Філос. думка Київської Русі.

У суч літ-рі найпоширен є погляд, згідно з яким філософія в Укр почин в Х-ХІІ ст (доба Київ Русі) після введення на її території християнства.

Світоглядна культура Русі акцентує увагу на таких важл проблемах, як протистояння духу і природи, душі і тіла, духовного і тілесного, Бога і Дияволата інших. При цьому в центр названої піраміди проблем ставиться людина в етико-моральному світлі, її почуття і розуміння світу. Осн проблемою філософії цього періоду була людина, сенс її буття, розуміння людськ щастя та шляхів його досягн, співвіднош Бога і людини, тобто морально-етична проблематика. Розвиток філософ думки у Київ Русі в межах християнськ віровчення яскраво демонструють літописи та твори церковно-богословського характеру: проповіді, повчання та ін.; архітектура і живопис Софійського собору

У 1054 р зявилась перша реліг-філософ праця митрополита Іларіона "Слово про закон і благодать", в якому осмислюється історія людства, вказується на її цілісний характер, розгляд проблеми сенсу людськ життя, свободи людини у світі на основі християн догматів. На поч. ХІІ ст. зявлилась «Повість временних літ», авторство якої приписують ченцю Нестору. Саме в цьому творі вперше вжив терміни «філософ» і «філософствувати». Філософ звучання мають «Посланіє» К.Смолятича, «Златоуст» К. Туровського та ін. В цих творах домінуюча реліг проблема отримала філософ інтерпретацію. До таких проблем належали питання про буття Бога, взаємовідносини між церквою і владою, про добро і зло як протиставл Бога і сатани. Реліг філософія своїм домінуючим принципом вважала можливість отримання знання через софійну мудрість. Софійність стала визнач особл укр. філософ думки. «Софія-мудрість» - це сутність Бога, «душа світу», вона вважається першопричиною інтеграції світу, людини і Бога. Таке подвійне розуміння привело до виникн екзистенц «софійного» спрямув реліг-філософ с-м Київ Русі. Мудрість і любов до мудрості визнавались не лише знанням, вони були пізнанням Бога, який є сутністю речей, предметів, явищ навкол світу. Любов до мудрості спрямована не просто на розум світу, а й практ володіння ним. Органом розум зовн світу є серце-точка, в якій поєдн думки, воля і віра. Лише з/д серця можна отримати істину життя, воно стає інструментом прогнозув результатів матер або духовної дія-сті людини. Почуття серця – критерій істини в процесі розум світу. Сусп-во розгляд крізь призму вічного конфлікту добра і зла. Елементами соц. філософії стали патріот ідеї єдності всіх руських земель, зміцн і централіз держави. Антрополог ідеї витікали з позиції, що людина спочатку була створена як богоподібна, а потім була «опоганена первородним гріхом». Наслідок-її стражд і бажання через покаяння отримати безсмертя душі. Заверш розв філософ думки Київ Русі якнайпильнішою увагою до людини, закладанням підвалин гуманіст традиції. Це знайшло відобр в «Повчанні Мономаха» та культі Діви Марії як захисниці людства.

Філос. Києво-Могилянської академії.

Визн роль у духовн відродженні укр народу відіграла Києво-Могилян академія, заснована в 1632 p. Тривалий час Академія була осередком профес дія-сті в галузі науки і філософії не тільки в Укр, вона задовольняла освітні потреби Росії, Білорусії. Філософія вивчалась 2—3 р, причому професори використовували в своїх лекціях ідеї найвидатніших мислителів як античності, Середньовіччя, так і Нового часу. Серед діячів Академії провідне місце в розвитку філософ думки посі­дали Й. Кононович-Горбацький, І. Галятовський, С. Яворсь­кий, Г. Бужинський, І. Гізель, Ф. Прокопович, Л. Барановський та ін.

