Підручник для професійно-технічних навчальних закладів

ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Підручник для професійно-технічних навчальних закладів

Затверджено Міністерством освіти і науки України

Видання 2-ге, доповнене, перероблене

«Вікторія» Київ - 200І

ББК 65.247я723

В49 УДК 331.45(075.4)

Рішення колегії Міністерства освіти і науки України (Протокол № 1/11-2708 від 13. 06. 2001 р.)

 

В49

Винокурова Л. Е., Васильчук М. В., Гаман М. В.

Основи охорони праці: Підручн. для проф.-техн. навч. закладів. — 2-ге вид., допов., перероб. — К.: Вікторія, 2001. - 192 с.

966-95870-4-2

У підручнику викладено відомості про правила безпеки під час роботи з електроенергією, шкідливими речовинами, експлуатації сучасного тех­нологічного обладнання, правила поведінки при пожежі та за інших над­звичайних ситуацій, першу допомогу під час нещасних випадків. Особ­ливу увагу приділено законодавчому аспекту у галузі охорони праці.

Для учнів, викладачів, майстрів професійних та спеціальних навчаль­них закладів.

I8ВN 966-95870-4-2

ББК 65.247я723

© Л. Е. Винокурова, 2001

ВСТУП

В

ерховна Рада України 14 жовтня 1992 року ух­валила Закон «Про охорону праці», який має велике соціально-економічне значення, оскіль­ки стосується життєвих інтересів майже ЗО мільйонів громадян України.

Закон і відповідні нормативно-правові акти зорієн­товані на основні вимоги міжнародних організацій, зо­крема Конвенції Міжнародної організації праці (МОП).

У своєму розвитку охорона праці пройшла великий історичний шлях, але інтенсивного розвитку набула з початком машинного виробництва, яке поруч з полег­шенням праці, підвищенням її продуктивності станови­ло небезпеку для життя і здоров'я працюючих.

Науково-технічний прогрес поряд з благами приніс людству, на жаль, і численні лиха. Людина — творець науково-технічного прогресу — стала його заручником.

Так, щорічно в Україні у процесі суспільного вироб­ництва травмується майже 35 тис. осіб, з них близько 1,4 тис. гине. На підприємствах 40 % робітників працює в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нор­мам та нормативно—правовим актам про охорону праці.

Під час виробничої практики (навчання) щорічно травмуються десятки учнів професійно-технічних учи­лищ. Традиційний аналіз основних причин травматиз­му, професійних захворювань та смертельних випадків на виробництві свідчить про низький рівень організації виробництва, трудової та виробничої дисципліни, по­рушення вимог нормативних актів про охорону праці, а також про низький рівень знань з охорони праці ро­бітників і посадових осіб.

У процесі навчання учні професійно-технічних учи­лищ оволодівають різними виробничими професіями,

їх залучають до праці з використанням сучасного тех­нологічного обладнання та матеріалів, електроенергії, горючого газу, автотранспортних засобів, іншої техніки, які є травмонебезпечними.

Тому головним завданням вивчення курсу «Основи охорони праці» є формування у майбутніх робітників знань і навичок з безпеки праці, відповідального став-лення до збереження життя і здоров'я особистого та працюючих поруч на виробництві.

Підручник допоможе учням професійних та спеціаль­них навчальних закладів освіти опанувати знаннями з основних правил протипожежної безпеки, техніки без­пеки при поводженні з хімічними речовинами, електро­енергією, експлуатації засобів сучасного технологічного обладнання тощо.

Пропонуються практичні рекомендації, як уникнути травм, а у разі травмування - прийоми та правила до­лікарської допомоги.

