Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

 

кримінології в цілому (А. Ф. Зелінського, 2000) або з його особли­вої частини (І. М. Даньшина, В. В. Голіни, О. Г. Кальмана, 1999). Навчальні посібники «Кримінологія» у 2003 р. видані також у ряді вузів системи МВС (Луганськ, Одеса, Львів).

Загальні питання кримінології розглянуто у працях І. М. Дань­шина «Введение в криминологическую науку» (Харків, 1998) та «Криминология (понятие, предмет, задачи и система криминоло­гической науки)» (Харків, 1994), В. П. Філонова «Актуальные проблемы современной криминологии» (Донецьк, 1997), В. П. Фі­лонова, О. І. Коваленка, О. В. Філонова «Социология криминоло­гии: исторические, философские, юридические и управленческие аспекты» (Донецьк, 1999), О. М. Костенка «Основи криміно­логічної безпеки» (Київ, 2000).

На сучасному етапі відмінною рисою розвитку криміно­логічної науки в Україні є більша увага до висвітлення її методо­логічних засад, що раніше майже не зустрічалося в українських авторів. Питання методології кримінологічної науки знайшли відображення у низці названих монографічних видань, у Кон­цепції розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI ст., про яку вже згадувалося у главі 1, у ґрунтовних доповідях І. М. Даньшина та А. П. Закалюка на науковій конференції «Про­блеми методології правової науки», що відбулася у Харкові у грудні 2002 р.¹.

Загальне значення для інформаційного забезпечення розвитку кримінології в Україні та прикладного застосування її надбань мали комплексні розроблення наукового колективу Академії правових наук (керівник А. П. Закалюк) «Наукове обґрунтування створення в Україні Державної автоматизованої системи криміно­логічної інформації» (1997-2000) і «Правові та організаційно-методологічні засади заснування в Україні кримінологічної експертизи проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів» (1997-2001), а також створення в Одеській національній юридичній академії (керівник В. М. Дрьомін) у мережі Інтернет WEB-сторінок «Кримінологія та кримінальна юстиція в Україні» і «Віктимологія в Україні» та порталу «Світ проти організованої

¹ Віаі. Акад. правових наук України. — 2003. — № 2-3.

80

злочинності». У Київському регіональному центрі АПрНУ під керівництвом автора Курсу розроблено програмне та технічне за­безпечення створення автоматизованого робочого місця (АРМ) кримінолога (2002), а також дослідно-експериментальний зразок бази даних «Чинники наркозлочинності» (2005).

Термінологічному забезпеченню кримінологічних досліджень та вивченню курсу «Кримінологія» мало сприяти видання слов­ників термінів кримінології, у тому числі О. Г. Кальманом та І. О. Христич (1998, 2001), О. М. Джужею, Є. М. Мойсеевим, Т. А. Третьяковою (2000). Ще однією відмінністю розвитку кримінологічної науки у період існування України як суверенної держави стало збільшення вдвічі (з 4 до 8) кількості спеціалізова­них вчених рад для захисту докторських та кандидатських дисер­тацій з кримінології (спеціальність 12.00.08). Ця обставина разом зі зростанням обсягу дисертаційних досліджень позначилася на збільшенні кількості захищених дисертацій з кримінології. За весь повоєнний період радянського часу лише 5 українських вчених (А. Ф. Зелінський, О. Ф. Лопушанський, А. П. Тузов, А. П. Зака­люк, І. К. Туркевич) захистили дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук з кримінологічної тематики. За 15 років незалежної України докторські дисертації з криміно­логії захистили 20 осіб (В. Г. Лихолоб, В. В. Голіна, О. М. Костен­ко, О. М. Джужа, В. І. Шакун, В. О. Туляков, О. М. Литвак, В. М. Попович, В. П. Ємельянов, М. І. Мельник, М. В. Корнієнко, О. Г. Кальман, В. А. Мисливий та ін.). На початок 1991 р. в Україні налічувалося 32 кандидати юридичних наук з кримінології. Лише з 1998 по 2005 pp. з кримінологічної тематики захищено 163 кандидатські дисертації.

