Теорія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності.

 

безпосередньо виконавської діяльності; управління нею; всілякого забезпечення першої і другого. Тобто стратегія — це меншою мірою політичний, а більшою — методологічний та перспективно-моделюючий документ професійного призначення. У ньому на ос­нові концептуально-теоретичних положень та узагальнення прак­тики протидії злочинності визначається метод найбільш ефектив­ного ведення цієї діяльності, запобігання та припинення злочинів. Таким чином, за своєю сутністю та змістом стратегія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності — це, в основному, кримінологічний документ, в якому пропонуються на­прями та методи вирішення кримінологічних проблем.

Висновок щодо загалом кримінологічного характеру стратегії управління вказаним різновидом діяльності ґрунтується не лише на оцінці його теоретико-методологічного значення, а й на су­часній практиці розроблення такого роду документів. Саме у кримінологічному аспекті автором Курсу було розроблено ще в 1995 р. на той час першу в Україні Стратегію і основні засади так­тики боротьби з організованою злочинністю. Цей документ отри­мав схвалення Координаційного Комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України, його по­ложення лягли в основу ряду законодавчих актів, управлінських документів центральних установ правоохоронних органів. Далі (1999, 2002) Стратегія оновлювалася іншими авторами, проте за­кладена спочатку кримінологічна її спрямованість лишалася май­же незмінною.

Дещо відрізняється від стратегії за своїм призначенням та формою кримінологічна концепція. Вона створюється здебільшо­го у разі виникнення якоїсь нової або складної проблеми у сфері протидії злочинності. її завдання — окреслити цю проблему, розкрити її сутність, природу, чинники, суспільну небезпечність, концептуально намітити напрями і засоби розв'язання, необхідну для цього систему забезпечення. Таким чином, у концепції предмет розгляду, як правило, вужчий ніж у стратегії, але сфера його висвітлення більш глибока та різнобічна. Класичним прикла­дом такого роду стратегічного документа може бути підготовлена під керівництвом автора Курсу Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005 pp., затверджена Указом Президента України від

384

24.04.1998 р.¹ На жаль, через безвідповідальне ставлення до організації виконання цього документа, передусім з боку окремих керівних працівників апарату Кабінету Міністрів України, значна частина передбачених у ньому конкретних заходів щодо усунення причин та умов корупції і через 7 років із часу схвалення Кон­цепції залишилася невиконаною. У 2006 р. Указом Президента України затверджено нову антикорупційну Концепцію «На шляху до доброчесності». її аналіз міститься у відповідній главі Книги 2 Курсу, де розглядається кримінологічна інформація про корупцію.

3. Кримінологічне обґрунтування актів законодавства, в яких мають бути визначені обов'язки, завдання та повноваження управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності. Ці обов'язки та завдання часто визначають безпосередню мету управління зазначеною діяльністю і самої такої діяльності. Кримінологічне обґрунтування актів законодавства з регулюван­ня вказаних питань, як і з будь-яких інших питань, може торкати­ся: визначення актуальності проблеми, що потребує нормативного врегулювання; потреби останнього у певній (законодавчій або іншій) формі; формулювання окремих норм, зокрема щодо повно­важень, прав і обов'язків у сфері управління антикримінальною діяльністю; усунення недоліків (прогалин, суперечностей, нечіткості) регулювання, що можуть стати обставинами, які ство­рюють сприятливі умови для вчинення злочинів. Особливої уваги у цьому випадку потребує кримінологічний аналіз передбаченого проектом нормативного акта механізму його реалізації, передусім у сфері управління антикримінальною діяльністю, прогалини у якому можуть сприяти поширенню дії криміногенних чинників або скороченню позитивного впливу антикриміногенних чин­ників. В останні роки автором Курсу розроблено та випробувано методику та організаційно-правові засади спеціального аналізу та­кого типу, якому дано назву «кримінологічна експертиза». Про неї йдеться в окремій главі у Книзі 3 Курсу.

II. Стадія визначення проблеми (проблем) у реалізації мети управління. Визначення проблеми (проблем) щодо певного

¹ Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію. - К., 1999. -С 443-478.

385

Глава 9

Теорія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності...

