Пожежонебезпечні властивості речовин



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Пожежонебезпечні властивості речовин



За здатністю горіти у повітрі (горючість) всі речовини поділяю­ться на негорючі, важкогорючі й горючі. Горючі поділяють ще й на легкозаймисті та важкозаймисті речовини.

Негорючі речовини — це такі, що не здатні до займання й горіння в повітрі звичайного складу. До таких речовин відносять газоподібні (азот, хлор); рідкі (воду, перекис водню, соляну кислоту); тверді (перекис натрію, фосфати, борати, сульфати, хлориди металів); матеріали неорганічного походження, природні та штучні.


Важкогорючі речовини — це такі, що здатні горіти тільки під дією джерела запалювання і горіння яких припиняється після його усунення. До таких речовин відносяться вогнезахисні го­рючі матеріали (фіброліт, деякі види пластмас, слабкі водні роз­чини спиртів).

Горючими називаються речовини, що загораються від джерела запалювання та продовжують горіти після його видалення. До таких речовин відносять газоподібні (водень, окис вуглецю, при­родний газ, метан); рідкі (бензин, гас, толуол, спирти); тверді (де­ревина, пластмаса, натрій, калій, барій).

До важкозаймистих відносять горючі речовини, які під час збе­рігання на відкритому повітрі або в приміщенні не займаються навіть за довготривалої дії джерела запалювання незначної енер­гії (полум'я сірника, іскри, розжареного електропровода).

До легкозаймистих відносять горючі матеріали, які на відкри­тому повітрі або в приміщенні здатні без попереднього нагріву займатися від короткочасної дії джерела запалювання незначної енергії (полістірол, пінополіуретан).

Пожежна небезпека у навчальних майстернях, фізико-хімічних та електротехнічних лабораторіях, кабінетах навчальних закладів зумовлена властивостями матеріалів і реагентів, які застосовуються, а також змістом навчальних занять, які проводяться.

Основними причинами пожежної небезпеки в кабінетах і ла­бораторіях є такі:

• досліди, які супроводжуються електростатичним розрядом,
нагрівом тіл;

• досліди з демонстрації вибухів різних газів і пари:

• необережне поводження з вогнем, вогненебезпечними рідинами;

• неправильне зберігання вогненебезпечних рідин.

Самозайматися можуть ганчірки та клоччя, просочені масти­лами. Вогне- і вибухонебезпечні речовини потрібно зберігати загальною кількістю не більше 3 кг у спеціальній металевій тарі — ящику, встановленому якомога далі від усіх нагрівальних приладів і можливих виходів.

Реактиви, інші речовини та матеріали, сукупне зберігання яких може спричинити акумуляцію тепла, утворення пожежонебез-печних концентрацій або бути імпульсом для самозапалювання, потрібно зберігати окремо у вогнетривких шафах у відповідній упаковці. На банках, бутлях та іншій тарі з хімічними речо­винами повинні бути чіткі написи із зазначенням їх найхарак­терніших властивостей: «Вогненебезпечні», «Отруйні», «Хіміч­но активні» тощо.


У лабораторіях, майстернях, кабінетах працювати учням з пожежонебезпечними речовинами дозволяється тільки під на­глядом і керівництвом викладача або лаборанта. Меблі та об­ладнання у приміщеннях мають бути встановлені так, щоб вони не заважали евакуації людей на випадок пожежі. Робочі столи і витяжні шафи, призначені для роботи з пожежонебезпечними ре­човинами, повинні знаходитись у належному стані, а при роботі з кислотами та іншими активними речовинами бути стійкими до їхньої дії. Всі приміщення мають забезпечуватися засобами по­жежогасіння відповідно до встановлених норм. Перед проведенням учнями дослідів викладач повинен пояснити можливі причини пожежної небезпеки і профілактичні заходи. Забороняється вили­вати легкозаймисті й горючі речовини в каналізацію.

3.3. Організаційні та технічні протипожежні заходи

Пожежна безпека — це стан об'єкта, за якого вилучається мож­ливість пожежі. У разі виникнення пожежі вживаються необхідні заходи щодо усунення негативного впливу небезпечних факторів пожежі на людей, споруди і матеріальні цінності.

Протипожежний режим — це комплекс встановлених норм і правил поведінки людей, виконання робіт і експлуатації об'єкта, спрямованих на забезпечення пожежної безпеки.

Пожежна безпека на об'єктах народного господарства забезпечуєть­ся організаційними, технічними заходами і протипожежним захистом.

