Поняття наука. Класифікація наук.

Людство впродовж усієї історії пізнає світ. Наукове ж пізнання налічує всього лише кілька тисячоліть. Наука - це сфера людської діяльності, основною функцією якої є продукування і систематизація істинних знань про світ. Наука — це і продуктивна сила, і соціальний інститут, і діяльність з метою одержання нових знань, і результат цієї діяльності, — тобто сума (а точніше — система) одержаних теоретичних знань, що становлять собою у своїй сукупності мислену (ідеальну) картину світу.

.Перший клас наук. Почнемо з природних наук. Науки про природу є тим найпростішим нерозгорненим випадком першого класу наук або першою групою наук цього класу.

Переходимо до суспільних наук. Науки про суспільство складають вже більш складний і більш розгорнений випадок першого класу наук. Але на відміну від природознавства в суспільні науки в умовах сучасного буржуазного суспільства вноситься набагато більше збочень у дусі ідеології економічно і політично пануючих класів, ніж це робиться в науках про природу.

Нам залишилося сказати про предмет наук про мислення. Разом з суспільними науками вони складають гуманітарні науки, тобто науки про людину. Але на відміну від власне суспільних наук вони мають своїм предметом, строго кажучи, не сам по собі об'єкт, наприклад у вигляді суспільних відносин, але об'єкт відображений в суспільному або ж індивідуальній свідомості людини (суб'єкта).

Другий клас наук. Це науки, що розрізняються по методу дослідження, який, кінець кінцем визначається природою об'єкту (предмету), що вивчається, але в який додатково вкраплена відома частка суб'єктивного моменту. Бо тут йдеться не просто про об'єкт (предметі), існуючий зовні і незалежно від нашої свідомості, а про застосовані нами прийоми і способи його вивчення, тобто про те, яким чином він послідовно, крок за кроком фіксується в нашій свідомості.

Третій клас наук. Його складають прикладні, практичні, у тому числі технічні, науки. Тут суб'єктивний момент при збереженні детермінуючого значення об'єктивного моменту зростає найбільшою мірою при визначенні практичної значущості наукових досягнень, практичної цілеспрямованості наукових досліджень. Якщо при виробленні і застосуванні методу дослідження суб'єктивний момент носить як би перехідний, тимчасовий характер, то в практичних науках він органічно входить в якості реалізованої цілі в кінцевий результат. Всі практичні, прикладні науки засновані на поєднанні об'єкт моменту (закони природи) і суб'єкт моменту (цілі технічного використовув цих законів на користь людини).

50. Форми наукового пізнання (ідея, факт, проблема, гіпотеза)

Ідея (від грец. – образ, начало) – логічна форма відображення певних зв’язків, котра спрямована на їх практичне втілення. Ідея є такою формою мислення, зміст якої поєднує у собі знання про реальну дійсність, суб’єктивну мету, а також бажання її реалізувати. Ідея, таким чином, поєднує у собі і об’єктивні моменти, і суб’єктивні. Специфічним видом діяльності людини відповідають і своєрідні за змістом ідеї – наукові, економічні, політичні, філософські, релігійні, мистецькі тощо. Ідея як форма знання включає в себе структурно: мету, пошук шляхів її втілення і прагнення (бажання) людини. Наприклад, ідея відкрити свій бізнес, написати дисертацію, реформувати відносини власності і т.п. вимагає всього цього.

Проблема – це певна форма знання про незнання, тобто вона є сама суперечність. Людина знає, що вона не знає. З точки зору філософії, проблема – це теоретико-пізнавальна форма існування суперечності між необхідністю певних дій і недостатніми ще умовами для її здійснення. Наприклад, проблема реформування нашої економіки, політичної системи, її правового забезпечення тощо). Типологія проблем різноманітна, як різноманітне саме життя. Це проблеми економічні, політичні, духовні, управлінські, наукові, міжнародні, національні, класові, демографічні, партійні, групові, сімейні, особисті і т.д. Структура пізнавальної (наукової) проблеми включає в себе: необхідність здійснення певної дії; інтерес; суперечність; умови розв’язання. “Таємницею” проблеми, її найважливішим компонентом є, безумовно, суперечність. Там де її немає – немає проблеми.

