Види дії дискомфортного мікроклімату

Як перегрівний, так і охолоджуючий мікроклімат приводять до гострих і хронічних захворювань. Перегрівний мікроклімат приводить до виникнення гострої та хронічної гіпертермії або гострої та хронічної дії.

При гострій дії може виникнути: 1) гостра гіпертермія, яка характеризується напруженням процесів терморегуляції і погіршення функціонального стану організму; 2) тепловий удар – підвищення температури тіла, падіння діяльності серця, втрата свідомості; 3) судомна хвороба, яка виникає в результаті сильного потіння, внаслідок чого втрачається у великій кількості солі і вітаміни, а також спостерігаються явища перегріву і больові судоми в литкових м’язах.

При хронічній дії уражаються такі фізіологічні системи: 1) травний канал. Зі сторони травного каналу спостерігається порушення водно-сольового обміну і функції ЦНС, внаслідок чого знижується апетит, знижується функція шлункової секреції, що веде до гіпоацидного гастриту, ахілії, гострих гастритів; 2) серцево-судинна система (ССС). Зі сторони ССС спостерігається розширення судин збільшує навантаження на серцевий м’яз, звідси тахікардія, гіпертрофія і дистрофія міокарду, погіршення стану здоров’я у хворих з ураженням серця і судин; 3) нирки. Основна кількість рідини губиться через шкіру у вигляді поту. Сеча стає більш концентрованою, при споживанні твердої води частіше виникає або загострюється нирково-кам’яна хвороба; 4) зниження стійкості організму до шкідливих факторів навколишнього середовища, частіше виникає виробничий травматизм, швидка втома тощо.

Охолоджуючий мікроклімат приводить до гострої та хронічної гіпотермії (гостра та хронічна дія).

Гостра гіпотермія може приводити до місцевого та загального охолодження.

При місцевому охолодженн і можуть виникнути: 1) відмороження; 2) місцеві запальні процеси в охолодженій частині тіла (невралгія, міозити); 3) ”простудні” захворювання, які виникають внаслідок рефлекторної реакції на холод (ангіна, нефрит, отит та інші захворювання верхніх дихальних шляхів).

При загальному охолодженні виникає: 1) генералізована гіпотермія; 2) помірна гіпотермія: зниження захисних сил організму до інфекційних агентів, сприяє алергічним захворюванням, а також зниженню працездатності і збільшується частота нещасних випадків.

Хронічна гіпотермія (хронічна дія) приводить до зниження працездатності, зниження опірності організму до несприятливих факторів.

Для попередження дії на організм негативних факторів мікроклімату розроблені чотири групи заходів: перша група – обґрунтування гігієнічних нормативів мікроклімату для приміщень: температура повітря 18-20⁰С, вологість 30-60%, швидкість руху повітря 0,1-0,2 м/сек. Друга група – дія на навколишнє середовище: довести мікроклімат до оптимальних гігієнічних вимог, шляхом влаштування опалення, вентиляції, кондиціювання повітря тощо. Третя група – підбір одягу, загартування, раціональний режим праці та відпочинку, раціональне харчування та питний режим. Четверта група – медико-профілактичні заходи: медичний відбір при влаштуванні на роботу, періодичні медичні огляди, санітарно-просвітна робота.

На людину одночасно діють декілька метеорологічних факторів, таких як температура, вологість, швидкість руху повітря, атмосферний тиск, електричний стан атмосфери та інші.

Для комплексної оцінки фізичних факторів повітряного середовища використовують 3 методи: кататермометрії або охолоджуючої здатності повітря, ефективних температур і фізіологічний метод.

Прилад, який використовується для комплексної оцінки метеорологічних умов кататермометр (кульовий і сухий) показує втрату тепла в млкал./сек. з 1 см² приладу. Безпосереднє визначення величини тепловтрат людини дуже складне, у зв’язку з чим був запропонований метод їх визначення за допомогою спеціального приладу кататермометра. Це прилад дозволяє визначити величину тепловтрат фізичним тілом у залежності від температури, вологості і швидкості руху повітря. Зона комфорту для людей, які виконують легку роботу або займаються розумовою працею знаходиться у межах 5,5 млкал./сек.см²; середньої важкості – 8,4-10,0 млкал./сек.см²; важку роботу – 15,4-18,4 млкал./сек.см². Для терапевтичного відділення зона комформа за охолоджуючою здатністю повітря складає 5,5-7,0 млкал./сек.см²; для дитячого відділення – 5,0-5,5 млкал./сек.см²; для інфекційного відділення (у період лихоманки) – 7,5-8,0 млкал./сек.см². Недоліком кататермометрії є те, що не враховується вплив променевого тепла.

