Методологія і методи кримінологічної науки

 

мання у такий спосіб наукового результату — засіб і свідчення по­дальшого розвитку теорії, у тому числі її методологічної складової. Належність методу до теорії визначає зміст і межі його поняття. Метод — це елемент теорії, результат теоретичного обґрунтуван­ ня способу пізнання, який звернутий до потреб дослідження, проте не є елементом останнього у прямому розумінні. Метод визначає доктринальні засади і спосіб здобуття наукових знань, але не є інструментом цього процесу. Реалізація методу пізнання, його теоретичних положень здійснюється через розроблення та застосу­вання певних операційних інструментів, здебільшого методик, які належать до технології дослідження. Останні ґрунтуються на тео­ретичних положеннях, вимогах і критеріях методу. Наприклад, соціологічний метод опитування реалізується через методики ан­кетування, проведення інтерв'ю, отримання експертних оцінок тощо. Іноді, у тому числі у кримінології, теоретична належність методу не враховується, його сутність і поняття змістовно і термінологічно трактуються занадто широко, охоплюючи техно­логію та техніку застосування методу, конкретні прийоми, засоби, що використовують під час збирання, обробки, аналізу дослідниць­кої інформації¹. При цьому змішуються поняття методу і методики, стверджується, що метод «полягає в діях дослідника, спрямованих на оволодіння інформацією... Методика — поняття, яким визна­чається сукупність методів»². Разом із тим, у методології суспільних наук у цілому та у методології правознавства зокрема чітко розрізняють методи пізнання і техніку їх реалізації через відповідні методики, процедури, операції³. Інша річ, що методика дослідження не може бути розроблена поза використанням методу, який вона реалізує. Більше того, пізнавальні можливості методики визначаються та обумовлені вимогами, принципами, умовами ме­тоду. Співвідношення та взаємозв'язок між методологією, метода­ми пізнання і методиками дослідження чітко та образно визначив в одній з останніх праць відомий російський кримінолог Г. А. Аване-сов. Між методологією, з одного боку, та методикою і технікою

¹ Кальман А. Г., Христич И. А. Зазнач, праця. — С 48.

² Кримінологія. Загальна та Особлива частини / За рсд. І. М. Дамыпипа. — С. 21.

³ Проблемы методологии и методики правоведения. — М., 1974. — С. 28-31.

98

дослідження, з другого, — пише він, — завжди існує тісний взаємозв'язок, зокрема через методи наукового дослідження. «Ме­тоди виступають тут як сполучна ланка»¹.

Наведене обумовлено не лише теоретичними та методологічни­ми міркуваннями. Наукова практика, фахівці, що безпосередньо проводять дослідження, завжди розрізняють методи пізнання та його інструменти, у тому числі методики, процедури, операції за­стосування методів, які мають розроблятися для потреб певного дослідницького завдання. Останні буде розглянуто у главі 3 Кни­ги 3 Курсу.

Методи наукового пізнання будь-якої науки, у тому числі кри­мінології, складаються з чотирьох основних частин: 1) методи, що безпосередньо випливають із філософського діалектичного ме­тоду як загального методу пізнання; 2) загальнонаукові методи, якими користується будь-яка наука, вони є складовою і продуктом розвитку теорії наукового пізнання; 3) методи інших наук, що ви­користовуються однією наукою при пізнанні у своїх цілях об'єктів, які належать до предмета інших наук, але частково, у певному ра­курсі є предметом пізнання й цієї науки; 4) методи певної науки, які є результатом і частиною розвитку її власної теорії (теорій).

До методичних положень (методів), що безпосередньо випли­вають із загального діалектичного методу пізнання, належать фі­лософські закони: розвитку та взаємозв'язку явищ, процесів, про­явів життєдіяльності у природі та суспільстві; єдності та боротьби протилежностей як рушійні сили передумов та стимулів розвитку, переходу кількісних змін у якісні, заперечення тощо, а також кате­горії: причини і наслідку; загального, особливого та одиничного; необхідного і випадкового; змісту і форми та ін. На основі цих за­конів та категорій філософії, передусім пов'язаних із діалектич­ним методом, опрацьовуються теоретичні підвалини інших ме­тодів наукового пізнання.

Загальнонаукові методи стали надбанням розвитку науки про­тягом історії людства, передусім наукової теорії і практики. Згідно з останніми джерелами ці методи часто поділяють на теоретичні та емпіричні.

