Мікроклімат виробничих приміщень

Мікроклімат виробничих приміщень — це метеорологічні умови внутрішнього середовища цих приміщень, які визначаються спіль­ною дією на організм людини температури, вологості, швидкості руху повітря та теплового випромінювання.

Продуктивність праці та самопочуття працюючих залежать від стану довкілля і передусім від змін температури, швидкості руху повітря, атмосферного тиску, теплового випромінювання.

Відповідно до чинних санітарних норм метеорологічні умови робочої зони визначаються на висоті 2 м над рівнем підлоги.

Робоча зона — простір, в якому знаходяться робочі місця по­стійного або тимчасового перебування працівників.

Робоче місце — місце постійного або тимчасового перебування працівника у процесі трудової діяльності.

Оптимальні мікрокліматичні умови — це таке поєднання кіль­кісних показників мікроклімату, які за тривалої і систематичної дії на людину забезпечують збереження нормального теплового стану організму без напруження механізмів терморегуляції. Вони забезпечують почуття теплового комфорту і створюють переду­мови для високого рівня працездатності.

Людина працездатна і добре себе почуває, якщо амплітуда тем­ператури навколишнього повітря — 18-20°С, відносна вологість — 40-60 %, а швидкість руху повітря — 0,1-0,2 м/с.

За високої температури та вологості може трапитися перегрів тіла, навіть тепловий удар. Тепловий удар може бути викликаний також інфрачервоним випромінюванням прямих сонячних променів. Висока температура у виробничому приміщенні призводить до ін­тенсивного перерозподілу крові від внутрішніх органів до шкіри. Змінюється діяльність серцево-судинної системи, пульс приско­рюється і може досягти 100 ударів на хвилину, що спричинює інтенсивне потовиділення, розширення судин шкіри. Фізична робота в умовах підвищеної температури призводить до різкого приско­рення серцебиття. Артеріальний тиск падає, дихання прискорюється.

За низької температури може статися переохолодження організ­му, що може призвести до простудного захворювання. В умовах дії низьких температур поверхневі судини м'язів і шкіри рук, ніг, облич­чя звужуються. Це призводить до зниження кровотоку на всіх ді­лянках тіла людини. Підвищується в'язкість крові, що зменшує її приток до переохолодженої поверхні.

Рух повітря здійснює одночасно термічний і механічний вплив. Мінімальна швидкість повітряного потоку, що відчувається лю­диною, — 0,2 м/с.

Показники метеорологічних умов для виробничих приміщень нормовані з урахуванням важкості робіт та інтенсивності виді­лення теплоти обладнанням.

Усі роботи залежно від фізичного навантаження поділяються на 3 категорії: легкі, середньої важкості та важкі.

Легкі фізичні роботи:

• категорія 1а — роботи, що проводяться сидячи і супровод­-
жуються незначним фізичним напруженням (окремі професії на
підприємствах точного приладо- та машинобудування, на годин­-
никовому, швейному виробництві, у галузі управління тощо);

• категорія 16 — роботи, що ведуться сидячи, стоячи або пов'язані
з ходінням і супроводжуються незначним фізичним напруженням

(окремі професії в поліграфічній промисловості, на підприємст­вах зв'язку, контролери, майстри різних виробництв тощо). Ви­трати енергії при виконанні легких фізичних робіт не перевищу­ють 150 кКал/год.

Роботи фізичні середньої важкості:

• категорія 2а — роботи, пов'язані з постійним ходінням, пе­-
реміщенням дрібних (до 1кг) виробів у положенні сидячи або
стоячи, що вимагають відповідного фізичного напруження (окремі
професії у механіко-складальному цеху машинобудівних під­-
приємств тощо):

• категорія 26 — роботи, пов'язані з ходінням, переміщенням
та перенесенням важких речей (до 10 кг), що вимагають помірного
фізичного напруження (окремі професії у механізованих ливарних,
прокатних, зварювальних цехах машинобудівних та металургій­-
них підприємств тощо).

Витрати енергії при виконанні фізичних робіт середньої важ­кості — у межах від 151 до 250 кКал/год.

Важкі фізичні роботи — категорія 3 — роботи, пов'язані з по­стійним перенесенням важких речей (понад 10 кг), такі, що вимагають великих фізичних зусиль (професії у ковальських цехах з ручним

куванням, ливарних цехах з руч­ною набивкою і заливкою опок машинобудівних та металургійних підприємств тощо).

