Техніка та методика навчання нижній подачі

 

Аналізуючи техніку подачі, С.Л. Фетисова доходить висновку, що координаційна складність рішення рухової завдання залежить від надання м’ячу певній швидкості і кута вильоту. Для успішного виконання подачі гравцю необхідно оволодіти:

1. Певними просторово-тимчасовими і динамічними характеристиками перед ударного руху руки;

2. Певними просторово-тимчасовими характеристиками перед ударного руху м’яча;

3. Узгодженням цих рухів у просторі й у часі;

4. Певними динамічними характеристиками ударного контакту руки з м’ячем.

Паралельно рекомендується розвивати провідні рухові якості, пов’язані з удосконаленням зорових і кінематичних диференціювань, сприяють придбання «почуття м’яча» і «почуття руки», характерних для висококласного волейболіста

Психологічний настрій перед подачею. Чимало авторів вважають, виконання подачі, вимагає найвищої концентрації уваги. Гравець повинен спокійно вирушити доречно подачі і поза час, поки переміщається, прийняти зважене рішення, як і куди послати м’яч. На місці подачі, як здійснити рух, ще раз оглядає поглядом протилежну половину ігрового майданчика, орієнтується в розстановці гравців противника, шукає гравця слабко володіє прийомом подачі чи розріз між зонами 1-6-5 і фіксує свою мету. Отже, звучить свисток судді, відкриває зустріч. Саме тоді все гравці, через багато років віддали волейболу, відчувають мимовільне занепокоєння та напружуються. Але напружений всіх у народних обранців почувається падаючий гравець, що стає головний противник для команди супротивників.

У деяких випадках можна використовувати метод аутотренінгу під назвою «фіксація об’єкта поглядом», тобто, щоб відволіктися, вибрати для фіксації погляду нерухомий об’єкт.

Потому, як подолано відчуття скутості, наступній завданням стає нанесення точного удару під час подачі. Помилка особливо неприпустима на першому подає. Тут слід проявити все, було освоєно на тренуваннях. Після свистка судді падаючий гравець, звісно, напружується, але щонайменше напружено почувається гравець, який має прийняти подачу. Коли цій ситуації відбувається помилка під час подачі, у суперників моментально спрацьовує рефлекс «везіння», пропадає скутість і відразу ж виявляються хвилі емоційного піднесення. Волейбол – це змагання, в якому надзвичайно важливо яка сторона першої «схопить» ритм ігри та зовсім зможе витримати його від самої початку впритул до кінця.

Отже, за словами різних авторів, подача є тією елементом гри, який поєднує у собі рішучість, необхідну виступи у «театрі одного актора», і ретельність, дає можливість лише одним м’ячем змінити хід гри На погляд, усе видається дуже простим, але завжди пам’ятати, що у насправді подача – це дуже складний елемент гри.

Методика навчання подачам:

1. Розповідь, показ;

2. Вихідний положень;

3. Підкидання м’яча (в кожній подачі на певну висоту);

4. Поєднання підкидання, замаху, удару й ловлі м’яча;

5. Подача в парах по ширині зала;

6. У парах. Подача м’яча через сітку із будь-якої відстані 3, 5, 7, 9 метрів;

7. Правила подачі з місця подачі;

8. Подача з місця подачі;

9. Подача по зонам;

10. Подача на точність і силу;

11. У парах. На одному боці гравці приймають м’яч із подачі, в інший подають м’яч із місця подачі. Зміна місць після 20 – 30 подач;

12. Подача двох команд як змагання.

Методичні вказівки: подачі подавати після свистка, через лицьової лінії з місця подачі, саме і правильно підібрати м’яч, вдаряти по м’ячу напруженої рукою, після удару зайняти своє місце на площадці.

У навчанні подачі розташування котрі займаються і напрям виконуваних подач визначаються залежність від стадії навчання, а чи не залежно від способів подачі.

