Зародження і розвиток економ.теорії: основні школи і течії.

Зародження і розвиток економ.теорії: основні школи і течії.

Термін «економіка» формується вперше Арістотелем. Арістотель відокремлював економіку як діяльність, пов’язану з покращенням добробуту членів суспільства та хрематистику (діяльність, спрямовану на збільшення грошового багатства). Економіка - це ведення господарства. У 1614 році Антуан де Монкрентьен вперше використав термін економіка. Економіка вивчається за течіями: Меркантелізм – спирається на вивченні торгівлі в розвитку держави. 15-16 століття ранній меркантилізм: багатство вимірювалось золотом та сріблом, головне щоб золото потрапляло в країну, заборона зовнішніх закупівель, заборона вивезення багатства, золота. 16-17 століття пізній меркантелізм: введення товарного балансу, пом’якшення заборон щодо вивезення золота, заохочується імпорт ресурсів. Фізіократи Головною заслугою фізіократів є те, що на відміну від меркантилістів джерелом багатства вони вважали не торгівлю, а виробництво. Тож вони досліджували не сферу обігу, а сферу виробництва, але обмежились лише сільським господарством та землеробтвом. Представники: Ф.Кенне, А.Тюрго, В.Мірабо, Д.Норе. Класична політекономія. Класична школа - А. Сміт. 18 ст. Багатство нації створюється в процесі виробництва. Основний фактор - продуктивна праця. Ринковий механізм. Основна категорія яка досліджується школою - це є вартість виробничих пропозицій. Марксизм (К.Маркс, Ф.Енгельс, 19 ст.)

Карл Маркс:завершує дослідження проблеми вартості в межах трудової теорії вартості, говорить про вирішальну роль праці в процесі виробництва. У відповідності до даного висновку зауважує на нерівномірності розподілу доходів між членами суспільства, досліджує економічні формації і виділяє наступні форми людського суспільства: первіснообщинний лад, рабовласництво, феодалізм, капіталізм, комунізм: відсутність приватної власності, відсутність грошей, людська діяльність обумовлена не гонитвою за наживою,а внутрішньою потребою.

Маржиналізм (поч. 20 ст.) Родоначальник: австрійська школа, Представники: Ф. Візер, О. Бем-Баверк

Дана школа виходить із думки про обмеженість ресурсів та можливостей. Широко використовуючи математичний апарат формують основні положення теорії граничної корисності. У відповідності до даної теорії ціна товару визначається товаром з найнижчою невід’ємною граничною корисністю.

Кембриджська школа Продовжує дослідження меркантилізму, переносячи основні методи і закони на дослідження практично всіх сфер людського життя, фактично започатковуючи сучасний економічних емпіріалізм.Емпіріалізм – дослідження процесів на базі практичних досліджень, експериментів.

Кейнсіанство Засновник – Дж.КейнсВиникає на базі досліджень Кембриджської школи. Використовуючи її аналітичний апарат Кейнс доводить необхідність державного втручання в економічні процеси і розробляє методи, що дозволяють досягти загальної економічної рівноваги. Загальна економічна рівновага (по Кейнсу) – це не стан абсолютного добробуту, а обсяги виробництва, яких досягає економіка за умови рівноваги на основних ринках (ринок праці, товарний ринок, грошовий, інвестиційний).. за умови економічного зростання обсяги виробництва зростають і положення загальної економічної рівноваги змінюється.

Монтариська школа Засновник – Мілтон Фрідман

Монтаристи продовжують економічні дослідження на рівні держави, вивчаючи вплив грошей на досягнення макроекономічної рівноваги. Формують думку про вирішальну роль грошей задля економічного зростання. Визначають оптимальні темпи інфляції (3-4% за рік)

Предмет економічної теорії та його тлумачення різними економічними школами

Об’єкт – визначаєте, що досліджується.

