Теорія запобігання злочинності. 4. Серед форм обмеження права на вільний розвиток особи по­ряд із заходами

 

4. Серед форм обмеження права на вільний розвиток особи по­ряд із заходами відповідальності (кримінальної або адміністратив­ної) немає підстав виключати і засоби запобігання цим діяль-нісним порушенням, у тому числі у формі індивідуального кримі­нологічного запобігання.

5. Правовою підставою діяльності щодо індивідуального запо­бігання злочину може бути лише правопорушення (дія або бездіяльність) тієї особи, стосовно якої визнається доцільним і потрібним здійснення такої індивідуально-запобіжної діяльності. За такого предметно-діяльнісного правового визначення підстав запобігання злочинам, включаючи його індивідуальне спрямуван­ня, воно не суперечить Конституції України, а має принципову конституційну підставність.

6. Діяльність щодо запобігання злочинності має здійснюватися з дотриманням визначених Конституцією України прав і свобод людини і громадянина.

Наступною після Конституції України ланкою у системі право­вого регулювання діяльності щодо запобігання злочинності є кон­ституційні закони та кодифіковані законодавчі акти. Запобіжну функцію перших слід предметно розглядати одночасно з їх прийняттям. На жаль, деякі з них ще не прийняті. Коротко розгля­немо правозабезпечуючу функцію кодифікованих актів щодо запобігання злочинам.

Передусім відзначимо роль Кримінального кодексу України та взагалі кримінального права у регулюванні запобігання злочин­ності. У ньому окреслено коло діянь, вчинення яких заборонено під загрозою кримінальної відповідальності, що має загальнопре-вентивне значення. Нормами кримінального закону про систему покарань, порядок та умови їх призначення, звільнення від пока­рання тощо встановлюється певний правовий режим для засудже­них, а також звільнених від кримінальної відповідальності та по­карання, що має значення для запобігання з їхнього боку рециди­ву. Безпосереднє запобіжне значення мають визначені для цих осіб правообмеження, спеціальні правила та обов'язки, нагляд та кон­троль за ними правоохоронних органів та громадськості. Юридич­не обґрунтування для застосування заходів індивідуального за­побігання рецидиву злочинів створює кримінально-правовий

340

інститут судимості. Низка норм кримінального законодавства пе­редбачає конкретні правові засоби впливу на криміногенні обста­вини. Це, зокрема, заохочувальні норми, добровільна відмова від вчинення злочину, норми, що стимулюють поведінку, яка створює перешкоди вчиненню злочинів (про необхідну оборону, затриман­ня злочинця), передбачають застосування примусових заходів ме­дичного характеру до алкоголіків та наркоманів, норми, спрямо­вані на усунення наслідків вчинених злочинів (відшкодування шкоди) тощо. Системний аналіз кримінально-правових засобів за­побігання злочинності, їхню класифікацію та визначення ме­ханізмів запобіжного впливу порівняно нещодавно здійснив під керівництвом професора В. О. Тулякова молодий одеський вчений М. Г. Сорочинський¹.

Норми Кримінально-виконавчого кодексу України, прийнято­го у 2003 p., визначають правові засади запобігання рецидиву засо­бами виконання покарання. Це норми, що регламентують запобіжно-виховний процес в установах виконання покарання, підстави і порядок звільнення з цих установ, трудове та побутове влаштування звільнених, цілі, підстави та порядок нагляду за умовно-достроково звільненими, адміністративний нагляд за осо­бами деяких категорій, які звільнені з установ виконання покаран­ня та ін.

Нині начасі завершення розгляду у Верховній Раді України нового Кримінально-процесуального кодексу України. Слід звер­нути увагу на запобіжне значення низки узгоджених парламента­рями його норм. Насамперед кримінально-процесуальне законо­давство ставить завдання запобігання злочинності перед усім кримінальним процесом та судочинством. Встановлена низка конкретних процесуальних заходів запобіжного характеру, у тому числі обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора виявляти причини й умови вчинення злочинів. Виявлення останніх включе­но до кола питань, які підлягають доказуванню, наявність таких доказів повинен перевіряти прокурор при затвердженні обвину­вального висновку. Зазначені учасники процесу та суд мають

¹ Сорочинський М. Г. Попередження злочинності засобами кримінального права: Авторсф. дис.... канд. юрид. наук. — Одесса, 2004. — С. 6-10.

