Спадкоємці Примордіальної традиції

Сумери справили величезний вплив на розвиток людської культури, науки, релігії. Чи не найвідомішою у світі є сумерська “Поема про Гільгамеша”. Її головний герой — Гільгамеш, правитель міста Урук (близько 2700—2600 рр. до н. е.) — виводив свій рід із Аратти[273].

У сумерів існував міф про потоп, найдавніший серед аналогічних міфів, поширених у різних народів старо­дав­нього Сходу. Міф розповідає про побожного правителя Зіасудру. Він, скоряючись божественному голосу, збудував величезний корабель, завдяки чому врятувався від потопу. Цього праведника названо “рятівником імені всіх рослин і насіння роду людського”[274].

Через багато століть деякі деталі сумерського опису Великого потопу майже дослівно будуть відтворені у Біблії. На­приклад, фрагмент, який пізніше потрапив до книги “Буття” (8):

Виніс голуба і відпустив я;

Полетів голуб і назад повернувся:

Місця не знайшов, назад прилетів він.

Виніс ластівку і відпустив я;

Полетіла ластівка і назад повернулась:

Місця не знайшла, назад прилетіла.

Виніс крука і відпустив я;

Крук полетів, спадання води побачив,

Не повернувся...

Вийшов я, на чотири сторони склав я жертви... [275]

Тут доречно згадати і легенду про походження Саргона I — засновника семітської держави Аккад: “Мати Саргона була невільницею, що працювала від ранку до вечора 7 днів на тиждень. Вона виплела очеретяний кошик, поклала дитя з кошиком в очерет над берегом Євфрату. По воду прийшов водонос Акі, знайшов хлопця і виховав його. Богиня Іштар (Інанна) зробила хлопця, як доріс, царем аккадів”. Ця легенда записана щонайменше за 1000 років перед Мойсеєм[276].

Можливо, подібність сюжету про походження Саргона і Мойсея пов’язана з тим, що патріарх Авраам, від якого євреї виводять свої корені, походив з “Ура халдейського”[277], тобто з міста колишнього Сумера.

Як вже згадувалось, після аккадського завоювання на зміну люблячим і сонячним богам сумерів прийшли інші боги, владні і суворі. Це пов’язано зі зміною расового складу населення Месопотамії, коли на місце індоєвро­пей­ців (раси-3) прийшли семіти(раса-2). Відомо, що у спіль­нот другого психоінформаційного рівня (рівня колективних норм) для підтримання порядку і дисципліни найефективнішим сти­му­лом є страх перед покаранням, а не самосвідомість — як у спільнот третього рівня (рівня свободи і творчості).

Саме з цієї причини релігійні системи семітів (юдей­ський Закон, ісламський шаріат) є громіздкими і детально унор­мо­ваними[278], з широким застосуванням погроз (згадайте наси­чений прокляттями Старий Завіт) і жорстокої практики їх вико­нання — відрубування частин тіла і смертна кара за порів­няно невеликі провини (напр., перелюб), зокрема, повільне вбивство через колективне укаменування, причому перші камені мали кинути найближчі родичі засудженого (Второзаконня, 13.10).

Піктографічне письмо. Кіш, IV тис. до н. е. З книги В. Замаров­ського “Спочатку був Шумер”, Київ: “Веселка”, 1983

З цієї ж причини семітиуявляли свого родоплемінного бога Яхве передусім як грізного, ревнивого і невблаганного: “ Палкий Бог, і мстивий Господь, Господь мстивий та лютий, — Господь мстивий до тих, хто Його ненавидить, і пам’ятає про кривду Своїх ворогів ” (Наум, 1.2)[279].

Сумери володіли високими знаннями “божествен­ного по­ход­ження”. Наприклад, вони знали, що зоряне небо робить повний оберт за 25 920 років. У храмових бібліотеках Ніппура і Сіппара всі таблиці, присвя­чені діленню і множенню, основу­ються на числі 12 960 (тобто 25 920: 2)[280]. Сумеризнали і число “пі”, і теорему, яку через тисячу років відкрив Піфагор. Їхні жерці і вчені вирішували складні алгебра­їчні задачі, розв’язували квадратні рівняння з кількома невідомими, завдання на складні проценти і навіть завдання, що виходили за межі алгебри[281].

Серед клинописних текстів, знайдених у Сумері, міститься математич­ний ряд, кінцевий підсумок якого виража­ється числом 195 955 200 000 000. Це було число, яким, на думку спеціалістів, європей­ська наука не могла оперувати навіть у часи Декарта і Лейбніца[282].

“ Писали вони дерев’я­ни­ми паличками по вологій глині, і те, що вони робили, надовго випереджувало як практичні потреби життя, так і загальний рівень знань. Ми бачимо високі знан­ня, що раптом з’явля­ються і на рівень яких людство виходить лише через тисячоліття ”[283].

Такого роду РАПТОВІСТЬ є характерною ознакою того, що це не власні знання, а привнесені іззовні. Звідки вони взялися? Це тема наступної книги, а ми продовжимо дослідження феномену арійства.