Предмет – визначає з якого боку досліджується об’єкт. Об’єкт може бути спільним. Об’єкт економічної теорії – це процеси виробництва, розподілу, обміну і споживання. Предмет економічної теорії – економічні відносини, які виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання з метою задоволення необмежених потреб за допомогою обмежених ресурсів. Метод економічної теорії, як і предмет цієї науки, включає різні елементи. Головними його структурними елементами є: 1) філософські і загальнонаукові принципи; 2) закони матеріалістичної діалектики; 3) категорії філософії; 4) закони і категорії економічної теорії; 5). раціональні засоби і методи економічного аналізу, які використовуються західними науковцями. Як інструмент економічного дослідження виступають такі категорії філософії, як кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма тощо. Аналіз передбачає розчленування предмета (явища чи процесу) на складові частини, окремі сторони.

 

Економ.теорія. Позитивна і нормативна економ. теорія.

Економічна теорія — наука про основні закономірності розвитку економічної системи, поведінку людини і груп людей у виробництві, розподілі та споживанні життєвих благ з метою задоволення потреб при обмежених (рідкісних) ресурсах, що породжує проблему економічного вибору і конкуренцію за їх використання. Це наука, яка вивчає економічні закони і економічні відносини. Позитивна економіка вивчає те, що є, тоді як нормативна економіці виражає суб'єктивні уявлення про те, що повинно бути. Позитивна економіка досліджує фактичний стан економіки; нормативній економіці припадає визначати, які конкретні умови або аспекти економіки бажані або небажані. Нормативна економіка охоплює моральні та вартісні оцінки економічних явищ і процесів, керуючись знанням позитивної економіки.

Методологія економ. дослідження

Методологія – це сукупність методів. Розрізняють 3 блоки наукового дослідження: 1) загальні методи наукового дослідження, він базується на законах діалектики: 1.закон єдності; 2.закон заперечення; 3.закон переходу кількісних змін в якісні. 2)загально-наукові методи, складаються з 4-х методів: 1.абстрагування; 2.метод аналізу та синтезу; 3.індукція; 4.єдність історичного та логічного. 3)специфічний метод – теорія торгівельних переваг, торгівля між країнами стає взаємовигідною. Одним з найважливіших спеціальних прийомів досліджень в економічній теорії є метод наукової абстракції. Він полягає у виділенні найсуттєвіших характеристик процесу, що вивчається, абстрагуванні від усього-другорядного, випадкового. Особливістю теоретико-економічного дослідження є те, що при вивченні економічних процесів не можна користуватися конкретними прийомами і засобами, які широко застосовуються, наприклад, у природничих науках. На практиці застосування методу абстракції може призвести до помилки. Це пояснюється відривом абстрактних понять від дійсності, що виявляється у розриві якісної та кількісної характеристик економічних процесів, абсолютизації окремих явищ економічного життя тощо. Аналіз і синтез є двома невіддільними чинниками процесу наукового пізнання дійсності, використання яких сприяє виявленню причинно-наслідкових зв’язків окремих явищ. Провідними в економічній теорії залишаються теоретичний аналіз виробничих відносин, розкриття змісту законів і категорій економіки. Одночасно зростає значення кількісних методів, зокрема статистичних. Загальні перспективи економічної реформи, комплексність підходів до становлення ринкових відносин, охоплення проблем народного господарства в цілому та його окремих галузей, послідовність та темпи роздержавлення власності, економічний механізм становлення ринкових інфраструктур – всі ці питання можуть досліджуватися за допомогою статистичних методів. Застосування їх доцільне і при розробці окремих напрямів переходу до ринкових відносин, наприклад ціноутворення, зовнішньоекономічних зв’язків тощо.

