Приховані потенції націотворення

Масова дошлюбна розбещеність і вседозволеність молоді, панування в її середовищі тваринних інстинктів, зневага дівчат до своєї цнотливості тощо — усе це зовсім не «особиста справа» і не тема для вульгарних анедотів. Це — глобальна трагедія нації. Чому — про це розповідає доцент Тернопільської медака­демії, лікар-гінеколог із майже 45-річним стажем Леонід Гута.

— Леоніде Володимировичу, вашу лекцію на тему «Духовні засади здоров’я сім’ї та нації», підготовлену на прохання Спілки українок, можна назвати справді сенсаційною, — через трактування в ній впливу на всіх нас такого маловідомого і таємничого біологічного явища, як телегонія. Ще радянський словник іншомовних слів дає їй таке визначення: «Вплив чоловічих статевих елементів на організм жіночої особини. Виявляється в появі у її нащадків, одержаних від іншого батьківського організму, ознак, властивих тій чоловічій особині, з якою вона схрещувалася раніше. Телегонія відома у рослин і тварин». Однак, покликаючись на вашу лекцію, дію телегонії можна поширювати і на людей?..

— Уперше явище телегонії відкрили ті, хто займався розплодженням свійських тварин. Для виведення особливо витривалої породи коней якось, наприклад, схрестили молодих лошиць із самцями-зебрами. Експеримент не вдався — кобили навіть не вагітніли, і від нього відмовились. Та яким же було здивування, коли аж через кілька років, більше не маючи жодних контактів із зебрами, кобили почали народжувати… смугастих лошат! Зіставивши факти і здійснивши ще низку досліджень, вчені дійшли висновку, що генофонд кобил було змінено їхніми першими самцями — зебрами. А згодом (вже не один десяток років тому) ті ж учені довели, що ефект телегонії поширюється і на людей, причому у ще більш вираженій формі. Отож дівчата, які з легкістю ідуть на першу, позашлюбну близькість, обов’язково повинні знати — цей «перший» закладає генофонд їхніх майбутніх дітей, незалежно від того, коли і хто стане їх батьком! І якщо цей «перший» мав далеко не кращі якості, то вони передадуться і дітям. До речі, знаний дослідник родоводів багатьох як відомих, так і простих людей Ломброзо зробив висновок, що позитивні риси в такому випадку передаються значно меншою мірою, ніж негативні. Стосується це і хвороб, причому не для одного покоління. Схильність до алкоголізму, наприклад, може обминути дітей, але позначиться на онуках.

— Ви розповідаєте майже фантастичні речі. За роки ведення відповідної тематики у пресі мені довелося перечитати масу літератури про найрізноманітніші аспекти стосунків між жінкою та чоловіком, але інформація про телегонію не траплялася. І тут не все зрозуміло. Дочка моїх знайомих, наприклад, вийшла заміж зовсім не за того, з ким мала першу близькість, однак народила хлопчика, який, мов дві краплі води, схожий на свого батька — її чоловіка…

— Людина — не тварина, тому людська телегонія є набагато складнішим, а головне, ще малодослідженим явищем. Може, з певних причин сучасне суспільство і не зацікавлене в його глибокому, детальному вивченні. Але раніше, коли основні моральні засади ще були непохитними, недарма ж бо так ревно оберігали дошлюбну цнотливість дівчат, а тих, хто її не зберіг, назавжди таврували ганьбою...

А у прикладі, що його ви навели, зовнішня схожість сина на фізіологічного батька, можливо, зовсім не виключає й успадкування хлопчиком певних якостей того незнайомого йому дяді, який був першим маминим мужчиною. Імовірно, що людська телегонія включає в себе якісь складні впливи на рівні біоенергетики. Все це ще треба довго і ретельно досліджувати. Однак існування самого явища вже доведене однозначно. І я теж можу навести приклад. Не так давно оперував одну жінку — директора школи із сусідньої області. Так от, в її родині мав місце такий трагічний випадок. Чоловік залишив молоду дружину, бо вона народила темношкіре маля. Як потім зізналася матері, у неї справді був інтимний зв’язок з темношкірим хлопцем, але… ще за кілька років до заміжжя, коли навчалася в одному з київських вузів...