Розділ І

Предмета при підготовці робітників

ПІДГОТОВКА РОБІТНИКІВ ДЛЯ ВИКОНАННЯ РОБІТ З ПІВИЩЕНОЮ НЕБЕЗПЕКОЮ

ПІДГОТОВКА ЧЕРЕЗ СТАЦІОНАРНУ СИСТЕМУ НАВЧАННЯ - ПТУ, НАВЧАЛЬНО-КУРСОВІ КОМБІНАТИ

тощо

ОБОВ'ЯЗКОВИЙ МЕДИЧНИЙ ОГЛЯД ДО ПРИЙОМУ НА РОБОТУ АБО НАВЧАННЯ

ВІКОВИЙ ЦЕНЗ -

НЕ МОЛОДШЕ 18 РОКІВ

ПРОФЕСІЙНИЙ ВІДБІР (ЗА ПОТРЕБОЮ)

 

Рис. 1

ПОПЕРЕДНЄ СПЕЦІАЛЬНЕ НАВЧАННЯ І ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ

1.5. Основні законодавчі акти з охорони праці

Конституція України

Основним законом, що гарантує право громадян на безпечні та нешкідливі умови праці, є Конституція України. У Конститу­ції проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно обирають, або на яку погоджуються.

Роботодавець (власник підприємства) зобов'язаний забезпечити нешкідливі умови праці відповідно до вимог безпеки і гігієни праці.

Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії та роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-техніч­ного навчання, підготовки та перепідготовки робітників.

Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, ви­кладених у законодавчих актах щодо охорони праці, а саме:

• Кодексі законів про працю;

• Законі «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­-
хування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності»;

• Законі «Про охорону праці»;

• Законі «Про пожежну безпеку»;

• Законі «Про охорону здоров'я»;

• Законі «Про охорону навколишнього природного середовища»;

• Законі «Про колективні договори і угоди»;

• Законі «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;

• Законі «Про поводження з радіоактивними відходами»;

• Законі «Про дорожній рух».

ЗАКОНОДАВСТВО

ПРО ОХОРОНУ

ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ

ПРО ЗАГАЛЬНООБОВ'ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ ВІД НЕЩАСНОГО ВИПАДКУ НА ВИРОБНИЦТВІ ТА ПРОФЕСІЙНОГО ЗАХВОРЮВАННЯ, ЯКІ СПРИЧИНИЛИ ВТРАТУ ПРАЦЕЗДА ТНОСТІ

ПРО ПОЖЕЖНУ БЕЗПЕКУ

ПРО ПОВОДЖЕННЯ З РАДІОАКТИВНИМИ ВІДХОДАМИ

ПРО ОХОРОНУ ЗДОРОВ'Я

ПРАЦІ

Рис. 2

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»

Цей Закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціа­льного страхування громадян від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Завданнями страхування від нещасних випадків є такі:

• здійснення профілактичних заходів, спрямованих на усунен­-
ня шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання не­
щасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням;

• відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на ви-­
робництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

• відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахова­-
ним і членам їх сімей.

Дія Закону поширюється на осіб, які працюють за умовами тру­дового договору на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності, а також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно.

Гарантом забезпечення прав у страхуванні від нещасних ви­падків на виробництві для всіх застрахованих є держава.

Основними принципами страхування від нещасних випадків є такі:

• паритетність держави, представників застрахованих осіб та
роботодавців в управлінні страхуванням від нещасних випадків;

• своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;

• обов'язковість страхування від нещасних випадків осіб, які пра­-
цюють за умовами трудового договору, а також добровільність тако­-
го страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно;

• диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і
стану безпеки праці, рівня виробничого травматизму на кожному
підприємстві;

• економічна зацікавленість суб'єктів страхування в поліп­-
шенні умов і безпеки праці.

Обов'язковому страхуванню від нещасних випадків на вироб­ництві підлягають:

• особи, які працюють за умовами трудового договору;

• учні та студенти навчальних закладів, залучені до будь-яких
робіт під час, перед або після занять; під час набуття професій­
них навичок; у період проходження виробничої практики (стажу-­
вання), виконання робіт на підприємствах.

