Правова та моральна свідомість.

Cуттєву роль у життєдiяльностi суспiльства вiдiграє правова cвi­домiсть, яка являє собою сукупнiсть знань, поглядiв на юридичнi права та норми, що регулюють поведiнку людей у сусп.-вi. Право як с-ма загальнообов'язкових норм i правил поведiнки людей, що вираженi в юридичних законах i вiдображають державну волю, вста­новлюють права та обов'язки учасникiв правовiдносин, змiнюється разом з розвитком суспiльства, держави, полiтики. Правова свiдо­мість тісно взаємопов'язана з правовими нормами та законами увiдповiдностi з пануючими в суспiльствi уявленнями про законнicть, порядок, справедливicть. Свiй змicт правова свiдомiсть реалiзує насамперед в основних сферах життєдiяльностi суспiльства - соцiально-економiчнiй та полiт, там, де i вiдбу­вається процес формування правосвiдомостi, правової культури членiв суспiльства.

Поведiнка, взаємовiдносини людей, як вiдомо, регулюються полi­тичними, моральними i правовими поглядами. Знання особистiстю своїх прав та обов'язкiв дaє змогу

Моральна свідомість — складний, суперечливий феномен духовної культури, що має свої рівні, форми, структуру. Вона функціонує на 2 рівнях — емоційно-почуттєвому та раціон-теорет, які існують у взаємодії, єдності, доповнюючи один одного.

За походженням і змістом моральні почуття є соціальними, вони формуються і розвиваються тільки в суспільстві у процесі взаємодії соціальних індивідів за допомогою виховання і самовиховання. Культура моральних почуттів є вираженням міри моральної розвинутості особистості, її здатності до морального резонансу (милосердя, співчуття, співпереживання) і виявляється у вчинках, культурі поведінки. Почуття, переживання є основою мотивів, ідеалів, оціночних уявлень, ціннісних орієнтацій. Цей рівень пов'язаний з реакціями особистості на стосунки між людьми. Реакції виявляються у почуттях симпатії, антипатії; любові, ненависті; довіри, недо­вір'я; обов'язку, відповідальності; націон гордості, космополітизму; гідності, вимогливості; егоїзму, альтруїзму тощо.

Політична свідомість.

Політ свідомість – це сукупність поглядів, оцінок, що відобр політико-владні відносини та політичні інтереси суб‘єктів. Сукупність знань політичної свідомості складається з з піднання політико-владних відносин кожного з видів:

- представницької (законодавчої)

- виконавчої

- судової.

А також із сукупності політичних інтересів суб‘єктів, знання, цілісності яких втілюються в навчанні чи становленні колективної волі, спрямовані на здійснення функції управління і самоврядування народовладдя.

Будь-який вид політ свідомості зумовлений об‘єкт інтересами соціальних спільностей та характером інших взаємовідносин. Ці види політ свідомості зумовлений особливостями, профес, вікових та інших параметрів суб‘єктів. У політ діяльності люди завжди керуються значними концепціями, програмами, настроями, почуттями тобто політ свідомістю.

Політична свідомість як найважливіший духовний фактор політичної діяльності – це єдність теоретичного й буденного рівнів свідомості суб‘єктів, що робить можливим необхідність врахування інших інтересів, узагальненням їх у політиці програми, теорії, вироблення шляхів і засобів реалізації їх.

Політ свідомість у такий спосіб виступає показником усвідомлення людьми цілей політ розвитку, механізмів їх здійснення і водночас фактором розвитку, механізмів їх здійснення і водночас фактором розвитку політичного життя, політичної системи суспільства.

Така інтегруюча роль політ свідомості у сусп.-ві забезпеч її ф-ціями, які становлять сприятливу єдність політико-психологічного, політико-ідеологічного та діяльно-практичного компонентів структури політичної свідомості.

Дає змогу чітко визначити функціон критерій її сусп та індивід призначення.

Виділяючи психологічну ідеологічну та діяльні сну функції політ свідомості, як відомо самостійні, що взаємно проникають одна в одну лиш в своїй цілісності формують обличчя політ свідомості. Політ свідомість виникає і функціонує у процесі практично - діяльнісного завдання людьми, соціальними спільностями політичного буття. Діяльність є основою політичної свідомості, надає їй певності та загальнозначущого політичного смислу..

Естетична свідомість.

У процесі істор практики відбувалося усвідомл люд­ством механізмів, які формують спроможність особистості есте­тично ставитися до дійсності, тобто здатність сприймати і пере­живати у почуттєвих формах власне буття, знаходити та оцінюва­ти загальнолюдські цінності та перетворювати цю дійсність у співвіднош зі своїми уявленнями. Розуміння специфіки цьо­го механізму привело до уособлення 2 осн понять, пов'я­з з відображ процесу формування естетичного став­лення: естетичної свідомості та естетичної діяльності.