— Леоніде Володимировичу, у вас великий стаж роботи за фахом, який має безпосередній стосунок до інтимної сфери життя. Чи багато, на ваш погляд, змінилося у ній за цей час з погляду моральності?

— Якщо порівнювати моральність стосунків між хлопцями та дівчатами сьогодні і чотири десятки років тому, то це просто жах. Готуючи лекцію про телегонію, знайшов у літературі такий факт. Коли один із німецьких гінекологів, які під час Другої світової обстежували українських 16—20-річних дівчат перед їх відправленням на примусові роботи в Німеччину, виявив, що майже всі вони незаймані, то він навіть офіційно звернувся до Гітлера. Мовляв, необхідно негайно починати перемови про перемир’я, позаяк народ такої високої моралі перемогти неможливо. Гітлер оскаженів, і лікаря розстріляли, а війну ми все-таки виграли. Однак від того часу відбувся жахливий занепад основних моральних цінностей. Шлюб для багатьох перестав бути «тайною», а став чимось подібним до контракту, що його можна будь-коли розірвати. Звичними стали і дошлюбні та позашлюбні статеві стосунки. Бояться хіба що розголосу чи венеричних хвороб. Тим часом це загрожує непередбачуваними наслідками як для майбутнього родин цих людей, так і для генофонду всієї нації.

— Невже такі інтимні речі можуть мати настільки глобальні наслідки?

— Компетентні люди в цьому вже давно не сумні­ваються. У Сполучених Штатах, наприклад, після багаторічної пропаганди повної статевої свободи нині відбувається потужне відко­чування до споконвічних моральних цінностей, і попит на цнотливих дівчат там теж зріс надзвичайно, — американці злякалися виродження нації. Нам теж треба замислитися над своїм майбутнім, бо згубна спадковість злодіїв, ґвалтівників, збоченців і просто нечесних та підлих людей робить і продовжуватиме робити свою страшну справу.

Шлях до перетворення душі

Споконвіку всі релігії одностайно твердять про необхідність цноти. Наші предки добре знали про феномен телегонії. Ось чому у всіх духовно розвинених народів блудниць зневажали, сікли біля ганебних стовпів, побивали камінням.

Свята Церквапідносить шлюб до ступеня Таїнства. При цьому наречений і наречена перед священиком і Церквою добровільно складають клятву взаємної подружньої вірності. Церква стверджує їхнє бажання, випрошує для них у Бога благодать єдності й благословення на народження і християнське виховання дітей. Освячення християнського шлюбу робить його не схожим на будь-який інший шлюб, укладений поза Церквою, бо через благодать Божу він стає «каменем», на якому родина створює домашню церкву. Таїнство шлюбу дає родині ті крила, на яких можна злетіти у вищий світ і живити сімейне життя благодатною любов’ю до Бога та один до одного. Церква дарує молодятам ключ до чистих бажань і печать взаєморозуміння, відчиняючи двері у світ, в якому «душевне тіло» сім’ї перетворюється на «тіло духовне».

І ще питання: чи все загублено для жінок, що втратили до шлюбу цноту, але прагнуть доброї сім’ї? У Православній Церкві, в обряді Водохрещенняі Таїнстві Покаяння*, можна знайти друге народження і зброєю Духа зруйнувати фізичну ваду. Але покаяння повинне бути щирим, щоб у нього були гідні плоди, тобто щоб сталася справжня внутрішня зміна, щоб душа очистилася і перетворилася. З погляду духовності теле­гонія тлумачиться дуже просто: душа впливає на тіло. «Гон» (вплив, сила, дія) — це емоції, враження душі матері щодо зачатої в ній дитини: якщо мати про щось думає, то це обов’язково позначиться на дітях. І вони обов’язково народяться схожими на того, кого вона покохала уперше, позаяк кохання — це дуже сильне, практично незабутнє почуття**. Святий Амвросій Медіоланський назвав його «даром першого шлюбу» від Бога. Воно виникає навіть за відсутності фізичної близькості.

