Тема заняття: методика визначення та гігієнічна оцінка температурно-вологісного режиму приміщннь, його вплив на теплообмін людини

Лабораторне заняття № 5

Тема заняття: Методика визначення та гігієнічна оцінка температурно-вологісного режиму приміщннь, його вплив на теплообмін людини

Навчальна мета:

1. Обґрунтувати гігієнічне значення мікроклімату приміщень різного призначення (житлових, громадських, виробничих) та оволодіти методикою вимірювання і гігієнічної оцінки його параметрів: температури повітря, радіаційної температури, відносної вологості.

Знати:

1. Основи фізіології теплообміну та терморегуляції організму, їх залежність від мікрокліматичного режиму приміщень.

Вміти:

1. Вимірювати температуру повітря, радіаційну температуру, показники вологості повітря у приміщеннях та оцінювати температурно-вологісний режим приміщень різного призначення (житлових, громадських, виробничих).

Питання для самопідготовки

1. Гігієнічне значення температури повітря, прилади для вимірювання, принципи їх будови та правила вимірювання. Нормативні значення температур для різних приміщень.

2. Гігієнічне значення вологості повітря, види та методи визначення, прилади для вимірювання. Норми вологості для різних приміщень.

3. Теплообмін організму з навколишнім середовищем. Характеристика шляхів віддачі тепла.

4. Види терморегуляції, їх оцінка.

Література:

1. Бардов В.Г., Москаленко В.Ф., Омельчук С.Т., Яворовський О.П. та ін. Гігієна та екологія.-Вінниця:Нова книга, 2006.-С.71-83.

2. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології.-Київ:Здоров’я, 2004.-С.106-111.

3. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології.-Київ:Здоров’я, 1999.-С.106-112.

4. Даценко І.І., Денисюк О.Б., Долошицький С.Л. та ін. Загальна гігієна. Посібник для практичних занять. – Львів: Світ, 2001.- С.6-25.

Температура атмосфери залежить від температури поверхні Землі, що нагрівається сонячними променями. Нижній шар повітря завжди нагрівається більше, ніж вищі шари. Ось чому найнижча температура повітря є перед сходом Сонця, а найвищою десь о 15-й годині, коли поверхня ґрунту найбільш нагріта. Коливання температури протягом доби і року залежать від географічної широти місцевості, інтенсивності сонячної радіації, тривалості дня і прозорості атмосфери. Добові та сезонні коливання температури ще залежать від пори року, рельєфу місцевості, рослинного покриву, близькості морів. Найвищу температуру на земній поверхні виявлено в Африці +63⁰С, а мінімальну – в Антарктиді -86,7⁰С. У горах на кожні 100 м висоти температура повітря знижується на 0,5⁰С.

Гігієнічне значення температури повітря полягає в тому, що вона приймає участь у теплообміні людини з навколишнім середовищем. Теплообмін організму пов’язаний із виробленням тепла та віддачі його в навколишнє середовище. Одночасно з процесами накопичення тепла в організмі безперервно проходить віддача основної його частини в навколишнє середовище і лише незначна частина (менше 10%) тепла використовується у ході метаболічних процесів. При нормальних умовах (температурі 18⁰С) людина витрачає біля 85% тепла через шкіру і 15% тепла йде на нагрівання їжі та вдихуваного повітря. Із 85% тепла близько 45% витрачається випромінюванням, 30% - проведенням і 10% - за рахунок випаровування вологи з поверхні шкіри. Одягнена людина втрачає звичайно за 1 сек. з 1 см² поверхні свого тіла 1,2-1,4 млкал. Найкраще процес терморегуляції відбувається у людей в стані спокою і при виконанні легкої роботи при температурі повітря 18-20⁰С (при 30-60% вологості), при середній важкості фізичної роботи – до 10-15⁰С, при важкій – до 5-10⁰С. Температура повітря вище 25⁰С і нижче 15⁰С рахується несприятливою, так як порушується теплова рівновага організму і може привести до захворювань.