Гіпотеза (від грец. – здогадка) – здогадне знання, важлива форма розвитку науки. Але щоб це знання було науковим, а не свавільним, гіпотеза повинна відповідати ряду вимог:

1) вона повинна пояснювати все коло явищ, для аналізу яких вона висувається;

2) вона повинна бути простою, зрозумілою, логічною;

3) вона повинна бути зорієнтована на застосування до більш широкого кола явищ і процесів, враховуючи, принцип їхнього загального зв’язку;

4) вона повинна бути розрахована на можливість практичного підтвердження. Серед сучасних наукових гіпотез відомі такі: про походження життя на Землі, про походження людини, про походження планет тощо.

Наукова теорія – відносно замкнута, змістовна система знань, котра об’єднує і описує деяку сукупність явищ та процесів. Безпосередня мета наукової теорії – пояснення і передбачення цих процесів і явищ, які складають предмет її вивчення, на основі відкритих нею законів, в широкому розумінні – теоретичне відображення дійсності. Наукова теорія має, принаймні, дві основні функції: а) систематизації знань; б) відкриття шляхів для пошуку нових знань.

Теоретичний рівень наукового пізнання, окрім вищезгаданих форм пізнання, має свої методи досягнення істини. Це – аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування, історичний та логічний методи, ідеалізація, формалізація, моделювання тощо.

ФАКТ (лат. factum - зроблене) - поняття, що має виражену суб'єкт-об'єктну природу, що фіксує реальну подію або результат діяльності (онтологічний аспект) і, що вживається для характеристики особливого типу емпіричного знання, яке, з одного боку, реалізує вихідні емпіричні узагальнення, будучи безпосереднім базисом теорії або гіпотези (в окремих випадках й самої теорії), а з іншого боку - несе у своєму вмісті сліди семантичного впливу останніх (логіко-гносеологічний аспект).

53. Етичні проблеми науки. (прогрес, регрес)

Розвиток науки здійснюється як еволюційним, так і революційний шляхом, на що вказують такі відомі представники західної філософії науки, як К.Поппер, Т.Кун, І.Лакам ос, П.Фейграбенд та ін. Еволюційний розвиток науки проявляється в тому, що на кожному історичному етапі інтегруються в конкретному вигляді минулі досягнення, окремі результати причетних до наукової діяльності людей входять у загальну скарбницю наукових знань.

Провідними напрямами розвитку сучасної науки і політики виступають мікроелектроніка та кібернетика, створення штучних матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, приладобудування, атомна енергетика, комічна техніка та ін. Виникають багато чисельні міжнародні наукові об’єднання та організації, господарська діяльність людини дедалі більше набуває планетарного характеру. Для вільного обміну науковими ідеями, без чого неможливий ефективний розвиток науки потрібні нормальні міждержавні відносини та прагнення парламентів і урядів держав використовувати наукові досягнення в гуманних цілях. На жаль, останні досить часто використовуються у протилежних цілях. Тому виникає необхідність у контролі науково-технічного розвитку, прогнозування та нейтралізації негативних наслідків науково-технічних відкриттів з боку вчених та всіх здорових сил суспільства.

Кінець другого тисячоліття супроводжувався катастрофою багатьох міфів, які розквітли у ХХ ст., як і успадкованих від минулих часів, і водночас виникненням нових, які приходять їм на зміну. Серед згасаючих міфів, які поступаються за своєю значимістю та впливом на хід історії тільки, соціальним утопіям, хоча й тісно з ними пов’язані, - міф про рятівну місію науки. Криза релігійного поклоніння науці, що сприймається як криза довіри науковому розуму, науковій раціональності взагалі, аж ніяк не породженні ХХ століття, а швидше за все її кульмінація й завершення. Вона виявляє собою лише один, хоч і найбільш значний, прояв кризи, пережитої всією європейською цивілізацією. Антиподом цивілізації, як відомим, є варварство, тому й криза цивілізації супроводжується настанням нового варварства. Задовго до кінця нашого століття В.В.Заньковський писав: “Увесь світ проходить нині через період глибокої варваризації, незважаючи на всі блискучі завоювання наук і техніки, на безперечні зрушення в улаштування соціальних умов життя. У цих словах, які не тільки не втратили своєї актуальності, а й стали воістину злободеннимм, виражено ту стурбованість сучасним станом нашої цивілізації, що стає домінантом суспільної свідомості кінця другого й початку третього тисячоліття.