Отже, цнотливість зберегти не просто, а повернути — ще більша праця. Зате і нагорода велика: діти, народжувані від цнотливих батьків, — це благословення Боже, вони на радість у житті, на допомогу і розраду у старості, а не на ганьбу і страждання...[110]

Жаба в казані

Уважний погляд на стан масової свідомості в Україні свідчить, що проблема виникнення нового типу людини викликає все більше зацікавлення. Головна причина полягає в тому, що навколишнє середовище стає чимдалі менш придатним для життя людини нинішнього типу. Більше того — пересічна людина зі всіма її згубними звичками, застарілими традиціями, фізичним і духовним нездоров’ям у цьому середовищі об’єктивно приречена на прискорене вимирання. Нове середовище потребує нової людини.

Невідповідність нинішньої людини навколишньому соціальному і природному середовищу очевидна. Але якщо соціальне середовище ще якось можна змінити, то стан природного середовища спонукає до змін саму людину. Причому йдеться не стільки про якусь біологічну мутацію (нинішнє людське тіло вже є достатньо досконалим), скільки про суттєву зміну мислення і способу життя.

Розглянемо лише один аспект цієї проблеми, а саме те, що сучасна людина подібна до наркомана, який для підтримання життя потребує щораз більше медикаментів. Якби сьогодні раптом не стало антибіотиків, то більшість людей просто вимерла б від хвороб. Антибіотики та іншу “хімію” ми вживаємо де треба і де не треба, оскільки нас уже переконали, що це найкращий і найшвидший спосіб одужання: про це авторитетно твердять лікарі, до цього настирливо закликає усепроймаюча реклама.

Проте “хімічна революція” зло позбиткувалася над людиною і виставила її беззахисною віч-на-віч з агресивними мікроорганізмами. Річ у тому, що переважна більшість людей на сьогодні фактично втратила природний захист, а штучний хімічний захист вже перевищує можливості самого організму, — чим більше вживаємо медикаментів, тим більше потребуємо нових медикаментів для компенсації побічних наслідків. У результаті майже кожний із нас має забруднений організм і є носієм цілого “букету” задавнених хвороб, алергій, синдромів, неврозів, депресій, фобій тощо. Хворі батьки народжують хворих дітей, а якщо дитині й пощастить народитися здоровою, то неправильне харчування, нездоровий спосіб життя і поганий приклад батьків швидко залучать її до багатомільйонної армії приречених на дискомфорт, страждання і передчасну смерть.

Та це лише один бік медалі, так би мовити, преамбула. Найгірше — попереду. В той час, коли людина ледве витримує “хімічний прес”, почали з’являтися хвороботворні мікроорганізми, яких ця “хімія” вже не зупиняє. Крім СНІДу, про який уже багато сказано, нещодавно зафіксовано стійкі до антибіотиків і практично невиліковні форми туберкульозу та менінгіту. Ситуація погіршується на очах, в Україні вже оголошено епідемію туберкульозу. Вірогідно, це лише початок смертельно небезпечного процесу, і треба бути готовим до появи нових видів стійких до антибіотиків збудників хвороб.

Небачене підвищення агресивності мікроорганізмів — це лише одна складова різкого погіршення якості навколишнього середовища. Для повноти картини потрібно було б згадати і дестабілізацію клімату, і хімічне та радіоактивне забруднення, і ерозію ґрунтів, і знищення лісів, і розширення озонових дір, і вичерпання природних ресурсів, і стресовий характер сучасного життя, і багато чого іншого. Очевидно, що до таких несприятливих умов переважна більшість людей фізично і психічно не підготовлена, тож вимиратиме прискореним темпом.

