Ортодокс філософ с-ми Старод Індії.

До ортодокс філософ с-м належать санкхя, йога, ньяя, вайшешика, веданта, міманса.

Засновником санкхї був мудрець Капілу, який вважав, що є 2 першопричини – пуруша (інтелект) і пракріті (людина, матер). Пуруша є носієм чистої свідомості, як першопричина світу він є абсолютно пасивним і не здатен діяти самостійно. Пракриті є акт енергією, яка не має свідомості і власного вектора розвитку. Еволюція світу почин з єдності пуруші і пракриті, в результаті чого виникає вселенський зародок («махат»), який має інтелект, що починає розбудовувати світ предметів і явищ. Розвиток світу має активність 3 енергій пракриті: енергії світла та радості; руху й пристрасті; темряви та браку розуму. Але, незважаючи на єдність, пракриті протистоїть пуруші.

Елементи йоги частково містились у Ведах, що орієнтували людину на отримання надприр здібностей шляхом спец духовної практики. Філософською основою стає санкхя. Згідно з цим ученням пуруша і пракриті незалежно існували одна від одної, поки пуруша через незнання потрапила в залежність матерії і прагне подолати її. Людина є уособленням цього суперечл поєднання, тому йога вважає, що людина повинна звільнити душу від кайданів матер світу шляхом концентрації, медитації та аскетичних цінностей.

Школа ньяя стала відомою завдяки розробці проблем пізнання та логіки. Гол предметом були логічні методи пізн світу та доведення їх істинності. У вченні про бога виходив з того, що основа світу є не порожнеча, а простір, час ефір, розум та душа. Він так доводить існув бога: все в світі має причину, світ також має причину – Бога. Усі предмети світу склад. з частин, які утв. ціле. Це ціле є Бог.

Згідно з філософ поглядами вайшешика, увесь світ склад із субстанцій, якостей, дій, все загальності, особливості, присутності та небуття. Субстанція містить 9 елементів: земля, вода, вогонь, повітря, ефір, манас (розум), простір, час, атман (душа). Перші 5 субстанцій склад з невидимих атомів. Розум і душа є вічними субстанціями. Індивід душа усвідомл розумом окремої людини. Верховна душа – це Бог. Власне, Бог створив з атомів увесь світ. Розпад гармонії атомів означає смерть предмета або тіла. Вайшешика традиційно трактує мету людського життя як позбавлення душі від матеріальної залежності (сансари). Досягнення кінцевого стану звільнення свідчить про пізнання істини про світ.

Засновники веданти розробили ідею існув єдиної душі як єдиного бога Брахми. Усе, що існує в світі – Бог, а отже, душа є також богом, тому що бог є єдиною реальністю в світі. Світ- це ілюзія. Бог створив світ за допомогою майї (покривало ілюзії). Людям, яким невідома істина світу, це світ здається не таким, який він є. Людина, яка отримала істину починає бачити світ реально. Шлях до спасіння лежав через осягнення брахману, що можливе через відмову від віддяки (насамперед від матер) та оволодіння 6 якостями: спокоєм духу, вірою, помірністю, відстороненістю, зосередженістю, терпінням. Шлях до спасіння відкритий усім двічі народженим, якщо вони будуть прагнути до звільнення душі, але найлегше це зробити тим, хто належить до варни брахманів. Потім індив дух основа (атман) об’єдн з брахманом.

Школа міманси продовжувала культово-релігійні традиції вед. Послідовники вважали, що веди існують вічно. Вічність слова обґрунтовує вічність вед, тому святий обов'язок кожної людини є суворе дотримування букви старовинних текстів, у першу чергу виконувати свій обов'язок, (дхарму), що дає змогу накопичувати внутр силу апурву, що допомагає звільнитися від карми, а тому і від страждань. Окрім дотримув дхарми, необхідно виконувати релігійний культ, приносити жертви богам.

Неортодокс філософ с-ми Старод Індії.

Буддизм — світова релігія, морально-етичне вчення зі значними філософ вкрапленнями. Як і більшість шкіл індійськ філософії, вважає, що життя — це страждання. «4 благородні істини» Будди проголошують: існує страждання, є причина страждання, можна припинити страждання, є шлях, який веде до цього. Причиною страждань є бажання людей. А спосіб регулювання їх є восьмиступінчастий шлях морал вдосконал людини: прав розуміння, прав прагнення, прав думка, прав мова, прав дія, прав спосіб життя, прав зусилля, прав зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опанування бажаннями. На цьому шляху досягається нірвана — стан незворушності й спокою, який перериває сансару — безкінечність народжень. Цікавою є онтологічна конструкція буддизму. Він є одним з небагатьох вчень, що заперечують субстанц модель світу і розгляд суще як процес, безперервне становл. Все суще склад з псих і матер елементів (дхарм), які постійно перебув у стані буття—небуття, в стані пульсації між цими полюсами. На цій підставі буддизм заперечує існув душі як окремої сутності.

