Основи гігієни та виробничої санітарії

5.1. Поняття про виробничу санітарію та гігієну праці

П

ід час роботи на працюючих впливають різні шкідливі фактори виробничого середовища. Шкідливі фактори за характером свого впливу поділяються на фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні (табл. 1).

До фізичних факторів належать параметри повітря в приміщен­ні (температура, вологість, швидкість руху повітря), вібрація, шум, нетоксичний пил, пара, різні види випромінювань, освітленість тощо. До хімічних факторів відносяться токсичні пил, пара і газ. Біологічними факторами вважають вплив мікроорганізмів, бактерій рослин та тварин, що спостерігається під час переробки натуральних волокон, шкіри, хутра.

До психофізіологічних факторів відносяться фізичні та нервово-психічні перевантаження, які пов'язані з тяжкою, монотонною працею. Кожен з цих факторів впливає на організм людини, викликає у ньому функціональні зміни, професійні захворювання або отруєння.

Таблиця 1

ВИДИ ШКІДЛИВИХ ФАКТОРІВ

 

Хімічні	Фізичні	Біологічні	Психофізіологічні
Токсичні	а) параметри	а) мікроорганізми,	фізичні та
пил, пара, газ	повітря	бактерії	нервово-психічні
	у приміщенні:	б) інфекційні	перевантаження,
	• температура;	захворювання	пов'язані
	• вологість;		з тяжкою,
	• швидкість		монотонною
	б) вібрація		працею
	в) шум
	г) нетоксичні пил,
	газ пара
	д) випромінювання
	є) освітленість

Гігієна праці — це наука, що вивчає вплив виробничого процесу та навколишнього середовища на організм працюючих з метою розробки санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних за­ходів, які спрямовані на створення найбільш сприятливих умов праці, забезпечення здоров'я та високого рівня працездатності людини.

Виробнича санітарія — це система організаційних та технічних заходів, які спрямовані на усунення потенційно небезпечних фак­торів і запобігання професійних захворювань та отруєнь.

До організаційних заходів належать:

• дотримання вимог охорони праці жінок та осіб віком до 18 років;

• проведення попередніх та періодичних медичних оглядів
осіб, які працюють у шкідливих умовах;

• забезпечення працюючих у шкідливих умовах лікувально-
профілактичним обслуговуванням тощо.

Технічні заходи передбачають:

• систематичне підтримання чистоти у приміщеннях і на
робочих місцях;

• розробку та конструювання обладнання, що вилучає виді­
лення пилу, газів та пари, інших шкідливих речовин у виробничих
приміщеннях;

• забезпечення санітарно-гігієнічних вимог до повітря вироб­
ничого середовища;

• улаштування систем вентиляції та кондиціювання робочих
місць зі шкідливими умовами праці;

• забезпечення захисту працюючих від шуму, ультра- та ін­
фразвуку, вібрації, різних видів випромінювання.

Таким чином, запобігання професійних захворювань і отруєнь здійснюється через здійснення комплексу організаційних і тех­нічних заходів, які спрямовані на оздоровлення повітряного сере­довища, виконання вимог гігієни та особистої безпеки працюючих.

Шкідливі виробничі фактори та засоби захисту від них

Шум

Шум — це сукупність різних за силою і частотою звуків, що заважають сприйняттю необхідних для людини сигналів. Шум несприятливо впливає на людину і може спричинити хвороб­ливий стан, зокрема глухуватість і глухоту. Під впливом шуму у людини прискорюється пульс і дихання. Тривалий шум впливає

на центральну нервову та серцево-судинну систему: з'являються симптоми перевтоми, послаблюється увага, підвищується нервова збудливість, знижується працездатність, порушується робота шлунково-кишкового тракту.

За частотою звукові коливання поділяються на три діапазо­ни: інфразвукові з частотою менше 20 Гц, звукові — від 20 до 20000 Гц та ультразвукові — понад 20000 Гц.

Органи слуху людини сприймають звукові коливання в ін­тервалі частоти від 20 до 20 000 Гц та відчувають зміни гучності в 1 дБ. Вухо людини сприймає шум до 130 дБ. При 150 дБ шум для людини нестерпний. При 180 дБ настає втома металу, внас­лідок чого із конструкції можуть вискочити заклепки.

