Матерія та її основні форми руху.

Матерія – це філософська категорія д. позначення об”єктивної реальності, яка відображається органами відчуття людини але існує незалежно від них. Матерії, у чистому вигляді формі якоїсь “праматерії” не існує. У світі існують лише конкретні матер. утворення. У категорії матерії ця безліч утворень об”єкт реальності зведена до 1 спільної властивості існувати незалежно від люд чуттів і від відображ у люд свідомості. Філ. поняття матерії відображає не якусь певну частину чи форм об”єкт реальності, а світ у цілому в будь-яких його проявах. Тому не можна ототожнювати матерію з будь-яким речовинним субстратом. Категорія матерії, має вагоме методолог і світоглядне знач світоглядна роль цієї категорії полягає в тому, що воно охоплює не лише ті об”єкти, які вже пізнанні науково, а і ті, які будуть відкриті у майбутньому. І хоча ті потенц об”єкти будуть мати принципово нові властивості, все ж вони будуть матер, оскільки існуватимуть реально, поза люд відчуттям. Методолог ф-ція поняття матерія виявляється у тому, що воно застерігає проти пошуку першоматерії як ост і не змінної суті об”єкт світу. Матерія завжди існує в конкретних формах, внаслідок чого рух проявляється через конкретні форми матерії. В основу виділ форм руху покладенні 2 осн принципи: субстратний, що пов”язує певну форму руху і з специфічним матер. носієм; функціональний, у відповідності з яким форма руху повинна мати свої власні закономірності, відмінні від закономірностей ін форм руху. Найпоширен формами руху є: гравітац, механ, тепловий, електро-магнітний, хімічний, геолог, біолог. Їх взаємозв”язок виявляється в тому, що одна форма руху при певних умовах переходить в іншу, окрім того, вищі форми руху виникають на основі нижчих і включають їх у себе знятому виді.

Простір і час.

Важливою і невід’ємною формою існування матерії є простір і час. Категорія простору виражає властивості об’єктів бути протяжними, займати фіксоване місце серед ін, межувати з ін об’єк­тами в структурній орг.-ції матер світу. Поняття прос­тору має смисл тоді, коли воно пов’язане з існуючою матерією, яка є диференційована, структуризована. Якби світ не мав своєї складної структури, не розчленовувався на окремі предмети, а ці предмети не членувались би на ще більш дрібні елементи, пов’я­зані між собою, то тоді поняття простору не мало б сенсу.

Як зазначалось, об’єкти матер світу постійно перебувають у русі і розвитку. Вони являють собою процеси, які розгорт по певних етапах. У них можна виявити деякі якісні етапи, певні стадії, які змінюють одна одну. Зміна цих стадій має характе­ризуватися певною повторюваністю. Такі особливості процесів характериз поняттям тривалості. Порівняння різних трива­лостей є основою для кількісних вимірів, таких як швидкість, ритм, темп та ін. Абстрагування цих характеристик від самих процесів дає нам уявлення про таку форму існування матерії, як час. Простір є тривимірним, він має довжину, ширину і висоту; час — є одно­вимірним, бо він характериз тривалістю. У фізиці ці виміри в певних випадках поєднуються, створюючи характеристику 4-­вимірного простору — часу. В математиці є поняття помірного простору, в якому багатовимірність має умовний характер і вико­ристовується для структурного виразу властивостей об’єктів, що розглядаються.

Рух основні форми та властивості

Рух – це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух – це будь-яка зміна, будь – яка взаємодія матер об’єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій – відносним: спокій – це лише один із моментів руху. Тіло, що перебуває у стані спокою відносно Землі, рухається відносно Сонця.

Рух виявляється у багатьох формах. В процесі розв матерії з’являються якісно нові і більш складні форми руху. Саме особл форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матер світу, його структурну орг-цію. У зв’язку з цим можна сказати, що кожному рівню орг-ції матерії (нежива, жива природа, сусп-во) притаманна своя, властива лише їй, багатоманітність руху. Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний за своєю багатоманітністю, як і матерія. Джерело руху – сама матерія. Матерії притаманна здатність до саморуху. Рух матерії – це процес взаємодії різних протилежностей, які є причиною зміни конкретних якісних станів.

Проблема матеріальної єдності світу.

Практикою, наукою і філософією, доведено, що простір, час, рух і матерія нерозривно поєднані і взаємопов’яз. Але існує й метафіз точка зору на простір, час і матерію. Ньютон, наприклад, вважав, що коли з світу послідовно вилучати всі матер тіла, то все, що залишиться, й буде простір і час. Тобто він виступав за існув абсолютно «чистого» простору і часу, розглядаючи їх як звич склад, де розміщуються матер тіла. Насправді ж, якщо вдалося б вилучити зі світу всі матеріальні тіла, то не залишилось би нічого, а для цього не потрібно ні простору, ні часу. На це звернув увагу А. Ейнштейн, який створив загальну і часткову теорію відносності, де довів органічний зв’язок геометрії простору і часу з характером поля тяжіння (взаємним розташуванням мас, що тяжіють одна до одної), а також внутрішній зв’язок самого простору і часу, зміни їхньої метрики залежно від швидкості руху системи. У цьому полягає один з аспектів доказу єдності матеріального світу.

