Глобальна криза та її подолання

Водночас на території Європи почали виникати умови, сприятливі для ведення сільського господарства. Тому приблиз­но через тисячоліття, коли відбулося утвердження голоцену (тобто клімат у цілому вже майже не відрізнявся від сучасного)[222], почалося переселення європеоїдів з Близького Сходу і Малої Азії на територію Європи, передусім на Балкани і у Північне Надчорномор’я[223]. “ Переселенці з Близького Сходу, особливо з Малої Азії, несли в Європу землеробство, скотар­ство, навички металообробки, нові технології обробки керамі­ки — всі ознаки прогресивного відтворюючого господарю­ван­ня ”[224]. Найкраще простежено переселення в Борію з Чатал-уюка, що обґрунтовано комплексом даних лінгвістики (відповідність написів святилища Чатал-уюка нижньодніпровському Шу-ну­ну), археології (знахідки Чатал-уюкського посуду біля Кам’яної Могили), антропології (залишки людей східносеред­земно­мор­сь­кого типу в могильниках дніпровського Надпоріж­жя), зоології (кістки найдавніших домашніх тварин близькосхідних типів на посе­леннях від Дністра до ріки Молочної, на якій стоїть Кам’­я­на Могила)[225]. Зауважимо, що в момент взаємодії обидві спіль­ноти перебували в стані системної кризи, викликаної пору­шенням екологічної рівноваги на заселених ними територіях.

У результаті взаємодії європеоїдів Бóрії з їх техноло­гічною периферією (Близький Схід та Мала Азія) і розвитку в умовах перехідного клімату (від полярного до помірного) в расотворчому казані Північного Надчорно­мор’явиникла нова європеоїдна раса [226]. Вона сформувалася в процесі подо­лання глобальної кліматично-екологічної кризи, ви­кли­каної зміщенням літосфери. Якщо мислити системно, то нова раса була відповіддю людства на глобальну кризу, більше того — вона була єдино можливим засобом подолання кризи.

Цю расу іноді позначають терміном “індоєвропейці”. Зрозуміло, що себе вони так не називали, тим більше, що ця назва з’явилася лише у 19 столітті як науковий термін для позначення сім’ї споріднених мов. Самоназва, судячи з усього, була АРІЇ (ярі, сонячні, життєспроможні, пасіонарні, сильні), принаймні саме так називали себе їхні нащадки у II тис. до н. е.

Тому, якщо бути науково коректним, то краще вживати термін “арійська раса”. Що ж стосується терміну “індоєвропейці”, то він фактично позначає сім’ю народів, які виникли внаслідок поширення по світу арійських народів і їх змішувань з народами інших рас. Тобто арійці — це найбільш расово чисте ядро індоєвропейців.

У науковому світі терміном “арійці” частіше позначають лише один фрагмент розвитку арійської раси, а саме племена, які в середині II тис. до н. е. прийшли в Ірані в Індію. “ Працями кількох поколінь учених коло пошуків прабать­ківщини аріїв — від Індії до Скандинавії — звузилось, нарешті, до низин Дніпра. Заслуга в цьо­му належить німцю К. Ріттеру, англійцю Г. Чайльду, австрійцю П. Кречмеру, болгарину В. Георгієву, украї­нцю В. М. Даниленку, американці М. Гімбутас, росіянину О. Н. Трубачову ”[227].

На території України арії створювали свої дер­жави. Можливо, якась із них мала ім’я “Сонце­подібна Аратта” (як стверджує Юрій Шилов), хоча слово “Аратта” (“Арта”) більше нага­дує назву не держави, а краю[228]. Важливо, що ця назва зафік­сована і на глиняних табличках з прашу­мер­ськими письменами, знай­дених в основному в Подунав’ї (т. зв. археологічна куль­тура Кереш, VI тис. до н. е.), і на табличках Месопотамії[229]. Українська земля просто нашпигована матері­альними залишками дивовижної цивілізації, відомої під назвою “Трипільська цивілізація”.

Північне Надчорномор’я— це особлива територія в історії людського роду, оскільки тут народились дві раси — бореальна і арійська (друга вийшла з надр першої). «Це безкрайні і багаті звіром та травами степи, де руси-індоєвропейцівперше у світі приручили дикого коня і, внаслідок цього (лише одна з причин), підкорили цей світ. Саме слово-поняття “князь-конязь-конунг-кьоніг” походить від руського “конник” (кіннотник), як і “шевалье-кавалер-кабаль­еро” від слова “кобила”» [230].