Нормою виробничого шуму є рівень звуку до 85 дБ. Рівень шуму до 20 дБ не заважає розбірливості мови. Зі збільшенням рівня шуму до 70 дБ і вище мова стає нерозбірливою.

Шум на виробництві створюють машини, механізми, інстру­менти недосконалої конструкції, зі спрацьованими деталями.

Найефективнішим засобом боротьби з шумом є зниження його в джерелі створення. Для цього шумні технологічні процеси або обладнання замінюють на малошумні. Щоб зменшити шум на виробництві, використовують звуковбирання та звукоізоляцію, ек­ранування і глушителі шуму, індивідуальні засоби захисту від шуму та інше.

Вібрація

Вібрація — це механічні коливання твердих тіл. З фізичної точки зору між шумом і вібрацією принципової відмінності немає, але людина сприймає їх по-різному: вібрація сприймаєть­ся вестибулярним апаратом та дотиком, а шум —* органом слуху. Джерелом вібрації є механічні, пневматичні та електричні інстру­менти ударної або обертальної дії, обладнання, яке встановлено без достатньої амортизації та віброізоляції, а також транспортні та сільськогосподарські машини.

Вібрація буває загальна і місцева. За характером впливу на організм загальна вібрація передається на все тіло людини, а місцева — на руки працюючого.

Місцева вібрація викликає погіршення кровопостачання окре­мих органів, при загальній вібрації порушується діяльність серця та центральної нервової системи.

У разі довготривалої та інтенсивної дії вібрації може виникну­ти тяжке захворювання — вібраційна хвороба.

Дія вібрації залежить від її частоти. Вібрація з частотою б Гц є резонансною для всього організму.

Людина при цьому відчуває качку, що діє на вестибулярний апарат і центральну нервову систему. За тривалої дії вібрації такої частоти може виникнути захворювання, що має назву «мор­ської хвороби».

Резонансна частота для органів черевної полості (шлунок, пе­чінка та ін.) дорівнює 7 Гц, для голови — 17—27 Гц. У зв'язку з цим коливання з частотою 5—8 Гц викликає почуття вібрації внутрішніх органів; 17—25 Гц — відчуття вібрації в зубах; 40 Гц — відчуття вібрації в стопах.

Заходи боротьби з вібрацією поділяють на колективні та інди­відуальні. Колективні методи — це методи зниження вібрації через вплив на джерело збудження і методи зниження вібрації на шляху її поширення. Індивідуальними заходами боротьби з вібрацією вважають використання віброзахисного взуття, прокла­док, рукавиць. Засоби індивідуального захисту від вібрації:

• спеціальне віброзахисне взуття;

• рукавиці з м'якими надолонниками;

• пружнодемпфіруючі прокладки та пластини для обхвату
вібруючих рукояток та деталей.

Засоби, що використовуються під час реалізації вищезгаданих методів віброзахисту, поділяються на:

• огороджувальні (захисні);

• віброізоляційні;

• віброгасильні й вібропоглинаючі;

• засоби автоматичного контролю, сигналізації та дистанцій­
ного керування;

• позначення вібруючих поверхонь знаком, або фарбою.
Захисні засоби запобігають доступу людини до ділянок, де діє

вібрація. Конструктивно вони можуть бути зроблені у вигляді ґратчастих, сітчастих та непрозорих перешкод з металу, деревини тощо. Віброізоляція зменшує рівні вібрації, що передаються від джерела на тіло працюючого. Віброізоляція здійснюється уведенням між джерелом вібрації та працюючим проміжного пружного зв'язку, наприклад, фундамент машин, збудований на пружних прокладках.

Вібропоглинання — це перетворення енергії механічних ко­ливань (вібрації) в інші види енергії (теплову).

Вібропоглинання може бути здійснене використанням конст­руктивних матеріалів зі значним внутрішнім тертям, нанесенням на поверхню виробу шару пружнов'язких матеріалів, що мають значне внутрішнє тертя.

Вібропоглинання здійснюється покриттям машин в'язкими матеріалами (мастикат), використанням масляних ванн для зуб­частих зчеплень. Дистанційне керування дозволяє вилучити по­стійне перебування людини в зоні шкідливих вібрацій.

