Це може відбутися лише одним єдиним способом: через народження раси четвертого рівня — раси-IV.

Універсальний механізм расоутворення

Ми вже розповідали про відомий науковий експеримент, в результаті якого відбувся однозначний поділ жаб’ячої породи на дві групи: “роз­ви­нених” і “відсталих” (див.: 4.1.5. “Жаба в казані”). “Відсталі” тихо зварилися в казані, навіть не зрозумівши, що, власне, відбулося. “Розвинені” були виділені з основної маси і отримали звільнений “відсталими” життєвий простір для розвитку як нова раса.

Щось подібне нині відбувається з людством. “Глобаль­ний казан” вже закипає, часу обмаль. Тому треба якнайшвидше зрозуміти закономірності расоутворення і вчасно “вистриб­нути” у нову екологічну нішу.

У словниках слово раса здебільшого виводять від фран­цузь­кого rase та італійського razza, що буквально означає “порода”. Етимологічно це слово походить від прадавнього кореня “ра” (“ар”, “яр”, “рус”, “рос”) — сонячний, божест­вен­ний, блискаючий, світлий, русявий, чистий, красивий, радіс­ний, ярий, сповнений життєвої сили.

Річ у тім, що первинно слово раса стосувалося лише білої раси. Нині воно викорис­товується в ширшому сенсі — для позначення великої групи людей, що склалася історично і характери­зується спільністю спадкових фізичних особливостей (будова тіла, колір шкіри, очей і волосся, форма голови, розріз очей тощо). “ Людські раси близькі до підвидів, тобто відмінності між ними незначні і людство являє собою єдиний біологічний вид ”[161].

— Що потрібно для виникнення нової раси?

По-перше, виникнення нових спадкових психофізіо­ло­гічних якостей, які сприяють пристосуванню до навколиш­нього (в т. ч. соціального) середовища. Такого роду “ спадкова (генотипічна) мінливість зумовлена виникненням мутацій і їх комбінаціями при схрещуванні ”[162]. Нові якості з’являються внаслідок мутацій або змішувань між різними підвидами.

По-друге, природний добір осіб, які є носіями цих якос­тей. Найефективніший добір має місце під час еволю­цій­них криз, пов’язаних з різкою зміною навколишнього середо­вища і неможливістю жити “по-старому”. До речі, головна праця Чарльза Дарвіна (1809—1882), видана у 1859 році, нази­ва­лася не зовсім так, як нас вчили у школі. Її повна назва — “Поход­жен­ня видів шляхом природного добору, або збереження вибра­них рас у боротьбі за існування”[163].

По-третє, закріплення нових якостей у групі, яка є їх носієм, шляхом схрещування між членами цієї групи. Важливу роль при цьому відіграє географічна ізоляція цієї групи “нових” осіб від “вчорашніх”, а також наявність між ними фізіологічних чи психологічних бар’єрів. Тобто для виник­нення раси потрібен достатньо ізольований від навко­лишніх теренів “расотворчий казан”.

РАСА-I: Неоантропи

На думку більшості вчених, неоантропи (Homo sapiens sapiens[164]) як раса сформувалися приблизно 40 тисяч років тому в районі Близького Сходу, скоріше всього в Месопотамії з її тодішнім чудовим помірним кліматом. Імовірно, що вони виникли в ре­зуль­­таті генних мутацій (про джерело цих мутацій ми поки що промовчимо)[165]. Головними мутацій­ними змінами неоантропів були:

1) прогресивніший череп (у т. ч. вища брахікефаль­ність, яка сприяє кращій організації головного мозку) і пов’язана з цим така психічна новація, як

2) третя сигнальна система, яка уможливила повноцінне роз­криття в земній людині феномену совісті як фундаментальної властивості людського духу і потужного чинника колективного виживання[166];

3) членороздільна мова (володіння Словом).Мова стала найпрактичнішим здобутком Людини і головним чинником ефективнішої соціальної організації, вищої здатності до зла­год­жених дій (на роботі, на полюванні, в бою, при плануванні робіт і бойових операцій), розви­неніших технологій і, загалом, більшої жит­тє­спроможності. Са­ме з народ­жен­ням неоантропів пов’яза­не виник­нення першої у світі мови, яка лежить в основі всіх мов світу[167].