 

Нормативні значення температур для різних приміщень

Вид приміщення	Температура, ^0С
Палати для дорослих
Палати для дітей (у тому числі новонароджених)
Палати для недоношених новонароджених дітей
Палати інфекційної лікарні, бокси і напівбокси
Кабінети лікарів
Приміщення для санітарної обробки хворих
Вбиральні та умивальні для хворих
Малі операційні
Перев’язочні, процедурні, маніпуляційні
Палати для хворих з еклампсією, травмованих дітей
Палати для хворих з важкими опіками	22-25
Палати для інфекційних хворих у лихоманковий період	16-17
Палати для хворих з лобарною пневмонією дітей у початковий період	15-16
У період одужання	19-21
Палати для хворих з тиреотоксикозом
При гіпотиреозі
У класі	17-18
У житлі	18-20

Результати дослідження температурно-вологісного режиму в обстежуваному приміщенні

Показники	Висота, м	Внутрішній кут	Середина приміщення	Зовнішній кут	М-серед. арифм.	Гіг. норми	Різниця гориз. верт.
Температура
Відносна вологість
Атмосферний тиск

Обґрунтування проводиться за кожним показником окремо (відповідає чи не відповідає гігієнічній нормі).

Висновок: температурно-вологісний режим в обстежуваному приміщенні відповідає (не відповідає) гігієнічним нормам.

Рекомендації: щоб привести температурно-вологісний режим в обстежуваному приміщенні до гігієнічних норм, необхідно знизити (або підвищити) температуру повітря шляхом провітрювання або регульованої подачі тепла батарей.

 

Лабораторне заняття № 6

Тема заняття: Методика визначення та гігієнічна оцінка швидкості руху повітря, його вплив на теплообмін людини.

Навчальна мета:

1. Закріпити знання студентів про гігієнічне значення напрямку та швидкості руху атмосферного повітря і повітря приміщень житлового, громадського, виробничого при значення, як складових компонентів мікроклімату.

2. Оволодіти методикою визначення і гігієнічної оцінки напрямки та швидкості руху повітря.

Знати:

1. Гігієнічне значення руху атмосферного повітря та повітря закритих приміщень, його роль у формуванні мікроклімату, в механізмах теплового обміну організму.

2. Методи і засоби визначення напрямку та швидкості руху повітря у відкритій атмосфері та в приміщенні.

Вміти:

1. Визначати напрямок та силу вітру і швидкість руху повітря.

2. Складати гігієнічні висновки та оцінювати результати визначення напрямку та швидкості руху повітря у відкритій атмосфері і в закритих приміщеннях.

Питання для самопідготовки

1. Гігієнічне значення руху атмосферного повітря, його вплив на формування клімату, погоди, чистоту атмосфери. Вплив сильних вітрів на довкілля, фізіологічний стан організму, його психоемоційну сферу.

2. Роза вітрів та її практичне значення.

3. Методи визначення напрямку та швидкості руху повітря у відкритій атмосфері.

4. Принцип будови чашкового та крильчастого анемометрів, методика вимірювання.

Література:

1. Бардов В.Г., Москаленко В.Ф., Омельчук С.Т., Яворовський О.П. та ін. Гігієна та екологія.-Вінниця:Нова книга, 2006.-С.84-88.

2. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології.-Київ:Здоров’я, 2004.-С.111-113.

3. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології.-Київ:Здоров’я, 1999.-С.112-115.

4. Даценко І.І., Денисюк О.Б., Долошицький С.Л. та ін. Загальна гігієна. Посібник для практичних занять. – Львів: Світ, 2001.- С.25-27.

 

Рух повітря характеризується напрямом повітряних потоків і швидкістю їх руху. Напрям повітряних потоків визначається стороною світу, звідки дме вітер, або румбом, а швидкість руху – віддалю, яку проходить повітря за 1 сек. (м/сек.). Розрізняють 8 румбів – чотири основні та 4 проміжні.

Причиною руху повітря є нерівномірне нагрівання земної поверхні. Залежить сила і напрямок руху повітря від зміни атмосферного тиску.

Розрізняють горизонтальний, вертикальний і турбулентний (вихороподібний) напрям вітрів. Основним показником таких рухів є різниця температур. Оскільки на екваторі температура повітря протягом року значно вища, ніж в інших широтах, нагріте повітря постійно піднімається на екваторі вгору і прямує до полюсів. Ці вітри називаються антипасатами. Холодніші маси повітря, що з півночі прямують до екватора, називаються пасатами. Серед інших повітряних течій є мусони, які виникають на берегах морів і океанів унаслідок постійної різниці температур на материках і океанах. Улітку вони дмуть із моря на сушу, а взимку із суші на море.

