Українські етноси та їхні держави

Микола Чмиховвідстежив лінію з дев’яти справжніх дер­жав, створених цими етносами, — починаючи від XXVIII ст. до н. е. Очевидно, що українські етноси народжувались і раніше, про­те вони, вірогідно, не мали державної організації в рамках нинішніх уявлень про державу як механізм панування одних над другими.

Проте повернімось до питання про вік українського народу. Етногенетикадає на нього відповідь: протягом багатьох тисячоліть на території сучасної України кожні 532 роки народжувався новий етнос; всі ці етноси послідовно виростали один з одного, будучи поколіннями-спадкоєм­цями неперервного роду. Незважаючи на подібність мови, культури, звичаїв і стереотипу поведінки з незмінним соціотипом (“етико-інтуїтивний інтроверт” або “Миротво­рець”), всі вони були самостійними етносоціальними істотами — подібно, як син і дочка, мати і батько, дід, прадід, прапрадід і так далі.

Існує органічний зв’язок між територією України і етносами, які на ній народились, зростали і вмирали[93]. З одного боку, Україну як геоприродний комплекс неможливо зрозуміти без її автохтонного населення; з другого боку, життя цього населення формується під потужним впливом природи України. Тому етноси, які народились і жили на тери­торії України, є органічною складовою (підсистемою) цілісного геосоціального організму. Цей організм ми нази­ваємо Україною, а його етнічні підсистеми — українськими етносами. З цієї точки зору, буде коректним вважати, що історія генетичної лінії (роду) українських етносів — це історія геосоціального організму “Україна”. Звертає увагу те, що державотворення на території Укра­їни безпосередньо пов’язане з особливою активністю антів (Антський союз) і полян (Київська Русь). Як ми вже знаємо, ці дві назви означають те ж саме — “богатирі”, “воїни”, “герої”. Подібно, що тут ідеться про виконання протягом тисячоліть певної системо­утворюючої функції, починаючи від арійських кшатріїв і закінчуючи козаками.

Тобто “кшатрії”, “анти”, “поляни”, “козаки” — це назви носіїв ФУНКЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЗАХИСТУ українського геосоціального організму. Фунда­мен­тальним принципом успішності її вико­нання вважався органічний зв’язок з рідною землею. Уявлення про силу, яку дає рідна земля, зафіксоване у міфі про Антея. “ Антей — син Посейдона (символом якого є тризуб) і Геї (богині землі), найвродливіший і наймогутніший поміж гіган­тами. Він був нездоланний, доки торкався матері-Землі, від якої черпав нові сили. Образ Антея є символом наснаги й сили, що їх дає людині зв’язок з рідною землею, з рідним народом ”[94].

Геосоціальну істоту “Україна” ми розглядаємо переду­сім у зв’язку з її автохтонними етносами. Значно більше етносів, для яких вона була матір'ю, розійшлися по світах і створили явище, відоме в науці як індоєвропейська спільнота. Тому, якщо поглянути ширше, то Україна — це животворче ядро Індо-Європи.

Генеалогія українських етносів християнської ери

2.4.2.
Фізіологія етнотворення

Будь-який етнос, який нещодавно народився, не має етно­ста­те­вих ознак, тобто у своїй поведінці він органічно поєднує потен­ції чоловічого і жіночого начала — його етнічна стать пере­буває у прихованому (латентному) стані. Вона поступово виявляється по мірі становлення (дорослішання) етносу. В істо­рично короткий період кризи, коли стоїть питання життя або смерті етносу, його статева спеціалізація виявляється особливо яск­раво. Виразне виявлення в етносу статевих ознак (системної спеціалізації “чоловіче—жіноче”) — це симп­том його втягу­вання в трансформаційну системну кризу.

Треба сказати, що напередодні зачаття нового етносу в стані системної кризи знаходиться не лише жіночий, а й чоловічий етнос: згадаймо, що галілеяни-тиверці в цей час були вигнанцями, варяги швидко розчинялися серед населення Європи, а маленька Литва вела смертельні війни із західними сусідами. Тобто всі ці чоловічі етноси реально могли зникнути, як зникали тисячі інших (люди здебільшого лишалися, але етноси вмирали). У них було лише два виходи — або етнічна смерть, або продовження життя в новій, зачатій ними істоті. Так само і перед жіночим організмом у період системної кризи гостро постає питання життя чи смерті — про це свідчить загальний хаос, який передував утворенню держави Антів, Київської Русі і Козацької України.

Етносистемна криза та її подолання

Новий етнос народжу­ється не відразу ж після зачаття. Три українських етноси, які народилися протягом останньої 1596-річної епохи (419—2015), проходили визрі­ван­ня протягом приблизно одного століття. Ймовірно, що швидкість такого “внутрішньоутробного розвитку” залежить від інтенсив­ності інформаційного обміну всередині новоутвореного етнічного зародка. При сучасному рівні розвитку транспорту, телеко­му­нікацій і всепроникаючого впливу засобів масової інформації (тобто за умов, коли інтенсивність інформаційного обміну зросла в тисячі разів) час від зачаття етносу до його народ­ження визначається простою зміною поколінь його духовної, владної, бізнесової і професійної еліти, тобто може становити всього 10—15 років. Таким чином, ми входимо в епоху, де швидкість формування нового етносу зростає на порядок: в минулому — одне століття, а нині й у майбутньому — одне десятиліття.

А тепер спробуймо узагальнити, в чому виявляється подібність між народженням людини і народженням етносу.

	Людина	Етнос (“велика людина”)
	Зачаття відбувається внаслідок взаємодії чоловіка і жінки	Зачаття відбувається внаслідок взаємодії етноса-чоловіка і етноса-жінки
	У момент зачаття яйцеклі­ти­на є непорушною, а сперма­то­зоїд активно рухається	У момент зачаття жіночий етнос знаходиться на своїй території, а чоловічий етнос приходить іззовні
	Розміри яйцеклітини в тисячі разів перевищують розміри сперматозоїда	Розміри материнського етносу можуть в тисячі разів перевищувати розміри батьківського етносу
	Запліднення яйцеклітини відбувається в період овуляції з циклічністю в 28 днів, що збігається з періодом обертання Місяця навколо Землі (Місяць виступає в ролі зовнішнього годинника-синхронізатора)	Запліднення українського етносу-жінки відбувається в період етно­ову­ляції— кожні 532 роки, що визначається повторенням конфігурації “Сонце—Земля—Місяць”[95] (сонячно-місячний годинник-синхронізатор)
	Яйцеклітина і сперматозоїд мають бути генетично сумісними (передусім належати до одного біологічного виду)	Жіночий і чоловічий етноси мають бути психологічно сумісними (належати до одної раси і, скоріше всього, бути дуальними соціотипами)
	Період від зачаття до народження становить приблизно 9 місяців	Тривалість періоду від зачаття до народження залежить від інтен­сивності міжлюдської взаємодії і в минулому стано­вила приблизно 1 століття, а в сучасну інформа­ційну епоху становить 10—15 ро­ків (зміна поколінь еліти)
	Якщо зачаття не відбу­ва­ється, то сперматозоїд і яйцеклітина гинуть	Якщо зачаття етносу не відбуваєть­ся, то чоловічий і жіночий етноси гинуть як системи

Подібність людського і етнічного зачаття

Усі наведені вище чіткі закономірності етнотворення властиві Україні як природному центру творення арійської (індоєвро­пейської) спільноти. По мірі віддалення від центру до периферії ці закономірності стають менш чіткими і важче надаються до наукового дослідження.