Лікувальна фізична культура при ожирінні

Ожиріння - група хвороб і патологічних станів, що характеризуються надлишковим відкладенням жиру в підшкірній жировій клітковині й інших тканинах і органах, обумовлене метаболічними порушеннями, і супроводжуються змінами функціонального стану різних органів і систем. За даними ВООЗ, у світі страждають ожирінням 25-30% дорослих і 12-20% дітей. Хвороби ожиріння займають чільне місце в структурі загальної захворюваності й інвалідності.

Класифікація і ступені різних видів ожиріння. В даний час найбільш поширена класифікація по Д.Я. Шуригіну, що враховує поліетіологічність ожиріння:

1) форми первинного ожиріння: а) аліментарно-конституційна; б) нейроендокринні: гіпоталамо-гіпофізарна; адипозо-генітальна дистрофія (у дітей і підлітків).

2) форми вторинного (симптоматичного) ожиріння: церебральна, ендокринна.

По характеру перебігу ожиріння поділяється на прогресуюче, повільно прогресуюче, стійке і регресуюче. Виділяють також 4 ступеня ожиріння: I ступінь - перевищення належної маси на 15-29 %, II ступінь - 30-49 %, III ступінь - 50-100%, IV ступінь - вище 100% маси тіла.

При нормальній кількості жиру (18% маси тіла) 75% його знаходиться в підшкірній клітковині. По кількості відкладеного жиру розрізняють наступні форми ожиріння:

а) легку (масоростовий показник до 25% вище норми);

б) яскраво виражену (масоростовий показник до 35% вище норми);

в) середнього ступеня (масоростовий показник від 35 до 50% вище норми);

г) важку (масоростовой показник більше ніж на 50% вище норми).

Середній вміст жиру в здорових молодих чоловіків складає приблизно 15% від загальної маси; тіла, а у жінок 25%.

Вміст жиру в нормі й у повних людей у процентному відношенні до маси тіла (Durnin, 1971):

Чоловіки: худі - 10%; середні - 10-20%; повні - 20-30%; дуже повні - 30 % і більше

Жінки: худі - 20%; середні - 20-30%; повні - 30-40%; дуже повні - 40 % і більше.

Етіологія і патогенез. Численні етіологічні фактори можна розділити на екзогенні (переїдання, зниження рухової активності) і ендогенні (генетичні, органічні ураження ЦНС, гіпоталамо-гіпофізарної області). В даний час встановлено, що регуляція відкладення і мобілізації жиру в жирових депо здійснюється складним нейрогуморальним (гормональним) механізмом, у якому беруть участь кора головного мозку, підкіркові утворення, симпатична і парасимпатична нервові системи і залози внутрішньої секреції. На жировий обмін впливають стресові фактори (психічна травма) та інтоксикація ЦНС.

При лікуванні і реабілітації хворих з ожирінням застосовується комплекс методів, найважливішими серед який є фізичні вправи і дієта, спрямованих на виконання наступних задач:

поліпшення і нормалізацію обміну речовин, зокрема, жирового обміну;

зменшення надлишкової маси тіла;

відновлення адаптації організму до фізичних навантажень;

нормалізація функцій серцево-судинної, дихальної, травної й іншої систем організму, що страждають при ожирінні;

поліпшення і нормалізація рухової сфери хворого;

підвищення неспецифічної опірності.

Необхідною умовою успішного лікування, а тим більше відновлення хворих ожирінням є правильний режим рухової активності. Метод ЛФК є патогенетично обумовленим, а тому важливим і невід’ємним елементом комплексної реабілітації хворих ожирінням. При виборі фізичних вправ, визначенні швидкості й інтенсивності їхнього виконання варто враховувати, що вправи на витривалість (тривалі помірні навантаження) сприяють витраті великої кількості вуглеводів, виходу з депо нейтральних жирів, їх розщепленню і перетворенню. ЛФК призначається у всіх доступних формах, підбір їх повинний відповідати віковим та індивідуальним особливостям хворих, забезпечуючи підвищені енерговитрати. Доцільне використання фізичного навантаження середньої інтенсивності, що сприяє посиленій витраті вуглеводів і активізації енергетичного забезпечення за рахунок розщеплення жирів. Протипоказана ЛФК при загостреннях супутніх захворювань, гіпертензійних та диенцефальних кризах.

