Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

 

П. П. Михайленко

необхідність повороту її у бік запобігання злочинам. На той час у центрі і на місцях з ініціативи партійних органів наполегливо порушувалося питання про необхідність залучення громадських організацій до цієї запобіжної діяльності, використання у ній громадського впливу. З результатами аналізу цієї діяльності та рекомендаціями щодо ЇЇ розвитку П. П. Михайленко у 1959 р. спочатку виступив із доповіддю на Всесо­юзній науково-практичній конференції у Москві, а згодом опублікував брошуру «Новые формы участия трудящихся в уп­равлении государством и укреплении социа­листического правопорядка» (1959). Фак­тично це була перша робота кримінологічного змісту, опублікова­на українським автором, до того ж у Москві, після початку 30-х років, і одна з перших у відновлюваній радянській криміно­логії загалом.

З 1960 р. П. П. Михайленко, працюючи заступником начальни­ка Київської вищої школи МВС із навчальної та наукової роботи, розгорнув у ній кримінологічні дослідження низки актуальних проблем. За їх результатами з'явилися публікації П. П. Михайлен-ка (у співавторстві з Й. А. Гельфандом) «Вопросы предупреждения преступлений органами милиции» (1963), а також «Предупрежде­ние преступлений — основа борьбы за искоренение преступлений» (1964), яка стала широко відома в країні і за кордоном¹. Далі сліду­вали колективні збірки матеріалів за результатами керованих ним досліджень щодо стану в Україні рецидивної злочинності (1965), правопорушень неповнолітніх (1965, 1967), пияцтва як джерела

¹ Слід рішуче виступити проти наведення вказаної роботи як прикладу та й загальної оцінки написання у той час кримінологічних праць нібито «під досить визначене ідео­логічне замовлення — вироблення необхідних заходів для ліквідації злочинності в СРСР» {Кабанов П. А. Зазнач, праця. — С. 6). Оціночні судження у разі їх недостовірності згідно з законодавством України не тягнуть судової відповідальності. Однак для суджень про «ідео­логічне замовлення» потрібно мати хоч якісь аргументи, принаймні знати тодішні обстави­ни. Як «ідеологічні замовлення» схарактеризовано у працях П. П. Михайленка, зрозуміло з його подальшої трагічної долі, визначеної комуністичними ідеологами.

62

злочинності (1966). На багато років щоденним посібником для прак­тичних працівників стала праця П. П. Михайленка (у співавторстві) «Опыт борьбы с преступностью в районе» (Київ, 1968).

Наприкінці 60-х — початку 70-х років ряд кримінологічних досліджень було розгорнуто у відділі кримінально-правових та кримінологічних проблем Інституту держави і права Академії на­ук УРСР. їх результатами стали колективні монографії «Попере­дження правопорушень неповнолітніх» (1967 p., відповідальний редактор М. М. Михеєнко), «Боротьба з правопорушеннями і зло­чинністю» (1969 p., відповідальний редактор І. П. Лановенко), «Кримінально-правова боротьба з хуліганством» (1971 p., відпо­відальний редактор Ф. А. Лопушанський), «Відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність» (1971 p., відпо­відальний редактор І. П. Лановенко). У 1963-1970 pp. автором Курсу у журналі «Радянське право» була опублікована серія на­укових статей (7) щодо ролі та ефективності громадського впливу у запобіганні правопорушенням, де наводилися результати аналізу діяльності у цьому напрямі громадських формувань, визначалися теоретичні засади її здійснення.

У першій половині 60-х років було прийнято кілька документів вищого партійного рівня Союзу та Української РСР, у яких вказу­валося на необхідність розширення наукового розроблення про­блем злочинності, її обумовлення, запобігання їй та (як тоді писа­лося) викорінення, поліпшення підготовки кадрів для діяльності у зазначених напрямах. У 1966 р. вийшов перший підручник з кримінології, підготовлений відновленим на той час (1963) Всесо­юзним інститутом з вивчення причин та розроблення заходів попередження злочинності. Було розроблено навчальну програму, у вузах юридичного профілю відновлено викладання з цієї дисципліни. Невдовзі у деяких вузах (Харківський юридичний інститут, нині — Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, Київська вища школа МВС, нині — Національний університет внутрішніх справ України, а через деякий час — в Одеській національній юридичній академії) створено спеціалізо­вані кафедри кримінології. Це сприяло розгортанню на кафедрах наукових кримінологічних досліджень, підготовці наукових кадрів. У 1971 р. у Москві було видано монографію доцента юри-

63

Глава 2

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

 

дичного факультету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка С. А. Тарарухіна «Преступное поведение», яка викликала значний резонанс новим поглядом на ряд важливих кримінологічних проблем.