Хто зможе вижити у цій кризі навколишнього середовища? Виживуть найздоровіші. Точніше — ті, кому вдалося відновити природний імунітет шляхом свідомих цілеспрямованих зусиль (чисельність осіб, які “від природи” володіють повноцінним імунітетом, надзвичайно мала, тож їх можна не брати до уваги). У зв’язку з цим прояснюється сенс актуальної кризи — селекція найбільш життєздатного людського матеріалу для подальшої еволюції. Але найбільш життєздатні — це не просто найздоровіші фізично. Селекція ведеться ще за кількома параметрами, які далеко не завжди є очевидними.

У науковій літературі описано один надзвичайно цікавий і повчальний експеримент. Уявімо собі великий казан з холодною водою, до якого вкинули жаб і поставили на повільний вогонь. Вода помалу нагрівається і поступово стає окропом, в якому зварюються всі жаби. Жодна з них не вискочила з казана і не врятувалася. Чому? Тому що нервова система жаб з еволюційної точки зору є досить примітивною, оскільки здатна реагувати не на високу температуру, а лише на достатньо відчутні температурні зміни. Наприклад, якби цих жаб кидали в гарячу воду, то вони б усі миттєво відреагували на значний температурний перепад, повистрибували б із казана і легко врятували своє життя.

А тепер уявімо, що серед жаб, які спокійно плавають у все більш гарячій воді, з’явилася група, що має здатність відчувати високу температуру. Ця група врятувала би своє життя і, так би мовити, дала початок “новій расі” жаб — еволюційно розвиненіших, з чутливішою нервовою системою.

Яке це має відношення до людей і нинішньої глобальної кризи? В описаному вище уявному експерименті відбувся однозначний поділ жаб’ячої породи на дві групи: “розвинених” і “відсталих”. “Відсталі” тихо зварилися в казані, навіть не відчувши, що, власне, відбулося. “Розвинені” були виділені з основної маси й отримали звільнений “відсталими” життєвий простір для розвитку в якості нової раси. Це типовий приклад еволюційної кризи та її розв’язання.

Принагідно зазначимо, що етимологія слова “криза” робить його синонімом таких понять, як “суд”, “розділення”, “встановлення відмінностей”. Фаза, яку зазвичай називають “критичною”, означає закінчення певного етапу розвитку і наближення остаточного “рішення”, зважування всіх “за” і “проти”. Цей розподіл результатів на “позитивні” і “негативні” нагадує розділення “обраних” і “проклятих” на дві групи, яким віднині суджено незмінно лишатися такими й надалі.

Сучасне людство нагадує напівсонних жаб у глобальному казані. Навколишнє середовище погіршується на очах і вже “закипає”, люди разом зі своїми дітьми дедалі частіше хворіють, проте не можуть повірити в те, що незабаром вони будуть “зварені” живцем. Їхня нервова система перебуває в напівсонному, загальмованому стані і, в кращому разі, починає реагувати лише тоді, коли втрачено майже всі шанси на виживання, наприклад, коли лікарі констатують невиліковну хворобу. Тоді невелика частина людей усе ж таки “просинається” і відчайдушно починає шукати порятунку, хоча більшість так і не усвідомлює необхідності змін і пасивно йде до смерті.

Проте спостерігається невелика кількість людей, здатних усвідомити заздалегідь наявність кризи, відповід­ним чином підготуватися й уникнути катастрофи або, принаймні, пом’якшити її наслідки. Вони дивляться далі, ніж інші, і починають змінювати спосіб свого життя, не чекаючи, “поки вдарить грім”, і не звертаючи уваги на нерозуміння та глузування своїх “сплячих” братів та сестер. Ці “нові люди” поступово позбавляються “загальноприйнятих” шкідливих звичок і гріховних схильностей, відмовляються від нездорової їжі, кидають палити тютюн і зловживати алкоголем, намагають­ся не заздрити і не злитися, “виполюють” у своїй вдачі бур’яни егоїзму, гордині, брехливості, марнослівства. Вони поліпшують свої стосунки з навколишніми людьми і природним середовищем, очищують і загартовують тіло, вчать цьому своїх дітей, поспішають робити добрі справи.

