Умови та механізм злочинного прояву. критичні зауваження щодо неправильного розуміння цього проце­су

 

критичні зауваження щодо неправильного розуміння цього проце­су, у тому числі через неточне використання термінології теорії де­термінації, детально викладені у главі 5. Проте, у зв'язку з тим, що окремими кримінологами визначення причин конкретного злочи­ну пов'язується із «проникненням» до механізму злочинного вчинку, вважаємо за доцільне повернутися до цього питання у цій главі та розглянути його у ракурсі цього механізму.

Чим обумовлені, на наш погляд, звертання до механізму злочинного прояву прихильників бачення безпосередньою причи­ною вчинення злочину взаємодії середовищних та особистісних елементів процесу його детермінації? По-перше, тим, що цей механізм дійсно розкриває зв'язки та взаємодію згаданих елемен­тів у процесі формування криміногенних мотивів та рішення вчинити злочин, його реалізації. По-друге, очевидно, бажанням окреслити свою позицію у цьому питанні згідно з тим, як її обґрун­товували та визначали провідні вітчизняні кримінологи, «сперти­ся» на їх авторитет. По-третє, вільним ставленням до теорій детермінації та спричинення суспільних явищ і феноменів, пере­дусім до термінології цих теорій, зокрема до понять «причина», «умова», «спричинення», «обумовленім» тощо.

Розглянемо ці міркування по порядку.

1. Слід розуміти, що у механізмі злочинного прояву зв'язки та взаємодія зовнішніх і внутрішніх чинників його детермінації роз­глядаються не у гнесеологічно-казуальному аспекті, а у структур­но-процедурному. Тобто розгляд механізму злочинного прояву має відповідати не на питання: чому, якого змісту та з яких саме джерел виникає антисуспільна спрямованість, криміногенна мотивація та, зрештою, мотив певного змісту і рішення вчинити злочин. Він (механізм) має розкрити процес (порядок) їх виник­нення, формування та реалізацію, «технологію» останнього. Інши­ми словами, механізм злочинного прояву дає уявлення не про те, чому, з якої причини та за яких умов вчиняється злочин, а яким чином, у якому порядку відбувається цей процес. Першою та найбільш визначальною ланкою щодо розуміння взаємодії зовнішніх та внутрішніх чинників є психологічний механізм інтеріоризації, у процесі та в результаті якого «зовнішні за своєю формою процеси із зовнішніми речовими предметами перетворю-

280

ються у процеси, що відбуваються у сфері розуму, свідомості, при цьому вони піддаються специфічній трансформації — узагальню­ються, вербалізуються, скорочуються та, головне, стають здатни­ми для подальшого розвитку»¹. Тому не варто у механізмі злочин­ного вчинку шукати та визначати причину вчинення останнього. На це відповідає теорія детермінації та вивчення практики її реалізації.

2. Далі щодо дотримання у цьому питанні позиції видатних ав­торитетів у кримінології. У разі розгляду питання про причини конкретного злочинного прояву, у тому числі у контексті їх зв'яз­ку та обґрунтування у механізмі цього прояву, часто посилаються на В. М. Кудрявцева, який перший у вітчизняній кримінології роз­глянув структуру та спричинення індивідуальної злочинної по­ведінки (у нашому контексті — злочинного прояву). Він писав, що до цього акту ведуть дві лінії взаємодіючих причинних зв'язків:

а) особливості особи суб'єкта;

б) конкретна життєва ситуація, в якій він знаходиться.

При цьому звично відмічається, що ці дві лінії зв'язків вплива­ють на злочинне діяння у тісній взаємодії та в кожному випадку їх значення у детермінації неоднакове щодо вирішальності тої чи іншої лінії впливу².

Розглянемо уважно цю конструкцію, у тому числі терміно­логічне визначення елементів, що її утворюють. Відмітимо, у пер­шу чергу, що йдеться не про причини індивідуального злочинного прояву, а про дві лінії «причинних зв'язків», у яких, як відомо, без­посередньою причиною вчинку є лише причина останньої ланки спричинення, а не причини всіх інших, більш віддалених ланок де­терміністичного зв'язку. Зазначимо далі, що загальні лінії причин­них зв'язків «ведуть» до вчинення злочину, але не вказано з якою функціональною роллю, зокрема не наведено, що вони виконують роль його причин. Наступне, що слід відмітити: у цьому процесі відбувається взаємодія зазначених ліній, яка «впливає» на злочинне діяння, а не обумовлює, а тим більше спричинює його. І останнє: значення цих ліній, у тому числі їх визначальна роль у

¹         Леонтьев А, Н. Деятельность. Сознание. Личность. — С. 95.

²         Кудрявцев В. Н. Причинность в криминологии (О структуре индивидуального преступно­
го поведения). - М., 1968. - С. 16.

281

Глава 7