Іонізуюче випромінювання

Іонізуючим є будь-який вид випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до виникнення електричних зарядів різних знаків. До іонізуючих випромінювань належать а-, (3~, у-випромінювання, потоки нейтронів та інших ядерних часток. Іонізуюче випромінювання, проникаючи до організму людини та проходячи через біологічну тканину, викликає в ній появу за­ряджених часток вільних електронів. Вільні електрони, які вза­ємодіють з сусідніми атомами, іонізують їх, що супроводжується змінами структури молекул, порушеннями міжмолекулярних зв'язків і призводить до загибелі клітин. Зміни у біохімічному складі клітини та обміні речовин порушують функції центральної нервової системи, що, у свою чергу, викликає порушення функції залоз внутрішньої секреції, зміну судинної проникності.

Періодичне проникнення радіоактивних речовин до організму призводить до їх накопичення, збільшення іонізації атомів та молекул живої тканини.

Внаслідок змін, що відбуваються, порушується нормальне про­тікання біохімічних процесів та обмін речовин, що призводить до променевої хвороби. Діючи на шкіру, іонізуюче випромінювання викликає опіки або сухість, випадіння волосся, під час дії на очі — катаракту. Виникають також і генетичні наслідки, які спричи­нюють спадкові захворювання.

Нормування

Радіоактивних випромінювань

Відповідно до норм радіаційної безпеки (НРБ) встановлено такі категорії осіб, які опромінюються:

1) категорія А — персонал;

2) категорія Б — обмежена частина населення;

3) категорія В — населення області, держави.

Персонал — особи, які постійно або тимчасово працюють без­посередньо з джерелами іонізуючих випромінювань.

Обмежена частина населення — особи, які не працюють без­посередньо з джерелами випромінювання, але за умовами прожи-

вання, розташування робочих місць можуть потрапляти під вплив радіоактивних речовин або інших джерел випромінювання, що використовуються в установках і потрапляють в зовнішнє се­редовище з відходами.

Безпека працюючих з радіоактивними речовинами забезпечує­ться встановленням гранично допустимих доз (ГДД) опромінення різними видами радіоактивних речовин, використанням захисту в часі або відстані, проведенням загальних заходів захисту, вико­ристанням засобів індивідуального захисту.

Чинними нормами встановлені ГДД опромінення, а також річний рівень опромінення персоналу, що не викликає за рів­номірного накопичення дози протягом 50 років негативних змін у стані здоров'я осіб, які підпадають під категорію А, та здо­ров'я їх нащадків.

Радіоактивні речовини нерівномірно розподіляються в різ­них органах і тканинах людини. Тому ступінь ураження орга­нізму залежить не тільки від дози опромінення, а й від кри­тичного органу, в якому відбувається найбільше накопичення радіоактивних речовин.

Норми радіаційної безпеки встановлюють ГДД зовнішнього і внутрішнього опромінення залежно від груп критичних органів і категорії осіб, які опромінюються.

ГДД зовнішнього та внутрішнього опромінення встановлюються (у порядку зменшення радіочутливості) для трьох груп критич­них органів або тканин людини:

1 — все тіло, кістковий мозок;

2 — м'язи, щитовидна залоза, жирові тканини, печінка, нирки,
селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, очі;

3 — шкіряний покрив, кісткові тканини, кістки, передпліччя,
лодижки і стопи.

ГДД зовнішнього та внутрішнього опромінення критичних органів персоналу (категорія А) наведені в таблиці 2, а ГДД, за­лежно від категорії опромінення та групи критичних органів, — у таблиці 3. Загалом доза, що накопичена у віці до ЗО років, не повинна перевищувати 12 ГДД.

Захист від іонізуючих випромінювань забезпечується такими засобами та методами: ізоляцією або огороджуванням джерел випромінювань за допомогою спеціальних камер, огорож, екранів, обмежень часу перебування персоналу в радіаційно-небезпечній зоні, віддаленням робочого місця від джерел випромінювання, використанням дистанційного керування, засобів сигналізації і контролю, засобів індивідуального захисту.

Таблиця 2 ОПРОМІНЕННЯ КРИТИЧНИХ ОРГАНІВ ПЕРСОНАЛУ

 

 

Група критичних органів або тканин	ГДД, бер
за квартал	за рік
1 2 3	3 8 15	5 15 ЗО

Таблиця З

ГДД ДЛЯ ПЕРСОНАЛУ

 

 

Група критичних органів або тканин	Значення ГДД (для категорії А) та межадози (для категорії Б) для груп критичних органів