Функції економічної теорії

Економічна теорія знаходиться у взаємодії з усією системою знань і суспільною практикою і виконує ряд функцій. Як наука вона відбиває економічну дійсність і виконує теоретика-пізнавальну функцію, яка реалізуєть­ся в системі економічних категорій і законів.У процесі пізнан­ня система економічних категорій і законів виконує ме­тодологічну функцію, виступає методологічною основою для власного подальшого розвитку і для інших економіч­них наук. Практична функція економічної теорії отри­мує відповідні визначення. У духовно-практичній діяль­ності люди оперують економічними ідеями, уявленнями, поняттями, які входять до їхнього світогляду. Еко­номічна теорія виконує ідеологічну функцію в негативній визначеності.У матеріально-практичній сфері методологічне зна­чення економічної теорії втілюється в господарській функції. Економічна теорія госпо­дарську функцію виконує негативно. Економічна теорія взаємодіє з усією системою су­спільних економічних наук. Економіка — визначальна сфера суспільства, від якої залежить розвиток всіх інших сфер. Економіко-теоретичні знання неминуче викорис­товуються в вирішенні питань розвитку інших наук. Функції: 1. Теоретична функція – визначення основних категорій понятійного апарату, що дозволяє сформувати загальні уявлення про сутність дисципліни;2. Методологічна функція (метод – це спосіб) – визначає основні підходи і методи дослідження економічної дійсності, розробляє фундаментальний аналітичний апарат дослідження; 3. Практична функція – вирішення прикладних проблем в економічні сфері;4. Прогнозуюча функція – формування прогнозів майбутніх закономірностей розвитку економічних процесі; 5. Ідеологічна або світоглядна функція – формування особливих поглядів щодо сприйняття світу оточуючої дійсності.

 

Типи відтворення.

1)звужене – обсяги виробництва поточного року менші за обсяги виробництва базового року (В1<В2)

2)просте - обсяги виробництва протягом року не змінюється (В1=В2)

3)розширене – обсяги виробництва поточного року більші за обяги виробництва базисного року (В1>В2)

Фактори виробництва.

Фактори виробництва - це укрупнена та узагальнена класифікація ресурсів, які використовуються в процесі виробництва. Існують різні підходи при виділенні факторів і їх класифікації в окремі групи. Марксистська теорія в якості факторів виділяє: особистий фактор виробництва і речовий фактор виробництва. Особистий фактор виробництва це трудові колективи, люди, зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Сучасна економічна теорія традиційно виділяє чотири групи факторів виробництва: землю, працю, капітал, підприємницьку здібність. 1) Земля, чи більш широко – природні ресурси – це дар природи для наших виробничих процесів 2) Праця – це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, матеріальних і духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами. Праця вимірюється часом, витраченим людиною на виробництві. 3) Капітал утворюють товари тривалого використання, вироблені для виробництва інших товарів. Сюди відносять верстати, дороги, комп’ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду. Їх технічний стан постійно вдосконалюється і впливає на загальну результативність виробничого процесу і його ефективну доцільність. 4) Підприємницькі здібності - особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. І хоча носієм підприємницьких здібностей також виступає людина, їх не можна прирівняти до праці. Наведені класифікації факторів виробництва не є незмінними і назавжди заданими. Обидві вони тісно пов’язані з досягненням сучасної науки, яка сама по собі також виступає в якості самостійного фактора, оскільки впливає на рівень ефективності виробництва, процес підготовки кваліфікованої робочої сили і підвищення потенційних можливостей людського капіталу. В економічній теорії постіндустріального суспільства до факторів виробництва відносять також інформаційний та екологічний фактори.

Основні фактори виробництва: 1)робоча сила – носії праці, як єдиного вартісно-створюючого ресурсу.2)праця - сила, здатна впливати на предмет праці, перетворюючи його на економічне благо. 3)предмет праці – все те, на що впливає праця з метою створення економічного блага. 4)засіб праці – за допомогою чого праця впливає на предмет праці. 5)земля - розглядається як територія, на якій розміщено виробництво, є товаром з нееластичною ціною. 6)капітал - вартість створена або накопичена протягом попередніх періодів і використовується для залучення всіх інших факторів виробництва у процес виробництва з метою створення додаткової вартості.

Додаткові фактори виробництва:1.іновації; 2.інформація; 3.підприємницькі можливості.

 

Товар та його властивості.