Знаючи величину охолодження кататермометра і температуру повітря за емпіричною формулою можна визначити швидкість руху повітря у різних приміщеннях:

H/Q – 0,20 H/Q - 013

V= 0,40 - до 1 м/cек. V = 0,47 >1 м/cек.

Другий метод – ефективних температур.

Ефективна температура – це умовна температура, яка показує ефект тепловідчуття, який залежить від одночасної дії на організм температури, вологості і швидкості руху повітря у відповідних комбінаціях між собою. Точніше еквівалентно-ефективна температура, бо ефективна температура враховує лише вплив температури і вологості в умовах нерухомого повітря. Але різна комбінація цих двох показників (температури і вологості) може викликати тепловідчуття, однакове з тим, яке отримується у рухомому повітрі при інших величинах температури і вологості повітря. На основі численних спостережень розроблені норми ефективних температур.

Всі ефективні температури, при яких 50% обстежуваних осіб почували себе добре, були віднесені до зони комфорту. У межах її була встановлена лінія комфорту, при якій всі обстежувані особи 100% почували себе комфортабельно. Зона комфорту для людей, які займаються розумовою працею або виконують легку роботі і в лікарнях, знаходиться в межах 17,2-21,7⁰ЕТ; лінія комфорту 18,1-18,9⁰ЕТ. При виконанні роботи середньої важкості зона комфорту знаходиться в межах 16,2-20,7⁰ЕТ; при важкій роботі – 14,7-19,2⁰ЕТ.

Ефективну температуру визначають за таблицями та спеціальних номограмах. Найбільш точним є табличний метод.

Недоліком ефективних температур є те, що цей метод не враховує тих фізіологічних реакцій, які компенсують тепловтрати і забезпечують підтримку теплового балансу.

Третім методом вивчення комплексної дії мікроклімату на організм є фізіологічний. Реакцію організму на дію метеорологічних факторів можна вивчити основними методами клініко-фізіологічних досліджень – вимірювання температури тіла, частоти пульсу, артеріального тиску, газообміну, ваги та інших. Крім цих методів проводять дослідження суб’єктивних теплових відчуттів, вимірювання температури шкіри та дослідження функції потовиділення, які характеризуються своєю простотою і швидкістю виконання.

Теплове самопочуття людей оцінюють за шкалою суб’єктивних відчуттів: холодно, прохолодно, нормально, тепло, гаряче. Зона комфорту – прохолодно, нормально, тепло.

Шкіра досить чутлива до змін метеорологічних факторів. У гігієнічній практиці прийнято вимірювати температуру шкіри грудей або лоба. За даними Маршака М.Е., оптимум теплового відчуття спостерігається при температурі шкіри грудей у межах 31,5-34,0⁰С та при температурі шкіри лоба у межах 31,0-34,0⁰С. За Шахбазяном Г.Х., зона комфорту відповідає температурі шкіри лоба 35,5⁰С.

Температуру шкіри визначають електротермометром, принцип роботи якого ґрунтується на виникненні термоструму в колі. Датчиками служать термопари і термістори.

Дослідження функції потовиділення проводиться трьома методами: точним зважуванням, йод-крохмальним методом Мінору і електрометричним способом. За сприятливих метеорологічних умов людина губить у вазі 1,5-2,0 г за хвилину, при високій температурі і важкій роботі – до 21 г.

Йод-крохмальний метод полягає у тому, що шкіру змащують розчином із

10 г касторового масла, 15 г йодної 10%-ї настойки та 75 мл етилового спирту. Коли шкіра підсохне, її припудрюють картопляним крохмалем. Зона комфорту відповідає тим умовам, при яких потовиділення проявляється у вигляді з’явлення окремих маленьких крапок. З’явлення темних плям говорить про дискомфортні умови.

Найбільш точні результати отримують електрометричним способом, який ґрунтується на вимірюванні електричного опору поверхневих шарів шкіри.

На організм людини діють не тільки звичайні метеорологічні фактори, алей й електрометеорологічні фактори (магнітне поле Землі, електропровідність повітря, іонізація повітря, природна радіоактивність).

