Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Пожежонебезпечні властивості речовинСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
За здатністю горіти у повітрі (горючість) всі речовини поділяються на негорючі, важкогорючі й горючі. Горючі поділяють ще й на легкозаймисті та важкозаймисті речовини. Негорючі речовини — це такі, що не здатні до займання й горіння в повітрі звичайного складу. До таких речовин відносять газоподібні (азот, хлор); рідкі (воду, перекис водню, соляну кислоту); тверді (перекис натрію, фосфати, борати, сульфати, хлориди металів); матеріали неорганічного походження, природні та штучні. Важкогорючі речовини — це такі, що здатні горіти тільки під дією джерела запалювання і горіння яких припиняється після його усунення. До таких речовин відносяться вогнезахисні горючі матеріали (фіброліт, деякі види пластмас, слабкі водні розчини спиртів). Горючими називаються речовини, що загораються від джерела запалювання та продовжують горіти після його видалення. До таких речовин відносять газоподібні (водень, окис вуглецю, природний газ, метан); рідкі (бензин, гас, толуол, спирти); тверді (деревина, пластмаса, натрій, калій, барій). До важкозаймистих відносять горючі речовини, які під час зберігання на відкритому повітрі або в приміщенні не займаються навіть за довготривалої дії джерела запалювання незначної енергії (полум'я сірника, іскри, розжареного електропровода). До легкозаймистих відносять горючі матеріали, які на відкритому повітрі або в приміщенні здатні без попереднього нагріву займатися від короткочасної дії джерела запалювання незначної енергії (полістірол, пінополіуретан). Пожежна небезпека у навчальних майстернях, фізико-хімічних та електротехнічних лабораторіях, кабінетах навчальних закладів зумовлена властивостями матеріалів і реагентів, які застосовуються, а також змістом навчальних занять, які проводяться. Основними причинами пожежної небезпеки в кабінетах і лабораторіях є такі: • досліди, які супроводжуються електростатичним розрядом, • досліди з демонстрації вибухів різних газів і пари: • необережне поводження з вогнем, вогненебезпечними рідинами; • неправильне зберігання вогненебезпечних рідин. Самозайматися можуть ганчірки та клоччя, просочені мастилами. Вогне- і вибухонебезпечні речовини потрібно зберігати загальною кількістю не більше 3 кг у спеціальній металевій тарі — ящику, встановленому якомога далі від усіх нагрівальних приладів і можливих виходів. Реактиви, інші речовини та матеріали, сукупне зберігання яких може спричинити акумуляцію тепла, утворення пожежонебез-печних концентрацій або бути імпульсом для самозапалювання, потрібно зберігати окремо у вогнетривких шафах у відповідній упаковці. На банках, бутлях та іншій тарі з хімічними речовинами повинні бути чіткі написи із зазначенням їх найхарактерніших властивостей: «Вогненебезпечні», «Отруйні», «Хімічно активні» тощо. У лабораторіях, майстернях, кабінетах працювати учням з пожежонебезпечними речовинами дозволяється тільки під наглядом і керівництвом викладача або лаборанта. Меблі та обладнання у приміщеннях мають бути встановлені так, щоб вони не заважали евакуації людей на випадок пожежі. Робочі столи і витяжні шафи, призначені для роботи з пожежонебезпечними речовинами, повинні знаходитись у належному стані, а при роботі з кислотами та іншими активними речовинами бути стійкими до їхньої дії. Всі приміщення мають забезпечуватися засобами пожежогасіння відповідно до встановлених норм. Перед проведенням учнями дослідів викладач повинен пояснити можливі причини пожежної небезпеки і профілактичні заходи. Забороняється виливати легкозаймисті й горючі речовини в каналізацію. 