Товар - це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Отже, йому властиві споживна вартість і вартість. Споживна вартість товару - це його здатність задовольняти потреби людини. Наприклад, хліб, м'ясо, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі; костюм, плаття - потребу в одязі; верстат, нафто-, газопровід, виробничі споруди тощо - потребу в засобах виробництва. Отже, матеріальні блага і послуги задовольняють ті чи інші потреби як предмети особистого споживання або як засоби виробництва. Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ, тому з'ясування її природи як другої властивості товару є більш складним. Формою її прояву є мінова вартість, тобто кількісне співвідношення, в якому одні споживні вартості обмінюються на інші. Це співвідношення постійно змінюється залежно від місця й часу, що створює враження випадковості, відсутності внутрішньої стійкої основи мінової вартості. Мінова вартість товару — це кількісне співвідношення, пропорція в якій даний товар обмінений на інший товар. Кожний товар має декілька мінових вартостей. Втілена в товарах суспільна праця створює вартість товару.

В найрізнорідніших товарах спільною є одна властивість: вони - продукти праці. Внутрішнім змістом товару є вартість як вкладена в товар праця. Саме вартість робить їх порівнянними. У цілому величина вартості товару значною мірою визначається суспільне необхідними витратами праці, а також його корисністю.Ообидві властивості товару - споживана вартість і вартість - тісно взаємопов'язані й впливають одна на іншу. Ця взаємопов'язаність знаходить свій вияв в такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільне необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого - індивідуальним сприйняттям кожним покупцем споживної його вартості. Звідси категорія цінності поєднує в собі як об'єктивне, так і суб’єктивне сприйняття товару покупцем. Через цю категорію відбувається поєднання різноманітних теоретичних підходів до визначення ціни товару як грошового вираження, насамперед його вартості, а також, споживної вартості.

Закон вартості

Закон вартості – особливий економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв’язки між суспільно необхідною працею і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції. У найбільш загальній формі закон вартості означає обмін еквівалентів, тобто обмін товарів та послуг між виробниками та їх купівлю на ринку відповідно до суспільно необхідних витрат на їх виготовлення. Закон вартості виражає по-перше, внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв’язки між індивідуальним і суспільно-необхідним робочим часом. Згідно із законом вартості мінові пропорції при обміні товарів регулюються суспільно необхідними витратами. Змушуючи товаровиробників знижувати індивідуальну вартість їхніх товарів, цей закон є рушійною силою розвитку продуктивних сил. Другою рисою закону вартості є обмін еквівалентів, тобто обмін товарів відповідно до кількості та якості витраченої на них суспільно необхідної праці. У цьому разі він діє у сфері обміну. Третя риса закону вартості – наявність сталих зв’язків між виробниками одного виду товарів через конкуренцію, за якої здійснюється взаємний тиск одного підприємця на іншого. Четвертою важливою рисою цього закону є наявність сталого зв’язку між попитом і пропозицією. Якщо їх відносна рівність порушується, то обмін товарів здійснюється не відповідно до кількості витраченого на них суспільно необхідного робочого часу. Так, за недостатньої кількості товарів ринкову вартість завжди регулюють товари, вироблені за гірших умов, а за надлишкової їх кількості – виготовлені за найкращих умов.

Закон вартості, по-п’яте, виражає внутрішньо необхідні зв’язки між працею виробника товарів у минулому і теперішніми умовами виробництва. Тому вартість товарів зумовлюється не тим робочим часом, який витрачено на їх виробництво, а тим, який витрачено на їх відтворення

По-шосте, цей закон виражає внутрішньо необхідні і сталі зв’язки між вартістю й цінами товарів. Тому він керує рухом цін так, що зменшення або збільшення необхідного робочого часу веде до зниження або підвищення цін виробництва. Основні функції закону вартості. Закон вартості є: 1) стихійним регулятором товарного виробництва в поєднанні з іншими економічними законами; 2) рушійною силою стихійного розвитку продуктивних сил; 3) основною диференціації товаровиробників. Дія закону вартості поряд з іншими факторами сприяє формуванню ринкової економіки та її еволюції.

