Тема 5. Діалектика та метафізика. Основні принципи, закони, категорії діалектики

1.Діалектика та її історичні форми.

2. Принципи і закони діалектики.

3. Категорії діалектики.

 

Основні терміни

 

Детермінізм – філософська концепція, що стверджує об’єктивну закономірність і причинну зумовленість усіх явищ природи, суспільства і мислення.

Діалектика – у первісному значенні – мистецтво полеміки, метод встановлення істини шляхом виявлення й подолання суперечностей у судженнях опонента; у сучасній філософії – вчення про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення. Сутність діалектичного підходу полягає у пошуку джерела і рушійних сил розвитку, в поясненні його механізмів і спрямованості.

Діалектична суперечність – це взаємодія протилежних, але при цьому взаємозалежних властивостей, сторін, процесів у системі, які є джерелом і внутрішньою рушійною силою її розвитку.

Закон – внутрішній, необхідний, всезагальний, суттєвий, повторювальний, сталий зв’язок між предметами і процесами. Закон є одним із ступенів пізнання людиною єдності й взаємозв’язку явищ.

Категорії діалектики – найбільш загальні поняття, які належать не до окремих галузей, а до дійсності загалом.

Принцип – першооснова, базове положення, вихідний пункт, передумова певної концепції, теорії.

Розвиток – тип змін, який характеризується сходженням від нижчого до вищого, від простого до складного, від старого до нового якісного стану предмета, явища, процесу.

Система – сукупність, об’єднання взаємозв’язаних і розташованих у певному порядку елементів якого-небудь цілісного утворення.

 

Питання та завдання для самоконтролю

1. Чи будь-які зміни можна назвати розвитком? Які критерії прогресивного розвитку Ви можете назвати?

2. В яких значеннях поняття «діалектика» застосовувалося в історії філософії? Зіставте зміст термінів «діалог», «дискусія», «діалектика».

3. Охарактеризуйте історичні форми діалектики та з’ясуйте чи відповідає її розвиток діалектичним законам.

4. Поясніть дію закону єдності й боротьби протилежностей та з’ясуйте, як він зв’язаний із законом заперечення заперечення.

5. Визначте зміст наступних понять: необхідне, фатальне, невідворотне. Чи є наведені поняття словами-синонімами?

Література:

Основна

АЛЕКСЕЕВ П.В., Панин А.В. Философия: Учебник. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Велби, 2007. – С. 521-564.

ДАНИЛЬЯН О.Г., Тараненко В.М. Основи філософії. – Х.: Право, 2003. – С. 171-206.

КАСЬЯН В.І. Філософія: Навч. посіб. – К.: Знання, 2004. – С. 144-161.

СПИРКИН А.Г. Основы философии. – М.: Политиздат, 1988. – С. 154-255.

ФИЛОСОФИЯ: Учебник для вузов / Под ред. В.В. Миронова. – М.: Норма, 2005. – С. 477-496.

ФІЛОСОФІЯ: Навч. посіб. / За ред. Ю.В. Осічнюка. – К.: Атіка, 2003. – С. 357-436.

ФІЛОСОФІЯ: Навч. посіб. / За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вища шк., 2000. – С. 222-260.

 

Додаткова

БОСЕНКО В.А.Всеобщая теория развития. – К., 2001. – С. 6-21, 69-86.

ЗЛОТИНА М.Л. Диалектика. – К.: ИФ НАНУ, 2004. – 344 с.

ИЛЬЕНКОВ Э.В. Диалектическая логика. – М.: Политиздат, 1984. – С. 109-139.

ИСТОРИЯ ДИАЛЕКТИКИ. Немецкая классическая философия / Под ред. Т.И. Ойзермана. – М.: Мысль, 1978. – С. 71-84, 230-299.

МИНАСЯН А.М. Диалектика как логика. – Ростов на Дону, 1991. – С. 19-33, 73-125, 431-444.

