Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Умови та механізм злочинного прояву. До умов, що визначили обставини вчинення злочину, сприяли йому
до умов, що визначили обставини вчинення злочину, сприяли йому. Відмінну позицію у цьому питанні займає І. М. Даньшин, який вважає, що криміногенна ситуація не належить ні до поняття «причини», ні до поняття «умови вчинення злочину», вона відіграє роль приводу для нього, як «зовнішнє спонукання до дії, як привід до нього», відрізняючи його від приводу, який створює сам винний та використовує для досягнення своєї мети1. На наш погляд, у такій трактовці змішано два різних підходи до розуміння значення конкретної життєвої ситуації: функціональний та детерміністичний. Дійсно, ситуація у ряді випадків може виконувати функцію приводу, створюючи або зумовлюючи його. Конкретна життєва ситуація може виконувати й інші функції: сприяння, застереження, перешкоди формуванню криміногенних властивостей особи, породжувати додатковий мотив, змінювати злочинний намір тощо. Проте у детермінаційному значенні вона як конкретний вияв соціального середовища не може бути нічим іншим, як умовою, що сприяла або перешкоджала розвитку криміногенної орієнтації та мотивації, формуванню мотиву і наміру вчинити злочин, реалізації рішення щодо останнього. Завершуючи розгляд конкретної життєвої ситуації у загальному кримінологічному плані та її ролі у формуванні криміногенної орієнтації та мотивації, слід наголосити на деяких положеннях. 1. Як і на інших етапах, в інші моменти життя людини життєва ситуація, в якій відбувається формування криміногенної орієнтації та мотивації, може бути нейтральною щодо мотивації взагалі, у тому числі тієї, що має криміногенний характер, а може мати певне мотиваційне значення. Загальною умовою останнього є значимість ситуації для людини, що визначається її підтримкою або супроти-вом провідним мотивам особистості та тим конкретним мотивам, які на часі формуються, тобто криміногенним мотивам. 2. Вплив ситуації на процес орієнтації та мотивації, як правило, мало залежить від того, виникла вона раптово чи конкретизувалася поступово. Міра впливу ситуації на орієнтацію та мотивацію більше залежить від багатьох інших обставин, серед яких можна виділити: а) характер та спрямованість мотивів, що формуються, 1 Кримінологія. Загальна та Особлива частини / За ред. І. М. Даньшина. — С 89.
305 Глава 7 Умови та механізм злочинного прояву
їх усвідомлення; б) особливості характеру та темпераменту особи, рівень культури, інтереси, індивідуальний досвід; в) зміст, способи та тяжкість злочинної діяльності, до якої веде мотивація; г) характер самої ситуації, її учасників, відносин між ними, її параметри стосовно території і часу; ґ) предмет злочинного прояву та ін. Тобто ситуація має бути конкретно значущою саме для формування криміногенної мотивації певної спрямованості, формування мотиву стосовно вчинення якогось конкретного злочину, у певний час, за певних умов. 3. Передзлочинна ситуація може істотно вплинути на криміногенну мотивацію здебільшого тоді, коли вона актуалізує, тобто «викликає до дії» мотиви, що раніше вже визначалися у людини, вона створює додаткові умови для їхнього остаточного формування і подальшої реалізації. Досвід показує, що ситуація у цей час майже не може бути випадковою. Особа, яка має суспільно небезпечну спрямованість, визначену як можливість злочинного способу задоволення своїх потреб, ніби шукає або використовує сприятливу ситуацію, в якій криміногенна мотивація остаточно конкретизується, мотив вчинення злочину опредмечується і стає можливим для реалізації. Тобто ситуація актуалізує мотив тим, що предмет його задоволення знаходиться у ній або залежить від неї. 4. Вплив конкретної життєвої ситуації на криміногенну орієнтацію та мотивацію часто визначається тим, що перша ніби пропонує особі спосіб реалізації мотиваційної тенденції (домінуючих мотивів її спрямованості). Злочинний прояв стає способом вирішення певної проблеми, яку нагадала або створила конкретна життєва ситуація. 5. Слід відзначити, що криміногенний вплив ситуації можливий лише стосовно особистості, яка «підготовлена» до нього системою своїх поглядів, ціннісних орієнтацій, провідних мотивів. Твердження про наявність ситуативних злочинців, злочинний прояв яких визначається ситуацією, є обґрунтованим лише щодо тих осіб, особистісні психологічні особливості яких обумовлюють її жорстку залежність від обставин ситуації, в яку вони потрапляють і в якій вони діють певним чином («раб ситуації»).
