Спостереження Гюстава Лебона

Одну з перших психологічних типологій расових відмін­ностей запропонував видатний французький психолог, соціолог і історик Гюстав Лебон(1841—1931) у своїй всесвіт­ньо­відомій праці “Psychologie des Foules” (“Психологія натовпів”), 1898 р.:

“ Розглядаючи лише головні психологічні ознаки людських рас, ми можемо розділити їх на такі чотири групи: первісні, нижчі, середні і вищі.

Первісні раси — ті, у яких не знаходять ні найменшого сліду культури і які зупинилися на тій епосі первісної тварин­ності, яку переживали наші предки в кам’яній добі: такими є нинішні фіджийці й австралійці.

Крім первісних рас, існують ще нижчі раси, головними представниками яких є негри. Вони здібні до зачатків циві­лі­за­ції, але лише до зачатків. Ніколи їм не вдавалося піднятись ви­ще цілком варварських форм цивілізації, хоча випадок робив їх (наприклад, негрів Сан-Домінго) спадкоємцями вищих цивілізацій.

До середніх рас ми відносимо китайців, японців, монголів і семітичнінароди. Через ассирійців, монголів, китайців, арабів вони створили високі типи цивілізацій, які могли бути перевершеними лише європейськими народами.

Серед вищих рас можуть займати місце лише індоєвро­пейськінароди. Як і в древності, в епоху греків і римлян, так і в наші часи лише вони одні виявилися здібними до великих відкриттів у сфері мистецтва, науки і промисловості. Лише завдяки їм ми маємо той високий рівень, якого досягнула нинішня цивілізація. Пара й електрика вийшли з їхніх рук. Най­менш розвинені з цих вищих рас, наприклад індуси, піднеслися в царині мистецтва, літератури і філософії до такого рівня, якого ніколи не могли досягнути монголи, китайці і семіти ”[147].

Лебон не пояснює, чому виникло таке розділення рас — він просто констатує фактичний стан справ, покладаючись на результати спостережень. При цьому він звертає увагу на те, що чим вище стоїть раса, тим більше в ній внутрішньої різноманітності: “У нижчих рас всі індивіди, навіть тоді, коли вони належать до різних статей, володіють майже тим самим психічним рівнем. У вищих рас нерівність індивідів і статей, навпаки, є загальним правилом”. Тому для вимірю­вання величини расових відмінностей доцільніше порівнювати не середні, а вищі прошарки населення. “Індуси, китайці, європейці мало відрізняються своїми середніми шарами і водночас суттєво різняться вищими”[148].

Гюстав Лебон був одним з перших, хто застосували науко­вий підхід у дослідженні расової психології. Тим сильніше здивування у нас викликають глибина та проникливість стародав­ніх, так би мовити, донаукових текстів, які у символічній формі віддзеркалюють ті ж самі закономірності.

Хроніка Ура-Лінда

Йдеться про древній текст, відомий як “Хроніка Ура-Лінда”. Що це за документ? У 1859 році одна з голландських бібліотек придбала фрагмент старовинного рукопису, напи­са­ного на давньофризькій мові, яка вже 300 років вважається мертвою. Колишній власник рукопису, який продав його біблі­о­теці, стверджував, що рідкісний документ зберігався в його роді з XIII ст., але написаний набагато раніше (дата, вказана автором рукопису — “3449 р. після затоплення країни Альтланд”). Хроніка Ура-Лінда фактично починається з опису походження рас:

“ До дванадцятого Юла він [149] народив трьох дів:

Ліду з розжареного пилу;

Фінду з гарячого пилу;

Фрею з теплого пилу.

Коли вони були створені, Вральда наділив їх своїм подихом. Божественний Од [150] наблизився до них, і кожна народила 12 синів і 12 дочок... [151] Від цього пішли всі люди.

Ліда була чорною, з кучерявим волоссям, як у ягняти, очі її палали, як зорі, так що навіть погляд орла був мутним порівняно з нею. Вона нічого не хотіла знати про закони, її вчинки визначалися її пристрастями.