НОВАЯ философская энциклопедия: В 4-х т. / Под ред. В.С. Степина (Статьи: Развитие, Диалектика, Единство и борьба противоположностей, Отрицани еотрицания, Качество, Количество, Категории).

ПОПЕР К. Что такое диалектика? // Вопросы философии. – 1995. – №1. – С. 118-138.

ХОФМАЙСТЕР Х. Что значит мыслить философски: Пер. с нем. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2006. – С. 67-71, 221-227.

 

Першоджерела

АНТОЛОГИЯ мировой философии: В 4-х т. Т.3. – М.: Мысль, 1969.– С. 89-394.

ГЕГЕЛЬ Г. Наука логики. В 3-х т. – М.: Мысль, 1972. – Т.3.– С. 296-299.

МИР философии: Книга для чтения. В 2-х т. / Под ред. П.С. Гуревича. – М.: Политиздат, 1991. – Т. 1. – С. 296-297, 387-398.

ФІЛОСОФІЯ. ХРЕСТОМАТІЯ: Навч. посіб. // За ред. Дротянко Л.Г., Матюхіної О.А., Онопрієнка В.І. – К.: Вид-во Національного авіаційного університету, 2009. – С.98 – 111.

 

 

Тема 6. ПРОБЛЕМА БУТТЯ УФІЛОСОФІЇ. СТРУКТУРНІСТЬ БУТТЯ

1. “Буття” як філософська категорія. Єдність і структурність буття.

2.Категорія “матерія” у філософії. Сучасна наука про будову матерії.

3.Рух, простір і час – атрибутивні властивості матерії.

Соціальний простір та соціальний час як форми буття людей у культурі.

Основні терміни

Буття – філософська категорія, яка означає реальність у різноманітних її проявах. Співвідноситься з категоріями “суще”, “сутність” та “існування”.

Матерія – філософська категорія, якою позначають об’єктивно існуючу реальність у нескінченній множині всіх її речей і явищ.

Простір – філософська категорія, якою позначають взаємне розташування тіл та їх конфігурацію. Одна з форм існування матерії.

Рух – філософська категорія, яка виражає мінливість об’єктивного світу і виступає способом існування матерії.

Субстанці я – філософська категорія, яка означає дещо незмінне, що лежить в основі (речей, явищ і т.п.).

Час – філософська категорія, що означає тривалість існування матеріальних тіл. Одна з форм існування матерії.

 

Питання та завдання для самоконтролю

1. Порівняйте визначення буття у класичній та некласичній філософії.

2. Чи можна ототожнювати слова “бути” та “існувати”? Поясніть свою точку зору.

3. Які модуси буття визначає М.Хайдеггер?

4. Поясніть наступний вислів Д.Дідро: “Щоб уявити собі рух, треба поза існуючою матерією уявити силу, яка на неї діє”.

5. Розкрийте ієрархію рівнів організації матерії.

6. Покажіть взаємозв’язок, матерії, руху, простору та часу.

7. Чому соціальний простір і соціальний час є формами буття людей у культурі?

 

 

Література:

Основна:

ПРАКТИКУМ З ФІЛОСОФІЇ: Навч. посібн. / Л.Г.Дротянко, О.А.Матюхіна, В.Г.Вдовиченко та ін. – К.: Книжкове видавництво НАУ, 2006. – С.120-133.

ФІЛОСОФІЯ: Підручник / І.В. Бичко, І.В. Бойченко, ін. – К., 2001. – С. 143-161.

ФІЛОСОФІЯ: Посібник для студентів вищих навчальних закладів /Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. – К.: Академія, 2001. – С. 258-291.

КАНКЕ В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов. – М.: Логос, 2002. – С. 153-225.

ВВЕДЕНИЕ в философию: Учебное пособие для вузов / Фролов И.Т. и др. – М.: Республика, 2004. – С.339-390.

ФИЛОСОФИЯ: Навчальний посібник / За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1997. – С. 186-200.