3.3. Організаційні та технічні протипожежні заходи Пожежна безпека — це стан об'єкта, за якого вилучається можливість пожежі. У разі виникнення пожежі вживаються необхідні заходи щодо усунення негативного впливу небезпечних факторів пожежі на людей, споруди і матеріальні цінності. Протипожежний режим — це комплекс встановлених норм і правил поведінки людей, виконання робіт і експлуатації об'єкта, спрямованих на забезпечення пожежної безпеки. Пожежна безпека на об'єктах народного господарства забезпечується організаційними, технічними заходами і протипожежним захистом. До організаційних заходів належать: • розробка правил, інструкцій, інструктажів з протипожежної • організація інструктування і навчання робітників та службовців; • здійснення контролю за дотриманням встановленого проти • організація добровільних пожежних дружин та пожежотех- • щоденна перевірка протипожежного стану приміщень після • розробка і затвердження плану евакуації й порядку опові- • дотримання належного протипожежного нагляду за об'єктами; • організація перевірки належного стану пожежної техніки До технічних заходів належать: • дотримання пожежних норм, вимог та правил при влаштуванні • підтримання у справному стані систем опалення, вентиляції, • улаштування автоматичної пожежної сигналізації, систем • заборона використання обладнання, пристроїв, приміщень та • правильна організація праці на робочих місцях з викорис- 3.4. Протипожежна автоматика та пожежна сигналізація Засоби протипожежної автоматики поділяють на дві основні групи: • установки автоматичного пожежогасіння; • установки автоматичної пожежної сигналізації. гасильного складу, можуть бути: • водяними; • порошковими; • пінними; • газовими; • хладоновими. Для гасіння пожеж на підприємствах застосовують стаціонарні водяні установки автоматичного пожежогасіння. Ця установка складається з мережі водопроводів, запасних резервуарів, насосної станції, водозабірних споруд. На трасах трубопроводів як зовнішньої, так і внутрішньої мережі змонтовано пожежні крани, до яких приєднують рукави з брандспойтами. У приміщеннях, де зберігаються горючі матеріали, споруджують спринклерні або дренчерні установки. Це система трубопроводів, що розташовані під стелею приміщення і обладнані зрошувальною системою. Спринклерна установка завжди заповнена водою під тиском 0,4 МПа. Спринклерні зрошувачі вмикаються автоматично, якщо у приміщенні виникає пожежа і температура повітря підвищується до граничної межі. Всі зрошувальні головки мають спеціальний легкоплавкий замок, який, нагріваючись до температури (72, 93, 141 °С) плавиться і відкриває отвір, з якого вода у вигляді зрошувального факела подається до зони горіння. Спринклерні установки обладнані також сигнальним пристроєм для визову пожежної команди. Дренчерна установка подібна до спринклерної, але має зрошувальні головки відкритого типу. Дренчерна установка вмикається вручну або за допомогою автоматичного пристрою. Пожежна сигналізація використовується для виявлення і подачі сигналу про пожежу та виклику пожежних команд. Основними елементами пожежної сигналізації вважають: • повідомлювачі (сигнал тривоги про пожежу), які встановлюю • приймальні апарати або установки, контрольно-приймальні • повітряні або кабельні лінії, які з'єднують повідомлювачів з Пожежна сигналізація буває: • променева, за якої кожен повідомлювач приєднується до ок- • кільцева, де всі повідомлювачі приєднуються до одного за Пожежні повідомлювачі можуть бути автоматичні та ручні. Автоматичний повідомлювач — це прилад оповіщення, який реагує на характерні фактори пожежі: дим, радіаційне випромінювання, підвищення температури. Радіоізотопний повідомлювач реагує на ультрафіолетове випромінювання. Димові повідомлювачі працюють на фотоелементах або іонізаційних камерах. Ручний пожежний повідомлювач — це повідомлювач, який приводиться в дію ручним способом. Всі пожежні повідомлювачі з'єднані лініями зв'язку із пожежним приймальним пультом. Пульт постійно контролює справність пожежних повідомлювачів і ліній зв'язку (обрив, коротке замикання, несправність або відсутність пожежного повідомлювача). У випадку спрацьовування пожежного повідомлювача від пожежі на пульті вмикається внутрішня світлова і звукова сигналізація «Тривога». Якщо є зв'язок пожежної станції з пожежною частиною, сигнал «Тривога» подається автоматично і до пожежної частини. У населених пунктах, на підприємствах, організаціях є телефонний зв'язок з пожежною частиною, який входить до системи пожежної сигналізації. 