Типологія національних характерів

Відомо, що будь-яка психічно нормальна людина від народ­ження належить до одного з 16-ти соціотипів. Це тверд­ження можна вважати науково доведеним фактом, підтвердженням чого є величезна статистична база, напра­цьо­вана американ­сь­кими дослідниками типології Карла Густава Юнга.

Згідно з типологією Юнга, кожен із 16-ти соціотипів (психологічних типів) має певну соціальну спеціалізацію, що виражається у наявності вроджених сильних і слабких сторін його психіки. Людина, яка бажає досягнути успіху в житті, повинна розвивати передусім свої сильні сторони, а слабкі підтримувати на рівні, необхідному для нормальної соціальної адаптації. Все це детально описано у спеціальній літературі[1].

Проте нині важливіше інше: дослідження національ­них характерів показало, що народна душа підлягає тій самій 16-типній класифікації, що й психіка індивіда. Наприклад, німецький національний характерописується соціо­типом «логіко-сенсорний інтроверт» (псевдонім «Контролер»), американський — «логіко-інтуїтивний екстра­верт» («Підприємець»), японський — «сенсорно-логічний інтроверт» («Майстер»).

Тип української душі

Українська душаналежить до соціотипу «етико-інтуїтивний інтроверт», псевдонім — «Миротворець». Провідними психічними функціями цього соціотипу є т. зв. «етика відносин» та «інтуїція здібностей».

Як виявляється домінування цих функцій у психіці українського етносоціального організму? «Етика відносин» — це славетна «українська лагідність» і «кордоцентричність», толерантність, прагнення розв’язувати конфлікти не через суд чи насильство, а шляхом умовляння, налагодження особистих стосунків. Ця психічна якість виразно зафіксована не лише у звичаях, а й в українській мові, де крім слова «відношення» існують також «стосунки», «ставлення» і «відносини», тобто аж 4 синоніми (для порівняння: в російській мові є лише одне слово — «отношения»).

Психічна функція «інтуїція здібностей» виявляється в українській ліричності і мрійливості, поетичності й релігійності, у прагненні до ідеалу, повазі до «внутрішнього світу» людини, її талантів та здібностей. Про наявність цих психічних якостей одностайно писали різні дослідники української душі: Є. Онаць­кий, О. Кульчицький, Д. Чижевський та інші[2].

Так згадані психічні функції “етика відносин” та “інтуїція здібностей” проявляються на побутовому рівні. Вищий же розвиток цих функцій спостерігається у славнозвісній здат­ності українців до добровільного об’єднання в самоорганізовані й самокеровані структури: братства, артілі, гуртки, кооперативи, товариства, корпорації, добровольчі військові формування. Ці структури ґрунтувалися на глибокій повазі до людини, її свободи та індивідуальності, для них характерна висока куль­тура спілкування. Ось як про цю здатність українців пише відомий етнограф та антрополог Анатолій Пономарьов, описую­чи устрій Козацької держави: «Міське населення України, як і сільське, об'єднувалося у певні громадсько-вироб­ничі організації. Можна без перебільшення стверджувати, що міське суспільство мало КОРПОРАТИВНИЙ УСТРІЙ, чому особливо сприяло Магдебурзьке право — своєрідне само­вря­дування міст, характерне для XVI — XVII ст. Корпоративність пронизувала населення міст наскрізь, поділяючи його на окремі соціальні верстви... Кожна з верств об'єднувалась довкола своїх громад: спілок, братств, цехів, які мали власні статути. У свою чергу кожне громадське об'єднання також було ієрархічним. Взагалі ТОТАЛЬНА КОРПОРАТИВНІСТЬ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ ФОРМУВАЛА ТАКИЙ ТИП СУСПІЛЬСТВА, КОТРИЙ ПРИЙНЯТО НАЗИВАТИ ЗАКРИТИМ. Водночас корпорації створювали необхідні умови для професійної діяльності своїх членів, забезпечуючи їм захист від будь-якої сваволі з боку феодалів, що було вкрай важливо, особливо для рядових громадян. Основним типом міських корпоративних об'єднань були цехи... Цехове братство являє собою історичний приклад досягнення певної соціальної спра­ведливості, бо воно дбало як про працюючих членів цеху, так і про хворих, немічних, тих, хто не мав постійного заробітку, про вагітних жінок-майстринь, про бідних учнів ремісників. Більше того: діяв свого роду кодекс честі цехової організації...».