6. Не лише ситуація, а зовнішнє середовище в цілому може спричинити свій визначальний вплив, наразі криміногенний, якщо особа 306 основним чином сформована в антисуспільному та соціально небезпечному напрямі, коли криміногенний вплив середовища, у тому числі ситуації, лягає на підготовлений для нього ґрунт особистості. § 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення про вчинення злочину та реалізації злочинного наміру Після того, як процес криміногенної мотивації призводить до сформування певного мотиву та опредмечування його як мотиву вчинення конкретного злочину, особа визначає зміст необхідних для його реалізації дій. У цей час визначаються підготовчі і безпосередні дії, способи, засоби та форми їх вчинення. Оцінюється та окреслюється ситуація, що сприяла б досягненню поставленої мети і конкретного результату замисленого злочину. Визначаються перешкоди, які можуть виникнути на цьому шляху, та засоби їх усунення (нейтралізації) й інші питання, що мають обумовити рішення вчинити злочин та забезпечити планування його здійснення. Рішення і план вчинення злочину супроводять майже кожне з цих питань, і тому вони обґрунтовано виділені в окрему ланку механізму злочинного прояву. Рішення може бути обмисленим або необмисленим, розгорнутим або згорнутим. Воно може визрівати тривалий час або сформуватися за секунди. Вчинення злочину — це не рядовий акт навіть для досвідченого злочинця. Вчинити його без попереднього плану, навіть елементарного, неможливо. Прийняття рішення — це якісно новий етап та свідчення подальшого зростання суспільної небезпечності особи. На етапах формування антисуспільної спрямованості, її поглиблення у певній сфері суспільних відносин і навіть при визріванні криміногенної орієнтації та мотивації мова йде про деформації особистості загального характеру і переважно у вигляді тих чи інших роздумів, міркувань, думок. Стадія прийняття рішення — це перехід до дії, конкретної і реальної у своєму зовнішньому прояві. Рішення про вчинення злочину займає центральне місце у механізмі останнього. У ньому, з одного боку, ніби підбивається підсумок усього минулого негативного розвитку особистості, впливу на нього безлічі об'єктивних та суб'єктивних чинників, із другого — це 307 Глава 7 Умови та механізм злочинного прояву
проекція майбутнього злочину, його основних характеристик. Рішення свідчить про закінчення процесу визрівання причини злочину, це психологічна форма її відображення. У рішенні прогнозуються деякі більш загальні питання (ситуація вчинення, лінія поведінки при успішному її розвитку та при небажаних змінах, передбачення щодо реалізації результатів злочину, тактика дій у разі викриття). Разом із тим, рішення містить ряд конкретних елементів, які визначаються предметніше і не передбачають зміни в процесі вчинення. До них слід віднести об'єкт злочинного посягання, спосіб вчинення злочину, його місце та форму (групову чи індивідуальну), запасні варіанти дій на випадок, коли вчинення стане неможливим з причин, що не залежать від суб'єкта. Загалом, рішення про злочинний прояв із різною мірою усвідомлення змісту і розгорнутості інформації відображає все коло явищ, операцій, процедур, які безпосередньо стосуються злочинного акту, передусім його причину, умови, які йому сприяють, способи самовиправдання, напрями та засоби приховування слідів вчиненого. Таким чином, можна визначити, що рішення стосовно злочинного прояву — це інтелектуально-вольовий акт, який свідчить про готовність особи до вчинення злочину та певний план останнього.