До організаційних заходів належать:

• розробка правил, інструкцій, інструктажів з протипожежної
безпеки;

• організація інструктування і навчання робітників та службовців;

• здійснення контролю за дотриманням встановленого проти­
пожежного режиму всіма працюючими;

• організація добровільних пожежних дружин та пожежотех-
нічних комісій;

• щоденна перевірка протипожежного стану приміщень після
закінчення роботи;

• розробка і затвердження плану евакуації й порядку опові­-
щення людей на випадок виникнення пожежі;

• дотримання належного протипожежного нагляду за об'єктами;

• організація перевірки належного стану пожежної техніки
та інвентарю.


До технічних заходів належать:

• дотримання пожежних норм, вимог та правил при влаштуванні
будівель, споруд, складів;

• підтримання у справному стані систем опалення, вентиляції,
обладнання;

• улаштування автоматичної пожежної сигналізації, систем
автоматичного гасіння пожеж та пожежного водопостачання;

• заборона використання обладнання, пристроїв, приміщень та
інструментів, що не відповідають вимогам протипожежної безпеки;

• правильна організація праці на робочих місцях з викорис-­
танням пожежонебезпечних інструментів, приладів, технологіч-­
них установок.

3.4. Протипожежна автоматика та пожежна сигналізація

Засоби протипожежної автоматики поділяють на дві основні групи:

• установки автоматичного пожежогасіння;

• установки автоматичної пожежної сигналізації.
Установки автоматичного пожежогасіння, залежно від вогне-

гасильного складу, можуть бути:

• водяними;

• порошковими;

• пінними;

• газовими;

• хладоновими.

Для гасіння пожеж на підприємствах застосовують стаціонарні водяні установки автоматичного пожежогасіння. Ця установка складається з мережі водопроводів, запасних резервуарів, насосної станції, водозабірних споруд. На трасах трубопроводів як зовніш­ньої, так і внутрішньої мережі змонтовано пожежні крани, до яких приєднують рукави з брандспойтами. У приміщеннях, де зберігаю­ться горючі матеріали, споруджують спринклерні або дренчерні установки. Це система трубопроводів, що розташовані під стелею приміщення і обладнані зрошувальною системою. Спринклерна установка завжди заповнена водою під тиском 0,4 МПа. Спринк­лерні зрошувачі вмикаються автоматично, якщо у приміщенні виникає пожежа і температура повітря підвищується до гранич­ної межі. Всі зрошувальні головки мають спеціальний легко­плавкий замок, який, нагріваючись до температури (72, 93, 141 °С) плавиться і відкриває отвір, з якого вода у вигляді


зрошувального факела подається до зони горіння. Спринклерні установки обладнані також сигнальним пристроєм для визову пожежної команди.

Дренчерна установка подібна до спринклерної, але має зрошу­вальні головки відкритого типу. Дренчерна установка вмикається вручну або за допомогою автоматичного пристрою.

Пожежна сигналізація використовується для виявлення і подачі сигналу про пожежу та виклику пожежних команд.

Основними елементами пожежної сигналізації вважають:

• повідомлювачі (сигнал тривоги про пожежу), які встановлюю­
ться всередині споруди або поза нею;

• приймальні апарати або установки, контрольно-приймальні
пульти для приймання і фіксації сигналів від повідомлювачів, а
також контролю справності повідомлювачів та ліній зв'язку;

• повітряні або кабельні лінії, які з'єднують повідомлювачів з
пожежною службою (найчастіше це звичайний телефонний зв'я­
зок за номером 01).

Пожежна сигналізація буває:

• променева, за якої кожен повідомлювач приєднується до ок­-
ремої пари проводів;

• кільцева, де всі повідомлювачі приєднуються до одного за­
гального проводу (кільця).

Пожежні повідомлювачі можуть бути автоматичні та ручні. Автоматичний повідомлювач — це прилад оповіщення, який реагує на характерні фактори пожежі: дим, радіаційне випромі­нювання, підвищення температури. Радіоізотопний повідомлювач реагує на ультрафіолетове випромінювання. Димові повідомлю­вачі працюють на фотоелементах або іонізаційних камерах.

Ручний пожежний повідомлювач — це повідомлювач, який при­водиться в дію ручним способом. Всі пожежні повідомлювачі з'єднані лініями зв'язку із пожежним приймальним пультом. Пульт постійно контролює справність пожежних повідомлювачів і ліній зв'язку (обрив, коротке замикання, несправність або відсутність пожежного повідомлювача).