Фінда була жовтою, її волосся було подібне до гриви жеребця. Вона написала 1000 законів, проте не виконала жодного з них. Вона ненавиділа праведних за їхню прямоту і була поступливою до підлабузників. Її слова були солодкими, наче мед, але горе тому, хто їй повірив. Вона прагнула владарювати над усіма, її сини були подібні їй, їхні сестри прислужували їм, і сини убивали одне одного.

Фрея була білою, наче сніг на зорі, і блакить її очей була сильнішою за блакить райдуги. Волосся її було подібне променям полуденного сонця, вони були тонкими, наче павутина. Її їжею був мед, а її напоєм — роса, зібрана з квіткових пелюстків.

Світла Фрея. Перше, чому вчились її діти, був догляд за собою, друге — любов до чеснот. Коли вони ставали дорослі­ши­ми, вона вчила їх пізнавати цінність свободи. Вона гово­рила: «Без свободи всі інші чесноти добрі лише для того, щоб зробити вас рабами, а ваших нащадків укрити вічною ганьбою» ”[152].

Три священні Матері — це три расові типи, три світоглядні моделі. Ось як їх інтерпретує відомий російський традиціоналіст Олександр Дугін:

Нащадки чорної Ліди не знають, що таке закон — ні зовнішній, ні внутрішній. Їхня поведінка визначається хаотичними імпульсами. Ієрархії у них фактично не існує. Їхній соціальний устрій — хаотична анархія. Вони часто стають рабами народів жовтої раси.

Нащадки жовтої Фінди живуть при патріархаті. Чоловік стоїть у центрі їхньої цивілізації, жінка займає підпорядко­ване, вторинне становище. Вони живуть в умовах жорсткої ієрархії, у них є володарі, слуги, раби. Їхні закони ретельно розписані, але виконуються лише під впливом зовнішнього тиску. Їхній Бог і їхні закони — назовні. Вони схильні до ідолопоклонства, сліпого поклоніння, обожнювання земних речей (влади, грошей, насолоджень). Вони войовничі й агре­сивні. Їхній соціальний устрій — авторитарний централізм.

Нащадки білої Фреї мають закон у своїй душі, тому зовні вони є цілком вільними. Їхній соціальний устрій — органічна (райська) демократія. Вони вшановують жіноче начало, Велику Білу Матір — концентрат расової ідеї і божественної чистоти. У них не буває рабів, оскільки свобода є для них фундаментальною цінністю. Іноді нащадки Фреї приходять до народів жовтої Фінди і стають серед них вищою кастою, воло­дарями, царями. Серед білих бувають відступники і вигнанці, які ставлять потенції білої раси на службу інтересів народів жовтої раси. Лише завдяки таким відступникам нащадки Фінди можуть дійсно конкурувати з нащадками Фреї[153].

Ось такий символічний опис психології трьох великих рас. Попри деякі на диво точні спостереження і влучні формулювання, йому не вистачає системності. Історія знає, що відсутність системності та цілісності нерідко призводить до неточних висновків і помилкових вчинків, а в расових питан­­нях — і до злочинів проти людяності. Уникнути небезпек допомагає психоінформатика — синтетична наука, що виникла на стику системології, психології і менеджменту.

Психоінформатика і вертикальна типологія

Психоінформатика— це наука, яка вивчає загальні законо­мірності зародження, розвитку і взаємодії психоін­фор­мацій­них систем[154]. До такого роду систем відносимо людей, народи, раси, людство, деякі стійкі соціально-організаційні утворення (напр., наукові школи або церкви) — одне слово, системи, що наділені психікою й існують завдяки інформаційному обміну з навколишнім середовищем.

У контексті теми расоутворення нас цікавить лише одна складова психоінформатики, а саме вертикальна типологія психоінформаційних систем [155]. До вертикальної типологіїпри­­йшли емпірично в ході дослідження феномену персональ­ної сумісності людей. Виявилось, що кожну конкретну людину можна віднести до одного з чотирьох рівнів особистого розвитку.