3.5. Протипожежний інструктаж та навчання З метою запобігання виникненню пожеж, їх поширенню та для боротьби з ними робітники, інженерно-технічні працівники проходять інструктажі й навчання за спеціальними програмами. Види протипожежних інструктажів: • вступний; • первинний; • повторний; • позаплановий. Вступний інструктаж проходять усі робітники, інженерно-технічні працівники та службовці, які приймаються на роботу, допуском. Його проводить спеціальна особа, відповідальна за протипожежну безпеку підприємства, організації. При проведенні цього інструктажу працівників знайомлять з основними вимогами Закону України «Про пожежну безпеку», з установленим на підприємстві протипожежним режимом, з найбільше пожежоне-безпечними ділянками, де забороняється палити, використовувати відкритий вогонь, з практичними діями у разі виникнення пожежі, з можливими причинами виникнення пожеж і вибухів та заходами щодо їх запобігання. Первинний протипожежний інструктаж новоприйнятий робітник проходить на робочому місці перед початком роботи, а також при переміщенні з одного цеху до іншого, на іншу посаду, спеціальність або виробничу операцію. Під час первинного інструктажу: • знайомлять з пожежною безпекою цеху, ділянки, з правилами • показують запасні виходи, оповіщувачі пожежної сигналізації, • перевіряють практичні дії особи, яка інструктується на ви- Повторний інструктаж проводять безпосередньо в цеху двічі на рік у термін, встановлений керівником підприємства, згідно з програмою первинного інструктажу на робочому місці. Позаплановий протипожежний інструктаж проводиться при зміні пожежної безпеки технологічного процесу, використанні нових поже-жонебезпечних матеріалів, при самозайманні, загорянні та пожежах. Навчання правил пожежної безпеки робітників і службовців проводиться на виробництві раз на два роки з метою підвищення З '-'65 рівня їх знань. Перелік професій робітників та посад службовців, з якими мають проводитися заняття за протипожежною програмою, визначає головний інженер підприємства. 3.6. Горіння речовини і способи його припинення Горіння — це швидкодіюча хімічна реакція сполучення речовини з окислювачем, яка супроводжується виділенням тепла і випромінюванням світла. Для того, щоб виникло і підтримувалось горіння, необхідна наявність паливної речовини, окислювача і джерела енергії для запалювання. Енергія для запалювання може бути у вигляді полум'я, іскри, випромінювання або тепла від хімічної реакції, механічного удару, тепла від короткого замикання електроустановки, тертя чи різкого стиснення газової суміші. Розрізняють такі види процесу горіння: • вибух, • спалах, • займання, • тління, • самозаймання, • власне горіння. Вибух — це швидке перетворення речовини в газо- чи пилопо-дібний стан з виділенням великої кількості тепла. У цьому випадку об'єм речовини збільшується в сотні, тисячі разів. Характерною ознакою вибуху є миттєве зростання температури і тиску газу на місці, де він стався. Однією з найпоширеніших причин вибуху в навчальних закладах є неправильне користування газовими приладами. Під час роботи газових приладів у приміщеннях накопичуються продукти згоряння газів, тому ці приміщення необхідно часто провітрювати. Спалах — це швидке згоряння пальної суміші без утворення стиснених газів. Займання — це загоряння речовини з появою полум'я. Загоряється не вся речовина, а лише її частина. Займання здійснюється від джерела загоряння. Якщо займання відбувається без джерела загоряння, йдеться про самозаймання. Тління — це горіння речовини без явного утворення полум'я. Як правило, під час тління утворюється багато диму. Неорганізоване і неконтрольоване горіння, внаслідок