Феофан Прокопович — це один з найбільш яскравих діячів Академії, професор і ректор, який перебував у тісних стосунках з Петром І. В основу свого реліг світогляду поклав деїстичні ідеї: визнаючи Бога як творця, вважав, що матер світ буде існув вічно, існув матерії поєднував з рухом, простором і часом. Важав,що пізн світу можливе на основі чуттєвого досвіду. Предметом пізн вважав те аг, що повтор, тотожне в речах, що відтвор в поняттях. Вважав, що людина є богоподібною в результаті божого творіння. Розум, чесноти, краса – елементи природи, тому людина не є красивою, розумною і доброчинною. Ці якості вона має виявити через акт позицію, працю, доброчинність. Гол питання для люд має бути користь, яку вона приносить ін. Найважл цінність життя – можл мати свободу волевиявл.

Інокентій Гізель – професор КМА. Сформулював власне вчення про Бога, в якому зробив висновки про рівноправність матер і ідеального у визнач природи. Вважав, що речі зовн світу, діючи на органи чуття, посилають їм чуттєві образи. Ост потрапляють на один з органів чуття, відбив на ньому і стають «закарбованими». Закарбов образ викликає відчуття, яке стає об’єктом дія-сті внутр. чуття. Використ цінності християн моральності, гуманізму. Найбільша цінність – непохитна віра в можл люд розуму пізнати істини Бога і подолати зло для досягн Божої благодаті. Вважав, що людина може стати творцем власного щастя.Джерело праведного життя- сумління. Критично ставився до церкви і духовенства; вважав, що вони не мають втручатись у світські справи. Гол. зло–невігластво. Виступав проти насильства, соц. гноблення, за зменш кріпосн гніту.

Георгій Щербацький визначає ф. як науку. Дослідний інтерес якої спрямований на пізн навкол світу і людини. Спирається на люд розум і керується єдиним методом, що уможливлює здобуття істини і спир на самосвідомість. Усуває традиц розрізн розуму і душі і відповідно поділ пізн на чуттєве і розумове.

Укр. філос. думка доби Відродження.

Цей етап виник як результат впливу зхєвроп. Реформації та утвердж характерних для неї реформац. ідеології й цінностей ренес. гуманізму. Ідеї ренес. Гуманізму розвив представниками протест. громад, братствами, Острозьк культурно-проствіт. центру, діячами укр. полем літ-ри Вишенським, Смотрицьким, Зизанієм.

І.Вишенський – один з найвідоміших полемістів, який захищав духовні цінності укр православ’я. У своїх творах обстоював ідею, згідно з якою основою духовн життя людини повинна бути мудрість Божа – Софія, що виявл в культових особлив православ’я (храмах, іконах). Різко протиставляв Бога і матер світ, вважаючи, що Бог є найвищою трансцендентною силою, яка існує вічно сама по собі, він є непізнаним за сутністю, творцем світу та людини, ідеалом справедливості, мудрості, чесності. Серед гол філос. проблем були пошуки сутності людини та ї місця в світі. На його погляд, сутність людини витікає з єдності антагоніст протилежн матер тіла і душі. Місце людини в житті залежить від того, як вона корист власним волевиявленням, що дає змогу зробити вибір між тілесн або духовн формою існув. Неправильн вибір призводить до смерті тіла і душі, правильн гарантує безсмертя і вічне блаженство. Духов вибір людини – Святе Письмо, а також самопізн і самозаглиблення у свою внутр. природу. Єдність цих двох процесів веде до містичного просвітл духовного розуму Божою істиною. Він вважав, що Бог дає людині свободу волевиявл, щоб вона самост визначилася, з ким хоче бути – з богом чи з дияволом. Найкоротший шлях до Бога – вибір, який почин з аскетичних цінностей.

Мелетій Смотрицький надав своїм працям сусп.-громад спрямув, а проблемі людини, її душі, критиці мор-соц вад – підпорядк знач. Самопізн надає не мор, а громад-патріот звуч.

Філософія Сковороди.