У випадку спрацьовування пожежного повідомлювача від по­жежі на пульті вмикається внутрішня світлова і звукова сигна­лізація «Тривога».

Якщо є зв'язок пожежної станції з пожежною частиною, сиг­нал «Тривога» подається автоматично і до пожежної частини. У населених пунктах, на підприємствах, організаціях є телефон­ний зв'язок з пожежною частиною, який входить до системи пожежної сигналізації.


3.5. Протипожежний інструктаж та навчання

З метою запобігання виникненню пожеж, їх поширенню та для боротьби з ними робітники, інженерно-технічні працівники проходять інструктажі й навчання за спеціальними програмами.

Види протипожежних інструктажів:

• вступний;

• первинний;

• повторний;

• позаплановий.

Вступний інструктаж проходять усі робітники, інженерно-технічні працівники та службовці, які приймаються на роботу, допуском. Його проводить спеціальна особа, відповідальна за протипожежну безпеку підприємства, організації. При проведенні цього інструктажу працівників знайомлять з основними вимо­гами Закону України «Про пожежну безпеку», з установленим на підприємстві протипожежним режимом, з найбільше пожежоне-безпечними ділянками, де забороняється палити, використовувати відкритий вогонь, з практичними діями у разі виникнення пожежі, з можливими причинами виникнення пожеж і вибухів та заходами щодо їх запобігання.

Первинний протипожежний інструктаж новоприйнятий робіт­ник проходить на робочому місці перед початком роботи, а також при переміщенні з одного цеху до іншого, на іншу посаду, спе­ціальність або виробничу операцію.

Під час первинного інструктажу:

• знайомлять з пожежною безпекою цеху, ділянки, з правилами
та інструкціями з пожежної безпеки;

• показують запасні виходи, оповіщувачі пожежної сигналізації,
вогнегасники, засоби пожежогасіння;

• перевіряють практичні дії особи, яка інструктується на ви­-
падок пожежі.

Повторний інструктаж проводять безпосередньо в цеху двічі на рік у термін, встановлений керівником підприємства, згідно з програмою первинного інструктажу на робочому місці.

Позаплановий протипожежний інструктаж проводиться при зміні пожежної безпеки технологічного процесу, використанні нових поже-жонебезпечних матеріалів, при самозайманні, загорянні та пожежах.

Навчання правил пожежної безпеки робітників і службовців проводиться на виробництві раз на два роки з метою підвищення

З '-'65


рівня їх знань. Перелік професій робітників та посад службовців, з якими мають проводитися заняття за протипожежною програ­мою, визначає головний інженер підприємства.

3.6. Горіння речовини і способи його припинення

Горіння — це швидкодіюча хімічна реакція сполучення речо­вини з окислювачем, яка супроводжується виділенням тепла і випромінюванням світла. Для того, щоб виникло і підтримува­лось горіння, необхідна наявність паливної речовини, окислювача і джерела енергії для запалювання. Енергія для запалювання мо­же бути у вигляді полум'я, іскри, випромінювання або тепла від хімічної реакції, механічного удару, тепла від короткого замикан­ня електроустановки, тертя чи різкого стиснення газової суміші.

Розрізняють такі види процесу горіння:

• вибух,

• спалах,

• займання,

• тління,

• самозаймання,

• власне горіння.

Вибух — це швидке перетворення речовини в газо- чи пилопо-дібний стан з виділенням великої кількості тепла. У цьому випадку об'єм речовини збільшується в сотні, тисячі разів. Характерною озна­кою вибуху є миттєве зростання температури і тиску газу на місці, де він стався. Однією з найпоширеніших причин вибуху в навчальних закладах є неправильне користування газовими приладами. Під час роботи газових приладів у приміщеннях накопичуються продукти згоряння газів, тому ці приміщення необхідно часто провітрювати.

Спалах — це швидке згоряння пальної суміші без утворення стиснених газів.

Займання — це загоряння речовини з появою полум'я. Заго­ряється не вся речовина, а лише її частина. Займання здійснює­ться від джерела загоряння. Якщо займання відбувається без дже­рела загоряння, йдеться про самозаймання.

Тління — це горіння речовини без явного утворення полум'я. Як правило, під час тління утворюється багато диму.

