Методика контактної взаємодії як технологія забезпечення контакту

Недисципліновані учні, до яких раніше застосовувалися стереотипні засоби педагогічного впливу, моралізування, нерідко досить добре уяв­ляють процес бесіди з учителем, передбачають звинувачення, що викликає в них опір, прагнення не допустити втручання у своє життя. У таких випадках слід передусім забезпечити контакт. Після його встановлення учень стає відкритим, у нього виникає бажання висловлюватися і сприй­мати поради педагога. Тільки після встановлення контакту вчитель може починати здійснювати цілеспрямований педагогічний вплив.

Як досягти контактної взаємодії? Спеціальні дослідження Л. Філо-нова показали, що процес контактування, тобто наближення позицій, можна зробити керованим. Розроблена автором методика контактної взаємодії дає змогу вийти на психологічний контакт із співрозмовни­ком¹. Що вона являє собою?

Методика контактної взаємодії — особлива процедура діяль­ності педагога — ініціатора контакту, який ставить перед собою мету встановити стосунки довір'я з учнями.

Принципові положення цієї методики:

— стосунки довір'я не нав'язують, головна увага приділяється тому,
щоб збудити в учнів бажання спілкуватися з педагогом;

— процес контактування проходить певні етапи (стадії);

— фіксування ознак розвитку контакту дає педагогові підставу для
використання певних прийомів впливу, переходу до нового етапу спілку­
вання.

Методика контактної взаємодії передбачає послідовний перехід від початкової упередженості до взаємоприйняття (змінюються установ­ки); від тривоги, невизначеності до спокою, впевненості у партнерові (змінюються почуття, емоційні стани); від підвищеного контролю до спонтанних реакцій (змінюються дії).

Розгляньмо, як розвивається взаємодія на кожному етапі, що приво­дить до діалогічної взаємодії (за Л. Філоновим).

Перша стадія — накопичення згоди. Враховуючи те, що учні мають певні очікування щодо того, як діятиме педагог, вони зводять бар'єри можливим діям, підвищують контроль за своїми висловлюван-

¹ Див.: Филонов Л. Б. Психологический контакт педагога й учащегося как условие успешной профилактики отклонений в поведении школьников // Психоло-гическая профилактика недисциплинированного поведения учащихся. — К., 1989. — С. 238-251.

нями. Це заважає встановленню контакту. Тому педагог як ініціатор контакту має нейтралізувати негативні установки учня. Доцільно, як ми вже зазначали, починати спілкування з обговорення нейтральної й доволі актуальної теми (спортивні змагання, події в школі, класі, кіно, погода, здоров'я тощо). Розмова має йти легко, без напруження, не викли­каючи заперечень.

Може бути обрана така тактика:

—ставити запитання, але не наполягати на відповідях;

—якщо учень промовчить, педагог може зчитати (за мімікою, жеста­
ми) ймовірні відповіді, відгадати думки, психічний стан («Тобі не хоті­
лося йти?», «Ти, мабуть, не впевнений, чи знайдемо ми спільну мову?»);

—ставити запитання, які потребують лише позитивної відповіді; не
варто починати спілкування з накопичення розбіжностей, із зауважень,
які спонукатимуть учня виправдовуватися;

—підкреслювати згоду з учнем.

На які результати в цій стадії ми очікуємо?

—установка змінюється: від упередження до створення первинної
зони згоди («з учителем можна нормально говорити»);

—напруження змінюється розслабленням;

—скорочуються паузи між запитаннями й відповідями, з'являють­
ся спонтанні висловлювання, бажання доповнити.

Якщо ці показники наявні в установках, емоційному стані та реак­ціях, ми можемо переходити до другої стадії.

Друга стадія — пошук спільних інтересів. Для встановлення контакту недостатньо визнання можливості «нормально говорити», по­трібно знайти точки перетину інтересів педагога й учнів, які можуть стати підґрунтям для подальшого спілкування. Завдання на цій стадії — побудувати первинну спільність, знайти значущі збіги в інтересах співроз­мовників. Обговорення спільних для обох проблем матиме позитивний емоційний відгук, збудить відчуття первинного об'єднання. Це дасть змо­гу зробити спілкування неофіційним, позбутися статусних розмежувань.

Тактика вчителя може бути такою:

—торкнутися інтересу учня, але не розглядати його вичерпно, це
збудить бажання повернутися до проблеми;

—наголосити на оригінальності висловлювання, інтересів;

 

— запропонувати прокоментувати певні факти, виявити зацікав­
лення стосовно деталей («Що ти думаєш з приводу...»);

— якщо немає спільних тем, виявити зацікавлення інтересами осо­
бистості, заздалегідь дізнатися, що цікавить учня;

— продемонструвати згоду з висловлюваннями учня.
На які результати очікуємо?

На відчуття спільності, позитивну емоційну забарвленість спілку­вання.