якого знищуються матеріальні цінності, називається пожежею. Температура у вогнищі пожежі досягає 700-900°С. Особливістю пожеж, що розпочинаються у приміщенні із зачиненими дверима та вікнами, є порівняно повільний розвиток горіння протягом перших 30-40 хвилин через недостатню кількість повітря в зоні горіння. Займання речовини можливе не лише при піднесенні до неї полум'я, а і внаслідок нагрівання зовнішнім джерелом тепла, відкритим полум'ям чи розжареними продуктами горіння, які стикаються з речовиною, що загорається. Існують такі способи припинення горіння: • охолодження вогнища горіння нижче визначених температур; • ізоляція вогнища горіння або зниження вмісту кисню; • механічний зрив полум'я; • створення умов вогнеперешкодження; • гальмування швидкості хімічних реакцій у полум'ї (так зва- 3.7. Поняття вогнестійкості Вогнестійкість — це здатність конструкцій, матеріалів затримувати поширення вогню. Вимірюється вогнестійкість у годинах. Усі будови і споруди за вогнестійкістю поділяються на 5 ступенів. Ступінь вогнестійкості залежить від вогнестійкості та займистості будівельних конструкцій. Крім того, важливе значення має межа, до якої поширився вогонь по цих конструкціях у кожному конкретному випадку. У будівлях 1—го ступеня вогнестійкості всі конструктивні елементи неспалимі, з високою межею вогнестійкості (1,5-3 год.); 2-го ступеня — також неспалимі, але з меншою межею вогнестійкості (0,5-2,5 год.); 3~го ступеня — будівлі, які мають основні несучі конструкції неспалимі, а ненесучі (міжповерхові й перекриття на горищі) — важкоспалимі (0,25-2 год.); 4-го ступеня — будівлі, які мають всі конструкції важкоспалимі (0,25-0,5 год.); 5-го ступеня — всі конструкції спалимі. Багато неорганічних матеріалів, хоча й не горять, але мають порівняно невелику термічну стійкість. Наприклад, вапняки і мармур руйнуються за температури 300-400°С, шифер і азбестоцементні вироби за температури 300 °С втрачають воду, стають крихкими, а за температури 600°С у разі потрапляння на них води — розтріскуються. 3.8. Вогнегасильні речовини Вогнегасильні речовини при введенні їх до зони горіння знижують швидкість горіння або повністю його припиняють. Вони можуть бути газоподібними (вуглекислий газ, водяна пара), рідкими (вода), твердими (сухий пісок, земля). До вогнегасиль-них речовин відносять також азбестові, повстяні або брезентові простирадла. Вогнегасильні речовини за принципом дії поділяють на охолоджуючі (вода), ізолюючі зону горіння від доступу кисню (порошкоподібні речовини, простирадла, піни), ті, що розбавляють горючі рідини або зменшують вміст кисню в зоні горіння (пара, вуглекислий газ, вода) та уповільнюючі процес горіння (галоїдні вуглеводні). Для гасіння пожежі використовують первинні засоби пожежогасіння: пісок, воду, азбестові простирадла, вогнегасники тощо. Одним з найпоширеніших засобів гасіння пожежі є вода. Вода як вогнегасильна речовина має такі позитивні якості: • доступність і низька вартість; • велика теплоємність; • висока транспортабельність; • хімічна нейтральність. Але вода має й негативні властивості. Зокрема у води невисока змочувальна здатність, для її підвищення застосовують різноманітні домішки — мило, синтетичні розчинники, амінсульфати тощо. Не можна гасити водою лаки, фарби, розчинники, бензин, гас чи дизельне пальне. Електроустановки, що перебувають під напругою, гасити водою також не можна, оскільки вода — електропровідник. Горючі рідини — легші за воду, тому вони спливають на її поверхню і продовжують горіти, а це призводить до збільшення розмірів пожежі. Якщо гасити водою особливо цінні матеріали і устаткування, то це може призвести до їхнього псування. Гасіння пожежі парою відбувається за рахунок ізоляції поверхні горіння від навколишнього середовища. Використовують цей метод гасіння в умовах обмеженого повітрообміну, а також у закритих приміщеннях з найнебезпечнішими технологічними процесами. Одним із засобів пожежогасіння є піна. Піною