¹ Криминология: Учеб. / Под рсд. Г. А. Авапесова. — М, 2005. — 3-е изд. — С. 100.

99

Глава 3

Методологія і методи кримінологічної науки

 

Теоретичні загальнонаукові методи є безпосереднім результа­том розвитку теорії наукового пізнання та інших наукознавчих теорій, які містять, як відомо, систему основних ідей, закономірно­стей у певній галузі знань, наразі у сфері пізнання. До загальнона-укових теоретичних методів належать: синтез та аналіз; наукове абстрагування та перехід від абстрактного до конкретного, логічний метод; методи гіпотез, порівняння, історизму, системно-структурний метод.

Синтез (грец. synthesis — складання, поєднання) — це метод складання, об'єднання складових елементів, ознак, проявів об'єкта в єдине ціле. Синтез, що зберігає індивідуальні властивості об'єднаних об'єктів, утворює їх сукупність. Злиття при синтезі індивідуальних властивостей та утворення на їх основі нової якості має назву інтегрування. Результатом синтезу може бути утворення типу, системного об'єднання тощо. Застосування згада­них синтезованих утворень як методів кримінології буде розгля­нуто у відповідних главах Курсу.

Аналіз (грец. analysis — розкладання, роз'єднання) — це метод, протилежний синтезу, що полягає у мисленнєвому або реальному роз'єднанні єдиного цілого на його складові елементи. У більш ширшому значенні поняття аналізу є синонімом дослідження. У кримінології за методом аналізу відбувається значна частина пізнавальної діяльності, про що йдеться у відповідних частинах Курсу. Організації практичного проведення власне криміноло­гічного аналізу за його певними різновидами присвячено главу 2 Книги 3 Курсу.

Абстрагування (лат. abstractio — відвернення) — це метод пізнання, що ґрунтується на мисленнєвому виділенні сутності, ос­новних властивостей та якостей предмета з відносним залишен­ням поза увагою інших, несуттєвих властивостей ознак, зв'язків тощо. Результатом абстрагування є абстракція. Наукова абст­ракція — штучна, умисне утворена не через недостатність знання, а з метою відволіктися (абстрагуватися) від другорядного, явищ-ного, несуттєвого. Основними видами наукової абстракції є: ізолююча, що виокремлює пізнавальний предмет із деякої цілісності; узагальнююча, яка створює узагальнене уявлення про нього; ідеалізація, що замінює реальне явище його ідеалізованою

100

схемою. Різновидом абстрагування й разом із тим самостійним ме­тодом є моделювання, продуктом якого є не сам предмет з усіма ознаками та зв'язками, а його певним чином абстрагована модель. Протилежним поняттю абстрактного є поняття конкретного.

Сходження від абстрактного до конкретного — метод пізнання об'єкта, що полягає у переході від абстрактного знання про нього до більш повного, конкретного уявлення про його властивості, прояви, ознаки, функції. Цей метод відтворює загальний діалек­тичний закон розвитку пізнання дійсності.

Логічний метод у вузькому розумінні є основним методом логіки, яка містить сукупність теорій щодо визначення законів та способів доведення і спростування. Цей метод пізнання ґрун­тується на законах виключення протиріч між судженнями. Нове дійсне судження не може суперечити іншим судженням, до­стовірність яких не викликає сумніву. Через свою раціональність та універсальність логічний метод перетворився із вузьконалеж-ного логіці у загальнонауковий. Він має багато розгалужень у за­стосуванні. Одним із найбільш універсальних є метод логічної відповідності теоретичних положень і висновків логіці реальних відносин, подій, дійсності. Логічний метод широко застосовується у суспільних науках, у тому числі у кримінології, що, як правило, відчувають дефіцит або складність здобуття належного обсягу емпіричного знання, недостатність якого компенсується логічним мисленням. Зокрема, це відбувається під час перевірки наукових гіпотез, проведенні соціального експерименту тощо.

Загальнонауковим є метод висунення та перевірки гіпотези. У буквальному розумінні гіпотеза (грец. hypothesis — підстава, припущення) — це побудоване на припущенні судження про не до­сить відоме явище, його походження та розвиток. Наукова гіпотеза є методом розвитку наукового знання: від узагальнення осмислен­ня наявного теоретичного знання до логічного продовження його розвитку у сфері, знання про закономірності якої на цей час є недо­статнім. Головними умовами застосування методу гіпотези є до­стовірність, повнота наявного теоретичного знання, достатня обізнаність дослідника і його фахова кваліфікація щодо логічного передбачення можливого розвитку або застосування цього знання у разі недостатності інформації. Про застосування методу гіпотези

101

Глава 3

Методологія і методи кримінологічної науки

 

у кримінологічному дослідженні докладніше йдеться у главі 3 Кни­ги 3 Курсу.