341

Глава 8

Теорія запобігання злочинності

 

реагувати процесуальними документами (поданням, окремою ухвалою, постановою) на виявлені причини й умови вчинення злочину та ставити у цих документах вимогу перед керівниками відповідних підприємств, установ, організацій про вжиття заходів щодо усунення цих причин і умов. Кримінально-процесуальне законодавство містить норми, які у сукупності з нормами матеріального права регламентують підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності та покарання через зміну обстановки, каяття у вчиненні злочину, у зв'язку з прими­ренням із потерпілим, застосуванням до неповнолітнього приму­сових заходів виховання та ін. Усі зазначені та інші норми кримінально-процесуального закону та практика їхнього застосу­вання мають запобіжне значення.

Про роль у правовому регулюванні запобігання злочинності Кодексу про адміністративні правопорушення вже зазначалося.

Багатогранність та різноманітність на різних рівнях і напрямах запобіжної діяльності обумовлюють те, що правову основу її здійснення створюють не лише кодифіковані акти, норми яких безпосередньо спрямовані на протидію злочинності. Низка норм, що мають запобіжне значення, міститься у цивільному законо­давстві. Наприклад, обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами. Те саме можна сказати про норми сімейного законодавства щодо підстав і порядку позбавлення батьківських прав, ряд норм трудо­вого, бюджетного, земельного, господарського законодавства.

Наступною ланкою системи правового забезпечення діяльності щодо запобігання злочинності вважаються акти законодавства, що комплексно регулюють статус, завдання, функції, повнова­ження, обов'язки і права правоохоронних органів, для яких запобігання злочинності є одним із головних завдань. До них, як правило, відносять закони України «Про прокуратуру» від 05.01.1991 р., «Про міліцію» від 20.12.1990 р., «Про Службу безпе­ки України» від 25.03.1992 р., «Про державну прикордонну служ­бу України» від 03.04.2003 р., «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. Подібну роль виконує Положення «Про Державний департамент з питань виконання покарань», затвер­джене Указом Президента України від 31.07.1998 р. Слід відзначи-

342

ти, що у вказаних, так би мовити «статусних», актах законодавст­ва завдання та обов'язки відповідних державних органів, установ та служб (за винятком, можливо, Закону України «Про міліцію») щодо запобігання злочинності викладено, як правило, схематично, у загальній формі, предметно не регламентовані повноваження, правові засоби, форми здійснення запобіжної діяльності. Такий підхід не сприяє її належному здійсненню. У Законі України «Про прокуратуру» запобігання порушенням закону як вид діяльності органів прокуратури не передбачено, а термін «запобігання» навіть не зазначається. В Україні прийнято декілька законів з окремих напрямів запобігання злочинності. Такими є закони України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» (від 01.12.1994 р.), «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи у справах непо­внолітніх (від 24.01.1995 р.), «Про попередження насильства в сім'ї» (від 15.11.2001 р.) та ін. Характеристика норм цих актів законодавства щодо запобігання злочинності буде наведена у відповідних главах Курсу, де розглядатиметься діяльність щодо запобігання окремих видів злочинів.

До системи правового забезпечення запобігання злочинності належать також акти законодавства, що регулюють діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також нормативно-правові акти цих органів. Вони покликані створити правову основу регламен­тації запобіжної діяльності, організації, порядку, форм та засобів її здійснення в усіх ланках апарату управління державного та місце­вого рівнів. Однак і ці акти здебільшого лише у загальній формі визначають вказані питання.

Окремо слід зупинитися на питанні про необхідність спеціаль­ного законодавчого акта, який би комплексно регулював діяль­ність щодо запобігання злочинності. Потреба у ньому додатково обумолюється тим, що у «статусних» та галузевих актах законо­давства обов'язки, права, правові засоби запобігання злочинів предметно не регламентивно. Пропозиції щодо прийняття такого акта вносилися ще у 70-ті роки XX ст. За радянських часів у 80-х роках велася робота з розроблення проекту союзних Основ зако­нодавства щодо запобігання (або профілактики) злочинності.

343

Глава 8