Сковорода вважав найважливішою з усіх наук науку про людину та її щастя. Його роздуми мають реліг-філософ характер, спираються на гол християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, осн грані люд дія-сті. Закликав почати філософ освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізн людини. Поділяючи світ на істинне та тлінне, дає перевагу Вічності, Богу. Людина не може існувати поза єдністю віри і любові, вони дають людині змогу вийти за межі свого тлінного звич "Я". Антиподами любові та віри є поняття суму, туги, нудьги, стра­ху, що роблять душу людини приреченою на розслабл, позбавляють її здоров'я. На ґрунті об'єдн любові та віри у пізнанні людиною самої себе склад категорія "щастя", яке міститься в нас самих; осягаючи себе, ми знаходимо духовний мир, спокій. Щастя легко досягається, якщо людина йшла шляхом любові та віри. Його досягн залежить тільки від самої людини, її серця. Всі люди створені для щастя, але не всі отримують його. Ті, хто задовольнився багатством, почестями, владою та ін зовн атрибутами земного існув, роблять величезну помилку. Вони отримують не щастя, а його привид, що у кінцев рахунку перетвор на прах. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, царство Боже всередині людини. Прислухаючись до цього внутр голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для сусп-ва, а й таке, яке приносить їй внутр задовол і душевний спокій. Всі заняття добрі лише тоді, коли виконуються у відповідності з внутр схильністю. Сковорода мислить щастя досяжним для всіх. Воно є простим за змістом і за формою. На підставі такого розум щастя Г.Сковорода проповідував простоту життя, вдоволення, бідність, яке випливає із спілкув людини з прир.

Людина як мікрокосм містить у собі 2 начала — тлінне і нетлінне, які поєдн: у тлінному відображається нетлінне. Над тлінним стоїть дух. До нього Ск. й зводив сутність життя. Плоть не має істинного знач для людини. Філософ вважає, що плоть іде слідом за всіма рухами мислі. Думка — це гол точка, тому її Сковорода часто називає серцем. Доки плоть та кров будуть панувати над серцем, доки людина не визнає їх злиденності, шлях до істини закритий, вважає Сковорода.

Університетська філософія.

У XVІІІ-XІX ст. у царині клас філософ проблематики працювали викладачі Київ духовної академії, а пізніше – і університетів, що функціонували на території Укр. Част з них зробила вагомий внесок у обгрунтув та пошир ідей просвітництва. У ХІХ ст. укр філософ думка вийшла на новий рівень своїх проявів: академ філософія тепер викладається у світських навч закладах. Своєрідні світогл ідеї були у ХІХ ст. сформульовані в програмних творах представників громадсько-політ руху, де на першому плані перебуває дія-сть Кирило-Мефодієвського товариства, створеного в Києві університет інтелігенцією. До його складу входили професори, студенти та співробітники Київ університету.

Ідейним натхненником товариства був Микола Костомаров. У його працяхвперше зроблено спробу окреслити націон укр характер, оглянути істор шлях укр народу, визначити його місце в колі ін (в першу чергу – слов’янських) народів, дати нарис такого сусп устрою, який відповідав би націон прагненням українців. Бажаний сусп лад уявлявся у виді правової, демократ, парламент федерації слов’ян народів, у якій би реально гарантувались як права окремих осіб, так і права націй. Істор признач України полягає у справі об’єдн слов’ян етносу (оскільки Київ історично виник в центрі слов’ян ареалу).

Потужний вплив на сучасників справив соратник Костомарова та Шевченка Пантелеймон Куліш. За вихідними світоглядними спрямуваннями П.Куліш був людиною глибоко реліг, дещо абсолютизував фатальний хід процесів дійсності. У поглядах на Укр він романтизував її минуле, звинувачував урбанізацію у руйнув первинної моральності народу, розвивав так звану “хуторянську філософію”, закликаючи повернутися до близькості із природою та простих форм життя. Костомаров та Куліш репрезентували ліберально-помірк напрям (грунтув на визнанні релігії та ідеалізму, їх спорідненості з осн догмами християн ідеології). Члени братства захищали ідеї провіденціоналізму, месіанства та «християн соціалізму». Шевченко, Гулак, Посяда, Навроцький репрезентували революц-демократ крило братства й керувались ідеями матеріалізму, антиклерікалізму, а в своїх соціолог ідеях виходили з визнання виріш ролі народних мас в істор процесі, необхідності революц боротьби трудящих, побудови сусп-ва без експлуатації та гноблення. Таким чином на прикладі Кирило-Мифодіївського братства ми бачимо,що в укр філософ думці формувалося 2 протил парадигми: перша мала в своїй основі ідеаліст способи світобач, а друга – матеріаліст.

