ПОНЯТТЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНІКИ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ПОНЯТТЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНІКИ



Найголовнішим у діяльності педагога, підмурівком його роботи, як уже зазначалося у попередніх розділах, є спрямованість його діяль­ності і професіоналізм знань. Але чому А. Макаренко твердив, що для нього, в його практиці, та й для інших педагогів «стали вирішальними такі «дрібниці»: як стояти, як сидіти, як підвестися зі стільця, з-за стола, як підвищити голос, усміхнутися, як подивитись»1. Чи не суперечить ця заява розумінню суті майстерності вчителя, чи не є вміння сказати «Іди-но сюди!» з багатьма відтінками вирішальною ознакою високої кваліфі­кації педагога? Замислімося. Справді, Антон Семенович неодноразово наголошував на необхідності для вчителя володіти прийомами органі­зації власної поведінки і впливу на учня. Він увів для позначення цьо­го явища поняття «педагогічна техніка», яке має нагадувати педагогові про необхідність дбати не лише про сутність нашої діяльності, а й про форму вияву своїх намірів, свого духовного потенціалу. Адже «вихова­нець сприймає вашу душу та ваші думки не тому, що знає, що у вас на душі робиться, а тому, що бачить вас, слухає вас2. Педагогічна техніка як сукупність професійних умінь сприяє гармонійному поєднанню внутріш­нього змісту діяльності вчителя і зовнішнього його вираження. І тоді майстерність педагога виявиться в синтезі духовної культури і педагогіч-но доцільної зовнішньої виразності.

У практиці молодого вчителя настає час, коли найважливішими для нього є ці «дрібниці»: як висловити свою думку, щоб учні зрозуміли; як подивитися на уроці, щоб погляд вплинув на школяра, і ще багато таких «як», від яких залежать взаєморозуміння у класі й авторитет педагога.

1 Макаренко А. С. Деякі висновки з мого педагогічного досвіду // Твори:
В7т. - Т. 5. - С. 215.

2 Там само. — С. 163.


Візьмімо початок уроку. Чому він може бути таким несхожим у різ­них учителів, навіть якщо ці вчителі мають однакову освіту, позитивно ставляться до учнів? Уся справа в техніці. Чи може організовано розпо­чатися навчальний процес, коли вчитель не входить, а вривається до класу, не звертаючи уваги на те, що за ним ціла юрба школярів. З тими, хто за першою партою, він з'ясовує, хто відсутній, а всі інші метушаться, риються у своїх сумках. Педагог не бачить безладдя і не чує галасу, він у полоні своїх проблем, він не володіє технікою встановлення контакту. Настроювання на хвилю уроку відбувається довго.

Інший педагог ретельно підготувався до уроку, але не в змозі його успішно почати через надмірне хвилювання, яке до того ж помітне дітям і викликає у них уявлення про невпевненість, непрофесійність поведінки вчителя.

Дослідники вказують на типові помилки педагогічної техніки вчи-телів-початківців. Найбільше втрат у них від невміння щиро погово­рити з учнем, його батьками, стримати або, навпаки, виявити гнів, подолати невпевненість. У творах про перші уроки практиканти пи­шуть, як хвилювалися вони через недосконалість свого мовлення, як виявляли надмірну суворість, боялися доброзичливого тону, говорили скоромовкою, переживали навіть почуття страху, як метушилися біля дошки і надмірно жестикулювали або стояли закам'янівши і не знали, куди подіти руки. У поставі багатьох студентів привертає увагу суту­лість, опущена голова, безпомічні рухи рук, які крутять різні предмети. Найбільший недолік у голосі — монотонність, безбарвність мовлення, брак навичок виразного читання. Багато індивідуальних недоліків у мовленні — нечітка дикція, невміння знайти оптимальний варіант гуч­ності. Усі ці недоліки заважають педагогові ефективно взаємодіяти з учнями і водночас свідчать про необхідність удосконалювати педагогіч­ну техніку.

Педагогічна техніка це вміння використовувати власний пси­хофізичний апарат як інструмент виховного впливу. Це володіння комплексом прийомів, які дають вчителеві можливість глибше, яскра­віше, талановитіше виявити свою позицію і досягти успіхів у ви­ховній роботі.

Поняття «педагогічна техніка» містить дві групи складників. Перша група пов'язана з умінням педагога керувати своєю поведінкою: техні­ка володіння своїм організмом (мімікою, пантомімікою); керування емо­ціями, настроєм для зняття зайвого психічного напруження, збудження творчого самопочуття; опанування умінням соціальної перцепції (техніка керування увагою, уявою); техніка мовлення (керування диханням, дик­цією, гучністю, темпом мовлення). Друга група пов'язана з умінням впли­нути на особистість і колектив: техніка організації контакту, управлін­ня педагогічним спілкуванням; техніка навіювання тощо.