Велика кількість повітряних течій меншого масштабу належать до місцевих вітрів. Наприклад, бризи, які дмуть на берегах морів і великих озер. Вдень вони дмуть з моря на сушу, а вночі в зворотному напрямі. Руйнівну дію справляють тайфуни, урагани, смерчі, тромби. До місцевих вітрів належать лісний, гірський, долинний, льодовиковий, фен, бора, бакинський норд, у Сахарі – самум, хамсин, в Азії – яман, сарик тощо.

Особливої уваги заслуговують місцеві і дуже потужні повітряні течії, що називаються циклонами і антициклонами. Вони виникають унаслідок інтенсивного місцевого нагрівання або охолодження суші і приносять то ясну суху погоду, то дощі. Циклони утворюються навколо місцевості низького тиску і спрямовані до центру цього низького тиску, вони пересуваються із більш нагрітих місць у більш холодні (на Україні із Заходу на Схід), повітряні потоки обертаються проти годинникової стрілки. Антициклонами називаються вітри з протилежним напрямком руху, тобто за годинниковою стрілкою, вони рухаються з Півночі на Південь. Барометричний тиск у його центрі підвищується, і повітря розтікається від центру до країв. Характерним для циклонів є посилення вітру, похмуре, хмарне небо і часто дощ або сніг. За наявності антициклону спостерігається суха, малохмарна погода, слабкий вітер, часто буває штиль. Зміна циклонів і антициклонів призводить до зміни погоди.

Важливо знати також переважаючий напрям вітрів, який найбільш часто повторюється в даній місцевості. Це має велике значення при плануванні населених місць, влаштуванні на їх території лікарень, шкіл, житлових об’єктів, соляріїв та інших закладів. Їх необхідно розміщувати з навітряного боку по відношенню до промислових підприємств, які забруднюють повітря димом і газами. Графічне зображення частоти (повторюваності) вітрів по румбах, яке спостерігається в даній місцевості протягом року, називається розою вітрів.

Вітер впливає не тільки на формування погоди і перемішування газів. Він має велике значення і для провітрювання приміщень.

Біологічне значення руху повітря полягає в тому, що він впливає на терморегуляторні процеси. Крім того, діючи на рецептори шкіри, рефлекторно впливає на нервово-психічний стан людини, посилює процеси обміну речовин, підвищує теплопродукцію.

Найбільш сприятлива швидкість руху повітря у літній час складає 1-3 м/сек., взимку – до 1 м/сек. У лікарнях і житлових приміщеннях швидкість руху повітря складає 0,2-0,4 м/сек., у спортивній залі – 0,5-0,6 м/сек., у гарячих цехах – до 1,0-1,5 м/сек., у дитячому відділенні – 0,1-0,2 м/сек., в інфекційному відділенні – до 0,2 м/сек., в операційній – 0,15 м/сек., в опіковому відділенні – 0,1-0,2 м/сек.

Напрям повітряних течій в атмосферному повітрі визначають за допомогою флюгера, який являє собою металеву пластинку, що обертається на вертикальній осі за напрямом вітру.

У метеорології швидкість та сила вітру в атмосферному повітрі визначаються за 12-бальною шкалою Бофорта – від штилю до урагану.

У гігієнічній практиці для визначення великих швидкостей руху атмосферного повітря використовують чашковий та крильчастий анемометри.

Чашковий анемометр складається із чотирьох порожнистих металевих півкуль (чашок), які під впливом тиску струменя повітря обертаються навколо вертикальної осі. Нижній кінець осі за допомогою зубчастої передачі сполучається з лічильним механізмом у вигляді великого циферблата зі стрілкою. За допомогою чашкового анемометра вимірюють швидкість руху атмосферного повітря у межах 1-50 м/сек. У крильчастому анемометрі сприймаючою частиною є легкі алюмінієві крила, закріплені на осі. Принцип дії ґрунтується на обертанні повітрям легких лопатей, оберти яких передаються через систему зубчастих коліс лічильному механізму з циферблатом і вказівною стрілкою. Цей прилад більш чутливий і застосовується для вимірювання швидкості руху повітря в межах 0,5-15 м/сек.

Лабораторне заняття № 7

Питання для самопідготовки

1. Поняття про мікроклімат, його види та фактори, що його характеризують.

2. Нагріваючий мікроклімат і його вплив на організм людини. Фізіологічні та патологічні прояви гострого та хронічного перегрівання. Сонячний, тепловий удар. Профілактика перегрівання.