Порівняння є одним із найпоширеніших загальнонаукових ме­тодів. Він заснований на тому безспірному положенні, що пізнан­ня певного предмета — це визначення його ознак, властивостей, якостей, якими він відрізняється від інших предметів. Визначення вказаних відмінностей досягається значною мірою за допомогою методу порівняння, який має багато різновидів, обумовлених потребами певної науки, вирішення наукової проблеми в різних суспільних сферах, галузях людської життєдіяльності. Одним із різновидів методу порівняння є метод контрольної групи. Він полягає у паралельному вивченні двох груп об'єктів, що розрізня­ються певною ознакою. Одна з груп (експериментальна) характе­ризується наявністю цієї ознаки, скажімо, при вивченні особи злочинця — наявністю незнятої чи непогашеної судимості, друга (контрольна) — її відсутністю. Вивчення та порівняння всіх інших ознак осіб обох груп дає уявлення про те, як вони змінюються залежно від наявності судимості.

Метод порівняння широко застосовується у кримінології, у то­му числі з метою отримання адекватного уявлення щодо злочин­ності, її проявів, причин і умов, особи злочинця тощо, про що йдеться у відповідних главах Курсу. Організація та методика по­рівняльного кримінологічного аналізу окремо висвітлюється у главі 2 Книги 3 Курсу.

Широко застосовується всіма науками, зокрема кримінологією, метод історизму. Цей метод широко відомий із давніх-давен. Ще древні говорили: «Щоб пізнати нинішнє, нове, треба стати на плечі своїх попередників», тобто оволодіти їхніми знаннями. Не випад­ково й у цьому Курсі розгляду сучасних проблем української кримінології передує глава щодо її історії. Метод історизму стосовно пізнання певного предмета полягає у вивченні минулого наукового знання щодо нього, його порівнянні з нинішнім уявлен­ням про нього, визначенні нез'ясованих, недостатньо аргументова­них або зовсім недосліджених проблем, на підставі чого отриму­ються судження стосовно обсягу завдань, можливостей їхнього пізнання та розв'язання. Розвиток наукового знання в історично­му вимірі відбувається за різних суспільних та соціальних умов,

102

які чинять помітний, а школи и вирішальний вплив на розвиток і можливості науки. Згадаємо лише розгром кримінології у Радянському Союзі за сталінських часів. Тому під час застосуван­ня методу історизму, особливо у суспільних науках, мають врахо­вуватися суспільно-політичні умови історичного розвитку науки. Через це науковий метод історизму фактично є методом суспіль­но-історичного (історико-порівняльного) пізнання науки і проблем, які є її предметом.

Системно-структурний метод є порівняно новим, одним із найбільш продуктивних здобутків наукової методології, результа­том розвитку її аналітичних методів пізнання складних, головним чином суспільних, явищ і процесів через їхнє системне бачення. Останнє ґрунтується на системному підході, який становить нині один із головних напрямів методології наукового пізнання та соціальної діяльності на основі розгляду їхніх об'єктів як систем­них утворень, систем. Теорія систем, розроблення якої припадає на середину XX ст. і пов'язується з іменами австрійського вченого Людвіга фон Берталанфі та російського науковця О. І. Уємова, орієнтує пізнання на розкриття цілісності об'єкта, виявлення у ньому, в його структурі різноманітних типів відносин, зв'язку, взає­мозв'язку і залежності, зведення їх у цілісну картину, що характе­ризується системністю, тобто змістовно-органічною єдністю. Науковій методології до обґрунтування системного підходу був відомий метод структурного аналізу об'єкта, спрямований на ви­явлення його елементів у такій структуризації, що забезпечує цілісність об'єкта, стійкість, сталість за умов зовнішніх та внут­рішніх змін. Доповнення структурного підходу системним дало змогу опрацювати системно-структурний метод як універсальний спосіб пізнання складних об'єктів, передусім суспільства, соціаль­них проявів, щодо яких застосування методів аналізу, абстракції, моделювання, логічного мислення тощо виявляється недостатнім для розкриття їхнього багатовимірного та різнообумовленого феномену, глибинних основ детермінації, функціонування, соціальної активності тощо.