Рівень особистого досвіду

Це перший, базовий рівень людського розвитку. На цьому рівні людина вчиться методом спроб і помилок. Ефективні дії вона може виконувати лише тоді, коли вони увійшли в її особистий досвід шляхом багатократного повторення. Для освоєння нових операцій їй потрібна особиста присутність вчителя, наставника, тренера, який вчить за принципом “роби як я” і ретельно контролює хід навчання. Самостійно вчитися вона ще не вміє, так само не вміє вчитися на чужих помил­ках — лише на власних. Можна сказати, що це дитячий рівень, через який прохо­дить кожна людина. Це “почат­ковий клас” школи життя.

Людина-1 може ефективно діяти лише під прямим керівництвом розвиненіших людей. Частина людей взагалі зупиняється на цьому дитячому рівні (не переходить у “другий клас”) і може пристойно облаштувати своє життя лише за наявності зовнішньої опіки і прямого керування (з боку родичів, колективу, держави).

При освоєнні першого рівня людина може стати добрим виконавцем, майстерність якого поступово зростає по мірі накопичення життєвого і професійного досвіду. Можна сказати, що при цьому людина розвивається не у висоту (шляхом виходу на вищий рівень), а в ширину — шляхом максимального освоєння простору першого, базового рівня розвитку. Зрозуміло, що Людина-1 не здатна керувати іншими, оскільки вона не здатна керувати собою.

Рівень колективного досвіду

Частина людей в процесі свого розвитку переходить на другий рівень. Для освоєння якоїсь нової операції Людині-2 не обов’яз­ково шукати собі “тренера” або робити десятки невдалих спроб для випадкового виходу на бажаний результат. Вона може подиви­тися, як це роблять інші, або про­чи­тати про це в книзі, інструкції, норматив­ному матеріалі. Людина-2 здобуває здат­ність засвоювати колективний досвід і вчитися на чужих помилках та здобутках.

Освоюючи другий рівень, людина випрацьовує в собі спроможність накопичувати факти, числа, інструкції, норми, правила. Вона розвиває пам’ять, стає ерудитом і може надійно діяти в стандартних ситуаціях. У неї випрацьовується здатність до колективних дій.

На другому рівні ми вже зустрічаємо початки творчості, але ця творчість, як правило, полягає не в тому, щоб приду­мати щось своє, оригінальне. Творчість дру­гого рівня — це вміння знайти вже готові зразки, відібрати з них краще і засто­сувати на максимально доступному рівні досконалості. Підсвідоме бажан­ня Людини-2 — все впорядкувати й унор­мувати, макси­мально зменшити присутність незрозумілого і невпорядкованого. Все має бути вписане в певну схему, норму, правило.

Другий психоінформаційний рівень є недосяжним для Людини-1. Точніше, вона здатна усвідомити його корисність, але лише теоретично, на словах — неначе дитина, яка ще не вміє читати, але розуміє переваги цього вміння. Для освоєння другого рівня потрібно внутрішньо змінитися і вийти на цей рівень.

Найвищий рівень Людини-2 — це ерудит, який ідеально діє в стандартних ситуаціях. У таких випадках йому властиві впевненість і точність. Проте ситуація ради­каль­но змінюється, коли ерудит стикається з невідомим, яке виходить за межі наявного особистого і колективного досвіду. В нестан­дартних ситуаціях у Людини-2 з’являється страх, невпевне­ність, розгубленість аж до повного паралічу діяль­ності. В разі активної позиції вона намагається діяти наосліп, але при цьому її дії мають випадковий і ненадійний характер.

Можна сказати, що другий рівень відповідає підліт­ко­вому віку. Згадайте підліткові максималізм, культ грубої сили і грубої енергії (“важкий метал”), неусвідомлена жорстокість, схильність до об’єднання в ієрархічно жорсткі угруповання (зокрема, банди), “стадний інстинкт”. Хто пам’ятає себе підліт­ком, той може продовжити цей перелік проявів, які найбільше властиві саме для другого психоінформаційного рівня.