Складники першої і другої груп педагогічної техніки спрямовані або на організацію внутрішнього самопочуття педагога, або на вміння це


почуття адекватно виявити зовні. Тому ми, слідом за театральною педа­гогікою, умовно поділятимемо педагогічну техніку на зовнішню і внут­рішню відповідно до мети її використання.

Внутрішня техніка — створення внутрішнього переживання осо­бистості, психологічне налаштовування вчителя на майбутню діяльність через вплив на розум, волю й почуття.

Зовнішня техніка — втілення внутрішнього переживання вчителя в його тілесній природі: міміці, голосі, мовленні, рухах, пластиці.

Розгляньмо, як учитель може навчитися керувати собою, яка внутріш­ня і зовнішня техніка допомагає йому в цьому.

ВНУТРІШНЯ ТЕХНІКА ВЧИТЕЛЯ

Самопочуття педагога не є особистою справою, бо настрій його відби­вається й на учнях, і на колегах, і на батьках школярів. Кожне слово вчителя не тільки несе інформацію, а й передає ставлення до неї. Оцін­ка учневі за відповідь — це і вияв того, як сприймає його роботу педа­гог, що впливає на стосунки у класі, створює певну атмосферу у нав­чанні. Досягти оптимального внутрішнього стану в педагогічній діяль­ності важко, бо сама вона емоційно напружена, «це робота серця і нервів, це буквально щоденна і щогодинна витрата величезних душевних сил. Наша праця — це повсякчасна зміна ситуацій, що викликає то посилене збудження, то гальмування»1. Учитель повинен уміти зберігати праце­здатність, володіти ситуаціями для забезпечення успіху в діяльності і збереження свого здоров'я. Для цього важливо працювати над вироб­ленням такого синтезу якостей і властивостей особистості, які дадуть змогу впевнено, без зайвого емоційного напруження здійснювати свою професійну діяльність:

— педагогічного оптимізму;

— впевненості у собі як в учителі, відсутності страху перед дітьми;

— умінні володіти собою, відсутності емоційного напруження;

— наявності вольових якостей (цілеспрямованості, самовладання,
рішучості).

Усі ці якості характеризують психологічну стійкість у професійній діяльності. В основі її — позитивне емоційне ставлення до себе, учнів, праці. Саме позитивні емоції активізують і надихають учителя, надають йому впевненості, сповнюють його почуттям радості, позитивно вплива­ють на стосунки з дітьми, батьками, колегами. Негативні емоції гальму­ють активність, дезорганізують поведінку і діяльність, викликають три­вогу, страх, підозру. А. Макаренко вважав, що в дитячому колективі має бути «постійна бадьорість, ніяких похмурих облич, ніяких кислих виразів, постійна готовність діяти, райдужний настрій, саме мажорний,

1 Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві // Вибр. твори: В 5 т. — К., 1976. — Т. 2. - С. 426.


веселий, бадьорий настрій»1 Мажорний тон колективу сприяє успіш­ному просуванню до мети, подоланню труднощів Цікавий досвід ство­рення мажорної атмосфери у школі наводить Ш Амонашвілі, розпові­даючи про вчительку третього класу Мзію Чконія Під час письмових робіт на уроках математики і рідної мови за згодою дітей вона вмикає магнітофон з мажорною музикою, що звучить тихо, приглушено Вчи­телька твердить, що під музику діти працюють успішніше Так, наголо­шує вона, на уроках з увімкненим магнітофоном кожний учень розв'я­зує на два-три приклади більше, ніж без музики

Джеретом такої атмосфери захоплюючого життя колективу є педа­гог, який, за словами А Макаренка, повинен бути «таким же радісним, як колектив» Він створює атмосферу дружності, доброзичливості Що для цього потрібно'' Захоплюватися справою і тамувати негативні емоції, не дозволяти собі перебільшувати чужі недоліки, гіперболізувати «не­нормальні» дитячі наміри і ди2

Хлопчина з'їжджає перилами майже в обійми вчителя Задово­лення від спуску одразу зникає, і він потуплює очі Педагог навіть слова не вимовив, просто подивився серйозно Вчитель роздає щоденни­ки і скаржиться «Рука стомилася писати зауваження» А зауваження у всіх «Заповнюй щоденник акуратніше!» Що це прагнення до пози­тивного контакту? Навряд Краще було б на перший раз повчити, як виконувати цю справу якісно