Неорганізоване і неконтрольоване горіння, внаслідок якого знищуються матеріальні цінності, називається пожежею. Темпе­ратура у вогнищі пожежі досягає 700-900°С.


Особливістю пожеж, що розпочинаються у приміщенні із зачиненими дверима та вікнами, є порівняно повільний розвиток горіння протягом перших 30-40 хвилин через недостатню кіль­кість повітря в зоні горіння.

Займання речовини можливе не лише при піднесенні до неї по­лум'я, а і внаслідок нагрівання зовнішнім джерелом тепла, відкри­тим полум'ям чи розжареними продуктами горіння, які стикаються з речовиною, що загорається.

Існують такі способи припинення горіння:

• охолодження вогнища горіння нижче визначених температур;

• ізоляція вогнища горіння або зниження вмісту кисню;

• механічний зрив полум'я;

• створення умов вогнеперешкодження;

• гальмування швидкості хімічних реакцій у полум'ї (так зва­-
ного інгібірування).

3.7. Поняття вогнестійкості

Вогнестійкість — це здатність конструкцій, матеріалів затри­мувати поширення вогню. Вимірюється вогнестійкість у годинах.

Усі будови і споруди за вогнестійкістю поділяються на 5 сту­пенів. Ступінь вогнестійкості залежить від вогнестійкості та зай­мистості будівельних конструкцій. Крім того, важливе значення має межа, до якої поширився вогонь по цих конструкціях у кож­ному конкретному випадку.

У будівлях 1—го ступеня вогнестійкості всі конструктивні еле­менти неспалимі, з високою межею вогнестійкості (1,5-3 год.);

2-го ступеня — також неспалимі, але з меншою межею вогне­стійкості (0,5-2,5 год.);

3~го ступеня — будівлі, які мають основні несучі конструкції неспалимі, а ненесучі (міжповерхові й перекриття на горищі) — важкоспалимі (0,25-2 год.);

4-го ступеня — будівлі, які мають всі конструкції важкоспалимі (0,25-0,5 год.);

5-го ступеня — всі конструкції спалимі.

Багато неорганічних матеріалів, хоча й не горять, але мають по­рівняно невелику термічну стійкість.

Наприклад, вапняки і мармур руйнуються за температури 300-400°С, шифер і азбестоцементні вироби за температури 300 °С втра­чають воду, стають крихкими, а за температури 600°С у разі по­трапляння на них води — розтріскуються.


3.8. Вогнегасильні речовини

Вогнегасильні речовини при введенні їх до зони горіння зни­жують швидкість горіння або повністю його припиняють.

Вони можуть бути газоподібними (вуглекислий газ, водяна па­ра), рідкими (вода), твердими (сухий пісок, земля). До вогнегасиль-них речовин відносять також азбестові, повстяні або брезентові простирадла.

Вогнегасильні речовини за принципом дії поділяють на охо­лоджуючі (вода), ізолюючі зону горіння від доступу кисню (по­рошкоподібні речовини, простирадла, піни), ті, що розбавляють горючі рідини або зменшують вміст кисню в зоні горіння (пара, вуглекислий газ, вода) та уповільнюючі процес горіння (галоїдні вуглеводні).

Для гасіння пожежі використовують первинні засоби пожежо­гасіння: пісок, воду, азбестові простирадла, вогнегасники тощо.

Одним з найпоширеніших засобів гасіння пожежі є вода.

Вода як вогнегасильна речовина має такі позитивні якості:

• доступність і низька вартість;

• велика теплоємність;

• висока транспортабельність;

• хімічна нейтральність.

Але вода має й негативні властивості. Зокрема у води невисока змочувальна здатність, для її підвищення застосовують різноманіт­ні домішки — мило, синтетичні розчинники, амінсульфати тощо. Не можна гасити водою лаки, фарби, розчинники, бензин, гас чи дизельне пальне. Електроустановки, що перебувають під напру­гою, гасити водою також не можна, оскільки вода — електропро­відник. Горючі рідини — легші за воду, тому вони спливають на її поверхню і продовжують горіти, а це призводить до збільшення розмірів пожежі. Якщо гасити водою особливо цінні матеріали і устаткування, то це може призвести до їхнього псування.

Гасіння пожежі парою відбувається за рахунок ізоляції поверхні горіння від навколишнього середовища. Використовують цей метод гасіння в умовах обмеженого повітрообміну, а також у закритих приміщеннях з найнебезпечнішими технологічними процесами.

