Правові підстави та порядок застосування зброї

Правові підстави та порядок застосування зброї. Обов'язки військовослужбовця МВС України після застосування зброї. Відповідальність за незаконне застосування зброї, а також за невикористання права на його застосування

Відповідно до статті 12 Закону України «Про міліцію», військовослужбовець ВВ МВС України при виконанні покладених на нього завдань має право застосовувати вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбаченими цим законом.

Застосуванню вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір и використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження зброя може застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю громадян чи військовослужбовців.

Забороняється застосовувати вогнепальну зброю до:

- жінок з явними ознаками вагітності;

- осіб похилого віку;

- осіб з наявними ознаками інвалідності;

- малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров'ю людей, військовослужбовців, або збройного нападу чи збройного опору.

У разі, якщо уникнути застосування зброї неможливо, вона не повинна перевищувати міри, яка необхідна для виконання покладених на військовослужбовців обов'язків, і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров'ю правопорушників та інших громадян. При завданні шкоди військовослужбовець забезпечує надання потрібної допомоги потерпілим у найкоротший строк.

Про поранення або смерть, що сталися внаслідок застосування, а також про інші випадки застосування зброї військовослужбовець зобов'язаний негайно і письмово повідомити своєму начальникові для сповіщення прокурора.

Перевищення повноважень щодо застосування зброї тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, визначені в Кодексі поведінки посадових осіб щодо підтримання правопорядку терміном «сила».

Згідно зі ст. З «Кодексу поведінки...», військовослужбовці можуть застосовувати силу тільки в разі крайньої необхідності і в тій мірі, в якій це потрібно для виконання їхніх обов'язків. У тексті «Кодексу поведінки...» вказано мету, задля досягнення якої може бути застосована сила:

1.) попередження злочинів,

2.) проведення правомірного затримання правопорушників або осіб, які запідозрені в скоєні правопорушення, чи допомога в такому затриманні.

Не може бути застосована сила, яка перевищує необхідні для цієї мети межі. Силою, що перевищує необхідну для виконання завдань покладених на внутрішні війська межу, слід визнавати таку, що завдала особі, яку затримують, шкоду, явно нерозмірну з небезпечністю посягання та обстановкою захисту.

Щоб застосування сили було правомірним, необхідна наявність правової та фактичної підстав застосування сили, взятих у їх сукупності.

Правова підстава - це наявність складу правопорушення в діях особи, а фактична - необхідність негайного його припинення із застосуванням сили.

Військовослужбовець не буде нести відповідальності, передбаченої кримінальним законодавством, за заподіяння шкоди особі, якщо його дії щодо застосування сили відповідали вимогам законодавства, яке регламентує дії в стані необхідної оборони (ст. 15 КК України).

До необхідної оборони прирівнюються дії щодо затримання особи, яка вчинила напад, і доставка її відповідним органам влади. Військовослужбовець попереджує особу, проти якої має намір застосувати силу, коли вважає, що обстановка дозволяє це зробити без шкоди для досягнення мети застосування сили.

Попередження про намір застосування сили подається голосом.

Приведення вогнепальної зброї в готовність є попередженням про застосування її на ураження правопорушника (ст. 15^і Закону України «Про міліцію») і не вимагає будь-якого додаткового попередження (пострілом угору, голосом).

Попереджаючи про застосування сили, військовослужбовець повинен, якщо дозволяють обставини, дати особі, яка посягає, час для виконання його вимог.

У випадку безпосередньої загрози життю та здоров'ю громадян (тобто такої, яка може негайно перерости в посягання на їхнє життя та здоров'я) сила застосовується без попередження.

Згідно зі статтею 219 Статуту ППСМ, без попередження зброя може бути застосована при раптовому або збройному нападі, нападі з використанням бойової техніки, транспортних засобів, літальних апаратів, при втечі з-під варти зі зброєю або з використанням транспортних засобів, а також для визволення заручників.

Попередження не робиться і тоді, коли внаслідок невчасного застосування або незастосування сили можуть настати тяжкі наслідки (загибель людей, вибух, пожежа, катастрофа на залізничному транспорті). У таких випадках злочинець не може не усвідомлювати, що його злочинні дії можуть бути припинені із спричиненням йому шкоди аж до заподіяння смерті.

Норма, що закріплена в ч. З ст. 12, забороняє військовослужбовцям застосовувати силу проти окремих категорій осіб, крім випадків групового або озброєного нападу з їх боку.

До таких осіб Закон відносить:

1) жінок з явними ознаками вагітності;

2) осіб похилого віку;

3) осіб з явними ознаками інвалідності;

4) малолітніх.