3. Охолоджуючий мікроклімат та його вплив на організм людини. Фізіологічні реакції та захворювання, ним обумовлені (переохолодження, відмороження тощо).

4. Методи вивчення впливу мікроклімату приміщень на організм людини: метод кататермометрії, ефективних, еквівалентно-ефективних, результуючих температур, їх порівняльна гігієнічна оцінка.

Література:

1. Бардов В.Г., Москаленко В.Ф., Омельчук С.Т., Яворовський О.П. та ін. Гігієна та екологія.-Вінниця:Нова книга, 2006.-С.88-105.

2. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології.-Київ:Здоров’я, 2004.-С.120-124.

3. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології.-Київ:Здоров’я, 1999.-С.120-124.

4. Даценко І.І., Денисюк О.Б., Долошицький С.Л. та ін. Загальна гігієна. Посібник для практичних занять. – Львів: Світ, 2001.- С.28-40.

Мікроклімат – це сукупність фізичних властивостей повітря на відповідній обмеженій ділянці території, які впливають на людину, або – це клімат невеликої, обмеженої території.

Основними параметрами мікроклімату є температура, вологість і швидкість руху повітря.

Розрізняють 2 види мікроклімату: комфортний і дискомфортний.

При комфортному мікрокліматі фізіологічні механізми терморегуляції не напружені, добре тепловідчуття, висока фізична та розумова працездатність, нормальний функціональний стан ЦНС і стійкість організму до негативних впливів факторів навколишнього середовища. Дискомфортний мікроклімат може бути перегрівним і охолоджуючим. При дискомфортному мікрокліматі спостерігається напруженість терморегуляційних процесів, погане тепловідчуття, зниження працездатності та стійкості організму до дії шкідливих факторів.

Лабораторне заняття № 8

Питання для самопідготовки

1. Фізична природа та гігієнічне значення природного освітлення приміщень різного призначення (житлових, навчальних, виробничих, лікарняних та інших).

2. Основні світлотехнічні величини (сила світла, світловий потік, спектр, освітленість, яскравість, блискучість, коефіцієнт світлопропускання, світність) та одиниці їх вимірювання.

3. Зовнішні та внутрішні фактори, які впливають на рівень природної освітленості приміщень.

4. Гігієнічні вимоги до природного освітлення приміщень.

5. Показники та нормативи природного освітлення приміщень різного призначення.

6. Методика оцінки освітлення приміщень геометричними методами (визначення світлового коефіцієнта, кута падіння, кута отвору, заглиблення, коефіцієнта заглиблення приміщення).

7. Методика оцінки освітлення приміщень світлотехнічним методом. Вимірювання освітленості люксметром.

8. Методика оцінки інсоляційного режиму приміщень.

Література:

1. Бардов В.Г., Москаленко В.Ф., Омельчук С.Т., Яворовський О.П. та ін. Гігієна та екологія.-Вінниця:Нова книга, 2006.-С.51-59.

2. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології.-Київ:Здоров’я, 2004.-С.278-281.

3. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології.-Київ:Здоров’я, 1999.-С.304-308.

4. Даценко І.І., Денисюк О.Б., Долошицький С.Л. та ін. Загальна гігієна. Посібник для практичних занять. – Львів: Світ, 2001.- С.74-76; 84-104.

 

Серед факторів навколишнього середовища важливе місце займає освітлення. Видима частина світла займає дуже вузький діапазон у спектрі електромагнітного випромінювання (від 400 до 760 нм), але за фізіологічним і гігієнічним значенням воно займає провідне місце. Основна властивість видимого випромінювання – здатність викликати світлове відчуття. Світло необхідне для оптимальної роботи зорового аналізатора, позитивно діє на кору головного мозку, покращує працездатність ока, поліпшує функціональний стан ЦНС і самопочуття людини, стимулює життєдіяльність організму, посилює обмін речовин, кровотворення, секрецію гіпофізу, збудливості нервової системи, поліпшується загальне самопочуття, емоційний настрій, віддаляє втому, сприяє зниженню виробничого травматизму. Природне освітлення має також теплову, фізіологічну та бактерицидну дію. Ось чому житлові та лікарняні приміщення, виробничі та громадські будинки повинні освітлюватись денним світлом. Недостатнє, нераціональне освітлення негативно позначається на функціях зорового аналізатора, пришвидшує його втомлюваність й усієї ЦНС, зменшує працездатність людини, сприяє короткозорості у дітей, на виробництві знижується продуктивність праці, сприяє росту виробничого травматизму, погіршується склад крові, знижується газообмін і проміжний обмін, а також погіршується санітарний стан приміщень. Через тривале перебування людини в умовах недостатнього природного освітлення в неї з’являється “світлове”, або “сонячне” голодування.