Учителеві треба вміти грати, причому не тільки зовні Доброзичливий вираз обличчя потрібний не лише для того, щоб налаштуватися на мажор, він збуджує центри позитивних емоцій і створює хороший настрій При такій грі прийоми поведінки закріплюються і характер поступово змінюється Тому не слід ходити з похмурим, нудьгуючим обличчям навіть тоді, коли настрій у вас поганий Учитель зі щирою привітною посмішкою і сам стає життєрадісним Якщо ж поганий настрій не відступає, слід зму­сити себе посміхнутися, утримати кілька хвилин посмішку і подумати про щось приємне Поганий настрій почне «розмиватися» Ви заспокоїтесь, і до вас може повернутися притаманний вам оптимізм Якщо ми зовні не виявляємо емоцій, це не виключає їхньої негативної дії На ґрунті постій­них негативних реакцій розвиваються різні захворювання Для запобіган­ня їм потрібні не просто гальмування, уникнення ситуацій, що викликають негативні стани, а й розрядка від негативних емоцій за допомогою утво рення вогнищ захисного збудження, якими можуть бути музика, спілку­вання з природою, працетерапія, читання книжок (біблютерапія), гумор Тут допоможе розумне захоплення спортом, що дає «м'язову радість»

Можна рекомендувати список музичних творів, звучання яких діє заспокійливо (П Чайковський, «Пісня без слів», В А Моцарт, «Нічна

1 Макаренко А С Твори В7г - Т 5 — С 195

2 Див Сухомлинський В О Сто порад учителеві // Вибр твори В 5 т —
Т 2 - С 426


серенада», друга частина для струнного оркестру тощо) Проте сприй­мання музики — індивідуальне, і кожний обирає для цього свої улюб­лені твори Музикотерапія використовується для лікування і створення доброго настрою здавна Вона передбачає наявність у вчителя фонотеки, вміння грати на музичних інструментах Причому важливий не рівень музичних здібностей, а ступінь задоволення, яке отримує людина від цих занять У чому сутність такого прийому? Поринаючи в царину мистецтва, ми отримуємо позитивні емоції, дія яких гальмує негативне ставлення і сприяє врівноваженню емоційного стану

Цей самий механізм покладено і в основу бібліотерапії, яка дає змо­гу заспокоїтися, налаштуватися на філософські роздуми чи, навпаки, збудити потребу активно діяти Читаючи, людина непомітно для себе захоплюється світом, який створив письменник, стає ніби співучасни­ком подій Вона і радіє, і думає, і переживає разом із героями твору, забуваючи власні негаразди

Можна скористатися і працетерапією, і танцювальною терапією Всі ці способи впливу пов'язані з підключенням до тієї діяльності, яка дає задоволення Вони важливі тому, що дають можливість не лише зняти напруження, оптимізувати настрій, а й залучати учнів до духовних цінно­стей, близьких учителю, навчаючи їх керуватися такими самими спосо­бами Гумор, який так цінують учні у спілкуванні з педагогом, також позитивно впливає на емоційну сферу Кожний учитель може пригада­ти, як у складній ситуації йому вдавалося безболісно відновити робочу атмосферу дотепним зауваженням, вимогою, висловленою в гумористич­ному тоні Ось учитель тихо попереджає «Діти, я встала сьогодні не на ту ногу, тому сидіть тихо, бо можу розсердитися» Інша вчителька зро­била зауваження учневі, який любив сидіти на стільці, нахиливши його так, щоб він спирався лише на задні ніжки Учень не прореагував, і вчителька відчула, як почало наростати напруження Замість того щоб дати волю невдоволенню, вона спокійно сказала «Будь ласка, опусти на підлогу всі свої шість ніг»1

До чинників, що сприяють підтриманню бадьорого стану вчителя, належить і увага до естетики одягу, що, на думку А Макаренка, є еле­ментом педагогічного артистизму, гри, яка забезпечує внутрішню зібра­ність і духовну мобілізацію

Отже, нормальним тоном учителя має бути мажорний, треба досягти внутрішнього спокою, впевненості у своїх силах, силах колективу При цьому слід прислухатися до застереження А Макаренка «Він [тон] ш в якому разі не повинен мати характеру піднесеної, постійної бурхли­вості, істеричної напруженості, яка завжди неприємно б'є в очі і яка загрожує при першій невдачі зірватися і перейти в розчарування»2

1 Педаяс М Й Об учителе для учителя — Таллинн 1982 — С 23

2 Макаренко А С Методика організації виховного процесу//Твори В7т —
Т 5 - С 76


Отже, першим шляхом до регуляції самопочуття є вплив на емоцій­ну сферу, прагнення дотримуватися мажорного тону, виховуючи в собі доброзичливість і оптимізм, набуття «м'язової радості» у фізичних діях, створення зон захисного збудження (бібліотерапія, музикотерапія тощо), здатність грати