 

 

Сутність грошей

Гроші - невід'ємна частина нашого повсякденного життя і неможливо віднайти сфери життя, де не потрібно би було застосувати гроші.

Існували та існують різні точки зору на проблему суті грошей. Серед найпоширеніших, що гроші - це:засіб платежу або засіб обміну;функції, які вони виконують; засіб обміну;

це загальний еквівалент, через який вимірюється вартість усіх товарів та послуг;гроші - це ті функції, які вони виконують.

Функції грошей

Гроші в тих чи інших ситуаціях при укладанні тих чи інших угод виконують певні функції:міри вартості;засобу обігу;засобу платежу;засобу нагромадження;світових грошей.

Міра вартості. За допомогою грошей визначається вартість тих чи інших товарів та послуг. Гроші в цьому випадку виступають своєрідним масштабом для зіставлення. Цю функцію гроші виконують при визначенні ціни на той чи інший товар.

Засіб обігу. Цю функцію гроші виконують у процесі обміну, руху товарів від виробника до споживача. Безпосередньо ця функція виконується грошима під час придбання нами будь-яких товарів та послуг. Засіб нагромадження. Накопичення грошей на рахунку з метою придбання товарів та послуг в майбутньому.

Засіб платежу. Цю функцію гроші виконують у випадках плати за використані ресурси коли виникає борг. Заробітна плата, рента, оплата кредиту, комунальних послуг є прикла­дами виконання грошима функції платежу.

Світові гроші - цю функцію гроші виконують під час економічних взаємовідносин між державами, а саме в ситуації надання грошей в кредит, розрахунків по боргах.

Еволюція грошей

Відповідно до еволюційної концепції появи грошей на першому етапі виникнення грошей в якості при розрахунках використовуються товари. Такий товар відокремлюється в окремій місцевості, як результат розвитку товарних відносин. Обмін товару на товар в умовах широкого асортименту є ускладненим і може вимагати великої кількості обмінних операцій. За таких умов відокремлюють товар, який буде загальноеквівалентним. Головною властивістю даного товару є визнання його в якості загального еквіваленту, що в свою чергу обумовлено здатністю швидко обмінюватись на інші товари, дана здатність одержала назву ліквідність. В якості грошей можуть використовуватись: худоба, хутро, мушлі, камінці. Тривалий час в якості грошей використовувались металеві вироби. Такий обіг започатковує появу металевих грошей. І етап – поліметалізм (в якості грошей використовуються багато різних металів: золото, срібло, мідь, залізо).Тривалий час цінність таких грошей визначалась іх вагою. В різних країнах в обігу знаходяться різні метали і металеві гроші відрізняються між собою за вагою. ІІ етап – на початку XVIIІст. світ опиняється в стані біметалізму. Зникає потреба в використанні багатьох металів. Обмінні процеси обмежуються золотом і сріблом. Це відбувається як результат розвитку зовнішньої торгівлі. Срібні монети використовуються для повсякденних розрахунків, в золотих монетах зберігається багатство. ІІІ етап – в середині ХІХ ст.. починається епоха монометалізму (один метал) єдиний метал – золото. З обігу зникає срібло і використовується лише золото. Одночасно з епохою монометалізму починаються розвиватися кредитні гроші. Кредитні гроші – це грошові зобов’язання щодо проведення розрахунків у майбутньому. Кредитні гроші започатковують епоху паперових грошей. Обіг паперових грошей дешевший і вигідніший за металеві.

Наприкінці ХІХ ст. паперові гроші витісняють з обігу металеві гроші,тому що їх обіг дешевший і вигідніший для держави. Лише у 1976-1978рр. в світі запроваджується ямайська грошова система, згідно якої сучасні гроші не прив’язані ні до чого. Електронні гроші – як результат розвитку інформаційних технологій з’являються електронні гроші. Це гроші у вигляді записів на банківських рахунках. Інтернет-гроші. Якщо електронні гроші прив’язані до національної валюти, то інтернет-гроші не прив’язані до жодної валюти і їх обіг не регулюється. Ці гроші використовуються у розрахунках і фактично обмінюються на товари і послуги.