Людина творчості

Разюча відмінність між ерудитом (Людиною-2) і творцем (Людиною-3) виявляється саме в нестандартних ситуаціях. Там, де ерудит переживає параліч і починає панікувати, Людина-3 відчуває натхнення: “Нарешті з’явилась справа, де я зможу проявити себе і свої здібності!”.

Людина-3 у своєму житті менше покладається на знання фактажу, норм і правил; порівняно з Людиною-2 вона може бути менш ерудованою і навіть мати гіршу пам’ять. Людина-3 більше довіряє своїй логіці, винахідли­вості, динамічності, інтелектуальній роз­кутості, відкритості перед майбут­нім. Її більше цікавлять не правила, нор­ми і масиви показників, а принципи, кон­цепції, логічні підходи. Її гасло: “Знан­ня деяких принципів легко компен­сує незнання деяких фактів”.

Нерідко усталені норми і правила (такі приємні для Людини-2) Людина-3 сприймає як обмеження, кайдани, тюрму. Вона прагне більшої свободи, адже лише у свободі вона може повною мірою проявити свої творчі потенції. Людина-3 не боїться невизначеного майбутнього, оскільки вірить у свою здатність знайти рішення будь-якої проблеми. Тому Людина творчості схильна до оптимізму і відкрита до новацій та змін. Завдяки виходу на третій рівень вона здобуває динаміку, гнучкість, активність, ініціативність, розумову пластичність, вищу здатність до налагодження гармонійних людських стосунків. Це рівень зрілої людини.

Людина мудрості

Для першого рівня властивий хаос, який потребує зовнішнього впорядкування. Другий рівень впорядковує хаос і “запихає” його в зовнішні статичні схеми, правила, норми, закриті сис­теми. Третій рівень надає їм динаміки, відкритості, здат­ності до вільного розвитку і необмежених трансформацій. Четвертий рівень підпорядковує творчий імпульс універ­саль­ним принципам, не дає свободі перетворитися на сваволю, об’єднує суперечливі ініціативи в гармонійну цілісність, облагороджує творчий розум світлом мудрості і любові.

Якщо Людина-3 завжди знайде вихід з халепи, то Людина-4 у неї просто не втрапить. Там, де Людина-3 застосовує свою потужну логіку для прийняття рішен­ня, там Людина-4 вже може знати відповідь інтуїтивно. Це як у жарті про те, хто такі експерти: “Експерти — це люди, які вже не думають. Вони знають”.

Може скластися враження, що Люди­на-4 — це та ж Людина-3, лише мисляча більш системно і масштабно. Насправді дещо складніше. Рівень-4 — це рівень стабільної гармонійної єднос­ті людини з природою, суспільством і Богом. Можна сказати, що це рівень святості. Людина-4 здебільшого перебу­ває в стані безгрішності, оскільки “гріх” — це якраз те, що руйнує або послаблює згадану гармонійну єдність системи “людина” з надсистемою.

Яким чином пов’язані святість і мудрість? Завдяки святості людина відкрита до сприйняття інформації з “невиди­мого світу”, вона знаходиться під опікою небесних сил, їй допо­ма­гають ангели і сам Господь Бог: “ Праведники завжди мудрі, бо вони — друзі Господа, живуть у його товаристві і навча­ються Ним; ним, що є безконечною мудрістю ”[156].

Допомога згори зовсім не значить, що Людина-4 чує якісь “голоси” або має “видіння”. Господь Бог не бажає ляка­ти людину, він здебільшого діє дуже делікатно і невимушено. Просто в потрібний час людині приходить мудра думка, вона “випадково” знаходить потрібну книжку або людину, “випад­ково” складаються сприятливі обставини і т. п.