Завдяки тому, що системно-структурний метод забезпечує більш повне і глибоке пізнання зазначених властивостей та якос­тей об'єкта, він отримав широке поширення у багатьох соціальних,

103

Глава 3

Методологія і методи кримінологічної науки

 

природничих, технічних науках. Доцільним та перспективним вия­вилося його застосування і в кримінології, передусім щодо аналізу злочинності, її причин і умов, особи злочинця, опрацювання теорії і практики запобігання злочинним проявам, про що йтиметься у відповідних главах Курсу. Разом із тим, слід зазначити, що через на­укову привабливість, цінність і, так би мовити, «модність» систем­но-структурного методу посилання на його застосування можна нерідко зустріти в дослідженнях, де далі визначення структури предмета справа не пішла, системні зв'язки, залежності, навіть сис­темоутворюючі, залишилися нерозкритими, а можливості саме сучасного системного підходу — невикористаними.

Як зазначалося, другу частину загальнонаукових методів пізнання становлять емпіричні (грец. етреігіа — досвід) методи. Вони ґрунтуються на пізнанні та використанні досвіду. Серед них найбільш поширеним є метод спостереження. Він визначає спосіб цілеспрямованого сприйняття дійсності, що обумовлюється ме­тою та завданнями діяльності, у процесі якої виникає потреба в спостереженні. Його різновидом є спостереження, що застосо­вується у науковій діяльності, у тому числі з метою наукового пізнання. Саме його називають загальнонауковим методом спос­тереження. Наукове спостереження, як і його метод, на відміну від інших способів спостереження (художнього, творчого, побутового тощо), визначається певними умовами та вимогами. Основною се­ред них є вимога забезпечення об'єктивності, тобто можливості контролю отриманих відомостей через повторне спостереження або інший метод пізнання, наприклад через експеримент, пе­ревірку гіпотези тощо. Головне завдання наукового спостережен­ня — найбільш адекватно відтворити емпіричний факт (сукуп­ність аналогічних фактів) з метою його безпосереднього або через інтерпретацію використання як наукового аргументу для підтвер­дження чи спростування тієї чи іншої наукової ідеї, положення, гіпотези тощо.

Адекватність відтворення емпіричного факту у сучасний період забезпечується дотриманням певних умов, визначених наукою інформатикою. Наукове спостереження має ряд диференціацій. Зокрема, розділяють спостереження: безпосереднє (з використан­ням лише природних органів сприйняття людиною навколишньо-

104

го світу) та посереднє (із використанням спеціальних пристроїв); суцільне (з охопленням усієї кількості об'єктів пізнання) та вибіркове (стосується лише частини певним чином відібраних об'єктів); довільне та стандартизоване за визначеною схемою; зви­чайне (пасивне, зовнішнє відтворення факту) та включене (із введенням суб'єкта спостереження «усередину» відносин та умов, у яких функціонує емпіричний факт). Про відмінності та застосування окремих різновидів спостереження стосовно кримінологічної інформації йдеться у главі 1 Книги 3 Курсу. Спос­тереження будь-якого виду має відбуватися лише на законних підставах. Варто нагадати, що Конституція України (ст. 32) не допускає збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, еко­номічного добробуту та прав людини.

Оскільки злочинність становить загрозу національній безпеці, збирання кримінологічної інформації про неї та осіб, які вчинили злочин або стосовно яких є висока ймовірність його вчинення, на нашу думку, не підпадає під обмеження, визначені ст. 32 Консти­туції України. Проте, безумовно, збирання інформації можливе лише із дотриманням вимог закону та норм суспільної моралі. Детальніше про це йтиметься у главі 8 Книги 1 та главі 1 Книги З Курсу.

До загальнонаукових емпіричних методів належить і метод експерименту (лат. experimentum — дослід, випробування). Він по­лягає у тому, що пізнання емпіричного факту здійснюється через дослідне відтворення відносин та умов його функціонування. При цьому, як правило, майже всі чи більшість із них зберігаються у ре­альному виявленні, а одна, значення якої експериментально пе­ревіряється, змінюється. Пізнання полягає у визначенні зміни емпіричного факту за умови експериментальної зміни зазначеної умови. Соціальний експеримент, різновидом якого є криміно­логічний експеримент, може застосовуватися лише з позитивною метою, у межах закону та суспільної моралі і з виключенням пору­шення прав, свобод і законних інтересів громадян. Слід зазначити, що в умовах реальної дійсності застосування цього методу для потреб соціального експерименту, включаючи кримінологічний,

105

Глава 3