Честь варни. Арійська пропорція

Протягом тисячоліть відбувалось розмивання арійських уявлень про те, що чотири варни — це прояви Божест­вен­ного:Божественного як знання і чистоти, Божест­венного як сили і служіння, Божественного як виробництва і насолодження, Божественного як роботи і самовідданості. Система чотири­членного структурування суспільства прин­ци­пово не допускає приниження будь-якої варни. Навпаки, в ній закладена потужна ідея соціальної честі:

§ “честь Брахмана, яка полягає в чистоті, благочесті, у високому благоговінні щодо предметів розуму і духу, в безкорисному володінні та винятковій цілеспрямованості в навчанні та знаннях;

§ честь Кшатрія, що коріниться в мужності, лицарстві, силі, певному гордому самовідреченні і самоконтролі, шляхетності характеру і в зобов’язаннях цієї шляхетності;

§ честь Вайш’ї, яка підтримує себе в чесності поведінки, діловій надійності, здоровому виробництві, порядку, милосерді і меценацтві;

§ честь Шудри, який віддає себе в смиренні, слухняності, вірній службі, безкорисній прихильності ”[343].

“Бгаґавад-Ґіта” про варни. “Поділ на чотири варни, створені Мною, проводиться за ознакою якостей людини і роду її діяльності” (фрагмент на санскриті)

У міру наближення до повноліття людина могла або зали­шатися у варні шуд­рів, або обрати собі “варнову спе­ціалізацію” — обрати шлях (функцію) і обов’язки (дгарму) брахмана, кшатрія чи вайш’ї: “Закон для брахмана — вчення, навчання інших, жертво­при­ношення для себе і для інших, роздавання дарів і їх отримання. Закон для кшатрія — вчення, жертво­приношення, роздача дарів, здобування засобів для жит­тя військовою справою і охорона живих істот. Закон для вайш’ї — вчення, жертвоприношення, роздача дарів, землероб­ство, ско­тар­ство і торгівля. Закон для шудри — слухняність і ведення гос­подарства в послуху у двічі народжених, ремесло і акторство” [344].

Здійснити правильний вибір своєї варни допомагали брахмани, оскільки це було їхнім прямим функціональним обо­в’язком. Саме потужним соціальним замовленням на такого роду “профорієнтацію” пояснюється надзвичайно висо­кий розви­ток в арійському суспільстві психології, доведеної до техноло­гічного рів­ня. Яскравим доказом цього може бути згадана вище “Артха­шаст­­ра” (“Наука влади”), яку написав індоарійський бра­х­ман Кау­тільяв I тис. до н. е. і яка донині не втра­тила своєї актуальності.

Людина, яка не могла чи не хотіла себе знайти в жодній з чотирьох варн, опинялась поза суспільством. Той, хто прагнув свободи без обов’язків або споживання без самовіддачі, з погляду арійців не мав жодної вартості ні як особистість, ні як складова соці­ального організму. Така людина не вважалася арійцем. Арій­цем був лише той, хто дотримувався обов’язків і правил честі своєї варни. Це давало йому повну свободу для ініціативи і творчості.

Навіть “непосвячені” — шудри — вважались органіч­ною, “рідною” складовою арійського сус­піль­ного організму, якщо вони дотри­мувались обо­в’яз­ків вар­ни шудрів. У ті далекі часи суспіль­ство реально сприймалось як єди­на ро­дина (єдине тіло божест­венного Пуруші), а шудри — як діти, які ще не мають повних прав (не досягнули повноліття і не здійснили ініціацію “другого народження”), але заслуговують на любов дорослих і їхню допомогу. Проте для цього вони, як і діти, мають слухатися старших (“двічі народжених”) і не шкодувати зусиль для долу­чення до знань та осягнення “другого народження”. Вимога засвоєння знань у аріїв була дуже жорсткою — згідно з їхніми законами, людина, не долучена до знань, нічим не відрізнялась від тварини.

В Індії, де арії змушені були пристосовуватись до місце­вого, кількісно переважаючого неарійського оточення, від­був­ся відхід від системи чотирьох варн як рівноважливих скла­до­вих богоподібного соціального організму. Різниця в інте­лекту­аль­ному і культурному розвитку між аріями і місце­вими негроїдами була дуже суттєвою, тому всіх аборигенів гуртом “запи­сали” до касти шудрів — як несамостійних і “непро­свічених”. Тобто варни шудрів не стало — її замінила каста шудрів, яка вже не вважа­лася (і фактично не була) арійською. Проте і в цьому випадку шудра міг стати “двічі народженим”, про що читаємо в “Законах Ману”, розділ IX, 335: “ Шудра чистий, слухня­ний вищим, м’який у розмові, вільний від гордині, що завжди дові­ряє себе під опіку брахмана, — отримує вище народження ”[345].

