Гігієнічні вимоги до мікроклімату жител

Гігієнічні вимоги до мікроклімату закритих приміщень різні в залежності від їх призначення: для житлових приміщень одні, для виробничих інші, і ще інші для лікарняних відділень, так як здорові і хворі по-різному реагують на них.

Основним фактором мікроклімату житлових приміщень є температура. У якості єдиної температури повітря у житлових приміщеннях прийнято 18-20⁰С. Найбільш сприятливою температурою повітря в умовах помірного і теплого клімату є 19-20⁰С, жаркого – 17-18⁰С, у холодному кліматі – 20-22⁰С. У спальних приміщеннях для кращого сну бажана температура повітря 16-18⁰С.

У лікувальних закладах норми температури залежать від виду відділення. Так, у кабінетах лікарів, у палатах для дорослих, процедурних найбільш сприятлива температура повітря 20⁰С, в операційних – 22⁰С, у ванній, душовій – 22⁰С. Ці норми міняються у залежності від стадії захворювання – на початку захворювання, у період підвищення температури тіла – температура повинна бути нижче – 15-16⁰С, а в період одужання – вище. У класах температура повітря повинна бути 16⁰С, у спортивних залах – 15⁰С.

Для забезпечення теплового комфорту людини температура повітря у приміщеннях по вертикалі і горизонталі повинна бути відносно рівномірною. Допускається різниця в температурі повітря по вертикалі не більше 2,5-3⁰С. Перепади температури по горизонталі до 2⁰С, а добові – до 3⁰С.

Оптимальна вологість повітря в приміщеннях 30-60%, а швидкість руху повітря до 0,1-0,15 м/сек.

Забезпечення стійким комфортним мікрокліматом різних приміщень протягом доби можливе за допомогою системи опалення та вентиляції.

Розрізняють дві системи опалення: місцеву і центральну. Як до місцевого, так і до центрального опалення пред’являють такі вимоги:

1)опалення повинно підтримувати в приміщенні постійну температуру незалежно від зовнішньої температури повітря, наявності вітрів і присутності більшої або меншої кількості людей;

2)система опалення повинна регулюватись;

3)температура поверхні нагрівальних приладів не повинна перевищувати 80⁰С для попередження опіків і пригорання пилу;

4)продукти згоряння повинні повністю виводитись в атмосферу і не проникати в приміщення. Опалення не повинно забруднювати повітря приміщення шкідливими газами (СО₂, СО), пилом, димом, сажею;

5)опалення повинно бути безпечним у пожежному відношенні.

При місцевому опаленні спалювання палива відбувається в нагрівальному приладі, який передає тепло в приміщення. До місцевого опалення відносяться печі різної теплоємності, газове та електричне опалення. Розрізняють печі великої, середньої та малої теплоємності.

Найкращим опалювальним приладом при місцевій системі опалення є печі великої теплоємності, які мають багато каналів і по яких проходять гази і віддають тепло стінам печі, а вони вже повітрю. Така під може обігрівати 1, 2 і 3 приміщення, перепади температури складають 2-3⁰С протягом доби. Печі середньої теплоємності відрізняються від печей великої теплоємності меншими розмірами та меншою теплоакумулюючою здатністю, перепад температури протягом доби до 8-10⁰С. Печі малої теплоємності – залізні печі (буржуйки), вони зразу віддають тепло, перепад температури до 12-15⁰С. Такі печі призначаються для приміщень з тимчасовим перебуванням людей.

Найбільш правильним з гігієнічної точки зору є центральне опалення. Воно може бути водяне, парове та сухоповітряне. При такому опаленні одною системою опалюється один або декілька будинків. Центральне опалення складається з теплового генератора, у якому відбувається спалювання палива, теплоносія (вода, пара, повітря), який сприймає утворене тепло і переносить до нагрівальних приладів, які розміщені в приміщеннях. Нагрівальні прилади – радіатори, які віддають тепло шляхом конвекції та радіації.

Із усіх систем центрального опалення найкращим є водяне опалення, воно підтримує в приміщенні рівномірно постійну температуру незалежно від коливань її в атмосфері. Середня температура на поверхні нагрівальних приладів не більше 80⁰С, воно доступне для регулювання у випадку необхідності. Приміщення не забруднюється і повітря у них не псується.