Завдяки цим новаціям нео­ан­тропи набули суттєво вищої жит­тє­здатності і конкурен­тоспро­мож­ності порівняно з палео­антро­па­ми. В результаті такої переваги попу­ля­ція неоантропів пережила ней­мовір­ний демогра­фічний ви­бух і кіль­кома потужними хвилями заселила всі доступні території Земної кулі.

Чому тварини не говорять. Для розвитку мовного апарату потрібна “видовжена глотка”. Неоантропи стали першим у світі видом Homo sapiens, що оволодів мовою. Це сталося приблизно 40 тисячоліть тому

До останнього літосфер­но­го зміщення(яке відбулося, ймо­вірно, близько 7562 р. до н. е.) на тодішньому Близькому Сході був м’який помірний клімат. Скоріше всього, перша хвиля пере­селен­ців ринула в Африку. Внаслідок змішування неоантропів з африкан­ськими палеоантропами, пристосу­вання до екваторіального клімату Африки і достатньо ізольованого розвитку у Південному расотворчому казані виникла негроїдна раса: “ Сьогодні з повною впевненістю можна сказати, що у формуванні негроїдної раси брали участь не лише кроманьйонці, неандертальці, представники підвиду Гомо еректус, а й інші палеоантропи, що населяли Африку і Середземномор’я ”[168]. Це була раса першого психоінфор­мацій­ного рівня.

Друга хвиля пішла на схід — “у чудесні краї, де сходить Сонце”. В результаті змішування неоантропів з азіат­ськими палеоантропами (передусім синантропами — носіями виразних монголоїдних ознак), пристосування до тропічного клімату Південно-Східної Азії та ізольованого розвитку у Східному расотворчому казані виникла монголоїдна раса як раса першого психоінформаційного рівня. Пізніше (орієнтовно, близько 24—20 тис. до н. е.) вона здійснила перехід на другий психоін­форма­ційний рівень завдяки “вливанню свіжої крові” з боку європейських кроманьйонців: “ Перші кромань­йон­­ці, що зайшли далеко на схід, були прак­тич­но повністю асимільо­вані синантропами й іншими підви­дами палеоантропів. У східному етніч­ному казані тих часів і наро­ди­лась раса монголоїдів ”[169].

Розселення неоантропів. Послідовність розселення першої людської раси після демогра­фіч­ного вибуху у 40 тис. до н. е.

Третя велика хвиля вибухо­во зростаючої популяції неоантро­пів пішла у найважчому напрямі — на північ приблизно 35 тисяч років тому і дала початок білій, європеоїдній расі: “Ми можемо вва­жати Центральну і Східну Єв­ро­пу не лише місцем постійного, багато­ти­сячолітнього проживання русів-бореалів (європе­оїдів. — І. К.), а й їх прабать­ківщиною — тобто місцем, де вони сформувались і закріпилися як практично друга природна фаза-ступінь у розвитку суперетносу (неоантропів. — І. К)” [170].

Біла раса сформувалась у су­во­рих умовах приполярної Європи (“на льодовій кромці”), тому адаптація північних нео­ан­тропів тривала найдовше — при­близно до 25-го тис. до н. е.

Європейську локалізацію неоантропів умовно назива­ють кромань­йон­цями (за назвою антропологічної стоянки Cro Magnon у південній Франції), хоча точніше їх було б назвати русами[171], тобто білими, русявими. Це була раса другого психоінформаційного рівня.

В якості Північного (т. зв. Бореального) расотвор­чого казана виступило Північне Надчорномор’я [172] — терито­рія від вкритих льодовиком К ар пат до ріки Ра (найдавніша назва Волги) і від Ру ського (Чорного) моря до північного (Вал­дайського) льодовика.