Друга арійська хвиля

Одним з найвідоміших проявів розгортання арійської раси стало переселення частини аріїв в Індію в середині II тис. до н. е. На думку дослідників, назва “Індія” походить від арій­ського племені “сіндів”, які виру­шили на південний схід з Таман­ського півострова, древня назва якого — Сіндіка[284]. Уперше цей зв’язок відстежив німецький вчений К. Ріттер ще в середині XIX століття.

Індія має ще одну назву — Бгаратта, тобто “Божественна Аратта” (від. санскр. бгаґа — бог). Саме в Індії були записані і збережені аратто-арійські віди (тобто “знання”, “відомості”, звідси відати — знати, медвідь — “медовий відун”, відьма). Необхідність запису відичної муд­рості була викликана тим, що усна традиція почала забува­тись: давалися взнаки і змішування з місцевим населенням, і втрата людьми здатності запам’ятовувати великі масиви інформації, оскільки на зміну “нормативному мисленню” посту­пово приходило “логічне мислення” (детальніше див.: 4.3.3. “Психоінформатика і вертикальна типологія”).

Богосвітла діаспора

Лелеки — символ української діаспори

Не менш грандіозним про­­це­сом розгортання раси було роз­селення аріїв у південно-захід­ному напрямі. Племена, які в кінці III тис. до н. е. ринули на територію Греції, Італії, Малої Азії і всього Середземномор’я, називалися пелаз­га­ми. Відомо, що “пелазги” (з санскриту — лелеки) — це прийнята у згаданих краях назва племен лелегів[285]. Можливо, що тоді це була загальна назва переселенців з території Украї­ни. Ця тра­ди­ція збереглась до наших днів: символом всесвітньої україн­ської діаспори є лелеки-журавлі (“ Чуєш, брате мій, товаришу мій, відлітають сірим шнуром журавлі у вирій... ”). Лелеги-пелазги заснували Трою[286] і пішли далі на Захід, зо­крема в Італію і Грецію: “ Першими індоєвропейцями в Греції були не греки, а пелазги, які прийшли з півночі у III тис. до н. е.” [287]; професор О. Чертков пів­то­ра століття тому навів назви етруських племен в Італії: трояни, орателі, дуліби, ірпіні, бреги, обричі, давні, поляни[288].

Геродотписав, що Еллада початково називалася Пелазгією, а ряд дослідників вважає, що ці назви є спорід­не­ними. Плутарх уважав, що пелазги були засновниками Риму і писав, що “ пелазги, які обійшли більшу частину землі і підко­рили мало не всі народи, поселились там і дали місту своє ім’я в ознаменування сили своєї зброї ”[289]. “ Приблизно у 22 ст. до н. е. пелазги завоювали Кріт, де з їх появою виникає грандіозна Міной­­ська (точніше, Середньо­міной­ська) культура. В ідеальних умовах великого острова і відсутності серйозних суперників на морях вона протягом 700 років могла розвиватися безпере­шкод­но і стала явищем воістину унікаль­ним, за багатьма параметрами перевер­шивши всі сучасні їй цивілізації стародавнього світу ”[290].

Тодішні вихідці з українського етнотворчого казана ще зберігали світлі зовнішні покрови, властиві європеоїдам-бореалам і раннім арійцям. Тобто в основному вони ще були русявими, тому Гомер називав їх “богосвітлими пелазгами” (Одіссея, XIX).

Пелазги були вправними воїнами і майстрами у виго­тов­ленні залізної зброї. Це й не дивно, адже згідно з найно­вішими даними “ в V—IV тисячоліттях до н. е. рівень металур­гії в Прикарпатті суттєво випереджав Месопотамію ”[291].

За розрахунками, Троябула зруйнована приблизно у 1250 році до н. е.[292], що збігається з часом прибуття пелазгів у Палестину в рамках т. зв. навали народів моря: “ Це була масова міграція войовничих племен з Нижнього Подунав’я та Північного Причорномор’я в Грецію, Малу Азію, Палестину, на острови Середземного моря ”[293].

Проте це була далеко не перша хвиля заселення Палестини арійськимиплеменами. Одна з попередніх хвиль датується 2200—2000 рр. до н.е. Як пише англійський історик Майкл Грант, “ їхні колодязеподібні поховання з могильними горбами нагадують поширену в південноруських степах куль­туру курганів ”[294]. Пізніше були гети[295] (хет­и) й етнічно близькі їм гіксоси (гікси) — також вихідці з Північного Надчорно­мор’я. Останні навіть завоювали Єгипетприблизно у 1720 році і панували в ньому до 1570 року до н. е.[296], запровадивши 15-ту і 16-ту династії фараонів. Один з цих фараонів мав ім’я Киян, в Єгипті збереглася його статуя. Відомо, що гіксосиі хетибули високі на зріст, русяві, синьоокі і білошкірі, вони привезли з собою металеву зброю, колісниці і вози, яких ніхто доти у тих краях не бачив. У кінці XIX ст. до н. е. вони здобули Ханаан, а згодом на місці стародавнього Ярусалима європеоїдів-бореалів побудували новий Ярусалим(Яр-салим — сонячне, арійське поселення)[297]. У Біблії про походження Яруса­лиму сказано: “ Твій батько — амореєць, а мати твоя — хеттеянка ” (Єзекіїль, 16.3).