Для страхування від нещасних випадків на виробництві не по­трібно згоди або заяви працівника.

Особам, які підлягають страхуванню від нещасних випадків, ^вдається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування.

Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку.

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціально­го страхування від нещасних випадків на виробництві.

Закон гарантує соціальний захист працівників, інвалідів праці, а також сімей тих, хто загинув на виробництві.

Законом забезпечується особливий захист інтересів важко травмованих працівників, а також інтересів утриманців та чле­нів сімей загиблих.

Якщо трапиться страховий випадок, Фонд соціального стра­хування зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі відшкоду­вати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження йо­го здоров'я. У разі його смерті особам, які перебували на його утриманні, має бути призначена пенсія у зв'язку з втратою їх­нього годувальника.

За потерпілим, тимчасово переведеним на легку оплачувану за нижчими тарифами роботу, зберігається його середньомісяч­ний заробіток.

Кодекс законів про працю

Кодекс законів про працю України — основний закон націо­нального трудового законодавства.

Законодавство про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює тру­дові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.

Працівники реалізують право на працю укладанням трудового договору на підприємстві, в установі тощо.

Працівники мають право на:

• відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого
дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки;

• здорові й безпечні умови праці;

• матеріальне забезпечення в порядку соціального страхуван­-
ня в старості, у разі хвороби, втрати працездатності, а також ма­-
теріальну допомогу в разі безробіття;

• об'єднання в професійні спілки;

• вирішення колективних трудових конфліктів.

Умови договорів про працю, які порушують чинне законодав­ство України про працю, вважаються недійсними.

Закон України

«Про охорону здоров'я населення»

Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та со­ціальні основи охорони здоров'я населення в Україні.

За Конституцією України кожен громадянин України має пра­во на охорону здоров'я. Це право передбачає:

• життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров'я людини;

• безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

• безпечні та здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку;

• кваліфіковану медико-санітарну допомогу, до якої входить
також вільний вибір лікаря та медичної установи;

• матеріальну компенсацію за втрачене здоров'я.

Держава згідно з Конституцією України гарантує всім грома­дянам реалізацію їхніх прав у сфері охорони здоров'я у спосіб:

• створення мережі закладів охорони здоров'я;

• надання всім громадянам гарантованого рівня медико-сані-
тарної допомоги;

• здійснення державного нагляду в сфері охорони здоров'я;

• встановлення відповідальності за порушення прав громадян
у сфері охорони здоров'я.

Громадяни України зобов'язані:

• піклуватися про своє здоров'я і здоров'я своїх дітей, не шко-­
дити здоров'ю інших громадян;

• проходити своєчасно медичні огляди, робити профілактич­-
ні щеплення;

• надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які опи-
нилися в умовах, що загрожують їхньому життю і здоров'ю.

Окремо в Законі передбачено охорону здоров'я матері та ди­тини, неповнолітніх. У статті 65 Закону йдеться про контроль тру­дового і виробничого навчання та умов праці підлітків.

Держава піклується, щоб виробниче навчання підлітків здійс­нювалося тільки з тих професій, які відповідають їхньому вікові, фізичному і розумовому розвитку та стану здоров'я.

Трудове і виробниче навчання неповнолітніх здійснюється під систематичним медичним контролем. Медичні огляди працюючих підлітків повинні проводитися не рідше 1 разу на рік.

Закон України

«Про пожежну безпеку»

Закон визначає правові, економічні та соціальні основи за­безпечення пожежної безпеки на території України. Забезпе­чення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національ­ного багатства і навколишнього природного середовища. Цей За­кон наголошує, що забезпечення пожежної безпеки підприємств покладається на їх керівників.

Власники підприємств зобов'язані:

• розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожеж­-
ної безпеки;

• забезпечувати дотримання протипожежних вимог, стандар-­
тів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов
державного пожежного нагляду;

• організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки.
У загальноосвітніх, професійних і вищих навчально-виховних

закладах організовується вивчення правил пожежної безпеки на виробництві та в побуті, а також дій у разі пожежі.

Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності здійснюється державною пожежною охороною.

Усі працівники при прийнятті на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктажі з питань пожежної безпеки.

Особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань пожежної безпеки, до роботи не допускаються.

На підприємствах з метою проведення профілактики пожеж, організації їх гасіння створюються добровільні пожежні дружини.

За порушення вимог пожежної безпеки до службових осіб за­стосовуються штрафні санкції та адміністративні стягнення.

Громадський контроль за виконанням вимог законодавства з пожежної безпеки здійснюють добровільні пожежні дружини.

Алкоголізм і безпека праці

Вживання працівниками алкоголю дуже часто є причиною нещасних випадків, зокрема й тяжких.

Навіть невеликі дози алкоголю згубно діють на центральну нер­вову систему. Під впливом малих доз алкоголю, які не викликають помітного сп'яніння, зменшується швидкість рухових реакцій лю­дини, знижується працездатність, прискорюється стомлюваність.

Наслідком цього є неправильна самооцінка, втрата критич­ного ставлення до себе і своїх вчинків, потреба в рухах, уявний приплив сил.

Якщо людина систематично вживає алкоголь, то деякий час вона ще може виконувати свої професійні обов'язки, але все нове сприймає і засвоює погано. Виробниче навчання, оволодіння но­вою технікою стають для неї неможливими.

Сповільнення рухової реакції людини під впливом алкоголю дуже істотне, якщо взяти до уваги сучасні швидкості на транс­порті, при роботі з різноманітними механізмами тощо.

Десяті частки секунди, вкрадені алкоголем, стають причиною аварій, нещасних випадків. Вживання алкоголю навіть напере­додні робочого дня буває причиною травм. Ще більша ймовір­ність травм, коли людина з'являється у стані сп'яніння на роботу.

Слід мати на увазі, що згідно з чинним законодавством, не­щасний випадок, що стався на виробництві внаслідок отруєння

ЗО

алкоголем чи наркотичними речовинами (якщо це не пов'язано із застосуванням цих речовин у виробничому процесі), не вва­жається пов'язаним з виробництвом.

Запобігання травматизму

Питання ао розділу

 

1. Дайте визначення змісту поняття «охорона праці».

2. Розкажіть про соціально-економічне значення охорони праці.

3. Які ви знаєте основні законодавчі акти з охорони праці?

4. Назвіть основні принципи державної політики у галузі охо­-
рони праці.

5. Розкажіть про умови укладання та виконання колективного
договору.

6. Які права на охорону праці має працівник під час роботи на
підприємстві?

7. Назвіть, які права має працівник на пільги та компенсації за
важкі та шкідливі умови праці.

8. Як законодавство охороняє працю жінок і підлітків?

9. Розкажіть порядок забезпечення працюючих засобами індивіду­-
ального захисту.

 

10. Які державні та громадські органи здійснюють в Україні на­-
гляд та громадський контроль за охороною праці?

11. Визначте види відповідальності, що існують за порушення за­-
конодавства про охорону праці.

12. Назвіть основні причини травмування на виробництві.

13. Визначте види інструктажів, розкрийте їх зміст.

14. Які основні причини профзахворювань і профотруєнь на вироб­-
ництві ви знаєте?

15. Назвіть основні заходи запобігання травматизму на виробництві.

16. Розкажіть про порядок розслідування нещасних випадків на
виробництві.

Розділ II основи

БЕЗПЕКИ ПРАЦІ В ГАЛУЗІ

2.1. Загальні питання безпеки праці

О

дним з найважливіших завдань охорони праці є забез­печення таких умов праці, які б вилучали можливість дії на працюючих різного роду небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Згідно зі статтею 153 Кодексу законів про працю, власник підприємства зобов'язаний забезпечити належне технічне об­ладнання всіх робочих місць і створювати на них умови праці відповідно до нормативних актів з охорони праці.