Освітлення повинно бути достатньо інтенсивним, рівномірним, забезпечувати правильне утворення тіней, не сліпити, не спотворювати кольорів. Штучне освітлення за своїм спектральним складом має максимально наближатися до денного.

До основних світлових понять і одиниць належать світловий потік (люмен), сила світла (кандела), освітленість (люкс), яскравість. Люмен – це світловий потік, який випромінює точкове джерело із силою світла 1 кандела всередині тілесного кута, що дорівнює одному стерадіанові. Люкс – це освітленість площі в 1 м², на яку падає та рівномірно поширюється світловий потік в 1 люмен. Силою світла називається щільність світлового потоку, який поширюється в певному напрямку. Одиницею сили світла є кандела (нова свічка) – сила світла точкового джерела, яке випромінює світловий потік в один люмен, однаково розподілений всередині тілесного кута в 1 стерадіан. Яскравість – відношення сили світла до площі поверхні, яка світиться. Одиницею яскравості є кандела/м².

В основі функціонування зорового аналізатора і в гігієнічному нормуванні освітлення лежать зорові функції. Основними функціями зорового аналізатора є гострота зору, контрастна чутливість, швидкість розпізнавання, стійкість ясного бачення, кольоророзпізнавання, світлова і темнова адаптація, акомодація, критична частота миготіння та інші. У гігієнічному нормуванні найчастіше використовуються перші три функції.

Гострота зору (гострота розрізнення) – здатність ока розрізняти найменші деталі об’єкта, що визначається найменшим кутом, під яким дві суміжні точки сприймаються як окремі. Умовно вважають, що гострота зору дорівнює одиниці, якщо вирішуваний кут дорівнює 1 хвилині.

Контрастна чутливість – здатність зорового аналізатора сприймати мінімальну різницю яскравостей досліджуваного об’єкта і фону.

Швидкість зорового сприйняття – найменший час, який необхідний для розпізнання деталей об’єкта.

Стійкість ясного бачення – визначається відношенням часу ясного бачення деталей об’єкта до сумарного часу його розглядання.

Функція кольорового розрізнення (сприйняття) відіграє велику роль при роботі із зафарбованими об’єктами і фоном.

Адаптація – здатність зорового аналізатора зменшувати свою чутливість при переході від низької до високої освітленості (світлова адаптація) та збільшувати цю чутливість при переході від високої до низької освітленості (темнова адаптація).

Акомодація – здатність ока регулювати гостроту зору шляхом зміни заломлення світла в оптичній системі ока – головним чином за рахунок кривизни кришталика.

Критична частота миготіння визначається часом, протягом якого у зоровому аналізаторі зберігаються слідові образи: зображення об’єкта, який зник з поля зору, ще якусь мить залишається видимим залежно від яскравості цього об’єкта. На цій функції зору ґрунтується найвидатніший винахід людства – кіно.

Найбільше біологічне та гігієнічне значення має природне освітлення приміщень. Природне освітлення здійснюється прямими сонячними променями, розсіяним світлом від небосхилу та відбитим світлом від навколишніх предметів і земної кулі.

На рівень природної освітленості приміщень впливають як зовнішні, та і внутрішні фактори:

1) зовнішні: - географічна широта місцевості, клімат (кількість хмарних днів та світловий клімат) місцевості, чистоти атмосфери;

- сезон року та години дня, наявність затінюючи об’єктів (будівель, дерев, гір).

2) внутрішні: - найменування та призначення приміщень;

- орієнтація вікон за сторонами горизонту, поверх;

- від природного освітлення, тобто розміщення світлових пройомів (одностороннє, двостороннє, верхнє, комбіноване);

- кількість, розмір, конфігурація, конструкція і розташування вікон, товщина віконних рам, планування приміщень, зокрема їх глибина (однорамні, дворамні, спарені);

- якість та чистота скла, наявність затінюючи предметів (квітів, фіранок, штор, жалюзей);

- висота підвіконня, відстань від верхнього краю вікна до стелі;

- яскравість (відбиваюча здатність) стелі, стін, обладнання та меблів, а також колір будинків.