У такий спосіб ці “нові люди” відроджують свої захисні сили і стають готовими прийняти виклик нинішньої еволюційної кризи. Саме вони мають найбільше шансів вижити в катаклізмах, що розгортаються на наших очах, і забезпечити майбутнє своїм дітям. Їхнє виживання фактично означатиме, що людство буде розділене на дві групи принаймні за трьома параметрами:

1) свідомість;

2) воля;

3) здоров’я.

Спочатку людина починає щораз частіше “просинатися”, усвідомлювати хибний спосіб свого життя і перспективи його дальшого погіршення. Здебільшого такі “пробудження” відбуваються внаслідок хвороб і фізичних страждань. Потім “пробуджена” людина включає свою волю, пориває з брудним, хворобливим і темним минулим, стає на шлях оздоровлення і очищення. В результаті цілеспрямованої праці вона освячує свою душу і перероджує своє тіло (точніше, повертає його до здорового стану), стає спокійною, енергійною та безстрашною.

Але чи достатньо згаданих трьох якостей — розширеної свідомості, сильної волі і здорового тіла — для виживання в планетарній кризі та побудови досконалішої цивілізації?

Уявімо собі, що в якійсь країні певна група людей (наприклад, лікарі чи вчені) усвідомила загрозливий стан речей, почала роботу над собою і досягнула потрібних фізичних та психічних параметрів. В умовах швидкого погіршення природного і соціального середовища їм вдалося вижити, в той час як всі інші або повмирали, або знаходяться у пасивному, пригніченому стані, викликаному новими і старими хворобами.

Що означатиме виживання згаданої вузької групи “нових людей”? У тривалішій перспективі — відкочування в далеке минуле, “у печери” примітивного натурального господарства. Адже для повноцінного, цивілізованого життя потрібні і хлібороби, і механіки, і математики, і педагоги, і військові, і представники сотень інших професій. Чи зможе вчений-лінгвіст забезпечити життя собі і своїм дітям сільською працею, та ще й в умовах кліматичного розбалансування? Чи зможе лікар-педіатр захистити себе і свою родину від бандитських зграй, що масово виникатимуть в умовах голоду, епідемій і соціального хаосу? Запитання риторичне — звичайно ж, ні.

Очевидно, що шлях лише індивідуального виживання — це шлях до руйнування культурних, організаційних і технологічних надбань цивілізації з реальною загрозою фізичного знищення більшості індивідів. Людина — це соціальна істота, і жити по-людськи вона може лише в організованому соціумі. Тому колективне виживання є обов’язковою умовою виживання індивідуального. І якщо ми хочемо пережити грядущі катаклізми, то конче необхідно “пробудити” якомога більше інших людей, знайомих і незнайомих, найрізноманітніших професій і напрямків діяльності: мислителів і політиків, митців і бізнесменів, військових і цивільних. В еволюційній кризі селекція відбувається на рівні як індивідів, так і людських спільнот. Виживуть не просто найздоровіші особи, а найздоровіші нації — найбільш моральні, організовані, технологічно оснащені.

Люди, що “пробудилися” і стали на шлях удосконалення, потенційно становлять нову національну еліту. Для власного виживання їм потрібно пробудити якомога більшу кількість своїх співвітчизників. Переконати їх у необхідності “пробудження” вони можуть лише власним прикладом. Кожна Нова людина повинна стати зразком для наслідування, що, між іншим, є суттєвою ознакою справжньої елітарності.

Нові люди вже присутні серед нас, хоча вони ще є великою рідкістю. Зате все більше стає тих, хто знаходиться на шляху до Нової людини. Важливо, що вони починають все тісніше взаємодіяти одне з одним. Фактично, на наших очах відбувається формування нової людської спільноти, яка має ознаки нової раси.