 

об'єкта належить до методології пізнання і в дуже загальному вигляді полягає у виокремленні непізнаного про цей об'єкт із на­явного знання про нього, що і становить проблемну ситуацію. Проблема, таким чином, полягає у тому, щоб насамперед скласти уявлення про об'єкт за наявною неповною інформацією про нього, а далі визначити напрями і методи отримання недостаючої інфор­мації. В управлінському процесі проблемна ситуація виникає у зв'язку з постановкою мети, щодо досягнення якої немає достат­ньої інформації. Недостатність інформації може стосуватися різних сторін об'єкта, який визначається поставленою метою: усвідомлення його сутності, обумовлюючих зв'язків, напрямів та засобів удосконалення, зміни. Мета управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності тією чи іншою мірою спрямо­вується на скорочення злочинності, усунення її чинників. Згідно з цим об'єктом проблемної ситуації, яка виникла через постановку зазначеної мети, може бути: а) виконавська діяльність щодо про­тидії злочинності; б) управлінська діяльність щодо її виконавсько­го рівня; в) сама злочинність. Отже, всі названі проблеми є кримінологічними, їх розв'язання здійснюється кримінологічни­ми засобами.

Визначення проблеми, її природи і характеру, шляхів розв'язан­ня та зрештою остаточного з'ясування відбувається через застосу­вання певних методів та процедур, які, звичайно, передують дослідженню зазначених питань. Докладно їх висвітлено у главі «Організація наукового кримінологічного дослідження» у Книзі З Курсу.

III. Стадія діагностування стану управлінської системи та керованого нею об'єкта стосовно визначення заходів (засобів) реалізації мети. Після з'ясування проблеми, напрямів та методів її розв'язання (а нерідко і в процесі розв'язання) наступною стадією управлінського циклу щодо антикримінальної діяльності має стати діагноз стану управлінської системи та керованої нею вико­навської системи. Зазначений діагноз потребує відповідного аналізу і об'єкта антикримінальної діяльності, яким є злочинність. Визначити необхідні управлінські та виконавські заходи можна лише через співвідношення останніх з предметними характерис­тиками злочинності, інформацією про неї. Оскільки проблеми у

386

зазначених системах, напрями, методи та заходи (засоби) їх розв'язання спрямовані у майбутнє, інформація щодо зазначених об'єктів має бути не лише статичною (сьогоденною) та ретроспек­тивною, а й перспективною.

Наведені діагностичні завдання на зазначеній стадії управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності здійснюють­ся через застосування відповідних кримінологічних методів та процедур. Вони можуть бути згруповані таким чином:

—збирання та оцінка кримінологічної та кримінологічно-зна­чущої інформації;

—кримінологічний аналіз зібраної інформації;

—кримінологічне прогнозування злочинності та злочинних про­явів.

Кожна з названих груп діагностичних методів та процедур має певний особливий зміст та виняткове значення не лише на вка­заній стадії, айв процесі вирішення завдань системи управління антикримінальною діяльністю взагалі. Тому доцільно докладніше розглянути ці групи в інших частинах Курсу, зокрема щодо кримінологічної інформації та її аналізу — у відповідних главах Книги 3 Курсу, а теоретичні засади кримінологічного прогнозу­вання — у наступному параграфі цієї глави.

IV. V. Стадії розроблення та прийняття управлінського рішен­ ня. Кримінологічні засоби, що використовуються на цих стадіях, за своїм змістом та формою можуть бути поділені таким чином:

— висновки кримінологічного аналізу злочинності, в тому чис­лі, які містять пряму вказівку на необхідність управлінського рішення з відповідного питання, або лише у загальній формі обґрунтовують необхідність його вирішення;

— результати кримінологічного прогнозу злочинності або інди­відуального прогнозу вчинення злочину, які не прямо, а опосередко­вано орієнтують на вирішення питань запобігання та протидії зло­чинності (злочинного вчинку) згідно з прогнозованими змінами;

— пропозиції щодо вирішення питань, здійснення необхідних заходів, що випливають із названих документів (аналізу, прогнозу тощо) і стосуються системи управління та керованої нею виконав­чої системи за звичною схемою управлінського рішення, в тому числі щодо організаційних, виконавських, забезпечуючих, інших

387

Глава 9

Теорія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності.