Вплив на емоційну сферу — процес складний, і не завжди вчитель спроможний досягти рівноваги, прагнучи збудити позитивні реакції Для регуляції самопочуття варто звернутися і до інтелектуальної (роз­виток саногенного мислення)1, і до вольової сфер

Які шляхи вольового впливу? Це насамперед звернення до власного почуття обов'язку у зв'язку з усвідомленням соціальної ролі професії, ціннісними установками Механізм впливу гальмування власних дій, які не збігаються з переконаннями, надзавданням, збудження активності у на прямі досягнення обраної мети життя і діяльності Формула вчителя «Я мушу це зробити, бо моє завдання » Цей спосіб саморегуляції дуже склад ний, оскільки пов'язаний з вихованням спрямованості в цілому, установок, але й надійний, бо сформовані переконання не дають педагогові відійти від мети У критичних ситуаціях такий учитель завжди зможе сказати собі, утримуючись від запальності «Я не можу собі дозволити»

Інший шлях вольового впливу на самопочуття непрямий Він поля гає в контролюванні власного фізичного стану Глибину емоційних переживань ми змінюємо, впливаючи на їх зовнішній вияв Кожен із нас може контролювати м'язове напруження, темп рухів, мовлення, ди хання, а їх зміна автоматично впливає на психічний стан

Які є конкретні прийоми?

Передусім регуляція м'язового напруження Для активізації емоцій­ного стану напружуємо групи м'язів, наприклад правої руки, даючи собі команду бути сильним, енергійним, або, навпаки, розслаблюємо м'язи, додаючи уявлення про важкість і тепло в руці Фізична дія плюс уява опосередковано впливають на емоційні реакції Треба лише знати, яка група м'язів відповідає певним емоційним реакціям При емоціях стра­ху, наприклад, найбільше напружуються артикуляційні і потиличні м'я­зи, на розслаблення їх і слід звернути увагу, відчувши такий стан

Оскільки з емоційним станом пов'язане і дихання, то шляхом контро­лю і регуляції його можна домогтися саморегуляції настрою Ми спосте­рігаємо, як змінюється дихання людини в різних емоційних станах рівне дихання уві сні, глибоке у того, хто замислився, прискорене у схвильо ваного, «роздуті ніздрі» у людини в гніві Контроль за диханням, зни ження його темпу, збільшення глибини дасть можливість зменшити хвилю­вання Тому вчителеві радять подолати непродуктивне збудження на по­чатку уроку за допомогою простого способу подивитися на клас, тричі глибоко вдихнути і видихнути, привітно посміхнутися, а потім привітатися

Реакції такого типу називаються психосоматичними Вони діють як рефлекси, тобто зумовлюють обов'язкові, запрограмовані зміни Це по-

1 Див Орлов Ю М Восхождение к индивидуальности -М 1991 -С 266 — 279 48


яснюється міцним зв'язком фізичного і психічного стану Впливаючи на фізичний стан, ми викликаємо певні емоційні реакції

Механізм керування психосоматичними реакціями покладено в ос­нову таких прийомів, як зміна темпу мовлення та рухів Хочемо на уроці заспокоїтися, позбутися хвилювання — почнімо повільно ходити по класу, пояснювати у повільному, рівномірному темпі За кілька хви­лин механізм саморегуляції організму, який залежить лише від вашого вольового зусилля, спрацює

Окрім вказаних способів керування психічним станом через вплив на емоційну та вольову сферу, дуже важливо користуватися і такою комплексною системою саморегуляції, яка «задіює» емоції, волю та сві­домість людини, — самонавіюванням Досягають його за допомогою ауто генного тренування, що полягає у виконанні спеціальних вправ, спря мованих на формування в людини навичок свідомого впливу на різні функції організму — самонавіюванні

Оскільки навіювання найкраще здійснювати на фоні загального м'я­зового розслаблення і психічного спокою, аутотреніг зазвичай скла­дається з двох етапів розслаблення (вхід у стан релаксації) і самонавію вання (вплив на певні установки за допомогою спеціальних формул)

Аутогенне тренування містить кілька прийомів, що використовують­ся в певній послідовності Розгляньмо, як досягається розслаблення, ре­лаксація

Перший крок — вибір зручної пози заплющити очі і зосереди­тися на своєму емоційному стані, усвідомивши його («Я схвильована, мені потрібно заспокоїтися»)

Другий крок — зосередження на обличчі, прийняти спокійний, розслаблений вираз і спрямувати думки на щось приємне Це дасть змогу заспокійливо вплинути на емоційні центри, а переключення ду мок на інше — поглибити стан спокою Таким чином вдасться пригаси­ти гостроту негативних переживань

