Основні риси культури Античності



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні риси культури Античності



Базою формування й розвитку античної культури була громадська община, яка забезпечувала добробут кожного вільного громадянина та визначала шкалу основних цінностей спільноти. Серед них: одвічна єдність общини та нерозривний зв’язок блага індивіда з благом колективу; верховна влада народу; найтісніший зв’язок общини з тими богами та героями, які піклувалися про її процвітання. Громадянство визначалося правом на володіння землею та обов’язком її захищати. Саме землеробські та військові чесноти були оспівані в найдавніших епічних поемах «Іліаді», «Одісеї» та «Енеїді». У присязі херсонесців ІІІ ст. до н.е. – самому знаменитому з декретів античного Причорномор’я – постає громадянин давнього полісу: «Я буду однодумним щодо порятунку свободи держави і громадян і не зраджу Херсонеса... ні елліну, ні варвару, але оберігатиму все це для херсонеського народу... Я служитиме народові й радитиму йому найкраще й найсправедливіше для держави і громадян... Я не даватиму або прийматиму дарів на шкоду державі та громадянам». Тільки в спільноті людина відчувала себе захищеною та повновладною; і не було нічого страшнішого за вигнання з рідного міста, позбавлення громадянських прав. Руйнування общини сприймалося як знищення впорядкованого законом Всесвіту.

Рівність громадян у полісі була обумовлена демократією (грец. dēmokratia > dēmos – народ + kratos – сила, влада) – особливою формою існування держави. І хоча ця рівність була обмеженою, бо стосувалася лише повнолітніх вільних чоловіків, виключаючи з політичного життя жінок, іноземців і, звісно, рабів, демократизм – одна з найважливіших рис античної культури. Політика полісу не просто займала провідне місце у житті громадян, вона була стилем їхнього життя. Саме у політиці, за Арістотелем, людина може знайти свого визнання, тому що у власній державі громадянин самореалізується, а у сусідній – може стати неповноправним або навіть рабом. Звідси полісний патріотизм, намагання брати участь в улаштуванні життя рідного міста-республіки. Демократичні права здійснювалися на агорі – місці народного зібрання, де вільний громадянин проводив майже все дозвілля. У спілкуванні він відстоював свої права, а для цього необхідно було володіти ораторськими здібностями, вмінням формулювати та доводити власну думку, надавати раціональні докази. Це стимулювало розвиток риторики, а також філософії, яка спочатку виникала як роздумовування про першоречовину – субстанцію та генезис із неї усього сущого. Пізніше центральними ставали проблеми особистого і суспільного, етичного та естетичного, духовного і фізичного.

Демократизм нерозривно пов’язаний з такою особливістю античної культури як агональність (змагальність). Це постійний потяг до публічного випробування власних сил, реалізація своєї свободи. Агон утверджував ідею перемоги в змаганні як найвищої цінності, що уславлює переможця й забезпечує його повагу та пошану. Саме тому велика увага в античному суспільстві приділялася спорту. Найпопулярнішим його видами були біг, боротьба, стрільба з лука, метання списа й диска, змагання колісниць. Загальнонаціональне значення мали Олімпійські та Піфійські, Істмійські та Немейські ігри. Добре знаними в Північному Причорномор’ї були Ахіллеї – публічні спортивні змагання, що проводила на Тендрівській косі Ольвія. В них брали участь колоністи, варвари та греки з Еллади; представники різних поколінь, іноді – вищі службові особи. Переможців нагороджували почесними вінками або вазами. У Криму знайдено декілька так званих панафінейських амфор VІ-ІІІ ст. до н.е., що були призами переможцям спортивних змагань. Агональність реалізовувалася і в тактиці ведення війни, і в прийнятті законів народним зібранням, і у судових засіданнях. З агону починалася діалектика як уміння вести бесіду, спростовуючи міркування противника, відстоюючи власні аргументи. Агон був складовою театрального дійства, побудованого на діалозі хору й акторів. Змагальність визначала і принципи побудови системи освіти, орієнтованої на виховання особистості, громадянина, лідера. Історичні джерела надають відомості про змагання музикантів та співаків, авторів епіграм (Херсонес) та епічних поем (Пантікапей).