Філософія серця» Юркевича.

Відомим філософом 2 пол 19 ст. був Юркевич, професор Київ Духовної академії. У 1860 р він опублікував статтю «З науки про людський дух», де виступив проти матеріалізму Л. Фейєрбаха та М. Чернишевського. Юркевича не задовольняла не тільки матеріаліст, а й ідеаліст філософія, він критикує діалектику Гегеля. У його філософ с-мі провідною фігурою є індивід особа, суть якої становить не розум, а серце. Оскільки в основі світу лежить божественна мета, яку здійснюють люди, то вона може бути пізнана не головою, а серцем. Між мозком і духовною дія-стю існує не причинний, а лише ідеальний, «доцільний» зв'язок, в основі якого лежить духовна суть. Важає неможливим, щоб свідомість походила з матерії. Таким чином, він активно виступає проти матеріалізму, стверджуючи, що ост неспроможний зрозуміти суть свідомості, руху і відтворити прав картину світу. За вічно змінними явищами природи, які сприйм нашими органами чуття, він як філософ намагався знайти незмінну ідею об'єкта; в цій ідеї мислення і буття тотожні. Істина відкрив не лише мисленням, а й "серцем", оскільки пошук істини пов'язаний з реліг і моральн прагненнями людини. У цьому процесі сходж до істини знання пов'яз з вірою, яка є могутнішим фактором, ніж просто емпір зміст мислення. Без любові, говорив Юркевич, не можна пізнати Бога; найвища сходинка в процесі сходж до абсол, до Бога, є вже містичн спогляд.

Отже, філософ погляди Юркевича можна охарактеризувати як теолог ідеалізм. Біблію він вважає єдиним шляхом до знання. Істину ми маємо в біблійному вченні про серце, де зосереджується духовне життя людини.

Філософія Л. Українки.

Л Українка в своїх працях розвивала діалект погляд на сусп, прир процеси. Велике світоглядне знач має її поезія, її роздуми над долею укр. нар. Свій дискурс назвала «філософія переживання». Закликала укр. громадкість збудитись від інертності, вважала необх розвивати духовні сили народу, вивчати духовні скраби людства. Під їх впливом, та завдяки наполегливій самоосвіті сформув її світогляд, який загалом можна визначити як позитивістський. Майб поетеса цікавилась філософією, особл найновішими її течіями, а серед них – і позитивізмом. Під його впливом вона зміцнілась у довірі до науки, людського розуму, раціон осмисленні дійсності: перш за все – соц. Вона прагнула філософськи осмислити життя. Життя – явище поліфонічне, багатоголосе. Тим-то воно й цікаве. Невдячна справа спрощувати його, зводячи до плаского примітиву. Площина життєво–смислових орієнтацій людини становить осн тематику поезій та драмат творів Л.Українки. Поетеса застерігала від ідеолог нетолерантності, засуджувала песимістично–безнадійливі настрої, категорично не згоджувалась із життєвою позицією людей без міри покірливих і терплячих, вбачаючи в їхній поведінці неконструкт дію. Проблема людини – гол в її творчості. Вона окресл як потреба вибору одного з кількох можливих варіантів дій. В душі людини змагаються 2 почуття: усвідомл себе як вільної істоти і прийняття свого рабського існув. Українка відслідковує процес становл борця – людини, здатної на вольовий вчинок та утвердж сенсу. Вживаючи філософ термінологію, слід зауважити, що в центрі уваги Українки перебував процес формув особистості, позначений суперечл впливами по різному скерованих сил. Людина тоді живе справжнім життям, коли прислухається до голосу свого серця, залиш вірною собі.

Українська філософія ХХ ст.

Укр філософ думка, переживши короткий період зльоту, надалі розвив 2 потоками: в Укр (рад та зх) та в діаспорі за межами України.

Серед мислителів, думки яких істотно вплинули на стан філософ думки в Укр перш за все слід назвати В.Зеньковського, який читав у Київ університеті курси психології та логіки та зробив суттєвий внесок у вивч історії руської філософії, у розуміння співвіднош філософії та релігії; Г.Флоровського, відомого історика Церкви та реліг світогляду; відомого філософа київ походження Л.Шестова, надзвичайно цікавого творця власної реліг версії філософії екзистенціалізму; О.Гілярова – у певний час професора Київ університету, видатн історика античної філософії, історика зх філософії.