Взагалі, під час навчання подачам частіше дотримується наступна послідовність: спочатку нижня пряма, потім нижня бічна, верхня пряма і верхня бокова.

Техніка виконання подач проста, вивчення її потрібно розчленовування деякі елементи, і тому вона вивчається загалом у вигляді. Але у своїй початкове навчання подачі необхідно здійснювати найпростіших умовах, із наближенням ігровим. У першому етапі методики навчання треба дати докладну інформацію про подачах, а як і обов’язково показати дію, у поєднані із розповіддю. Щоб сформувати перших рухових відчуттів треба дати учням виконати подачу. По словами деякими авторами, велике значення грають загально розвиваючі і підготовчі вправи, які сприятимуть розвитку певних якостей і здібностей навчаючих. Основними завданнями несамовитому крику являється:

1. зміцнення опорно-рухового аппарата:

- розвиток сили рук, ніг, тулуба;

- розвиток швидкості скорочення м’язів;

2. розвиток гнучкості.

Несамовитому крику виконуються без предметів, з набивними м'ячами, на гімнастичної лаві і стінці, зі скакалками й дуже далі.

З другого краю етапі розучується правильність руху без м'яча. І тому можна використовувати такі команди: «Прийняти початкове положення», «Прийняти становище замаху», «Виробити удар».

Після вивчення рухів без м’яча проводяться кидки різними м’ячами. Увага котрі займаються звертається на правильність вихідного становища, замаху, ударного руху, і додатково на правильний вибір моменту кидка і правильну траєкторію польоту м’яча після його.

Наступним етапом вивчення є виконання подачі з ударом по нерухомому м’ячу. У цьому основну увагу звертається на правильність дотику руки із м’ячем і наступне супроводження.

Перш ніж можливість перейти до навчання подачі по рушійному м’ячу, окремо вивчається підкидання м’яча.[9] І тому м’яч кілька разів підкидають вгору з певній висотою десь із наступним падінням на грішну землю. У цьому м'яч повинен падати щоразу за одне і те місце.

Після оволодіння підкиданням можна можливість перейти до ударам по м’ячу. І, нарешті, перейти вже безпосередньо до вивченню подач загалом вигляді з підкиданням м’яча.

Зразкові вправи для розучування подач.

Вправа 1.

Спочатку займаються розташовуються на бічних лініях майданчики про те, щоб виконувати подачу між партнерами впоперек майданчики. Це залученню уваги котрі займаються до виконання рухів у момент подачі. Якщо учнів відразу поставити цього разу місце подачі, всі вони у що би там не стало прагнуть перебити м’яч через сітку, найчастіше виконуючи це неправильним рухом, набуваючи неправильний навик і подовжуючи час освоєння подачі.[14]

Стоячи на бічних лініях майданчики займаються повинні освоїти правильність руху, вміння узгоджувати свої сили, підкидання м’яча, точність в напрямі польоту м’яча. Потім цю вправу самостійно біля стіни з різних відстаней. Висота удару повинна бути нижчий за рівень верхнього краю сітки.

Вправа 2.

І це вправу в парах, але вже настав через сітку, із збільшенням відстані отже одне із партнерів наближається до лицьової лінії майданчики. Тільки освоївши техніку подачі, навчившись розміряти свої зусилля удару по м’ячу з відстанню його польоту і домігшись деякою точності напрями подачі, деякі автори радять розмістити котрі займаються на лицевих лініях площадки.[1]

Під час виконання подач впоперек майданчики викладач визначає, хто з котрі займаються із переходом лицьові лінії розміщається за лінією, хто ж розташовується ближчі один до сітці, про те, щоб цим полегшити їх дії.

Вправа 3.