Одна з найвизначніших рис античної культури – її інтерактивний (англ. interaction – взаємодія) характер, обумовлений особливостями історичного процесу. Греки та римляни активно запозичували військові, технічні, наукові, художні досягнення Сходу (передусім Месопотамії, Єгипту, Фінікії) та оточуючого варварського світу; у цьому один із головних секретів їхньої власної величі. Найяскравіше взаємодія різноманітних культурних начал виявилася в житті північнопричорноморських полісів. Еллінізація, а потім романізація місцевого населення супроводжувалися варваризацією переселенців та їх нащадків, які переймали звичаї, практичні навички скіфів і фракійців, синдів і меотів, пізніше – сарматів і черняхівців, застосовуючи їх у побуті, ремеслах, мистецтві. Звісно, що античний і варварський світи не були однорідними, як і характер їхньої взаємодії. Спочатку це було супідкореннянерівноправний синтез, бо одне з культурних начал домінувало над іншим. Але з плином часу найбільш розповсюдженим ставав симбіозрівноправне поєднання, внаслідок чого виникали якісно нові явища в матеріальній та духовній культурі.

Найяскравіше інтерактивність простежується в релігіях античної доби. Характерним для них був політеїзм з широко розвинутою міфологією і складною ієрархією богів та героїв. З часів Гомера і Гесіода всі божества в уявленнях греків та римлян мали вигляд людей, від останніх вони відрізнялися могутністю, безсмертям та особливою красою.

В них на чолі олімпійці Арей і Афіна-Паллада,

Навіть самі золоті, в злотосяйні одягнені шати.

Видом прекрасні, озброєні гарно, – безсмертним це й личить...

(Гомер. Іліада)

Антропоморфізм позбавляв наділених всіма рисами вдачі, властивими звичайним людям, богів величі, а з плином часу зробив їх об’єктом філософської та поетичної критики.

Релігія в античному світі не мала догматичних канонів, основною була культова практика. Саме тому давні греки та римляни легко ототожнювали богів інших народів із власними або вводили їх до свого пантеону. Для богослужінь зводилися храми та вівтарі, але культи відправлялися також у житлових будинках і адміністративних спорудах, у печерах, та на островах. Їхніми виконавцями були не тільки жреці, які ніколи не складали привілейованої соціальної групи, а й офіційні державні особи.

У північнопричорноморських містах-державах розповсюджувався полісний культ. Оскільки громадянські акти супроводжувалися релігійними церемоніями, то останні були обов’язковими для всіх громадян. У своїй основі релігія колоністів спочатку була грецькою. Пантеон класичних богів очолював Зевс, але у VI-I ст. до н.е. найзначнішим з усіх божеств у Північному Причорномор’ї був Аполлон. Він вважався заступником переселенців, організатором нових полісів, захисником від небезпеки. Великого значення набули також культи Артеміди і Посейдона, Афродіти і Діоніса, Афіни і Гермеса. Але на початку нової ери деякі з грецьких божеств втратили свій вплив на Півдні України. Все популярнішими ставали боги численного пантеону римської релігії на чолі з Юпітером, поширювався культ римських імператорів. Разом з тим значну роль починали відігравати божества та герої, що, за міфами, були пов’язані саме з Північним Причорномор’ям та Кримом. Це батько місцевих богів Папай, який ототожнювався із Зевсом, та його дружина Апі – дочка легендарного Борисфена; бог війни Арей та покровителька Херсонесу – таврська богиня Діва; малоазійська богиня материнської сили та родючості Кібела і Табіті, що ототожнювалася із грецькою богинею домівки Гестією. Вплив місцевих варварських вірувань проявився у специфічному для північнопричорноморських міст культі Ахілла Понтарха. Поступово полісна релігія витіснялася різними релігійно-містичними течіями, східними культами, а згодом – християнством.