Напочатку арійці були білявими — як і їхні попередники європеоїди-бореали. Головна відмінність арійців полягала у їхній ментальності, адже це була раса третього психоінформаційного рівня — рівня творчості і нестандартних дій (див. підрозділ 4.3.5. «Типологія великих рас»). Згодом почалися й фізичні зміни: внаслідок збіль­шен­ня сонячного освітлення раса ставала все більш смуглявою (за винятком тих арійців, що пішли на північ), а через перехід в основному на рослинну їжу відбулась грацилізація скелета, тобто порівняно з бореалами-кроманьйонцями арійці були стрункішими і мали витон­че­ніші форми.

Перед тим як продовжити розгляд життя арійців, для відпочинку і підбиття попередніх підсумків пропонуємо:

Запитань і відповідей

1. Чому Валдайський льодовик насувався не з півночі, а зі Скандинавії? Тому що в районі Скандинавіїзнаходився Північний полюс.

2. Чому під час Валдайського зледеніння в Північній Якутії був помірний клімат? Тому, що допотопний Північний полюс знаходився від Якутії на 25—30 градусів далі, ніж тепер.

3. Чому в Європі сформувалась раса з білим кольором шкіри? Тому що більша частина Європи знаходилась за Полярним колом в умовах низької інтенсивності сонячного освітлення.

4. Чому землю України називали Сонцеподібною Араттою? Тому що це її прадавня назва, яка вказує на культ Сонця як джерела світла, тепла і самого життя. Надзвичайна важливість Сонця особливо гостро відчу­ва­лась саме в холодній приполярній зоні. В результаті Сонце стало символом єдиного життєдайного і світлоносного Бога, верховного володаря всіх сил небесних і земних. У помірних широтах такого ставлення до Сонця вже не було, а тим більше в екваторіальних регіонах, де пекуче сонце нерідко ставало носієм смерті. Півдню більш властиві місячні культи.

5. Чому біла раса сформувалась найпізніше? Завершення формування раси — це завершення адаптації людей до місцевих умов. Чим суворіші ці умови, тим важче відбувається адаптація і тим довше вона триває. Біла раса перебувала в найсуворіших умовах, тому й сформувалась найпізніше. З тієї ж причини чорна раса, перебуваючи в найкомфортніших умовах, сформувалась першою.

6. Чому нинішні українці темніші, ніж їхні світловолосі предки? Тому що після голоценового потепління почалась адаптація до нових кліматичних умов: різке збільшення сонячного світла вимагало посилення пігментації шкіри, волосся і очей. З цієї ж причини українські жінки світліші за чоловіків, оскільки в еволюційному розподілі ролей жінка відповідає за стабільність, а чоловік — за зміни.

7. Чому нинішні скандинави в більшості залишились світлими? Тому що вони живуть майже в тих самих умовах, в яких формувалась біла раса понад 25 тисяч років тому. Північна Швеція знаходиться за Північним полярним колом і бачить полярні сяйва так само, як колись їх бачили європеоїди-бореали допотопної України.

8. Чому у багатьох європейців їхні діти напочатку мають світле волосся і сині очі, але згодом темнішають? Тому що згідно з біогенетичним законом розвиток люди­ни в стислому вигляді повторює розвиток її раси[231]. Геосоціальна істота “Україна” в своєму дитинстві також була русявою і синьоокою...

9. Чому “Рігвіда” і “Зенд-Авеста”, описуючи життя аріїв Придніпров’я, згадує про північне сяйво і кілька місяців полярної ночі? Тому що частина допотопної України була за полярним колом.

Авторитетний знавець відичної літератури, індійський дослід­ник Бал Гангадхар Тілаку своїй праці “Арктична бать­ків­щина у Відах” показав, що зафіксовані колективною пам’яттю аріїв холодний клімат, зоряне небо й особливості руху Сонця відповідають регіонам за Північним полярним колом. Серед іншого, Тілак вказує на описаний у Рігвіді 10-місячний рік, оскільки під час решти 2-х місяців стояв повний морок полярної ночі. Проте відичні легенди вказують і на 7-місячний рік. Автор підсумовує, що “ якого б погляду ми не дотри­мувались, наявність 7, 8, 9, 10, 11-місячного року на древ­ній арійській батьківщині є фактом у межах Арктичного кола... ”[232]

Треба сказати, що Рігвідає дуже авторитетним джерелом з прадавньої історії аріїв. Ця чи не найдавніша у світі збірка священних текстів описує життя аріїв у Подніпров’ї, їхні вірування і міфологію. Саме завдяки Рігвіді науковцям вда­лося реконструювати поховальні арійські обряди і пояснити структуру українських курганів[233].

Проте згадані в Рігвіді полярні сяйва й описи полярної ночі аж ніяк не лучилися з лагідним кліматом нинішньої Укра­їни. Цей “україно-арктичний парадокс” став причиною завзя­тих суперечок про арійську батьківщину. Гітлерівські науковці її бачили у Північній Німеччині, але це не підтверджувалось археологією. Така ж сама ситуація з росіянами — Полярне коло у них є, а арійських курганів у приполярній зоні немає.

