Розглянуті три види зброї змінюють поведінку противника, впливаючи передусім на фізичну сторону його існування. Наступні чотири види спрямовані на руйнування ментальності і всього способу життя.

Організаційна війна

На найпростішому рівні вона здійснюється шляхом імплантації в національне тіло супротивника чужорідних або відверто ворожих для нього організаційних форм — від усіляких “благодійних фондів розвитку науки та освіти” (технологічний шпіонаж і “випомповування мізків”) до структур-накопичувачів нелегальних мігрантів і прихованої работоргівлі. На більш системному рівні проявом організаційної війниє насадження непритаманних народові системи управління і способу життя. Наприклад, традиційна (отже, перевірена часом) для України виборна гетьманська модель, яка передбачає персональну відповідаль­ність керівників за плоди свого управління, замінена “найкра­щою у світі” системою горизонтального розподілу влад з повною безвідповідальністю і безкарністю. З погляду законів менеджменту нинішня система державної організації є повним абсурдом, оскільки розділити можна роботу і права, але відпо­відальність не ділиться в принципі (там, де відповідає більше одного, вже не відповідає ніхто). Розпорошення влади і, як наслідок, її безвідповідальність та корумпованість, створю­ють сприятливі умови для прихованої агресії з боку сконсолі­дованої і цілеспрямованої сили (іншої держави, ТНК, тота­літар­ної секти), яка не переймається псевдодемократичними ілюзіями.

Інформаційна війна

Під терміном “інформаційна війна” здебільшого розуміють масоване просування вигідної інформації і замовчування невигідної, а також тенденційну інтерпретацію поточних подій. Ефективність цього виду зброї можна проілюструвати дивовиж­ним фактом ядерного роззброєння України (інформаційне зомбування “на добровільне роззброєння” тут було одним з ключових чинників) чи, скажімо, “трастовим психозом”. Інший приклад — масовий психоз навколо Чорнобильської катаст­рофи: як тепер виявилося, понад 90 відсотків постраждалих вмерло не від радіації, а від примусового переселення з рідної землі і штучно створеної радіофобії (насправді дещо підвище­ний радіаційний фон є навіть корисним для здоров’я, оскільки підстьобує природний імунітет). Нинішнє пресування свідо­мості українців ідеями меншовартості, страху і безперспек­тивності нагадує пропагандистську кампанію з метою зниження вартості підприємства перед його дешевою приватизацію.

Хронологічна війна

Ще потужнішим впливом володіє зброя шостого рівня ефективності. Її об’єктом є не інтерпретація поточних подій, а інтерпретація характеру цивілізаційних процесів. Можна сказати, що це війни за минуле, хоча насправді всі війни йдуть за майбутнє. Прикладом застосування цього виду зброї є закидання в масову свідомість деструктивних вигадок про те, що “слов’яни” означає “раби”, що трипільці були семітами, що Україна — це “окраїна”, яка завжди була прохідним двором, що наша історія — це трагедія ворожнечі та взаємознищення українців, що расові відмінності — це расизм, що наша наука і духовність — це постійні запозичування якщо не із Заходу, то зі Сходу, що писемність нам приніс грек Кирило і так далі. Хронологічна зброя дозволяє тримати людину в покорі шляхом переконання її в тому, що її батьки, діди і прадіди завжди були рабами, тож їй не лишається нічого іншого, як змиритися і самій все життя бути рабом.

Духовна війна

Сьомим — фундаментальним, найвищим рівнем ефективності володіє духовна зброя. Її ефективність полягає у спотвореному висвітленні не поточних подій чи історичних процесів, а у накиданні збочених життєвих цінностей, у викривленні уявлень про саму природу видимого і невидимого світу, про доброі зло. Елементом духовної війни є тенденційна інтерпретація священних книг і священної історії. Чого варта вдовбана в масову свідомість вигадка про те, що Ісус Христосбув юдеєм, хоча всі історичні та євангельські джерела стверд­жують Його належність до галів-галілеян — народу арійського кореню, а Його “юдейське походження” категорично запере­чують самі правовірні юдеї. Сьогодні масова свідомість зомбується ідеями “нормальності” гомосексуалізму і “корис­ності для здоров’я” міжрасових змішувань, “економічної вигоди” від легалізації легких наркотиків, генетичної нездат­ності українців до вольових вчинків і сильної політики тощо.

Розвиток людства і еволюція методів боротьби держав за ре­сур­си супроводжується перенесенням головних зусиль в напрямку застосування організаційної, інформа­ційної, хроноло­гічної та духовної зброї. В літературі для позначення трьох останніх здебільшого використовується узагальнюючий термін — “інформаційна зброя”.

3.2. Спокійно, ви в руках Матриці!