Можна сказати, що на відміну від Людини-3, яка діє передусім власною творчою волею, Людина-4 вміє пізнавати Божу волю і вписуватися в життєвий потік. Зі сторони здається, що такій людині просто щастить, що їй “усміхається доля”, що вона увійшла у “світлу смугу” свого життя.

Треба сказати, що такий стан єдності з Богом можуть час від часу переживати люди всіх чотирьох рівнів. Проте чим вищий рівень розвитку людини, тим легше їй розуміти Божі задуми і слідувати ним.

Рівень-4 — це водночас рівень любові. Чому? Щоб бути здоровим, треба любити здоров’я. Щоб осягнути знання, треба любити знання. Щоб поєднатися з Богом, треба любити Бога. Любов — це те, що єднає земну людину з Небом. Саме тому в християнстві любов має ключове значення: “І коли я говорю мовами людськими й ангельськими, а любові не маю, то я — мідь дзвеняча або кимвал гудячий! І коли маю дар проро­ку­вати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю — то я ніщо! ”[157].

Людина-4 вже не потребує зовнішнього закону, оскільки вона підпорядковується вищому — Божому закону, який постійно лунає в її душі. Справжня свобода досягається лише на четвертому рівні. Її обов’язковими атрибутами є самодисципліна, відповідальність, святість.

Homo simplex і Homo duplex

Деякі дослідники звернули увагу, що людський вид ніби складається з двох підмножин або підвидів[158], які психологічно суттєво відрізняються одне від одного. В термінах, які запропонував французький антрополог Марсель Мосс, це Homo simplex(“Людина проста”, “суцільна”) і Homo duplex(“Людина подвійна”, “розділена”) [159].

У масової “Людини про­­с­тої” (яка становить пере­важ­ну більшість людства) емо­ції і від­чут­тя, розум і при­страсті нероз­дільно сплав­ле­ні одне з одним, злиті в єдиний конгло­мерат. Вона легко потрапляє під зовнішній вплив, всією натурою реагує на найменші враження — навіть не усвідом­люючи цього. Через такі особливості деякі антропо­логи називають її також “Людиною дифузною” або “конформною”.

У другого підвиду, що зустрічається на порядок рід­ше — “Людини подвійної”, — існує наче “психологічний двійник” або “внутрішній спостерігач”, який забезпечує адек­ватну рефлексію — ос­мис­лення людиною переду­мов, закономірностей і меха­ніз­мів власної діяльності. Рефлексія — це здатність володіти самим собою як предметом; “ здатність вже не просто пізнавати, але пізнавати самого себе; не просто знати, а знати, що знаєш ”[160]. При зовнішньому спостереженні “Лю­­д­ина подвійна” виділяється особливою схильністю до самоконтролю, вмінням панувати над власними інстинктами і пристрастями, здатністю раціонально організовувати своє життя.

Навіщо ми згадали про ці людські підвиди? Річ у тім, що Homo simplex відповідає першому і другому психоінфор­маційному рівню, а Homo duplex — третьому і четвертому. Найбільший еволюційний бар’єр долається при переході з другого рівня на третій. Людина-1 і Людина-2 — це два рівні розвитку Homo simplex, так само Людина-3 і Людина-4 — два рівні розвитку Homo duplex. Здатність до ефективного самокерування (підпорядкування внутрішньому закону) з’являється на третьому рівні і досягає довершеності на четвертому.

Типологія великих рас

Досі ми розглядали рівні розвитку на прикладі людських осо­бис­тостей. Але ця вертикальна типологія властива всім психоін­формаційним системам, у тому числі — людським расам.

ДЛЯ РАСИ ПЕРШОГО РІВНЯ (рівня особистого дос­ві­ду) характерне відчуття невіддільності людини від навколиш­нього світу, ірраціональність, висока соціальна однорідність (слабка соціальна стру­к­ту­­рованість), здатність ефек­тив­но діяти лише на основі особис­того досвіду, вчитися методом власних спроб і помилок. В цілому ці особливості найбільше притаманні чорній расі, яка найкраще виражає ідею злиття людини з природою. Тож не випадково, що у видах спорту, які найближчі до способу життя дав­ньої людини (напр., бігу на довгі ди­с­танції), негроїди часто дося­гають найвищих спортивних показ­ників. Негри­тян­ська музика — це дуже земна музика, і за це ми її любимо.

