Сенсар — мова Великого Переходу

Що стосується пісенності як ознаки еволюційної розви­неності, то саме пісенність є найхарактернішою ознакою українського роду у всі часи його існування.

З мовою питання складніше. Значна частина населення говорить спрощеним українізованим варіантом російської мови або українською мовою, забрудненою російськими включен­нями, зокрема вульгаризмами і матюками. Чи можна за таких умов говорити про народження чогось чистого і здорово­мислячого, адже яка мова, така й психіка?

Парадоксально, але з погляду расотворення мовна ситуа­ція в Україні складається надзвичайно сприятливо. Ідеться про таке явище, як ДИГЛОСІЯ, характерне передусім для середньовічної свідомості [361]. Це коли в межах того ж самого суспільства вільно функціонують дві мови, але у своєму засто­суванні вони не рівноправні (як при звичайній дво­мовності), а виконують різні функції і люди користу­ються ними у різних ситуаціях.

Українська мова є державною, нею говорить націо­наль­не радіо і телебачення, нею створюється елітарна культура, її вивчають у школі, володіння нею (разом з російською) є ознакою інтелек­туаль­ності і навіть належності до вищих верств суспільства.

Російською мовою розмовляють у побуті, вона пере­важ­но застосовується у бізнесі і на виконавчо-техніч­ному рівні (технічна документація, використання побутових приладів, комп’ютерної техніки, програмного забезпечення тощо). За інерцією російська мова використовується у вузькій сфері точних наук, проте звідси її поступово витискають українська та англійська. Брудні потоки “порнухи і чорнухи”, вивільнені “гласністю” і “перестройкою”, вилилися на суспільство саме російською мовою, забруднюючи як саму російську мову, так і російськомовне мислення. Парадоксально, але українська мова була захищена від цієї клоаки псевдоукраїнською державою, яка взяла курс на знищення українського книговидання.

У результаті українська мова чимраз більше перетворю­ється на мову духовної і державотворчої еліти, а російська — на мову проле­та­ріату, широких мас, соціальних низів, дрібної торгівлі і прикладного технічного забезпечення. Саме тому “ художньо вартісні тексти у сучасній Україні можуть виникнути лише українською мовою, а комерційно перспективна література — лише російською ”[362].

Звертає увагу і такий психологічний момент. Спілку­ю­чись українською мовою, ви автоматично дотримуєтесь “висо­кого стилю”, коректності і принаймні формальної шанобливості. Якщо ж переходите на російську, то, на жаль, ризикуєте непомітно опу­с­титися якщо не до підзаборного сленгу (“с самым сильным в мире русским матом”), то до стилю низького і панібратського.

Проте досконале володіння російською мовою є стратегічно важливим для нової української еліти — перш за все, як мовою науково-технічної інформації та міжнаціональ­ного спілкування на пострадянських теренах (детальніше див.: 3.2.4. “Атакуй першим!”).

Як усе це стосується расотворення? Нова раса форму­ється передусім з елітарного середовища, а це середовище в Україні, у міру набування мовної практики, розмовляє все чистішою українською мовою. Ця мова є чудовим фунда­ментом для формування нового Сенсару— мови Великого Переходу. Але для перетворення української мови на Сенсар потрібно провести копітку роботу з уточнення значень слів, видалення ворожих “інформаційних закладок” (див.: 3.3.2. “А чи було “обрізання Господнє”?”) і поповнення словникового запасу новими словами, що відповідають світогляду четвертого цивілізаційно-расового переходу.

У Середні віки диглосія допомагала розпізнавати “своїх”, ідентифікувати “простих” і “шляхетних”. У сучасних умовах диглосія потрібна для кращої ідентифікації представників раси-IV – еліти арійської держави нового циклу. Не кожен, хто володіє чистою українською мовою, належить до нової раси. Але українець, що нею не володіє, до нової раси точно не належить.

На перший погляд, це виглядає трохи дивно, що майбутнє суспільство України розділятиметься на україномовну аристо­кратію (незалежно від її соціального, етнічного чи расового походження) і російськомовно-суржикове просто­люддя. Але об’єктивні процеси поки що розгортаються саме в цьому напрямку, бажаємо ми цього чи ні. Просто не треба забувати, що середньовіччя було періодом другої фази розвиткуєвро­пей­ської цивілізації — фази локальних “експериментальних зразків” і “діючих прототипів”. А сьогодні настає час їхньої повноцінної реалізації і масового тиражування — фаза 4, час Золотої ери[363].