У рад Укр філософія перебувала під особл контролем партійних органів і перетворена ними у засіб обгрунтув комуніст догм. Опрацювання клас філософ проблематики стало неможливим. Філософію оголосили “класовою наукою”, теорет і методолог основою марксизму. Все, що не вписувалось у марксистську с-му ідеолог координат, переслідувалось і радикально винищувалось. Те ж саме стосувалось і усіх ін сфер духовного життя. Проте і за таких умов філософи, що залишились в Укр, продовжували розпочаті раніше дослідж. Перш за все філософи вивчали погляди Сковороди, сусп-політ позиції Кирило-Мефодіївського братства, методолог засади природознавства. Достатньо активно опрацьовувались проблеми логіки та соціології. Далеко не всі вчені поділяли погляди фундаторів комуніст доктрини. Значна частина університет. інтелігенції висловлювала незгоду з матеріаліст розумінням історії, марксистськ з-нами сусп розвитку, а саме це й було визначене офіц колами як предмет філософ досліджень.

У повоєнний період в галузі філософ досліджень в Укр сталися позит зрушення: в Київ університеті створили філософ факультет, відновив дія-сть Інститут філософії Академії наук Укр. Завдяки цьому в Укр виховано декілька поколінь фахівців, котрі давали (і дають зараз) грунтовну філософ освіту студентам усіх ВНЗ. Ситуація істотно поліпшилась під час Хрущовськ “відлиги” й акт дія-сті “шістдесятників”. Філософи чи не вперше отримали можливість висловитись із тих питань, котрі раніше підлягали партійній забороні. Наприк 90-х рр. багато філософів взяли акт участь в демократ рухові, виступили ініціаторами утвор обласних орг-цій націон-демократ партій. Після здобуття Україною незалежності переважна част профес філософів долучалася до теорет опрацюв процесів укр державотворення. Щоправда, за умов певного економ занепаду, викликаного необхідн глибинних перетворень у самих засадах економ життя укр сусп-ва даються взнаки і певні, негат для розвитку філософ думки тенденції; так, наука взагалі, а гуманіт науки особливо, фінансуються за так званим “залишковим принципом”. За умов, коли на перший план в сусп процесах виходять проблеми міжіндивід стосунків, коли люд чинник життя набуває небувалої ваги, роль філософії в житті сусп-ва недооцінюється, а це загрожує нам певною духовною деградацією. У питаннях до формув наук кадрів запанував чиновницький підхід, коли в ситуації економ скрути науковцям не полегш, а ускладнюють шлях до наук надбань, підвищ профес рівня, тощо. Укр філософія тільки виходить на шлях власних надбань; перед нею – істор перспектива, і хочеться вірити в те, що вона зможе її використати і поповнити вітч духовн культуру, здобутками, гідними історії світ ф-фії.

Філософія Франка.

Франко — класик укр літ-ри, видатний мислитель, філософ, соціолог. Здобув у Відні ступінь доктора філософії. Його філософ поглядам притаманний матеріалізм, сві­домий діалект підхід до природи і сусп-ва, впевненість у пізнанні навкол світу І.Я.Франко перший в укр (і один з перших у європ) літ-рі всебічно розробляє тему праці і труд моралі. Вже в першому своєму філософ трактаті "Поезія і її становисько в наших временах" Франко говорить, що дух ледарство, то злочин проти гуманності. Ставлячи в центр своєї філософії людину, І.Франко формулює гол з-н людяності, суть якого в тому, що неробство — зло, а праця — добро. Праця у розумінні Франка — єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу, вселяти в неї почуття гідності й правди. Але жити лише для праці неможливо. Крім праці є внутр благо людини, її творче натхнення, її пісня, здатна, бодай на певний час, відривати душу від земного, колючого, брудного і переносити її до надії та віри у завтрашній день. У його творчості постійно виступають 2 взаємозал сили, які володіють істотою людини і природою суспільства. Це пісня і праця, дух і матерія, книга і хліб. Однак в таку духовну силу може обертатися лише така праця, в якій живе громад свідомість, яка не тільки виправдовує, а й визначає мету й сенс люд покликання на землі.