Найкращою орієнтацією вікон є південна, південно-східна та східна сторони. Віддаль між будинками повинна складати 2,5 висоти найвищого будинку.

Від перерахованих факторів залежить також інсоляційний режим приміщень, який оцінюється тривалістю інсоляції за добу, розміром інсольованої площі приміщення та кількістю тепла від сонячної радіації, що надходить через вікна. Залежно від орієнтації вікон розрізняють три типи інсоляційного режиму (табл. 1).

Таблиця 1

Лабораторне заняття № 9

Питання для самопідготовки

1. Гігієнічне значення штучного освітлення як фактора навколишнього середовища.

2. Гігієнічні вимоги до штучного освітлення приміщень.

3. Методи визначення штучного освітлення.

4. Визначення освітленості розрахунковим методом Ватт, його сутність.

5. Норми штучного освітлення для різних приміщень.

6. Гігієнічна характеристика джерел штучного освітлення: лампи розжарювання; люмінесцентні лампи, їх недоліки та переваги.

Література:

1. Бардов В.Г., Москаленко В.Ф., Омельчук С.Т., Яворовський О.П. та ін. Гігієна та екологія.-Вінниця:Нова книга, 2006.-С.61-70.

2. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології.-Київ:Здоров’я, 2004.-С.278-281.

3. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології.-Київ:Здоров’я, 1999.-С.304-308.

4. Даценко І.І., Денисюк О.Б., Долошицький С.Л. та ін. Загальна гігієна. Посібник для практичних занять. – Львів: Світ, 2001.- С.95-104.

 

Штучне освітлення – важлива умова і засіб розширення активної діяльності людини. Воно дозволяє продовжити активний час доби, засвоювати підземні споруди (шахти, копальні, метро), райони Крайньої Півночі і Антарктиди в полярну ніч тощо.

Штучне освітлення повинно створювати комфорт у житлі та можливість читання. Воно повинно бути рівномірним і постійним, без блискотіння та різких світлотіней, за спектральним складом близьким до природного денного світла. Цим вимогам найкраще відповідають лампи розжарювання з арматурою розсіяного світла.

Джерела штучного освітлення – електричні і неелектричні. До неелектричних відносяться керосинові, карбідні лампи, свічки, газові світильники. Їх використання сьогодні обмежене – в аварійних ситуаціях, у польових умовах та ін. Електричні джерела штучного освітлення поділяються на дугові (в прожекторах, юпітерах), лампи розжарювання, газосвітні, люмінесцентні.

Лампи розжарювання використовуються досить широко для освітлення житлових і громадських приміщень. Однак, у зв’язку з їх спектром, який зсунутий в жовто-червону сторону, спостерігається спотворення кольорового відчуття, засліплюючи дія прямих променів: червоні та оранжеві кольори сприймаються яскравіше, зелені, сині, фіолетові – темнішими, а блідо-жовтий колір часто не відрізняється від білого. Крім того, лампи розжарювання мають низький коефіцієнт корисної дії, так як велика кількість енергії витрачається на тепловипромінювання. Тому зараз лампи розжарювання у виробничих і навчальних приміщеннях, конструкторських бюро все більше витісняється люмінесцентними і газорозрядними, спектр яких близький до денного світла, відсутні тіні та блискотіння, забезпечується м’якість і рівномірність освітлення, правильне сприйняття кольору та забарвлення тканин.

Для боротьби з яскравістю використовують захисну освітлювальну арматуру і підвішують світильники поза полем зору людей. Вона захищає очі від блискотіння джерела світла, а джерело світла – від механічних ушкоджень, вологи, вибухонебезпечних газів ті ін.. Крім того, арматура виконує також естетичні функції.

Розрізняють освітлювальну арматуру прямого світла, відбитого, напіввідбитого і розсіяного.

Арматура прямого світла направляє більше 90% світла лампи на освітлювальне місце, забезпечуючи його високу освітленість. Така арматура використовується для освітлення допоміжних приміщень і санітарних вузлів.

Арматура відбитого світла характеризується тим, що промені від лампи направляються до стелі і на верхню частину стін. Звідси вони відбиваються і рівномірно без утворення тіней, розподіляються по приміщенню, освітлюючи його м’яким розсіяним світлом. Цей вид арматури створює найбільш допустиме освітлення, але не економічний, так як при ньому втрачається більше 50% світла. Ось чому, для освітлення житла, класів, палат використовують більш економну арматуру напіввідбитого і розсіяного світла. При цьому частина променів освітлює приміщення, проходячи через молочне або матове скло, а частина – після відбиття від стелі і стін. Така арматура не сліпить очі і при ній не утворюється різких тіней..