Цікаво, що в стародавній Індії (як і на території України) не було класичного рабства, хоча існувало до 15-ти категорій особистої залежності, яка позначалась терміном “ даса ” (слуга). Потра­пити в розряд слуг могла кожна людина, навіть члени вищих варн. Нерідко такий слуга “ зберігав право на володіння майном (придбаним, дарованим або успадкованим) та пере­дання його у спадок; він часто мав сім’ю; господар при повод­женні з ним повинен був зважати на його належність до тієї чи іншої варни ”[346].

На завершення наведемо сучасну версію “арійської пропор­ції” — ідеального співвідношення між рівнем особистого розвитку людини, її варновою спеціалізованістю та універсальністю:

· Спеціалістом може бути Людина всіх чотирьох рівнів розвитку;

· Бізнесменом може бути Людина-2, Людина-3 і Людина-4;

· Кшатрієм може бути Людина-3 і Людина-4;

· Брахманом може бути лише Людина-4.

При цьому:

· Добрий брахман повинен вміти діяти як середнього рівня кшатрій;

· Добрий кшатрій повинен вміти діяти як середнього рівня бізнесмен;

· Добрий бізнесмен повинен вміти діяти як середнього рівня спеціаліст.

Технологічний прорив

Арійська бойова колісниця. 17-16 ст. до н. е. Синташна (Південний Урал)

Принципово новий — творчий — тип мислення, освоєний арій­ською расою, призвів до стрімкого технологічного розвитку. Про технології, вперше відкриті й опановані арійцями, вже розповідалось у підрозді­лі 4.6.2. “Велика неолітична революція”. Дода­мо, що приручення коня, створення першої у світі кінноти, відкриття колеса і плуга, засто­су­вання возів з сірими волами і бойових колісниць, виготовлення мідної, бронзової і залізної зброї, — все це робило індоєвро­пейців і їх арій­ське ядро незмірно сильні­ши­ми порів­няно з наро­дами інших рас (євро­пеоїдів-боре­алів, семітів, мон­­го­­ло­їдів, негроїдів та їхніх змішувань). Поєд­нання технологічної переваги з вищою соціальною органі­за­цією і пасіо­нар­ним світогля­дом робило їх непе­реможними. Наяв­ність достат­ньої кількості харчів і практич­не застосування знань про здоровий спосіб життя(відична медицина) створю­вали переду­мови для різкого зменшення смертності і стрімкого зростання населення. Ось де заховано секрет небаченої плодючості та могутності аріїв.

 

Ця поезія віддзеркалює сакральний архетип арійської раси, пов’язаний з трьома складовими народу як єдиного біосоціального організму. Фактично, ідеться про три варни: Брахмани (мудреці, священики, волхви, “ті, що поєднують небеса і землю”); Кшатрії(державні організатори і воїни); Вайш’ї (виробники, бізнесмени і спеціалісти). Разом вони складають народне тіло — його “голову”, “руки”, “корпус”. Такий трьохчленний поділ суспільства є базовою складовою Гіперборійської традиції, яка розвивається на українській землі з 55 ст. до н. е. Не випадковим є ім’я Данило, яке перекладається як “дух води” (“ дан ” — вода, потік, дно, “ ил—ель—ло ” — дух). У Гіперборійській символіці водний потік позначав духовну силу — силу волі, інтуїції та уяви. Рядок про довголіття Данила і силу його любові нагадує нам святого апостола Івана — “апостола любові” і великого метафізика — єдиного з апостолів, який помер природною смертю у глибокій старості. Якщо тепер проаналізувати цю поезію, то в ній з’являється інший, сакральний план: уже йдеться не просто про народження трьох синів, а народження трьох варн (верств) українського суспільства, взаємодія яких — Спільна Дія — є джерелом нашої життєспроможності, державної потуги і непереможності, нашого духовного, психічного і фізичного здоров’я.

МОЛИТВА ПРО ТРЬОХ СИНІВ

Пошли мені, Боже милий,

сина на ймення Данило,

з душею орлино-білою,

і з усмішкою несмілою.

Тихий і яснолиций,

кохали б його молодиці.

Любов’ю би світ цей звеличив

i столітнім його залишив.

Дай мені, Боже, сина,

з очима, як в батька, синіми,

він звався б, як гетьман, Богданом,

зростав не “товаріщем” — паном,

без остраху грався б з громами

й не надто слухався мами,

грози б не боявся і зливи,

був би в бою щасливим.

А ще прошу Тебе, Боже,

якщо Твоя ласка, може,

дай мені третього сина,

його б охрестили Максимом.

Косив би у луках сіно,

пшеничку б дідівську сіяв,

і золотіла б левада

колосом повним і ладом.

Із моїми синами

Я здолаю Руїну.

Осанна Тобі, Осанна!

Воскреси Україну!

 

Леся Степовичка, 2003

 

Локомотиви еволюції

Описане вище бачення еволюції людського роду, ґрунтоване на археологічних і археогенетичних відкриттях другої половини XX століття, дозволяє відповісти на запитання, хто ж такі арії в широкому сенсі цього слова.