Одним із засобів пожежогасіння є піна. Піною гасять усі тверді речовини, які можна гасити водою. Вона швидко припиняє доступ окислювача (кисню, повітря) до зони горіння і тому ефективніша за воду. Утворюється піна за рахунок хімічної реакції при змі­шуванні кислотної та лужної частин у спеціальних машинах та відповідних вогнегасниках.


У піногенераторах хімічну піну отримують змішуванням піно-порошків з водою. Струмінь води під тиском захоплює з бункера пінопорошок (рис. 12), змішується з ним і отримана піна подаєть­ся до вогнища пожежі. Хімічною піною не можна гасити електро­обладнання, тому що вона електропровідна. Не можна хімічною піною також гасити натрій і калій, оскільки вони вступають у взаємодію з водою і при цьому виділяється вибухонебезпечний водень. Хімічну піну використовують для гасіння легкозаймис­тих та горючих рідин.

Рис. 12. Схема піногенератора

При нагріванні вуглекислоти швидко утворюється велика кількість газу, спостерігається збільшення об'єму в 400—500 ра­зів. При цьому випаровування сприяє утворенню снігу з темпера­турою —70°С, який інтенсивно поглинає теплоту в зоні горіння.

Вуглекислоту використовують для гасіння пожеж у приміщеннях значних площ (до 1000 м2).

Вуглекислота діє ефективно під час гасіння невеликих по­верхонь горючих рідин, електричних двигунів та установок, що знаходяться під напругою. Вуглекислотою не можна гасити ма­теріали, що тліють.

Гасіння пожежі порошком відбувається внаслідок того, що значна кількість тепла йде на нагрів дрібних часток порошку. Крім того, порошкова хмара припиняє доступ кисню до вогнища пожежі й спричинює гальмування реакції горіння.

Порошки використовують для гасіння лужних металів, елект­роустановок, що перебувають під напругою. Порошкові вогне­гасники призначені для гасіння тих речовин, які за жодних об­ставин не можна гасити водою.


Пісок є ефективним засобом гасіння невеликих кількостей розлитих паливно-мастильних матеріалів. Гасіння відбувається внаслідок припинення доступу кисню до вогнища пожежі.

В усіх навчальних приміщеннях мають бути засоби гасіння пожеж. Весь пожежний інвентар повинен бути у постійній готов­ності до застосування. Кожен, хто виявить пожежу, зобов'язаний сповістити про неї пожежну охорону, вказати при цьому точне місце пожежі й наявність у приміщенні людей. До приїзду по­жежників вчителі та адміністрація повинні вжити заходів щодо евакуації учнів у безпечне місце.

3.9. Пожежна техніка для захисту об'єктів

Пожежні засоби поділяються на такі:

• пожежні автомобілі, пожежні машини;

• первинні засоби пожежогасіння (пожежний немеханізований
інвентар, інструмент, вогнегасники тощо);

• пожежну сигналізацію;

• установки автоматичного пожежогасіння.

Пожежні машини призначені для виготовлення вогнегасних речовин: газу, повітряномеханічної піни, аерозольних сумішей, порошків, снігоподібної маси. Вони можуть бути стаціонарними або пересувними.

Пожежні автомобілі використовують для ліквідації пожеж на значних відстанях від їх осередків. Широко використовуються автомобілі, оснащені пожежними машинами з використанням во­ди. Ними переважно оснащені регіональні пожежні частини та пожежні частини великих підприємств.

Мотопомпа — це пожежна машина, призначена для створення великого струменя води під тиском, із забором її з водоймища. Мотопомпи бувають стаціонарні або пересувні.

Первинні засоби пожежогасіння:

• внутрішні крани з пожежними рукавами і стовбурами;

• вогнегасники піняві, вуглекислотні, порошкові тощо;

• ящики з піском, бочки з водою;

• простирадла азбестові, повстяні, брезентові;

• ручний пожежний інструмент.

Вогнегасник — переносний чи пересувний пристрій для гасіння пожеж вогнегасною речовиною, яку він випускає після приведення його в дію. Як вогнегасний засіб у вогнегасниках використовують


хімічну або повітряномеханічну піну, діоксид вуглецю (у рідкому стані), аерозольні сполуки й порошки, що містять бром. Вогнегасники бувають:

• хімічні,

• пінні,

• повітряно-пінні,

• вуглекислотні,

• порошкові,

• хладонові.

Переносні вогнегасники використовують для ліквідації неве­ликих пожеж. Пересувні вогнегасники змонтовані на візку.