Структура капіталу

Структура капіталу — це сукупність фінансових засобів організації з різних джерел довгострокового фінансування. Капітал організації підрозділяється на власний, залучений та позичковий. Власний капітал — це власні джерела підприємства, які без визначення строку повернення внесені засновниками або залишені ними (засновниками) на підприємстві з уже оподаткованого прибутку. Власний капітал складається з таких компонентів: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, неоплачений капітал, вилучений капітал. Залучений капітал — кошти, які залучаються для фінансування, розвитку підприємства на поворотній основі. Основними видами залученого капіталу: банківський кредит, фінансовий лізинг, емісія облігацій тощо. Позичковий капітал — це частина авансованого капіталу, сформована за рахунок не повернутих позичкових джерел, які повинні бути відшкодовані кредиторам через певний строк у зумовленій формі. Цільова структура капіталу — залучення капіталу з різних джерел фінансування у такій цільовій пропорції: мінімальна загальна вартість капіталу організації, а ринкова ціна організації — максимальна. Структура капіталу організації залежить від таких умов: стійкості положення на ринку, структури активів, рентабельності операційної діяльності, інвестиційних можливостей зростання та інших чинників, що впливають на потреби у фінансуванні

Витрати виробництва

Витрати- грошовий вираз вартості ресурсів (матеріальних, трудових, інформаційних тощо) використаних в процесі виробництва.Розрізняють за відображенням: - бухгалтерські (витрати в грошовому виразі); -економічні (врахування всіх витрат навіть тих, що не мають грошового вираження). Відносно виробництва: -зовнішні витрати (пов’язані з залученням ресурсів до процесу виробництва); - внутрішні витрати – це витрати, що формуються в процесі виробництва, не мають грошового вираження і відбиваються на кінцевій ціні товару. Витрати пов’язані з організацією процесу виробництва: - Бухгалтерські витрати = зовнішнім витратам; - Економічні витрати = зовнішні + внутрішні витрати; - Загальні витрати (ТС) – це бухгалтерські витрати які є сумою змінних та постійних витрат, розмір постійних витрат не залежить від обсягів виробництва, розмір змінних витрат визначається обсягами виробництва.

Бухгалтерські витрати

Бухгалтерські витрати – витрати, які мають явний характер і знаходять відображення на рахунках бухобліку.

За бухгалтерським підходом витрати - це фактичні видатки факторів виробництва для виготовлення певної кількості продукції за цінами їх споживання. Витрати підприємства у бухгалтерській та статистичній звітності виступають у вигляді собівартості продукції. Бухгалтерські витрати включають прямі витрати (на сировину, матеріали, напівфабрикати, витрати на паливо і енергоресурси, зарплату робітникам) і непрямі витрати (накладні витрати, амортизація, заробітна плата управлінському персоналу, проценти на запозичені засоби).

 

Доходи виробництва

Дохід – багатогранне економічне поняття, яке застосовується у різних значеннях. У широкому розумінні: дохід, як грошові та натуральні надходження до суб’єктів господарського життя. У вузькому: дохід – потік грошових надходжень в одиницю часу. Класифікація: - за рівнем формування: - доходи мікроекономічного рівня: рента, процент, прибуток, зарплата; - доходи макроекономічного рівня: національний дохід, дохід кінцевого використання. За суб’єктами привласнення: Доходи індивіда, господарства, підприємства, галузі, територіальної громади, держави, суспільства. Залежно від ціни: - номінальний – визначається в цінах поточного періоду; - реальний – визначається в цінах базового року. За джерелом отримання: - Доходи від ресурсу праці: зарплата, доходи підприємців. - Доходи від власності: орендна плата, відсотки від банківських вкладень.