Ще раз наголосимо, що йдеться про расу в цілому — як життєво важливу підсистему для повноцінного існування людства та його нормального еволюцій­ного розвитку.

Серед негро­їдів є люди всіх чотирьох психо­інфор­ма­ційних рівнів, адже належність до тієї чи іншої раси не визначає рівень особистого розвитку конкретної людини. Проте в цілому чорна раса — це раса-1 з притаманними їй емоційністю, безпосередністю, імпуль­сив­ністю, зниженою здатністю до систематичної праці. Відомий жартівливий вислів “працюють як негри” — це очевидний нонсенс. Негроїди схильні працювати лише для забезпечення мінімального рівня існу­вання. Якщо ж він досягнутий, то вони з великим задово­ленням насолоджуватимуться своїм дозвіллям і будуть при цьому цілком щасливими. Ця дитяча безпосередність значною мірою втрачена представниками жовтої і білої рас. Здатність радіти малому і перебувати у найтіснішому зв’язку з природою — це те, чому можна повчитися у негроїдів.

Расі, яка в цілому перебуває на першому рівні, надзви­чайно важко створювати стабільні державні утворення. Саме з цим пов’язана наведена вище риса нащадків священної матері Ліди: “їхній соціальний устрій — хаотична анархія”. Тому в плані соціальної організації негроїди, безумовно, потребують допомоги вищих рас. Подібно до дітей, які потребують допомоги дорослих в організації і захисті їхнього дитячого життя — такого яскравого, емоційного і безпосереднього.

ДЛЯ РАСИ ДРУГОГО РІВНЯ (рівня колективного дос­ві­ду) вже властиве відчуття більшої виділеності людини з природного оточення. У неї суттєво вища здатність навчатися на основі чужого досвіду, вміння ефективно застосовувати колективний досвід, соціальні норми, технологічні стандарти. Звідси особливий традиціоналізм, схильність до зрівнялівки, колективізм за принципом “великого мурашника”, механічна дисциплінованість. На цьому рівні присутня вища (порівняно з першим рівнем) соціальна структурованість, розвинена здатність до створення статичних ієрархізованих державних утворень з тенденцією ігнорування індивідуальних людських особливостей та здібностей.

Описані якості найбільш властиві жовтій расі, яка найкраще виражає ідеї колективізму, традиціоналізму, незмін­ності. Характерним прикладом можуть бути японці. Відомо, що їхні економічні успіхи пов’язані не стільки з власними відкриттями, скільки з умінням використовувати напрацювання європеоїдів, зокрема, шляхом масштабного придбання патентів та ліцензій. Яскравою ілюстрацією є й “азіатський спосіб” ведення переговорів: вони приходять вже з готовим рішенням, випрацюваним колективно. Якщо ж ця “домашня заготовка” не спрацьовує, тоді вони повертаються додому і формують нову “заготовку”. Вони не ризикують оперативно приймати нестан­дартні рішення, оскільки це суперечить способу мислення, притаманному расі другого психоінформацій­ного рівня. Цьому типу мислення відповідає і азіатський спосіб службового зростання за принципом “чим старіший, тим старший”. Для європеоїдів він видається примітивним, але для раси-2 — це найефективніша модель.

Жовта раса, наприклад, в особі китайців і японців, показала свою здатність до створення достатньо стабільних державних структур. Їхня характерна риса — надзвичайна статичність і кастова розчленованість. Нерідко це жорсткі авторитарні і тиранічні режими. В цьому плані жовта раса неначе уособлює підлітковий вік людства, з властивими для підлітків здатністю до швидкого “збивання” в достатньо жорсткі угруповання, схильністю до максималізму і немотиво­ваних проявів жорстокості. Жовта раса потребує допомоги з боку білої раси в плані розвитку толерантності, терпимості, милосердя, інтелек­ту­альної гнучкості, активізації творчого начала, хоча їхня підліткова впертість і затятість цьому може серйозно заважати.

