Лікувальна фізична культура при остеохондрозі попереково-крижового відділу хребта

Остеохондроз хребта є одним із захворювань століття, що отримав дуже широке поширення, маючи на увазі дегенеративно-дистрофічні ураження міжхребцевих дисків. Процес починається в пульпозному ядрі диска, потім переходить на всі його елементи, надалі уражаючи весь сегмент: тіла суміжних хребців, міжхребцеві суглоби і зв'язковий апарат.

Існує понад 10 теорій, що пояснюють початок розвитку остеохондрозу хребта: спадкова, інфекційна, ревматоїдна, аутоімунна, ендокринна, обмінна й ін. На думку Н.А. Яковлева (1996), для розвитку даного захворювання необхідна генетична схильність, а для прояву його - вплив різних середовищних факторів, що поділяються на екзогенні й ендогенні: до ендогенних, наприклад, відносяться конституційні варіанти аномалій хребта й ін., до екзогенних - фізичні, біохімічні й інфекційні фактори. Дегенеративно-дистрофічним змінам міжхребцевих дисків, що супроводжується тією чи іншою неврологічною симптоматикою, майже завжди супроводжують порушення нормальної статики, обмеження рухів у поперековому відділі.

При підборі фізичних вправ для занять лікувальною гімнастикою варто враховувати наступні анатомо-біомеханічні особливості попереково-крижового відділу хребта (Епифанов В. А., 1982).

1. Внутрідисковий тиск в ураженому диску знижується в горизонтальному положенні (на 0,5-1 кг/см², по Я. Л. Цивьяну, 1971) і підвищується майже вдвічі у вертикальному. У зв'язку з цим у гострій і підгострій стадії захворювання фізичні вправи виконують у вихідному положенні лежачи на спині, на животі, на боці і стоячи в коліннокистьовому положенні.

2. Грижа міжхребцевого диска найчастіше вступає в «конфлікт» з нервовими корінцями. Подразнення з останніх передається на паравертебральні м'язи, що викликає реакцію у вигляді напруження м'язів. У той же час напруження м'язів, підсилюючи здавлювання нервового корінця, погіршує кровопостачання. Крім того, контрактура довгих м'язів спини фіксує диск у стані протрузії, а грижа, продовжуючи подразнювати нервові закінчення, підтримує і підсилює м'язове напруження. Виходячи з цього необхідно включати в заняття вже на ранніх стадіях захворювання вправи на розслаблення м'язів тулуба і кінцівок.

3. Згинання тулуба супроводжується розширенням заднього міжхребцевого проміжку, натягом задньої поздовжньої зв'язки, збільшенням діаметра міжхребцевого отвору, що сприяє фіксації фрагмента диска, зменшенню сдавлювання нервового корінця. З цією метою в заняттях вже в підгострій стадії захворювання використовують: а) фізичні вправи, спрямовані на згинання хребта («кифозуючі» вправи); б) вихідне положення лежачи на животі з підведенням під живіт невеликих розмірів ватно-марлевого валика (подушечки). Завдяки цьому при виконанні вправ, зв'язаних з деяким розгинанням тулуба, не буде відбуватися перерозгинання в поперековому відділі хребта.

4. При збільшенні розгинання в поперековому відділі підсилюється тиск на задні відділи фіброзного кільця і задню поздовжню зв'язку, багато іннервовану, а іноді і на нервовий корінець, що виявляється больовим синдромом, напруженням довгих м'язів спини. У зв'язку з цим не слід включати в лікувальну гімнастику фізичні вправи, спрямовані на розгинання поперекового відділу хребта (особливо в гостру і підгостру стадії захворювання).

5. «Витягнення» хребта по його осі супроводжується збільшенням міжхребцевого проміжку і діаметра між хребцевого отвору, що сприяє декомпресії нервового корінця. Звідси й необхідність включення фізичних вправ, спрямованих на «витягнення» поперекового відділу хребта, вже в гострій і підгострій стадіях захворювання.

6. Патологічна рухливість тіл суміжних хребців з явищами нестабільності і зсуву їх внаслідок сплощення дегенерованого диска, спондилоартрозу з підвивихом суглобів і ослаблення натягу зв'язкового апарата хребта може призвести до різкої деформації і звуження міжхребцевих отворів і сприяти появі симптомів компресії нервових корінців. У зв'язку з цим необхідно враховувати наступне: а) активні рухи, що сприяють збільшенню рухливості в поперековому відділі хребта ще більше травмують дегенерований міжхребцевий диск і підсилюють подразнення нервового корінця (ці рухи можна рекомендувати лише поза стадії загострення); б) для стабілізації ураженого відділу хребта, зміцнення м'язів тулуба, тазового пояса і кінцівок, у заняттях використовують статичні вправи (спочатку по 2-3 с).