На цій достатньо ізольованій території сформувалося ядро білої раси: “ Ядро базової європеоїдної раси від 5 до 10 тисяч років знаходилося в ізоляції, що дозволило йому випрацювати і закріпити свою прамову і свою менталь­ність, зберегти свої підвидові ознаки ”[173].

РАСА-II: Європеоїди-бореали

4.5.1. Раса, тобто “чиста”

Північні неоантропи найменше змішалися з палео­антро­па­ми.

По-перше, холодні північні території були найменш засе­лені палеоантропами, тому й контакти з ними були найменш інтен­сивними.

Еволюція черепа від шимпанзе до людини

По-друге, світла пігментація неоантропів, яка виникла внаслідок ген­ної мутаціїі стала домі­нантною ознакою в умо­вах дефіциту соняч­но­го світла, сприяла чіт­кому роз­ділен­ню на “своїх” і “чужих”, ство­рила суттє­вий міжра­со­вий бар’єр. Усе світле стало вважатися своїм, добрим, краси­вим[174], божественним, а все темне — чужим, злим, поганим, небезпечним, пот­ворним, демонічним. У сві­домості білої людини цей фунда­мен­тальний архетип іс­нує й досі. Тому сло­вом “раса”, що можна пере­класти як “сонячна чис­тота”, первин­но назива­лася саме біла раса як найменш змішана з палеоантропами.

На думку бага­тьох дослідників, уна­с­лідок схрещу­ван­ня згаданих двох підвидів Homo sapiens — палеоантропів і нео­ан­тропів — виникало жит­тє­здатне потомство.

Ра­зом із тим достеменно відомо, що їх поведінка відрізняла­­ся — у них була різна мен­таль­ність: “І одним, і другим було властиво тур­бува­ти­ся про неміч­них і хво­рих членів суспільства, ховати померлих. Однак на стоянках неандер­тальської людини виявлені у величезній кіль­кості залишки осіб їхнього під­виду, насильно умертв­лених, з розтро­щеними чере­­пами і “мозковими” кістками, що однозначно говорить про знач­не поширення серед неандер­тальців кані­ба­лізму. Ця внутрішня особливість підвиду мала надзвичайно стій­кий характер протя­гом бага­тьох десятків тисячо­літь.

Уже пізніше дослід­ники неод­норазово сти­ка­лись і стикаються досі з канібалізмом в середо­вищі африканських, полінезійських негро­їд­них племен і, в меншій мірі, з пережит­ками канібалізму в окремих монголоїдних народів і народ­ностей (зокре­ма, ритуальним поїданням людської печінки японськими самураями і т. п.).

Велика Мати Всесвіту. Мистецтво європеоїдів Центральної Європи, 25 тис. до н. е. Символ жі­ночого начала Все­світу — Велика Матір-Природа, добра і любляча, але водночас сліпа і тому жахаюча. Для підкреслен­ня цього Велика Матір зображалася без обличчя як сліпа, глуха і німа

Дані антропології свідчать, що найбільше число підвидових ознак неандер­тальців (черепна коробка видовжена у відношенні “об­личчя – потилиця” і нижча, широке обличчя, низький і часто спа­дистий лоб, приплюснутий ніс з широкими отворами, вису­нута вперед нижня частина обличчя, скошене назад підборіддя, масив­ний кістяк, особливості будови тіла тощо) збереглося в нег­рої­дній і монголо­їдній расах.

У єв­ро­­пео­їдній ра­сі подіб­ні ознаки прак­тич­но не­по­мітні (за ви­нятком вто­рин­них оз­нак у представників се­ред­зем­­номорських підрас єв­ропеоїдної раси, проте вони мають значно піз­ніше походження)” [175].

Бореальна мова

Біла раса, як най­більш прогресуюча лінія неоантропів, досягла най­більших успіхів у роз­витку первісної мови. Північна —бореальна— мова формувалася одночасно з бореальною расою.

— Коли виникла ця мова?

“ Зарод­ження і форму­вання мови є процесом складним і не має певної дати свого початку. І все ж ціл­ком очевидно, що рання бореальна пра­мо­­ва існувала вже в 35—30 тис. до н. е. ”[176].