гасять усі тверді речовини, які можна гасити водою. Вона швидко припиняє доступ окислювача (кисню, повітря) до зони горіння і тому ефективніша за воду. Утворюється піна за рахунок хімічної реакції при змішуванні кислотної та лужної частин у спеціальних машинах та відповідних вогнегасниках. У піногенераторах хімічну піну отримують змішуванням піно-порошків з водою. Струмінь води під тиском захоплює з бункера пінопорошок (рис. 12), змішується з ним і отримана піна подається до вогнища пожежі. Хімічною піною не можна гасити електрообладнання, тому що вона електропровідна. Не можна хімічною піною також гасити натрій і калій, оскільки вони вступають у взаємодію з водою і при цьому виділяється вибухонебезпечний водень. Хімічну піну використовують для гасіння легкозаймистих та горючих рідин. Рис. 12. Схема піногенератора При нагріванні вуглекислоти швидко утворюється велика кількість газу, спостерігається збільшення об'єму в 400—500 разів. При цьому випаровування сприяє утворенню снігу з температурою —70°С, який інтенсивно поглинає теплоту в зоні горіння. Вуглекислоту використовують для гасіння пожеж у приміщеннях значних площ (до 1000 м2). Вуглекислота діє ефективно під час гасіння невеликих поверхонь горючих рідин, електричних двигунів та установок, що знаходяться під напругою. Вуглекислотою не можна гасити матеріали, що тліють. Гасіння пожежі порошком відбувається внаслідок того, що значна кількість тепла йде на нагрів дрібних часток порошку. Крім того, порошкова хмара припиняє доступ кисню до вогнища пожежі й спричинює гальмування реакції горіння. Порошки використовують для гасіння лужних металів, електроустановок, що перебувають під напругою. Порошкові вогнегасники призначені для гасіння тих речовин, які за жодних обставин не можна гасити водою. Пісок є ефективним засобом гасіння невеликих кількостей розлитих паливно-мастильних матеріалів. Гасіння відбувається внаслідок припинення доступу кисню до вогнища пожежі. В усіх навчальних приміщеннях мають бути засоби гасіння пожеж. Весь пожежний інвентар повинен бути у постійній готовності до застосування. Кожен, хто виявить пожежу, зобов'язаний сповістити про неї пожежну охорону, вказати при цьому точне місце пожежі й наявність у приміщенні людей. До приїзду пожежників вчителі та адміністрація повинні вжити заходів щодо евакуації учнів у безпечне місце. 3.9. Пожежна техніка для захисту об'єктів Пожежні засоби поділяються на такі: • пожежні автомобілі, пожежні машини; • первинні засоби пожежогасіння (пожежний немеханізований • пожежну сигналізацію; • установки автоматичного пожежогасіння. Пожежні машини призначені для виготовлення вогнегасних речовин: газу, повітряномеханічної піни, аерозольних сумішей, порошків, снігоподібної маси. Вони можуть бути стаціонарними або пересувними. Пожежні автомобілі використовують для ліквідації пожеж на значних відстанях від їх осередків. Широко використовуються автомобілі, оснащені пожежними машинами з використанням води. Ними переважно оснащені регіональні пожежні частини та пожежні частини великих підприємств. Мотопомпа — це пожежна машина, призначена для створення великого струменя води під тиском, із забором її з водоймища. Мотопомпи бувають стаціонарні або пересувні. Первинні засоби пожежогасіння: • внутрішні крани з пожежними рукавами і стовбурами; • вогнегасники піняві, вуглекислотні, порошкові тощо; • ящики з піском, бочки з водою; • простирадла азбестові, повстяні, брезентові; • ручний пожежний інструмент. Вогнегасник — переносний чи пересувний пристрій для гасіння пожеж вогнегасною речовиною, яку він випускає після приведення його в дію. Як вогнегасний засіб у вогнегасниках використовують хімічну або повітряномеханічну піну, діоксид вуглецю (у рідкому стані), аерозольні сполуки й порошки, що містять бром. Вогнегасники бувають: • хімічні, • пінні, • повітряно-пінні, • вуглекислотні, • порошкові, • хладонові. Переносні вогнегасники використовують для ліквідації