Заняття лікувальною фізкультурою проводяться у виді макроциклів, що поділяються на два періоди: вступний, чи підготовчий, і основний. У вступному (підготовчому) періоді основне завдання - перебороти знижену адаптацію до фізичного навантаження, відновити відстаючі від вікових нормативів рухові навички і фізичну працездатність, домогтися бажання активно і систематично займатися фізкультурою. З цією метою застосовуються наступні форми ЛФК: лікувальна гімнастика (із включенням великих м’язових груп), дозована ходьба в поєднанні з дихальними вправами, самомасаж. Основний період призначений для рішення всіх інших завдань лікування і відновлення. Крім ЛГ, РГГ хворим рекомендують дозовану ходьбу і біг, прогулянки, спортивні ігри, активне використання тренажерів. У наступному фізичні вправи спрямовані на те, щоб підтримати досягнуті результати реабілітації; застосовуються біг, веслування, плавання, велосипед, узимку - ходьба на лижах. Одним з важливих факторів профілактики і лікування ожиріння є правильне дихання: щоб жири звільнили вкладену в них енергію, вони повинні окислюватись.

Заняття повинні бути тривалими (45-60 хв. і більше), рухи виконуються з великою амплітудою, в роботу включають великі м’язові групи, використовуються махи, кругові рухи у великих суглобах, вправи для тулуба (нахили, повороти, обертання), вправи з предметами. Корисні також вправи для черевного преса (стоячи, сидячи, лежачи), вправи з м'ячами, медболами й ін. Слід виконувати вправи на підлозі (на килимку) з переходом з одного положення в інше (лежачи на спині, на боці, на животі, колінно-кистьове, сидячи, на колінах), а також включати ігри на місці і рухливі ігри.

Застосовуючи різні засоби лікувальної фізкультури фізичне навантаження необхідно розподіляти на весь день. До сніданку варто виконувати ранкову гігієнічну гімнастику протягом 20-25 хв. із наступною водною процедурою (душ, купання). Іноді ранкову гігієнічну гімнастику можна замінити прогулянкою тривалістю від 30 хв. до 1-1,5 год (в залежності від стану хворого і рельєфу місцевості). Між сніданком і обідом час заповнюють прогулянками, теренкуром, лікувальною гімнастикою, купанням. Годину відпочинку після обіду, як правило, заміняють прогулянкою по рівній місцевості. При явищах відносної слабості показаний відпочинок у кріслі, що чергується з ходьбою. На додаток до прогулянок чи теренкуру в денний чи передвечірній час призначають повітряні ванни, купання, спортивні і рухливі ігри.

Значну питому вагу в заняттях осіб з надлишковою вагою повинні займати циклічні вправи, зокрема ходьба і біг.

При цьому необхідно враховувати наступне:

1) заняття ходьбою і бігом можуть бути рекомендовані хворим з III ступенем ожиріння дуже обережно, тому що зайве статичне навантаження може призвести до порушень в опорно-руховому апараті, у цьому випадку хворим можна рекомендувати заняття на гребному і велотренажері, плавання;

2) допуск до занять, особливо бігом, здійснює лікар при задовільному функціональному стані, у процесі занять необхідний систематичний медико-педагогічний контроль.

Дозована ходьба: дуже повільна - від 60 до-70 кроків/хв (від 2 до 3 км/год) при ожирінні III ступеня; повільна - від 70 до 90 кроків/хв (від 2 до 3 км/год) при ожирінні III ступеня; середня - від 90 до 120 кроків/хв (від 4 до 5,6 км/год) при ожирінні II-I ступеня; швидка - від 120 до 140 кроків/хв (від 5,6 до 6,4 км/год) при ожирінні ІІ-І ступеня; дуже швидка - більш 140 кроків/хв. Її застосовують для осіб з доброю фізичною тренованістю. Особливу увагу потрібно звернути на дихання: дихати необхідно глибоко і ритмічно, видих повинний бути тривалішим вдиху (2-3-4 кроки - вдих, на 3-4-5 кроків - видих). Перші тижні тренувань у ходьбі необхідний короткочасний відпочинок 2-3 хв. для виконання дихальних вправ.