Антична культура – космологічна. Космос (Всесвіт, порядок, ціле), що протистояв хаосу (безладу, невпорядкованості, дисгармонії), виступав її абсолютом. За Платоном, космос – це чуттєво сприйнятий реальний небосхил з небесними тілами, які поправно рухаються над землею. В одухотвореному, доцільному Всесвіті володарювали довічний закон – логос (грец. logos – слово, поняття) і розум. За мінливим багатобарв’ям земного буття вбачався непорушний порядок абсолютів та універсалій, викрасталізованих у свідомості як ідеї.

Космологізм античної культури передбачав розуміння людини як частини космосу. Її життєвий шлях знаходився під владою долі як всесвітньої закономірності та визначеного випадку. У неможливості вийти за межі доленосного кола, у вічному поверненні до першооснов виникав образ вічності, часу – кола. Конфлікт між індивідуальною чи полісною волею та велінням долі був одним з центральних у житті, міфології, мистецтві. І лише герой здатний протистояти долі. Героїзм надавав сенсу людському існуванню, він вимагав активності, дієвості, конкретних вчинків. Якщо грек віддавав свої сили і життя полісу не від усвідомлення обов’язку, а тому, що вважав себе діяльною історичною персоною, яка реально впливала на оточення, то римлянин зробив свій героїзм засобом служіння державі, яка була метою і сенсом існування громадянина. Герой знищував в собі рабське, тоді як раб приймав своє становище. Герой і раб утворювали полюси античного світу, в якому героїчне стало вищим змістом буття, що вимагало від людини набувати надприродного за допомогою власних якостей. Загибель у бою вважалася гідним завершенням життя, особливо порівняно з умиранням у ліжку від старості чи хвороб; смерть – доля спільна для всіх, геройство – тільки для обраних. Не випадково у Північному Причорномор’ї поширеними були культи героїв, зокрема «скіфського Геракла», що переміг у поєдинку батька своєї дружини Аракса. Його сини – Агафірс, Гелон і Скіф – родоначальники однойменних народів. Геракл запропонував їм сакральне випробування – натягнути батьківський лук та надягнути його пояс. Це зробив лише Скіф, який став першим царем Скіфії.

Герой, переможець, володар, державець був головним об’єктом і змістом античної культури. Ця антропоцентрична (грец. antropos – людина + centrum – центр) концепція, що знайшла вираження у знаменитих афоризмах – «людина – мірило всіх речей» (Протагор) і «людина – це смертний бог» (Геракліт) – найбільш яскраво представлена в мистецтві.

Антична художня культура

Античність – особлива доба в історії стародавньої культури, що зумовила значний інтелектуальний розвиток, зокрема здатність мислителів до осягнення найважливіших проблем мистецтва. Якщо Гесіод вважав художню творчість божественним актом, а Платон різко протиставляв натхнення митця пізнанню, стверджуючи, що поет творить не тільки від божественного визначення, а й одержимості, то у Арістотеля творчий процес вже втрачав таємничий і містичний характер. Створення та сприйняття художніх творів визначалося інтелектуальними актами, що залежали від освіченості та виховання людини. В цілому Античність намагалася осмислити сутність мистецтвав триєдності: «poiētis – mimēsis – technē». Poiētis (грец. – мистецтво, творення) виражає акт творчого діяння, що базується на натхненні та направлений на створення художнього продукту; mimēsis (грец. – наслідування, відтворення) – адекватне відображення дійсності, її ідеалізація, а також діяльність уяви; technē (грец. – ремесло, наука) – довершеність твору, його виразність.

Художник вбачав своє призначення у створенні зразків краси і гармонії, відбитих у пластичних формах і закріплених канонами. Але його робота не вважалася престижним заняттям. Античні митці найчастіше не підіймалися вище рівня звичайних ремісників; мабуть тому більшість з них залишаються для нас безіменними. Хоча з письмових джерел Північного Причорномор’я ми знаємо майже двадцять імен скульпторів, архітекторів, вазописів, музикантів, різьбярів та письменників.