Система парового опалення має ряд суттєвих недоліків: по-перше, температура на поверхні радіаторів доходить до 100-110⁰С, внаслідок чого органічний пил, осідаючи на них пригорає і дає дуже неприємний запах. Крім того, основним недоліком є те, що важко регулювати парову систему опалення для підтримання в приміщенні постійної та рівномірної температури. Найчастіше застосовують його для опалення приміщень, які призначені для короткочасного перебування людей: у їдальнях, лазнях, клубах, вокзалах, промислових будинках. Його не використовують у лікарнях, житлових приміщеннях, гуртожитках, яслах, дитсадках, школах у зв’язку з тим, що можливі опіки в результаті високої температури на поверхні радіаторів.

У системах повітряного опалення в якості теплоносія використовують нагріте повітря. З гігієнічної точки зору воно має переваги, а саме: дає можливість поєднати опалення з вентиляцією. Разом з тим, воно має значні недоліки: низька відносна вологість повітря, виникаючі небажані потоки та його відносно високе бактеріальне забруднення, так як між приміщеннями встановлюється безпосереднє сполучення за допомогою циркуляційного повітря. Ця система опалення не використовується в лікарнях.

В останній час все частіше використовується, у тому числі в лікарнях, панельно-променеве опалення. При цій системі нагрівальні прилади (труби з гарячою водою або парою, канали з гарячим повітрям) вмонтовані в будівельні огородження і теплорегуляція відбувається шляхом випромінювання тепла від нагрітих поверхонь. Опалювальні панелі можуть бути розміщені в різних огородженнях приміщення – у стінах, підлозі. При панельно-променевому опаленні в приміщенні створюється сприятливий мікроклімат. З гігієнічної точки зору панельно-променеве опалення має ряд переваг: низька температура поверхні нагрівальних приладів, внаслідок чого не пригорає пил; великі можливості провітрювання приміщень у холодну пору року та охолодження влітку; рівномірний розподіл температури повітря в приміщенні; відсутність громіздких нагрівальних приладів.

Панелі в стінах нагрівають до 38-45⁰С, у підлозі – до 24-26⁰С. При панельно-променевому опаленні підлога має температуру на 1-2⁰С вищу, ніж повітря, яке має тепловий комфорт нижче, ніж при водяному опаленні, а саме 17-19⁰С (при водяному – 20-22⁰С). Це особливо добре для дитячих відділень. При цьому опаленні людина дихає більш прохолодним повітрям, при теплих стінах і прохолодному повітрі сильніше відчувається його свіжість. У лікарнях температура панелей повинна бути більш вищою, ніж у житлових приміщеннях, у зв’язку із станом хворих, адинамією, зниженням рівня енергетичних процесів, особливостями лікарняного одягу. Встановлено, що термін перебування хворих у лікувальних закладах, обладнаних панельно-променевим опаленням, декілька менший, ніж у лікарнях з традиційним центральним опаленням.

Недоліками панельно-променевого опалення є важкість ремонту, труби піддаються корозії, а це веде до великого об’єму ремонту. Крім того, до недоліків відноситься порівняно довгий час для нагрівання приміщень до заданої температури, значний час остигання приміщень у випадку перегрівання та непристосованість такого виду опалення до швидкого регулювання.

 

Лабораторне заняття № 13

Тема заняття: Методика санітарного обстеження джерел водопостачання та відбору проб води для бактеріологічного і санітарно-хімічного дослідження. Методика гігієнічної оцінки питної води за результатами лабораторного аналізу проб.

Навчальна мета: Оволодіти методикою санітарного обстеження джерел водопостачання та відбору проб води для бактеріологічного і санітарно-хімічного аналізу. Засвоїти загальні вимоги до якості питної води та гігієнічного значення окремих її показників.

Знати:

1. Гігієнічне значення води (фізіологічне, ендемічне, епідеміологічне, токсикологічне, бальнеологічне, клімато-погодоутворююче, господарсько-побутове, народногосподарське).

2. Програму санітарного обстеження джерел водопостачання: санітарно-топографічного, санітарно-технічного, санітарно-епідеміологічного.

