суспільства? На які філософські течії сучасності вона вплинула?

12. Окресліть основні етапи становлення позитивістської філософії.

13. Назвіть основні риси релігійної філософії ХХ століття?

 

Література

Основна

ФІЛОСОФІЯ. Курс лекцій.: Навч. посібник // І.В.Бичко та ін. – К., 1991.

ІСТОРІЯ філософії: Підручник. //А.К. Бичко, І.В.Бичко, В.Г. Табачковський, -К., 2001.

ФІЛОСОФІЯ. Посібник //Є.М. Причепій, А.М. Черній та ін. – К., 2001.

ЗАРУБІЖНА філософія ХХ століття. – К., 1993.

Современная Западная философия. Словарь. – М.,1991.

 

Додаткова

ГОЛОВКО Б.А. Філософська антропологія: Навч. посібник – К.: ІЗММ, 1997, с.3-9, 158-192.

ЛЕЙБИН В.М. Фрейд, психоанализ и современная западная философия. М.: Политиздат, 1990.- с.212-233. 339-357.

ЛЯХ В.В. Екзистенційна свобода: вибір та відповідальність (філософська концепція Ж.-П. Сартра) //Філософська та соціологічна думка. 1995. - №5.

 

Першоджерела:

БУБЕР М. Я и ТЫ. – М: Республика, 1993. - 247с.

КАМЮ А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде //Сумерки богов. – М.: Политиздат, 1990, с.222-241, 305-318.

НИЦШЕ Ф. Антихристианин // Сумерки богов. - М.: Политиздат, 1990.- с.17- 35. 75-93.

САРТР Ж.-П. Буття і ніщо // Сучасна зарубіжна філософія: Хрестоматія. К., 1996. – с.112-182.

САРТР Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм //Сумерки богов. – М.: Политиздат, 1990. С.319-344.

ТЕЙЯР ДЕ ШАРДЕН П. Феномен людини. Зарубіжна філософія ХХ століття. Читанка з історії філософії у 6-и книгах, книга 6. – К.: «Довіра», 1993. С.159-165.

ФРОММ Э. Бегство от свободы /сб. пр. Э.Фромма „Догмат о Христе/ – М: Олимп, 1998. – 416 с.

ФРОММ Э. Человек для себя. - Минск: Коллегиум, 1992. – 253с.

ФРОММ Э. Анатомия человеческой деструктивности. – М: Республика, 1994. - 447с.

ЯСПЕРС Карл Смысл и назначение истории. М. «Республика», 1994, с.420-455, 500-508.

 

Основні терміни

 

Детермінізм – філософська концепція, що стверджує об’єктивну закономірність і причинну зумовленість усіх явищ природи, суспільства і мислення.

Діалектика – у первісному значенні – мистецтво полеміки, метод встановлення істини шляхом виявлення й подолання суперечностей у судженнях опонента; у сучасній філософії – вчення про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення. Сутність діалектичного підходу полягає у пошуку джерела і рушійних сил розвитку, в поясненні його механізмів і спрямованості.

Діалектична суперечність – це взаємодія протилежних, але при цьому взаємозалежних властивостей, сторін, процесів у системі, які є джерелом і внутрішньою рушійною силою її розвитку.

Закон – внутрішній, необхідний, всезагальний, суттєвий, повторювальний, сталий зв’язок між предметами і процесами. Закон є одним із ступенів пізнання людиною єдності й взаємозв’язку явищ.

Категорії діалектики – найбільш загальні поняття, які належать не до окремих галузей, а до дійсності загалом.

Принцип – першооснова, базове положення, вихідний пункт, передумова певної концепції, теорії.

Розвиток – тип змін, який характеризується сходженням від нижчого до вищого, від простого до складного, від старого до нового якісного стану предмета, явища, процесу.

Система – сукупність, об’єднання взаємозв’язаних і розташованих у певному порядку елементів якого-небудь цілісного утворення.

 

Питання та завдання для самоконтролю

1. Чи будь-які зміни можна назвати розвитком? Які критерії прогресивного розвитку Ви можете назвати?

