Умови та механізм злочинного прояву

 

вони «прищеплюються» і «вирощуються». Насправді, процес фор­мування криміногенної орієнтації та мотивації, як і будь-якої мо­тивації, — це двостороння взаємодія особи та середовища. Причо­му провідна роль у ньому належить особистості. Від того, якою мірою вона попередньо соціалізована, в якому напрямі та наскільки у неї розвинуті основні соціальні якості, передусім спрямованість та ставлення до головних умов життєдіяльності суспільства, і навіть за наявності антисуспільної спрямованості, залежно від сфери її виявлення, глибини, стійкості та міри суспільної небезпечності останньої, настільки підвладна особа криміногенному впливу середовища, включаючи подібний вплив різних соціальних груп. Ця залежність є ще одним доказом того, що причиною розвитку криміногенності і, врешті-решт, вчинення злочину є не взаємодія мікросередовища та особистості, а відповідні елементи свідомості та спрямованості останньої, які знаходять своє відображення у криміногенній і кримінальній мо­тивації та мотиві конкретного злочинного прояву.

Вплив соціального середовища на мотивацію, у тому числі на формування криміногенної орієнтації та мотивації, інколи пояс­нюють з позицій соціологічної теорії соціальних ролей. У понятті «соціальна роль» передбачаються певні вимоги і очікування стосовно поведінки людини у конкретній соціальній ситуації. До змісту соціальної ролі входять також уявлення людини, яка вико­нує певну роль, про те, як їй слід себе поводити у тій чи іншій си­туації. Інакше кажучи, у розумінні соціологів роль — це стійкий стереотип поведінки у певних соціальних ситуаціях, вона не стоїть за поведінкою, а сама є поведінкою. Для розуміння мотиваційного значення соціальної ролі виокремлюють дві основні сфери її прояву. Першу з них називають когнітивною, оскільки вона містить знання, розуміння соціальної ролі, другу — оціночною, що пов'язана з оцінкою ролі і позицією особи щодо її сприйняття. Існує твердженння, що кримінологічне значення, насамперед мотивуюче, можуть мати: певний стан когнітивної сфери (недо­статність або суперечливість інформації щодо соціальної ролі, умов та можливостей її виконання) і стан її оціночного компонен­та (співвідношення ролі з елементами особистості, її цінностями, спрямованістю, набутими у процесі соціалізації, результатом чого

300

може бути ідентифікація з роллю, її вимогами або відлучення від неї). На думку прихильників пояснення криміногенної мотивації з позиції теорії соціальних ролей, зазначена мотивація поро­джується у разі, коли особа не знає, не усвідомлює свою роль (здебільшого цим мотивуються необережні злочини), коли вона не знаходить правомірного виходу із суперечності ролей («рольо­вого конфлікту») та у разі відчуження від ролі. Останнє продукує злочинні прояви: як осмислені результати відчуження, так і емо­ційно-експресивного, агресивного характеру («рольовий бунт»). За цим механізмом може мотивуватися хуліганство, побутова жорстокість, агресивність стосовно тих, хто уособлює соціальну роль та ін.

Отже, з огляду на теорію ролей, злочин є результатом певного акту взаємодії соціальних відносин та зв'язків особи, які визнача­ються її соціальними ролями. Слід зазначити, що ідея прямого зве­дення особи до сукупності «ролей», запрограмованих їй у суспільних відносинах, піддається небезпідставній критиці у пси­хологів, дехто називає її навіть «жахливою» через намагання пов'язати особу із запрограмованою для неї поведінкою¹.

На формування криміногенної мотивації, крім різних форм та проявів способу життя, у тому числі різних соціальних груп та соціальний ролей, вплив справляють і деякі інші явища соціальної дійсності, які не охоплюються названими поняттями. До таких явищ належить, зокрема, конкретна життєва ситуація.

У криміналістиці, кримінальному праві та процесі утвердився підхід, згідно з яким конкретна життєва ситуація розглядається стосовно обставин та умов лише самого вчинення злочину та періоду, що безпосередньо передував йому. У кримінології існує думка, що вказаний підхід до визначення конкретної життєвої си­туації є вузьким. На відміну від нього, для кримінолога становить інтерес конкретна життєва ситуація, в якій у кожний період відбувалося формування антисуспільної спрямованості особис­тості, її поглиблення, набуття нею суспільно небезпечних ознак, криміногенної орієнтації та мотивації, перетворення останньої на кримінальну та, зрештою, у мотив вчинення злочину. Характерис-

¹ Леонтьев А. Н. Зазнач, праця. — С 170-171.

301

Глава 7

Умови та механізм злочинного прояву

 

тика суспільного середовища, за умов та під впливом якого відбу­валися ці процеси, не дає відповіді на питання, в якій саме ситу­ації, за яких конкретних обставин вони здійснювалися та яким чином обставини впливали на розвиток криміногенних рис особи. Відомо багато прикладів, коли в одному й тому самому середо­вищі, скажімо сім'ї, виробничому колективі, групі дозвілля тощо, вплив криміногенного характеру та його джерело суттєво зміню­валися залежно від конкретних обставин часу, умов здійснення, наявності та активності джерел антикриміногенного змісту і бага­тьох інших обставин, що іменуються ситуацією. Тому інтерес кримінології до вивчення та врахування впливу конкретної життєвої ситуації на названі вище процеси розвитку криміноген­них рис особи та середовища цілком виправданий. Підхід до роз­гляду конкретної життєвої ситуації здійснення всіх зазначених процесів називають широким на відміну від вузького. У широкому значенні поняття конкретної життєвої ситуації охоплює конкретні життєві обставини на всіх етапах формування особистості, набут­тя нею певної спрямованості, у тому числі антисуспільної, виділенні мотиваційних орієнтацій, тенденцій та відповідних діяльнісних проявів. Очевидно, можна виділити конкретну життєву ситуацію, в якій за її участю відбувається формування криміногенної орієнтації та мотивації, кримінальної мотивації та прийняття рішення про вчинення злочину. Окремий зміст і зна­чення має конкретна ситуація реалізації цього рішення, тобто си­туація безпосереднього вчинення злочину. В усіх цих моментах конкретна ситуація, її складові, взаємодія між ними, сприйняття їх особою є різними, залежними від набору та стану обставин, умов, які її визначають в якомусь конкретному місці, у конкретний час. Загальне розуміння ситуації як «обставин життя людини» без кон­кретизації цих обставин і їх ролі не відбиває її сутнісного змісту і наближає до ототожнення з поняттям способу життя.