Рідинний вогнегасник — це вогнегасник, який заправляється чистою водою або водою з домішками.

Хімічний пінний вогнегасник — це вогнегасник, заряд якого складається з двох частин: кислотної та лужної.

Вогнегасник ВХП-10 (рис. 13) має вигляд звареного стале­вого корпусу (1), який заповнений лужним розчином. У ньому встановлений поліетиленовий стакан (2) з кислотною сполукою. При повороті ручки (6) понад 1800 шток (7) піднімається і від­криває горловину стакана (2). При перекиданні вогнегасника до­гори дном сполуки перемішуються, отримана піна з діоксидом вуглецю викидається назовні через отвір виприскування (10). П^-. ред використанням вогнегасника за допомогою голки (15) слід проколоти мембрану (11) і прочистити отвір виприскування. Довжина струменя — 6 м, термін дії — 60 с. Не можна застосовувати при гасінні електроустановок, що перебувають під напругою.

Повітрянопінний вогнегасник — це вогнегасник, у якому вико­ристовується 5-6 %—ний водяний розчин піноутворювача. Він застосовується для гасіння твердих речовин, крім речовин, що го­рять без доступу повітря.

Вуглекислотний вогнегасник — це прилад багаторазової дії ^ з зарядом вуглекислоти. Його доцільно застосовувати в бібліоте­ках, архівах, лабораторіях, музеях, для електроустановок.

Вогнегасник ВВ-2 (рис. 14) має вигляд сталевого балона (1), до горловини якого на конусній різьбі вкручено вентиль (3), з сифонними трубками (4). Запорний вентиль має запобіжну мем­брану (2). Розтруби (5) вогнегасників ВВ-2 та ВВ-5 з'єднані з корпусом вентиля шарнірами. Використовують як ручні вогне­гасники (ВВ-2, В-5 тощо), так і у транспортному виконанні (рис. 15). Балон заповнений зрідженою вуглекислотою під тиском 7 МПа. При відкриванні вентиля зріджена вуглекислота викидаєть­ся з балона, випарюється, сильно охолоджується і виходить назовні


у вигляді снігу. Довжина струменя — 2-3 м, термін дії — 30-40 с. Застосовується в електроустановках, що знаходяться під напру­гою. Щоб запобігти обмороженню, не можна доторкатися до роз­труба оголеними частинами тіла. Перевіряють вуглекислотні вогнегасники зважуванням.



 

\ РНг>- ?! тттт  

Рис. 13. Вогнегасник ВХП-10: 1 — корпус; 2 — кислотний стакан; 3 — бокова ручка; 4 — перехідник; 5 — горловина; 6 — рукоятка; 7 — шток; 8 — кришка; 9 — пружина; 10 — сприск; 11 — мембрана; 12 — гумовий клапан; 13 — рівень кислотної частини; 14 — дно; 15 — голка


Рис. 14. Вогнегасник ВВ-2:

1 — балон; 2 — запобіжник; З — вентиль; 4 — сифонна трубка; 5 - розтруб


Порошковий вогнегасник — прилад, заряд якого — порошок, який до осередку пожежі подають стиснутим повітрям, що зна­ходиться у балончику під тиском 15 МПа, запобіжний клапан спрацьовує при тиску 0,8 МПа, термін гасіння — ЗО с. Такий вогнегасник застосовується для гасіння твердих матеріалів, луж­них металів, електроустановок, приміщень лабораторій, складів.


Хладоновий вогнегасник — прилад для гасіння пожежі, який створює аерозольний струмінь, що складається з дрібнодисперс­них крапель. Заряд — галоїдні вуглеводні. Такі вогнегасники за­стосовують для гасіння пожеж, що виникають на електроустановках під напругою до 380 В, твердих речовин, металів, карбідів, тліючих і здатних горіти без доступу повітря речовин.

Рис. 15. Вуглекислотний транспортний вогнегасник

Принцип дії та застосування вогнегасників майже однакові, але є відмінності у приведенні їх у робочий стан. Тому біля кож­ного вогнегасника на видному місці вивішують стислу інструкцію щодо його застосовування.

Ручний пожежний інструмент — це інструмент для розкривання і розбирання конструкцій та проведення аварійно-рятувальних робіт при гасінні пожежі. До нього належать: ломи, гаки, сокири, відра, ножиці для різання металу, арматури. Інструмент розміщу­ють на видному і доступному місці на стендах та щитах.