Витрати енергії при виконанні важких фізичних робіт — понад 250 кКал/год.

Заміри показників мікроклімату проводяться на початку, всередині й у кінці холодного і теплого періодів року не менше ніж 3 рази на зміну (на початку, всередині та в кінці).

Температуру, відносну вологість та швидкість руху повітря міряють на висоті 1,0 м від підлоги або робочого майданчика при роботах, що виконуються сидячи, і на висо­ті 1,5 м — при роботах, що вико­нуються стоячи.

Температуру у виробничому при--
Рис. 11. Психрометри міщенні заміряють ртутним або

а - Августа; б - Асмана спиртовим термометрами. Для

рів вологості використовують гігрометри, гігрографи і психрометри. Найпоширеніші стаціонарні психрометри Августа й Асмана (рис. 11). Швидкість руху повітря вимірюють здебільшого анемометрами. Рівень шкідливих і небезпечних умов праці на промислових підприємствах, у робочій зоні визначають санітарні лабораторії цих підприємств або лабораторії санітарно-епідеміологічних стан­цій. Для цього використовують відповідні прилади. Наприклад, рі­вень вібрації визначають вимірювачами шуму і вібрації (ВИП-2, ИІИВ-1, ВШВ-003) тощо.

2.9. План ліквідації аварії

На підприємстві повинен бути розроблений і затверджений у встановленому порядку план дій під час ліквідації аварії.

У плані ліквідації аварії розглядаються можливі аварійні си­туації, дії посадових осіб і працівників підприємства, а також обов'язки працівників інших підприємств, установ і організацій, що залучаються до ліквідації аварій.

План складається за такими основними принципами:

• забезпечення безпеки персоналу на місці аварії;

• гарантія безпеки інших людей на місці аварії та навколо неї;

• захист навколишнього середовища;

• захист майна.

План ліквідації аварії має легко виконуватись у місцевих умо­вах. З планом треба ознайомити всіх працюючих, а для тих, хто бере безпосередню участь у ліквідації аварії, треба передбачити періодичне практичне навчання (навчання практичним діям під час ліквідації аварії).

Розглянемо, що повинен передбачати план ліквідації аварії.

1. Дії персоналу, керівництва, підтримання зв'язку.

2. Передаварійне планування.

3. Розпізнавання та попередження потенційних аварій.

4. Першу (долікарську) допомогу потерпілим.

5. Засоби оповіщення на робочих місцях.

6. Безпечну відстань від аварії до місця укриття.

7. Функціонування системи тривоги, що оповіщає працівників
про аварію.

8. Безпеку і контроль на робочому місці.

9. Індивідуальні засоби захисту.

 

10. Маршрути і способи евакуації.

11. Звітність про аварію.

2.10. Поводження в надзвичайних ситуаціях

Аварія на виробництві — це надзвичайна ситуація. Аварії ви­никають внаслідок порушення технології виробництва, а також під час стихійного лиха (землетрусу, повені). Найтиповішими на­слідками аварії бувають вибухи, пожежі, зараження довкілля отруюючими речовинами.

Кожен працівник повинен знати основні правила поведінки під час аварії, вміти діяти в обстановці, що склалася. Кожен має знати, як викликати пожежну, газорятувальну команду, швидку допомогу. Необхідно знати план евакуації виробничих приміщень та евакуаційні шляхи й виходи.

Діяти потрібно рішуче, спокійно і впевнено. Паніка може стати причиною значних людських жертв.

2.11. План евакуації з приміщень на випадок аварії

План евакуації під час аварії — документ, у якому вказані ева­куаційні шляхи й виходи, встановлені правила поведінки людей, а також порядок і послідовність дій персоналу, який обслуговує об'єкт на випадок аварії.

При розробці плану евакуації працівників з приміщення особ­ливу увагу приділяють шляхам евакуації.

У разі аварії евакуаційні шляхи повинні забезпечувати безпечну евакуацію всіх людей, які перебувають у приміщенні, через евакуа­ційні виходи.