Проте обсяг кримінологічних досліджень в Інституті держави і права АН УРСР та у вищих навчальних закладах був обмежений, особливо в експериментальній частині. Настійливо відчувалася потреба створення в республіці спеціалізованої кримінологічної науково-дослідної установи. Тут знову проявив ініціативу П. П. Михайленко. За його пропозицією та під його керівництвом Міністерством внутрішніх справ СРСР у 1971 р. була створена Київська науково-дослідна лабораторія (КНДЛ), що підпорядко­вувалася Всесоюзному науково-дослідному інституту (ВНДІ) МВС СРСР. Начальник лабораторії одночасно зайняв посаду пер­шого заступника начальника ВНДІ. З перших днів провідною для КНДЛ стала кримінологічна тематика. До Лабораторії прийшло декілька науковців, які мали досвід кримінологічних досліджень. Серед них доктор юридичних наук Й. А. Гельфанд, кандидати наук А. М. Носенко, О. О. Ковалкін, М. Т. Куц, В. О. Кузнецов, згодом — С. В. Трофімов. Влітку 1972 р. заступником начальника КНДЛ став і автор Курсу. Проте переважну більшість співробітників Лабораторії становили працівники-практики, які прагнули займа­тися наукою, однак не знали з чого починати. Завдяки вмілій організації праці і навчання, сприятливим умовам для творчості працівники КНДЛ почали швидко нарощувати науковий досвід.

Однак становленню колективу було завдано, здавалося б, непо­правного удару. Наприкінці 1973 р. П. П. Михайленка за необгрун­тованими обвинуваченнями, у тому числі у «націоналістичних викривленнях», було виключено з лав КПРС, звільнено з посад, позбавлено наукових ступенів і звань. Колектив КНДЛ очолив автор Курсу. Це був дуже складний період у житті Лабораторії. На­вчання працівників організації і методам збору й обробки інфор­мації, проведенню досліджень сполучалося з набуттям досвіду опрацювання отриманих результатів. Стало правилом регулярне проведення занять навчально-методичного семінару для співробітників Лабораторії. До проведення занять запрошувалися провідні кримінологи країни Ю. М. Антонян, А. І. Алексеев,

64

Ю. Д. Блувштейн, С. В. Бородін, І. І. Карпець, В. М. Кудрявцев, Г. М. Міньковський, О. Б. Сахаров, М. О. Стручков. Заняття про­водились і з нових на той час проблем віктимології, системного аналізу, застосування психологічного тестування, математичних методів, автоматизації збору, обробки й аналізу інформації, у тому числі з використанням ЕОМ. Майже кожне заняття семінару пе­ретворювалося на подію, яка отримувала розголос і поза Лабора­торією, його з власної ініціативи відвідували викладачі КВШ, інших навчальних та наукових установ Києва. За таких умов зро­стали наукові навички працівників Лабораторії, увага до її роботи, прагнення до співпраці.

Як відомча установа Лабораторія спрямувала результати досліджень передусім на вирішення гострих прикладних проблем діяльності органів внутрішніх справ, надання їм науково-методич­ної та консультативної допомоги. Таке спрямування діяльності Лабораторії було помічено і підтримано керівництвом МВС УРСР, насамперед міністром І. X. Головченком. Саме за його безпосередньої участі були рішуче відкинуті спроби охочих ліквідувати КНДЛ як дітище крамольного П. П. Михайленка. Впевненість, що Лабораторія буде існувати і має для цього добрі перспективи, дала змогу залучити до наукової роботи в ній досвідчених дослідників С. А. Тарарухіна, В. Ф. Трегубова, В. М. Смітієнка, В. Л. Чубарева.

Протягом кількох наступних років у Лабораторії на широкій емпіричній базі було проведено ґрунтовні дослідження діяльності громадських формувань із профілактики правопорушень (А. П. Закалюк, О. О. Ковалкін), проблем запобігання злочинності неповнолітніх (С. А. Тарарухін, В. Ф. Трегубов, В. П. Сахно), реци­дивної злочинності (А. М. Носенко, В. І. Попов, В. Л. Пасічник), грабежів, розбоїв, інших майнових злочинів (В. О. Кузнецов, Б. І. Бараненко, В. І. Грачов), сімейно-побутових злочинів (С. В. Трофімов, М. С. Хруппа, В. В. Петров), дармоїдства (А. П. Закалюк, В. І. Женунтій), бродяжництва (В. І. Грачов) та ін. Після кожного дослідження до МВС України спрямовувалися ґрунтовні аналітичні матеріали, пропозиції, рекомендації. Ряд із них стали предметом розгляду та вжиття конкретних заходів вищими керівними органами УРСР. За матеріалами досліджень

65

Глава 2

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

 

були опубліковані монографії А. П. Закалюка «Общественное воз­действие и предупреждение правонарушений» (Київ, 1975), С. А. Тарарухіна (у співавторстві з А. І. Селецьким) «Несовершен­нолетние с отклоняющимся поведением» (Київ, 1981), захищено ряд кандидатських дисертацій (О. Г. Кулика, В. П. Сахно, Б. I. Ба-ранеика, В. I. Грачева, М. С. Хруппи, В. В. Петрова, В. І. Женунтія та ін.). Як уже відзначалося у сучасній літературі, результати май­же всіх зазначених розроблень, більшість із яких була здійснена вперше в СРСР або в Україні, через існуючі на той час режимні обмеження, на жаль, не були опубліковані у відкритих наукових виданнях та не стали доступними широкому науковому загалу.