Нова раса відрізняється від попередньої психічно і фізично. Можна стверджувати, що представників нової раси об’єднує певна психічна і хімічна ідентичність. Як ми вже говорили, це:

1) пробуджена свідомість;

2) сильніша воля;

3) тіла, побудовані в основному на рослинній їжі, а також тваринній, отриманій без насильства (молоко і молокопродукти)[111].

Ця нова ідентичність вже створює відчутні бар’єри між представниками нової і попередньої раси, тим самим сприяючи виплеканню особливої расової чистоти (до речі, слово “раса” походить від лат. rasa — “чиста”). Нова людина починає шукати таких самих Нових людей — для праці, дозвілля, створення сім’ї, бізнесу, політики тощо. Чисте прагне до чистого.

Нові люди вже давно існують серед нас, але раніше їх було надто мало для формування впливової соціальної групи. В останні роки їхня кількість швидко зростає, ще трішки, і буде досягнута “критична маса” Нових людей, завдяки якій процеси самоорганізації нової спільноти відбуватимуться стрибко­по­дібно. І якщо нинішнє соціальне середовище з його розрекламованими псевдоцінностями чинить відчайдушний опір “пробудженню” до нового життя, то в середовищі людей Нової раси процес психічного і фізичного переродження розвиватиметься надзвичайно стрімко і яскраво. Особливо, якщо тотальне оздоровлення стане елементом державної політики.

Парадоксально, але системна криза в Україні лише сприяє формуванню нової раси. Вона нас так “притиснула до стіни”, що просто не лишила інших варіантів порятунку, примусила мислити і діяти сміливо та нестандартно. Крім того, криза значною мірою вже прояснила, “хто є хто”, створила передумови для чіткого розділення на “вчорашніх” і “завтрашніх”, еліту і псевдоеліту, “сплячих” і “пробуджених”, “розвинених” і “відсталих”.

Такого роду добір на рівні індивідів і спільнот є універсальним механізмом еволюції людського роду. 9 тисяч років тому відбувся подібний процес: мезолітична криза була подолана шляхом “неолітичної революції”, в якій головною дійовою особою стала нова — арійська — спільнота з новим рівнем свідомості, новою соціальною організацією, новими виробничими і військовими технологіями.

4.1.6. Тягар білої людини [112]

Люди мають різний колір шкіри, розріз очей і навіть різні релігійні та політичні переконання. Привести усе людство до єдиного клонованого зразка ніколи нікому не вдасться. І те, що всі ми різні, засвід­чує, що кожному з роду людського, кожній нації та расі притаманна виключна своєрідність. Ось тільки своєрідність білої людини останнім часом піддається усе більшому пресингу з боку небілих народів. Шляхом міграції, інфільтрації небілих в культуру Білої раси ламаються характерні для європейців традиційні цінності, розмивається генетична складова, деградують внутрішні сили раси.

Усе це змушує фахівців говорити про те, що Біла Європа, скуштувавши усі плоди толерантності, інтернаці­она­лізму та політкоректності, знову починає голосно казати про втрату національної самоідентифікації і відповідно про необхід­ність міграційних бар’єрів та повернення до національних цінностей.

Складно не помітити, що правий поворот у Європі має під собою вельми серйозні підстави. Нині у світі частка білого населення стрімко зменшується. Це зменшення не тільки популяції, але й носіїв певних цінностей. Дикий Південь, котрий стає чимдалі сильнішим, являє собою історично більш низький ступінь розвитку людства, має чужий для північної білої людини менталітет. Не надто переймаючись створенням власних цінностей, Південь атакує батьківщину білої людини — Європу — прагнучи, уникнувши історичних вкладень, стати володарем тих благ, що були створені білим людством. Але при цьому південці не бажають асимілюватися, приймати пануючий устрій, а всіляко намагаються підкреслити свої дикі південні звичаї.