Існує багато варіантів класифікації рішень про вчинення злочину, що дають змогу отримати різнобічне уявлення про нього. За характером дій, які передбачаються у рішенні, останнє може бути стверджувальним, що спрямовується на вчинення злочину, або за-перечувальним, коли від здійснення останнього відмовляються. За часом прийняття рішення можна поділити на попередні та такі, що супроводжують злочин, тобто приймаються або розгортаються в процесі його вчинення. Залежно від суб'єкта рішення поділяються на індивідуальні та групові, самостійні та несамостійні (конформні). У свою чергу останні за мотивом конформності можна диференціювати на нормативні (підкорення груповим нормам) та традиційні (автоматичне слідування певній традиції, ритуалу). Важливе кримінологічне значення щодо можливостей профілактики планованого злочину має поділ рішень на цільові (це здебільшого попередні) та ситуативні (безпосередня реакція на ситуацію). Безпосередня криміногенна ситуація часто є приводом 308 для прийняття ситуативного рішення про вчинення злочину. За даними досліджень 42 % навмисних вбивств та близько 34 % розбійних нападів мають ситуативний характер. Разом із тим, ситуативний злочин лише ззовні вважається таким, що обумовлений ситуацією. Насправді, щоб певним чином реагувати на сприятливу ситуацію, особа має бути підготовлена до цього. її спрямованість і комплекс буденної психології в цілому визначають реакцію на ту чи іншу ситуацію, в тому числі негативну, криміногенну. У тих самих ситуаціях емоційні або нестримані особи б'ються, розсудливі — домовляються, розводяться (зазвичай розумні прагнуть взагалі не потрапляти в подібні ситуації). Важливою у кримінології є диференціація рішень за критерієм усвідомленості. За цим критерієм рішення поділяють на: а) повністю усвідомлені; б) частково усвідомлені; в) не усвідомлені, коли рішення побудовано на емоції, вольових збудниках, без участі розуму. Залежно від моменту усвідомлення рішення поділяють на осмислено усвідомлене та інтуїтивне (процес опрацювання рішення не усвідомлюється). Серед рішень про навмисні вбивства інтуїтивні складають до ЗО %, про розбійні напади — 12 %. Вважається, що усвідомленим рішенням більшою мірою можна запобігти, чого не скажеш про інтуїтивні. Те саме можна констатувати у зв'язку з поділом рішень на безумовні та такі, що мають реалізуватися за певних умов. Останніми визначаються не лише можливість, а нерідко й заходи запобігання (недопущення) дії умови. За даними досліджень 35 % рішень про скоєння вбивств ставилися у залежність від поведінки потерпілих. Дві третини рішень про вчинення розбійних нападів ставилися у залежність від підшукання співучасників, можливості відвести від себе підозру у вчиненні.
Процес прийняття рішення про вчинення злочину можна поділити на три етапи: І етап — підготовчий — збір, переробка інформації про значущі елементи діяльності, що мають скласти елементи вчинення злочину; зміст останніх значною мірою визначається опредмеченим його мотивом, причому мотив з урахуванням інформації цього етапу може частково змінюватися. До цього етапу входить: — осмислення форми злочинного прояву (вчинок або діяльність, індивідуальна чи групова, чи потребує спеціальної організації); 309 Глава 7 Умови та механізм злочинного прояву
— розроблення варіантів прояву (значною мірою залежить від інтелектуальних можливостей, досвіду особи) та умов його здійснення; —визначення варіантів способу вчинення; —варіації ховання слідів, переховування засобів, знарядь, предметів злочинного прояву; — визначення умов, від яких залежить реалізація рішення. II етап — основний — розумовий аналіз та вибір одного з Рішення через імовірність прояву, несистемність складових елементів та здебільшого непрофесійність містять помилки. їхній обсяг та значущість різні. Можна згрупувати критерії рішення до декількох і навіть одного загального: оптимальність, здійсненність, менша небезпека викриття та більша результативність (щось подібне до визначення ефективності). III етап — контрольний — оцінка прийнятого рішення у процесі