3. Гігієнічні показники та нормативи якості питної води (фізичні, органолептичні, хімічний склад) та показники забруднення (хімічні, бактеріологічні – прямі та опосередковані), їх наукове обґрунтування.

Вміти:

1. Проводити санітарне обстеження джерел водопостачання.

2. Визначати місця відбору та виконати відбір проб води для дослідження, вміти заповнити супровідний бланк.

3. Давати гігієнічну оцінку якості питної води за даними санітарного обстеження джерел водопостачання і результатів лабораторного аналізу води.

Питання для самопідготовки

1. Вода як фактор навколишнього середовища – фізіологічне і гігієнічне значення. Норми водоспоживання з фізіологічної та гігієнічної точки зору.

2. Епідеміологічне значення води.

3. Гігієнічні вимоги до якості питної води.

4. Держстандарт 383-96 „ Вода питна “.

5. Біологічне значення надлишку або недостатнього вмісту деяких мікроелементів у воді для виникнення ендемічних захворювань.

Література:

1. Бардов В.Г., Москаленко В.Ф., Омельчук С.Т., Яворовський О.П. та ін. Гігієна та екологія.-Вінниця:Нова книга, 2006.-С.178-191; 197-209.

2. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології.-Київ:Здоров’я, 2004.-С.141-167.

3. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології.-Київ:Здоров’я, 1999.-С.150 – 175.

4. Даценко І.І., Денисюк О.Б., Долошицький С.Л. та ін. Загальна гігієна. Посібник для практичних занять. – Львів: Світ, 2001.- С.104-124.

 

Вода – один із найважливіших факторів навколишнього середовища, яка необхідна для життя людини, тварин і рослин. Вона приймає участь в утворенні структурних елементів тіла людини, необхідна для нормального протікання фізіологічних процесів. Людський організм на 65% складається з води. Вода є в усіх клітинах, тканинах і соках тваринного організму і рослин, крові, лімфі, секретах залоз.

Вода приймає участь у всіх фізико-хімічних процесах, які проходять в організмі. Вона є універсальним розчинником більшого числа газоподібних, рідких і твердих речовин, підтримує осмотичний тиск крові, забезпечує кислотно-лужний стан в організмі. Вода бере участь в процесах гідролізу жирів, вуглеводів та інших реакціях проміжного обміну. За допомогою води у всі клітини організму транспортуються пластичні, біологічно необхідні компоненти та енергетичні матеріали, виводяться із організму продукти обміну, підтримується нормальна структура і життєдіяльність всіх тканин організму. Вода є складовим елементом не тільки секретів, екскретів та інших рідких, але й щільних утворень, таких як кістки і зуби. Добова потреба у воді з фізіологічної точки зору дорослої людини при кімнатній температурі при роботі середньої важкості складає 2,5-3 л. При важкій роботі, в умовах гарячого клімату (гарячі цехи) потреба у воді складає 8-10 л на добу.

Організм людини дуже важко переносить водне голодування. Втрата 1,5 л води викликає необхідність її поновлення, і якщо не вводити воду, то наступає порушення фізіологічних процесів, а при високій температурі повітря порушується терморегуляція і може наступити перегрівання організму, а також знижується працездатність. Втрата 10% води приводить до порушення обміну речовин, втрата 15-20% при температурі 30⁰С є смертельною, а втрата 25% - смертельна при більш низьких температурах повітря. Без води людина може прожити близько 5 діб.

При зневодненні організму посилюється процес розпаду тканинного білка, змінюються фізико-хімічні константи крові і водно-сольовий обмін, у ЦНС розвиваються процеси гальмування, порушується діяльність ендокринної та серцево-судинної систем, погіршується самопочуття, знижується працездатність тощо.

Добові потреби у воді покриваються за рахунок введення рідин: питної води, чаю та інших напоїв, рідких страв (1–1,5 л); водою, яка міститься у харчових продуктах (1-1,2 л); водою, яка утворюється у тканинах при окисленні харчових речовин - ендогенна вода (0,3-0,4 л). Щоденно виділяється близько

3 л води з сечею, випорожненнями, випаровуванням з поверхні легень і шкірних покривів.