Проте префікс “гіпер”, який з’явився після Третього Переходу, пов’язаний не лише з підвищенням рельєфу, А й з підвищенням культурно-цивілізаційним.

1. Почнемо з того, що грецькою мовою слово “гіпер” писалося як ΥΠΕΡ (“ύπερ”) — “упер”[330]. В українській мові маємо слово з цим самим коренем — “упертий”, яке означає “той, хто намагається все робити по-своєму, наполягає на своєму”, “непоступливий”, “наполегливий”, “стійкий”, “твердий”, “затятий”, “невиправний”, “який триває довгий час, затяжний”. Це слово добре відбиває характер нової цивілізації УперБорії, яка суттєво відрізнялася від “старого світу” і все уперто робила по-своєму.

2. Слово “упер” містить корінь “пер”, від якого походять слова “перти” (з силою рухатися вперед), “упертий” (здатний протистояти силі, той, на якого можна опертися), “перший” (той, хто починає), Перун(володар сили, воїн). Тут також варто згадати скандинавський відповідник Перуна — Тор: той, хто йде ПЕРшим і ТОРує шлях, і старовинну назву Дніпра — “Данапре”, буквально “вода пре” — потужний водяний потік. До речі, “упер” дуже нагадує слово “вепер” (упер, вупер — “той, що пре”), яким називали цю сильну і стрімку тварину.

3. “Упер” також указує на понаднормовість, зверхність, вищу якість. Звідси і українське слово “перемога” (пере-мога, виявлення більшої могутності). Як показав Степан Наливайко, від “пере” (вища якість) також походять слова “Переяслав” (преславний), “пребагатий”, “премудрий” тощо. Санскритським відповідником сенсарського “упер”, грецького “гіпер” та українського “пере” є слово “пар’я” в розуміння “багато”, “дуже”, “надзвичайно”. До речі, від кореня “пере” походить також слово “ПЕРЕхід”, яке позначає здійснення надзусилля для ПЕРЕтворення у просторі та часі.

4. Те ж саме значення, що й грецьке “упер”, має латинське слово “супер”.

5. В англійській мові, відомій своєю консервативністю, слово “упер” збереглося у формі “upper”, що означає “верхній”, “вищий”: The Upper House (Верхня Палата парламенту), the upper ten (“верхівка суспільства”), upper storey (верхній поверх), upper-cut (аперкот — удар знизу вверх у боксі), upper works (надводна частина корабля).

Таким чином, у районі 55 ст. до н. е. на зміну Борїї прийшла Вища Бóрія або Верхня Бóрія, відома у світі як УперБóрія—ГіперБóрія, яка стала колискою арійської раси, планетарним духовним центром нового цивілізаційного циклу, расотворчим казаном індоєвропейських народів. Земля Вепра як планетарний духовний полюс продовжила свій розвиток на нових територіях, у формі вищої цивілізації.

Ім’я УперБóрія, серед іншого, має значення країни Осі, духовного полюса. Ця “вісь світу” уявлялася прямостоячим стовпом, навколо якого все обертається і який одночасно є колоною, що тримає небо. В англійській мові цей взаємозв’язок зберігся у слові upright (підпорка, колона, стійка, вертикальний, прямий, чесний), в українській — у слові “вишній” (висотний, водночас — вісьовий, “вісний”). Звідси й сакральне дерево вишня (англ. cherry — чарівний, укр. черешня — чарівна вишня, япон. сакура — сакральна), присвячене Вишньому — Богу-Отцю, творцю Неба і Землі та всього видимого і невидимого. Вишня символізувала Дерево життя, в якому поєднуються три світи: “божественний”, “земний” і “підземний” (світ духів померлих), і була символом УперБорії як святої землі, де “небеса наближаються до землі”.

Уявлення про осьове становище Боріїзбереглося в міфі про Атланта, який тримає на собі небо, оскільки Альтландом (альт — стара, ланд — земля) почали називати Борію після її затоплення внаслідок Циркумпонтійської катастрофи[331]. З поняттям “свя­щен­ної осі” пов’язане грецьке слово “ортос” — ПРЯмий, ПРАвильний, вірний, від якого походить грецьке ортодокс (правовірний) і українське православний (прав — правиль­ний, прямий, чесний, щирий, слава — слово, знання, інформація). Тому Гіперборійська традиція— це Православна традиція: система божественних знань і звичаїв, які походять з духовного Полюса, зберігаються і періодично оновлюються у цій країні Осі.