Застосування пожежного інструмента, відповідних вогнегасників вивчають на вступному і наступних інструктажах на робочому місці.

Кожний працюючий у майстерні, лабораторії зобов'язаний знати і виконувати правила пожежної безпеки, не допускати дій, що можуть призвести до пожежі.

Учні, які працюють у майстерні, лабораторії, повинні пройти спеціальний протипожежний інструктаж щодо виконання заходів пожежної безпеки. Особи, які не пройшли такого інструктажу, до роботи не допускаються.


ЗЛО. Пожежна безпека

під час виробничої практики

у навчальних цехах підприємства

Під час проходження виробничої практики на території під­приємства, в цехах і на дільницях учні повинні керуватися прави­лами пожежної безпеки, чинними для цих виробничих підрозділів. Відповідальність за виконання правил пожежної безпеки і збере­ження життя та здоров'я учнів і студентів покладено на осіб, які керують практикою.

Правила пожежної безпеки передбачають:

• спеціальні заходи для окремих процесів виробництва, неви­
конання яких може призвести до пожежі;

• визначення місця для паління та місць, де використання від­
критого вогню заборонено;

• встановлення порядку і норм зберігання пожежо- і вибухо­
небезпечних речовин та матеріалів;

• визначення обов'язків працюючих і порядку дій у разі ви­
никнення пожежі.

У приміщеннях цехів та дільниць усі проходи, евакуаційні ви­ходи, коридори, тамбури, підходи до обладнання, засобів поже­жогасіння, засобів зв'язку повинні бути вільними.

Технологічне обладнання за нормальних умов праці має бути пожежобезпечним. Забороняється працювати на несправному об­ладнанні. Не можна допускати контакту речовин і матеріалів, взаємодія яких призводить до горіння, вибуху або утворення горючих чи токсичних газів. Приміщення цеху може обігріватися лише приладами центрального або повітряного опалення.

На підприємствах, в установах згідно з Положенням «Про до­бровільні пожежні дружини (команди)» для проведення заходів щодо запобігання пожежам та організації їхнього гасіння ство­рюється пожежна служба.

3.11. Гасіння та профілактика пожеж на об'єктах галузі

Протипожежний захист у галузі — комплекс інженерно-технічних заходів, спрямованих на створення пожежної безпеки об'єктів і споруд.

Відповідно до вимог і норм пожежної безпеки всі виробничі, адміністративні, складські та інші приміщення і споруди вироб-


ництв і організацій обладнуються засобами автоматичної системи пожежної сигналізації, первинними засобами пожежогасіння, вог­негасниками, ящиками з піском, установками пожежогасіння, ав­томатикою для виявлення і запобігання пожеж.

При виникненні пожежі або загоранні на будь-якій ділянці підприємства негайно оголошується пожежна тривога та сповіщається пожежна охорона. Найчастіше для цього використовується телефон. Про пожежу доповідають чітко, називаючи адресу підприємства та прізвище того, хто робить повідомлення.

Одночасно з повідомленням про пожежу працівники вживають заходів щодо її ліквідації та евакуації людей з приміщення, а також заходів щодо посилення охорони об'єкта. Для гасіння пожежі вико­ристовують первинні засоби пожежогасіння, що є на підприємстві.



Питання до розділу


1 Назвіть характерні причини виникнення пожеж.

2. Які ви знаєте пожежонебезпечні властивості речовин?

3. Наведіть приклади організаційних та технічних протипожеж­
них заходів.

4. Назвіть способи припинення горіння.

5. Наведіть приклади легкозаймистих і горючих рідин.

6. Охарактеризуйте таку властивість матеріалів, як вогнестійкість.

7. Які вогнегасильні речовини ви знаєте?

8. Яка буває пожежна техніка для захисту об'єктів?

9. Назвіть правила користування вогнегасниками.

10. Розкажіть про організацію пожежної охорони у вашій галузі.



Розділ; IV основи

ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКИ


4.1. Електрика промислова» статична і атмосферна

П

ромислова електрика — це електричний струм, який вироб­ляється промисловими установками та індивідуальними дже­релами струму для використання на виробництві та в побуті. Промислова електрика виробляється електричними генерато­рами на електростанціях та гальванічними елементами спеціаль­них приладів — акумуляторів.