7. Найбільш часта локалізація протрузії і пролапсів міжхребцевого диска відповідає самим перевантаженим відділам: L_4-5 та L₅-S₁. Патологічна рухливість виявляється частіше в зчленуваннях L_4-5. У зв'язку з цим при заняттях лікувальною гімнастикою хворим необхідно фіксувати поперековий відділ хребта поясом штангіста (при локалізації на рівні L₅-S₁) чи ортопедичним корсетом ленінградського типу (при локалізації вище L₅-S₁).

У період загострення захворювання хворим рекомендується лежати на напівтвердій постелі. Щоб розслабити м'язи варто підвести під коліна ватно-марлевий валик. Для декомпресії нервового корінця, поліпшення кровопостачання його призначають тракційне лікування. Спокій і розвантаження ураженого відділу хребта в цьому періоді захворювання створюють умови для рубцювання тріщин і розривів фіброзного кільця, що може бути запорукою тривалої ремісії.

Лікувальна гімнастика спрямована на зниження больового синдрому, розслаблення м’язів тулуба і кінцівок, поліпшення кровопостачання нервового корінця. У заняття включають вправи для дистальних відділів нижніх кінцівок у поєднанні зі статичними і динамічними дихальними вправами, релаксацією м'язів тулуба і кінцівок, що виконують у вихідному положенні лежачи на спині, на животі і на боці. При можливості проведення активних рухів нижніми кінцівками їх виконують у полегшених умовах (підведення під кінцівку ковзної площини, використання роликових візків і т.д.).

В міру зменшення больового синдрому необхідно переходити до вправ, спрямованих на «витягнення» хребта, його «кіфозування», поліпшення кровопостачання біляхребцевих тканин. Вправи виконують у вихідному положенні лежачи на спині, на боці, на животі і стоячи в коліннокистьовому положенні. Додають рухи в середніх і великих суглобах нижніх кінцівок, вправи, спрямовані на згинання хребта і його «витягнення» по осі. Рекомендуються вправи в ізометричному напруженні м'язів (наприклад, тиск поперековою областюнакушетку при зігнутих у колінах ногах; цю вправу можна ускладнити за рахунок одночасного напруження сідничних м'язів і м'язів промежени) Ці вправи збільшують внутрішньочеревний тиск і тим самим зменшують внутрідисковий тиск.

Усі вправи виконують вільно, без зусиль і різких рухів. Починають рухи завжди зі здорової кінцівки, для зменшення больового синдрому вправи виконують з укороченим важелем у повільному темпі, з малим числом повторень. Необхідні паузи для відпочинку, не слід допускати стомлення м'язів хворої кінцівки і поперекової області.

При хронічному захворюванні може наступити гіпотрофія м'язів спини і черевного преса. Необхідно зміцнити м'язи тулуба, сформувати «м'язовий корсет», що подібно ортопедичному сприяв би розвантаженню хребта і допомагав йому у виконанні основних статичних і біомеханічних функцій. З цією метою в заняття вводять динамічні вправи (з легким обтяженням і опором), що хворий виконує без розвантаження ураженої кінцівки; статичні вправи (для м'язів тулуба і нижніх кінцівок) з експозицією 5-7 с. Ці вправи чергують з дихальними. Широко використовують вправи з гімнастичними предметами, біля гімнастичної стінки й у лікувальному басейні. Зі зменшенням больового синдрому і нормалізацією тонусу м'язів відновлюється мобільність хребта, тому не слід включати спеціальні рухи, спрямовані на відновлення рухливості в попереково-крижовому відділі хребта. Так само спонтанно відновлюється статика. У зв'язку з цим недоцільно використовувати в заняттях вправи, спрямовані на корекцію постави.

Нормалізації тонусу м'язів спини і поліпшення кровопостачання паравертебральних тканин сприяє масаж м'язів спини і поперекової області. При корінцевому синдромі масажується й уражена кінцівка.

Курс включає 30-40 процедур лікувальної гімнастики.

У домашніх умовах хворим рекомендується спати на твердому ліжку, продовжувати заняття лікувальною гімнастикою для підтримки сили і витривалості м'язів тулуба і кінцівок. Не рекомендується піднімати важкості, довгостроково знаходитися в одноманітній позі, переохолоджуватися. Необхідно уникати різких, ривкових рухів, вібрації, тому при тривалих переїздах (до місця роботи, відрядження й ін.), що супроводжуються вібрацією, хворим варто надягати ортопедичний корсет. Однак постійне носіння корсета може призвести до ослаблення м'язів тулуба і виникненню статичних порушень хребта, больового синдрому. Рекомендуються систематичні заняття лікувальною гімнастикою, плавання, теренкур, ходьба на лижах, піші прогулянки й ін.

У робочих умовах хворим необхідно дотримуватися рекомендації аналогічні приведеним для хворих з локалізацією процесу в грудному відділі хребта.