Вірогідно, важливою подією в житті бореалів було те, що вони на­вчилися вимовляти звуки “а” і “о” (з’ясовано, що ці звуки були принципово не­до­ступними для па­ле­оантропів[177]), а пізніше і звук “ р ” — найбільш дзвінкий, вібру­ю­чий, енергійний. Можливо, що при цьому у них виникала така ж радість, як і у су­час­них дітей, коли вони починають вимовляти цей звук і застосовувати його де треба і де не треба.

Оскільки освоєння цих звуків було чимось надзвичайним, то слова зі зву­ками “р”, “а”, “о” бореали поча­ли використову­вати для позна­чення всього ра діс­но­го, світлого (ру ся­вого, яр кого), чистого (ра сового, п ор о­дистого), ен ер­ гій­ного (яр о­го, уд ар­ ного, ра зя­чого), бо­йо­вого (сам ар а), сонячного і божест­венного (Ра, Ар, Яр, Яр ило)[178].

Жіноча фігурка з мамонтового ікла. Пізній палеоліт, Костенки-1 (30—20 тис. до н. е.)

За даними антропології, при­близно у 25 тис. до н. е. біла раса (а отже, і бореальна мова) вже сформувалася, тобто витво­рив­ся підвид, добре пристосо­ваний до при­родно-кліматичних умов свого проживання.

Після вдалого присто­суван­ня у більшості випадків почи­на­ється стрімке зростання населення і його поширення на нові землі. І справді, “ у 25—15 тисячоліттях до н. е. ми зустрічаємо кро­маньйонців повсюдно від Піренеїв до Кам­чатки і від льодовиків на Півночі до південних околиць Африки (стоянка Нельсон-бей) ”[179]. Водно­час, тобто починаючи з 25 тис. до н. е., популяція неандер­тальців у Європі різко ско­рочується. На думку дослідників, однією з причин цього були війни між неан­дер­таль­цями і європеоїдами-кроманьйон­цями.

Невеликі збройні сутички мали місце і між самими європеоїдами. Проте, згідно з даними археології, на бореаль­­ному етапі євро­пеоїди не вели братовбивчих війн. Потужним стриму­ючим чинником була спіль­на мова. Ворожнеча між носіями бор­еальної священно-ритуальної мови була забо­ронена жерцями. “ Війни велись з погра­нич­ними племенами неандер­тальців, представ­никами Гомо еректус, змішаними племенами, тобто з «чужими, темними, поганими, німотними»”[180].

По мірі розселення від расотворчого центру до пери­ферії зростало змішування з місцевими палеоантропами. Водночас у самому центрі, завдяки значному перевищуванню народжуваності над смерт­ністю, підтримувався розвиток “чис­тої лінії” — відбувався “чистий процес”[181]. Подібно до чистої води поблизу джерела, з якого бере початок озеро. Крім того, навколишні споріднені племена створювали своєрідний “етніч­ний кокон”, який служив додатковим захистом від змішування.

Ядро білої раси витворилось у приполярному (до літосферного зміщення) Північ­ному Надчорномор’ї, куди прийшла північна хвиля неоантропів. Згодом бореали опанували всю територію навколо Руського (Чорного) мо­ря — т. зв. Циркумпон­тій­ську зону. Далі вихідці з Півночі почали заселяти теплий Близький Схід і Месопотамію (батьківщину неоантропів), витісняючи з цих “райських” територій місцевих первинних неоантропів.

Бореали мали достатньо сили для оволодіння цими землями, оскільки були роз­ви­ненішими за неоантропів-автохто­нів. Як пише Юрій Пєтухов, у 25 тисячолітті до н. е. європеоїди, збе­рі­га­ючи основні ознаки неоантро­пів, вже суттєво відрізнялися і від своїх пращурів, що 10 тисячоліть перед тим проживали на Близькому Сході, і від своїх родичів-сучасників, які проживали на тій самій прабатьківщині. Кілька тисячоліть безперервного руху — руху у постійній боротьбі за виживання — перетворили колишніх “розні­же­них” мешканців помірної зони на невибагливих, витривалих і надзви­ча­йно стійких сіверян[182]. Імовірно, що через якийсь час більша частина європеоїдного населення проживала вже на територіях Малої Азії, Близького Сходу і Месопотамії.

