Предмет, принципи та структура філософії права.

Сутність та особливості філософського підходу до права. Важливим питанням для з'ясування специфіки фі­лософії права як особливої теоретичної дисципліни є з'ясування сутності та особливостей філософського підхо­ду до права.

Сфера інтересів філософії почина­ється саме там, де закінчується сфера інтересів окремих наук. Філософія обґрунтовує базові положення окремих наук, підводячи їх під свої "граничні підстави", виявляючи їхній зміст. Наприклад, аксіомою, вихідним пунктом юрис­пруденції як окремої науки є припущення про те, що пра­во є породженням волі суб'єкта державної влади, що де­термінує у свою чергу виконання вимоги, що випливає з його норм права. Це положення виражає сутність пози­тивного права. Але осягти дійсний зміст правових явищ ми можемо, лише заглянувши за межі цієї аксіоми, тобто на­магаючись відшукати підстави її самої.

Тому і вважається, що предметом філософії права є не-юридичні (граничні) підстави права, що розкриваються як пізнавальні, ціннісні, соціальні й антропологічні підстави права. Теорія права являє собою, головним чином, вчення про чинне право. Саме у сфері теорії права відбувається розвиток "загальних правових понять", що виводяться з конкретно­го досвіду функціонування окремих галузей права.

Саме по собі позитивне право не є предметом філосо­фії права. Позитивне право цікавить філософію права ли­ше у співвідношенні з природним правом, з позиції якого оцінюється чинне право. У даному випадку природне пра­во, оцінюючи позитивне право, відіграє роль як би "права в праві". Внаслідок такого співвідношення й оцінки, пози­тивне право виявляється легітимізованим (узаконеним) і водночас лімітованим (обмеженим) у своїх домаганнях. У цілому можна погодитися з ідеєю про те, що предмет фі­лософії права співвідноситься з поняттям "природного права", а предмет теорії права — з поняттям "позитивного права", проте варто підкреслити умовність такого розмежування.

Принципи філософії права:

1) принцип граничних абстракцій;

2) принцип співвідношення моралі і права;

3) принцип співвідношення природного та позитивного права;

4) принцип історизму.

Структура філософії права. За своєю структурою фі­лософія права близька до структури загальної філософії. У ній можна виділити такі основні розділи:

1) онтологія права, у якій досліджуються проблеми природи права і його основ, буття права і форм його існу­вання, зв'язку права із соціальним буттям та його місцем у суспільстві;

2) антропологія права, у якій розглядаються антропо­логічні основи права, поняття "правова людина", права людини як вираження особистісної цінності права, а та­кож проблеми статусу інституту прав людини в сучасному суспільстві, права людини в конкретному соціумі, співвід­ношення особистості і права тощо;

3) гносеологія права, у якій досліджуються особливості процесу пізнання у сфері права, основні етапи, рівні та ме­тоди пізнання у праві, проблема істини у праві, а також правова практика як критерій правової істини;

4) аксіологія права, у якій досліджується цінність як визначальна характеристика людського буття, спосіб бут­тя цінностей, аналізуються основні правові цінності (спра­ведливість, воля, рівність, права людини тощо), їх "ієрар­хія" і способи реалізації в умовах сучасної правової реальності. До сфери інтересів правової аксіології іноді відносять питання співвідношення права з іншими форма­ми ціннісної свідомості: мораллю, політикою, релігією, а також питання про правовий ідеал і правовий світогляд;

5) у структурі філософії права можна виділити і при­кладний розділ, у якому розглядаються філософські проб­леми конституційного права (правова державність, поділ влади, конституційна юрисдикція), цивільного права (до­говір і зрівняння збитків і прибутку, власність), процесу­ального і карного права та ін.

Основні питання філософії права.

1) про підставу справедливості та її критеріїв (зав­дання, у межах якого право співвідноситься з мораллю) — це питання є центральним у філософії права, у більш тра­диційному вигляді воно постає як питання про обґрунтування "природного права";

2) про нормативну (зобов'язуючу) силу права, чи пи­тання про те, чому людина повинна підкорятися праву (завдання, у межах якого визначається співвідношення права і влади);

3) про природу і функції позитивного права (завдання, у межах якого з'ясовується характер правових норм), що тісно пов'язане з вирішенням попередніх двох питань — воно забезпечує виправдання позитивного права.