Умови праці — це сукупність факторів виробничого середовища і виробничого процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини під час її професійної діяльності.

Працездатність — здатність людини до праці, яка визначається рівнем її фізичних і психофізіологічних можливостей, а також станом здоров'я та професійною підготовкою.

Безпека — відсутність неприпустимого ризику, що пов'язаний з можливістю нанесення ушкодження.

Безпека* праці — стан умов праці, за якого відсутній виробни­чий травматизм.

Безпека умов праці — стан умов праці, за яких вплив на пра­цюючого небезпечних і шкідливих виробничих факторів взагалі відсутній або дія шкідливих виробничих факторів не перевищує граничне допустимих рівнів.

Безпека виробничого процесу — здатність виробничого процесу відповідати вимогам безпеки праці під час його проведення в умовах, встановлених нормативно—технічною документацією.

Безпека виробничого устаткування — здатність устаткування зберігати безпечний стан при виконанні заданих функцій у пев­них умовах протягом встановленого часу.

Умови праці поділяються на 4 класи:

1 клас — оптимальні умови праці, за яких зберігається здоров'я працюючих і працездатність підтримується на високому рівні протягом тривалого часу;

2 клас — допустимі умови праці, за яких параметри факторів вироб-­
ничого середовища не перевищують встановлені гігієнічні нормативи;

3 клас — шкідливі умови праці, які характеризуються наяв-­
ністю факторів виробничого середовища і трудового процесу, рівні
яких перевищують гігієнічні нормативи і можуть мати негативний
вплив на організм працюючого; шкідливі умови праці поділяються
на 4 ступені (за величиною перевищення гігієнічних нормативів і
виразності змін у організмі працюючих);

4 клас — небезпечні (екстремальні) умови праці, що характе­-
ризуються таким рівнем виробничих чинників, коли їхня дія про­-
тягом робочої зміни створює великий ризик виникнення тяжких
форм професійних захворювань, отруєнь, загрозу для життя.

Нанесення травми людині на виробництві зумовлюється наяв­ністю фізичних, хімічних, біологічних та психофізіологічних небезпечних і шкідливих виробничих чинників.

Фізичні небезпечні виробничі чинники — це рухомі машини, елементи обладнання, вироби, матеріали, підвищена або знижена температура поверхні обладнання чи матеріалів, небезпечна напруга електричної мережі, енергія стиснутого газу, повітря тощо.

Хімічні небезпечні та шкідливі виробничі чинники — це дія на людину їдких, токсичних та подразнюючих речовин. Хімічні небезпечні та шкідливі виробничі фактори поділяються:

• за характером дії на організм людини (загальнотоксичні, по­
дразнюючі, канцерогенні, мутагенні);

• за способом проникнення до організму людини (через органи
дихання, через систему травлення, через шкірний покрив).

Біологічні небезпечні та шкідливі виробничі чинники — це біо­логічні об'єкти, вплив яких на працюючих призводить до травми або захворювання (бактерії, віруси, рослини, тварини).

Психофізіологічні небезпечні та шкідливі чинники — це фізичні та нервово-психічні перевантаження.

Безпечність виробничих процесів досягається комплексом про­ектних та організаційних рішень. Це — вибір технологічного процесу, робочих операцій, черговості обслуговування обладнання тощо. Безпечність виробничих процесів полягає у запобіганні впливу небезпечних і шкідливих факторів на працюючих. Забезпечується це завдяки організаційним заходам (навчання, інструктажі, виконання вимог інструкцій з охорони праці) та технічним засобам безпеки.

Дія технічних засобів захисту повинна забезпечити безпеку працюючих від початку робочого процесу до його закінчення і не має припинитися раніше за дію небезпечного або шкідливого виробничого фактора.