 

Додаткова:

ДРОТЯНКО Л.Г. Філософські проблеми мовознавства. Навч. посібник. Вид. 2-ге, доповнене і перероблене. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2002. – Тема 1. – С. 7-36.

ГУРЕВИЧ П.С. Основы философии: Учебник. – М.: Гардарики, 2000. – С. 139-203; 226-274.

ШАПОВАЛОВ В.Ф. Основы философии. От классики к современности, изд. 2-е, доп.: Учеб. пособие для вузов. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. – С. 531-550.

МОИСЕЕВ Н.Н. Унивepcaльный эвoлюциoнизм // Boпpосы филocофии.– 1991. – № 3.

ГЛОЙ K. Пpoблeмa пoслeднeгo oбocнoвaния динaмичecкиx cиcтeм // Boпpосы филocофии – 1994. – № 3.

 

Першоджерела:

АРИСТОТЕЛЬ. Метафизика // Соч. в 4-х т. – Т. 1. – М.: Мысль, 1975. – С. 73-82.

ХАЙДЕГГЕР М. Бытие и время. – М.: Ad Marginem, 1996. – С. 160-166.

МИР философии. Книга для чтения. – М., 1991. – Т.1. С.184-190; 196-197; Т.2. – С.74-75.

ПРИГОЖИН И. Филocoфия нeстaбильнocти //Boпpосы филocофии. – 1991. – № 6.

ФІЛОСОФІЯ. ХРЕСТОМАТІЯ: Навч. посіб. // За ред. Дротянко Л.Г., Матюхіної О.А., Онопрієнка В.І. – К.: Вид-во Національного авіаційного університету, 2009. – 5-12.

 

 

Тема 7. ЛЮДИНА ТА ЇЇ БУТТЯ ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО ОСМИСЛЕННЯ

 

1. Проблема антропосоціогенезу

2. Єдність біологічного і соціального в людині

3. Проблема сенсу життя людини.

 

Основні терміни

Воля – властивість свідомості, що регулює і мотивує поведінку людей; цілеспрямованність на виконання тих або інших дій з свідомим здійсненням вибору і прийняттям рішень.

Волюнтаризм (лат.voluntus –воля)- діяльність людини на основі власних бажань, волі без врахування об’єктивних обставин і законів.

Індивід – людина як одиничний представник людського роду, "один з собі подібних", безвідносно до її неповторних рис та здібностей.

Індивідуальність - самобутній спосіб буття конкретної людини, в неповторності природних задатків і їх реалізації в діяльності, визначеної рамками соціального буття. Єдність унікальних і універсальних властивостей людини, що формуються в процесі діалектичної взаємодії спадкових якостей, особистих властивостей і набутих соціальних рис і властивостей.

Людина – біосоціальна істота виду Homo sapiens, суб’єкт пізнання і історичного процесу, розвитку культури як "другої природи" на Землі; що відокремилась від інших, пов'язаних з нею форм життя завдяки здатності виробляти знаряддя праці, яка має мову, мислення, свідомість.

Сенс буття – філософське поняття, що означає мету людського буття, процес реалізації потенціалу особи, її здібностей у вільно обраному напрямі, що дає людині почуття щастя.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Який є специфічно людський спосіб самоутвердження в світі?

2. Чи є людина лише соціальною істотою? Яке місце в людській сутності займає біологічний фактор? Обґрунтуйте свою позицію.

3. Чи згодні Ви з наведеним нижче твердженням П. Тейяра де Шардена? Що виділяє філософ – біологічне чи соціальне в людині?

„А, по-друге, як би не захоплювала нас проблема походження людини, навіть вирішена детально, вона не вирішила б проблеми людини....

Щоб охопити дійсно космічний розмах феномену людини, треба було би простежити її коріння через життя, до перших покровів навколо Землі. Але якщо ми хочемо зрозуміти специфічну природу людини і розгадати її таємницю, то немає іншого методу, як простежити, що рефлексія вже дала і що вона віщує попереду.”

П. Тейяр де Шарден.

