Погиблі овечки дому Ізраїлевого

Але повернімось до згаданої вище фрази з канонічного тексту “Євангелія від Матвія”: “ Я посланий тільки до погиблих овечок дому Ізраїлевого...” (15.24).Чи справді Христос міг її сказати?

По-перше, в цьому ж євангелії наводиться діаметрально протилежна теза: “ Тож ідіть, і навчіть (зробіть учнями) всі народи [519]... і Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку ” (Матвій, 28.19-20).

По-друге, дослівний вираз “до погиблих овечок дому Ізраїля” зустрічається в цьому ж євангелії раніше: “ Цих дванадцятьох (апостолів) Ісус вислав, і їм наказав, промовля­ючи: у дорогу до народів [520] не пускайтесь і в самарійські міста не заходьте. Ідіть найперше до погиблих овечок дому Ізраїлевого” (Матвій, 10.5-6).

Річ у тому, що в духовному плані ситуація в Юдеї була значно важчою порівняно з Самарією і Галілеєю. Ці три країни колись становили єдину імперію Ізраїль, але після смерті Соломона відбувся її розпад на дві ворогуючі держави — Юдею (на півдні) і вчетверо більший Ізраїль (на півночі), до якого входили Галілея і Самарія (див.: 7.4.1. Протистояння “Північ” — “Південь”). Відомо, що самарянивважали себе “істинними ізраїльтянами”, а юдеїв — відступниками від правдивої віри. Так само про галілеянина Натаніеля (Нафанаїла) з Кани Галілейської Ісус Христос висловився: “ Ось справжній ізра­їль­тянин, в якому немає лукавства ” (Іван, 1:47).

Таким чином, наведена Матвієм фраза про “ овечок заги­нулих дому Ізраїлевого ” вказувала на те, що Юдея, попри зовнішню, демонстративну релігійність, пе­ре­бувала у стані важкого духов­ного занепаду. Попри всі докладені зусилля, юдей­ський народ (за ви­нят­ком невеликої його частини) не сприй­няв Спасителя, висту­пивши антагоністом Христового вчен­ня і залишившись ним до сьогодніш­нього дня. То ж цілком можливо, що Христос посилав апостолів з проповідями у різні краї, а одного разу спрямував їх спеціально до Юдеї, наказавши: “ у дорогу до неюдеїв не пускайтесь і в самарійські міста не заходьте. Ідіть найперше до овечок загинулих дому Ізраїлевого”.

Така цілеспрямована апостольська проповідь серед юдеїв могла відбутися лише на початку Христового служіння, коли Його вчення ще не мало серйозного опору з боку юдейської верхівки. Врешті, саме на цей час, тобто відразу ж після обрання апостолів, і вказує “Євангеліє від Матвія”, що посилює достовірність описаної події. Адже вже через рік відси­лан­ня самих апостолів у цей ворожо налаштований край виглядало б проявом самогубства. Про смер­тельну загрозу з боку Юдеї щодо носіїв нового вчення говорить хоча б такий красномовний факт: коли Христос разом з учнями зібрався йти до Лазаря у Витанію (галілей­ське поселення неподалік Єруса­лима), то апостоли наполег­ливо переконували Його не робити цього, аж нарешті “ Тома, на прізвище Близнюк, сказав до співучнів: Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти ” (Іван, 11.16).

Таким чином, системне дослідження Чотириєван­гелія приводить до висновку, що на початку Христового служіння справді була здійснена апостольська місія в Юдею — “ до погиблих овечок дому Ізраїлевого”. Пізніше ця фраза була вставлена в оповідання Матвія про ханаанку з метою спотворити Христові слова про “дітей і щенят”, мовляв, юдеї — це діти, а всі інші — щенята (не-люди, тобто тварини). Про авторство вставки неважко здогадатися.

У наведеному вище оповіданні Христос звертається до хананейки образно-символічною мовою(“мовою птахів”), проте вона буквально сприймає його слова і не розуміє їх справжнього змісту. Такі ситуації повторювалися багато разів. Однією з них є наступна подія, описана в “Євангелії від Івана” (4.3-41).