Виконання подач з лицьової лінії. При по черзі виконанні подач, зазначаючи помилки в котрі займаються. С.Л. Фетисова у роботі «Біомеханічне дослідження подач в волейболі й методику їх вдосконалення» (1974 р.) пропонує для вдосконалення техніки подач використовувати різні орієнтири. Наприклад, кільце, укріплене на підставці. Багаторазове виконання однієї й тієї ж способу подачі з потраплянням у кільце. Це закріплює правильне м’язове відчуття за певних кутках вильоту м’яча, що сприяє стабілізації подачі.

Також при вдосконаленні техніки треба вводити змагальне моменти (окуляри чи бали, залежно від точності влучення в орієнтири). Змагання можуть відбуватися як групами, і індивідуально. Наприклад, з кожної боці майданчики креслиться коло радіусом 0,5 метри, де знаходиться гравець тієї команди, яка виробляє подачу. Подача повинна перевірятися на цього гравця, гравець ловить м’яч, швидко передає м’яч під сіткою у своїй команді, і всі, виходячи з цього кола. На його місце встає інший гравець з цього команди. Виграє та команда, яка за певний час набере більше очок. При індивідуальному змаганні кожен гравець має подати безпомилково десять подач в швидкому темпі. Що дозволив помилку починає все спочатку. Переможець той, хто перший виконає десять подач.

У процесі навчання спочатку вивчається пряма верхня подача. Л.Н. Служский (1989 р.) пропонує методику навчання прямий верхньої подачі: ставши обличчям до партнеру, розташованому протилежному бічний лінії майданчики, займаються виконують підкидання м’яча. Потім, піднявши ударяючу руку у безвихідь замаху, виконують те підкидання, націлившись ударяючою рукою та визначаючи місце, у якому нанесений удар по м’ячу. Освоївши правильний напрямок підкидання м’яча з рухом ударяючої руки у безвихідь замаху, займається виконує удар, переслідуючи мета точно потрапити долонею по м’ячу у властивому за висотою і видалення від місці. Потім включається більш енергійна робота ніг і тулуба, навіщо в момент підкидання м’яча слід більше присісти на ззаду вартісну ногу і відхилити тулуб тому. Це дає можливість у момент удару зворотним рухом ніг і тулуба створити умови для енергійної його роботи. Разом з збільшенням амплітуди руху тулуба і ніг збільшується амплітуда руху ударяючої руки. Проте, щойно займається перестає точно потрапляти долонею по м’ячу у властивому становищі, амплітуду руху руки потрібно знову зменшити до мінімума.

З освоєнням основного механізму руху нині подачі займаються переходять за лицьові лінії продовжити роботи над влучністю і швидкістю польоту м’яча зі зниженням їх у межах площадки.

За словами окремих авторів, пряма верхня подача порівняно легко освоюється чоловіками навіть з слабкої фізичної підготовки. У той самий час жінками ця подача освоюється важче й потрібно понад тривале час його вивчення. Які навчаються, слабко що володіє узгодженими рухами руками і тулуба під час удару, можна рекомендувати допоміжні вправи: метання звичайного і набивного м’яча, дрібних камінчиків та інших. Це ж рекомендується всім які займаються для другий, менш вправною руки, бо за вивченні нападаючого удару цей недолік негайно виявиться.

У верхніх подачах удару м’ячу може здійснюватися як за його опусканні, а й за польоту вгору, тобто у той час, коли м’яч віддаляється від що підкидає його руки, а чи не тоді, що він повертається вниз. Це дає перевагу у часі, створюючи несподіванка у виконанні подачі. Проте, освоюючи такий спосіб подачі, слід боятися можливих кидків, тож підкидання потрібно виробляти він, а чи не від себе.[11]

При навчанні нижньої прямої подачі використовують – загальнорозвиваючі вправи,

Загальнорозвиваючі вправи.

1. Поперемінне пружиняче відведення прямих рук назад із вихідного положення – одна рука зверху.

2. Великі кола руками вперед-назад, те ж, але у вихідному положенні нахилу вперед – «млин».

