ТОП 10:

Імперський архетип: Московія і Юдея



Наведена вище історична реконструкція відкриває дивовижну подібність між ситуацією в тодішній Палестині і нинішній Україні[492].

1. Географічно Україна і Московіязнаходяться на осі “Північ—Південь”, як і Галілея та Юдея.

2. Природно-кліматичні умови в Україні значно кращі, ніж у Московії. Так само Галілея була квітучим краєм порівняно з суворою Юдеєю.

3. Етноси українців і русскіх (московитів) були штучно об’єднані в одній імперії, яка згодом розвалилась. Євреї і ханаанці, а пізніше юдеї і галілеяни також були об’єднані в одній імперії. Московити стали головною імперською силою, хоча культура, наука, технології, музика, естетика йшли головно з України. Аналогічна ситуація з юдеями.

4. У Російській Федерації існує розкол між Москвою і рештою Росії. Промосковські шовіністи в основному зосереджені в столиці колишньої імперії Москві (тому росіяни їх зневажливо називають “мАсквічамі”), з часів СРСР вони мають привілеї стосовно решти росіян (як панівний етнос — див.: 3.2.3. “Масква і масквічі”). В імперії Давида і Соломона також був розкол на юдеїв та ізраїльтян, причому юдеї були сконцентровані в столиці імперії Єрусалимі і мали привілеї порівняно з іншими єврейськими племенами та місцевими ханаанцями.

5. Порівняно з русскіми в українців м’якша вимова, а масквічі відрізняються особливою вимовою і від решти росіян. Галілеяни також відрізнялися від євреїв м’якою вимовою, хоча обидва народи говорили арамейською.

6. Московія напочатку відчувала перед Україною комплекс меншовартості, який згодом перейшов у свою протилежність — манію величі (московське месіанство). Юдеї також відчували свою культурну неповноцінність стосовно ханаанців, що згодом стимулювало у них захисну реакцію — у формі юдейського месіанства.

7. Промосковські шовіністи ще й досі вважають українців селюками і “лохами”, як колись пихаті юдеї вважали селюками галілеян. Українську мову вони (шовіністи) вважають діалектом російської мови. Юдеї мову галілеян також вважали діалектом своєї мови.

8. Московити прийшли в Україну як завойовники, подібно до того, як євреї в Ханаан, де проживало автохтонне індоєвропейське населення.

9. Києво-Печерська лаврапісля розпаду СРСР лишилася окупованою ставлениками Московського патріархату, хоча вся її естетика, оздоблення, архітектура, мощі — українські, тому українці вважають її своєю святинею і місцем паломництва. Єрусалимський Храм після розпаду імперії Давида також дістався Юдеї, а не Ізраїлеві, проте галілеяни небезпідставно вважали його своїм Храмом і регулярно його відвідували.

10. Україну ще й досі за кордоном називають Росією, а українців — росіянами. Римляни називали Юдеєю всю Палестину[493], а галілеян, відповідно, юдеями. Московія стала Росією, привласнивши собі нашу прадавню назву Русь, так само нинішній Ізраїль привласнив собі назву давнього, індоєвропейського Ізраїлю.

11. Назву “Україна” московські шовіністи виводять від російського слова “окраїна” (українське “околиця”). Незрозуміло лише, “окраїна” чого, адже на момент першої літописної згадки назви “Україна” Московського царства не існувало навіть у проекті, Польща була ослаблена роздробленістю і міжусобними війнами, а Київська Русь все ще лишалася наймогутнішою і найкультурнішою державою Європи (крім того, жодний народ ніколи не називав свою землю околицею — власна земля для нього завжди в центрі світу). Подібно і юдеї, згідно зі своєю “народною етимологією”, виводили назву “Галлія—Галілея” від еврейського слова “галіл”, тобто кільце, округ (та ж сама масковська “окраїна”).

12. Дружні стосунки між українцями і росіянами псують радикальні промосковські шовіністи. А в горах Галілеї переховувалися “фанатики або бандити, або зилоти”[494]. Зилотами (“ревнителями”) називали тих юдеїв, які з часів Маккавеїв у 1-2 ст. до н. е. і до падіння фортеці Масада у 73 р. н. е. були сповнені фанатичного юдейського шовінізму. Вони чинили жорстокості як проти римлян, так і проти всіх, хто симпа­тизував еллінізму (передусім проти галілеян і самарян)[495].

