Загальносанітарне, господарсько-економічне значення води

Значна кількість води витрачається на гігієнічні, господарсько-побутові та виробничі потреби. Вода необхідна для підтримання чистоти тіла, прання білизни, приготування їжі та миття посуду, прибирання житлових і господарських будинків, вулиць, поливки площ, зелених насаджень тощо. Вода необхідна для загартування організму та фізичного тренування, а також є могутнім лікувальним засобом, основою фізіотерапії і бальнеології.

Добові норми водопостачання для населення з гігієнічної точки зору залежать від системи водопостачання. Так, при централізованій системі водопостачання, у залежності від величини міст, складають від 150 до 600 л і більше. В Ужгороді норми водопостачання на 1 жителя складають 180-250 л. Із цієї кількості води більше 50% йде на промислові потреби (технологічні процеси). У сільському господарстві також витрачається велика кількість прісної води.

Запаси прісної води на земній кулі незначні (менше 3%) і розподілені дуже нерівномірно. Більша частина (2,15%) прісної води знаходиться в льодовиках Антарктиди, Гренландії і населення багатьох промислових центрів, а також деяких країн відчувають дефіцит у прісній воді. Тому перед промисловістю, яка використовує воду, стоїть завдання очистити використану воду і знову запустити її в технологічний процес (зворотний процес), або зробити технологічний процес безводним.

Із вищевказаної кількості води 5-10 л необхідно для вмивання протягом доби, 25-30 л – для приймання душу, 120-150 л – для ванни.

Норми водоспоживання в поліклініці 15 л на 1 відвідувача, у стаціонарі – 200-300 л на 1 хворого, в інфекційній лікарні – 500-600 л на 1 хворого протягом доби.

При місцевому (колодязному) водопостачанні норми водоспоживання складають 50-60 л на 1 жителя, при частковій каналізації – до 90-100 л.

Епідеміологічне значення води

Вода, яка містить мікроорганізми, може стати фактором передачі багатьох інфекційних захворювань. Серед них найбільше значення мають кишкові інфекції (антропонози): черевний тиф, паратифи А і В, дизентерія, холера, поліомієліт, вірусний гепатит А, гострий ентерит інфекційного характеру, аденовіруси, ротавіруси, вірус гастроентериту, парвовіруси, епідемічний вірусний кон’юнктивіт та інші; зоонози: бруцельоз, туляремія, сибірка, лептоспіроз, Ку-гарячка та інші; грибкові та інші захворювання шкіри.

У воді можуть виявлятися лямблії, деякі види амеб, балантидії та яйця гельмінтів: аскарид, волосоголовців, мікрофілярії ришти, циркарії шистосом, личинки анкілостом та інші.

Термін виживання мікроорганізмів у воді залежить від складу та властивостей води, міжвидової боротьби, інтенсивності сонячної радіації, температури тощо. Експериментально установлено, що при сприятливих умовах збудники кишкових інфекцій можуть виживати у воді відкритих водойм і колодязів до декількох місяців, але в більшості випадків гинуть протягом 2-3-х тижнів. Збудники потрапляють у воду від хворих людей і тварин, а також з побутовими стічними водами населених пунктів і, особливо небезпечні стічні води лікарень.

Вода може бути забруднена промисловими стічними водами, які містять токсичні речовини, а також пестицидами і мінеральними добривами, що приводить до виникнення хронічних інтоксикацій.

Велику небезпеку представляє забруднення водойм радіоактивними відходами підприємств і закладів, які використовують радіоактивні речовини, внаслідок чого, при перевищенні ГДР, виникає променева хвороба.

У воді можуть міститися у великій або малій концентрації мікроелементи, які приводять до виникнення ендемічних захворювань.

Гігієнічні вимоги до питної води

Питна вода повинна відповідати таким гігієнічним вимогам:

1)володіти хорошими органолептичними властивостями: мати освіжаючу температуру, бути прозорою, безбарвною, не мати якогось присмаку або запаху;

2)бути придатною за своїм хімічним складом. Хімічні речовини повинні відповідати фізіологічним потребам;

3)вода не повинна містити токсичні та радіоактивні речовини вище ГДК;

4)вода не повинна містити мікроорганізми.

Якість води залежить від виду вододжерела та його санітарного стану. Відповідність якості води гігієнічним вимогам встановлюється на основі санітарно-топографічного обстеження вододжерела та даних лабораторного аналізу води. Санітарно-топографічне обстеження вододжерела передбачає обстеження території, огляд вододжерела, його водозабірні обладнання, визначає можливість проникнення забруднень у воду джерела, вказує місця відбору проб води для лабораторного аналізу. Додатково збираються дані про епідеміологічний стан району, виясняють захворюваність населення і тварин. Порівнюючи дані аналізу води з гігієнічними нормами та результатами санітарно-топографічного обстеження води можна судити про якість води.

Органолептичні властивості води характеризуються такими показниками: прозорість, каламутність, кольоровість, смак, запах і температура.

Прозорість визначається здатністю води пропускати видиме світло. Воду вважають достатньо прозорою, якщо через 30 см шар її можна прочитати шрифт певного розміру (висотою 4-5 мм).