 

Філософія, мораль і право.

Сутність права, зміст його норм стануть для нас ще зрозумілішими, коли ми розглянемо відношення його до спорідненої області — моралі (моральності).

Усі численні теорії відносин права і моралі можуть бу­ти зведені до кількох типів. Перший тип не проводить нія­кої різниці між правом і мораллю, другий вважає, на противагу першому, що право і мораль не мають між собою нічого спільного, третій тип розглядає право як частину моралі певного "мінімуму моральності".

Найповніше спільність ціннісних основ моралі та права втілюється в етико-правових конструкціях прав людини.

З питання взаємодії моралі та права можна сформулювати такі положення. По-перше, з погля­ду загальної сформованої системи цінностей у сучасному суспільстві, право повинно відповідати абсолютним, фор­мальним, загальнолюдським цінностям.

По-друге, мораль і право — це дві універсально значи­мі ціннісно-нормативні системи суспільства, що займають відносно самостійні ніші в житті суспільства.

По-третє, мораль замкнута на свідомості, духовному житті людей і не має обов'язкового зовнішнього виражен­ня. Право виступає як інституційний регулятор, як писане право, що входить у життя суспільства у вигляді визначе­ної реальності, стійкої догми, що не залежить від примхи.

По-четверте, зміст моралі найбільш безпосереднім чи­ном пов'язаний з обов'язком, відповідальністю людей за свої вчинки. Право зосереджене на суб'єктивних правах окремих осіб, націлене головним чином на те, щоб визна­чити юридичні можливості суб'єктів, обумовлену правом волю їхньої поведінки.

Мораль і право беззастережно єдині за формулою "ніколи не стався до іншого тільки як до засобу, але ще і як мети в собі". Та сама установка робить індивіда мораль­ним, а державу — правовою. Мораль і право співвідносно протилежні, оскільки "стандартна формула категоричного імперативу" і "основний закон права" являють собою за­боронно-дозвільну версію того самого нормативного фор­малізму. Мораль і право перебувають у від­носинах необхідної додатковості в тому аспекті, що фор­мула автономії неявним чином визнається в "основному законі права".

 

Функції філософії права.

Світоглядна функція філософії права полягає у фор­муванні у людини загального погляду на світ права, право­ву реальність, тобто на існування і розвиток права як одного зі способів людського буття. Ця функція певним чи­ном розв'язує питання про сутність і місце права у світі, його цінності і значущість у житті людини і суспільства в цілому чи, іншими словами, формує правовий світогляд людини.

Методологічна функція філософії права знаходить своє відображення у формуванні визначених моделей піз­нання права, що сприяють розвиткові юридичних дослі­джень. З цією метою філософія права розробляє методи і категорії, за допомогою яких і проводяться конкретні пра­вові дослідження. Узагальненим вираженням методологіч­ної функції права є оформлення наявного знання про право у вигляді способу його осмислення як змістовно-значеннєвої конструкції, що обґрунтовує його основні ідеї.

Відображально-інформаційна функція забезпечує адекватне відображення права як специфічного об'єкта, виявлення його істотних елементів, структурних зв'язків, закономірностей. Це відображення синтезується у право­вій картині чи реальності "образу права".

Аксіологічна функція філософії права полягає в роз­робці уявлень про такі правові цінності, як воля, рівність, справедливість, а також уявлень про правовий ідеал та в інтерпретації з позицій цього ідеалу правової дійсності, критиці її структури і станів.

Виховна функція філософії права реалізується у про­цесі формування правосвідомості та правового мислення, через розробку власне правових установок, у тому числі такої важливої якості культурної особистості, як орієнта­ція на справедливість і повагу до права.

Висновки:

1. Філософське осмислення права — завдання особли­вої теоретичної дисципліни — філософії права, предметом якої є з'ясування змісту права, а також обґрунтування розуміння цього змісту, а ЇЇ основни­ми категоріями — ідея, зміст, мета права, справедли­вість, воля, рівність, визнання, автономія особистос­ті, права людини та ін.