2. В яких значеннях поняття «діалектика» застосовувалося в історії філософії? Зіставте зміст термінів «діалог», «дискусія», «діалектика».

3. Охарактеризуйте історичні форми діалектики та з’ясуйте чи відповідає її розвиток діалектичним законам.

4. Поясніть дію закону єдності й боротьби протилежностей та з’ясуйте, як він зв’язаний із законом заперечення заперечення.

5. Визначте зміст наступних понять: необхідне, фатальне, невідворотне. Чи є наведені поняття словами-синонімами?

Література:

Основна

АЛЕКСЕЕВ П.В., Панин А.В. Философия: Учебник. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Велби, 2007. – С. 521-564.

ДАНИЛЬЯН О.Г., Тараненко В.М. Основи філософії. – Х.: Право, 2003. – С. 171-206.

КАСЬЯН В.І. Філософія: Навч. посіб. – К.: Знання, 2004. – С. 144-161.

СПИРКИН А.Г. Основы философии. – М.: Политиздат, 1988. – С. 154-255.

ФИЛОСОФИЯ: Учебник для вузов / Под ред. В.В. Миронова. – М.: Норма, 2005. – С. 477-496.

ФІЛОСОФІЯ: Навч. посіб. / За ред. Ю.В. Осічнюка. – К.: Атіка, 2003. – С. 357-436.

ФІЛОСОФІЯ: Навч. посіб. / За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вища шк., 2000. – С. 222-260.

 

Додаткова

БОСЕНКО В.А.Всеобщая теория развития. – К., 2001. – С. 6-21, 69-86.

ЗЛОТИНА М.Л. Диалектика. – К.: ИФ НАНУ, 2004. – 344 с.

ИЛЬЕНКОВ Э.В. Диалектическая логика. – М.: Политиздат, 1984. – С. 109-139.

ИСТОРИЯ ДИАЛЕКТИКИ. Немецкая классическая философия / Под ред. Т.И. Ойзермана. – М.: Мысль, 1978. – С. 71-84, 230-299.

МИНАСЯН А.М. Диалектика как логика. – Ростов на Дону, 1991. – С. 19-33, 73-125, 431-444.

НОВАЯ философская энциклопедия: В 4-х т. / Под ред. В.С. Степина (Статьи: Развитие, Диалектика, Единство и борьба противоположностей, Отрицани еотрицания, Качество, Количество, Категории).

ПОПЕР К. Что такое диалектика? // Вопросы философии. – 1995. – №1. – С. 118-138.

ХОФМАЙСТЕР Х. Что значит мыслить философски: Пер. с нем. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2006. – С. 67-71, 221-227.

 

Першоджерела

АНТОЛОГИЯ мировой философии: В 4-х т. Т.3. – М.: Мысль, 1969.– С. 89-394.

ГЕГЕЛЬ Г. Наука логики. В 3-х т. – М.: Мысль, 1972. – Т.3.– С. 296-299.

МИР философии: Книга для чтения. В 2-х т. / Под ред. П.С. Гуревича. – М.: Политиздат, 1991. – Т. 1. – С. 296-297, 387-398.

ФІЛОСОФІЯ. ХРЕСТОМАТІЯ: Навч. посіб. // За ред. Дротянко Л.Г., Матюхіної О.А., Онопрієнка В.І. – К.: Вид-во Національного авіаційного університету, 2009. – С.98 – 111.

 

 

Основні терміни

Буття – філософська категорія, яка означає реальність у різноманітних її проявах. Співвідноситься з категоріями “суще”, “сутність” та “існування”.

Матерія – філософська категорія, якою позначають об’єктивно існуючу реальність у нескінченній множині всіх її речей і явищ.

Простір – філософська категорія, якою позначають взаємне розташування тіл та їх конфігурацію. Одна з форм існування матерії.

Рух – філософська категорія, яка виражає мінливість об’єктивного світу і виступає способом існування матерії.

Субстанці я – філософська категорія, яка означає дещо незмінне, що лежить в основі (речей, явищ і т.п.).

Час – філософська категорія, що означає тривалість існування матеріальних тіл. Одна з форм існування матерії.