ДЛЯ РАСИ ТРЕТЬОГО РІВНЯ (рівня творчості) є ха­рак­терною здатність до ефективних нестандартних дій, до творчості, до раціонального прорахування причинно-наслід­ко­вих зв’язків, відкритість до нового, несподіваного, нетради­цій­ного. Звідси повага до людських здібностей та індивідуальних особливостей, повага до людської свободи і прагнення до змін. На цьому рівні виявляється висока соціальна динаміка, різнома­нітність і структурованість, велика кількість новацій, які можуть бути як позитивними, так і негативними.

Описані якості найбільш властиві білій расі, яка найкраще виражає ідеї необмеженої творчості, нестандартного мислення, свободи, нестримного розвитку і соціальної різнома­ніт­ності. Тож не випадково, що життєві зміни сприймаються жовтою расою як загроза (“ Щоб ти жив у часи змін! ” — характерне східне прокляття), а білою — як благо (“ Хоч би й гірше, аби інше ”, — характерне українське прислів’я).

Китайське ідеографічно-фонетичне письмо

Ми вже говорили, що дру­гий рівень — це рівень ерудиції, а третій — це рівень логіки. Різниця між “ерудицією” жовтої раси і “логі­кою” білої раси яскраво виявля­ється у системі письма. Для доско­налого володіння писемною китайською мовою потрібно знати понад 10 ти­сяч ієрогліфів (всього у китай­сь­кій мові їх близько 50 тисяч). Очевидно, що раса, яка здатна запа­м’ятовувати такі вели­чез­ні масиви інформації, повинна володіти специ­фічним мисленням. Не менш вражаючими є описи культу предків у давніх монголів, який був головною складовою їхньої релігії. У монголів цілком нормальним вважався стан, коли людина пам’ятала описи понад сотні своїх предків.

Для білої людини така здатність до запам’ятовування вва­жається винятковою. Вона більше покладається не на нако­­­пи­чення фактів, а на свою логіку і випрацювані прави­ла. В цілому це ефективніший шлях. Наприклад, європейське алфавітне письмо не потребує запам’ятовування десятків тисяч ієрогліфів — достатньо знати чотири десятки знаків і не дуже складні правила їх застосування.

Китай­ське письмо від пікто­грами до ідеограми

І алфавітне, і ієрогліфічне письмопохо­дять від найдав­нішого піктографічного письма (від лат. pictus — розма­льований), яке полягає у зображенні предметів, понять і подій спрощеними умовними знаками, схемами, малюнками. Жовта раса пішла шляхом збільшення кількості піктограм і спрощення їх до т. зв. “ідеограм” — знаків, які не відтворюють мову, а служать нагадуванням, підказкою для особи, яка сприй­має повідомлення. Біла раса пішла про­ти­лежним шляхом, який краще від­по­відає її типу мислення, — почала зменшувати кількість знаків, але збіль­шувати кількість правил щодо їх застосування. Тобто проблема великої кількості знаків була подолана застосуванням нової якості, а саме — логіки.

Динамічність і творчість третього рівня самоорга­нізації несе як великі можливості, так і великі небезпеки. Технологічна могутність білої раси та її нестримна, морально необмежена активність, особливо в її американізованому варіанті, поставила людство на межу самознищення. Тому з білою расою пов’язані як найбільші загрози для людства, так і найбільші його надії на подолання глобальної кризи і здоровий розвиток у новій планетарній ситуації.

З логіки еволюційного розвитку людства як гло­баль­­ного біосоціального організму випливає, що наступним кро­ком буде перехідлюдства на четвертий психоінфор­маційний рівень.