Умова максимізації прибутку

Процес максимізації прибутку полягає у виборі фірмою такого рівня випуску продукції, який забезпечує їй одержання максимального прибутку при наявності обмежень, що накладаються на поведінку фірми кривими попиту і витрат. Отже, для максимізації прибутку фірма повинна розширювати обсяги виробництва доти, поки граничний дохід перевищує граничні витрати і негайно припинити випуск як тільки граничні витрати почнуть перевищувати граничний доход. MC=MR=P. В умовах ринкових відносин саме прибуток становить основу економічного розвитку підприємств, забезпечуючи їх життєздатність. Але існуюче уявлення про те, що основною метою діяльності підприємств стає максимізація об’єму прибутку протягом фіксованого періоду часу, є дещо спрощеним, оскільки не враховує дві дуже важливі обставини. По-перше, діяльність підприємств не завжди супроводжується одержанням прибутку взагалі або значних його об’ємів зокрема і причиною цього стають частіш за все зовнішні умови. По-друге, в останні роки значного розповсюдження дістала модель максимізації власного капіталу, тобто ринкової вартості звичайних акцій. В основі даного підходу лежить передумова, що підвищення достатку власників підприємств полягає не стільки в зростанні поточного прибутку, скільки в підвищенні ціни їх власності. Таким чином, задача максимізації прибутку стає похідною від більш глобальної мети – максимізації ринкової вартості майна. А досягнення цієї основної мети може вимагати від підприємств навіть тимчасового скорочення об’ємів прибутку для того, щоб забезпечити собі стабільні перспективи розвитку. Отже, мета даної статті полягає в тому, щоб розглядаючи альтернативні моделі поведінки промислових підприємств та багатоцільову оптимізацію їх поведінки, визначити мотив прибутку в умовах наявності багатьох цільових установок підприємства.

Аграрне виробництво

Аграрне виробництво - фундаментальна основа економіки й добробуту будь-якої держави, метою якого полягає в забезпеченні життєвих благ і фондів. Сільське господарство — одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, в якій створюються матеріальні блага рослинного і тваринного походження для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною. Сільському господарству притаманна ціла низка особливостей, пов’язаних з характером його виробництва, яке базується на здатності рослинних і тваринних організмів до природного відтворення, що залежить від клімату та ґрунту. Звідси випливає докорінна відмінність сільського господарства від інших галузей виробництва — у ньому економічний процес відтворення завжди тісно переплітається із природним. Тобто наслідки господарювання в цій галузі залежать як від працівника, його технічної озброєності, так і від природних умов. Виходячи із сучасного рівня розвитку продуктивних сил у суспільстві та перспектив прогресу науки можна стверджувати, що сільське господарство в найближчій перспективі залишиться тією галуззю, яка задовольнятиме основні потреби населення в продуктах харчування.

Абсолютна земельна рента

Абсолютна земельна рента — форма земельної плати, яку сплачують власникові за ділянку землі незалежно від її родючості й місця розташування. Економічна форма реалізації монополії приватної власності на землю. Її джерело — надлишок додаткової вартості над середнім прибутком (різниця між ринковою вартістю сільськогосподарської продукції і суспільною ціною виробництва), а умова виникнення — значно нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві. Сплачується земельним орендарем за рахунок його прибутку (якщо інше не передбачено законодавством) земельному власнику за будь-яку землю. Джерелом абсолютної ренти є додатковий продукт, який створюється не лише в сільському господарстві, а і в інших галузях виробництва — промисловості, торгівлі, будівництві тощо. Причини утворення: Монополія приватної власності на землю, Умови утворення: Відсутність вільного переливу капіталу, Форми вилучення: Орендна плата, податок на землю