 

Питання та завдання для самоконтролю

1. Порівняйте визначення буття у класичній та некласичній філософії.

2. Чи можна ототожнювати слова “бути” та “існувати”? Поясніть свою точку зору.

3. Які модуси буття визначає М.Хайдеггер?

4. Поясніть наступний вислів Д.Дідро: “Щоб уявити собі рух, треба поза існуючою матерією уявити силу, яка на неї діє”.

5. Розкрийте ієрархію рівнів організації матерії.

6. Покажіть взаємозв’язок, матерії, руху, простору та часу.

7. Чому соціальний простір і соціальний час є формами буття людей у культурі?

 

 

Література:

Основна:

ПРАКТИКУМ З ФІЛОСОФІЇ: Навч. посібн. / Л.Г.Дротянко, О.А.Матюхіна, В.Г.Вдовиченко та ін. – К.: Книжкове видавництво НАУ, 2006. – С.120-133.

ФІЛОСОФІЯ: Підручник / І.В. Бичко, І.В. Бойченко, ін. – К., 2001. – С. 143-161.

ФІЛОСОФІЯ: Посібник для студентів вищих навчальних закладів /Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. – К.: Академія, 2001. – С. 258-291.

КАНКЕ В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов. – М.: Логос, 2002. – С. 153-225.

ВВЕДЕНИЕ в философию: Учебное пособие для вузов / Фролов И.Т. и др. – М.: Республика, 2004. – С.339-390.

ФИЛОСОФИЯ: Навчальний посібник / За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1997. – С. 186-200.

 

Додаткова:

ДРОТЯНКО Л.Г. Філософські проблеми мовознавства. Навч. посібник. Вид. 2-ге, доповнене і перероблене. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2002. – Тема 1. – С. 7-36.

ГУРЕВИЧ П.С. Основы философии: Учебник. – М.: Гардарики, 2000. – С. 139-203; 226-274.

ШАПОВАЛОВ В.Ф. Основы философии. От классики к современности, изд. 2-е, доп.: Учеб. пособие для вузов. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. – С. 531-550.

МОИСЕЕВ Н.Н. Унивepcaльный эвoлюциoнизм // Boпpосы филocофии.– 1991. – № 3.

ГЛОЙ K. Пpoблeмa пoслeднeгo oбocнoвaния динaмичecкиx cиcтeм // Boпpосы филocофии – 1994. – № 3.

 

Першоджерела:

АРИСТОТЕЛЬ. Метафизика // Соч. в 4-х т. – Т. 1. – М.: Мысль, 1975. – С. 73-82.

ХАЙДЕГГЕР М. Бытие и время. – М.: Ad Marginem, 1996. – С. 160-166.

МИР философии. Книга для чтения. – М., 1991. – Т.1. С.184-190; 196-197; Т.2. – С.74-75.

ПРИГОЖИН И. Филocoфия нeстaбильнocти //Boпpосы филocофии. – 1991. – № 6.

ФІЛОСОФІЯ. ХРЕСТОМАТІЯ: Навч. посіб. // За ред. Дротянко Л.Г., Матюхіної О.А., Онопрієнка В.І. – К.: Вид-во Національного авіаційного університету, 2009. – 5-12.

 

 

Тема 7. ЛЮДИНА ТА ЇЇ БУТТЯ ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО ОСМИСЛЕННЯ

 

1. Проблема антропосоціогенезу

2. Єдність біологічного і соціального в людині

3. Проблема сенсу життя людини.

 

Основні терміни

Воля – властивість свідомості, що регулює і мотивує поведінку людей; цілеспрямованність на виконання тих або інших дій з свідомим здійсненням вибору і прийняттям рішень.

Волюнтаризм (лат.voluntus –воля)- діяльність людини на основі власних бажань, волі без врахування об’єктивних обставин і законів.

Індивід – людина як одиничний представник людського роду, "один з собі подібних", безвідносно до її неповторних рис та здібностей.

Індивідуальність - самобутній спосіб буття конкретної людини, в неповторності природних задатків і їх реалізації в діяльності, визначеної рамками соціального буття. Єдність унікальних і універсальних властивостей людини, що формуються в процесі діалектичної взаємодії спадкових якостей, особистих властивостей і набутих соціальних рис і властивостей.

