Умови та механізм злочинного прояву. Нього. Формування криміногенної, А згодом і кримінальної моти­вації є результатом

 

нього. Формування криміногенної, а згодом і кримінальної моти­вації є результатом поглиблення антисуспільної спрямованості, набуттям нею більшої виразності, інтенсивності, стійкості, голо­вне — суспільної небезпечності. Остання, як зазначалося, визна­чається антисуспільним ставленням до головних умов життєдіяльності суспільства, тобто суспільно небезпечними проявами, формуванням мотивів їх злочинного вчинення. Якщо звернутися до типології особистості, то формування криміноген­ної мотивації відповідає і є ознакою особистості суспільно небез­печного типу, зокрема її передкримінального різновиду, коли по­ведінка ще не є злочинною, але досить ймовірною є її перетворен­ня (через реалізацію криміногенної мотивації у кримінальну) у злочинну. Ось чому слід відрізняти умови негативного формуван­ня антисуспільної спрямованості особистості, умови формування криміногенної орієнтації та мотивації, умови перетворення остан­ньої у кримінальну — не змішувати їх.

Потрібно також наголосити на тому, що кримінальна мотивація може бути різною або навіть зовсім відсутньою у різних видів злочинів. Із кримінального права відомо, що різні за формою вини злочини (з прямим і опосередкованим умислом, відмінними вида­ми необережності) розрізняють за різними мотивами їх вчинення. Кримінологічні дослідження свідчать, що останні мають різну ступінь сформованості, тобто виразності, інтенсивності, стійкості, різну міру їх усвідомлення особою та міру впливу, який мотиви справляють на неї щодо бажання до їх реалізації. Ці особистісні елементи процесу формування мотиву вчинення конкретного зло­чину разом із суспільною значущістю обраного для цього предме­та і способу задоволення мотиву визначають його суспільну небез­печність, ймовірність набуття мотивацією саме кримінального характеру. Повною мірою кримінальною є мотивація, що продукує вчинення навмисних злочинів (і з прямим, і з опосередкованим умислом). У необережних злочинів кримінальна мотивація є звуженою (не бажав суспільно небезпечних наслідків, але свідомо їх допускав або мав допускати). Майже цілком відсутня криміно­генна мотивація, як і усвідомлений мотив вчинення, в імпульсив­них злочинів, коли поведінка під впливом різних обставин (алко­гольне, наркотичне сп'яніння, сильне душевне хвилювання або

292

інший гострий емоційний розлад, психічні аномалії у межах осуд­ності та ін.) виходить з-під контролю людини, її свідомості.

Ще 20 років тому автор Курсу звернув увагу на те, що окремі мотиви часто не усвідомлюються і спричиняють свій вплив на діяння ніби автоматично¹. У ті ж роки більш поглиблено пробле­мою неусвідомленого у злочинних проявах займався А. Ф. Зелін-ський². Нині проблемою неусвідомленого у кримінології загалом та неусвідомленого мотивацією зокрема плідно займається визнач­ний російський кримінолог Ю. М. Антонян. Він виділив та описав 4 групи неусвідомлених мотивів: захисту від реальних або уявних небезпек; утвердження та самоутвердження; ігрові мотиви; подо­лання тривожності та страху, що пов'язано із захистом³. Згадані пошуки безспірно є цікавими. Хотілося б лише звернути увагу на реальну складність конкретного визначення проявів неусвідомле­ного, у тому числі неусвідомленої мотивації, а також небезпеку віднесення до неусвідомленого того, що на цей час через недоско­налість методики та техніки вивчення процесів у сфері свідомості, є невизначеним (нез'ясованим).

Крім наведеної диференціації криміногенної та кримінальної мотивації запропоновані інші її підстави, що пов'язані, як правило, з мотивами, які формуються у процесі мотивації, і фактично визначають класифікацію мотивів, а не мотивації. Підстави такої диференціації здебільшого пов'язані зі змістом мотивів або суспільною сферою, де вони формуються і реалізуються. З цих підстав пропоновано поділити мотиви на 3 групи: 1) суспільні та особисті (особистісні); 2) політичні, корисливі, насильницько-егоїстичні, анархістсько-індивідуалістичні, легковажно-безвідпо­відальні, лякливо-малодушні; 3) ідейні, матеріальної заінтересова­ності, яка включає корисливі, у тому числі з деформованими матеріальними потребами; мотиви обумовлені міжособовим спілкуванням, серед яких виділяють особисту неприязнь, самоут­вердження, егоцентризм, зневажливе ставлення до інших людей,

¹ Закаток А. ТІ. Зазнач, праця. — С 34.