За допомогою наведеного вище визначаються підстави зміни рішення. Такими мають бути визнані: 1) швидка зміна обстановки, ситуації, викликана зовнішніми причинами; 2) дія внутрішніх причин (страх, вагання, сумніви); цей момент винятково важливий для застосування запобіжного впливу з метою сприяння відмові від вчинення злочину; 310 3) виявлення помилок у рішенні (прорахунки, неповнота 4) слабка організація підготовки до вчинення злочину, що вияв Прийняття та реалізація рішення відбуваються не в ізольованому резервуарі, а у середовищі явищ, процесів, умов, які впливають на цей процес, у тому числі: а) на саму особу, її свідомість та спрямованість її особистості як б) на умови, за яких має відбуватися вчинення злочину (зміна в) на безпосередню ситуацію аж до можливої її зміни. За всіма трьома адресатами дії зовнішніх впливів має бути організований професійний вплив на особу з метою відмовити її від вчинення злочину. Саме із запобіжною метою вивчається процес прийняття рішення та обставини, які йому заважають, гальмують та припиняють його. Всі обставини впливу на прийняття та реалізацію рішення за змістом впливу поділяються на групи: а) ті, що прискорюють прийняття рішення та його реаліза б) ті, що гальмують прийняття та реалізацію рішення (страх, в) ті, що спрощують ставлення до значущості та небезпечності 311 Глава 7 Умови та механізм злочинного прояву
доведення до істерії, активізація психопатії, інших психічних аномалій, невропатій та ін. Окремо серед цих чинників слід назвати стан здоров'я, хронічне або гостре раптове захворювання, а також настрій, стрес, емоційне напруження; недостатність інформації; соціально-психологічний клімат, як погіршений, так і особливо поліпшений, що протистоїть (суперечить) попереднім намірам, які призвели до прийняття рішення про вчинення злочину. Особливе значення мають обставини (умови), що супроводжують здійснення рішення, сприяють йому або гальмують його. На думку вчених, які досліджували цей етап (період) механізму злочинної поведінки, супротив, гальмування рішення вчинити злочин, загалом, характеризують дефектність прийнятого рішення. Називають декілька типових ситуацій, коли проявляється така дефектність: а) швидкоплинність або виняткова складність ситуації; б) афективний, імпульсивний вчинок; в) здійснення примусу організаторів або інших активних учас г) наявність психічної аномалії, яка знижує можливість раціональ Афективність дій частіше зустрічається при вчиненні насильницьких злочинів, зокрема вбивств. Інші дослідження відзначають значний вплив співучасників, особливо на осіб, моральні та правові навички і спрямованість особистості яких загалом нестійкі. Безперечно, гальмує, веде до дефектності оцінювання ситуації її складність, швидкоплинність, що характерно для аварій, катастроф, гострих явищ природи, ситуації терористичного нападу, взяття у заручники. Механізм злочинного прояву ніби починається з останньої ланки: сприйняття та здійснення рішення. Проте це не так. У гострих ситуаціях більш виважено і розсудливо почувають себе особи з недеформованою свідомістю, зі стабільною та прийнятною суспільною спрямованістю. Вплив зовнішніх умов у взаємодії з внутрішнім ставленням до того, що діється, можуть призвести до відмови від реалізації замисленого. Тут також має місце протиставлення злочинним намірам запобіжних, профілактичних зусиль. 312 § 4. Потерпілий у механізмі злочинного прояву Створення криміногенної ситуації, що сприяє вчиненню злочину, часто залежить не лише від особи, яка його вчиняє, і зовнішніх умов, а й від поведінки потерпілого, його необережних, аморальних або протиправних дій. Тому для вивчення ролі конкретної життєвої ситуації вчинення злочину необхідна кримінологічна оцінка поведінки потерпілого. Потерпілий у багатьох випадках є одним з елементів передзло-чинної ситуації. Поряд з іншими її елементами потерпілий у процесі взаємодії з майбутнім злочинцем може сприяти виникненню в останнього мотиву вчиненння злочину, об'єктом якого буде саме потерпілий, а також прийняттю