Головними причинами особливої життєздатності європеоїдів були:

1) найбільш якісний вихідний людський матеріал (най­вища чистота неоантропів че­рез мінімальні змішування з неандертальцями);

2) найбільш жорсткий природний добір в умовах приполярної Європи.

Культурна однорідність

Зразки верхньопалеолітичного мистецтва

Починаючи з 25 тис. до н. е. європеоїди пережили демо­гра­фічний вибухі протягом кількох тисячоліть заселили вели­чезні простори Євразії, а також, меншою мірою, Африку. Про це свідчать не лише залишки їхніх скелетів, а й мистецтво.

Дивовижно, але печерний живопис і скульптури цього періоду, незважаю­чи на величезні відстані, творилися за одними канонами і неначе несуть на собі відбиток руки одного майстра, однієї школи (прояв расової психо­логії другого, норма­тивного рівня розвитку).

Узагалі, європеоїди-кромань­йон­ці 25-го тисячоліття до н. е. були значно розумнішими, ніж нам здаєть­ся. Відомо, що в ті часи вони вже мали розвинену систему магічних обрядів, для здійснення яких буду­вали спеці­альні святилища, оздоблені витворами первісного мистецтва. Треба визнати, що деякі палеолі­тичні малюнки виглядають цілком сучасно і навіть професійно.

На той час вже існували музи­ч­ні інструменти: духові (флейти), ударні (барабани) і струнні. Напри­к­лад, на стоянках Подніпров’явідкрито чотири флейти, одна з яких мала дуже складну на той час конструкцію з шістьма отворами для видобування цілої гами звуків[183].

Видатний антрополог Хведір Вовку Мізинінад Десною розкопав селище, де знайшов кістки мамонта, північного оленя, багато крем’яного знаряддя та виробів з мамонтової ікловини. Між останніми особливо цікаві орнаментовані ритим меандром[184] браслети, а також єдині такого роду у світі стилізовані фігурки пташок і тварин. Знахідка датована 25—20 тися­чоліттями до н.е. (“Енциклопедія українознавства”, том IV, с. 1514)[185].

У районі Сунгиря (200 км на схід від Москви)знайдено кісткові рештки вождя одного з бореальних родів. “ Це було багате поховання 24-го тисячоліття — мабуть, одне з перших воіс­ти­ну царсько-княжих поховань, що поклало на багато тися­­чоліть вперед традицію поховання правителів родів і держав древніх русів (європеоїдів-бореалів. — І. К.) та їх нас­туп­­ників ”[186].

У Костенкахпід Воронежем знайдено залишки вели­чез­ного приміщення площею 600 кв. м, датованого 18—15 тис. до н.е. (періоду часткового потепління і розквіту Оріньяко-Солю­трейської археологічної культури); приміщення мало 9 вог­нищ для обігріву, святилище (прикрашене скульптурами жінок, мамонта, ведмедя, печерного лева), склади для продук­тів та зброї, майстерню з примітивними верстатами з великих кісток мамонтів. Мешканці поселення вже добре вміли шити одяг — зі знайдених статуеток видно, що вони одягалися в добре припасовані хутряні комбінезони з капюшонами[187].

Таким чином, європеоїди 25—15 тис. до н. е. вже мали достатньо розвинену культуру і непогано облаштовані поселення. Сучасні дослідники звертають увагу на те, що “ у Пів­нічній Африці і на Близькому Сході постійних і довготри­валих поселень, які належать до цього періоду, не знайдено, тамтешні мешканці продовжували вести чисто кочове життя — що не зайве врахувати тим, хто звик вважати цей регіон єдиним і унікальним вогнищем людської культури ”[188].