² Зелинский А. Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. — Харьков,
1986. - С. 89.

³ Аитоняп Ю. М. Зазнач, праця. — С. 109-114.

293

Глава 7

Умови та механізм злочинного прояву

 

суспільну байдужість, пасивність тощо. Слід зазначити, що загаль­но визнаної змістовної класифікації мотивів, а відповідно і моти­вації, не існує. Та й навряд чи вона можлива з огляду на: по-перше, фактично індивідуальний характер мотивів, по-друге, мотиви, як правило, вивчаються за розглянутими судом кримінальними спра­вами, де міститься інформація, нерідко суб'єктивна, щодо мотиву вчинення злочину, а не стосовно мотиву, яким він формувався у процесі криміногенної мотивації.

Далі перейдемо до розгляду обумовлюючих впливів, які чинять на формування криміногенної орієнтації та мотивації різні явища соціальної дійсності та особистого життя. Серед останніх виділя­ють, насамперед, умови та впливи способу життя.

Коли йдеться про вплив способу життя, розділяють вплив спо­собу життя суспільства загалом, його значних соціальних спільностей, невеликих груп (мікросередовища), окремих індиві­дів. Спосіб життя суспільства загалом може здійснювати вплив на формування криміногенної орієнтації та мотивації безпосередньо або опосередковано через спосіб життя виокремлених у ньому соціальних груп. Прикладом безпосереднього впливу суспільства загалом на формування криміногенної орієнтації, а інколи й моти­вації, може бути інформація, особливо по телебаченню. У нама­ганні залучити якомога більше глядачів до перегляду рекламної інформації, що дає прибуток телекомпаніям, вона здебільшого супроводить телефільми, різні телешоу, програми, що відкрито пропагують бездуховність, насильство, легковажне ставлення до цінності та можливості позбавлення життя, культ сили, нехтуван­ня будь-якими етичними вимогами, а іноді й безпосередньо зло­чинну субкультуру. Слід пам'ятати, що спосіб та умови жит­тєдіяльності у суспільстві унормовані соціальними, моральними та правовими нормами. Особа у суспільстві включається до систе­ми цих норм, визначає основні провідні мотиви своєї поведінки. Нехтування цими нормами, щоденна популяризація їх порушення згубно впливають на нестійку особу, передусім на дітей та молодь, сприяють їх орієнтації щодо можливості реалізації своїх потреб у будь-який спосіб, включаючи злочинний. Провідні мотиви спосо­бу життя, як правило, не мають суспільно небезпечного, а тим більше криміногенного змісту. Візьмемо для прикладу мотив

294

забезпечення матеріального достатку собі та своїй родині. У цьому мотиві немає нічого антисуспільного та криміногенного. А от викривлене уявлення про матеріальний добробут, його гіпертро-фовані розміри, якість, потреби, особливо про способи та засоби його забезпечення за будь-яку ціну — прямий шлях до формуван­ня криміногенної орієнтації щодо можливості кримінальних засобів, а далі й кримінальної мотивації конкретного злочину. Нехтування існуючими у суспільстві унормованими способами і засобами забезпечення матеріального достатку нерідко призво­дить до формування криміногенного мотиву заволодіння чужим майном, знищення останнього, вчинення насильства над особою-власником цього майна з метою отримання його у власність або володіння. Усі зазначені та інші криміногенні мотиви формуються під впливом певних умов способу життя. Ці умови потрібно виявляти та визначати у процесі розслідування кримінальних справ, організовувати та забезпечувати запобіжний профілактич­ний вплив щодо них.

Вплив умов, пов'язаних із способом життя соціальної групи, на формування криміногенної орієнтації та мотивації можна роз­глянути на прикладі сім'ї, яка, як відомо, є сильним джерелом соціального розвитку та виховання особи загалом.

Умовами, що безпосередньо впливають на криміногенну орієнтацію та мотивацію, можна називати:

— приклади злочинної або подібної до неї правопорушної по­ведінки: крадіжки, побутове хуліганство, побої, насильство, у тому числі щодо сусідів, сторонніх осіб та інші, які нерідко поєднуються із залученням до такої поведінки інших членів сім'ї;

— приклади звичок антисуспільної спрямованості (пияцтва, наркоманії, аморальності у статевих відносинах, ухилення від ви­конання встановлених у суспільстві норм, порядку);

— байдуже ставлення до злочинних проявів членів сім'ї, особ­ливо їх «вигороджування», спроби допомогти уникнути відпо­відальності, обманути потерпілих, працівників правоохоронних органів, а також користування продуктами, речами, іншими предметами, здобутими злочинним шляхом;

— конфліктність, напруга, озлобленість у стосунках між члена­ми сім'ї, скандали, загалом атмосфера, якої хочеться позбутися

295

Глава 7

Умови та механізм злочинного прояву

 

будь-яким шляхом, у тому числі через злочинне заволодіння кош­тами, майном, що надають можливість покинути сім'ю, позбутися залежності від неї.