Третя стадія — прийняття для обговорення особистих якос­тей і принципів. Після первинної згоди на першій стадії та наявності

позитивного забарвлення спілкування на другій стає можливим розши­рення бази спілкування з метою формування готовності прийняти одне одного. На перший план для обговорення висуваються ті якості, які по­зитивно вплинуть на розвиток стосунків: прямота, чесність, відвертість, надійність, діловитість.

Тактика вчителя полягає в тому, щоб підтримувати активність учня: не висловлювати сумнівів з приводу позитивних якостей, які недисцип-ліновані учні приписують собі; підкреслювати подібність поглядів, оці­нок, особистих якостей («Я теж люблю...», «Згоден з тим, що...»). Внас­лідок цього учень доходить висновку, що у нього й педагога не лише спільні інтереси, а й спільні погляди, подібні характери. Тут і стануть у пригоді такі прийоми:

— виправданої надії («Я відчував, що ми знайдемо спільну мову...»,
«Я була впевнена, що ти...»);

— формулювання думки учня («Як я зрозуміла, ти хочеш сказа­
ти...»);

— наголошення на подібності думки («Я згоден з тобою, що...»);

— підведення підсумків (резюмування) («Із сказано тобою можна
зробити висновки...»).

Результат цієї стадії — відчуття подібностей характерів, готовності прийняти одне одного; поява установки на діалогічне спілкування, ба­жання познайомити іншого з собою, налаштованість на обговорення якостей особистості; з'являються висловлювання: «Я вважаю...», «Зви­чайно, я...», «Мені подобається...» тощо. Ці реакції слід сприймати без­застережно і підтверджувати: «Мені теж подобається...».

Четверта стадія — виявлення рис, негативних для взаємодії. Тепер педагогові слід так спрямувати спілкування, щоб учень добро­вільно розкрив свої негативні якості. Для цього педагог може вибрати таку тактику:

— якщо в розмові випливають негативні якості, то їх не засуджують
і не обговорюють;

— саморозкриття (щоб викликати зворотну дію учня, педагогові варто
зупинитися на деяких своїх слабкостях);

— не ставити прямих запитань стосовно недоліків поведінки, можна
висловлювати сумнів з приводу чеснот школяра, які раніше було прий­
нято безумовно.

Доцільно використати такі прийоми'.

— висловлювання сумнівів («Невже в тебе немає недоліків?»);

— згадування про власні недоліки;

— спонукання учня до коментування деяких його вчинків («Мені не
зрозуміло, чому ти так повівся учора на уроці...»).

Отже, четверта стадія — переломна: партнер готовий до самороз­криття. Результат: початок дискусії, прийняття учнем своїх негативних якостей і бажання їх усунути; намір продовжити спілкування і страх зруйнувати його.

П'ята стадія — адаптація партнерів, готовність до перебудови. На попередніх стадіях учитель та учень добре спізнали один одного й готові пристосуватися один до одного. І це вже можливо зробити, бо є опертя в якостях особистості, є бажання усунути негативне. Педа­гог впливає, викликаючи в учня готовність до перебудови. Про це свід­чать висловлювання дитини, в яких вона ніби повторює судження педа­гога.

Тактика педагога: він відверто говорить, що має на меті, які зміни бажає бачити в учня. Прийоми:

— підкреслювання дій заради іншого;

— підказування очікуваних вчинків;

— превентивні дії — передбачення можливості негативних реакцій
на свої слова, попередження про них («Ти зараз можеш образитися...»,
«Ти, мабуть, розсердишся на те, що я скажу...»);

— наголошування на негативних якостях («Знаючи твою нестри­
маність, краще було промовчати, але нам слід розібратися, чому ти...»);

— підкреслення досягнутого порозуміння («Ми можемо спільно
вирішувати...»);

— побудова перспективних планів співробітництва;

— підказка.

Результат: формується почуття «Ми», виникає установка як праг­нення до змін свого характеру.

Шоста стадія — узгоджена взаємодія. Це етап досягнутого кон­такту й ефективного співробітництва. Узгодженість взаємодії усвідом­люється як результат зусиль обох.

Тактика вчителя: радиться, дає можливість учневі виявити свою самостійність. Рішення приймаються спільно. Прийоми:

— пригадування визначених принципів поведінки («Як ми вже
домовилися...»);

— наголошення на спільності поглядів;

— порада з учнем щодо рішення;

— передбачення результату співробітництва;

— звернення за порадою.

Отже, результат — забезпечення контакту, учень частіше викорис­товує «ми», «у нас». У нього виникає враження, що його доля пов'язана саме з цим педагогом, бо він зможе зрозуміти його й підтримати. Від невизначеності, як діяти, учень переходить до узгодженості дій з учите­лем, який виступає як бажаний порадник. Спільно виробляються рішен­ня, накреслюються шляхи подальшої взаємодії.

Ця методика окреслює загальну схему діяльності педагога у вста­новленні контакту в складних випадках недовіри дитини, її упередже­ності, що можна змінити розширенням зони порозуміння, прийняттям особистості кожного, спонуканням учня до самозміни.