Основними технічними засобами безпеки для запобігання виробничого травматизму є огороджувальні та запобіжні пристрої, блокування, профілактичні випробування машин.

Основні вимоги, що висуваються до технічних засобів без­пеки — це підвищення продуктивності праці, зниження небезпеки та шкідливості при обслуговуванні обладнання та виконанні техноло­гічних операцій, надійність і міцність, зручність під час обслуго­вування устаткування та засобів захисту, виконання вимог тех­нічної естетики.

Важливу роль відіграє використання комплексної механізації, автоматизації та дистанційного керування в тих випадках, коли дію небезпечних і шкідливих виробничих факторів не можна усунути.

Безпечність виробничого устаткування досягається: правильним вибором принципів дії, конструктивних схем, матеріалів, робочих процесів, максимальним використанням засобів механізації, авто­матизації, дистанційного керування; врахуванням вимог до тех­нічної документації з монтажу, експлуатації, ремонту, транспор­туванню і зберіганню.

З точки зору охорони праці основними вимогами до устат­кування є безпечність для здоров'я і життя людей, надійність і зручність під час експлуатації. При проектуванні машин і меха­нізмів обов'язково повинні враховуватися ергономічні вимоги: розміщення механізмів керування на робочому місці, зусилля для приведення в дію механізмів керування тощо.

При конструюванні устаткування частини, що обертаються, рухаються, комунікації (трубопроводи, кабелі тощо) необхідно розміщувати у корпусі машини, щоб вилучити можливість до­ступу до них працюючих. Устаткування має відповідати вимогам електробезпеки і гарантувати захист працюючих від ураження електричним струмом.

У конструкції устаткування повинні передбачатися вбудо­вані (місцеві) відсмоктувачі, необхідні для видалення пожежо-вибухонебезпечних сумішей, небезпечних і шкідливих хіміч­них речовин, пилу тощо безпосередньо з місця їх виникнення. Щоб уникнути шуму та вібрації або знизити їх до регламенто­ваних рівнів, необхідно застосовувати звукопоглинаючі мате­ріали, кожухи тощо.

Механізми керування технологічним обладнанням повинні мати безпечні та зручні форми і поверхню, встановлюватися у безпеч­ному для працюючих місці, приводитись у дію зусиллями, що встановлені відповідними нормами, мати напис про призначення, інструкцію з експлуатації тощо.

При монтажі всі стаціонарні машини, верстати, апарати тощо мають бути встановлені й закріплені таким чином, щоб вилучити можливість їхнього зсуву під час роботи.

Під час експлуатації все технологічне устаткування має утри­муватися у справному стані й використовуватися лише за при­значенням. Крім того, необхідно усунути можливість випадко­вого дотику працюючих до устаткування, що має температуру понад 45°С. Якщо цього зробити неможливо, поверхня устатку­вання повинна мати теплоізоляцію або огородження.

Технологічне устаткування, обслуговування якого пов'язане з переміщеннями працюючого на висоті, повинне мати безпечні й зручні за конструкцією і розмірами робочі майданчики, переходи та драбини. Майданчики та драбини заввишки понад 1,3 м від підлоги обладнуються поручнями.

Устаткування має підлягати періодичному профілактичному оглядові, ремонтам за графіками.

Щойно встановлене устаткування приймається комісією за участю представників органів державного нагляду за охороною праці.

Знаки безпеки

Знаки безпеки призначені для привертання уваги працюючих до безпосередньої або можливої небезпеки, припису чи дозволу на виконання відповідних дій з метою забезпечення безпеки, а також для отримання необхідної інформації.

Якщо знак безпеки встановлено на воротах чи вхідних дверях приміщення, при в'їзді на об'єкт або дільницю, це означає, що дія знака поширюється на все приміщення, на весь об'єкт або дільницю.

Знаки безпеки повинні контрастно виділятися серед довкілля і бути у полі зору людей, яких вони стосуються. Форма, розмір і колір знаків безпеки мають відповідати чинним стандартам.

