Техніка фізичних вправ. Кінематичні та динамічні характеристики техніки

Техніка фізичних вправ – це найбільш ефективний спосіб виконання фізичної вправи. Техніка фізичних вправ постійно розвивається і вдосконалюється. В техніці розрізняють основу техніки, основну ланку і деталі техніки.

Основа техніки ‑ це сукупність,тих ланок і структур рухів, які необхідні для виконання фізичних вправ певним способом. Якщо випадає хоча б один елемент з основи техніки, то виконали вправу даним способом стає неможливо.

Основна (або визначальна) ланка техніки ‑ це найбільш важлива частина виконання фізичної вправи.

Деталі техніки - це незначні особливості рухів, які проявляються в індивідуальних варіантах техніки.

Правильне використання деталей техніки у відповідності з індивідуальними особливостями спортсмена визначає індивідуальну техніку.

До основних кінематичних характеристик техніки відносять просторові, часові, просторово-часові характеристики.

Просторові характеристики техніки полягають в раціональному взаєморозміщенні ланок рухового апарату, доцільному до положення тіла, траєкторії рухів. Є такі просторові характеристики: положення тіла, траєкторія рухів. Розрізняють вихідне, кінцеве та положення в ході виконання вправи. В траєкторії розрізняють – форму, напрямок, розмах (або амплітуду).

До часових характеристик відносяться: моменти, тривалість, темп.

Просторово ‑ часові характеристики: швидкість, прискорення.

Динамічні характеристики. Біомеханіка сили, завдяки якої відбуваються рухи людини діляться на внутрішні (сила тяги м’язів, еластичні сили м’язів) і зовнішні (сила ваги власного тіла, сила опору зовнішнього середовища). Взаємодія цих сил і складає динамічну характеристику рухової дії. Ефект вправи полягає в тому, наскільки раціонально використовуються внутрішні і зовнішні сили.

 

ПРИРОДНІ ТА ГІГІЄНІЧНІ ФАКТОРИ ЯК ЗАСОБИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Природній фактор самостійно виступає засобом оздоровлення через загартування організму. До природних факторів відносяться сонце, повітря і вода.

До основних форм загартування відносяться: повітряні та сонячні ванни, обливання, душ, купання. Ефективними формами загартування є ходіння по землі босоніж, особливо після дощу або по росі, а також різні банні процедури.

Загартування слід здійснювати за такими принципами:

а) систематичність (тобто щоденні процедури в усі пори року);

б) поступовість (поступове зниження температури води і повітря, а також поступове збільшення тривалості кожної процедури);

в) комплексне використання всіх засобів загартування (сонце, повітря, воду) та поєднувати їх з фізичними правами.

Однак природні сили можуть використовуватися в процесі фізичного виховання, як допоміжна сила тренувального впливу фізичної вправи (біг по воді, біг, метання за вітром, проти вітру і т. інше).

Гігієнічні фактори як засоби фізичного виховання

Ефективність фізичних вправ буде високою тільки за умови дотримання певних гігієнічних норм. Одні з них забезпечують діяльність людини поза процесом фізичного виховання (особиста і суспільна гігієна, дотримання режиму праці і відпочинку, харчування і т.д.) Інші безпосередньо входять в процес фізичного виховання (режим навантажень і відпочинку, стан місць для занять, технічна відповідність інвентарю, вимоги до спортивної форми). У сукупності ці фактори визначають реальний ефект фізичного виховання і спрямовані, перш за все на охорону здоров’я. Разом з тим, деякі гігієнічні засоби в практиці фізичного виховання використовуються як засоби підвищення працездатності і оптимізації процесів підновлення (спеціальне харчування, сауна, масаж і т.п.).

 

ПРИНЦИПИ СВІДОМОСТІ ТА АКТИВНОСТІ. ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ В ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ

Принципами називають найбільш важливі положення, які відображають закономірності певного процесу.