Інший аспект єдності світу перевіряється через призму вирішення основного питання філософії. Мова йде про те, на якому принципі ми будуємо філософсько-світоглядну систему — на основі принципу монізму чи дуалізму і плюралізму.

З-н єдності і боротьби протилежн.

Є осн із законів діалектики, який визначає внутр джерело руху і розв в природі, сусп-ві та пізнанні. Причини руху і розвитку криються у внутр суперечностях, притаманних процесам і явищам об`єкт дійсності - боротьбі протилежностей. Кожний предмет, явище, процес є суперечл єдністю протилежностей, які взаємно переходять одна в одну, перебувають в стані єдності й боротьби. Єдність, збіг протилежн означ, що вони взаємопороджують і взаємозумовлюють одна одну, одна без одної не існують. Боротьба протилежностей означає, що протилежності не лише взаємозумовлюють, а й взаємовиключають одна одну, і, взаємодіючи, стикаються між собою, вступають в взаємоборотьбу, яка може набирати різних форм. Боротьба протилежностей веде з рештою до розв`яз суперечностей, яка є переходом до нового якісного стану. Боротьба протилежн приводить до розв, під яким ми розуміємо зміни, що пов`яз з оновленням с-ми, ії внутр структурами і функціон змінами, перетвор їх в дещо інше, нове, в напрямі ускладнення.

Основні принципи діалектики

Принципи діалектики - вихідні, об’єкт за змістом ідеї матеріаліст діалектики, що поряд із законами діалектики, категоріями діалектики відобр найзагальніші закономірності процесу розвитку предметів і явищ об’єкт дійсності і виконують методолог функцію у науковому і філософ пізнанні. Насамперед матеріаліст діалектика спирається на принцип матеріаліст монізму, тобто визнає, що світ, всі предмети і явища мають єдину матер основу, що матерія первинна, вічна, дух вторинний. Наст принцип – принцип єдності діалектики буття і діалектики мисл. Це означає, що матеріаліст діалектика визнає здатність мислення людини пізнати цей світ, адекватно відобразити його властивості. Ці принципи є вихідними не тільки для матеріаліст діалектики, а і для сучасної матеріаліст філософії в цілому. Принципами власне діалектики можна назвати принципи загального зв’язку та заг розвитку явищ у світі. Визнання заг зв’язку явищ у природі, сусп-ві і мисленні вимагає системного дослідження цих явищ, на противагу метафіз методу, який розглядає світ у сукупності ізольованих явищ. Визнання принципу загального розвитку означає не тільки визнання діалектикою наявності розвитку у природі, суспільстві і мисленні, а й відображає глибинну сутність процесу руху матерії як саморуху, формоутворення нового, як саморозвитку матерії. Узагальнюючи можна сказати, що діалектика спирається на принцип єдності та боротьби суперечностей, на принципи переходу кількісних явищ у якісні, та принцип заперечення заперечення. Іноді до принципів включають також причинність, цілісність, системність. У більш широкому тлумаченні – це і принципи відображення, історизму, матеріальної єдності світу, практики, невичерпності властивостей матерії тощо.

Категорії діалектики.

Такі поняття, як звязок, взаємодія, відношення, кількість, якість, властивість, міра, стрибок, відмінність, суперечність, протилежність, антагонізм, заперечення у діалектиці є базовими і мають статус категорій. Категорії – це універсальні форми мислення, форми узагальнення реального світу, в котрих знаходять своє відображення загальні властивості, риси і відношення предметів об’єктивної дійсності. Для більш конкретного розуміння слід розкрити суть процесу абстрагування. Абстрагування – це розумовий процес відхилення від одних властивостей речей і концентрація уваги на інших. Найпростіший акт абстрагування – розрізнення 2 речей. Якщо нам треба встановити відмінність між ними, то ми не беремо до уваги те, що подібне. У категоріях діалектики фіксується, відображається загальне в речах. Категорії є результатом дуже високого рівня процесу абстрагування. В них фіксується не просто загальне, а найзагальніше. Категорії діалектики можуть бути застосовані у будь-якій сфері дійсності, оскільки вони фіксують найзагальніше в усіх речах, явищах і процесах об’єктивного світу. Категорії діалектики виробляються у процесі суспільно-історичної практики людини і відображають об’єктивну дійсність у певних конкретно-історичних умовах. Зі зміною умов вони змінюються. Вони збагачуються. Основними категоріями діалектики є: буття, матерія, рух, розвиток, простір, час, суперечність, антагонізм, кількість, якість, міра, стрибок, заперечення, становлення, одиничне і загальне, причина і наслідок, форма і зміст, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, частина і ціле, система, структура, елемент.