Суттєву, інтегральну роль в античній художній культурі відігравала міфологія, наповнена уявленнями про досконалість Всесвіту і людини, про перемогу розуму, закону і гармонії. Особливо щедро міфологічною тематикою користувалися література, театр, образотворчі мистецтва. Античність пояснювала світ саме міфологічно. Це був одночасно реалістичний та ілюзорно-фантастичний погляд на дійсність, який містить у собі стихійну діалектику. При цьому мистецтво наслідує природу, а не відтворює її. Статую можна прийняти за живу людину; мармур наче дихає, він готовий ожити, в ньому немов струменіє тепла кров – такий головний мотив оцінки мистецтва міфологічного реалізму. Для нього характерні героїчна концепція людини, ствердження єдності особистості та суспільства, гармонії внутрішнього світу індивіда. Мистецтво, за Сократом, зображує не тільки тіло, а й душу людини. Зовнішня краса – це прояв божественності та водночас моральності. Єдність естетичних й моральних достоїнств людини відбилася в понятті калокагатії (грец. kalos – прекрасний, agathos – добрий).

Для античних мислителів кожне мистецтво – цілий світ, чарівний і принадний, світ правди і мрії. І кожному з них властива своя мова й своя форма мислення в образах. Хоча вже в ті далекі часи існували уявлення про естетичну нерівноцінність видів мистецтва. Якщо у перший, грецький, період існування північнопричорноморських полісів домінантами мистецтва були краса, гармонія, грація, витонченість, ідеалізація, то у другому, римському, визначальними ставали сила, могутність, масивність, утилітаризм, реалізм. Найяскравіше ця тенденція розвитку художньої культури проявлялася у просторових мистецтвах, що найбільш адекватно виражали її стан. Саме архітектура, образотворчі та прикладні мистецтва найповніше задовольняли соціальні потреби, визначали особливості тогочасного художнього мислення, що проявлялося в усій сукупності продуктів творчої діяльності. Разом із видовищами вони були найбільш популярними, масовими та загальнодоступними, бо орієнтувалися на всіх громадян полісу.

Ще одна примітна риса античної художньої культури – присутність в ній майже всіх основних словесних (трагедія, комедія, епітафія, сонет, епіграма тощо) та образотворчих (портрет, пейзаж, натюрморт, історичний, міфологічний, батальний, побутовий та ін.) жанрів європейського мистецтва.

Найзначнішим досягненням античної художньої культури було містобудування. В архітектурі поступово складалася класична система ордерів (франц. ordre – порядок) як принципів співвідношення елементів архітектурних конструкцій – дорійського, іонійського, корінфського; формувалися основні типи споруд (акрополь – комплекс укріпленої центральної частини міста; периптер – оточена колонадою прямокутна храмова будівля; пропілеї – споруда, що оформлює вхід до архітектурного ансамблю).

Якщо на початку свого існування північнопричорноморські поліси були забудовані здебільшого однокамерними житлами, то у V ст. до н.е. виникли перші монументальні споруди – храми на честь Аполлона, Зевса, Афродіти. Їхні залишки виявлені в Ольвії, Пантікапеї та Херсонесі. Простий за своєю композицією, ясний і гармонійний, античний храм моделював космос. Усі пропорції і масштаби були співвіднесені з людиною; золотаво-білий мармур ніс у собі тепло людського тіла; прорізані вертикальними жолобками – канелюрами колони нагадували людей, одягнених у хітони. Використання дорійського ордеру надавало храмові чоловічої мужності та сили, іонійського – жіночої витонченості й легкості. Колонада немовби являла собою спільноту вільних громадян, що були оплотом гармонійної світобудови.

У IV-І ст. до н.е. міста Північного Причорномор’я остаточно набували типового для античної Греції вигляду. Вони обносилися фортечними мурами, що складалися зі стін та веж, забудовувалися храмами, адміністративними спорудами, вівтарями, скарбницями, гімнасіями та палестрами для занять спортом, торговельними рядами. Шедеврами античної архітектури вважають і поховальні комплекси, зокрема, боспорські склепи IV ст. до н.е. Золотого й Царського курганів.

В перші століття нової ери з’явилися цитаделі (Тіра, Ольвія, Херсонес), поширювалися малі форми тосканського ордеру. Під впливом Риму споруджувалися будівлі суто практичного призначення, які перш за все задовольняли потреби в торгівлі. У Мірмекії, Тірітаці, Пантікапеї, знайдені залишки численних виноробень, цистерн для води та вина, рибозасолюваних ван, водопроводів з керамічних труб. У Херсонесі та Пантікапеї відкриті давні бані – терми. Краса таких споруд вбачалася у конкретній утилітарній функції, втіленій у логіці структури, розумній доцільності, лаконізмі деталей.