Ефективність навчання залежить від того, на скільки учні свідомого сприймають навчальний матеріал. Для свідомого ставлення до виконання фізичних вправ учні повинні розуміти мету своєї навчальної діяльності, її суть і значення. Також усвідомлювати навчальні завдання, які ведуть до досягнення цієї мети. Учням потрібно детально пояснювати значення фізичних вправ, їх влив на розвиток рухових якостей, вдосконалення функціональних систем організму.

Шляхи реалізації принципу свідомості:

· формувати в учнів стійкий інтерес до навчальної діяльності (через мотивування; через стимули, заохочення. Формування у дітей системи знань та переконань, що відповідають на питання: Для чого необхідно займатися фізичною культурою? Як потрібно виконувати фізичні вправи? Які функції і системи розвиває та чи інша фізична вправа?);

· стимулювати учнів до свідомого контролю й аналізу своїх дій (обговорення техніки, самооцінка і т.п.);

· виховання в учнів творчого ставлення до занять (забезпечувати емоційність занять, використовувати проблемне навчання і т.п.);

· застосувати такі засоби і методи навчання у які сприяли б свідомому засвоєнню навчального матеріалу (для цього потрібне оптимальне співвідношення показу і пояснення фізичних вправ і т.п.).

Реалізація принципу свідомості позитивно впливає на підвищення активності учнів. Зв’язок цих принципів можна визначити правилом “Через свідомість до активності”.

Принцип активності передбачає формування активного відношення учнів до навчального процесу. Для підвищення активності учнів потрібно:

· Враховувати мотиви діяльності дітей.

· Застосовувати методи заохочення.

· Через усвідомлення значення і зв’язку даної вправи з іншими.

· Ставити доступні навчальні завдання.

 

ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИНЦИПІВ ДОСТУПНОСТІ ТА ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ. IX РОЛЬ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ

Принципами називають найбільш важливі положення, які відображають закономірності певного процесу.

Принцип доступності передбачає те, що навчальний матеріал повинен бути доступним для засвоєння.

Виділяють два види доступності навчального матеріалу:

а) Програмно-нормативна доступність – визначається змістом навчальних програм освітніх закладів і визначає доступність матеріалу для певного контингенту учнів (за віком чи ін.).

б) Індивідуальна доступність ‑ доступність навчального матеріалу для конкретної особи.

При оцінюванні доступності навчального матеріалу потрібно виходити із його структурної складності і величини психофізіологічних зусиль. Тому при реалізації принципу потрібно враховувати, що чим більше інформації закладено в руховій дії, тим нижча її доступність. Однак доступність навчальних завдань повинна передбачати затрату певних зусиль для його виконання, тобто бути оптимальною.

Оптимальна міра доступності навантаження (фізичного, психічного, теоретичного) визначається відповідністю між можливостями учня і трудністю поставлених перед ним рухових завдань. Завдання значно вище або значно нижче можливостей учнів знижує їх інтерес до виконання завдання. Цим визначається роль принципу у фізичному вихованні.

Принцип індивідуалізації передбачає врахування в навчально-виховному процесі індивідуальних особливостей дитини. Як правило, враховують такі особливості:

- неоднаковий рівень здоров’я (тому є ділення дітей на медичні групи);

- різний рівень фізичної підготовленості дітей навіть однієї медичної групи;

- неоднаковий характер розумових процесів дітей;

- різне відношення до навчання;

- різна стать дітей.

В залежності від цих показників складність фізичних вправ і навантаження змінюється для кожного окремого учня. Але на уроці дуже важко підібрати оптимальні завдання для кожної окремої дитини, тому вчителі часто застосовують диференційоване навчання, що передбачає поділ дітей на декілька однотипних груп. Тоді фізичні вправи підбираються для встановлених груп учнів

Індивідуальний підхід передбачає окремі завдання для дітей, що випереджають чи відстають від інших в засвоєнні навчального матеріалу з тих чи інших причин.