4. Прочитайте наведений нижче уривок і поясніть, які особливості буття людини в світі підкреслив Піко делла Мірандола.

"Тоді Бог погодився з тим, що людина творіння невизначеного образу і, поставивши її в центрі світу, сказав: " Не даємо тобі, о Адаме, ні свого місця, ні певного образу, ні визначеного обов'язку, щоб і місце, і обов'язок ти отримав за власним бажанням, згідно своїй волі та своєму рішенню. Образ інших створінь визначено в межах встановлених нами законів. Ти ж, не скований жодними межами, встановиш свій образ по своєму рішенню, у владу якого я тебе віддаю"

Піко делла Мірандола.

5. Прочитайте наведений нижче уривок Ж.П. Сартра і поясніть, як він розумів свободу людини.

„ Свобода людини передує її сутності, вона є умова, завдяки якій остання стає можливою, сутність буття людини підвішена в її свободі. Таким чином те, що ми називаємо „свободою” невід”ємно від буття „людською реальністю”

Ж.-П. Сартр

6. Покажіть різницю у змісті понять "індивід", "індивідуальність". "особистість".

7. Хто з філософів Античності вперше звернув особливу увагу на осмислення проблеми людини? В чому полягали особливості його підходу до людини?

8. Поясніть, у чому полягає взаємозв’язок проблеми сенсу життя і основного питання філософії.

 

Література

 

Основна:

ВВЕДЕНИЕ в философию: Учебное пособие для вузов. / авт кол. Фролов И.Т и др. – М.: Республика, 2004.– С. 406-428, 572-580.

КАНКЕ В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов. – М., 2002. – С. 153-225.

ПЕТРУШЕНКО В.Л. Філософія. Навч. Посібник. – К.,: «Каравела», 2002.- С.311-344.

ФІЛОСОФІЯ: Підручник /І.В. Бичко, І.В. Бойченко, ін. - К., 2001. – С. 111-142.

ФІЛОСОФІЯ. Підручник. За ред. Надольного І.Ф. -К.: Вікар, 2001. - С.

ФІЛОСОФІЯ: Посібник для студентів вищих навчальних закладів /Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. – К.: Академія, 2001. – С. 336-363.

 

Додаткова:

ГУРЕВИЧ П.С. Основы философии: Учебник. – М.: Гардарики, 2000. – С. 139-203; 226-274.

ХАЙДЕГГЕР М. Время и бытие.- М., 1993.

ШАПОВАЛОВ В.Ф. Основы философии. От классики к современности, изд. 2-е, доп.: Учеб. пособие для вузов. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. – С. 531-550.

 

Першоджерела:

МИР философии. Книга для чтения. – М.: Изд. полит. лит., 1991. – Т.2. – С. 12-19, 33-36, 74-75, 108-114, 262-271.

СУМЕРКИ БОГОВ. – М.: Изд. полит. литература, 1989.- С. 19-20, 323-324,341.

СУЧАСНА ЗАРУБІЖНА ФІЛОСОФІЯ. Течії і напрями. Хрестоматія.- К.: Ваклер,1996.- С. 161-167.

ЧEЛOBEK. Мыcлитeли прошлoгo и настoящeгo о eгo жизни, смepти и бeccмepтии /Cocт. И.T.Фpoлoв. - М.:Пoлитиздaт, 1995. – С. 130-133; 220-222; 282-286.

ЭНГЕЛЬС Ф. Роль труда в процессе превращения обезьяны в человека.- Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 20.- С. 486-495.

ТЕЙЯР ДЕ ШАРДЕН. Феномен человека.- М.: Изд. полит. лит. 1987.- С. 143-146, 150-154.

ФІЛОСОФІЯ. ХРЕСТОМАТІЯ: Навч. посіб. // За ред. Дротянко Л.Г., Матюхіної О.А., Онопрієнка В.І. – К.: Вид-во Національного авіаційного університету, 2009. – С.123 – 134.