2. Філософія права має складну структуру, до якої вхо­дять: онтологія права, гносеологія права, аксіологія права, феноменологія права, правова антропологія, прикладна філософія права та ін.

3. За своїм статусом філософія права є комплексною, суміжною дисципліною, що перебуває на межі філо­софії та юриспруденції, у межах правознавства фі­лософія права тісно пов'язана з теорією права і со­ціологією права.

4. Функціями філософії права є: світоглядна, методо­логічна, відображально-інформаційна, аксіологічна, виховна та ін.

 

Питання для самоконтролю:

1. Що вивчає філософія права?

2. Які існують точки зору на предмет філософії права і яка з них здається вам найбільш обґрунтованою?

3. Чим відрізняються предмет філософії права і пред­мет загальної теорії права?

4. Що становить особливості методу філософії права?

5. Яке місце посідає філософія права в системі філо­софських наук?

6. Яке місце посідає філософія права в системі юридич­них наук?

7. Сформулюйте основне питання філософії права.

8. Які функції виконує філософія права?

9. Чому майбутньому юристові необхідно вивчати фі­лософію права?

 

Література:

Алексеев С. С. Право: азбука — теория — филосо­фия: Опыт комплексного исследования. — М.: Статут, 1999.

Алексеев С.С. Философия права. — М., 2000. — С. 10—46.

Гарник А. В. Проблема дисциплинарного статуса философии права // Философия и социология в контексте современной культуры. — Днепропетровск, 1998.

Гегель В. Ф. Энциклопедия философских наук: В 3 т.- М.: Мысль, 1977. — Т. 3.

Гегель Г. В. Ф. Философия права. — М.: Мысль, 1990.

Жолъ К. К. Философия и социология права. — К.: Юринком Интер, 2000.

Иконникова Г.И., Ляшенко В.П. Основы философии права. — М., 2004. — С. 5—15.

Ильин И. А. О сущности правосознания // Соч.: В 2 т. М.: Медиум, 1993. — Т. 1.

Ильин И. А. Понятия права и силы (Опыт методо­логического анализа) // Соч.: В 2 т. М.: Медиум, 1993. — Т. 1.

Керимов А. А. Методология права (предмет, функ­ции, проблемы философии права). М.: Аванта+, 2000.

Керимов А.Д. Основы философии права. — М., 2000. — С. 3—15.

Керимов Д. А. Философские проблемы права. М.: Мысль, 1972.

Лукич Р. Методология права / Пер. с серб. М.: Прогресс, 1981.

Максимов С. И. Правовая реальность: опыт фило­софского осмысления. — Харьков: Право, 2002.

Максимов С. І. Про філософське осмислення права (до питання про предмет філософії права) // Вісник Ака­демії прав, наук України. — 1998. — № 2.

Малинова И, П. Философия права (от метафизики к герменевтике). — Екатеринбург: Изд-во Уральской гос. юрид. академии, 1995.

Моисеев С.В. Философия права: курс лекций. — Новосибирск, 2004. — С. 5—11.

Нерсесянц В. С. Философия права. М.: Издат. груп­па НОРМА-ИНФРА-М, 1997.

Новгородцев П. И. Сочинения. М.: Раритет, 1995.

Тихонравов Ю. В. Основы философии права. — М.: Вестник, 1997.

Философия права: учебник / под ред. О.Г. Данильяна. — М., 2005. — С. 9—19.

Філософія права /За заг. ред. М. В. Костицького і Б. Ф. Чміля. — К.: Юрінком Інтер, 2000.

Філософія права. Навчальний посібник. За редакцією О.Г.Данільяна. Київ, Юрінком Інтер, 2005.

Франк С. А. Духовные основы общества. М.: Рес­публика, 1992.

Хеффе О. Политика, право, справедливость. Осно­воположения критической философии права и государ­ства. — М.: Гнозис, 1994.

Четверний В. А. Современные концепции естест­венного права. — М.: Наука, 1988.

Шкода В. В. Вступ до філософії права. — Харків: фоліо, 1996.

Юрчук В.С. Философия права: курс лекций. — М., 2008.