 

заходів щодо об'єкта управління в цілому та окремих його напрямів, наприклад, реагування на повідомлення про вчинені злочини, їх розкриття, розслідування, захисту потерпілих, відшко­дування завданих збитків тощо;

— пропозиції щодо заходів запобігання злочинності та злочин­
ним проявам виокремлються в окрему групу за своєю криміноло­
гічною змістовністю; на відміну від попередньої групи, де можуть
пропонуватися заходи різного характеру (правові, соціальні,
інформаційні, ресурсного призначення тощо), у цій групі пропо­
нуються лише запобіжні заходи, які є суто кримінологічними або
мають запобіжне, тобто кримінологічне, значення. Заходи цієї гру­
пи, як правило, більш предметні, адресні, цілеспрямовані, в тому
числі функціонально спрямовані щодо конкретних причин і умов,
звичайно, якщо в результаті аналізу останні були визначені.

Кримінологічні засоби, що використовуються на останніх двох стадіях, можуть розрізнятися залежно від форми, рівня, цільового призначення управлінського рішення. Подані до програми чи плану, вони мають описовий характер з виділенням окремих дета­лей, пояснень, залежних умов тощо. Висновки і особливо пропо­зиції до нормативно-управлінських документів відрізняються ди-рективністю та лаконізмом формулювань, спрямованістю до маси однорідних суб'єктів виконання. Пропозиції до директивних доку­ментів, що розраховані на реалізацію в імперативній формі, часто одночасно пропонують заходи контролю та відповідальності за не­виконання зазначених актів.

У науці управління прийнято диференціювати управлінські за­ходи (норми рішень) за формою та змістом таким чином:

— заходи-директиви, що містять загальні цілі, завдання, пер­спективні показники, які зазвичай мають якісну (атрибутивну) форму;

— заходи-норми, де містяться нормативні, обов'язкові для виконання приписи, розраховані, як правило, на тривалий час та масу однорідних виконавців;

— заходи-команди, що також мають обов'язковий характер, проте розраховані, як правило, на разове виконання та реалізують­ся у формі наказу, нерідко адресованого до обмеженого кола вико­навців;

388

 

— заходи-пропозиції, які є зазвичай результатом аналітичного чи прогностичного розроблення, мають не обов'язковий, а реко­мендаційний характер та підлягають виконанню (врахуванню) в силу їхньої переконливої обґрунтованості, авторитету авторів розроблення; нерідко заходи-пропозиції фахівців супроводжують­ся заходами-нормами (директивами) щодо необхідності їх вико­нання;

— заходи-дії, що передбачають здійснення певних видів діяль­ності;

— заходи-доручення — містять приписи на проведення певно­го роду діяльності (перевірки, аналізу, ревізії, атестування тощо).

Кримінологічні засоби забезпечення управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності частіше реалізуються у формі заходів-норм, пропозицій, дій, рідше — у вигляді директив і майже ніколи — у формі команди.

Кримінологічні засоби найчастіше розраховані на їх програмо-вано-плановану реалізацію. За радянських часів широко практи­кувалося, особливо на місцевому, регіональному та об'єктовому рівнях, складання планів профілактики правопорушень. У разі передбачення у цих планах, крім спеціально-кримінологічних, та­кож соціально-економічних, соціально-психологічних, куль­турних, освітніх та інших заходів, ці плани називалися комплек­сними. В Україні, починаючи з 2000 p., було відроджено практику програмування запобігання злочинності. Початок їй поклала Ком­плексна програма профілактики злочинності у 2001-2005 pp., за­тверджена Указом Президента України від 25.12.2000 р. Плану­вання діяльності щодо запобігання та протидії злочинності цілком себе виправдало. Воно займає важливе місце у системі управління цією діяльністю. Нова влада майже два роки, на жаль, не знайшла часу за політичними суперечками та перекроюванням владних по­вноважень, щоб продовжити програмування запобіжної анти-кримінальної діяльності. Наступна програма була затверджена Кабінетом Міністрів України лише у грудні 2006 р. без належного кримінологічного обґрунтування. Теоретичні засади цього ком­плексного кримінологічного засобу буде розглянуто окремим па­раграфом цієї глави, а практична організація розроблення плану — в окремій главі Книги 3 Курсу.

389

Глава 9