Насправді ж ніякого парадоксу не існує. Прабать­ківщина аріїв справді частково знаходилась за Північним полярним колом, але лише до 7562 року до н. е. — імовірної дати літосферного зміщеннята Всесвітнього потопу.

Велика неолітична революція

Найголовнішим було те, що арійці порівняно з іншими расами володіли незрівнянно вищою здатністю до творчості. Саме завдяки цій принципово новій якості стала можливою грандіозна перебу­дова всієї системи життя тогочасного люд­ства, відома під назвою “Велика неолі­тич­на револю­ція” [234]. Це був стрімкий перехід від привлас­ню­ючого до відтворюючого господар­ства, головними особ­ли­вос­­тями якого стали[235]:

1) формування стада свій­ських тварин у складі рогатої худоби і свині;

2) вирощування кількох видів пшениці, а також ячменю;

3) вдосконалення зброї (лук і стріли) та виробів з каменю;

4) виробництво керамічного посуду;

5) винайдення прядіння і ткацтва (в тодішній України було винайдено перший ткацький верстат і колесо);

6) різкий розвиток водного і наземного транспорту (лижі, сани, вози).

Революційні зміни в матері­аль­ній сфері супроводжу­ва­лись не менш принци­по­вими змінами у світогляді та соці­аль­ній органі­зації. Ця над­зви­чайно важлива тема дещо виходить за рамки даної кни­ги, тому зупинимось лише на основних моментах.

Імовірно, що голов­на самоназва першого арій­ського етносу звучала як “арії”, “ярії”. Ця само­назва, яка початково озна­чала “сонячний, життє­спро­можний, божест­венний, ярий, пасіонарний”, поступо­во набула й інших значень:

1) “шляхетний”, “справедли­вий”, “благо­род­ний”;

2) “землероб”, “орач світу” (по­рів­няйте з латинськими: arator, aratoris — орач; aratrum — плуг; aratura — оранка).

По суті, назва “арії” почала означати гармонійне поєднання передового світогляду, духовної та фізичної сили (“ярь”) і передових землеробських технологій. Оранка землі була пере­творена на священнодій­ство, на працю-молитву до верховного сонячного бога Яра-Ора[236]. З тих часів походять латинські oratoria — ораторське мистецтво, риторика, красно­мовство — і oratorium — молитвенний дім, храм[237].

Що нам ще відомо про Аратту? Те, що вона не знала рабства. Серед відомих записів Аратти лише один раз згадується слово раб, і то лише як “ раб плуга країни ” — тобто це міг бути і жрець, зобов’язаний починати оранку та інші робо­ти сільськогосподарського циклу.

Придніпровська Аратта(Три­піль­ська цивілізація) “ породила іранські Аратту і Арту, індійські Арату і Бгарату, етруську Артану, древньоруські Арту і Арсанію. Нащадки араттів у III-II тисячоліттях до н. е. називали себе “соняч­ними” — ілонами (звідси Іліон — Троя) і лелегами (лелеками, грецькою — “пелазгами”). Лелеги-ілони стали предками троянців (лілів, венедів...), греків (пелазгів, еллінів, данайців...), частково римлян (венедів, етрусків, сабінів...), слов’ян (іллонів, гелонів, краян, венедів, нориків, русів...)” [238].

“На Черкащині традиція “Сонцеподібної країни землеробів” проіснувала до Київської Русі — до складу якої, за свідченнями арабських мандрівників IX-X століть, входило князівство Арсаніязі столицею Артою [239]. Напевно, саме ця країна вважалась іранцями земним раєм і втіленням вищого світоустрою — священною Артою; такі уявлення могли у них скластися в арійські або ж у скіфські часи” [240].

Причина такої етнотворчої потуги зрозуміла. Як ми вже знаємо, після адаптації спільноти до нових природно-кліма­тичних умов (тобто формування нової раси) відбувається демографічний вибух, який нагадує неймовірно інтенсивне ділення яйцеклітини після зачаття. Біологічна і психічна енергія раси, накопичена в сотнях і тисячах поколінь предків, раптово знаходить своє самовираження в новому етносі і вивільнюється з колосальним розмахом.

Перший етнос арійської раси, народжений у 6 тис. до н. е., згодом також пережив свій демографічний вибух, що привело до розселення арійців по всьому світу і формування індоєвропейської спільноти. Фактично, повторилася ситуація з розселенням європеоїдів-бореалів, яка мала місце на 20 тисячоліть раніше.

Хронологія Арійського циклу

А тепер перейдемо до найнеймовірнішого — встановлення хронології розвитку арійської раси. Це стало можливим завдяки відкриттю вже згадуваного нами видатного україн­ського вченого, археолога і культуролога, доктора історичних наук Миколи Чмихова.