невеликих пожеж. Пересувні вогнегасники змонтовані на візку. Рідинний вогнегасник — це вогнегасник, який заправляється чистою водою або водою з домішками. Хімічний пінний вогнегасник — це вогнегасник, заряд якого складається з двох частин: кислотної та лужної. Вогнегасник ВХП-10 (рис. 13) має вигляд звареного сталевого корпусу (1), який заповнений лужним розчином. У ньому встановлений поліетиленовий стакан (2) з кислотною сполукою. При повороті ручки (6) понад 1800 шток (7) піднімається і відкриває горловину стакана (2). При перекиданні вогнегасника догори дном сполуки перемішуються, отримана піна з діоксидом вуглецю викидається назовні через отвір виприскування (10). П^-. ред використанням вогнегасника за допомогою голки (15) слід проколоти мембрану (11) і прочистити отвір виприскування. Довжина струменя — 6 м, термін дії — 60 с. Не можна застосовувати при гасінні електроустановок, що перебувають під напругою. Повітрянопінний вогнегасник — це вогнегасник, у якому використовується 5-6 %— ний водяний розчин піноутворювача. Він застосовується для гасіння твердих речовин, крім речовин, що горять без доступу повітря. Вуглекислотний вогнегасник — це прилад багаторазової дії ^ з зарядом вуглекислоти. Його доцільно застосовувати в бібліотеках, архівах, лабораторіях, музеях, для електроустановок. Вогнегасник ВВ-2 (рис. 14) має вигляд сталевого балона (1), до горловини якого на конусній різьбі вкручено вентиль (3), з сифонними трубками (4). Запорний вентиль має запобіжну мембрану (2). Розтруби (5) вогнегасників ВВ-2 та ВВ-5 з'єднані з корпусом вентиля шарнірами. Використовують як ручні вогнегасники (ВВ-2, В-5 тощо), так і у транспортному виконанні (рис. 15). Балон заповнений зрідженою вуглекислотою під тиском 7 МПа. При відкриванні вентиля зріджена вуглекислота викидається з балона, випарюється, сильно охолоджується і виходить назовні у вигляді снігу. Довжина струменя — 2-3 м, термін дії — 30-40 с. Застосовується в електроустановках, що знаходяться під напругою. Щоб запобігти обмороженню, не можна доторкатися до розтруба оголеними частинами тіла. Перевіряють вуглекислотні вогнегасники зважуванням.
Рис. 13. Вогнегасник ВХП-10: 1 — корпус; 2 — кислотний стакан; 3 — бокова ручка; 4 — перехідник; 5 — горловина; 6 — рукоятка; 7 — шток; 8 — кришка; 9 — пружина; 10 — сприск; 11 — мембрана; 12 — гумовий клапан; 13 — рівень кислотної частини; 14 — дно; 15 — голка Рис. 14. Вогнегасник ВВ-2: 1 — балон; 2 — запобіжник; З — вентиль; 4 — сифонна трубка; 5 - розтруб Порошковий вогнегасник — прилад, заряд якого — порошок, який до осередку пожежі подають стиснутим повітрям, що знаходиться у балончику під тиском 15 МПа, запобіжний клапан спрацьовує при тиску 0,8 МПа, термін гасіння — ЗО с. Такий вогнегасник застосовується для гасіння твердих матеріалів, лужних металів, електроустановок, приміщень лабораторій, складів. Хладоновий вогнегасник — прилад для гасіння пожежі, який створює аерозольний струмінь, що складається з дрібнодисперсних крапель. Заряд — галоїдні вуглеводні. Такі вогнегасники застосовують для гасіння пожеж, що виникають на електроустановках під напругою до 380 В, твердих речовин, металів, карбідів, тліючих і здатних горіти без доступу повітря речовин. Рис. 15. Вуглекислотний транспортний вогнегасник Принцип дії та застосування вогнегасників майже однакові, але є відмінності у приведенні їх у робочий стан. Тому біля кожного вогнегасника на видному місці вивішують стислу інструкцію щодо його застосовування. Ручний пожежний інструмент — це інструмент для розкривання і розбирання конструкцій та проведення аварійно-рятувальних робіт при гасінні пожежі. До нього належать: ломи, гаки, сокири, відра, ножиці для різання металу, арматури. Інструмент розміщують на видному і доступному місці на стендах та щитах. Застосування пожежного інструмента, відповідних вогнегасників вивчають на вступному і наступних інструктажах на робочому місці. Кожний працюючий у майстерні, лабораторії