 

Тема 8. ВЧЕННЯ ПРО СВІДОМІСТЬ У МАТЕРІАЛІСТИЧНІЙ, ІДЕАЛІСТИЧНІЙ ТА РЕЛІГІЙНІЙ ФІЛОСОФІЇ.

1. Проблеми свідомості в історії філософії.

2. Роль діяльності, спілкування та мовлення у формуванні й розвитку свідомості.

3. Структура свідомості. Свідоме та несвідоме.

4. Свідомість і самосвідомість.

 

Основні терміни

Свідомість – специфічний прояв духовної життєдіяльності людини, пов’язаний із пізнанням, яке робить відомим (свідомим), знаним зміст реальності, що набуває предметно-мовної форми знання.

Ідеальне – філософська категорія для позначення нематеріальної, суб’єктивно-духовної природи свідомості, це образ об’єктивної реальності в формах діяльності людини, в формах її свідомості і волі.

Відображення – властивість матеріальних об’єктів змінюватися під впливом взаємодії між собою і зберігати зміни, які виникають, у специфічних формах: знаках, відбитках, структурних перетвореннях тощо.

Самосвідомість – усвідомлення індивідом своєї природної, інтелектуально-духовної, особистісної специфіки, національної і професійної приналежності, місця в системі суспільному виробництва і суспільних відносин. Специфіка самосвідомості полягає в тому, що вона виражає сутність внутрішнього світу особистості, опосередковане відношення суб’єкта до об’єктивного світу через безпосереднє відношення до самого себе.

Суспільна свідомість – духовна сторона історичного процесу, не просто сукупність індивідуальних свідомостей, а цілісне духовне явище, що має певну внутрішню структуру і включає різноманітні рівні (теоретичну і повсякденну свідомість, ідеологію і суспільну психологію) і форми свідомості (політичну і правову свідомість, мораль, релігію, мистецтво, філософію, науку).

Мислення –інформаційна діяльність, яка за допомогою абстрагування, міркувань і типізації даних про світ явищ розкриває їх необхідні зв’язки, закономірності, тенденції розвитку. Мислення виходить за межі емпіричного споглядання, пов’язане з моделюванням можливих ситуацій і тому здатне до планування дій та передбачення їх наслідків.

Розсудок і Розум – дві основні стадії пізнання: на першій об’єкти розкладаються на складові частини, сторони, моменти для їх детального освоєння; на другій вони об’єднуються, систематизуються на основі певного принципу.

Мова – суспільний продукт, що виробляється колективом для забезпечення потреб у комунікації і зберігається в пам’яті членів колективу, а також у текстах, побудованих засобами даної мови, це матеріальна форма здійснення процесу мислення.

 

Питання та завдання для самоконтролю

 

1.Проаналізуйте роль несвідомого в природі людини, використавши наведені міркування сучасного філософа В.О. Канке (Канке В.А. Философия: Учебное пособие для студентов выс­ших и средних специальных учебных заведений.— М.: Логос, 2001. — С. 137–138): «Головна ідея Фрейда була досить простою: людина – істота еротична. Глибинна сутність людини – сексуальний потяг – лібідо (пізніше Фрейд буде багато розмірковувати про два головних інстинкту – ерос та інстинкт смерті – танатос). Цей потяг приходить у конфлікт зі свідомістю, яка змушена реагувати на оточуюче соціальне середовище з його численними заборонами. Сексуальні потяги витискуються зі свідомості, вони стають несвідомими, виявляючись у сновидіннях, в різноманітних нераціональних діях, в неврозах. Шлях позбутися від неврозів – це аналіз психіки, спочатку виявляють несвідоме (це робить кваліфікований лікар-психіатр), а потім, якщо пацієнт здатний на це, несвідоме переводиться у свідомість. Воно перестаю існувати, зникає джерело хворобливих неврозів. Але ніхто і ніколи не позбавить людину від несвідомого повністю, тому що у своїх підвалинах людина є істота не свідома, а несвідома. Домінує саме останнє. Так вважать фрейдисти. Далеко не всі з ними згодні».

