Основні завдання системи стандартів безпеки праці

Після проголошення Україною незалежності й розпаду СРСР стандарти (ГОСТи) визнані міждержавними. Крім того, Держав­ний Комітет України по стандартизації, метрології та сертифі­кації розробляє державні стандарти України (ДСТУ). В Україні з 1995 року діє Державний реєстр міжгалузевих і галузевих норма­тивних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП), до якого ввійшли близько 3000 нормативних актів (правил, норм, положень,) інструкцій тощо), а також близько 350 міждержавних стандартів

> системи безпеки праці (ГОСТ ССБТ) і близько 40 державних

> стандартів України (ДСТУ).

^ Реєстр ДНАОП — це офіційне видання, призначене для викорис-,тання власниками підприємств, посадовими особами та працюючими.

Правила, норми, стандарти безпеки праці вимагають створен­ня безпечних машин, механізмів, верстатів, інструментів та іншо­го виробничого приладдя, розробки безпечних технологічних про­цесів, методів та прийомів праці, створення ефективних і надійних засобів колективного та індивідуального захисту працюючих на виробництві, забезпечення дотримання правил і норм, встановле­них для виробничих процесів та обладнання, засобів захисту, а також для самих працюючих.

Стандарти безпеки праці встановлюють загальні вимоги і норми безпеки по видах небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

Відомчі документи з охорони праці встановлюють гарантії безпеки праці в окремій галузі або виробництві, наприклад, положення, типо­ві інструкції з безпеки праці для основних професій працюючих тощо.

 

1.7. Правила внутрішнього трудового розпорядку

Основним нормативним актом, що регулює питання дисциплі­ни праці та організації внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, є типові правила внутрішнього трудового розпоряд­ку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій.

На підставі типових правил розробляються правила внутріш­нього трудового розпорядку з урахуванням умов праці даного підприємства.

У правилах внутрішнього трудового розпорядку конкретизую­ться обов'язки адміністрації, робітників, і службовців, питання прийому на роботу і звільнення, використання робочого часу, порядок застосування заохочень за сумлінну працю та заходів впливу на порушників трудової дисципліни.

Вказані правила нагадують власнику обов'язки поліпшувати умови праці, дотримуватися вимог нормативних актів з охо­рони праці.

* 1.8. Колективний договір, його укладання і виконання

Колективний договір (угода) укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регу­лювання виробничих, трудових і соціально-економічних відно­син і узгодження інтересів працівників, власників або уповно­важених ними сторін.

Вимогами законів України «Про охорону праці» і «Про колек­тивні договори і угоди» передбачено, що здійснення комплексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці, визначення обов'язків сторін, а також реалізація працівниками своїх прав і соціальних гарантій на охорону праці забезпечуються насамперед за допомогою колективного договору (угоди).

Гарантії, пільги та компенсації, передбачені для працюючих чинним законодавством, повинні вважатися мінімальними, обо­в'язковими для виконання за будь-яких умов. За наявності на підприємстві ліпших економічних можливостей нормативні піль­ги і компенсації можуть бути вищими за мінімальні та мати більші розміри на підставі додаткових зобов'язань згідно з ко­лективним договором (угодою).

Наприклад, відповідно до статей Закону України «Про охоро­ну праці» може бути передбачено: надання працівникам додат­кової відпустки за несприятливі умови праці (понад розміри, визначені чинними нормативними актами), додаткового комплекту спецодягу (понад встановлені норми), облаштування додаткових санітарно-побутових приміщень (саун, душових, ванн тощо) на тих виробництвах, де нормами це не передбачено, встановлення, залежно від конкретних умов праці, додаткових оплачуваних пе­рерв санітарно-оздоровчого призначення або скороченої тривалості робочого часу тощо.

Колективний договір (угода) повинен обов'язково передбачати захист прав і спеціальних інтересів осіб, які постраждали на виробництві від нещасних випадків (профзахворювань), а також утриманців і членів сімей загиблих.

Перевірка виконання колективного договору проводиться не рідше як два рази на рік. Підсумки перевірки розглядаються на зборах або конференції працюючих. За невиконання зобов'язань за колективним договором службові особи притягаються до адміністративної, дисциплінарної відповідальності.

). Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві, на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці

Закон про охорону праці захищає соціальні права працівників. Він вимагає, щоб при укладанні трудового договору громадянин був поінформований роботодавцем під розписку:

• про умови праці на підприємстві;

• про наявність на робочому місці, де він працюватиме, небез-­
печних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунено, та
можливі наслідки їх впливу на здоров'я:

• про його права на пільги і компенсації за роботу в таких
умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Умови трудового договору не можуть мати положень, які не відповідають законам та іншим нормативно-правовим актам про охорону праці.

Громадянину не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком та результатами психофізіологічної експертизи про­типоказана йому за станом здоров'я.

Під час роботи на підприємстві працівник має право від­мовитися від дорученої роботи, якщо виникла не передбачена

трудовим договором виробнича ситуація, небезпечна для нього, оточуючих або довкілля.

За період простою з цих причин за працівником зберігається середній заробіток.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних про­цесів, роботи машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального за­хисту, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати ви­могам нормативно-правових актів про охорону праці.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не дотримується законодавства про охо­рону праці. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не меншому ніж тримісячний заробіток.