Цілі квартали, в яких білому ліпше не з’являтися, живуть за своїми законами. В той же час немає такого кварталу, до якого б південець не міг безперешкодно потрапити, проде­монст­ру­вавши свою неасимільованість. Наукові прогнози також позбавлені оптимізму. Якщо у 1950 році європейське та північноамериканське населення складало 32% від світового, то у 2025 році прогнозується зменшення його долі до 15%. А скільки з цих 15% буде власне білих? Не більше 10%! В той же час за вказаний термін частка африканського населення збільшиться від 9% до 18%. Азіатів буде замість 53% вже 57%.

Франція, Німеччина, Нідерланди, Австрія, Північна Італія вже волають від засилля турків, арабів, африканців та інших південців. Північна Європа та Сканди­на­вія рік від року відчувають все більше незручностей від міграції чужинців. Іслам­ський фактор у Європі набирає обертів. У центрі Європи з’являються цілі ісламські анклави, що сіють екстремізм, чужинську південну культуру та криваві конфлікти.

Європа перетворюється на порохову бочку, де більше всього небезпек очікує саме на білу людину. Бо, окрім усього іншого, білі не плодяться такими шаленими темпами, як їхні південні сусіди. У Німеччині в турецьких родинах по 5—6 дітей, а у суто німецьких — по 1—2 дитини. Така сама картина — з арабами у Франції.

Білий світ поступово приходить до розуміння означеної проблеми. Так, у США нещодавно вийшла у світ книга відомого політичного діяча, конгресмена Пата Бьюкенена “Загибель Заходу. Вимирання Білої раси”. Посилаючись на офіційні дані ООН, Бьюкенен пише, що до 2050 року нащадки Білої раси (того кита, на якому тримається світова цивілізація) склада­ти­муть лише до 10% від усього людства. З них кожному третьому піде сьомий десяток років, а кожному десятому — дев’ятий. Німців стане менше на 23 000 000 чоловік, росіян — на 30 000 000. А у самій Америці білих буде абсолютна меншість. Що стосується небілої популяції, то вона значно збільшиться.

Коріння проблеми слід шукати в тих тенденціях, котрі панують у Європі з приходом ліберального капіталізму. Про ці тенденції писали ще Ніцше і Евола. Сутність проблеми полягає у заміні традиційних арійських цінностей на привнесені. Звідки? Про це далі. А поки зупинимося детальніше на самих цінностях, що їх підсовують європейській цивілізації. Ідеться про свідоме нівелювання культу героя, який панував в арійському середовищі практично до кінця Середньовіччя. І відповідно до заміни його на культ толерантного обивателя.

Рівність, терплячість, смиренність, лояльність до людських пороків, збочень, політкоректність — далеко не весь комплекс чеснот, що їх має наслідувати нині представник Білої раси. Ці чесноти і стали тим вірусом, котрий призвів до деградації арійських націй.

Типовим проявом культу обивателя став переворот піраміди цінностей, коли останні стали першими. В Америці давно популярним є жарт, що найкраще там живеться безробітній багатодітній чорношкірій наркоманці-лесбіянці, зараженій СНІДом. Адже на її захист можуть стати найрізно­манітніші організації — від спілки феміністок до товариства анонімних наркоманів. А найгірше почуватиметься працюючий білий традиційної орієнтації. Оскільки саме на нього націлені усі ці войовничі феміністки та чорношкірі брати, а на його гроші лікуються наркомани, отримують дотації чорні ледарі та зводяться клініки для хворих на СНІД підстаркуватих педерастів. Це і є політкоректний терплячий світ, в якому нормальна, здорова, повноцінна людина почуває себе не лише незатишно, але й певним чином забов’язаною різноманітним розкладеним меншинам. Ще б пак! Бо ж вони чимось ображені, чи не від самої природи. Тому їм треба всіляко допомагати. Звісно, за рахунок нормальних.