Аналогічні умови сприяння формуванню криміногенної орієн­тації та мотивації мають місце і в інших соціальних групах побу­тового, дозвільного середовища. Ці умови реалізуються через вчинки, поведінку окремих осіб цього середовища, особливо впли­вових, «бувалих», неформальних авторитетів, які часто виокрем­люються з раніше засуджених. Сильний криміногенний вплив чинять факти примирливого ставлення до таких осіб, ласування перед ними, підтримки «традицій», що зазвичай панують у злочинному середовищі: підкорення фізично слабкого сильному, знущання над молодшим, «новачком», ворожнеча до «чужих», вживання «блатного» жаргону, нецензурної лайки, татуювання. Спілкування з такими особами, слідування їх звичкам та тра­диціям нерідко створює ситуацію, що значно прискорює криміно­генну орієнтацію і мотивацію, формування мотиву конкретного злочину. Прикладом такої ситуації є необхідність здобуття грошей для пригощання «своєї» компанії, її впливових осіб, повернення боргу, зокрема від гри у карти, у більярд, «на інтерес», для влад-нання конфлікту з іншими особами через негідну поведінку на вулиці, в громадських місцях та ін.

Згадані умови формування криміногенної орієнтації та моти­вації можуть мати місце у виробничому, навчальному колективі, де працює або навчається особа. Найбільш негативне, часто криміно­генне значення, має відсутність належного соціального контролю і реагування щодо антисуспільних, зокрема злочинних та перед-кримінальних проявів, особливо, якщо їх вчиняє особа, яка займає авторитетне становище: бригадир, майстер, керівник дільниці, цеху або викладач у навчальному закладі. Безпосереднім поштовхом до злочину є поширена у нинішньому українському суспільстві прак­тика вирішення виробничих, соціальних питань, отримання оцінки у навчальному закладі тощо через систему поборів, підкупу, пода­рунків — «сувенірів» та нереагування на ці факти, а фактично підтримання їх у буденних побутових відносинах.

Слід відзначити, що в останнє десятиріччя на фоні загального зниження інтересу держави та її владних представників до мо-

296

рально-етичних оцінок, демонстративно-корисливих проявів, без­пардонного нехтування правилами та нормами, зокрема, щодо сплати податків, отримання урядових гарантій, пільгових кредитів, проведення приватизаційних конкурсів, розпорядження акціями інших власників тощо, виокремлюються деякі загальні тенденції у криміногенно- та кримінально-мотиваційній сферах: значно знизилася питома вага «імпульсивності», випадковості, спонтанності у мотивації злочинних проявів. На зміну їй прийшла здебільшого добре продумана, спланована, організована злочинна діяльність. Корисливо-насильницькі прояви, у тому числі такі не­безпечні, як вбивства, бандитизм, вимагання, як правило, змінили свою мотивацію з особистісної на сторонню, замовлену в інтересах крупного бізнесу, посадовців, які поєднують бізнес, часто замаско­ваний, із виконанням владних, управлінських обов'язків, функцій держави, повноважень державних службовців. Зрозуміло, що зазначені трансформації мотивації та самої злочинної діяльності забезпечуються іншими новими умовами. Передусім прикриттям, так званим «кришуванням», яке створюють для злочинців у бізнесі правоохоронні та інші владні структури, та яке ґрунтується на корупційних зв'язках і відносинах. Останні виявляються у формі залучення можновладців до розподілу акцій, прибутку, а підприємців, — до покриття витрат на забезпечуючі «охоронні» за­ходи, а також до збору «данини» для відверто кримінальних структур. Ці нові умови, зв'язки потрібно постійно вивчати, вияв­ляти та припиняти у процесі практичної діяльності, що становить важливу передумову протидії сучасній злочинності. Невипадково, однією з основних вимог «помаранчевої революції» до нової влади було роз'єднання, відділення влади від бізнесу, тим більше непро­зорого та позаконкурентного. На жаль, протягом тривалого часу ця вимога фактично не реалізується. Про необхідні конкретні шляхи у цьому напрямі докладніше йтиметься у главах Книги 2 Курсу.