зобов'язаний знати і виконувати правила пожежної безпеки, не допускати дій, що можуть призвести до пожежі. Учні, які працюють у майстерні, лабораторії, повинні пройти спеціальний протипожежний інструктаж щодо виконання заходів пожежної безпеки. Особи, які не пройшли такого інструктажу, до роботи не допускаються. ЗЛО. Пожежна безпека під час виробничої практики у навчальних цехах підприємства Під час проходження виробничої практики на території підприємства, в цехах і на дільницях учні повинні керуватися правилами пожежної безпеки, чинними для цих виробничих підрозділів. Відповідальність за виконання правил пожежної безпеки і збереження життя та здоров'я учнів і студентів покладено на осіб, які керують практикою. Правила пожежної безпеки передбачають: • спеціальні заходи для окремих процесів виробництва, неви • визначення місця для паління та місць, де використання від • встановлення порядку і норм зберігання пожежо- і вибухо • визначення обов'язків працюючих і порядку дій у разі ви У приміщеннях цехів та дільниць усі проходи, евакуаційні виходи, коридори, тамбури, підходи до обладнання, засобів пожежогасіння, засобів зв'язку повинні бути вільними. Технологічне обладнання за нормальних умов праці має бути пожежобезпечним. Забороняється працювати на несправному обладнанні. Не можна допускати контакту речовин і матеріалів, взаємодія яких призводить до горіння, вибуху або утворення горючих чи токсичних газів. Приміщення цеху може обігріватися лише приладами центрального або повітряного опалення. На підприємствах, в установах згідно з Положенням «Про добровільні пожежні дружини (команди)» для проведення заходів щодо запобігання пожежам та організації їхнього гасіння створюється пожежна служба. 3.11. Гасіння та профілактика пожеж на об'єктах галузі Протипожежний захист у галузі — комплекс інженерно-технічних заходів, спрямованих на створення пожежної безпеки об'єктів і споруд. Відповідно до вимог і норм пожежної безпеки всі виробничі, адміністративні, складські та інші приміщення і споруди вироб- ництв і організацій обладнуються засобами автоматичної системи пожежної сигналізації, первинними засобами пожежогасіння, вогнегасниками, ящиками з піском, установками пожежогасіння, автоматикою для виявлення і запобігання пожеж. При виникненні пожежі або загоранні на будь-якій ділянці підприємства негайно оголошується пожежна тривога та сповіщається пожежна охорона. Найчастіше для цього використовується телефон. Про пожежу доповідають чітко, називаючи адресу підприємства та прізвище того, хто робить повідомлення. Одночасно з повідомленням про пожежу працівники вживають заходів щодо її ліквідації та евакуації людей з приміщення, а також заходів щодо посилення охорони об'єкта. Для гасіння пожежі використовують первинні засоби пожежогасіння, що є на підприємстві. Питання до розділу 1 Назвіть характерні причини виникнення пожеж. 2. Які ви знаєте пожежонебезпечні властивості речовин? 3. Наведіть приклади організаційних та технічних протипожеж 4. Назвіть способи припинення горіння. 5. Наведіть приклади легкозаймистих і горючих рідин. 6. Охарактеризуйте таку властивість матеріалів, як вогнестійкість. 7. Які вогнегасильні речовини ви знаєте? 8. Яка буває пожежна техніка для захисту об'єктів? 9. Назвіть правила користування вогнегасниками. 10. Розкажіть про організацію пожежної охорони у вашій галузі. Розділ; IV основи ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКИ 4.1. Електрика промислова» статична і атмосферна