Розширення в Україні мережі наукових установ та вищих на­вчальних закладів, де проводяться кримінологічні дослідження, значне збільшення кількості та напрямів останніх і виконаних за ними розроблень настійливо вимагало поліпшення організації та забезпечення координації цієї наукової діяльності. Координаційні функції щодо кримінологічних досліджень та інших розроблень у сфері кримінології в Україні покладені Президією Академії право­вих наук згідно з її статутними повноваженями на створене у 1994 р. Координаційне бюро з кримінологічних проблем, про яке

81

Глава 2

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

 

згадувалося у главі 1. Згідно з типовим Положенням Президії Ака­демії правових наук на Координаційне бюро з проблем криміно­логії покладено завдання планування та координації теоретичних і прикладних кримінологічних досліджень, вивчення питань підго­товки науково-педагогічних кадрів через аспірантуру (ад'юнктуру) та докторантуру, сприяння виданню навчальної та методичної літе­ратури та забезпеченню нею юридичних вищих навчальних закладів, де викладається курс кримінології, а також науково-мето­дичними розробками кримінологічних досліджень, опрацювання методології, концептуальних засад та тематики останніх, проведен­ня конференцій, семінарів, «круглих столів» для обговорення акту­альних проблем кримінологічної науки тощо. За час свого існуван­ня Координаційне бюро налагодило інформаційні зв'язки з усіма науковими установами та вищими навчальними закладами, де проводяться кримінологічні дослідження. Кількість цих координо­ваних установ за останній час зросла з 18 до 24. Щороку Бюро отримує від них та узагальнює інформацію про результати викона­них досліджень, про видану літературу, проведення конференцій, семінарів, а також пропозиції щодо планування досліджень та інших наукових заходів на наступний рік. На підставі отриманої інформації проводиться аналіз стану кримінологічних досліджень, складається систематизований координаційний план їх проведен­ня у наступному році. До цього плану подають свої пропозиції сто­совно потрібних досліджень також центральні установи правоохо­ронних органів України. За можливості ці пропозиції-замовлення включаються до планів науково-дослідної роботи координованих установ. Бюро щороку (починаючи з 1998 р.) видає Інформаційний бюлетень, в якому вміщуються аналітичні матеріали щодо стану кримінологічних досліджень за минулий рік, координаційний план їх проведення у наступному році, інформація про роботу Бюро, а також періодично оновлювана контактна інформація про коорди­новані установи.

Помітним здобутком у діяльності Координаційного бюро стало розроблення у 2001 р. та направлення координованим та іншим заінтересованим центральним установам зазначеної вище Кон­цепції розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI ст. Концепція містить методологічні засади розвитку кримі-

82

нелогічної науки; сучасні її ключові проблеми, прогноз динаміки основних соціальних чинників злочинності та кримінологічної си­туації в Україні на початку XXI ст., головні проблеми криміно­логії, що визначені на основі прогнозних передбачень; потреби і завдання розвитку та самовдосконалення кримінологічної науки, розширення міжнародної співпраці. Разом із Концепцією розроб­лено тематику наукових досліджень з проблем кримінології на перше десятиріччя XXI ст., що містить 187 тем за 15 основними напрямами науково-дослідної роботи.

Координаційне бюро є науково-організаційним утворенням, що діє на громадських засадах. Його документи та рішення мають ре­комендаційний характер. Бюро періодично проводить засідання, обговорення актуальних проблем кримінології, бере участь в організації конференцій, семінарів, «круглих столів». Діяльність Бюро тримається в основному на ентузіазмі його керівництва та окремих членів, потребує організаційного зміцнення, матеріально-фінансової підтримки Президії Академії правових наук та коорди­нованих установ.

Потреба інтеграції та узгодження діяльності з розроблення кримінологічних проблем та особливо з їх розв'язання не може бути вирішена лише в рамках роботи Координаційного бюро навіть за умов удосконалення останньої. Сфера впливу Бюро обмежується науковою діяльністю. Вирішення ж кримінологічних проблем потребує консолідації всіх суспільних інституцій та окре­мих громадян, заінтересованих у вжитті ефективних заходів щодо запобігання та протидії злочинним проявам, усунення (ней­тралізації) причин і умов, які сприяють їх вчиненню.