2.З’ясуйте, яку роль відіграє в житті людини мова.

3.Поясніть, що означає “мислити абстрактно” і “мислити конкретно”.

4.Обґрунтуйте твердження Г. Гегеля, що “істиною свідомості є самосвідомість” (Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук. – Т. 3. Феноменология духа. – М.: Мысль, 1977. – С. 233).

5.Скажіть, чи може сформуватися свідомість у сліпоглухонімих дітей, якщо сформувати у них навички предметно-практичної діяльності.

6.Поясніть, чим відрізняється мова жестів від вербальної мови.

7.Обґрунтуйте твердження І. Канта: “Якщо з емпіричного пізнання виключити будь яке мислення (через категорії), то не залишиться ніякого знання про той чи інший предмет, тому що за допомогою лише одних наочних уявлень ніщо не осмислюється...” (Кант И. Критика чистого разума. – СПб., 1993. – С.188-189).

 

Література

Основна

ФІЛОСОФІЯ: Підручник /І.В. Бичко, І.В. Бойченко, ін. - К., 2001. – С. 143-161.

ФІЛОСОФІЯ: Посібник для студентів вищих навчальних закладів /Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. – К.: Академія, 2001. – С. 317-335.

ФІЛОСОФІЯ. Навчальний посібник / І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, І.В. Бойченко, В.П. Розумний та ін. / за ред. І.Ф. Надольного. – К., 2001. – 457 с.

 

Додаткова:

ВИТГЕНШТЕЙН Л. Философские работы: (Часть І). - М.: Гнозис, 1994. – С.81-125.

ГАДАМЕР Х.-Г. Актуальность прекрасного. - М.: Искусство, 1991. – С. 60-71.

ЖОЛЬ К.К. Язык как практическое сознание (философский анализ). - К.: Вища школа, 1990. – С.18-33.

HЕЛЬГА О. Caмocвiдoмicть ocoбиcтocтi i її eтнiчний змicт // Фiлoc. i coцioл. думкa. – 1993. – № 7,8.

ПОТЕБНЯ А.А. Полное собрание трудов: Мысль и язык. - М.: Лабиринт, 1999. – С.80-98.

ХАЙДЕГГЕР М. Время и бытие. - М.: Республика, 1993. – С.259-273.

 

Першоджерела:

ГЕГЕЛЬ Г.В.Ф. Кто мыслит абстрактно?// Работы разных лет. В 2-х т.-Т.1-М.: Мысль,1970.-389-394.

ГЕГЕЛЬ Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. Т. 3. Феноменология духа. – М.: Мысль, 1977. – С. 218-250.

КАНТ И. Критика чистого разума – С-Пб.: «ТАЙМ-АУТ», 1993. – С.188-189.

ФРЕЙД З. Психология бессознательного. - М., 1989. – С. 425-439.

ЭНГЕЛЬС Ф. Роль труда в процесе превращения обезьяны в человека.- Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 20.- С. 486-489.

ФІЛОСОФІЯ. ХРЕСТОМАТІЯ: Навч. посіб. // За ред. Дротянко Л.Г., Матюхіної О.А., Онопрієнка В.І. – К.: Вид-во Національного авіаційного університету, 2009. – С.135.

ЮНГ К. Об архетипах коллективного бессознательного // Вопросы философии. – 1988. – № 1.

 

 

ТЕМА 9. ПІЗНАННЯ СВІТУ
ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗУ.
СУБ'ЄКТ ТА ОБ'ЄКТ ПІЗНАННЯ ТА ЇХ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК.

1. Співвідношення пізнання та освоєння світу. Об’єкт і суб’єкт пізнання, їх діалектичний зв'язок.

2. Гносеологія та епістемологія.

3. Повсякденне та наукове пізнання.

 

 

Основні терміни

Гносеологія – філософське вчення, в якому досліджується пізнавальний процес із точки зору співвідношення суб’єкта і об’єкта пізнання, аналізується проблема істини та її критеріїв, вивчаються форми і методи пізнавальної діяльності. Традиційно, гносеологію визначають як теорію пізнання.