Образотворче мистецтво Північного Причорномор’я давніх часів найкраще представлене скульптурою, головним об’єктом якої була людина. Її зображення в повний зріст – статуя передавало сутнісні риси та універсальні якості довершеної людини Античності. В скульптурних образах втілені космічний устрій і гармонія індивідуального буття: обличчя імперсональне, внутрішній світ позбавлений конкретних психологічних рис – у цьому прочитувалася і підпорядкованість долі, і полісне світовідчуття, яке не дозволяло протиставляти особистісне загальному. Як і космос краса тіла мала визначатися його раціональністю, розумним співвідношенням частин, симетрією, мірою, – звідси спроби давніх скульпторів віднайти канони, ідеальні пропорції фігури. З плином часу втрачався громадянський пафос, на місце узагальненого, статичного образу людини приходило відображення її неповторності, індивідуальності, емоційності.

Спочатку скульптура надходила у північнопричорноморські міста з Іонії та Аттіки; з V ст. до н.е. відомі витвори вже місцевого походження. Монументальні рельєфи відтворювали міфологічні, батальні та побутові сцени. В станковій скульптурі традиційно зображувалися боги, герої, спортсмени, правителі. З-поміж найцікавіших боспорських зразків – рельєфи із зображеннями Кібели, Пана, Геракла, теракотова Кора Персефона, статуя Астарти, погруддя цариці Динамії. Але найпоширенішою була скульптура малих форм. Розмальовані теракотові статуетки (коропластика) прикрашали інтер’єри різного призначення та відзначалися багатством жанрів. В перші століття нової ери інтерес до зображення людини в скульптурі послаблювався, з’явилися схематичність, умовність, простежувалися риси варварізації та примітивізму.

Найпопулярнішим видом живопису за античних часів був декоративний, передусім вазопис. Протягом усього існування північнопричорноморських полісів до них широким потоком надходили керамічні вироби з Іонії, Коринфа, Олександрії, Гераклеї, острова Родоса, розписи яких представляли стилі, що сформувалися в Аттіці у VI-ІV ст. до н.е.: чорнофігурний (нанесені чорним лаком фігури на тлі жовтої або червоної глини, деталі одягу та орнаменти виконані білою й пурпуровою фарбами); червонофігурний (чорний фон і фігури кольору глини, орнамент поєднаний з міфологічними та жанровими сценами); розкішний (декоративна пишність, прагнення передати перспективу). Місцеве виробництво розписної кераміки почалося тільки наприкінці ІV ст. до н.е.; воно здійснювалося в моно- або поліхромному стилях; розпис при цьому наносився на тлі нефарбованої чи вкритої білою, сірою, чорною фарбами посудини. Поширеними були різноманітні орнаменти, а також батальні сцени (битви амазонок з греками або грифонами). З плином часу в керамічних майстернях Херсонеса, Пантікапея, Ольвії виготовлялися майже всі види античних ваз: амфори і кратери, гідрії та пеліки, килики і лекифи, кіафи і скіфоси, що розписувалися талановитими місцевими майстрами, які використовували оригінальну техніку. Так, на Боспорі у ІІІ ст. до н.е. були поширені так звані акварельні вази, бо фарби для розпису розводилися водою.

Монументальний живопис представлений техніками фрески, енкаустики (воскового живопису) та мозаїки. Це були орнаментальні та сюжетні розписи стін будинків (Ольвія, Херсонес, Пантікапей), поховальних стел і кам’яних склепів (Боспор). Серед сюжетів домінував міфологічний. Живопис склепу Деметри кургану Великої Близниці в Керчі І ст. поєднував структурний та квітковий стилі. Перший з них імітував кам’яну кладку і використовував сюжети; другий – зображення квітів, гірлянд, листя та гілок дерев у певній системі. В центрі поховальної камери зображені боги Деметра, Плутон, Кора, Гермес і німфа Каліпсо; вільний же простір стелі та стін заповнений листям, виноградними гронами, квітами, гірляндами та птахами.