З метою вирішення зазначеного завдання на початку 1998 р. керівництво та група вчених Харківського університету внутріш­ніх справ виступили з ініціативою створення Кримінологічної асоціації України. Метою її створення мало стати об'єднання зусиль фахівців, які професійно займаються вивченням проблем запобігання та протидії злочинності, розвитком кримінологічної науки та практики. Головне завдання Асоціації вбачалося у роз­витку, поширенні та практичному використанні кримінологічних знань у різних формах відкритої, ініціативної, заінтересованої діяльності. Більшість вчених-кримінологів, колективів вищих

83

Глава 2

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

 

навчальних закладів та наукових установ, працівники правоохо­ронних органів підтримали створення Асоціації. Ініціативною гру­пою за підтримки міністра внутрішніх справ України Ю. Ф. Крав­ченка 26.05.1998 р. у Києві було скликано Установчу конференцію Кримінологічної асоціації України (КАУ), яка визнала актуаль­ним і своєчасним створення КАУ, затвердила Статут та обрала її Правління, передбачила організаційні заходи щодо реєстрації Асоціації та її Статуту, розробки першочергових та перспективних завдань діяльності КАУ. Міністерством юстиції України Криміно­логічна асоціація України 23.07.1998 р. була зареєстрована як Всеукраїнська громадська організація, офіційно визнано її Статут, організовано прийом та реєстрацію індивідуальних та колектив­них членів. КАУ вжито організаційні заходи щодо розроблення пропозицій до державних програм, проектів законодавчих актів, проведення науково-практичних конференцій, сприяння у виданні кримінологічної літератури та ін.

Значним здобутком діяльності КАУ стало проведення у Києві 30.11.2000 р. І Всеукраїнського з'їзду кримінологів та загальних зборів членів асоціації. На з'їзді з доповідями виступили міністр внутрішніх справ Ю. Ф. Кравченко «Про стан та основні завдання поліпшення кримінологічної ситуації в Україні», голова Коорди­наційного бюро з проблем кримінології А. П. Закалюк «Про стан та проблеми розвитку кримінологічної науки в Україні». В обгово­ренні доповідей взяли участь провідні кримінологи країни, працівники правоохоронних органів, фахівці у сферах економіки, психології, педагогіки, медицини та ін. З'їзд прийняв розгорнуту резолюцію, в якій передбачив ряд конкретних заходів у справі кримінологічного забезпечення боротьби зі злочинністю, впрова­дження досягнень кримінологічної науки в практику, удоскона­лення та подальшого розвитку кримінології як науки, поліпшення кримінологічної підготовки юридичних кадрів та щодо ор­ганізаційної діяльності. Резолюцію з'їзду було надіслано Адміністрації Президента України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України, ряду міністерств та інших централь­них установ державних органів країни.

На загальних зборах Кримінологічної асоціації України її президентом було обрано Ю. Ф. Кравченка, віце-президентами —

84

ректора Харківського національного університету внутрішніх справ О. М. Бандурка та А. П. Закалюка. У розширеному складі переобрано правління КАУ.

Протягом 2001-2004 pp. за участю КАУ проведено ряд науко­во-практичних конференцій загальноукраїнського та регіонально­го рівня. За її сприяння видано чимало кримінологічної літерату­ри. Налагоджено зв'язки з багатьма міжнародними організаціями. Члени КАУ взяли активну участь у заснуванні у 2001 р. Євро­пейської асоціації кримінологів (ESC), брали участь у проведенні її щорічних конференцій у Лозанні (Швейцарія, 2001), Толедо (Іспанія, 2002), Гельсінкі (Фінляндія, 2003), Амстердамі (Нідер­ланди, 2004). На запрошення Американської асоціації криміно­логів (ААС) брали участь у її конференціях у Вашингтоні, Сан-Франціско, Атланті. Вчені та практичні працівники — члени КАУ провели спільні кримінологічні дослідження з Національ­ним Інститутом Юстиції США, установами Ради Європи. За підтримки останньої в Україні спільно проведені семінари з проблем запобігання та протидії корупції, організованій злочин­ності, торгівлі людьми та ін.