Проте КНДЛ зажила авторитету, що стало підставою для Міністерства внутрішніх справ СРСР, щоб уже у 1976 р. збільши­ти її штатну чисельність майже вдвічі, а у 1978 р. перетворити Ла­бораторію на Київський Філіал ВНДІ МВС СРСР також зі знач­ним розширенням її структури та штату. Останнє дало змогу роз­горнути нові напрями досліджень. Оскільки одним із них стало всебічне вивчення особи злочинця, до роботи у Філіалі було за­прошено фахівців, які мали спеціальну кваліфікацію з психології (В. О. Андросюк, Л. І. Казмиренко, Л. М. Москалюк), соціології (О. Я. Зирянов), педагогіки (О. П. Северов), психофізіології (О. В. Шаповалов), психіатрії (А. І. Коротенко) та ін. Тим самим було поновлено корисну дослідницьку практику кримінологічних установ 20-х років. Для дослідження проблем боротьби із різними категоріями злочинів до Філіалу з МВС УРСР були переведені досвідчені аналітики: М. М. Короткий, Л. С Сміян, В. М. Попович. На роботу у Філіалі відібрано групу молодих практичних працівників, які проявили аналітичні здібності (О. І. Чулкова, А. І. Пясецький, В. І. Осадчий, О. І. Ємець, О. О. Садченко, О. І. Рощенко, В. С. Ковальський та ін.). Вони швидко оволоділи навичками наукової роботи, захистили дисертації і стали керівни­ками кафедр, наукових підрозділів, видавництва юридичної літе­ратури, а О. І. Ємець — помітним державним діячем. У цей час у Філіалі успішно розроблялися проблеми кримінологічного аналізу злочинності (О. О. Ковалкін, О. Г. Кулик), прогнозування та запобігання індивідуальної злочинної поведінки (керівник А. П. Закалюк), боротьби з незаконним обігом наркотичних речо-

66

вин (О. О. Ковалкін, М. С. Хруппа, В. Л. Чубарев), створення сис­теми запобігання, рецидивній злочинності (М. М. Короткий), у тому числі через врахування професійних, психологічних та пси­хофізіологічних якостей засуджених при розподілі їх на місця відбування покарання та спрямування останнього на їхню ресо-ціалізацію (А. М. Носенко, В. О. Андросюк, О. В. Шаповалов, О. П. Северов, О. Я. Зирянов та ін.), профілактики групової зло­чинності неповнолітніх (С. А. Тарарухін, О. І. Чулкова, В. П. Сах­но, Л. І. Казмиренко), запобігання майновим злочинам, вчинюва­ним організованими злочинними групами (Б. І. Бараненко, О. І. Пясецький), злочинам, вчинюваним з особливою жор­стокістю (А. П. Закалюк, В. В. Петров, О. В. Шаповалов, Л. М. Москалюк, В. С. Ковальський), антисуспільної поведінки осіб із психічними аномаліями (А. П. Закалюк, А. І. Коротенко, Л. М. Москалюк), протидії злочинам в окремих галузях економіки (В. В. Головач, Л. С Сміян, В. М. Попович) та ін. Вийшли друком монографії А. П. Закалюка «Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения», О. О. Ковалкіна «Ла­тентная преступность и ее выявление органами внутренних дел», В. Л. Чубарева «Опасность лиц, совершающих преступные деяния», А. С. Тарарухіна, В. П. Сахно «Предупреждение группо­вой преступности несовершеннолетних». Колектив Філіалу май­же кожен рік готував окремі випуски «Трудов ВНИИ МВД СРСР». У 1981 р. у Москві був виданий збірник наукових праць співробітників Філіалу «Проблемы изучения личности правона­рушителя», в якому висвітлено результати багатьох досліджень колективу із зазначених проблем.

Помітною подією стало проведення у Філіалі наприкінці 1981 р. науково-практичної конференції, присвяченої 10-річчю існування установи. У конференції взяли участь провідні криміно­логи Радянського Союзу 1.1. Карпець, А. І. Долгова, А. I. Алексеев, Ю. М. Антонян, О. Б. Сахаров, Ю. Д. Блувштейн, Г. М. Міньковсь-кий, відомі українські вчені-криміналісти Ф. Г. Бурчак, Л. В. Ба-грій-Шахматов, І. М. Даньшин, М. Я. Сегай, група керівних працівників МВС УРСР на чолі з міністром І. Д. Гладушем, на­чальник Київської вищої школи МВС В. Ф. Захаров, завідувач відділу союзного журналу «Советское государство и право»

67

Глава 2