Він виявив періодичність кліматичних та історичних епох Циркумпон­тій­ської зони, яка складається з 1596-річних природно-історичних епох і 532-річних періодів. На основі цієї періодичності можна реконструювати ймовірну хронологію циклічного розвитку України після літосферного зміщення[241].

 

№ пе­ріо­ду	Дата початку епохи або періоду	Назви епох і періодів розвитку геосоціальної істоти Україна. Арійський цикл.
	7562 р. до н.е.	Зміщення літосфери, початок голоцену і мезоліту[242]. Європеоїди-бореали
		Середній мезоліт
		Пізній мезоліт
		Протонеоліт, утвердження голоцену, початок 7980-річного (Арійського) циклу. Перший (протоарійський) етнос нового циклу
		Середній протонеоліт. Перший арійський етнос і його батьківщина — Сонцеподібна Аратта[243] (сакральна назва — ГіперБóрія)
		Пізній протонеоліт
		Неоліт (суперетнос самари-сумери-кімери)
		Середній неоліт
		Пізній неоліт (мідний вік)
		Бронзовий вік (суперетнос аріїв)
		Середній бронзовий вік
		Пізній бронзовий вік
		Залізний вік (суперетнос галів)
		Скіфи
		Сармати
	419 р. н.е.	Анти (суперетнос слов’ян)
		Русичі
		Козаки
		Нова 1596-річна епоха, початок нового 532-річного періоду і нового 7980-річного циклу. Новий арійський етнос, нова раса, арійська держава нового циклу

 

Хронологія розвитку арійської раси

 

 

Як уже було показано у “Генеалогії України”, початок кожного 532-річного пе­ріоду збігався з народженням нового україн­ського етносу. Новий етнос виростав з попереднього мате­ринського етносу і водночас суттєво відрізнявся від нього — як дитина відрізняється від матері. Особливо значні відмінності між материнським і синівським етносом виникають при переході до нової 1596-річної епохи, а найбільші — при переході до нового 7980-річного циклу.

Згідно з християнською тра­ди­цією, зафіксованою у статті “Про зчислення кіл часу та понов­лення сти­хій” (із авторитетного збірника XVI—XVIII ст., що зберіг традиції Русі), час від творення світу до кінця світу становить 7980 років і скла­да­ється з 15-ти Великих світотворчих (миротворчих) кіл по 532 роки кожний.

— Отже, з часу утвердження голоцену геосоціальна істота Україна пройшла 15 Великих світотворчих кіл?

Так, і на початку кожного нового світотворчого кола народжу­вався новий український етнос з соціотипом “Миротворець”. Протягом останнього 7980-річного циклу таких етносів було 15.

— А чи лишилася в християнській традиції згадка про народження першого етносу Арійського циклу, яке відбулося в районі 5966 року до н. е.?

Так. За традицією Антіохійської церкви[244], “сотворення світу” відбулося у 5969 році[245]. Це і є згадка про народження першого, протоарійського етносу, етносу-предтечі. Ми навіть можемо сказати, коли відбулося його етнічне зачаття, — приблизно у 6200 році до н. е. Імовірно, що в ролі чоловічого начала виступило населення високотехнологічного Чатал-уюка, яке переселилося у Північне Надчорномор’я.

Чому саме ця дата? Та тому, що 6200±97 — це з’ясована Дж. Меллартом дата запису у храмі Чатал-уюка, скопійована з подніпровського Шу-нуна (святилища Кам’яна Могила)[246]. Копію зробили жерці Чатал-уюкського Шу-еден-на-ки-дуга[247] відразу ж після повернення з Шу-нуна, де, можливо, була укладена домовленість про переселення їхнього народу на територію Північного Надчорномор’я.

Згаданий етнос-предтеча народився в районі 5969 року до н. е., тобто приблизно через 1—2 століття після етнозачаття. Його народження було рухом у напрямку подолання екологічної кризи. Проте цей етнос ще не був арійським — він лише створив сприятливе середовище для формування першого етносу арійської раси, дійсно став “предтечею”, перехідною ланкою між статичним старим і дина­мічним новим світом. Тому на ньому ніяк не можна було зупинятися — потрібно було негайно зробити наступний крок.

І його було здійснено. Він датується 5508 роком до н. е. і у християнській традиції є загальноприйнятою датою “сотво­рення світу” (за т. зв. “константи­нопольською”, або “візантій­сь­кою ерою”). Саме від цієї дати веде відлік Нестор-літо­пи­сець[248].

До розмови про грандіозність і святість події, яка відбулась у 5508 році до н. е., ми ще повернемося. А зараз лише скажемо, що в цей рік відбулося духовне зачаття першого арійського етносу, який народився приблизно через сторіччя, а саме в районі 5434 року до н. е.

 

 

 

Арійська ідея