Подією в діяльності КАУ стало проведення у червні 2004 р. у Харкові науково-практичної конференції з проблем запобігання та протидії злочинності у сфері економіки. Тоді ж відбулися чер­гові загальні збори Асоціації, які заслухали та схвалили звіт про її роботу (О. М. Бандурка), обрали новий склад Правління КАУ. Президентом Асоціації знову обрано Ю. Ф. Кравченка, віце-пре­зидентами — О. Н. Ярмиша (на той час ректор Харківського національного університету внутрішніх справ) та А. П. Закалюка. На загальних зборах презентовано перший випуск друкованого органу КАУ — альманаху «Вісті Кримінологічної асоціації України». Безперечно, в діяльності КАУ є ще ряд недоліків, в основному організаційного характеру. Проте є всі підстави ствер­джувати, що Асоціація відбулася, довела доцільність її створення та має перспективи на майбутнє.

Завершуючи історичний огляд розвитку кримінологічної дум­ки в Україні, вважаємо за можливе зробити висновок, що нині українська кримінологія сформувалася як окрема галузь науки з основними атрибутами та ознаками, які визначають самостійну

85

Глава 2

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

 

наукову галузь. Разом із тим, необхідно визнати, що у становленні української кримінології є ще ряд серйозних проблем та пере­шкод, які гальмують процес її подальшого розвитку та удоскона­лення. Серед останніх слід назвати такі:

—збільшення кількості кримінологічних досліджень не завжди супроводжується підвищенням їхньої якості, передусім у досяг­ненні результатів на рівні сучасних вимог до науки та потреб прак­тики;

—тематика досліджень не охоплює всіх необхідних напрямів та тем, залишаються поза увагою або поверхово вивчаються деякі гострі проблеми практики протидії злочинності, особливо вияв­лення та усунення її причин та умов, запобігання їхньому впливу; загалом є недостатньо критичною спрямованість кримінологічно­го аналізу практики боротьби зі злочинністю,

— залишаються обмеженими інформаційне забезпечення
досліджень та можливості кримінологів щодо отримання необхідної
статистичної інформації, використання інформаційних технологій;

—методологія та методичне забезпечення досліджень розвива­ється повільно, як правило, формується за багаторічними стандар­тами, що відстають від сучасних досягнень науки;

—мало розробляється фундаментальних теоретичних проблем, нерідко ще використовуються застарілі положення та визначення без їх сучасного творчого осмислення; теоретичні прогалини та не­достатнє пізнання основ кримінології мають місце навіть у дисер­таціях, у тому числі докторських; разом із тим деякі пропоновані «новели» в теорії кримінології не мають необхідного наукового обґрунтування;

—написання значної кількості підручників, курсів лекцій, на­вчальних посібників з кримінології проводиться за стандартною, застарілою схемою, іноді фахівцями, які не мають достатньої під­готовки для кваліфікованої роботи такого роду, частина цих публікацій не вирізняється творчою самобутністю та переконли­вою доведеністю потреби їх видання;

— поширився прихований та відвертий плагіат, особливо у
дисертаціях та публікаціях, що мають бути подані до захисту
дисертацій; у проведенні наукової атестації допускаються непо­
одинокі факти легковажного, невимогливого ставлення до дисер-

86

тацій, передусім в оцінці їхнього теоретичного змісту, новизни, внеску в розроблення наукових проблем, мають місце порушення норм етики та моралі, що позначається на зниженні загального професійного рівня кримінологів, у тому числі й тих, які отрима­ли наукові ступені;

— недостатнім та не завжди методологічно виправданим є взаємозв'язок з іншими науками, при цьому інколи допускається «розмивання» предмета кримінологічного дослідження, останнім охоплюються питання, що є специфічними для предмета інших наук, а запозичені у такий спосіб гіпотези замість їхньої ґрунтов­ної перевірки, в тому числі емпіричним шляхом, подаються як завершені висновки;