Корінь * вар (від якого походить “Варахі” — Земля вепра) або * вір на санскриті ще має значення “накривати”, “захищати” і “ховати”; він служить, як пише Рене Генон, для позначення неба й ідеально прикладається до духовних центрів, які є на землі образами самого небесного світу[332]. «Додамо, що той самий корінь має ще й значення “вибору” або “обрання” (вара), що, очевидно, позначає регіон, який прийнято позначати такими іменами, як “земля обраних”, “земля святих” або “земля блаженних”» [333].

Кшатрії

Назва арійської варни кшатріївзбереглась в українській мові у словах “кіш”, “кошовий”, “шатро” (вій­ськовий намет)[334]. У перекладі з санскриту слово “ кшатра ” означає “влада”[335], а кшатрії (kşatriya) — це “наділені вла­дою”, “люди влади”. Звучання назви варни кшатріїв як слова жіночого роду — “кшатрія” — притаманне українській мові: “референтура” (група, що виконує функ­цію реферуван­ня), “адвокатура” (діяль­ність адвоката), “господарка” (функція ведення господар­ства) тощо.

Варна кшатріїв набула особливого значення в Козацькій Україні, в результаті чого всіх українців почали називати коза­ками або черкасами (давньоукраїнське “чер-кас” — священний, чар івний воїн). Про прямий генетичний зв’язок між арійськими кшатріями і козака­ми свідчать такі елементи, як кобзарство, “оселедець”, червона китайка, малиновий прапор, бойовий пояс, інститут козаків-характер­ників тощо. “ Багато архаїчних елементів козацької культури, як і україн­ської традиційної культури взагалі, мають дуже глибокі історичні корені, що сягають праіндоєвропейських часів. Багато з них простежуються у культурній традиції арійської Рігвіди, що почала формуватися 6000—5000 р. тому в українських степах. Сліди деяких з цих архаїчних рис є у культурі інших народів індоєвропейської мовної сім’ї” [336].

У скіфські часи для позначення належності людини до варни кшатріїв використовували слово “ксай” (“сай”), наприк­лад, в імені першого скіфського царя Колоксая[337] (“коло” — об’єднання, скупчення-скуфія, союз, держава; “ксай” — цар; тобто Колоксай — “Цар державного об’єднання”). Царське звання було найвищим у варні кшатріїв, від слова “цар” походить “лицар” — шляхетний воїн. У нинішній Україні величезна кількість прізвищ з кшатріянськими “ксай”, “цар”, “кас”: Максай, Сай, Сайко, Сайчук, Сайченко, Саєнко, Цар, Царевич, Царевський, Царенко, Царик, Царинний, Царук, Черкас, Черкасенко тощо. Арійські воїни ще називалися самарами, звідки українські прізвища Самар, Самарай, Самардак, Самаренко, Самарин, Самарич, Самарчук та інші.

Варни кшатріїв і брахманів об’єднує те, що загальне благо вони, згідно зі своєю природою, ставлять вище власного блага. Їхнє призначення — служіння Богу і народу. Ці дві варни являють собою організуюче начало, і їхня сила проявляється лише у тісній взаємодії: “ Влада кшатріїв, яка зміцнюється брахманством і яка отримує поради радників, непереможна і перемагає у вічності, озброєна відповідно до наук ”[338]. Ця ж сама думка про необхідність гармонійної взаємодії варн брахманів і кшатріїв проходить через усю кельт­ ську традицію (яка разом з індоарійською традицією безпо­се­редньо випливає з Примордіальної традиції). Найбільш виразно це проявилося в легендах про Мерлина(друїда-брахмана) і короля Артура(кшатрія-лицаря).

Крилатий Тур. Символічне зображен­ня покровителя варни кшартіїв (Ассирія)

Символом варни кшатріїв був могут­ній тур, звідки походить арійський титул “буй-тур” і “яр-тур” (Ар-тур). Оскіль­ки основна актив­ність кшатріїв відбувалася на землях Пів­д­ня України, то вони отрима­ли назву “Земля Тура” (Тав­рія)[339]. Покро­вите­­лем воїн­ства вважався Син Божий в його “силовій іпостасі”, відомий у різних народів під різ­ни­ми іменами, — Рама, Мітра, Баал(“ба” — дитина, “ал”-“ель” — дух, Бог), Аполлон-Гопалан-Гопал, Перун,Тор, Тара­ніс та багато інших. Нерідко його божест­венну могутність симво­лічно зображали у вигляді Крилатого Тура: людська голова оз­на­чала, що це боголюдина, крила означали зв’язок з божественним світом, а потужне тіло тура підкрес­лювало його найвищу могутність.