Засновник джайнізму - Махавір. Він вчив, що досягти істини можуть лише чоловіки, жінки на це не здатні. Визнає існув 2 вічних, ніким не створених субстанцій: дживи (живої душі, активності, дії) та адживи (нежива матерія, простір, ефір). Джайнізм, як і буддизм, пропонував шлях звільн від сансари, але визнавав існув душі, що через самовдосконал досягає нірваші — відрив від тіла, що й сковує. Для цього необхідно: 1) "досконалий погляд"—бачення світу крізь призму вчення джайнів; 2) "досконале знання"—збагнення цього вчення; 3) "досконала поведінка"—дотримання "п'яти великих обітниць". Правила поведінки досить прості: не завдавати шкоди тваринам (джайнам заборонено навіть займатися скотарством, вони вегетаріанці, правовірні навіть тепер ходять з мітлою, підмітаючи перед собою дорогу, щоб кого-небудь не розчавити), бути доброчесним, правдивим, не брати чужого, не впадати в пристрасті та мирські уподобання. Через те, що тіло заважає душі звільнит, джайни визнавали шлях аскетизму аж до голодної смерті. У результаті душа стане Верховною душею. Джайни не вірили в існування Бога. Бог – це прояв мудрості.

Гол особл черваки-локаяти — заперечення вчення про карму, що поставило її в опозицію як до ортодокс, так і до неортодокс течій. Локаятики визнавали існування тільки матер світу, заперечуючи все надприр: бога, душу, рай, пекло тощо. Гол джерелом пізнання та критерієм істини є чуттєве сприйняття. Людина живе тільки один раз, тому вона повинна думати про щасливе життя не в майбутн, а в цьому житті. Мета людини — долати страждання і намагатись отримати насолоду. Причому насолода не зводиться тільки до вдоволення фізіолог потреб, під нею розумілася повнота людськ життя, тобто у всьому людина має віднаходити вдоволення — у праці, у політиці, у торгівлі — навіть якщо це пов'язано із стражданням. Локаята висунула принцип свабхави — індивід природи кожної речі, яка визначає її шлях та долю (у різній інтерпритації увійшов у зміст багатьох шкіл Індії).

Філософія конфуціанства.

Засновник – Кун Цю (Конфуцій). Гол твір отримав назву «Лунь юй» («бесіди і висловлювання») і вміщував велику к-сть філософ і реліг настанов. Центр ідеєю став пошук адекватних взаємовідносин між богом Неба й правителем – імператором на землі – Ваном. Вважалося, що бог Неба був невичерпним джерелом благодаті - магічної сили Де, завдяки якій правитель Ван міг управляти сусп-вом, гарантувати жителям Піднебесся захист від хаосу та щасливе життя. Визнаючи першоосновою світу Сина Неба, що шляхом дао, людина має прямувати тим самим шляхом. Конфуцій трактує Дао як з-н дія-сті окремої людини, відповідальної за свої вчинки й думки. Еталоном поведінки людини, яка прямує шляхом дао є благородний муж, який дотримується принципу жень (людяність), і (справедливість, обов’язок), чжи (знання), лі (ритуал), сяо (любов сина до батька). Розв'язуючи суперечності буття людини, Конфуцій ретельно дотримувався свого ж правіша чжун юн — золотої середини, щоразу виходячи з початк тотожності протилежностей. Тим самим сенс його дія-сті як мудреця зводився до встановл прир — божественної рівноваги. Але Конфуцій не помічає, що суперечності залишилися — вони лише піднесені на рівень логіки понять. Так, вимога "шляхетності" — не чинити з ін, як не хочеш, щоб вчинили з тобою", — не узгоджується з ієрархією повноважень. Покарання сина є вияв батьківськ обов'язку і порушувати асиметрію їх взаємин неможливо навіть в ідеальній формі.

У І ст. до н. е. посіло домінуюче становище в стародавньому Китаї. Зміцненню його позицій сприяло учення про космічні сили інь та янь. Особа Конфуція набула статусу божества. У цій с-мі не було пророків.

Філософія даосизму.

Засновник - давньокитайськ мислитель Лао-цзи. Згідно з легендою, він залишив рукопис в 5000 знаків, який згодом отримав назву «Дао де цзин» («Книга про дао та шляхи його досягнення». В основу своїх філософ. роздумів Лао-цзи поклав 3 гол поняття: «дао», «де», «у-вей». Дао – це першопричина всіх речей, предметів навколишн світу. Мудреці говорили, що людина залежить від землі, земля – від неба (комосу), небо від дао, а дао – від самого самого. Йому не можна дати конкретного імені, адже він є першопричиною, яка дає імя всім предметам навколиш світу. Все розпочинається з Дао й повертається до нього, воно є гол з-ном буття, визначає його розвиток і зміну. Мудра людина повинна підкорятися закону Дао шляхом звільн від егоїзму й поєдн з природою. Це вказувало на важливу ідею даосизму: матер світ був відносним, так як життя і смерть на землі. Тому можна було сподіватись на безсмертя. Другим поняттям є Де. У філософ. трактатах говорилося про те, що Дао породжує предмети, а Де їх формує та розвиває. Третій термін - У-вей. Це будь-яка дія-сть людини, що перешкоджає розвитку та існуванню дао.

На чолі пантеону даоських богів стояла трійця: Шан Ді, Дао-Цзи, творець світу Пань-Гу. Даоським культом керували жерці і ченці. Даоські мудреці говорили, що кожна людина після народження отримує певну к-сть енергії, яку вона з необхідністю витрачає протягом життя. Втрачену енергію можна поповнити з природи, повітря, їжі з/д спец. методик і навіть отримати її надлишок, що надасть власнику надприр здібностей, зокрема і безсмертя. Людина має дбати про чистоту тіла й душі. Наповн енергією тіла є способом очищ душі й отрим абсолютн щастя під час єднання з небом.