про це рішення і його реалізації. Ці обставини мають важливе значення для організації запобігання злочину через застережний вплив на потерпілого. У кожному випадку вчинення злочину і з'ясування його причинного комплексу необхідно встановити, через які саме вчинки потерпілого і в якому саме напрямі конкретна життєва ситуація впливала на злочинця, зокрема створювала сприятливі умови для його негативних вчинків. Серед ряду питань механізму злочинного прояву, пов'язаних із поведінкою потерпілого, найбільше кримінологічне значення має з'ясування: а) якостей особистості потерпілого, що робили його більш уразливим для злочинця; б) міри залежності від цих якостей процесу створення умов, спри в) ознак та властивостей потерпілого, які сприяли опредмечуван- Вчення про жертву злочину та роль потерпілого у формуванні та реалізації мотиву злочину стало предметно розроблятися порівняно нещодавно, з початку XX ст. При цьому здатність особи стати потерпілою (жертвою) злочину отримала назву віктимність (від лат. victima — жертва). Поряд із цим віктимність стала розглядатися і ширше — як здатність стати жертвою не лише злочину, а й 313 Глава 7 Умови та механізм злочинного прояву
інших соціальних (війна, голод) та природних явищ (землетрус, повінь тощо). У цьому контексті є підстави відзначити масову віктимізацію населення через недбалу, помилкову політику влади, а також про підвищення небезпеки його віктимності через занедбання та недооцінення кримінологічних засобів запобігання злочинним проявам. На відміну від загальносоціальної віктимності, слід виділяти безпосередньо пов'язану зі злочинним потерпанням кримінальну віктимність. Набуття властивості віктимності називається віктимізацією, а вчення про потерпілого (жертву) — віктимологією. У вітчизняній кримінології розроблення теоретичних засад віктимології пов'язане з іменами Л. В. Франка, Д. В. Ривма-на, В. І. Полубинського. Нині в Україні активним розробленням проблем віктимології плідно займається одеський професор В. О. Туляков, який захистив на цю тему докторську дисертацію та випустив солідну монографію «Віктимологія. Соціальні та кримінологічні проблеми» (2000). Дії потерпілого можуть по-різному впливати на мотивацію та рішення про вчинення злочину. Вони можуть стати підставою для зміни мотивації, обрання нової форми її опредмечування, нового способу вчинення злочину, зміни і постановки нових його цілей та конкретного результату, вжиття заходів для приховування слідів злочину. Якщо дії потерпілого у передзлочинній ситуації полегшують вчинення злочину, провокують злочинця тощо, створюється ситуація, яку називають віктимогенною, як різновид криміногенної. Залежно від поведінки потерпілого ситуація, яка передує вчиненню злочину, може бути трьох видів: 1) дії потерпілого провокують злочинний прояв особи, містять у собі привід для останнього (приміром, дії, що провокують до статевого акту); 2) дії потерпілого мають необережний характер, через що створюється ситуація, яка полегшує вчинення злочину (недбале зберігання майна, що стимулює посягання на нього); 3) дії потерпілого є правомірними та чинять супротив задоволенню потреби (бажання) особи, яка має злочинний намір, що викликає у неї стимул до подолання цього супротиву у злочинний 314 спосіб (наприклад, захист майна від спроби його знищити викликає мотив насильно подолати цей захист). Звичайно, у багатьох випадках вчинення злочину дії потерпілого, і правомірні, і протиправні, і аморальні, і необережні ніяк не впливають на мотив і здійснення злочинного прояву. Як правило, це злочини, вчинення яких меншою мірою або зовсім не залежать від ситуації, у тому числі від потерпілого. У кримінології, зокрема у віктимології, виділяють деякі категорії осіб з підвищеною криміногенністю. Остання риса може бути пов'язана з соціальними або іншими якостями цих осіб. Розрізняють віктимність винувату та невинувату. До першої групи (винуватої) відносять осіб, які зловживають спиртними напоями, проституток, осіб, схильних до авантюризму, або таких, які вирізняються