Укорінені в білому світі режими колективної безвідповідальності, які іменуються сучасними демократіями, змушені спиратися на різного роду меншини, аби не мати іміджу диктаторських. У суспільних стосунках також відбулася підміна понять. Замість принципу “право—відповідаль­ність”, який раніше панував в арійському світі, поширився чужий для білого світу принцип “право—обов’язок”. Тим самим колективна безвідповідальність набула державного характеру. Ієрархічна структура білого світу, що поєднувала в собі традиційні цінності, передбачала, що праву громадянина повинна відповідати міра відповідальності за користування цим правом. Кожен мав стільки прав, скільки відповідальності міг на себе взяти. І навпаки, розмір відповідальності залежав від наявності певних прав. Ніхто нікого не вводив в оману уявною рівністю. Підміна відповідальності обов’язком підірвала традиційний ієрархічний принцип арійського світу. Настала епоха безвідповідальності, для якої є чужим культ героя й аскета. Разом з нею настала епоха занепаду Білої раси.

Виявилася перевернутою і система соціальної допомоги. Нова система стала породжувати споживацькі нахили та соціальний паразитизм. Лишилися у минулому аскетизм, жертовність, прагнення залучитися до вищих цінностей культурного й духовного світу, спрага за творенням прекрасного. Замість цього на сцену вийшов культ споживання за будь-яку ціну (ось вам і зростання екологічної напруги), прагнення будь-якими засобами зберегти своє життя, сприяння масовій низькій культурі, утворення суспільства, націленого лише на чимраз більше споживання. Тепер вже не низи почали тягнутися нагору, прагнучи дорости до рівня духовних, культурних і політичних вождів. Навпаки, верхи почали опускатися до рівня шудри, намагаючись сподобатися та спертися на нижчі касти. Тим самим відбулася деградація владних інститутів, духовних і культурних цінностей, зведення їх до рівня черні. Вони перестали бути взірцем для наслідування.

Проте не слід думати, що соціальних пільг немає. Вони є, тільки надаються не зовсім тим людям. Типовий приклад того, як соціальна політика може отруїти націю, — Європа та США. Ти наркоман, хворий на СНІД, сексуальна меншина, розумово відсталий, у тебе неповна сім’я, ти біженець, алкоголік — для тебе допомога є. Якщо ж сім’я здорова, батьки та діти повноцінні, то жодної державної допомоги для тебе не буде. Тим самим стимулюється не здорове, а хворе. Потрібні пільги — стань хворим, набудь собі порок, розвали сім’ю.

Якщо думати раціонально, саме здорові, розумні, сильні, нормальні люди і сім’ї повинні мати підтримку. Тоді й решта будуть прагнути створювати міцні родини, народжувати здорове потомство, розвивати й вдосконалювати себе. Маєш порок — наркоман, алкоголік, гомосексуаліст тощо, — пробач, жодних пільг і допомоги. Позбався, тоді й отримаєш.

Природа сама прихильна до здорових тварин. Ватажок зграї з’їдає найліпші шматки м’яса, у нього найкраща, найплодовитіша самиця, але він і відповідає за безпеку всієї зграї, і першим кидається на ворога.

Так і людина. Якщо вона розумна, талановита, духовно і фізично повноцінна, націлена на створення здорової сім’ї та народження здорового потомства, то має отримати державну підтримку. Тоді ж подібні прагнення й у інших з’являться. І пороків стане менше, і суспільство буде здоровішим, і природа відплатить добром. А все відбувається навпаки. Держава відбирає ліки у хворої дитини, лишає без підтримки молоду сім’ю для того, щоб вилікувати хворого на СНІД наркомана. Держава відбирає у здорового й сильного, працездатного і талановитого, щоб винаго­родити повну протилежність. Як наслідок, здорового в нації лиша­єть­ся усе менше, а хворого більше. Відбувається виродження всієї Білої раси.

Принцип расоутворення

А тепер саме час поговорити про те, що таке расиі як вони виникли. Сучасна наука не дає на цю тему однозначної відпо­віді. Головна причина невизначеності не у відсутності наукових доказів чи недосконалості методології. Річ у тому, що расологія — це поле інтенсивної інформаційної війни: між тими, хто хоче гармонії між людьми всіх етносів та рас, і тими, хто хоче всіх перемішати, ослабити, а потім над ними панувати.