Оригінальне декоративно-прикладне мистецтво античних міст Північного Причорномор’я представлене таким його видом, як торевтика – виготовлення прикрас у техніці лиття, витискання й карбування. Вироби прикрашалися зерню, філігранню та кольоровою емаллю. Найбільш визначні витвори торевтики – бронзові, срібні, золоті, електрові обручки та підвіски, дзеркала та гребні, чаші та вази – знайдені в курганних похованнях. Серед них шедеври давнього мистецтва ІV ст. до н.е. – золоті пектораль з Товстої Могили, сережка з Феодосії, підвіска з Куль-Оби, срібна амфора з Чортомлицького кургану, ольвійські бронзові дзеркала. Звісно, що місцеві майстри враховували смаки замовників, найчастіше варварів. Звідси орнаменти із звірів і рослин, зображення грифонів і сфінксів, сцени повсякденного побуту, мисливства і двобоїв. Високохудожніми зразками торевтики були й монети; спочатку їх відливали, а пізніше – карбували. Відзначимо й розвиток різьблення по дереву та кістці, особливо в містах Боспору.

Численні графіті на керамічному посуді (присвяти, побажання, шкільні вправи) свідчать про масову письменність населення північнопричорноморських міст. І хоча даних про розвиток літератури дуже небагато, у вчених немає сумніву, що вона перебувала на рівні загальногрецької тих часів. Письменником І ст. до н.е. був боспорець Стратонік: у написі на його надгробку сказано: «Майбутні століття дізнаються із твоїх книг твою прекрасну мудрість». Про рівень поезії на Боспорі свідчить вірш І ст. до н.е., висічений на мармуровій плиті, що становила частину фонтану в Німфеї:

Тут, о Глікаріє, тут, о дружина Асандра, випив я

Із джерела твого вологи студеної з вином;

Спрагу свою вгамувавши, я промовив: при житті й у смерті

Усім, хто лихо потерпів, ти даруєш визволення!

На стелі Ксанфа римського періоду збереглася епітафія:

Ксанф, син Лангоріна, прощай,

Мандрівник, ховаю я Ксанфа, який

Втіхою батька був, неньки-вітчизни красою,

Знався на таїнстві Муз, бездоганний у сонми співдрузів.

Аналіз творів грецького письменника Діодора, що розповідав про події у Північному Причорномор’ї, свідчить про його користування місцевими літературними джерелами. В них, зокрема, згадуються комедіографи з Херсонеса. З цього ж полісу до нас дійшов декрет ІІІ ст. до н.е. на честь історика і письменника Сіріска. Він був увінчаний золотим вінком і визнаний гідним почесного декрету, бо описав чудеса, здійснені богинею Дівою, і виклав зовнішньополітичну історію Херсонеса. Імовірно, цей твір привселюдно читали в народних зборах.

З літературою нерозривно пов’язаний театр, що виник із святкувань на честь бога Діоніса. З V ст. до н.е. він поступово набував довершеності і став невід’ємною частиною життя античного суспільства, вдихаючи в нього цілюще повітря демократизму і філософських ідей. У Північному Причорномор’ї театр знайдений лише у Херсонесі (ІІІ-ІІ ст. до н.е.), хоча існують свідоцтва про його існування в Ольвії та Пантікапеї (ІV ст. до н.е.). У театрах представляли трагедії та комедії, на що вказують графіті та зображення акторів, а також теракотові театральні маски місцевого походження. У Криму археологами відкриті залишки особливих споруд – одеонів, де відбувалися не тільки вистави, а й зібрання, музичні та літературні агони. Відомо, що за часів римського панування херсонеський театр був перебудований: його театрон мав 8 секторів на 3 тис. глядачів. Тут, мабуть, проводилися гладіаторські бої, цькування диких звірів, циркові ігрища, які відрізнялися масовістю, розмахом і задовольняли гедоністичні потреби глядачів. Давньоримський принцип «хліба й видовищ» і у мешканців колоній створював ілюзії свободи і рівності, володіння владою. Античні видовища підтримували ідею про те, що весь світ – театр, тут був відчутний інтерес до психології особистості, формування її впевненості у причетності до вічності.