нахабною, нестриманою поведінкою, чим ставлять себе у становище, що може провокувати вчинення щодо них злочину, частіше насильницького. Невинувата віктимність пов'язана, як правило, з деякими обставинами побуту або професіями (водій таксі, касир, інкасатор, дружина алкоголіка, сусід психічно хворого та ін.). Жертвами невинуватої віктимності нерідко стають особи, які з певної причини обтяжують дії винуватців, — злочин вчиняється як засіб позбутися цього ускладнення, тягаря (наприклад, стосовно осіб похилого віку, хворих, які знаходяться на утриманні, новонароджених, кредиторів тощо). Із багатьох форм віктимної поведінки криміногенну роль частіше відіграє провокація злочину (погроза, насильство, образа). За даними досліджень до 35 % вбивств і 20 % тілесних ушкоджень було спричинено провокуючими діями потерпілого. Наступною за поширеністю криміногенною формою дій потерпілого є його необережність, зокрема постановка себе у ситуацію, яка є сприятливою для злочинця. Зазначені форми поведінки потерпілих частіше мають місце при зґвалтуванні, зараженні венеричною хворобою, хуліганстві. Проте нерідко необережна або аморальна поведінка потерпілого виконує криміногенну роль і при вчиненні корисливих злочинів (шахрайство, хабарництво, грабіж). Злочинець і потерпілий — не єдині учасники злочину, ними є й інші люди — очевидці, причетні, родичі. Вони також нерідко чинять вплив на злочинця або потерпілого, у тому числі 315 Глава 7 Умови та механізм злочинного прояву
сприяють підвищенню віктимності останнього, або навіть самі стають потерпілими (поширення віктимності). Про роль потерпілого в механізмі вчинення окремих видів злочинів йтиметься у відповідних главах Розділу 2 Курсу. Всі обставини віктимного характеру мають уважно вивчатися не лише з метою визначення міри вини особи, що вчинила злочин, але й у кримінологічному значенні, тобто для організації віктимо-логічної профілактики. Серйозними та поки що досконало не-вирішеними проблемами залишаються соціальний, у тому числі запобіжний, захист потенційних потерпілих, особливо «невинуватих», що виконують суспільно необхідні, але ризиковані з погляду віктивності професійні види діяльності, а також відшкодування державою, у тому числі за рахунок злочинців, шкоди, що спричинена потерпілим через бездіяльність, формальне ставлення органу влади до запобігання перетворенню останніх на жертви злочинів. Треба визнати, що за традицією, яка тягнеться з радянських часів, фігурі потерпілого, захисту його прав та інтересів як одному з найважливіших завдань цивілізованої гуманістичної влади та її правоохороної системи, поки що в Україні, у тому числі її кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві, правозастосовчій та безпосередньо кримінологічній практиці, не приділяється належної уваги. Рекомендована література і. Дубовик О. Л. Принятие решения в механизме преступного поведения и индивидуальная профилактика преступлений. — М., 1977. 2. ИгошевК. Е. Типология личности преступника и мотивация преступно- го поведения. — Горький, 1974. 3. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1975. 4. Криминальная мотивация / Под. ред. В. Н. Кудрявцева. — М., 1986. 5. Закалюк А. П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. — М., 1986. 6. Зелинский А. Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведе- нии. — Харьков, 1986. 7. Курс кримінології. Загальна частина: Підруч.: У 2 кн. / За заг. ред. О. М. Джужи. - К., 2001. - Кн. 1. 8. Савченко А. В. Мотив і мотивація злочину. — К., 2002. 316 9. Антонян Ю. М. Криминология. Избранные лекции. - М., 2004. 10. Кримінологія. Загальна та Особлива частини / За ред. І. М. Даньши-на. - X., 2003. 11. Туляков В. О. Віктимологія. Соціальні та кримінологічні проблеми. - Одеса, 2000. 12. РивманД. В. Виктимологические факторы и профилактика преступ 13. Франк Л. В. Потерпевшие от преступления и проблемы советской 317
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-08-16; просмотров: 89; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.133.144.197 (0.086 с.) |