Людина – біосоціальна істота виду Homo sapiens, суб’єкт пізнання і історичного процесу, розвитку культури як "другої природи" на Землі; що відокремилась від інших, пов'язаних з нею форм життя завдяки здатності виробляти знаряддя праці, яка має мову, мислення, свідомість.

Сенс буття – філософське поняття, що означає мету людського буття, процес реалізації потенціалу особи, її здібностей у вільно обраному напрямі, що дає людині почуття щастя.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Який є специфічно людський спосіб самоутвердження в світі?

2. Чи є людина лише соціальною істотою? Яке місце в людській сутності займає біологічний фактор? Обґрунтуйте свою позицію.

3. Чи згодні Ви з наведеним нижче твердженням П. Тейяра де Шардена? Що виділяє філософ – біологічне чи соціальне в людині?

„А, по-друге, як би не захоплювала нас проблема походження людини, навіть вирішена детально, вона не вирішила б проблеми людини....

Щоб охопити дійсно космічний розмах феномену людини, треба було би простежити її коріння через життя, до перших покровів навколо Землі. Але якщо ми хочемо зрозуміти специфічну природу людини і розгадати її таємницю, то немає іншого методу, як простежити, що рефлексія вже дала і що вона віщує попереду.”

П. Тейяр де Шарден.

4. Прочитайте наведений нижче уривок і поясніть, які особливості буття людини в світі підкреслив Піко делла Мірандола.

"Тоді Бог погодився з тим, що людина творіння невизначеного образу і, поставивши її в центрі світу, сказав: " Не даємо тобі, о Адаме, ні свого місця, ні певного образу, ні визначеного обов'язку, щоб і місце, і обов'язок ти отримав за власним бажанням, згідно своїй волі та своєму рішенню. Образ інших створінь визначено в межах встановлених нами законів. Ти ж, не скований жодними межами, встановиш свій образ по своєму рішенню, у владу якого я тебе віддаю"

Піко делла Мірандола.

5. Прочитайте наведений нижче уривок Ж.П. Сартра і поясніть, як він розумів свободу людини.

„ Свобода людини передує її сутності, вона є умова, завдяки якій остання стає можливою, сутність буття людини підвішена в її свободі. Таким чином те, що ми називаємо „свободою” невід”ємно від буття „людською реальністю”

Ж.-П. Сартр

6. Покажіть різницю у змісті понять "індивід", "індивідуальність". "особистість".

7. Хто з філософів Античності вперше звернув особливу увагу на осмислення проблеми людини? В чому полягали особливості його підходу до людини?

8. Поясніть, у чому полягає взаємозв’язок проблеми сенсу життя і основного питання філософії.

 

Література

 

Основна:

ВВЕДЕНИЕ в философию: Учебное пособие для вузов. / авт кол. Фролов И.Т и др. – М.: Республика, 2004.– С. 406-428, 572-580.

КАНКЕ В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов. – М., 2002. – С. 153-225.

ПЕТРУШЕНКО В.Л. Філософія. Навч. Посібник. – К.,: «Каравела», 2002.- С.311-344.

ФІЛОСОФІЯ: Підручник /І.В. Бичко, І.В. Бойченко, ін. - К., 2001. – С. 111-142.

ФІЛОСОФІЯ. Підручник. За ред. Надольного І.Ф. -К.: Вікар, 2001. - С.

ФІЛОСОФІЯ: Посібник для студентів вищих навчальних закладів /Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. – К.: Академія, 2001. – С. 336-363.

 

Додаткова:

ГУРЕВИЧ П.С. Основы философии: Учебник. – М.: Гардарики, 2000. – С. 139-203; 226-274.

ХАЙДЕГГЕР М. Время и бытие.- М., 1993.

ШАПОВАЛОВ В.Ф. Основы философии. От классики к современности, изд. 2-е, доп.: Учеб. пособие для вузов. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. – С. 531-550.

 

Першоджерела:

МИР философии. Книга для чтения. – М.: Изд. полит. лит., 1991. – Т.2. – С. 12-