До першої категорії слід відносити осіб жіночої статі, які за об'єктивними ознаками сприймаються військовослужбовцем як вагітні.

До осіб похилого віку належать особи, які сприймаються військовослужбовцем такими, що внаслідок вікових змін неспроможні створювати небезпеку для життя та здоров'я громадян.

Особами з явними ознаками інвалідності є такі, які внаслідок відсутності або ушкодження будь-якого органу, втрати його функцій не можуть створювати небезпеку для життя і здоров'я громадян.

Закон не роз'яснює, яких громадян слід вважати малолітніми. Враховуючи процеси, що прискорюють розвиток молоді, особами, що через малолітній вік не можуть створювати небезпеку для життя і здоров'я, вважаються такі, що сприймаються як особи, які не досягли 14-річного віку.

Застосування сили до цих осіб може бути здійснено в таких випадках:

1.) вчинення нападу із застосуванням зброї або групового нападу (тобто коли нападаючих не менше, як двоє);

2.) вчинення збройного опору.

Виконання покладених обов'язків із застосуванням сили допускається тільки в тих випадках, коли ненасильницькі заходи вичерпані і не принесли позитивного результату або коли обставини свідчать про те, що ненасильницькі методи не дадуть позитивного результату.

Спричинення тілесних ушкоджень та заподіяння смерті не є метою застосування сили. Метою її застосування повинно бути припинення злочинного посягання, затримання особи, яка його вчинила, або попередження шкідливих наслідків, що загрожують життю та здоров'ю громадян.

У випадках коли ситуація все ж таки примушує військовослужбовця діяти силовими методами, він повинен прагнути, по можливості, припинити посягання або провести затримання шляхом спричинення майнової, а не фізичної шкоди.

Коли військовослужбовець змушений стріляти по людині, він повинен прагнути зберегти їй життя.

У той самий час при наявності підстав застосування сили допускається спричинення особі, яка затримується, будь-якої шкоди, аж до позбавлення її життя. Тому військовослужбовець, який застосував, наприклад, вогнепальну зброю (з дотриманням усіх інших вимог закону) і прагнув, але не зміг уникнути смерті особи (наприклад, стріляв по ногах, але попав у життєво важливий орган), не несе за це юридичної відповідальності.

Мінімум можливості спричинення шкоди - це така мінімальна шкода, без якої виконання покладених завдань є неможливим. У деяких випадках спричинення смерті і буде тією мінімальною шкодою, яка може запобігти більш серйозним наслідкам. Так військовослужбовець не буде нести відповідальності за вбивство з табельної зброї злочинця, який погрожує розправою заручнику або вибухом гранати, що є в його руці.

Військовослужбовець зобов'язаний у випадках, коли він спричинив шкоду громадянину, надати йому необхідну допомогу. Йдеться, в першу чергу, про надання долікарської допомоги. Вона може бути виражена в зупинці кровотечі, виклику швидкої медичної допомоги або доставлянні особи, що постраждала, до медичної установи.

Допомога повинна бути надана всім особам, які постраждали від застосування сили (тим, що посягають, затримуються, стороннім особам), незалежно від того, правомірно чи неправомірно була застосована сила. Ненадання допомоги таким особам тягне за собою дисциплінарну або кримінальну відповідальність відповідно до ст. 112 КК України.

Разом з тим, надаючи допомогу особам, що посягали або затримуються, військовослужбовець повинен дотримуватися заходів безпеки з тим, щоб він зміг попередити раптовий напад з їхнього боку.

У всіх випадках застосування зброї, крім виконання вимог, викладених у п. 5 цієї статті (письмове повідомлення безпосереднього начальника), негайно в найкоротші строки має бути повідомлено про подію прокурору. Військовослужбовець, який застосував силу, не несе за свої дії відповідальності навіть при заподіянні громадянам шкоди, якщо він діяв відповідно до Закону.

Кримінальна відповідальність військовослужбовця настає у випадках, коли він:

- використовував фізичний вплив, спеціальні засоби, вогнепальну зброю для скоєння злочину (за відповідними статтями КК України);

- порушив вимоги Закону про необхідну оборону та крайню необхідність. Перевищення меж необхідної оборони вважається перевищенням повноважень щодо застосування сили.

Якщо дії військовослужбовця не підпадають під жодну статтю КК України, але при застосуванні фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї він порушив вимоги ст.. 12 - 15 Закону України «Про міліцію», то має бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Перевищення повноважень щодо застосування сили встановлюється під час службового розслідування.