Земельна рента

Земе́льна ре́нта — дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. Причиною виникнення визнається існування монополії на землю як об'єкт господарювання. Земельна рента — нетрудовий тип приватної власності на засоби виробництва. Земельна рента як економічна категорія виражає відносини привласнення додаткового продукту власником землі у формі орендної плати за право користування землею. Проте рента не тотожна орендній платі. Крім ренти як плати за користування землею орендна плата містить відсоток на вкладений у землю капітал, а також амортизацію цього капіталу. Розрізняють такі форми земельної ренти: диференційна рента І-го роду — диференціація земель за їх якістю; диференційна рента ІІ-го роду виникає при послідовних вкладеннях капіталу та праці в одну і ту ж ділянку землі;абсолютна рента утримується власником землі з орендарів незалежно від родючості земель і їх місцезнаходження; монопольна рента виступає у вигляді додаткового доходу, який утворюється внаслідок перевищення ціни товару над його вартістю, коли даний товар вироблений у сприятливих умовах, що дають можливість виробляти рідкісні види продукції й за рахунок цього встановлюють на них монопольно високі ціни. Економічна рента — це перевищення оплати фактора виробництва над трансфертним доходом. Вона дорівнює площі між кривою пропозиції фактора і ціною фактора. Дохід, який привертає переміщення (трансферт) нових працівників в галузь, і є трансферний дохід. Але працівники, які вже знаходяться в галузі, отримують і економічну ренту: тепер вони отримують більше, ніж мінімум, необхідний для простого утримання їх у галузі.

Монопольна земельна рента

Монопольна земельна рента. У країнах з різноманітними природними і кліматичними умовами крім диференціальної та абсолютної ренти існує також монопольна рента. Умовами її утворення є обмеженість і невідтворюваність земель особливої якості чи певні кліматичні умови (землі провінції Шампань у Франції чи біля Коктебеля в Криму). Це виявляється в тому, що лише на даних землях, лише в даних природно-кліматичних умовах можливе виробництво сільськогосподарських продуктів з особливими якісними характеристиками (наприклад, винограду, чаю, тютюну). Оскільки виробництво такої продукції не може бути збільшене за рахунок залучення до сільськогосподарського обороту нових земель, а постійний і досить високий попит на цю продукцію не задовольняється, виникає можливість реалізувати її за монопольно високими цінами. Різниця між монопольно високою ціною продукту та економічними витратами і становитиме монопольну ренту, яка надходить у розпорядження землевласника. Джерело монопольної ренти, як і абсолютної, є поза сільським господарством. Як правило, це доходи, створені в інших галузях виробництва, що надходять землевласнику на основі перерозподілу. Це не означає, що власник землі обов’язково фізично відділений від землі як засобу виробництва. Рента привласнюється і тоді, коли і власник, і землекористувач об’єднані в одній юридичній особі. Джерело утворення: Частина прибутку створеного в інших галузях, яку одержує землевласник через перерозподіл, Причини утворення: Монополія на землю, розташовану у виняткових природних умовах, Умови утворення: Монопольні ціни, Форми вилучення: Вища орендна плата,земельний податок.

Ціна землі

Розглядаючи ціну землі, слід розрізняти ціну землі як продукту праці і як продукту природи. Ціна землі як продукту праці включає витрати на обробіток ґрунту та його покращання, тобто набуває нової якості, виступаючи вже, з одного боку, як продукт праці землероба, а з іншого — як результат функціонування таких факторів виробництва, як капітал та підприємницькі здібності. Ціна ж землі як продукту природи — поняття ірраціональне, оскільки, як зазначалося, земля не є продуктом людської праці. Водночас вона може використовуватись як засіб виробництва та предмет праці і приносити її власникові дохід у вигляді ренти. Економічними формами землі-капіталу виступає форма позичкового процента, а землі-матерії — земельна рента. Теоретично ціна землі включає грошовий еквівалент витрат власника на її покращання і величину ренти. Фактично ціна землі коливатиметься залежно від вартості заходів щодо її поліпшення, маси ренти, норми позичкового процента, співвідношення попиту і пропонування, очікуваної політики з регулювання аграрного сектору економіки тощо. Ціна землі — це одержана від продажу сума грошей, яка, будучи покладена в банк, приносила б власнику земельної ділянки у вигляді процента дохід не менший, ніж отримувана з цієї землі рента. Отже, ціна землі — це капіталізована земельна рента. Вона прямо пропорційна розміру ренти й обернено пропорційна нормі банківського процента.

 

Інфраструктура ринку

Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію та регулюють рух товарно-грошових потоків. Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідну інфраструктуру ринку. До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісні центри, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку. Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій. Це - всі ті, х