Територіальна ізольованість

На щастя, Україна вчасно стала незалежною державою, що дозволяє контролювати міграційні процеси. Справжня робота у цій сфері лише починається, оскільки у нас немає надійних кордонів, передусім на півночі і сході. Через Україну прокочуються хвилі нелегальної міграції. Парадоксально, але ситуація значно полегшується низьким рівнем життя в Україні і мізерним соціальним забезпеченням. Завдяки цьому переваж­на кількість нелегалів прямує у багату Центральну і Західну Європу, яка швидко стає все “чорнішою” і “жовтішою”. Це є однією з причин того, що Україна в расовому аспекті є достат­ньо чистою, а нинішній відсоток представників інших рас поки що є оптимальним.

Певну проблему становлять етніч­ні кримінальні угру­повання, які осіли на нашій території. Однак за теперішньої потужності виплеканого в Україні ре­пре­­сивного апарату і наявності політичної волі їх можна вичистити за кілька місяців.

Що стосується расотворчої геоенергетики, то територія України є одним із планетарних геоплазмових генераторів, про що детально розпові­дається у згаданій вище статті “2015 рік” С. Васильченката Н. Холодної.

Діаспора — генетичний скарб

Великим людським капіталом України є її діаспора. Довоєнна і післявоєнна західна діаспора, що виросла у світі підпри­ємництва і прагматизму, є носієм специфічної ментальності, потрібної для відновлення цілісного українського архетипу.

Нова західна діаспораостаннього десятиліття особливо цікава, оскільки здебільшого це люди з українською менталь­ністю і з розумінням реальної ситуації в Україні. Вони вже попрацювали на Заході і мали змогу порівняти, що є кращого “там” і “тут”. Саме ця частина діаспори є найбільш “технологічною” і найактивнішою.

Східна українська діаспора (тобто не асимільовані українці на пострадянських теренах) за своєю ментальністю мало відрізняється від українців України, але вона є носієм унікального генофонду. Здебільшого це люди, які пройшли неймовірно жорстокий добір і є носіями особливої життєздатності.

З точки зору формування нової породи, українська діа­спо­ра є найбільш цінним генетичним компонентом-ката­лі­затором для расотворення в Україні — це свої, українці, але модифіковані перебуванням на чужих територіях.

Позитивним моментом є гостра системна криза, в якій перебуває українська діаспора. Ще одне-два покоління, і вона в цілому буде асимільована, тобто зникне як явище. Скажімо, через 10—20 років американські українці перетворяться на “просто американців”, хоча, може, й будуть ностальгійно пам’ятати своє етнічне коріння.

Щодо української діаспори є ще один момент, над яким мало хто замислюється. Здається, вперше на це звернув увагу колишній радянський розвідник Олег Гордієвський. Як тільки Україна стала незалежною, він сказав, що з погляду розвідки Україна стає найпотужнішою державою. І справа не в тому, що українська діаспорадуже чисельна — чисельність єврейської діаспори приблизно того ж порядку. Справа в її якості. Якщо головною сферою застосування життєвої енергії євреїв є бізнес і фінанси, то українці — це передусім учені, інтелектуали, радники, експерти як при бізнесових, так і державних структурах та всіляких “мозкових трестах”. Займаючи цю екологічну нішу, вони мають менший доступ до “живих грошей”, але володіють значно важливішим — одухотвореним інтелектом, який за бажання і правильної організації можна конвертувати у будь-які гроші. Ця духовна та інтелектуальна перевага актуалізується в епоху інформа­ційного і постінформаційного суспільства, до якої стрімко входить людство. Якщо ж скористуватися арійською терміно­логією, то українці в цілому — це брахмани і кшатрії, а євреї в цілому — це бізнесмени, хоча й серед них є немало видатних та одухотворених умів.

Системна криза завжди несе як великі можливості, так і великі небезпеки. Можна або стрибнути нагору, або зірватися вниз. Дехто вже зривався, тому важливо не повторювати чужих помилок.