ромислова електрика — це електричний струм, який виробляється промисловими установками та індивідуальними джерелами струму для використання на виробництві та в побуті. Промислова електрика виробляється електричними генераторами на електростанціях та гальванічними елементами спеціальних приладів — акумуляторів. Основними параметрами струму є напруга і сила струму. Розглянемо деякі величини напруги та де вони використовуються: • 0-42 В — для індивідуального освітлення і ручного електро • 127, 220 В — для освітлення і ручного інструменту в про • 380 В — величина напруги, яка використовується для про • 380 В — 6 кВ — величина напруги, що застосовується для • 10-750 кВ — величина напруги, що застосовується для пе Статична електрика — це заряди електрики, що накопичуються на виробничому обладнанні, предметах побуту, на тілі чи одязі людини внаслідок контактного або індуктивного впливу. Сила струму даного виду електрики, як правило, дуже мала, але потенціал напруги може бути досить великим. Внаслідок цього статична напруга може стати небезпечною для життя людини як на виробництві, так і в побуті. У виробничих умовах накопичення зарядів статичної електрики відбувається під час: • наливання електризуючих рідин (етилового ефіру, бензину, • протікання рідини по трубах, ізольованих від землі, або по • очищення тканин, забруднених діелектричними рідинами, та • перемішування речовин у змішувачах. Фізіологічна дія статичної електрики залежить від звільненої під час розряду енергії й може відчуватися як слабкий, помірний, сильний укол або поштовх. Ці уколи й поштовхи безпечні, тому що сила струму статичної електрики дуже мала. Але такий вплив може призвести до тяжких нещасних випадків внаслідок рефлексного руху поблизу не-захищених рухомих частин устаткування або падіння з висоти. Атмосферна електрика — це явище природи, пов'язане із взаємодією електричних зарядів, що утворюються внаслідок електризації грозових хмар під час руху потужних повітряних потоків. Різні частини грозової хмари несуть заряди різних знаків. Найчастіше нижча частина хмари (повернута до землі) буває заряджена негативно, а верхня — позитивно. Тому, якщо дві хмари зближуються різнойменно зарядженими частинами, то між ними проскакує блискавка. Проте грозовий розряд може статися й інакше. Проходячи над землею, грозова хмара створює на її поверхні великі індукційні заряди, і тому хмара та поверхня землі уявляються як дві обкладинки великого конденсатора. Різниця потенціалів між хмарою і землею досягає величезних значень, що вимірюються сотнями мільйонів вольт, і в повітрі виникає сильне електричне поле. Якщо напруга цього поля стає досить великою, то утворюється блискавка, яка б'є в землю. Найнебезпечнішим є прямий удар блискавки, оскільки при цьому протягом Юсу каналі блискавки виникає струм силою 200-500 кА, розігріваючи його до 30403 °С. Зустрічається також кульова блискавка, яка з'являється одночасно з лінійною недалеко від місця її удару. Вона має вигляд вогняної кулі діаметром 10-20 см, пересувається горизонтально зі швидкістю кілька метрів за секунду. Зникаючи, кульова блискавка вибухає, що спричинює руйнування та пожежу. Розряд атмосферної електрики — блискавка — може завдати людині та довкіллю великої шкоди, якщо не вжити заходів щодо захисту від неї й не виконувати правила поведінки під час грози. Особливо небезпечними умовами вважають підвищену вологість повітря, наявність хімічно активного середовища, які руйнують ізоляцію. 4.2. Особливості ураження електричним струмом Електробезпека — це система організаційних, технічних заходів і засобів, які забезпечують захист людей від шкідливого і небезпечного впливу електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичної електрики. Електротравматизм — це явище, що характеризується певною сукупністю електротравм. Електротравма — це травма, викликана впливом електричного струму або електричної дуги. Електротравматизм порівняно з іншими видами травматизму має деякі відмінні особливості. Електротравматизм складає близько 1 % від загальної кількості усіх нещасних випадків на виробництві. Але серед нещасних випадків зі смертельними наслідками елект-ротравми складають близько 40 %, посідаючи одне з перших місць, причому близьк
|
|||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-06; просмотров: 866; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.138.120.112 (0.013 с.) |