Біг «підтюпцем», біг дозований. Бігове заняття будується в такий спосіб: перед бігом проводиться розминка (10- 12 хв.), потім біг «підтюпцем» 5-6 хв. плюс ходьба (2-3 хв.); потім відпочинок (2-3 хв.) - і так 2-3 рази за все заняття. Поступово інтенсивність бігу збільшується, а тривалість зменшується до 1-2 хв., кількість серій доводиться до 5- 6, а пауза між ними збільшується. Після 2-3 тижнів (чи більш) тренувань переходять до більш тривалого бігу помірної інтенсивності до 20-30 хв. із 1-2 інтервалами відпочинку.

Орієнтовна схема занять наступна:

хворі з ожирінням III ступеня і задовільним станом серцево-судинної системи 3 рази в тиждень займаються ЛГ, по одному разі - дозованою ходьбою і спортивними іграми.

хворі з ожирінням ІІ-І ступеня із супутніми захворюваннями, але з задовільним станом серцево-судинної системи: 2 рази в тиждень - ЛГ, 2 рази дозована ходьба (ДХ), по одному разі дозований біг (ДБ) і спортивні ігри (СІ).

хворі з ожирінням II-I ступеня без супутніх захворювань: 2 рази - ЛГ, 1 разів - ДХ, 2 рази - ДБ, 1 разів - СІ.

Плавання, як і веслування, також здійснюють позитивний ефект при ожирінні, оскільки заняття цими видами спорту призводять до значних енерговитрат. Заняття веслуванням і плаванням можна організувати на санаторному і поліклінічному етапах. У разі потреби використовуються гребні тренажери. Заняття плаванням складається з 3 частин: вступної (10- 15 хв.) - заняття в залі («сухе» плавання); основна (30- 35 хв.) - плавання помірної інтенсивності різними способами з паузами для відпочинку і дихальних вправ (5- 7 хв) і заключної (5-7 хв) - вправи біля бортика для відновлення функцій кровообігу і дихання.

Заняття на тренажерах. У комплексному лікуванні ожиріння заняття на тренажерах займають істотне місце. При цьому варто враховувати, що систематичні фізичні вправи, що виконуються на тренажерах (з чергуванням кожні 3- 5 хв роботи і відпочинку) протягом 60-90 хв. занять, позитивно впливають на клінічні показники і найбільш ефективно впливають на ліпідний обмін. При цьому ЧСС не повинна перевищувати 65-75 % від індивідуального максимального пульсу.

У процесі занять обов’язкова система контролю за станом здоров’я і самоконтроль. З цією метою вимірюють ЧСС і АТ, оцінюються показники самопочуття і проводять функціональні проби (проба Мартіньє, велоергометрический тест, дихальні проби Штанге, Генчі й ін.).

При ендокринних і церебральних формах ожиріння навантаження помірніше, тривалість занять - 20-30 хв, використовуються вправи для середніх м’язових груп і дихальні вправи (діафрагмальне дихання). Вправи на витривалість призначаються пізніше, і досить обережно, силові вправи не рекомендуються.

Працетерапію рекомендують для підвищення і збереження фізичної працездатності, зміцнення м'язів і рухливості в суглобах, збільшення енерговитрат та недопущення збільшення маси тіла. Рекомендують роботи на свіжому повітрі, у садку, на присадибній ділянці, пиляння і рубання дров та ін.

Результати лікування ожиріння оцінюються не тільки за динамікою клініко-функціональних і антропометричних показників, а й коефіцієнтом втрати маси тіла (К), який розраховують за формулою:

К = Втрата маси тіла, кг/маса тіла до лікування, кг·100

Наслідки лікування вважають добрими, якщо К перевищує 15 %, задовільними — коли він дорівнює 5-15 %, незадовільним — 5 % і нижче.

Хворим на ожиріння показано періодичне санаторно-курортне лікування у приморських, бальнеологічних і середньогірських курортах. При виборі курорту керуються відсутністю чи наявністю супутніх захворювань і ускладнень. Так, при сполученні ожиріння з порушеннями зі сторони органів травлення (гастрит, коліт, холецистит) рекомендують бальнеологічні курорти, із патологією суглобів — грязьові і т.п.