Основною причиною іонізації приземних шарів повітря є космічні промені та випромінювання радіоактивних речовин, а також електричні розряди тощо. Під впливом цих іонізаторів проходить розщеплення газових молекул і атомів на електрони і позитивно заряджені частинки. Вільні електрони приєднуються до нейтральних атомів або молекул і віддають їм від’ємний заряд. Таким чином, з’являються протилежно заряджені первинні легкі атмосферні іони. Осідаючи на частинках пилу, крапельках води, легкі іони віддаючи їм свій заряд, перетворюються у середні і важкі іони. Одночасно утворенням іонів іде процес їх руйнування внаслідок сполучення різнойменних іонів і адсорбції на різних поверхнях (дихальні шляхи, поверхня шкіри та ін.) або сорбції їх пилом, водяною парою тощо. Таким чином, чим чистіше повітря, тим більше містить легких електровід’ємних іонів. Помірно підвищена концентрація легких від’ємних аероіонів може мати загальнооздоровлююче і терапевтичне значення. У курортних місцях підвищена концентрація легких іонів (3000-4000 іонів у

1 см³ повітря гірських і морських курортів), з переважанням від’ємних іонів, сприятливо впливає на самопочуття і здоров’я хворих. Якщо в 1 мл чистого повітря міститься 800-1000 іонів, то в містах внаслідок забруднення їх кількість знижується до 400-100, причому переважають позитивні іони. У приміщеннях при великому скупченні людей легкі іони поглинаються в процесі дихання, пилом, одягом і збільшується кількість важких іонів. Таким чином, ступінь іонізації повітря є також санітарним показником його чистоти. Аероіонізація в медичній практиці приводить до підвищення загальної реактивності і опірності організму, сприятливо впливає на самопочуття, сон, апетит, вітамінний обмін, працездатність і витривалість до фізичної роботи. У фізіотерапії іонізоване повітря використовують для лікування бронхіальної астми, гіпертонічної хвороби, захворювань верхніх дихальних шляхів, безсоння, неврозів та ін.

Електричний стан атмосфери відображають електричні явища, зокрема блискавки, іонізація повітря, наявність електричних полів і потоків тощо. До антропогенних джерел електромагнітних полів діапазону радіочастот належать радіостанції, телевізійні центри, радіолокатори, високовольтні лінії електропередач. Земля має негативний заряд, а повітря – позитивний, внаслідок чого створюється певне силове поле, яке характеризується різницею потенціалів. Напруга силового поля атмосфери особливо різко збільшується під час громовиці, що впливає на самопочуття людини, особливо хворої. У таких людей спостерігається неспокій, страх, а іноді погіршення загального стану здоров’я.

У результаті дослідження на людях установлена гранично допустима величина напруження електричного поля, вона дорівнює 500 В/см.

Геомагнітне поле Землі залежить від сонячної радіації. Воно періодично змінюється, а в разі різких змін виникають геомагнітні бурі, зумовлені великими спалахами у хромосфері Сонця. Внаслідок спалаху спостерігаються зміни в крові у вигляді зменшення кількості еритроцитів і лейкоцитів, підвищення її згортання. Також спостерігається збільшення кількості гіпертонічних кризів, інсультів, інфарктів міокарда, загострення нервово-психічних захворювань, посилюються процеси гальмування в ЦНС.

Природна радіоактивність обумовлена космічними променями і випромінюванням природних радіоактивних речовин, які знаходяться у гірських породах, ґрунті, воді, повітрі, тканинах живих організмів.

Природний радіаційний фон відіграє відповідну роль у мутаційному процесі, тому рахують, що мутації, які виникають за рахунок природної радіоактивності є фактором негативним, і тому небажане збільшення природного фону опромінення людини. При перевищенні ГДД можуть виникнути хромосомні аберації.

Серед антропогенних джерел іонізуючих випромінювань, які впливають на все населення, найбільше значення мають рентгенівські процедури: діагностичні і лікувальні.

Зараз здійснюється ряд заходів, які спрямовані на зменшення дози опромінення населення за рахунок антропогенних джерел іонізуючих випромінювань: 1) заходи, спрямовані на охорону навколишнього середовища від забруднення радіоактивними викидами і відходами атомної промисловості, атомними станціями, підприємствами, що знешкоджують радіоактивні відходи, могильниками радіоактивних відходів тощо; 2) заходи, які спрямовані на зниження рентгенодіагностичного навантаження населення. На об’єктах, де використовуються джерела іонізуючих випромінювань, проводиться дозиметричний контроль, а також досліджують атмосферне повітря, воду, харчові продукти і інші об’єкти на радіоактивність.

 

Лабораторне заняття № 8