Спасіння від юдеїв

Коли Христос повертався з Юдеї в Галілею, Йому треба було переходити Самарію. Коли прийшли до самарійського міста Сихар, учні пішли до міста купити харчів, а Христос, утомившись з дороги, сів біля криниці. Аж ось надходить жінка-самарійка брати воду. Ісус каже до неї: “ Дай мені напитися ”. Таке прохання незнайомця її здивувало, адже їй здалося, що перед нею юдей. Річ у тім, що юдеї і самаряни ворогували між собою, для юдеїв саме слово “самарянин” вважалося мало не лайкою, а пити з самарянином з одного посуду взагалі було для них немислимим. Можливо, жінка бачила, що Ісус прийшов з боку Юдеї, чи може зауважила якісь речі, принесені апостолами з Юдеї, тож вона вирішила, що розмовляє з юдеєм, принаймні точно не з самарянином, адже “свої” завжди ідентифікуються дуже чітко. До речі, юдеї також помилялися щодо етнічності Христа: “ Озвались юдеї і сказали йому: Хіба не добре кажемо, що самарянин єси і біса маєш? ” (Іван, 8.48). Таким чином, маємо ще одне підтвердження, що Ісус-галілеянин не був ні юдеєм, ні самарянином.

Але повернімось до розмови Ісуса з самарянкою. Він звертається до неї звичною образно-символічною мовою: “ Якби ти знала дар Божий і хто той, що тобі каже: дай мені напитися, — ти попросила б у нього, і він дав би тобі води живої. Мовить до нього жінка: І зачерпнути чим не маєш, пане, і криниця глибока; звідкіль, отже, у тебе жива вода? ” Очевидно, що жінка все сприйняла буквально, тож нічого не зрозуміла. Але Христос далі підводить її до розмови про духовні речі і говорить “ про джерело води, яка б’є в життя вічне ”. Проте проста жінка не збагнула навіть цієї достатньо відвертої символіки.

І лише після того як Христос розповів їй про таємні речі з її життя, вона зрозуміла, що перед нею незвичайна людина. Нарешті розмова зміщується до теми духовності: “ Бачу, пане, що ти пророк. Батьки наші на цій горі поклонялися, ви ж говорите, що в Єрусалимі місце, де треба поклонятися ” (4.20). Річ у тім, що юдеї рішуче виступали за те, що поклонятися Богові можна лише в Єрусалимському храмі, який вони захопили після розпаду імперії Давида (Єрусалимзнаходився на межі Юдеї та Ізраїлю). Фактично, юдеї створили “релігійну монополію”, яку перетворили на потужний бізнес: завдяки їй до Єрусалиму щороку приходили сотні тисяч прочан, для обслу­говування яких у місті була сформована розгалужена і вельми прибуткова інфраструктура.

Такий стан речей був неприродним і несправедливим, про що й гірко дорікнула Ісусові самарянка, продовжуючи вважати його юдеєм. Та він її заспокоїв: “ Повір мені, жінко: надходить час, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі не будете покланятися Отцеві ” — вказівка на грядуще знищення Єрусалимського храму і відповідно юдейської “релігійної монополії”. “ Бог — Дух, і ті, що Йому поклоняються, повинні в Дусі і правді покланятися ”, тобто без прив’язки до обов’язкового місця богопочитання — чи це Єрусалимський храм, чи самарійська священна гора Гаризим, чи щось інше.

І ось в цей логічно зв’язний текст раптом вклинюється речення, яке багатьох просто збиває з пантелику: “ Ви покланяєтесь тому, чого не знаєте; ми ж покланяємось тому, що знаємо, бо від юдеїв приходить спасіння ” (4.22). Оскільки це речення за своїм змістом і формою явно випадає з контексту і нагадує грубу вставку, пригляньмося до нього уважніше.