3. З гумовим амортизатором. Амортизатор перекинути через нижню рейку гімнастичної драбини і, захвативши прямою рукою, повернутися до неї спиною. Піднімання прямої руки вперед-вгору. Те ж, але із-за голови.

4. Рухлива гра «Перестрілка». Команди з 6 – 10 чоловік розташовуються на майданчику. У кожній команді по одному-два баскетбольних чи футбольних м’яча. Завдання – використовуючи будь-який засіб кидання м’яча, перекинути його через сітку команді суперника. Перемагає команда, на майданчику якої не буде жодного м’яча.

Підготовчі вправи.

1. Кидки набивного м’яча масою 1 кг однією рукою знизу, зверху, зверху боком вперед-вгору. Увагу концентрують на русі прямою рукою.

2. Те ж, але поштовхи набивного м’яча з вихідного положення для того, чи іншого способу подачі, виконують однією рукою без попереднього замаху.

3. Кидки набивного м'яча через сітку на точність. Тренер вказує спосіб кидка і зони майданчика. Те ж, але вказується техніка кидка.

Підводящі вправи.

1. Імітація подачі м’яча. Увагу концентрують на узгоджених рухах тулуба і рук.

2. Навчання підкидання м’яча. Слід пам’ятати, що висота підкидання м’яча обумовлюється рівнем розвитку швидкісно-силових можливостей учнів.

3. Удар по м’ячу, який навісили. Удар наноситься основою долоні.

4. Подачі в стіну на відстані 6 – 7 м.

5. Подача на партнера, який розташовується на відстані 8 – 9 м.

6. Подачі через сітку з скороченої відстані. Партнер приймає м’яч знизу двома руками над собою.

Вправи з техніки.

1. Подачі із-за лицьової лінії. На цьому етапі навчання необхідно слідкувати за тим, щоб подача через сітку не викликали великих зусиль, які порушили б структуру техніки.

2. Подача зі зміною напрямку польоту м’яча: в праву та ліву частини майданчика.

3. Подачі зі зміною траєкторії польоту м’яча.

4. Подачі на точність по зонах майданчика. Зони слід позначити крейдою.

5. Змагання на велику кількість подач.

6. Подача на силу (в стрибку).

7. Змагання на велику кількість подач на силу, в стрибку.

8. Змагання на точність виконання серії ігрових прийомів.

9. Підготовчі ігри 3 х 3 і використання подач, прийому подач, передач на відбивання м’яча через сітку. Майданчик ділять на 2 – 3 частини вертикальними лініями.

При вивченні техніки подач поважно своєчасно виправити помилки. Помилки при нижніх прямих подачах і методика виправлення:

1. Нестійке вихідне положення і нечітке підкидання м’яча.

2. Недостатня амплітуда замаху і виконання ударного руху зігнутою рукою.

3. Неправильне зіткнення кисті з м’ячем і відсутність супроводжуючого руху.

У першому випадку добиваються більшої зосередженості і уваги при підготовці до подачі. Як методичний прийом можна рекомендувати виконувати подачі лише після словесних сигналів («можна», «подача») або після свистка, які подає тренер у міру готовності гравця. Друга помилка виникає у гравців із-за прагнення подавати сильну подачу лише рукою, порушуючи послідовність руху останніх ланок тіла, і особливо ніг і тулуба.

Вчителеві поважно знати, чи є помилка наслідком недостатньої фізичної підготовленості або неправильної техніки. Помилку виправляють, підбираючи спеціальні вправи. Спочатку слід усунути недоліки в замаху, добиваючись широкої амплітуди рухів у момент підкидання м’яча. Для виправлення помилки в ударному русі можна рекомендувати вправи, що підводять, з використанням спеціальної апаратури (підвісний м’яч, м’яч на амортизаторах, м’яч в тримачі і так далі).

 

ВИСНОВКИ:

 

Волейбол – один із найбільш захоплюючих і масових видів спорту, який одержав усенародне визнання.