Третій крок — посилення стану спокою шляхом уявного само­масажу шкіри обличчя і кистей рук Внаслідок такого самомасажу чола, носа, щік, губ, підборіддя зменшується збудження, емоційна напруженість спадає Посилюється цей стан і поелементним масажем кистей рук Ме­ханізм психосоматичної реакції, на якому ґрунтується вправа, пов'яза­ний із тим, що більша частина нервових клітин рухових зон кори голов ного мозку регулює активність обличчя і рук Якщо їх розслабити, ак­тивність їх зменшиться, що сприятиме заспокоєнню всього тіла

Четвертий крок — розслаблення язика і гортані Це необхідно для того, щоб перервати думки про ситуацію, що травмує, послабити збудження внутрішнього мовлення

П'ятий крок регуляція дихання Дихати слід так, ніби ви спите

Треба стежити, щоб розслаблення супроводжувалося відчуттям задо волення, що дасть можливість зсунути маятник коливання емоцій з нуля до відчуття позитивного емоційного переживання


Саме на тлі набутого стану розслаблення можна формувати в собі спеціальні емоційні реакції, передусім такі, як стійкий оптимізм і життє­радісність Для цього вчителю корисне навіювання інтересу, терпіння щодо дітей Наприклад

1 Дитячі жарти мене не дратують, а забавляють (Відчути це ) Я легко
гамую в собі відчуття знервованості і злості, коли хтось із дітей пово­
диться не так, як мені хотілося б Мені приємні діти навіть тоді, коли
вони галасують, не слухаються (Відчути це )

2 Мені подобається спілкуватися з батьками Подобається допомага­
ти їм у вихованні дітей Я відчуваю, що моя професійна майстерність
стане їм у пригоді, і мені від цього стає приємно

Молодому вчителеві, який готується до уроку і відчуває невпевненість, страх перед дітьми, бажано провести сеанс самонавіювання, проговорю­ючи таку, наприклад, формулу «Я спокійний Я впевнено проводжу урок Діти слухають мене Відчуваю себе вільно, розкуто Я добре підго­товлений до уроку Урок цікавий Дітей усіх знаю й бачу Дітям цікаво зі мною Я впевнений, сповнений сил Я добре володію собою Настрій бадьо­рий, хороший Навчати цікаво Учні поважають мене, слухають і вико­нують мої вимоги Мені подобається працювати на уроці Я — вчи­тель»

Для успішного самонавіювання потрібні систематична робота, трену­вання психофізичного апарату, який поступово стане слухняним зна­ряддям у педагогічній діяльності

Як бачимо, в усіх зазначених прийомах саморегуляції психічного стану основою внутрішньої техніки педагога є увага й уява Завдяки здатності переключати увагу, зосереджувати її на емоційно привабли­вих об'єктах, на певних фізичних діях ми регулюємо наш психічний стан А здатність яскраво уявляти, бачити внутрішнім зором ті картини, які ми хочемо навіяти собі, дає змогу викликати саме ті емоції, які по­в'язані із заданими образами Брак розвинутої уваги та уяви нерідко є причиною невміння керувати собою, своїм станом Певних прийомів удосконалення цих психічних процесів можна навчитися, ознайомившись із системою вправ у театральній педагогіці1

Професійна діяльність педагога може призвести його до душевних втрат через надмірні психічні навантаження їх можна зменшити влас­ними зусиллями Вчителю потрібно дбати про здоров'я, про свою нерво­ву систему, як дбає співак про свій голос, а піаніст — про руки По­трібно лише мати установку на самовдосконалення, віру у можливість реалізації свого задуму і бажання діставати задоволення від праці

Отже, керувати своїм психічним станом можна Для цього вчитель має змогу скористатися запропонованим арсеналом засобів з розвитку внутрішньої техніки

1Див АбрамянБ Ц Засобами театральної педагогіки//Рідна шк — 1993 — № 4 — 5 Гиппиус С Гимнастика чувств — М , 1967 — 296 с


ЗОВНІШНЯ ТЕХНІКА ВЧИТЕЛЯ

Важлива передумова творчого процесу — гармонійна єдність внут­рішнього змісту діяльності і зовнішнього його вияву Педагогові варто навчитися адекватно й емоційно виразно відображувати свій внутрішній стан, думки і почуття

Елементами зовнішньої техніки вчителя є вербальні (мовні) й не-вербальні засоби Саме через них педагог виявляє свої наміри, саме їх «читають» і розуміють учні Про слово як виразник думки йтиметься у наступних розділах Розгляньмо докладно невербальні засоби