Расова пружина

Таким чином, після смерті Соломона у 925 р. до н. е. окремо існували семітська Юдеята індоєвро­пей­ський Ізраїль, який складався з Галілеї і Самарії (див. також: 3.3.1. “Галілеянин чи юдей?”). Ця ситуація фактично збереглася аж до євангельсь­ких часів. На невеличкій території Палестини в неймовірно напруженій взаємодії, нероздільно і незмішувано перебували два антагоністичних способи життя, дві раси — арійці і юдеї, яким доводилось уживатися разом, незважаючи на тисячолітню ворожнечу. Вони відрізнялися антропологічно, культурно, організаційно, техноло­гічно і, найголовніше, світоглядно: одні вірили в єдиного універсального Бога, а другі це заперечували.

— Тобто євреї були прихильниками монотеїзму, а ханаанці — багатобожжя?

Якраз навпаки, і це приклад ще одної “інформаційної закладки”. Ханаанці вірили в Бога-Отця (Еля), єдиного для всіх народів, Бога справедливості і любові, якому підпорядкову­валася велика і різноманітна ієрархія духовних сутностей. А євреї заперечу­вали існування єдиного для всіх люблячого Бога-Отця, оскільки вірили у свого ревнивого родоплемінного бога, могутнішого за інших богів, який опікується лише своїм “вибраним народом” і легко віддає накази про зни­щення інших: “Палкий бог, і мстивий господь, господь мстивий та лютий” (Наум, 1.2).

У наш час поширюється думка, що християни, маго­метани та інші віруючі мають бути вдячними юдаїзму, неза­лежно від його помилок, за те, що він начебто був першою універсальною релігією. Цей облудний стереотип активно просувається в масову свідомість, хоча достеменно відомо, що ідея єдиного Бога була поширена за кілька тисячоліть до появи на Землі юдейського племені (див.: 5.1.3. “Свята Трійця і Небесна Діва”, 7.2.1. “Баал, тобто Син Божий”). Насправді юдаїзм був не творцем, а заперечувачем цієї ідеї. Це нас знову повертає до уявлення про тезу й антитезу.

Повторимо, що на невеличкому клаптику землі змушені були жити у тісному сусідстві дві світоглядно антагоністичні сили. Напру­ження дедалі зростало, чекаючи зручного моменту для вивільнення накопиченої століттями потенційної енергії.

“Спусковим гачком”, що привів у рух стиснуту “расову пружину”, стало пришестя Ісуса Христа. Після ласки Зіслання Святого Духа, яке оформило Христову церкву, почався вихід галілеян з Палестини. А його прискорювачем став шалений тиск з боку “юдейської антитези” згідно з пророцтвом Ісуса Христа: “...Вас на суди видаватимуть, і бичуватимуть вас у синагогах, і поведуть до правителів і до царів ради Мене, на свідчення їм” (Марко, 13.9). “Це початок терпінь породільних”, — пише євангеліст. І справді, народження нового народу — боголюдства — почалося з переслідування носіїв Христового вчення, що стимулювало їхнє швидке розселення по всьому світу для проповідування Слова (Знань) всім народам.

— Виходить, що перед виходом євреїв з Палестини відбувся вихід з неї галілеян?

Приклад подали галілеяни-апостоли, за ними пішли інші, а масова втеча галілеян з Палестини відбулася в ході двох юдейських війн (див.: 2.3.4. “Вихід галілеян з Палестини”). Римський геноцид виштовхнув у широкий світ і розкидав по планеті носіїв двох антагоністичних ідей — християнства і юдаїзму, тези й антитези. “Боротьба цих двох ідей, у своїй суті і незалежно від їх носіїв, була головним змістом історії наступних століть. Коли перемагав “закон” левітів і фарисеїв, люди перетво­рювали людей у рабів, переслідували єретиків інквізицією, засуджували на смерть “відступників” і “ворогів народу”, проголошували примітивні гасла панівної раси (додамо, організовували етнічні чистки і голодомориІ. К.); 20-те століття стало періодом найнижчого упадку людства. І навпаки, в періоди історії, коли люди і народи отримували свободу, коли перемагала справедливість, утверджувалися права людини на відкритий і правий суд, відкидалась расова зверхність і Бог визнавався батьком всіх людей, — людство слідувало вченню Того, хто прийшов доповнити Закон”[496].

 

 

 

 




Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь - 54.161.108.158