Знаки безпеки можуть бути: заборонні (використовують чер­воний колір), попереджувальні (жовтий), приписувальні (зелений) та вказівні (синій).

Заборонний знак відкритого вогню використовується тоді, коли необхідно заборонити роботи з використанням відкритого вогню, оскільки це може призвести до пожежі або вибуху.

У пояснювальному написі знака завжди є слово «Заборонено», наприклад:

«Заборонено використання відкритого вогню», «Заборонено палити».

Знаками електробезпеки користуються для заборони робіт або дій поблизу кабельних ліній або ліній електропередач, а також робіт з електрообладнанням, які можуть призвести до аварії або електротравматизму.

Пояснювальні написи розпочинають словом «Стій», наприклад: «Стій! Охоронна зона ЛЕП. Роботи заборонено», «Стій! Обрив кабелю. Не підходити».

Попереджувальні знаки призначені для попередження про можли­ву небезпеку. Знаки небезпечних зон попереджують, наприклад, про розташування зон обвалів, сховищ отруйних/шкідливих речовин.

До знаку може входити пояснювальний напис, який залежить від конкретних умов, наприклад:

«Небезпечна зона. Працює кран», «Небезпечна зона. Тихий хід».

Знаки небезпеки падіння необхідно встановлювати поблизу від­критих та неогороджених ям, котлованів тощо. Основне слово на таких знаках — «Бережись». Наприклад:

«Бережись. Проріз» (яма, котлован тощо). Знаки небезпеки поранення попереджують про небезпеку, що пов'язана з гострими предметами, арматурою тощо. Основне сло­во — «Обережно». Наприклад:

«Обережно. Гострі предмети».

Знаки небезпеки руху попереджують про небезпеку, пов'язану з рухом транспорту, будівельних машин тощо. Приклади: «Бережись. Рух транспорту», «Бережись електрокари».

Приписувальні знаки призначені для дозволу відповідних дій працюючих тільки після виконання конкретних вимог безпеки (обов'язкове використання працюючими засобів індивідуального захисту тощо), вимог пожежного захисту.

Знаки із зазначенням засобів індивідуального захисту вміщують приписи щодо обов'язкового використання запобіжних поясів, касок, окулярів тощо. Кожен знак має символічне зображення відповідного засобу індивідуального захисту. Наприклад:

«Тут працювати у запобіжному поясі» (касці, захисних окулярах, рукавицях тощо).

Вказівні знаки призначені для зазначення місцезнаходження різних об'єктів і пристроїв, пунктів питної води, пожежних кранів, сховищ, майстерень тощо. На вказівних знаках можуть бути такі пояснюючі слова:

«Безпечний прохід ліворуч», «Запасний вихід».

Знаки засобів першої допомоги потерпілому інформують про місцезнаходження пунктів першої допомоги, наприклад, «Аптечка ліворуч, ЗО м».

Питання до розділу

1. Назвіть фізичні та хімічні небезпечні виробничі фактори.

2. Розкажіть про технічні засоби безпеки щодо запобігання вироб­-
ничого травматизму.

3. Наведіть приклади робіт з підвищеною небезпекою, для виконання
яких потрібне попереднє спеціальне навчання.

4. Розкажіть про зони небезпеки та їх огородження.

5. Назвіть приклади світлової та звукової сигналізації.

6. Наведіть приклади сигнальних фарбувань.

7. Розкажіть про знаки безпеки.

8. Назвіть категорії засобів захисту від небезпечних і шкідливих
виробничих факторів.

9. Розкажіть про засоби колективного захисту та наведіть приклади.

 

10. Наведіть приклади засобів індивідуального захисту.

11. Яким повинен бути мікроклімат виробничих приміщень?

12. За якими принципами складають план ліквідації аварій?

13. Які вимоги висуваються до шляхів евакуації?

14. Розкажіть про основні вимоги безпеки до навчально-виробничих
майстерень і лабораторій.