Каламутність – це кількість міліграмів завислих речовин у 1 л води. Каламутність водопровідної води не повинна перевищувати 0,5 мг/л, допускається 1,5 мг/л. Каламутність визначають спеціальним приладом, у якому каламутну воду порівнюють з еталонними розчинами із інфузорної землі або каоліну на дистильованій воді.

Кольоровість води обумовлена наявністю у ній вимитих із ґрунту гумінових речовин, а також може бути викликана розмноженням водоростей та забрудненням стічними водами. Визначають кольоровість методом порівняння інтенсивності кольору води з умовною шкалою стандартних хромовокобальтових розчинів і результат виражають у градусах. Кольоровість водопровідної води не повинна перевищувати 20⁰.

Смак і запах води залежать від наявності органічних речовин рослинного походження і продуктів їх розпаду, а також забруднення її побутовими та промисловими стічними водами, пестицидами та іншими отруйними речовинами, від розчинених у ній мінеральних солей і газів. Так, при гнитті органічних сполук виникає гнилісний запах, розкладі водоростей – ароматичний, рибний або огірковий запах, наявність органічних речовин рослинного походження – землистий, трав’янистий або болотний запах і присмак тощо. Запах і присмак, а також їх інтенсивність визначають у балах, для чого беруть колбу, в яку наливають досліджувану воду, закривають годинниковим склом і нагрівають до 40-50⁰С. Після цього колбу струшують, забирають годинникове скло і визначають характер та інтенсивність запаху:

1 бал – дуже слабкий; 2 бали – слабкий; 3 бали – помітний; 4 бали – сильний;

5 балів – дуже сильний. У питній водопровідній воді інтенсивність запаху або присмаку не повинна перевищувати 2-х балів (ДержСанпін 383-96).

Найбільш сприятливою температурою питної води є 7-12⁰С. Така вода володіє освіжаючим смаком, добре вгамовує спрагу, викликає посилення діяльності слинних і шлункових залоз і сприяє охолодженню слизових оболонок рота і глотки. Визначають температуру води за допомогою спеціального термометра, який заключний у металевий футляр.

Хімічний склад води

Активна реакція води обумовлена концентрацією водневих іонів. За Держстандартом рН водопровідної води знаходиться у межах 7,0-8,5. Визначають рН води калориметричним методом.

Щільний (сухий) залишок характеризує ступінь мінералізації води. Це кількість розчинених солей у міліграмах в 1 л води. У нормі сухий залишок складає 500 мг/л, допускається 1000 мг/л і більше.

Жорсткість води обумовлена наявністю у ній солей кальцію, магнію та інших, які знаходяться у вигляді вуглекислих, двовуглекислих, хлористих і сірчанокислих солей. Розрізняють загальну, усунену, постійну й карбонатну жорсткість. Усунена, або гідрокарбонатна, жорсткість зумовлена бікарбонатами кальцію і магнію – це жорсткість води, яка усувається при кип’ятінні. Постійною називають жорсткість, яка залишається після 1 години кип’ятіння води і зумовлена наявністю хлоридів і сульфатів кальцію і магнію, які не випадають в осад. Загальна жорсткість води обумовлена сполуками кальцію і магнію. Нормується загальна жорсткість води і виражається у мг-екв/л. Вода із загальною жорсткістю до 3,5 мг-екв/л (10⁰) вважається м’якою, від 3,5 до 7 мг-екв/л (10-20⁰) – помірно жорсткою, від 7 до 10 мг-екв/л (20-28⁰) – жорсткою і понад 10 мг-екв/л (28⁰) – дуже жорсткою. За Держстандартом 383-96 загальна жорсткість водопровідної води складає 5-7 мг-екв/л, допускається до 10 мг-екв/л.

Вміст солей жорсткості понад 7 мг-екв/л надає воді гіркого смаку. Вживання жорсткої води може привести до диспепсії, утворення ниркових каменів. Жорстка вода погіршує розварюваність м’яса і бобових, погано заварюється чай, утворюється накип на стінках посуду, підвищуються витрати мила, волосся після миття стає жорстким, грубішає шкіра, тканини жовтіють, втрачають м’якість, гнучкість, вентилюючу здатність тощо. Вода з низьким вмістом електролітів (м’яка вода) сприяє розвитку серцево-судинних захворювань.

Залізо – токсичний вплив на організм не встановлений. Знаходиться у підземних водах у вигляді гідрокарбонату двовалентного заліза. При контакті з повітрям двовуглекисле залізо окислюється з утворенням бурих пластівців окису заліза, які придають воді каламутність і кольоровість.

При вмісті заліза у воді більше 0,3-0,5 мг/л спостерігається опалесценція і каламутність, а вміст заліза більше 2 мг/л придає воді ще й неприємний в’яжучий присмак. Високий вміст заліза у воді псує смак чаю, при пранні білизни придає їй жовтуватий відтінок і залишає ржаві плями, веде до посиленого розмноження залізних мікроорганізмів у водогінних трубах, що звужує їх просвіт тощо. За Держстандартом вміст заліза у водопровідній воді не повинен перевищувати 0,3 мг/л.