Вайш’ї

Назва цієї варнина санскриті звучить як “ вайш’я ” (vaiçya) – “наділені господарством”, “наділені справою” (порівняйте з “ кшатрія ”). Ця назва збереглась у давньоруському “весь” — село (білоруською — вёска, польською — wieś). Санскритське слово “віш” — “сільська громада” має свій індійський відповідник — “грама”, тобто сільська община[340]. Це слово має і латинський відповідник — “vici”, що означає “господарство”, “селянський двір”.

Варну вайш’їв складали самостій­ні виробники, власники свого госпо­дар­ства: землероби, скотарі, купці, ремісники. Саме ця варна була основою економічної могутності держави, складала її “середній клас”. Якщо використовувати сучасну тер­мі­нологію, то вайш’ї — це люди, які мають свою справу, свій “бізнес”, одним словом, “бізнесмени”. Англійське слово business man (від business — діло, заняття; man — люди­на) походить від староанглій­ського bisig – активність, діловитість. Очевидна близькість коренів “весь”, “віш”, “vic” і “bis” (звуки “б” і “в”, а також “ш” і “с” нерідко переходять одне в одне, наприклад, Варвара і Barbara). Отож сучасне слово “бізнес-мен” — це повний відповідник арійському “весі-ман” (ділова людина, господар, ґазда). Про це свідчать і синоніми слова “ господар ”, які прямо вказують на діловитість і самостійність: “ Власник землі, заможний селянин, хлібороб, господар своєї долі, сам собі пан, сам собі голова ”[341]. З ним пов’язане слово “ госпóда ” — “ дім, домівка, оселя, хата, господарство ”[342]. Все це дозволяє набли­зи­тися до стародавніх уявлень про село. Арійське село (весь, віш) — це осере­док ділових людей (якими в той час вважались селяни — вайш’ї) і діло­вої актив­но­сті (сільського гос­по­дар­ства, тор­гівлі та ремесел). Арій­сь­кий селянин-вайш’я з волом і плугом сприймався в ті часи так само “кру­то”, як нині сприймається бізнесмен зі своїм “мерседесом” і мобільним теле­фоном. Прізвища вайш’їв здебільшого позначали їхню профе­сійну спеціа­лізацію: Бондар, Бортник, Пасічник, Коваль, Крамар, Кушнір тощо. Дуже поширеним в Україні було і є ім’я Вася (діловий) або, що те ж саме, Василь (діловий дух).

Вайш’ї разом з брахманами і кшатріями належали до “двічі народжених” (на санскриті — dvijáti). Людина, яка не долучилася до знань, вважалась духовно сплячою і не здатною до свідомих та самостійних дій. Людина ж, яка засвоювала знання (духовні і професійні), неначе прозрівала і переживала нове народження. Фактично “друге народження” означало посвячення в специфіку діяльності однієї з трьох вищих варн і входження до неї (прийняття в корпорацію брахманів, кшатріїв або вайш’їв). Звання “двічі народженого” — це неначе диплом про середню спеціальну або вищу освіту. Воно давало право діяти в складі варни — діяти вільно, творчо та ініціативно.

У міру ускладнення суспільного виробництва в рамках вар­ни вайш’їв відбулось виокремлення функції управління ви­ро­б­ництвом (менеджменту). Внаслідок чого в сучасному сус­піль­стві варна вайш’їв розділяється, як уже наголошувалося вище, на варну Бізнесменів (мене­джерів) і Спеціалістів (кваліфікованих фахівців, здат­них до самостійної діяльності в рамках їхньої спеціалізації).

Шудри

Варну шудр(çudra) становили люди, які лише готувалися до самостійної діяльності, або (як з часом виявлялося) не мали до неї природних здібностей. Ця варна “непосвячених” вважалась невід’ємною складовою соціального організму і була середовищем, з якого “черпали кадри” варни двічі народ­жених. Урешті-решт, усі люди в дитинстві є “шудрами” і лише в міру дорослішання виявляють хист або до науки, або до військової справи, або до бізнесу чи конкретної професії. А дехто лишається на рівні дитячої несамостійності все життя.

Оскільки шудри не мали знань або здібностей до ведення власної справи, вважалось, що вони можуть нормально жити і працювати лише під опікою та керівництвом трьох вищих варн у ролі найманих працівників або слуг.

Як згадка про цю варну в Україні й досі поширені прізвища Шудра, Шудря, Шудрик, Шудрак, Шудрин.

Протягом віків первісне значення цього слова було затерте, лишився лише натяк на щось нижче, нешляхетне, профанічне. Словом “шудра” на Івано-Франківщині нині називають неохайну людину, а в словнику Грінченка читаємо: “ Шудра — наложниця, незаконна жінка ”.