Скористаймося схемою О Кузнецової Ця схема свідчить про широку палітру засобів вираження людиною свого ставлення, і вчитель мусить працювати над розширенням і вдосконаленням репертуару впливу не-вербальними засобами Звісно, не всі вони рівнозначні, проте кожен Із них «зчитується» вихованцями, посилюючи або нейтралізуючи вра­ження від слів педагога


Дослідження засвідчують, що невербальні засоби, зокрема жест, мо­жуть мати більшу вагу у спілкуванні, ніж слово Так, коли ми говори мо «Ти гарний хлопчик» і водночас супроводжуємо висловлювання жестом негативної оцінки (похитування головою), то 85 % сприймуть цю інформацію за змістом жесту, а не слова1 Отже, до зовнішньої техні ки вчитель мусить бути дуже уважним Розгляньмо деякі з п елементів Маємо на увазі зовнішні особливості і способи вираження свого «Я» (успадковані — зріст, комплекція, форма носа, розріз очей тощо, сфор­мовані — зачіска, хода, постава, міміка, дикція, одяг тощо)2

Зовнішній вигляд педагога має бути естетично виразним

Неприпустиме недбале ставлення до своєї зовнішності, але неприєм­ною є і надмірна увага до неї Головна вимога щодо одягу вчителя — скромність та елегантність Химерна зачіска, незвичайний фасон плаття і часті зміни кольору волосся відвертають увагу учнів

Молоденька вчителька англійської мови прийшла на урок з вели­ким яскравим кулоном На її запитання діти чомусь відповідали недо речно, перешіптувалися На перерві хлопчик запитав, чи правда, що в Англії всі таке носять Виявляється, не зміст уроку, а прикраса вчитель­ки стала предметом думок учнів

Однак учитель має і стежити за модою, його вигляд повинен викли кати позитивне ставлення учнів, хоча першим приносити моду в шко лу і цим привертати загальну увагу не варто

І зачіска, і одяг, і прикраси завжди мають бути підпорядковані роз в'язанню педагогічної задачі — ефективній взаємодії задля формував ня особистості вихованця і в прикрасах, і в косметиці — в усьому вчи­тель повинен дотримуватися почуття міри і розуміти ситуацію Есте тична виразність виявляється і в привітності, доброзичливості обличчя, у зібраності, стриманості рухів, у скупому, виправданому жесті, у по­ставі й ході Неприпустимі для педагога кривляння, метушливість, штучність жестів, млявість Навіть у тому, як він зайде до класу, гляне, привітається, як відсуне стільця, виявляється вплив на дитину У рухах, жестах, погляді діти мають відчувати стриману силу, цілковиту впев неність у собі і доброзичливе ставлення

Пантоміміка — це виражальні рухи всього тіла або окремої його частини, пластика тіла Вона допомагає виокремити у зовнішності го ловне, малює образ Зверніть увагу на вчителя, який натхненно пояснює урок Як органічно злиті у нього рухи голови, шиї, рук'

Жодна, навіть найідеальніша, фігура не може зробити людину кра сивою, якщо їй бракує вміння триматися, підтягнутості, зібраності

1 Див Ермолаева Е А Психосемиотический анализ жестов как знакових
средств общения (в соотношении с языком) // Психосемиотика познавательной
деятельности и общения — М 1983 — С 85

2 Див Грехнев В С Культура педагогического общения Кн для учителя —
М , 1990 - С 39


Гарна, виразна постава вихователя передає внутрішню гідність Пря­ма хода, зібраність свідчать про впевненість педагога у своїх силах, вод­ночас згорбленість, опущена голова, млявість рук — про внутрішню слабкість людини, її невпевненість у собі

Люди рідко мають гарну поставу від природи, майже завжди вона — результат спеціальних вправ і сформованої звички

Учитель мусить виробити манеру правильно стояти перед учня­ми на уроці (ноги на ширині 12-15 см, одна нога трохи висунута впе­ред) Усі рухи і пози повинні бути позначені витонченістю і просто­тою Естетика пози не припускає поганих звичок похитування вперед назад, тупцювання, манери триматися за спинку стільця, крутити в руках сторонні предмети, почісувати голову, потирати носа, триматися за вухо

Слід звернути увагу на ходу, адже вона також несе інформацію про стан людини, її здоров'я, настрій Ми легко розрізняємо ходу людини молодої і літньої 3 ходи іноді можна навіть довідатися про фах Прик ро, коли молодий учитель ступає, як стара квола людина, а симпатична тендітна вчителька — як солдат Дисгармонія відчувається і сприймається не на користь педагогові К Станіславський кілька сторінок своєї книж­ки «Робота актора над собою» присвятив рекомендаціям, як виробити «летючу» ходу, гарну поставу