Епістемологія – філософське вчення, в якому вивчається будова, структура, розвиток і функціонування знання. Основні проблеми епістемології зосереджуються навколо аналізу опозиції «об’єкт – знання». Інколи термін «епістемологія» ототожнюють із терміном «гносеологія».

Знання – отримана у певний спосіб (метод), соціально значима інформація, яка є упорядкованою та оформленою відповідно до деяких норм.

Об’єкт пізнання – те, на що спрямована активність суб’єкта пізнання (людини).

Освоєння – це духовно-теоретичне, духовно-практичне та матеріально-практичне осмислення та перетворення світу, виражені у формі міфів, мистецтва, філософії, науки тощо, а також у відповідних формах діяльності.

Пізнання – процес отримання знань; діяльність суб’єкта пізнання, спрямована на здобуття обґрунтованих знань про світ.

Суб’єкт пізнання – носій діяльності, свідомості й пізнання. Зазвичай, суб’єктом пізнання виступає людина.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Всесвіт є безкінечним і людина ніколи не зможе пізнати його до кінця. Чи випливає звідси, що світ непізнаваний?

2. Зіставте зміст термінів «знання» та «інформація». Чи погоджуєтесь Ви з думкою, що основною цінністю сучасного суспільства є наукове знання?

3. Розкрийте діалектичний зв’язок суб’єкта і об’єкта в процесі наукового пізнання.

4. Яке поняття є ширшим за обсягом: «гносеологія» чи «епістемологія»? Відповідь поясніть.

Література:

Основна

АЛЕКСЕЕВ П.В., Панин А.В. Философия: Учебник. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Велби, 2007. – С. 183-234, 242-245, 261-284.

ВВЕДЕНИЕ в философию: Учеб. пособие для вузов / Под ред. Фролова И.Т. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Республика, 2003. – С. 452-472.

ПРИЧЕПІЙ Є.М. Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. Філософія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академія, 2001. – С. 292-316.

ФИЛОСОФИЯ: Учебник для вузов / Под ред. В.В. Миронова. – М.: Норма, 2005. – С. 555-632.

ФІЛОСОФІЯ: Навчальний посібник / Під ред. Надольного І.Ф. – К.: Вікар, 1997. – С.261- 335.

 

Додаткова

ДРОТЯНКО Л.Г. Фундаментальне та прикладне знання як соціокультурна і праксеологічна проблема: Монографія. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 94-170.

КРИМСЬКИЙ С.Б. Запити філософських смислів. – К.: ПАРАПАН, 2003. – С. 84-93, 148-168.

НОВАЯ философская энциклопедия: В 4-х т. / Под ред. В.С. Степина (Статьи: Наука, Познание).

 

Першоджерела

ГЕГЕЛЬ Г. Феноменология духа. – М.: Наука, 2000. – С. 19-24, 29-36.

ГЕЙЗЕНБЕРГ В. Шаги за горизонт. – М.: Прогресс, 1987. – С. 328-342.

МИР философии: Книга для чтения. В 2-х т. / Cост. П.С. Гуревич и др. – М.: Политиздат, 1991. – Т.1. – С. 479-484, 486-494, 499-500, 530-531, 616-624, 658-659.

ПОПЕР К. Объективное знание. Эволюционный подход. Пер. с англ. – М.: Эдиториал УРСС, 2002. – С. 108-109, 116-120.

ФІЛОСОФІЯ. Хрестоматія: Навч. посіб. // За ред. Дротянко Л.Г., Матюхіної О.А., Онопрієнка В.І. – К.: Вид-во Національного авіаційного університету, 2009. – С.146 – 151.

 

ТЕМА 10. РІВНІ, ФОРМИ І МЕТОДИ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ. ІНТУІЦІЯ І ТВОРЧІСТЬ.
ПРОБЛЕМИ ІСТИНИ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ.