Окремо розглянемо вплив на формування криміногенної та кримінальної мотивації злочинної групи. Тут слід виокремити ряд особливих процесів і умов. Загальною особливістю впливу злочинної групи є, на відміну від інших соціальних груп, його майже виключна криміногенність. Якщо інші групи, поряд із

297

Глава 7

Умови та механізм злочинного прояву

 

впливом окремих їхніх учасників на формування криміногенної орієнтації та мотивації, здійснюють також інший соціальний вплив, у тому числі у деяких сферах і відносинах — суспільно прийнятний, то злочинна група рідко коли може здійснювати та­кого роду вплив. Навіть якщо під впливом групи формується згур­тованість, взаємна підтримка, допомога та інші колективістські риси, в їхній основі все одно лежать мотиви забезпечення зазначе­ними засобами злочинної діяльності.

У злочинній групі відзначається підвищений вплив процесів ідентифікації, співвідношень особи з лідером або іншим «автори­тетним» членом групи за рахунок, головним чином, засвоєння мо­тивів його поведінки. Дослідження показують, що інтенсивність злочинної орієнтації та ідентифікації різна у злочинців різної мо­тиваційної спрямованості, зокрема, вона менш помітна та значуща в осіб, які вчиняють насильницькі злочини.

Мотивуюча роль злочинної групи залежить від характеру міжособової взаємодії у ній. На відміну від інших соціальних груп, у злочинних групах частіше мають місце, хоч і ззовні маскуються, конфліктність, агресивність, ворожнеча, які часто призводять до насильницьких злочинів і знижують мотиваційний потенціал цих груп. З іншого боку, характерним для цих груп є переплетення зло­чинної діяльності з дружніми, нерідко інтимними, родинними або службовими відносинами, що підвищує їхню мотиваційну спроможність. Вплив злочинної групи на криміногенну мотивацію особливо помітний, коли особа цінує свою належність до групи або прагне стати її членом. Мотиви набуття авторитету, престижу, наслідування прикладу нерідко переміщуються на саму діяль­ність — показати свою силу, сміливість, жорстокість. Особливо це характерно для злочинних груп підлітків. Особа ніби відчуває не­впевненість у груповому ставленні до неї, «груповій довірі» і з цих мотивів може вчинити будь-який злочин, який навіть не обумовле­ний домінуючими мотивами особи. Відзначається, що подібна кримінальна мотивація може формуватися не лише у «кандидатів» до групи або початківців у ній, а й у лідерів, «авторитетів», щоб зайвий раз продемонструвати або зміцнити свій статус у групі.

Якщо криміногенний вплив групи у тих чи інших елементах, сферах, особливостях суперечить домінуючим мотиваційним тен-

298

денціям особи, він може викликати конфлікт мотивів, суперечли­ве ставлення до нього і буде принаймні малоефективним. На цих тенденціях нерідко будується психологічна основа оперативної роботи з членом групи з метою його таємного відриву від неї та спрямування до можливого співробітництва у викритті її злочин­ної діяльності.

Під час формування кримінальної мотивації у злочинній групі часто спрацьовують психологічні механізми повчання, підказу­вання, навіювання, а також «зараження» (позасвідоме піддання суб'єкта певному психічному стану, настрою, який має сильний емоційний заряд — Б. Д. Паригін). Є дослідницькі свідчення того, що «зараження» також обумовлено певними мотивами. Це прослідковано на залученні підлітків до групових хуліганських дій, свідком яких вони стали. Засвідчено, що подібне відбувається здебільшого у разі збігу основних мотивів підлітків-свідків і членів групи, які вчиняють хуліганські дії. Дослідження також по­казують, що систематичне підкорення своєї поведінки груповим мотивам, нехай навіть зовнішнє, що не зачіпає домінуючих мо­тивів особи, з часом призводить до переорієнтації мотивів, у тому числі набуття ними більшої криміногенної спрямованості та здібності.

Слід також відзначити, що сприйняття мотивуючих впливів будь-якої групи, включаючи злочинну, значною мірою залежить від того, наскільки особа відчуває себе індивідуальністю, наскільки остання є для особи значущою. Це почуття і ставлення отримало в психології назву «Я-концепція особистості» (Т. Шибу-тані). Воно не завжди усвідомлюється особою і може лише неви­разно відчуватися, оскільки людина не завжди замислюється над тим, яка вона є і в чому її призначення. Захист особою «Я-кон-цепції» може не лише бути перешкодою у формуванні криміноген­них мотивів, а у деяких випадках сприяти їх виникненню стосов­но тих членів групи, які намагаються порушити її, що інколи викликає гостру особистісну реакцію.

Розгляд «Я-концепції» є приводом для загального твердження про те, що вплив злочинної, як і будь-якої іншої групи, не є од­нобічним процесом, коли група та середовище в цілому формують мотиви, у тому числі криміногенні, а особа — лише поле, на якому

299

Глава 7