З епідеміологічної точки зору при оцінці якості води основне значення мають патогенні мікроорганізми. Однак дослідження води на патогенні мікроорганізми є досить важким процесом, внаслідок чого воно не проводиться при масових аналізах води. У санітарній практиці широко використовуються непрямі хімічні показники бактеріального забруднення води: окислення, амонійні солі, нітрати, нітрити, сульфати, хлориди та інші.

Показником наявності органічних речовин у воді є окислення – це кількість кисню у міліграмах, яка необхідна для окислення органічних речовин, які містяться в 1 л води. Окислення води артезіанських свердловин – до 2 мг О₂ на 1 л, у воді шахтних колодязів цей показник сягає 3-4 мг О₂ на 1 л, у воді відкритих водойм може бути 5-8 мг О₂ на 1 л і більше.

Основним джерелом забруднення природних вод амонійним азотом і нітритами є трупи тварин, сеча, фекалії та інші розкладені білкові залишки.

При свіжому забрудненні відходами у воді збільшується вміст амонійних солей. Мінералізуючись амонійні солі переходять у нітрити, а нітрити у нітрати. Нітрати представляють собою кінцевий продукт окислення амонійних солей. Наявність їх у воді за відсутності аміаку і нітритів свідчить про порівняно давнє надходження у воду азотовмісних речовин, які встигли мінералізуватися. Мікроорганізмів у такій воді вже не має. Але, якщо таку воду використати для приготування і розведення сухих молочних сумішей для годування дітей до 1 року, то в кишечнику дітей у результаті діяльності кишкової мікрофлори нітрати відновлюються до нітритів, які є метгемоглобіноутворювачами, блокують гемоглобін крові, утворюють метгемоглобін і частково інактивують оксигемоглобін, що приводить до виникнення ендемічного захворювання – воднонітратної метгемоглобінемії.

За Держстандартом 383-96 нормуються тільки нітрати, вони не повинні перевищувати 45 мг/л. Санітарною службою допускається вміст аміаку не більше 0,1 мг/л, нітритів – до 0,002 мг/л.

Показником бактеріального забруднення вододжерела є також хлориди, так як вони містяться у сечі та різних відходах. ГДК хлоридів органічного походження у питній воді складає не більше 20-30 мг/л. Їх значно більше у воді солончаків (до 200 мг/л, МПР до 600 мг/л), але вони не вказують на бактеріальне забруднення. Така вода має солонуватий присмак і несприятливо впливає на шлункову секрецію (пригнічує), а також підвищує артеріальний тиск.

Сульфати органічного походження також служать показником бактеріального забруднення води. Природні сульфати у концентрації вище 400-500 мг/л придають воді гірко-солений смак, несприятливо впливають на шлункову секрецію і можуть викликати диспептичні явища (послаблююча дія). ГДК сульфатів природного походження не повинна бути більше 200 мг/л, МПР до 400 мг/л., ГДК сульфатів органічного походження – не більше 50-80 мг/л.

Критерієм безпечності води в епідемічному відношенні є відсутність патогенних мікроорганізмів – збудників інфекційних хвороб. Однак дослідження води на наявність патогенних мікроорганізмів – це досить тривалий, складний і трудомісткий процес. Тому оцінку епідемічної безпечності води проводять шляхом непрямої індикації можливої присутності збудника, для чого використовують два непрямих санітарно-мікробіологічних показники – загальне мікробне число (ЗМЧ) і вміст санітарно-показових мікроорганізмів.

ЗМЧ – це кількість колоній, які виростають при посіві 1 мл води на 1,5% м’ясо-пептонний агар після 24 год. вирощування за температури 37⁰С. Для водопровідної води ЗМЧ не перевищує 100 в 1 мл, для артезіанських свердловин – не більше 10-30 в 1 мл, для шахтних колодязів – не більше 300 в 1 мл.

Дуже важливим є виявлення у воді бактерій групи кишкової палички (БГКП), які містяться у випорожненнях людини і тварин. Наявність БГКП у воді свідчить про колишнє фекальне забруднення і відповідно – про можливу контамінацію води патогенними мікроорганізмами кишкової групи. Кількісно наявність БГКП характеризується двома показниками: індексом БГКП і титром БГКП. Індекс БГКП (колі-індекс) – це кількість бактерій групи кишкових паличок в 1 л води. Колі-індекс для артезіанських свердловин повинен бути менше 2, водопровідної води – не більше 3, води шахтних колодязів – не більше 10. Титр БГКП (колі-титр) - це найменша кількість досліджуваної води в мл, у якій виявляють одну БГКП. У воді артезіанських свердловин колі-титр вище 500, у водопровідній воді – 300, у воді шахтних колодязів – не нижче 100.

Кишкова паличка служить не тільки показником забруднення води, але й індикатором надійності її знезараження, так як вона найбільш стійка до дії дезінфікуючих агентів, ніж збудники кишкових та інших інфекцій, таких як туляремії, лептоспірозу і бруцельозу.

 

Вимоги до якості питної води при централізованому водопостачанні (Держстандарт 383-96 „ Вода питна “