Виходи є евакуаційними, якщо вони ведуть з приміщень:

а) першого поверху назовні безпосередньо або через коридор,
вестибюль, сходову клітку;

б) будь-якого поверху, крім першого, до коридору, який веде
до сходової клітки;

в) до сусіднього приміщення, яке забезпечене евакуаційними
виходами, на тому самому поверсі.

Виходи назовні дозволяються через тамбури. Евакуаційних виходів із будівлі з кожного поверху повинно бути не менше двох. Шляхи ева­куації мають бути завширшки не менше 1 м, двері — 0,8 м. Встанов­лення гвинтових сходів, підйомних дверей і воріт, а також дверей, що обертаються, і турнікетів на шляхах евакуації не дозволяється.

Двері на шляху евакуації повинні відчинятися у напрямку виходу з будинку. Зовнішні евакуаційні двері будинків не повин­ні мати засувів, які можуть бути відчинені ззовні без ключа.

2.12. Вимоги безпеки до майстерень

Відповідно до Закону України «Про освіту» власник навчаль­ного закладу зобов'язаний забезпечити безпечні умови проведення навчально-виховного процесу, зокрема виробничого навчання. Виробниче навчання у професійно-технічних училищах може бути організоване як у майстернях навчального закладу, так і на виробництві, тобто на дільницях, у цехах тощо.

Усі учні, які проходять виробниче навчання, мають періодично проходити медичний огляд для визначення можливості допуску їх до роботи в навчально-виробничих майстернях.

Приміщення для майстерень розташовують у будівлі, що роз­ташована окремо, або на будь-якому поверсі, за винятком під­вального. Зазвичай майстерні, в яких є важкі верстати (токарні, фрезерні, свердлильні тощо), розташовують на першому поверсі.

Площа робочих приміщень має бути такою, щоб на одного учня припадало не менше 4 м².

При організації навчання учнів у навчальних цехах в умовах діючого виробництва до розташування цехів та обладнання вису­ваються додаткові вимоги. Розглянемо їх. Навчальні приміщення розташовують поблизу входу на підприємство. Це робиться для того, щоб уникнути зайвого ходіння учнів територією підприємс­тва. Підходи до цехів не повинні перетинатися з автомобільними трасами. Навчальні цехи забороняється розміщувати поруч зі шкідливими виробництвами або місцями підвищеного шуму.

Підлога приміщень майстерень має бути теплою і сухою, з матеріалів, що легко миються. Матеріал підлоги повинен бути стійким до механічних ударів, не просочуватись мастилами та агресивною рідиною. Якщо підлога в майстерні цементна, то на робочих місцях учнів мають бути дерев'яні настили.

Відповідно до будівельних норм та правил пожежної безпеки двері майстерень повинні відчинятися назовні.

Температура повітря в майстернях, навіть у холодну пору року, не повинна бути нижчою за 18-2ГС, у майстернях механічної обробки — 16-18°С. Для створення відповідного мікроклімату на робочих місцях приміщення майстерень обладнують вентиляцій­ними та опалювальними пристроями.

У місцях значного пилевиділення (токарні верстати для обробки деревини тощо) мають передбачатися відсмоктувачі з фільтрами. Роботи, за яких можливе виникнення отруйних газів, слід прово­дити у витяжних шафах.

Усі майстерні повинні мати аптечку та медикаменти для надан­ня у разі необхідності першої долікарської допомоги, ноші, а також номери телефонів та адреси найближчих лікувальних установ.

Обладнання в майстернях має бути розміщене таким чином, щоб організувати безпечну роботу і не заважати руху працюючих у проходах. Все обладнання, що експлуатується (верстати, верстаки тощо), має бути правильно встановлене та надійно закріплене. Дозволяється експлуатувати тільки справне обладнання.

Робоче місце — це зона, обладнана необхідними технологіч­ними засобами, в якій постійно або тимчасово проходить вироб­нича діяльність учня.

Робоче місце учня має бути організоване таким чином, щоб вилучити будь-яку можливість нещасного випадку. Його треба об­ладнати спеціальними тумбочками, шафою, інструментальною поли­цею для зберігання інструменту, захисних окулярів, креслень тощо.

Учні повинні забезпечуватися справним інструментом та інди­відуальними засобами захисту (спецодягом, захисними окуляра­ми, щитками, касками, респіраторами, протишумовими навушни­ками тощо). На робочих місцях мають бути інструкції з безпечного ведення робіт.