Розділ III основи

ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ

3.1. Характерні причини виникнення пожеж

З

а даними щорічних аналізів, які проводить Міністерство внутрішніх справ України, основними причинами пожеж на підприємствах є такі:

• порушення пожежних норм і правил у технологічних проце­-
сах виробництва;

• неправильне облаштування систем опалення, вентиляції,
електроустаткування;

• порушення норм і правил зберігання пожежонебезпечних
несумісних матеріалів;

• порушення правил користування електрообладнанням;

• невиконання протипожежних заходів щодо обладнання по­-
жежного водозабезпечення, улаштування пожежної сигналізації,
забезпечення первинними засобами пожежогасіння;

• використання відкритого вогню факелів, паяльних ламп, па­-
ління у заборонених місцях;

• погане знання персоналом основ пожежної безпеки;

• порушення вимог протипожежного інструктажу під час ви­
конання робіт.

З '-'65

рівня їх знань. Перелік професій робітників та посад службовців, з якими мають проводитися заняття за протипожежною програ­мою, визначає головний інженер підприємства.

3.6. Горіння речовини і способи його припинення

Горіння — це швидкодіюча хімічна реакція сполучення речо­вини з окислювачем, яка супроводжується виділенням тепла і випромінюванням світла. Для того, щоб виникло і підтримува­лось горіння, необхідна наявність паливної речовини, окислювача і джерела енергії для запалювання. Енергія для запалювання мо­же бути у вигляді полум'я, іскри, випромінювання або тепла від хімічної реакції, механічного удару, тепла від короткого замикан­ня електроустановки, тертя чи різкого стиснення газової суміші.

Розрізняють такі види процесу горіння:

• вибух,

• спалах,

• займання,

• тління,

• самозаймання,

• власне горіння.

Вибух — це швидке перетворення речовини в газо- чи пилопо-дібний стан з виділенням великої кількості тепла. У цьому випадку об'єм речовини збільшується в сотні, тисячі разів. Характерною озна­кою вибуху є миттєве зростання температури і тиску газу на місці, де він стався. Однією з найпоширеніших причин вибуху в навчальних закладах є неправильне користування газовими приладами. Під час роботи газових приладів у приміщеннях накопичуються продукти згоряння газів, тому ці приміщення необхідно часто провітрювати.

Спалах — це швидке згоряння пальної суміші без утворення стиснених газів.

Займання — це загоряння речовини з появою полум'я. Заго­ряється не вся речовина, а лише її частина. Займання здійснює­ться від джерела загоряння. Якщо займання відбувається без дже­рела загоряння, йдеться про самозаймання.

Тління — це горіння речовини без явного утворення полум'я. Як правило, під час тління утворюється багато диму.

Неорганізоване і неконтрольоване горіння, внаслідок якого знищуються матеріальні цінності, називається пожежею. Темпе­ратура у вогнищі пожежі досягає 700-900°С.

Особливістю пожеж, що розпочинаються у приміщенні із зачиненими дверима та вікнами, є порівняно повільний розвиток горіння протягом перших 30-40 хвилин через недостатню кіль­кість повітря в зоні горіння.

Займання речовини можливе не лише при піднесенні до неї по­лум'я, а і внаслідок нагрівання зовнішнім джерелом тепла, відкри­тим полум'ям чи розжареними продуктами горіння, які стикаються з речовиною, що загорається.

Існують такі способи припинення горіння:

• охолодження вогнища горіння нижче визначених температур;

• ізоляція вогнища горіння або зниження вмісту кисню;

• механічний зрив полум'я;

• створення умов вогнеперешкодження;

• гальмування швидкості хімічних реакцій у полум'ї (так зва­-
ного інгібірування).

3.7. Поняття вогнестійкості

Вогнестійкість — це здатність конструкцій, матеріалів затри­мувати поширення вогню. Вимірюється вогнестійкість у годинах.