Жест педагога мусить бути органічним і стриманим, без різких ши­роких вимахів і гострих кутів Перевага віддається округлій і скупій жестикуляції Варто звернути увагу і на такі поради близько 90 % жестів слід робити вище пояса, бо жести, зроблені руками нижче пояса, нерідко мають значення невпевненості, невдачі Лікті не повинні трима тися ближче, ніж за 3 см від корпуса Менша відстань символізуватиме нікчемність і слабкість авторитету1

Розрізняють жести описові і психологічні Описові жести (показ розміру, форми, швидкості) ілюструють хід думки Вони менш потрібні, але застосовуються часто Значно важливіші психологічні жести, що виражають почуття Наприклад, говорячи «Будь ласка», ми піднімаємо кисть руки на рівень грудей долонею догори, трохи відводячи її від себе На подив вказують розведені в сторони руки, на застереження — притиснутий до губів палець руки

Основні вимоги до жестів невимушеність, стриманість, доцільність Варто враховувати, що жести, як і інші рухи корпуса, найчастіше попе­реджують хід висловлюваної думки, а не йдуть за нею

Виробленню правильної постави сприяють заняття спортом, спеціальні прийоми уявити себе стоячим навшпиньках, постояти біля стіни тощо, дуже важливий тут самоконтроль учителя, вміння поглянути на себе

1 Див Тимченко Н М Искусство делового общения — Харьков, 1992 — 41 — С 32


збоку, чи досягнуто п'ятого рівня мобілізації (підтягнутий живіт, при­ємно напружена спина, активний погляд)1

Для того щоб спілкування було активним, слід мати відкриту позу стояти обличчям до класу, не схрещувати рук, зменшити дистанцію, що створює ефект довір'я Рекомендуються рухи вперед і назад по класу, а не в боки Крок уперед підсилює значущість повідомлення, сприяє зосе­редженню уваги аудиторії Відступаючи назад, той, хто говорить, нібито дає можливість слухачам перепочити

Міміка — виражальні рухи м'язів обличчя Як зазначалося, нерідко вираз обличчя і погляд впливають на учнів сильніше, ніж слова Діти «читають» з обличчя вчителя, вгадуючи його ставлення, настрій, тому обличчя має не лише виражати, а й приховувати певні почуття не слід нести до класу тя гар домашніх клопотів, негараздів Варто показувати на обличчі і в жестах те, що стосується справи, сприяє виконанню навчально-виховних завдань

Широкий діапазон почуттів виражає посмішка, що свідчить про ду­ховне здоров'я і моральну силу особистості, Важливі виразники почут­тя — брови, очі Підняті брови вказують на подив, зсунуті — зосере­дженість, нерухомі — спокій, байдужість, у русі — захоплення Роз­гляньмо схему опису мімічних реакцій

1 Див Белухин Д А Основи личностно ориентированной педагогики — М ,
1996 -41 - С 124

2 Див Лабунская В А Невербальное поведение социально-перцептивный под-
ход - Ростов н/Д , 1986 - С 23


Для розвитку орієнтування в усвідомленні власної поведінки і по­ведінки учнів корисне ознайомлення з еталонами, описаними у працях психологів1

Еталон поведінки в стані радості посмішка, очі сяють, надмірна жестикуляція, багатослів'я, бажання допомогти іншому Еталон поведінки в стані страху очі розширені, поза застигла, брови підняті, голос трем­тить, обличчя скривлене, погляд «бігає», рухи різкі

Найвиразнішими на обличчі людини є очі «Порожні очі — дзерка­ло порожньої душі» (К Станіславський) Учителеві слід уважно вивчи­ти можливості свого обличчя, виробити вміння користуватися вираз­ним поглядом, уникати надмірної динамічності м'язів обличчя та очей («бігаючі очі»), а також і неживої статичності («кам'яне обличчя»)

Погляд учителя має бути звернений до дітей, створюючи візуальний контакт

Контакт очей (візуальний контакт) — погляд співрозмовників фіксо­ваний один на одному, що означає зацікавленість партнером і зосеред­женість на тому, про що він говорить Дослідники з'ясували, що, розмов­ляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35 — 50 % часу, протягом якого відбувається розмова Погляд зазвичай спрямований на очі співрозмовника і затримується на них 5 — 7 секунд Упродовж реш­ти часу той, хто говорить, і той, хто слухає, дивляться деінде На співроз­мовника частіше поглядають тоді, коли слухають, а не тоді, коли гово­рять Люди дивляться одне на одного переважно для того, щоб побачи­ти реакцію на свої слова чи зрозуміли, чи погоджуються'' Тривалий погляд мовця, спрямований на співрозмовника, підтверджує сказане Лише в деяких випадках, коли йдеться про надто особисті справи, недоцільно дивитися прямо на того, хто говорить2