В художній культурі Античності особливе місце належить музиці, їй присвячені численні концепції давньогрецьких мислителів. Вже в гомерівській «Іліаді» музикант порівнювався із богом:

Ладно співає співець і на цитрі собі супроводить,

Схожий на бога.

«Гармонією небесних сфер» називали музику піфагорійці (VІ ст. до н.е.). Саме в їхніх працях вперше була висунута думка про те, що якісна своєрідність музичного тону залежить від довжини звучної струни. На цій основі було розвинуте вчення про математичні основи музичних інтервалів. Антична музика апелювала до арифметики, геометрії, астрономії, виявляючи тяжіння до раціонального пізнання світу. Музику розуміли як знання про рух, який створює звучання. Оскільки в ній вбачали ті самі закономірності, що і в зміні пір року та рухах небесних тіл, то її метою вважали пізнання основ світобудови. За Арістотелем, особливий виховний потенціал музики зумовлений її специфічним виражальними засобами – ритмом і мелодією, які впливають передусім на формування моральних якостей людини. На стелах і в розписах склепів Півдня України знайдені зображення музикантів та їхніх інструментів, найпопулярнішими з яких були: ліра, кіфара, арфа, флейта, сопілка і труба. Учитель музики і поет боспорець Ісіл брав участь у дельфійських музичних агонах; за даними джерел він переїхав до грецького Епідавру і написав там гімн на честь бога лікування Асклепія.

Мистецтво античного Причорномор’я сягнуло високого рівня, увібравши в себе досягнення наукової, технічної та художньої думки тих часів. Багато витворів мистецтва й понині вважаються неперевершеними зразками майстерності та фантазії.

Висновки

1. Вітчизняна культура має давні корені й відзначається поступальним безперервним розвитком. Ґрунтуючись на здобутках матеріальної і духовної культури архаїчних спільнот, вона збагачувалася надбанням різних племен і народів: кіммерійців, скіфів і сарматів, греків і римлян, готів, гунів тощо, набуваючи унікальності та неповторності.

2. Характерні ознаки прадавньої духовної культури – універсальність, самодетермінація, синкретизм, гомогенність, антропоморфізм, панування міфу – найповніше проявилися у давніх віруваннях і мистецтві. Разом з тим – це культура обрядів і табу, що виступали регуляторами соціальних відносин.

3. Базою формування й розвитку античної культури на Півдні нинішньої України була громадська община, що забезпечувала добробут кожного вільного громадянина полісу та визначала шкалу основних цінностей спільноти. Серед найважливіших рис античної культури – демократизм, агональність, інтерактивність, космологізм й антропоцентризм.

4. В античній культурі Північного Причорномор’я та Криму, передусім художній, спочатку домінували еллінські, а згодом – римські традиції. Проте посилювалися культурні зв’язки полісів з кочовиками та племенами Лісостепу.

5. Античні традиції лягли в основу життя ранньосередньовічних міст Криму. Яким би жорстоким не був розгром, учинений у Північному Причорномор’ї гунами, ці традиції не були забуті й знищені. На руїнах древніх держав-полісів виникали нові міста, що використовували досягнення античної культури. Приклади цьому дає історія Херсонеса – Корсуня, Пантікапея – Корчева, Феодосії – Кафи. Елементи цих традицій простежувалися також у культурі наступних поколінь населення Південної і Східної Європи.

Контрольні запитання

1. У чому самобутність первісної культури?

2. Яка фундаментальна відмінність у ставленні до світу архаїчної людини та сучасної? Чи збереглася архаїчна свідомість у сучасній культурі?

3. Які особливості міфологічного світосприйняття первісної людини? В яких формах сучасної діяльності ми знаходимо залишки стародавньої міфології слов’ян?

4. Як формувалася естетична свідомість первісної людини?

5. Які Ви знаєте джерела про давніх слов’ян?

6. Охарактеризуйте основні риси античної культури.