Основними параметрами струму є напруга і сила струму. Розглянемо деякі величини напруги та де вони використовуються:

• 0-42 В — для індивідуального освітлення і ручного електро­
інструменту при роботі в небезпечних виробничих зонах;

• 127, 220 В — для освітлення і ручного інструменту в про­
мисловості та побуті;

• 380 В — величина напруги, яка використовується для про­
мислового устаткування;

• 380 В — 6 кВ — величина напруги, що застосовується для
передачі електричного струму електролініями на відстань та про­
мислового устаткування;

• 10-750 кВ — величина напруги, що застосовується для пе­
редачі електричного струму електролініями на далеку відстань.

Статична електрика — це заряди електрики, що накопичу­ються на виробничому обладнанні, предметах побуту, на тілі чи одязі людини внаслідок контактного або індуктивного впливу.

Сила струму даного виду електрики, як правило, дуже мала, але потенціал напруги може бути досить великим. Внаслідок цього статична напруга може стати небезпечною для життя людини як на виробництві, так і в побуті.

У виробничих умовах накопичення зарядів статичної елект­рики відбувається під час:

• наливання електризуючих рідин (етилового ефіру, бензину,
етилового і метилового спирту, бензолу) в незаземлені резервуа­
ри, цистерни та інші ємкості;


протікання рідини по трубах, ізольованих від землі, або по
гумових шлангах (зі збільшенням швидкості витікання рідини
величина заряду і його потужність збільшуються);

• очищення тканин, забруднених діелектричними рідинами, та
подібних процесів;

• перемішування речовин у змішувачах.

Фізіологічна дія статичної електрики залежить від звільненої під час розряду енергії й може відчуватися як слабкий, помірний, сильний укол або поштовх.

Ці уколи й поштовхи безпечні, тому що сила струму статичної електрики дуже мала. Але такий вплив може призвести до тяж­ких нещасних випадків внаслідок рефлексного руху поблизу не-захищених рухомих частин устаткування або падіння з висоти.

Атмосферна електрика — це явище природи, пов'язане із вза­ємодією електричних зарядів, що утворюються внаслідок елект­ризації грозових хмар під час руху потужних повітряних потоків. Різні частини грозової хмари несуть заряди різних знаків.

Найчастіше нижча частина хмари (повернута до землі) буває заряджена негативно, а верхня — позитивно. Тому, якщо дві хмари зближуються різнойменно зарядженими частинами, то між ними проскакує блискавка.

Проте грозовий розряд може статися й інакше. Проходячи над землею, грозова хмара створює на її поверхні великі індук­ційні заряди, і тому хмара та поверхня землі уявляються як дві обкладинки великого конденсатора.

Різниця потенціалів між хмарою і землею досягає величезних значень, що вимірюються сотнями мільйонів вольт, і в повітрі виникає сильне електричне поле. Якщо напруга цього поля стає досить великою, то утворюється блискавка, яка б'є в землю.

Найнебезпечнішим є прямий удар блискавки, оскільки при цьому протягом Юсу каналі блискавки виникає струм силою 200-500 кА, розігріваючи його до 30403 °С.

Зустрічається також кульова блискавка, яка з'являється одно­часно з лінійною недалеко від місця її удару. Вона має вигляд вогняної кулі діаметром 10-20 см, пересувається горизонтально зі швидкістю кілька метрів за секунду. Зникаючи, кульова блис­кавка вибухає, що спричинює руйнування та пожежу.

Розряд атмосферної електрики — блискавка — може завдати лю­дині та довкіллю великої шкоди, якщо не вжити заходів щодо захис­ту від неї й не виконувати правила поведінки під час грози. Особли­во небезпечними умовами вважають підвищену вологість повітря, наявність хімічно активного середовища, які руйнують ізоляцію.


4.2. Особливості ураження електричним струмом

Електробезпека — це система організаційних, технічних заходів і засобів, які забезпечують захист людей від шкідливого і небезпеч­ного впливу електричного струму, електричної дуги, електромаг­нітного поля і статичної електрики.

Електротравматизм — це явище, що характеризується певною сукупністю електротравм.

Електротравма — це травма, викликана впливом електричного струму або електричної дуги.

Електротравматизм порівняно з іншими видами травматизму має деякі відмінні особливості. Електротравматизм складає близько 1 % від загальної кількості усіх нещасних випадків на виробництві. Але серед нещасних випадків зі смертельними наслідками елект-ротравми складають близько 40 %, посідаючи одне з перших місць, причому близьк



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-06; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.215.177.171 (0.02 с.)