Водночас візуальний контакт виконує у стосунках з дітьми ще й таку важливу функцію, як емоційне живлення3 Відкритий, природний добро­зичливий погляд прямо в очі дитини важливий не лише для встановлення взаємодії, а й для задоволення й емоційних потреб Погляд передає дітям наші почуття Дитина найуважніша, коли ми дивимося їй прямо в очі, і найбільше запам'ятовує саме те, що сказано в такі хвилини Психологи помітили, що частіше, на жаль, дорослі дивляться дітям прямо в очі в ті хвилини, коли повчають, дорікають, сварять Це провокує появу тривож­ності, невпевненості у собі, гальмує особистісний розвиток Запам'ятаймо візуальний контакт з учнями має бути постійним і найбільше він потріб ний для того, щоб учні відчували доброзичливе ставлення, підтримку, любов

Слід звернути увагу молодого вчителя на обставини, про які писав Росе Кемпбелл з дітьми, які не дивляться на співрозмовника, які, ки-

1 Див Лабунская В А Невербальное поведение социально перцептивный под-
ход - С 51-57

2 Див Томан Іржі Мистецтво говорити — К , 1986 — С 99—100

3 Див Кзмпбелл Росе Как на самом деле любить детей — М 1982 — С 41


нувши погляд, одразу потуплюють очі або відвертаються, важче спілку­ватися; такі діти непопулярні, не викликають симпатії, тому їх уника­ють, що поглиблює у них відчуття самотності. І в навчанні, і в позауроч-ний час дітям потрібен не лише суворий контроль, а й ласкавий погляд дорослого, його підбадьорливий дотик, що усуває тривожність, страх і виховує впевненість у собі, у своїх силах. Не звертайтеся до стін, вікон, стелі. Треба прагнути тримати в полі зору всіх учнів. Візуальний кон­такт є технікою, яку потрібно свідомо розвивати.

Міжособистісний простір (дистанція спілкування) — відстань між тими, хто спілкується, що є ознакою характеру взаємодії. Дистанцію до 45 см прийнято вважати інтимною, 45 см — 1 м 20 см — персональною, 1 м 20 см — 4 м — соціальною, 4 — 7 м — публічною. Більша відстань не дає можливості чітко сприймати міміку, ще більша (12м) — жести і рухи корпуса. Це призводить до появи бар'єрів у спілкуванні. Зміна дистанції — прийом привернення уваги під час уроку. Скорочення дис­танції посилить вплив.

Під час спілкування важливо враховувати і розміщення співроз­мовників. Якщо спілкуються суперники, вони сидять один навпроти одного, якщо це звичайна бесіда, а особливо випадкова — навскоси за столом, якщо друзі — поруч1.

Ми розглянули лише деякі засоби невербальної комунікації, які дають учителеві змогу ефективно розв'язувати педагогічні завдання. Внаслідок неуважності до володіння цими засобами в учнів з'являєть­ся байдужість у ставленні до вчителя, його знань.

Вчитель заходить до класу, не дивлячись на учнів, сухо вітається, називає тему і починає розповідь. Зміст пояснення — життєвий і твор­чий шлях Г. Сковороди. Матеріалом володіє добре, у конспект не загля­дає, проте очі його порожні, погляд спрямований у вікно, на стелю; боїться дитячих очей. Руки стискають спинку стільця, у поставі — невпев­неність, голос монотонний. Як змусити учнів слухати такого вчителя? Звісно, задоволення від такого уроку немає ні в учителя, ні в учнів.

Як саме досягти зовнішньої виразності? Ми бачимо такі шляхи:

1) навчитися диференціювати й адекватно інтерпретувати невер-
бальну поведінку інших людей, розвивати вміння «читати обличчя»,
розуміти мову тіла, часу, простору у спілкуванні;

2) прагнути розширити особистий діапазон різних засобів шляхом
тренувальних вправ (розвиток постави, ходи, міміки, візуального кон­
такту, організація простору) і самоконтролю зовнішньої техніки;

3) домагатися того, щоб використання зовнішньої техніки відбува­
лося органічно з внутрішнім переживанням, як логічне продовження
педагогічного завдання, думки і почуття вчителя. Історія театру знає
різні шляхи досягнення зовнішньої виразності. У театрі ремесла корис-

1 Див.. Лабунская В. А. Невербальное общение: социально-перцептивньїй под-ход — С. 31.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.25.169 (0.023 с.)