Але звернімось до стандартного опису етико-інтуї­тив­ного інтроверта (цей опис використовується для іденти­фікації соціотипу людини). І звернімо увагу на те, як добре він підходить для опису українського національного характеру:

Доброта і співчуття — його сильні сторони. Вміє з усіма підтримувати добрі, теплі взаємини. Миротво­рець. Йому властиві м'яка врівноваженість і спокійна поведінка. Якщо когось образив, то не заспокоїться, доки не вибачиться і не відшкодує збитки. Йому дуже важко не виконати прохання, засмутити друзів відмовою.

Багато мріє і фантазує. У всьому намагається дійти суті, має схильність бачити щось незвичайне, божественне, космічне у найпростіших речах. Полюбляє розповідати про свої сни. Довіряє людям, високо цінує людські здібності й таланти. Ледве не найголовніше для нього — гармонія в близькому оточенні, особливо в сім'ї. Доброзичливий і веселий, дуже важко переносить конфлікти. Йому ближче не змагання, а співробітництво. Вразливий, не переносить насилля. Не любить примушувати інших робити щось проти їхньої волі.

Не може не працювати, коли інші працюють, і продовжує працювати, коли ніхто не працює. Його цікавлять методи, технології, які дозволяють діяти правильно. Сильно розвинуте почуття краси. Почувається дуже незатишно, якщо в приміщенні безладдя; перед початком роботи спочатку наводить чистоту і лад. Постійно контролює свій зовнішній вигляд. За можливості уникає конфліктів, особливо пов'язаних з емоційними вибухами. Передбачливий. Більше розраховує на завчасну підготовку, аніж на щасливий випадок. Будь-яку справу намагається довести до завершеного стану.

Для більшої повноти наведемо фрагмент характе­рис­тики даного соціотипу в інтерпретації американської Асоціації психоло­гічного типування (АПТ):

Люди, в яких домінує цей тип, мають велику теплоту, але воліють її не виявляти доти, доки добре не пізнають людину. Вони тримають свою “теплу сторону” всередині, як у хутряному пальтi. Вони віддані обов'язкам і зобов'язанням щодо людей або справ, про яких вони піклуються. Їм властивий дуже особистісний підхід до життя, вони все оцінюють через свої внутрішні ідеали й особисті цінності. Їхні найглибші почуття виявляються рідко; їхня внутрішня ніжність замаскована спокійною стриманістю.

У повсякденних справах вони толерантні, щирі, гнучкі, здатні до пристосування. Але якщо погрожують їхнім внутрішнім принципам, вони не поступляться ані дюймом.

Головний інтерес — у пошуку можливостей всередині того, що є, що ймовірно або відомо. Вони бажають, щоб їхня робота зробила внесок у щось, до чого вони мають стосунок, — у людське взаєморозуміння, щастя, здоров'я. Вони прагнуть мати велику мету і безкорисливо працювати заради неї. Представники цього типу дуже цікавляться новими ідеями, схильні до внутрішнього й широкого бачення. Багато з них цікавляться книжками й мовами і нерідко мають дар красно­мовства; у них є талант бути прекрасними письменниками. Вони можуть бути винахідливими і переконливими в тому предметі, на який скеровано їхній ентузіазм, — тихий, але гли­бо­ко закорінений. Їм подобається давати поради, вони тяжі­ють до навчання, літератури, мистецтва, науки, психології...