Волейбол, як один із видів спортивних ігор, грає велику роль у системі фізичного виховання, сприяючи усебічному фізичному розвитку, моральному і естетичному вихованню підростаючого покоління. Його відрізняє багате і різноманітне рухове утримування, високий темп ігрової діяльності, миттєва зміна напрямку і швидкості руху, висока емоційність, оволодіння спритністю і витривалістю.

Сучасна гра у волейбол – складний вид спорту, який потребує вiд спортсмена атлетичної пiдготовки i досконалого володiння технiко-тактичними навичками гри.

Без наполегливої i систематичної навчально-тренувальної роботи досягти високих спортивних результатів у сучасному волейболi неможливо. Практика свiдчить, що вершин спортивної майстерностi, як правило, досягають спортсмени, якi почали займатися грою з дитячих рокiв.

Тому, правильна органiзацiя навчально-тренувальної роботи в низових колективах, i особливо в школах, є передумовою для поповнення збірних команд областей, країни молодими здібними волейболістами. Техніка волейболу за характером дій гравців поділяється на два великі розділи: техніку нападу і техніку захисту. У кожному з цих розділів виділяються дві групи-техніка переміщень і техніка володіння м’ячем.

У кожній групі є прийоми і способи. Способи визначають, як виконуються прийоми, який характер руху при їх виконанні. Майже кожен спосіб має різновиди, які розкривають окремі зміни в деталях структури руху. На виконання прийому впливають умови, які уточнюють специфіку переміщень (на місці або в русі, в опорному чи безопорному положенні), напрямок, дистанцію і так далі. Подача – технічний прийом, за допомогою якого м’яч вводиться в гру. Уміло виконана подача утрудняє дії команди супротивника і створює передумови для виграшу очка. За способами виконання подачі поділяють на: нижню пряму, нижню бічну, верхню пряму, верхню бокову. Аналізуючи техніку подачі, С.Л. Фетисова доходить висновку, що координаційна складність рішення рухової завдання залежить від надання м’ячу певній швидкості і кута вильоту. Для успішного виконання подачі гравцю необхідно оволодіти: певними просторово-тимчасовими і динамічними характеристиками перед ударного руху руки; певними просторово-тимчасовими характеристиками перед ударного руху м’яча; узгодженням цих рухів у просторі й у часі; певними динамічними характеристиками ударного контакту руки з м’ячем.

Отже, за словами різних авторів, подача є тією елементом гри, який поєднує у собі рішучість, необхідну виступи у «театрі одного актора», і ретельність, дає можливість лише одним м’ячем змінити хід гри На погляд, усе видається дуже простим, але завжди пам’ятати, що у насправді подача – це дуже складний елемент гри.

Методика навчання подачам – розповідь, показ; вихідний положень; підкидання м’яча (в кожній подачі на певну висоту); поєднання підкидання, замаху, удару й ловлі м’яча; подача в парах по ширині зала; у парах; подача м’яча через сітку із будь-якої відстані 3, 5, 7, 9 метрів; правила подачі з місця подачі; подача з місця подачі; подача по зонам; подача на точність і силу; у парах; на одному боці гравці приймають м’яч із подачі, в інший подають м’яч із місця подачі. Зміна місць після 20 – 30 подач; подача двох команд як змагання.

Техніка виконання подач проста, вивчення її потрібно розчленовування деякі елементи, і тому вона вивчається загалом у вигляді. Але у своїй початкове навчання подачі необхідно здійснювати найпростіших умовах, із наближенням ігровим. У першому етапі методики навчання треба дати докладну інформацію про подачах, а як і обов’язково показати дію, у поєднані із розповіддю. Щоб сформувати перших рухових відчуттів треба дати учням виконати подачу. По словами деякими авторами, велике значення грають загально розвиваючі і підготовчі вправи, які сприятимуть розвитку певних якостей і здібностей навчаючих.