Специфіка естет свідомості, у. порівнянні з ін фор­мами духовного життя людства, полягає у таких критеріях:

– естетична свідомість у бутті людини та суспільства являє собою комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей;

– власне, поняття «естетична свідомість» – абстракція, яка означає особливого роду духовне утворення, що характеризує ес­тетичне ставлення людини чи суспільства до дійсності.;

– естетична свідомість формується тільки на підставі прак­тики

– процес формування естетичної свідомості особистості стис­ло повторює процес її формування в історії людства.;

– від ін форм духовного життя естетична свідомість відрізняється тим, що базується на особливого роду відношенні людини до світу, в якому переважає емоційне начало;

– видові особливості естетичної свідомості визначаються єдністю структури її форм. Теоретично розрізняють 2 рівні функціон даного феномена: 1) повсякденний, побутовий рівень, що базується на узагальненні емпіричного досвіду. По­всякденні естетичні переживання особистості мінливі, часто су­перечливі; 2) теоретичний рівень, що базується на загальних філософських уявленнях про світ, людину та її місце у світі. Історія естетики і мистецтва знає багато прикладів втілення даних уявлень у конкретно-чуттєву форму. Так, скульптура Міке-ланджело «Давид» втілює уявлення людини епохи Відродження про світ, у центрі якого знаходиться особистість, сила та міць якої не має меж. Як усвідомлення цієї сили та могутності, об­личчя й постать Давида спокійні, гармонійні, величні. Повсякденний рівень естет свідомості складають есте­т емоції, переживання, почуття та ін.; теорет – есте­тичні оцінки, судження, погляди, теорії, ідеали тощо.

Насамкінець слід зазначити, що естет свідомість – одна із форм духовного життя сусп-ва, яка відображає дов­кілля, різноманітну дія-сть людини, а також продукти (ре­зультати) и,іа діяльності, в тому числі художні твори, у по­чуттєвих образах, що усвідомлюються, та огі,інюються у суд­женнях естетичного смаку. Специфіка естетичної свідомості полягає у взаємодії людини та реальності, суб'єктивного та об'єк­тивного, яка переживається, оцінюється і розуміється суто інди­відуально, але детермінована історично мінливими ідеалами втілення краси у житті та мистецтві.

39. Мораль і політика.

Політика і мораль взаємодіють як форми сусп свідомості й практики. Етичні поняття — добро, справедливість, чесність, порядність — не лише характеризують політ дія-сть влади, держави, партії чи політика, вони або підтримують, морально санкціонують і стимулюють цю дія-сть, або засуджують, блокують. Політика, яка не має належної підтримки з боку моралі, приречена на поразку. Безчесний політик, безсоромний політикан, для якого понад усе егоїстичні інтереси — тимчасова персона на політичній арені. Втім, як це часто трапляється, він поступається місцем іншому політикану. Політик, який виражає соціальні сподівання людей, керується ними, отримує тривалу підтримку громадськості.

Проблема співвіднош політики і моралі — одна з центр у політ та етичній теоріях. Вона була сформульована ще у філософ-політ трактатах давньогрецьких мислителів, які вже тоді виявили її складність і неоднозначність.

Згідно з етико-політ вченням давньокит мислителя Конфуція політ держ влада є відлунням вічних законів неба, носієм яких є правитель. Тому гол принципом політ та моральної поведінки є сповідування “кожному належне”: “...цар має бути царем, міністр—міністром, батько—батьком, син—сином”. На думку ін кит мислителя Лао Цзи, життя людей не визначається волею неба, а розвивається прир шляхом — дао. Прир з-н справедливості має перемогти, людина повинна вірити в це і підкорятися йому. Вчення давньокит мудреців сутністю морального обов'язку вважали необхідність дотримуватися належного.

Полеміку щодо співвідношення політики і моралі продовжили класики античної філософії — Геракліт, Демокріт, Платон, Аристотель.

В етико-політ доктрині Геракліта домінують аристократичні, антидемократичні схильності. Але він вважав неприпустимою тиранію, виступав за додержання законів: “Народ повинен боротися за закон, як за свої стіни”.

Демокріт тлумачив сутність політ життя і політ етики з позиції демократії, яку він вважав найвищою цінністю. Підкорення окремої людини інтересам держави — її моральний обов'язок, у цьому полягає суть суспільної справедливості. Правитель, який володарює над іншими, повинен насамперед навчитися володарювати над самим собою. Демокріт доводив, що джерело моралі в душі людини, імпульси якої мають контролюватися розумом.

Характерним для концепції Платона й Аристотеля е положення про моральність соціального обов'язку. Справедливість у Платона — не лише моральна чеснота, а й ознаки соціальної гармонії, суспільної рівноваги. Такої думки дотримувався й Аристотель. Обидва вони ототожнювали політику і мораль: людина живе заради держави, а не держава заради людини. Окремий індивід як носій моральних і політичних якостей “розчиняється у всезагальному”, тобто у державі. Разом з тим у їх поглядах на співвідношення політики й моралі є помітні відмінності.