— недостатньо реалізуються положення та рекомендації Кон­цепції розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI ст., ці питання рідко ставляться на обговорення кримінологів: як на­уковців, так і практиків, низка цих положень підлягає оновленню;

— мало, навіть за обмежених інформаційних та фінансових можливостей, розвивається міжнародна співпраця, передусім з європейськими кримінологічними центрами та кримінологами країн СНД, насамперед Росії;

— не приділяється увага науково-методичному та організа­ційному забезпеченню розвитку кримінологічної практики, більшість науковців у галузі кримінології традиційно обмежують свою увагу сферою науки та викладанням навчального курсу;

— як і за радянських часів, з боку органів державної влади, навіть найвищих, реально не звертається увага на кримінологічні дослідження, ігноруються потреби залучення кримінологів до розроблення державних документів із соціально-економічних, політичних, інших важливих суспільних проблем, а також зако­нопроектів; не відпрацьовані на державному рівні нормативний порядок та практичний механізм реалізації та запровадження у практику кримінологічних, як і будь-яких інших наукових роз­роблень;

— не використовується розвиток та можливості кримінологічної науки для формування і визначення державної політики у сфері за­побігання та протидії злочинності, а також політики і практики державно-правової розбудови української держави в цілому.

87

Глава 2

Рекомендована література

1. Данъшин И. Н., Разумный В. Г. Становление и развитие криминологи-

ческих исследований в Украинской ССР // Проблемы правоведения: Республиканский межведомственный науч. сб. — К., 1978. — Вып. 37. - С. 90-99.

2. Данъшин И. Н., Разумный В. Г. Опыт криминологических исследований

в Украинской ССР в 20-30-е годы // Проблемы правоведения: Рес­публиканский межведомственный науч. сб. — К., 1978. — Вып. 38. — С. 32-43.

3. Криминология. Исправительно-трудовое право. История юридической

науки. - М., 1977.

4. Михайленко П. П. Суды и наказания в Сечи Запорожской //
Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України. —
К, 1999. - С. 369-403.

5. Филонов А. В. Зарождение, теоретические истоки, развитие кримино-

логической науки в Украине. — Донецк, 1997.

6. Михайленко П. П. К 110-летию со дня смерти Александра Федоровича

Кистяковского // Кримінальне право, кримінальний процес та кримі­нологія України. - К., 1999. - С. 566-570.

88

Глава 3 Методологія і методи кримінологічної науки

§ 1. Методологія кримінологічної науки

Будь-яка наукова діяльність спрямовується на отримання або підтвердження (чи заперечення) наукових знань. Вона є реалі­зацією процесу наукового пізнання. На відміну від буденного знан­ня, що ґрунтується на відомостях, отриманих у безпосередньому спілкуванні людей, на життєвому досвіді, інтуїції та здоровому глузді, наукова діяльність є пізнанням особливого роду. Воно вирізняється теоретичними передумовами, а головне — своїми спе­цифічними методами, засобами та критеріями їхнього застосуван­ня. Якщо дуже стисло дати визначення межі, що відділяє наукову діяльність від звичайної буденної аналітики і навіть від аналітичної роботи — необхідної ланки процесу управління або яка часто супро­водить художню творчість, то можна сказати: наука починається із застосуванням наукових методів, наукових критеріїв оцінки отри­маних знань. Саме завдяки цьому наукове знання є не лише систем­ним, послідовним, а й теоретично та методично контрольованим об'єктивними науковими аргументами. Ця оцінка дає змогу науці не лише отримувати знання щодо нових фактів і результатів, а й прагнути пояснювати їх з огляду на існуючі теоретичні уявлення та ті, що вона продукує. Сукупність теоретичних передумов, методів та засобів наукового дослідження становить предмет методологи науки, або методології наукового пізнання. Наведеним визначаються три основні складові методології: теоретичні передумови пізнання, його методи та засоби реалізації останніх.

Відомо, що теоретичні світоглядні основи пізнання формує філософія. Через це іноді під методологією розуміється вся філо-

89

Глава 3