Пелазги-троянці, в тому числі вихідці з Крита, стали тими біблійними “филистимлянами”, які тривалий час були головними супротивниками євреїв. Від пелазгів (єврей­ською — “пелиштим”) також виводять назву “Палестина”, яку євреї ще називали “крітським півднем” (за іншою версією “Палестина” означає “військовий табір” від пал — “воїн”, стан — “табір”, “поселення”). Пелазги тут заснували п’ять сильних міст-держав, займались морською і кара­ванною торгівлею. У періоди воєн вони проводили спільні наради і мали єдине військове коман­дування (подібно як у Сумері, державі Антів і Київській Русі). Це об’єд­нане командування “ керу­вало доб­ре озброєними і вишко­леними профе­сіоналами — вихідцями з вій­сь­ко­во-фео­даль­ного прошарку (варни воїнів. — І. К.), який панував над місцевим хана­ан­ським населенням. Опорою армії стало моно­по­льне володіння залізом. Монопо­лія поля­­га­ла в тому, що филистимляни відмов­лялись постачати ковалів, залізну зброю та інструменти своїм сусідам-ізраїльтянам ”[298].

Арійські народи, які народжу­ва­лись і виходили у широкі світи з укра­їнського етнотворчого казана, ві­до­мі під багатьма іншими назвами, зокрема: Руси (світлі, русяві), Самари-сумери-кімери-кімерійці (“сонячні воїни”), Кельти - Гали-Галати-Галілеяни (тобто “голосисті” і “білі”[299], порів­няйте з грецьким “гала” — молоко і україн­ським “набіл” — моло­ко­продукти), Гелони-Будини (“пробуджені”), які мали сто­ли­цю Гелон (нині Більське городище, що над Ворсклою) і, за повідом­лен­нями Геродота, говорили еллін­ською (геллонською) мовою, Скіфи-Сколоти (“сонячні”), Таври (“тури”, “яр-тури” — носії сили турів, кентаври — “кінні таври”), Анти (богатирі, герої, звідси антична культура й античні, героїчні часи), а також Роксолани (від русколань — руська земля), Россомони (від русо-ман — русява людина), Черкаси (священні воїни), Козаки (воїни, мечоносці), Укри (мудреці, “учителі волхвів”).

Як пише американський дослідник Артур Кемпу своїй праці “Марш титанів: історія Білої раси”[300], “Покидаючи басейн Чор­ного моря, індоєвропейські народи завоювали Європу і Азію. Європа була заселена чотирма головними групами: кельтами, гер­ман­цями, балтами і слов’янами. На півдні вони оселилися в додина­с­тичному Єгипті і на Середньому Сході, проникаючи в Індію (Індо­арій­ці), Афганістан (Арійці), Китай (Тохари) і Японію (Айни [301]).

Марш титанів (розселення арійців). З книги Артура Кемпа “Марш титанів: історія Білої раси”

Хоча ці індоєвро­пей­ські племена використовували різні імена, всі вони належали до спільної породи. Їхні мови виникли з однієї протоіндо­єв­ро­пейської мови [302], яка сфор­­му­валася в той час, коли їхні предки жили разом на первіс­ній території всіх індо­євро­пейців, що нині є Украї­ною [303].

Серед усіх індоєвро­пейців, які населяли Європу близько 2000 р. до н. е., у великих заво­юваннях брала участь група, відома як слов’яни, що мешкали най­ближче до рідної землі предків [304].

Земля, яку вони заселяли – відома сьогодні як Україна — була ідеальним місцем для виро­щування зернових, що спону­кало поселенців займа­тися сільсь­ким господарством, а не війнами чи завоюваннями. Можливо, через близькість до давньої прабатьківщини в Південній Русі племена, що формували слов’ян, зберегли найдовше культурні риси своїх предків”.

Щоб не загубитися у морі фактів, спробуймо струк­турувати наші знання про аріїв за трьома основними сферами людської життєдіяльності: 1) духовно-світоглядна; 2) соціально-організаційна; 3) технологічна.

Світогляд свободи

В основу арійського світогляду покладена проста ідея: весь світ, видимий і невидимий, — це цілісний живий організм, що розвивається. Цим світом керує Бог-Творець, податель життя, справедливий і люблячий. Людина розвивається і вдоскона­люється разом зі всім світом, більше того — вдоско­налюючи себе, людина вдосконалює світ. Це вдосконалення відбувається лише тоді, коли людина діє свідомо і добровільно. Розвиваючи в свободі себе і навколишній світ, людина стає Божим співро­бітником-співтворцем і сама поступово набуває божественних ознак. Тому ключовими словами арійського світогляду є “свобода” і “творчість”. Усе, що робиться несвобідно, під примусом, — це зло. Ця теза пізніше була зафіксована в індо-арійському “Кодексі[305] Ману” (“Кодексі Боголюдини”) у вигляді такої екстреми:

Усе, що залежить від чужої волі, — зло;

Усе, що залежить від власної волі, — добро;