7. Що таке агон? Які прояви агонального характеру античної культури? Наведіть приклади.

8. Чи був антропоцентризм головним об’єктом і змістом античної культури?

9. У чому своєрідність античної культури Північного Причорномор’я?

10. Що успадкувала українська культура від епохи Античності?

Тести для самоконтролю

1. Процес виникнення людини має назву: А) антропоморфізм; В) антропогенез; С) антропоцентризм; D) антропософія.

2. Свідомість архаїчної людини: A) антропоморфна; B) натурфілософська; C) міфологічна; D) персоналістична; E) планетарна.

3. Міф – це: A) символічні уявлення людей про світ; B) витвір наївної віри, колективного художньо-образного мислення; C) оповідання про богів і культурних героїв; D) поняття використовується в усіх вище наведених значеннях.

4. Усе, що існує (дерева, тварини, птахи, люди й т. ін.), має першопредка, який охороняє, захищає, визначає характер і зовнішній вигляд, забезпечує добробут своїх нащадків, за уявленням: A) анімалізму; B) анімізму; C) магії; D) тотемізму; E) фетишизму.

5. Визначеною послідовністю слів, рухів, маніпуляцій з речами або речовинами можна вплинути на закони природи, за уявленням: A) анімалізму; B) анімізму; C) магії; D) тотемізму; E) фетишизму.

6. Звичайні предмети мають приховану надприродну властивість впливати на закони природи, за уявленням: A) анімалізму; B) анімізму; C) магії; D) тотемізму; E) фетишизму.

7. Здатність людини відчувати, переживати, сприймати світ зберігається вічно, навіть після знищення тіла, за уявленням: A) анімалізму; B) анімізму; C) магії; D) тотемізму; E) фетишизму.

8. Перші пам’ятки Трипільської культури, городища і кургани скіфської епохи, а також археологічні культури східних слов’ян досліджував: А) А. Еванс; В) Г. Картер; С) Д. Трамп; D) В. Хвойка.

9. На теренах України залишили по собі пам’ятки давні: А) шумери; В) греки; С) єгиптяни; D) ассирійці; Е) китайці.

10. У слов’янській міфології бог весняної плодючості, розвитку природи та дітонародження: A) Перун; B) Велес; C) Ярило; D) Сварог.

11. У слов’янській міфології бог родючості, блискавки й грому, війн і воїнства: A) Перун; B) Велес; C) Сварог; D) Дажбог.

12. Ідеал людини в античній культурі: A) універсал; B) мислитель; C) страстотерпець; D) раб; E) герой.

13. Античний агон – це: А) перемога в змаганні як найвища цінність; B) мистецтво спору як уміння відстоювати власні докази; C) принцип освіти, орієнтованої на виховання лідера; D) вистава, побудована на діалозі хору й акторів; E) поєднання названого вище.

14. До архітектурних стилів Античності не належить: А) дорійський; В) іонійський; С) коринфський; D) романський.

15. На чорноморському узбережжі свою назву зберегло давньогрецьке місто: А) Херсонес; В) Одессос; С) Себастополіс; D) Євпаторій; Е) Феодосія.

16. Найпопулярнішим давньогрецьким героєм у культурі античного Причорномор’я був: А) Язон, В) Тезей; С) Геракл; D) Одісей; Е) Прометей.

17. Праслов’янські культури І–V ст.: А) Райковецька, Волинцивська, Роменська; В) Зарубінецька, Черняхівська, Київська; С) Буго-Дністровська, Трипільська, Дніпро-Донецька.

18. Пектораль з Товстої Могили, гребінь із Солохи, срібна ваза з Чортомлику – це шедеври художньої культури: А) греків; В) римлян; С) скіфів, D) слов’ян.

19. Залишки театру в Північному Причорномор’ї збереглися в: А) Херсонесі; В) Ольвії; С) Пантикапеї; D) Німфеї.

20.Поширенню в Північному Причорномор’ї та Криму греко-римської культури та християнства на початку нашої ери сприяли: А) скіфи; В) сармати: С) кіммерійці; D) готи; Е) гуни.



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 1020; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.234.191.202 (0.012 с.)