Лицарська культура

Тут можна зауважити, що даний опис ледве чи описує всю українську душу. Більше того, в українців ми знаходимо риси, здавалось би, прямо протилежні наведеним вище. Передусім це ознаки екстраверсії і сенсорики, виявленi найпотужніше у войовничості українців, їхній торговій експансії і здатності до колонізації нових земель. Скажімо, військові традиції наших предків широко відомі принаймні з часів князя Олега та його боротьби з Візантією. Два договори з Візантією, що дійшли до нас (з 907 і 911 рр.), свідчать про повну перемогу Києва, а отже, і про бойовитість давніх русичів. Яскравим виразником цієї сторони української етнопсихіки став Святослав Завойовник, якого Грушевський називає “запорожцем на престолі”: мужній, войовничий князь з лицарською вдачею. Його походи охоплювали грандіозну територію, його ім'я гриміло по всій Східній Європі й Західній Азії, його знали письменники Візантії та арабського світу.

Ще яскравіший вияв цієї частини української душі знаходимо починаючи з XVII ст., коли вся Україна “покозачилася”, мала полкову організацію, вела надзвичайно активну зовнішню політику. В українській етнопсихіці знаходимо риси, які швидше говорять про домінування у ній не «етики», а протилежної ознаки, — «логіки». Згідно з дослідженнями Богдана Стебельського, «христи­янство застало високо розвинутий рівень зако­но­давства в Русі-Україні, чого доводить список законів “Руська Правда”, яка на довший час історії Східної Європи була прикладом для інших правових статутів. Порівнюючи із правними законами Західної Європи, яка раніше України прийняла християнство, бачимо вплив поганства, а можна сказати варварства цілі століття пізніше, як була писана “Руська Правда ”».

Глибші дослідження показують: Україні властива культура, котра описується структурою логіко-сенсорного екстраверта, псевдонiм — “Адмiнiстратор”. Зовні це вияв­ляється в таких прикметах, як організованість, дисципліна, кодекс честі, рішучість, рухливість, завчасна підготовка, плано­мір­ність, принциповість, деяка прямолінійність тощо. Для кращого уявлення про особливості логіко-сенсорного екстра­верта наведемо фрагмент його стандартної характеристики:

Прихильник чесної праці. Не вірить у легкий успіх. Надає перевагу «чесній грі». Не терпить хитрощів і підступу, ненавидить злодіїв та шахраїв. Високо цінує компетентність, професіоналізм. У праці — винятково надійний партнер. Поняття «кодекс честі», «лицарство» — для нього справжня цінність. Вважає дотримання правил сильною рисою, виявом міцної вдачі. Ретельно виконує свої обов'язки. Не може сидіти без діла, завжди готовий до активності. Має велику вроджену енергію. Не терпить зволікань, не любить відкладати виконання рішень. Виконуючи відповідальну роботу, розраховує не на імпровізацію, випадок чи несподіване натхнення, а на своєчасний початок і наполегливість.

А ось ще деякі характерні штрихи до портрету цього соціотипу в інтерпретації АПТ:

Вони живуть за допомогою певного набору правил, які містять в собі їхні основні оцінки світу. Будь-яка зміна в їхніх шляхах вимагає відповідної зміни в їхніх правилах. Вони більше цікавляться тим, щоб побачити існуючі реальності, ніж майбутні можливості. Це робить їх практичними, реалістичними і зацікав­леними передусiм в тому, що тут і зараз. Вони використовують минулий досвід для вирішення проблем і хочуть бути впевненими, що їхні ідеї, плани і рішення ґрунтуються на солід­ному фактичному матеріалі. Вони люблять таку роботу, результати якої безпосередні, наочні і реальні. У них є хист до бізнесу, промисловості, виробництва і будівництва. Вони отримують задоволення від адміністра­тивної роботи, де вони можуть ста­вити цілі, приймати рішення і давати відпо­від­ні накази. Вміння вла­шту­вати справу так, щоб вона була обов’язково виконана, — їхня сильна сторона.