По-перше, це пряма відповідь на докір самарянки, причому виразно з позиції юдейства:

Самарянка: “ Батьки наші на цій горі поклонялися, ви ж говорите, що в Єрусалимі місце, де треба поклонятися ”.

Юдей: “ Ви покланяєтесь тому, чого не знаєте; ми ж покланяємось тому, що знаємо, бо від юдеїв приходить спасіння ”. При цьому автором вставки ігнорується і фактично заперечується попередня фраза Христа: “ Надходить час, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі не будете покланятися Отцеві”.

По-друге, теза про “спасіння від юдеїв” в розумінні “спасіння, яке приходить завдяки юдеям” суперечить всьому Євангелію. Справді, яким чином можуть нести спасіння світові ті, у кого батько диявол: “ Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви слова Мого. Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім” (Іван, 8.43-44).

По-третє, у численних дискусіях і повчаннях Христос не використовує займенник “ми”, лише “Я”. Втілений Син Божий веде мову лише від Свого імені. Очевидно, що авторство фрази “ Ви покланяєтесь тому, чого не знаєте; ми ж покла­няємось тому, що знаємо” належить людям, але в жодному випадку не Боголюдині. Не випадково, що у всьому тексті Чотириєвангелія Христу приписується повчання від імені “ми” лише у двох місцях: у наведеній вище розмові з самарянкою, а також у нічній розмові з Никодимом: “ Ми говоримо те, що ми знаємо, а свідчимо про те, що ми бачили, але свідчення нашого ви не приймаєте ” (Іван, 3.11). Майже ідентичні фрази, ті ж слова, те ж протиставлення “ми знаємо, ви не знаєте” вказують на одного і того ж автора вставки. Так само, як перша вставка перервала плавний хід розмови з самарянкою, друга вставка різко перериває діалог Христа з Никодимом.

Таким чином, можна вважати доведеною наявність у тексті “Євангелія від Івана” (в оповіданнях про розмови Христа з Никодимом і самарянкою) двох згаданих вище вставок, які грубо порушують ясність і логічність викладу. Питання в іншому: як сталося, що редактори Євангелія, наявність яких, до речі, визнається Церквою, не побачили внутрішньої супереч­ності і залишили ці вставки без уваги, особливо у фрагменті розмови з самарянкою?

Найпереконливіше виглядає пояснення, що фраза “спасіння від юдеїв” справді належала Христу, але в розумінні спасіння від юдейського духу та їхнього способу мислення, від духовного засилля юдеїв, схильних прив’язувати спілкування з Богом до конкретних місць, до обов’язкових зовнішніх ритуалів і незліченних дріб’язкових приписів, проти яких постійно виступав Христос. Цей початок нової духовної ери і визволення людського духу мали відбутися після пророкованого Ним руйнування Єрусалиму.

До речі, саме так розуміли цю фразу укладачі “Біблії короля Якова” (початок 17 ст.), яка й досі вважається найавторитетнішим перекладом Біблії в англомовних країнах. Згаданий фрагмент у ній виглядає так: “ for salvation is of the Jews ”, де євреї виступають тим, від чого відбувається спасіння. Цікаво, що в сучасному англійському перекладі вже маємо: “ for salvation comes from the Jews ”, де прийменник “from” вже однозначно вказує на євреїв як джерело спасіння. Це до того, що описана вище маніпуляція з християнською свідомістю могла відбутися зовсім недавно, протягом кількох останніх століть.

Наведені вище міркування про грядущий порятунок від юдейської рутини цілком відповідають євангельській логіці та історичній правді. Скоріше всього, що саме так фразу “спасіння від юдеїв” сприймали як редактори “Євангелія від Івана”, так і християнські теологи, не вбачаючи у ній суперечності з Чотириєвангелієм. А первинний текст розмови з самарянкою, без юдейської вставки, міг виглядати так: “ Повір мені, жінко: надходить час, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі не будете покланятися Отцеві. Від юдеїв приходить спасіння”.