Люмінесцентні лампи представляють собою газорозрядні лампи низького тиску, у яких використовується явище люмінесценції, або холодного свічення. Такі лампи мають форму трубки, внутрішня поверхня якої покрита люмінофором, а порожнина заповнена парами ртуті під низьким тиском. При включенні лампи в парах ртуті проходить перетворення електричної енергії в енергію короткохвильового ультрафіолетового випромінювання з довжиною хвилі 254 і 185 нм. Останні викликають збудження атомів люмінофора, в результаті чого ультрафіолетове випромінювання перетворюється у видиме.

Зараз випускається декілька типів люмінесцентних ламп, які відрізняються спектральними характеристиками: лампи денного світла (ЛД) мають голубувате свічення за рахунок переважання світлової енергії в синьо-фіолетовій і жовто-зеленій частинах спектра та її зниження у червоній частині. Спектр випромінювання лампи ЛД наближається до спектру природного освітлення приміщень північної орієнтації. При ньому очі втомлюються найменше. Такі лампи незамінні в приміщеннях, де необхідне правильне розпізнавання кольорів. Недоліком лампи є те, що шкіра обличчя виглядить нездорово, ціанотичною, із-за чого такі світильники не використовуються в лікарнях, класах та інших приміщеннях.

Лампи денного світла з покращеною кольоропередачею, із спектром близьким до денного, дозволяють більш точно розрізняти кольори.

Лампи білого світла (ЛБ), випромінювання яких містить менше синьо-фіолетових променів, ніж лампи денного світла, а свічення їх має ледь жовтуватий відтінок. При освітленні такими лампами зберігається висока працездатність ока і краще виглядить колір шкіри обличчя. Такі лампи використовуються у школах, аудиторіях, житлі, палатах лікарень тощо.

Лампи холодного білого кольору (ЛХБ), за спектром випромінювання займають проміжне місце між лампами ЛБ і ЛД.

Лампи теплого білого кольору (ЛТБ) дають світло своєрідного рожево-білого відтінку. Такі лампи декілька знижують працездатність ока, але значно оживляють колір шкіри обличчя. Вони використовуються для освітлення вокзалів, вестибюлів, кінотеатрів, приміщень метро тощо.

Перевагою люмінесцентних ламп є їх висока економічність: світловіддача в 3-4 рази перевищує світловіддачу ламп розжарювання. Велика поверхня свічення знижує їх яскравість до легкопереносимих рівнів, що запобігає виникненню відчуття сліпимості, сприяє більш рівномірному освітленню поверхнею, запобігає нагріванню приміщення або робочого місця при низькому підвішені. Спектр випромінювання люмінесцентних ламп близький до денного, що дозволяє легко і правильно розрізняти кольорові відтінки.

Освітленість від люмінесцентних ламп повинна бути в 2-3 рази вище, так як чутливість зору до світла люмінесцентних ламп нижче, ніж до світла від ламп розжарювання.

Лампи дугові ртутні люмінесцентні (ДРЛ) високого тиску з виправленою кольоровістю і високою світловіддачею потужністю від 250 до 1000 Вт використовуються для освітлення приміщень з великою площею і відкритих просторів. З цією ж метою використовуються металогалоїдні або ртутно-галоїдні лампи, ксенонові лампи високого і зверх високого тиску, натрієві лампи високого тиску. Недоліком газорозрядних ламп є пульсація світла і виникнення „стробоскопічного ефекту”, тобто з’явлення багатьох контурів предмета. Крім того, при несправності дроселів люмінесцентні лампи ще й шумлять.

Для освітлення палат використовуються настінні комбіновані світильники загального та місцевого освітлення. В палатах дитячих і психіатричних відділень влаштовуються світильники на стелі. У кожній палаті передбачається спеціальний світильник нічного освітлення у ніші біля дверей на висоті 0,3 м від підлоги.

Гігієнічна оцінка штучного освітлення приміщень здійснюється інструментальним і розрахунковим методами.