1. Поняття методу і методології, їх співвідношення.

2. Методи і форми наукового пізнання.

3. Істина як ідеал і мета пізнання.

 

 

Основні терміни

Істина – відповідність людських знань дійсності. Істина фіксує об’єктивний зміст знання, а також визначає межі його застосування. В класичній теорії пізнання розглядається діалектика абсолютної та відносної істини.

Метод – спосіб побудови й обґрунтування істинності знання; сукупність прийомів (алгоритм) теоретичного чи практичного освоєння дійсності. В науці під методом розуміють шлях наукового дослідження, який охоплює цілісну систему операцій, правил і норм наукового пошуку.

Методологія – вчення про методи дослідження, а також способи організації теоретичної й практичної діяльності людини. Розрізняють філософську, загальнонаукову методології та методологію конкретних наук.

 

Питання та завдання для самоконтролю

1. Відомо, що в процесі пізнання одні теорії змінюються іншими, хоча предмет дослідження залишається тим самим. Які закономірності пізнавального процесу характеризує це явище?

2. Проаналізуйте наступні висловлювання. Яке з них, на Ваш погляд, можна прийняти як визначення? Відповідь поясніть.

а) істина – це логічно несуперечливе знання про світ;

б) істина – це знання, яке відповідає чуттєвим даним;

в) істина – це очевидний факт;

г) істина – це відповідність знань дійсності.

3. Спираючись на приклади з історії науки, опишіть співвідношення між абсолютною та відносною істинами? Чи погоджуєтесь Ви з тезою, що істина завжди є конкретною?

4. Назвіть методи емпіричного й теоретичного пізнання. Чим методи пізнання відрізняються від засобів пізнання та форм знання?

 

 

Література:

Основна

ВВЕДЕНИЕ в философию: Учеб. пособие для вузов / Под ред. Фролова И.Т. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Республика, 2003. – С. 452-472.

КАНКЕ В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов. – М.: Логос, 2002. – С. 167-193.

СПИРКИН А.Г. Философия: Учебник. – 2-е изд. – М.: Гардарики, 2002. – С. 378-474.

ФИЛОСОФИЯ: Учебник для вузов / Под ред. В.В. Миронова. – М.: Норма, 2005. – С. 555-632.

ФІЛОСОФІЯ: Навчальний посібник / Під ред. Надольного І.Ф. – К.: Вікар, 1997. – С.261- 335.

 

Додаткова

ДРОТЯНКО Л.Г. Фундаментальне та прикладне знання як соціокультурна і праксеологічна проблема: Монографія. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 94-170.

КОПНИН П.В. Введение в марксист скую гносеологию. – К.: Наукова думка, 1966. – С. 46-57, 126-148.

МИКЕШИНА Л.А. Философия науки: Учебное пособие. – М.: Прогресс-Традиция, 2005. – С. 27-45, 58-73, 150-165, 225-239, 275-317.

НОВАЯ философская энциклопедия: В 4-х т. / Под ред. В.С. Степина (Статьи: Истина, Метод, Методология).

РУЗАВИН Г.И. Методы научного исследования. – М.: Мысль, 1975. – С. 7-25.

 

Першоджерела

ГАДАМЕР Г.-Г. О круге понимания // Актуальность прекрасного. – М.: Искусство, 1991. –С. 72-91.

КУАЙН У. Слово и объект. Пер. с англ. – М.: Логос, 2000. – 386 с. (§ 1.5-1.6).

ПОПЕР К. Объективное знание. Эволюционныйподход. Пер. с англ. – М.: Эдиториал УРСС, 2002. – С. 108-109, 116-120.

ФЕЙЕРАБЕНД П. Против методологического принуждения. – М.: Наука, 1986. – С. 127-135.

ФІЛОСОФІЯ. Хрестоматія: Навч. посіб. // За ред. Дротянко Л.Г., Матюхіної О.А., Онопрієнка В.І. – К.: Вид-во Національного авіаційного університету, 2009. – С.150 – 156.