Виходячи з різного розуміння конкретної життєвої ситуації (широкого та вузького), недоречно об'єднувати одним змістом дозлочинну ситуацію формування криміногенної орієнтації та мотивації і більш пізню ситуацію формування та реалізації конкретного опредмеченого мотиву, тобто ситуацію вчинення злочину.

302

Далі розглянемо характеристику та роль конкретної ситуації на стадії формування криміногенної орієнтації та мотивації, але поч­немо розгляд із положень, що є загальними і для інших стадій ме­ханізму злочинного прояву, де виявляється роль конкретної життєвої ситуації.

Перш за все, слід звернути увагу на те, що конкретна життєва ситуація має об'єктивний зміст, який визначається реальними умовами, подіями, і суб'єктивне уявлення, що складається про неї в осіб, причетних до цієї ситуації, а передусім в особи, вплив на фор­мування якої визначається. Між об'єктивною та суб'єктивною характеристиками ситуації нерідко виникають розбіжності, і досить суттєві, що залежать: від поінформованості особи стосовно ситуації, її поглядів, досвіду, моральних оцінок, індивідуальних властивостей сприйняття, а також від складності ситуації, реаль­них можливостей розібратися у ній тощо.

Досвід свідчить, що життєва ситуація, як правило, не може бу­ти однозначною. Майже у кожному випадку є обставини, умови, що сприяють впливу негативного середовища. Водночас інші об­ставини середовища суперечать йому або навіть гальмують його.

Ставлення особи до різних впливів ситуації залежить від бага­тьох умов. Вважається, що вирішальне значення при цьому мають її моральні якості, домінуюча спрямованість особистості, досвід перебування у різних ситуаціях. Серед різних за характером си­туацій виділяють криміногенну ситуацію, яка сприяє формуванню тих якостей особи, передусім її особистості, що можуть стати безпосередньою причиною вчинення злочину, «продукувати» його. Виділяють навіть «провокуючу» ситуацію, яка містить обставини, що можуть значно актуалізувати мотив і намір вчинення злочину. Разом з тим слід застерегти від широкого застосування оцінки ситуації у ролі криміногенної, розуміти, що будь-яка ситуація, можливо за винятком імпульсивного злочину, не може сама «породити» злочин. Вирішальна роль у відносинах особи і ситуації, як і з соціальним середовищем у цілому, у визначенні характеру поведінки належить особі. Середовище і ситуація мають у цьому разі підпорядковане значення, яке може ускладнювати завдання особи щодо сприйняття їх впливів та ситуації загалом. Роль та вплив ситуації у реалізації наміру вчинити злочин значно підви-

303

Глава 7

щується за участі потерпілого, але про це йтиметься у наступному параграфі.

За характером впливу на особу, як у період формування її криміногенних якостей, так і за реалізації останніх у вигляді наміру та рішення вчинити злочин, конкретну життєву ситуацію звичайно поділяють на такі різновиди:

— сприяюча, яка містить умови, що полегшують формування криміногенної орієнтації та мотивації, мотиву вчинення злочину, а далі — реалізацію злочинного наміру;

— проблемна, що перешкоджає (утруднює) формування та роз­виток криміногенних якостей особи, ставить перед нею завдання стосовно долання цих перешкод, затрачування додаткових зусиль, пошуку та використання відповідних засобів тощо.

— конфліктна, в якій стикаються різні за інтересами та спряму­ванням впливи, що нерідко тягнуть за собою конфлікт між ними, вимагають від особи більшої розважливості та проникнення у при­чини конфлікту.

С. А. Тарарухін виділяє, крім названих життєвих ситуацій, ще такі: мотиваційно-байдужу, що впливає на зміну мотиваційно-зна­чущих впливів середовища; мотивуючу, яка сприяє таким впли­вам, а також поділяє конфліктну ситуацію на 5 різновидів залеж­но від причин конфліктів¹.

Існують й інші варіанти класифікації конкретної життєвої си­туації. За джерелами, що впливають на її створення їх поділяють на пов'язані:

— з особою, на яку чиниться вплив середовища під час її форму­
вання у криміногенному напрямі та в процесі реалізації нею моти­
ву і наміру вчинити злочин;

— із середовищем, включаючи його окремі елементи впливу, в тому числі з об'єктом, що впливає на опредмечування мотиву;

— з обома сторонами (особою та елементами середовища) (цю ситуацію називають змішаною).

Має бути визначено кримінологічне значення конкретної життєвої ситуації. У кримінології останню, як правило, відносять

¹ Курс кримінології: Підруч.: У 2 кн. / За заг. ред. О. М. Джужи. — Кн. 1: Загальна части­на. - С 117.

304