Інструментальна оцінка штучного освітлення проводиться за рівнем освітленості горизонтальної поверхні за допомогою об’єктивного люксметра. Вимірювання освітленості найкраще здійснювати при увімкнених усіх світильниках у вечірній час. Якщо визначення проводиться удень, то спочатку вимірюють освітленість, створювану поєднанням природного і штучного освітлення, а потім при вимкненому штучному освітленні. Різниця між одержаними даними становить величину освітленості, створена штучним освітленням.

Штучну освітленість за відсутності люксметра визначають розрахунковим методом, зокрема за методом „Ват”. Спочатку підраховують кількість ламп у приміщенні і підсумовують їх потужність. Отриману величину ділять на площу приміщення і отримують питому потужність (Вт/м²). Далі обчислюють горизонтальну освітленість за формулою:

Е = (Р х Е _таб. ) / 10 х К,

де Р – питома потужність, Вт/м²; Е _таб. – освітленість при 10 Вт/м², (табл.);

К – коефіцієнт запасу для житлових та громадських приміщень, який дорівнює 1,3.

При обчисленні освітленості, що створюється люмінесцентними лампами, вважають, що питома потужність 10 Вт/м² відповідає освітленості 100 лк.

У приміщеннях площею до 50 м² величину штучної освітленості можна розрахувати менш точним методом за формулою:

Е = Р. е,

де Р – питома потужність освітлювальної установки, Вт/м²; е – коефіцієнт, що показує, якій кількості люксів відповідає питома потужність Вт/м² (табл.1).

Таблиця 1

Лабораторне заняття № 4

Питання для самопідготовки

1. Погода, визначення поняття. Фактори, що формують та характеризують погоду.

2. Закономірності атмосферної циркуляції. Формування різних типів погоди.

3. Основні термобаричні процеси: пасати, антипасати, циклони, антициклони, атмосферні фронти. Температурна інверсія.

4. Вплив погоди на психоемоційний стан та здоров’я.

5. Геліометеотропні реакції людини, їх причини та механізм.

6. Медичні класифікації погоди.

7. Вплив метеорологічних умов на динаміку забруднення атмосферного повітря.

8. Медичне прогнозування погоди, принципи та методи профілактики геліотропних реакцій.

9. Клімат, визначення поняття. Фактори, що формують та характеризують клімат місцевості.

10.Класифікація та гігієнічна характеристика кліматичних поясів. Кліматичне зонування території України.

11.Особливості клімату у різних природно-географічних регіонах.

12. Акліматизація, фази та види акліматизації

13.Особливості акліматизації на Півночі, Півдні, в умовах аридної зони і високогір’ї.

14. Використання кліматичних факторів з оздоровчою та профілактичною метою, санаторно-курортного лікування при різних захворюваннях.

Література:

1. Бардов В.Г., Москаленко В.Ф., Омельчук С.Т., Яворовський О.П. та ін. Гігієна та екологія.-Вінниця:Нова книга, 2006.-С.106-121.

2. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології.-Київ:Здоров’я, 2004.-С.124-141.

3. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології.-Київ:Здоров’я, 1999.-С.124-135.

4. Даценко І.І., Денисюк О.Б., Долошицький С.Л. та ін. Загальна гігієна. Посібник для практичних занять. – Львів: Світ, 2001.- С.40-48.

 

Погода – це сукупність фізичних властивостей приземного шару атмосфери за відносно короткий проміжок часу (години, доба, тиждень).

Клімат – це багаторічний режим погоди, який систематично повторюється у даній місцевості.

Таким чином, погода – явище мінливе, а клімат – статистично стійке, характерне для даної місцевості.

Погодоформуючі фактори:

1. Природні:

- Інтенсивність сонячної радіації та сонячна активність;

- Характер підстилаючої поверхні (сніг, вода, ґрунт тощо);

- Атмосферна циркуляція (циклони, антициклони,атмосферні фронти, пасати, мусони тощо).

1. Антропогенні:

- Забруднення атмосфери промисловими викидами (смог);

- Знищення лісів, меліорація, іригація, створення штучних водойм;

- Тип погоди залежить від клімату місцевості та сезону року.

Погодохарактеризуючі фактори:

1. Геліофізичні:

- інтенсивність сонячної радіації, сонячна активність;

2. Геофізичні:

- напруженість планетарного і аномального геомагнітного поля, геомагнітні бурі;

3. Електричний стан атмосфери:

- напруженість електричного поля атмосфери, електропровідність атмосфери, іонізація повітря, електромагнітні коливання і розряди.

4. Метеорологічні фактори:

- температура повітря, радіаційна температура