Одна з осн філософ ідей І.Франка — думка про те, що найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а "правдивий живий чоловік". Така людина — носій духу, а той дух є «вічний революціонер». Філософія І.Франка замішана на почуттях і розумінні благородності люд духу. "Дух, що тіло рве до бою", дух любові й справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу майбутність — це дух істинно франківський, каменярський.

Він був великим просвітителем-гуманістом укр народу, переклав на укр мову частину творів К. Маркса і Ф. Енгельса, пропагував вчення Ч. Дарвіна та його послідовника — матеріаліста Е. Геккеля. У цілому погляди Франка можна розцінити як матеріаліст. Це був мислитель з енциклопед освіченістю, глибокий історик свого народу. Франківська філософія породжує досить важл і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у муках свого сумління, а тому в сфері духу панує, власне, та найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими, цікавими і цим дає людям основу для їхньої єдності. Філософія Франка — це також заповідь любові до Батьківщини й до людства. В цілому його філософія — це яскраве втілення філософії українського духу початку XX ст., основи якої заклали Г.Сковорода і Т.Шевченко.

Філософія Вернадського.

Вернадському в історії світової і вітч науки належить особл місце тому, що він поєднав у собі талант мислителя з екстрасенсорними здібностями ясновидця, ґрунтовність природничо-наук аналізу з філософ рефлексією Всесвіту, організац дія-сть з громадською, наук роботу з навч-виховною, любов до Укр з глобальністю думок «людини планети Земля». Він був першим президентом Укр Академії наук, директором Радієвого інституту АН СРСР, першої в світі біогеохім лабораторії, головою Комісії з вивч продукт сил Росії.

Разом з Е. Леруа і П. Тейяр де Шарденом проголосив необхідність глибокого філософ аналізу дія-сті людини, з'ясування ролі розуму на Землі, надав поняттю «ноосфера» природн-наук, біогеохім змісту. Зміст цього поняття він тлумачив по-різному: в одному випадку, під ноосферою мав на увазі біосферу, в другому — сферу прояву наук думки як планетарного явища, в третьому — геолог дія-сть людини. За Вернадським, існують кілька етапів виникнення і розвитку ноосфери: перший з них — це передноосфера (він відповідає прир її зародженню як геолог явища), другий етап характеризує процес її становл і розвитку, третій етап фіксує наступ «царства розуму людського», гомеостазного стану ноосфери як системи. За філософ світоглядом він був позитивістом, відстоював принципи філософ плюралізму. Він захищав свободу наук досліджень, вільний обмін наук інформацією, співпрацю вчених усіх країн. Традицією наук школи В. І. Вернадського є новаторство, її гол метою — пошук істини на благо людини і людства. В ост запису у своєму щоденнику він пов'язує невдачі рад влади зі зниженням її культурності, насильством над люд особистістю, з обмеженістю точки зору марксистів на проблеми розвитку суспільства

1.С-ма філософії та її складові.

Філософія — це наука, предметом якої є заг в с-мі «людина—світ». До цієї системи входять такі відношення: онтологічні, гносеологічні, аксіологічні, предметно-перетворювальні та ін. Тому все розмаїття проблем філософ світогляду можна звести до п’яти великих груп: онтологічні; антропологічні; аксіологічні; гносеологічні; праксеологічні.

Онтологія описує категоріальний «кістяк» світу і будь-якого явища в ньому. Гносеологія осмислює чуттєві, логічні, інтуїтивні та емоційні шляхи адекватного істині пізнання. Аксіологія обґрунтовує набуту систему цінностей і життєвих сенсів. Соціальна філософія аналізує картину суспільства (сукупної людини), а філософська антропологія — людину як цілісну особистість. Філософія релігії осмислює певну релігійну (або атеїстичну) картину світу і відповідні їй принципи поведінки людини. Історія філософії потребує самоосмислення власного шляху, мети, перспектив розвитку філософ знання.