Народ України є жертвою прихованої зовнішньої агресії. Об’єктивним наслідком актуальної війни є штучна зміна його поведінки: страх перед майбутнім, ослаблена воля, пасивність, зневіреність у власній могутності. При застосуванні силових методів війни ворог відбирає у народу його майно; при застосуванні вищих форм бойових дій народ сам віддає своє майно, добровільно стає рабом і робить рабами своїх дітей. Сьогодні з України щорічно “тихо, мирно і майже демократично” випомповується цінностей в розмірі 4—5 міль­ярдів доларів, що знекровлює національний організм, тримає його у стані між життям і смертю. Звідси скорочення населення, руйнування інфраструктури, різке послаблення фізичного і психічного тонусу, небачене досі зростання кількості безпритульних дітей.

Українців постійно лякають можливою війною, якщо вони погано поводитимуться. Спокійно, панове, — проти вас уже давно ведеться сучасна війна, ефективна і нещадна! Вас уже записали в раби, забули лише про це повідомити.

Мислення воїна

Для того щоб вийти з нинішнього рабського стану і перестати бути донором для невидимого ворога, українці повинні ясно усвідомити факт ведення проти них війни, почати мислити в категоріях війни, перетворитися з пасивної жертви війни на її активного учасника. Врешті-решт, це нормально, що в ситуації глобальної кризи і загострення боротьби за ресурси весь світ і всі сфери людського життя перетворилися на бойовий простір. Тому за будь-якими намірами, деклараціями і діями ми повинні бачити власні та чужі інтереси, інтереси України та інших держав, інтереси українського народу та паразитуючих на ньому утворень.

Перехід українців до мислення у категоріях бойових стратегій відповідає українському духу і духу часу:

1. За своєю природою український народ є народом-брахманом(священи­ком-мудрецем, воїном духу) і народом-кшатрієм (воїном-організатором), але не народом-торговцем. Крім того, українці є народом-виробником, проте ефек­тивність їхнього способу господарювання захована в тому, що воно здійсню­ється як священодійство і свята праця, тобто як реалізація тієї ж брахманської функції на практичному і побутовому рівні. Тому перехід до мислення воїна дозволить українцям стати самими собою і почати жити згідно з власною природою.

2. Війна як найбільш рішуча духовна і земна боротьба є привілеєм двох вищих арійських варн — брахманів і кшатріїв. Тому перехід до ментальності воїна автоматично переводить українців у вищий сакральний статус із суттєво глибшим мисленням і здатністю до глобальних дій, робить їх модерною нацією (у сучасному кризовому світі пацифізм є ознакою слабкості, відсталості і безперспективності). Здійснення притаманної українцям функції всесвітнього миротворцяпотребує духовної сили і мілітарної потуги.

3. Мислення воїна очищає людське життя від усього зайвого і несуттєвого, наповнює його відповідальністю за кожну свою думку і дію, інтенсивністю і повнотою буття. Воїн не може існувати у світі ілюзій і брехні, він повинен бути чесним із собою і своїм народом. Воїн нічого не робить абияк, тому пло­дами його діяльності є висока якість і досконалість — Арій­ський стандарт(від. стан — усталений, стабільний і арт — мистецтво, досконала форма).

4. У сучасному глобальному бізнесі стратегічний менеджментвсе більше набуває ознак воєнних стратегій (яскравим прикладом є філософія японських корпорацій). Бізнес і торгівля, які традиційно мало цікавили українців як заняття низькі і малозмістовні, стануть для них привабливими, якщо розглядатимуться як форма священної війни, як персональна боротьба заради вищих цілей.

Ключовим чинником конкурентоспроможності народу, особливо в сучасних війнах, є наявність своєї мови, обов’язкової для всіх громадян держави. Національна мовазбільшує духовну силу народу, зміцнює його егрегор, посилює його здатність до Спільної Дії задля Спільного Блага і як результат — створює кращі умови для пошуків персонального щастя. Крім того, мова — це бойовий код, зрозумілий для своїх і незрозумілий для ворога. Тому при створенні національних держав, які претендували на сильну політику, першим було питання державної мови. Найяскравішим прикладом є Ізраїль, який розпочав формування своєї державності з відродження мови, втраченої понад два тисячоліття тому. Так само надзвичайно енергійні дії у сфері мовної політики здійснили і здійснюють такі держави, як Франція, Німеччина, Італія, Японія та всі інші серйозні політичні гравці. Питання про те, що хтось може не знати державної мови, бо йому важко або неохота, навіть не розглядається, — ВСІ громадяни держави зобов’язані знати державну мову, інакше вони не матимуть духовної сили захистити свою державу.

З іншого боку, експансія чужих, отже — ворожих держав розпочинається з просування ними власної мови. Циркулювання в середовищі країни мови іншої держави шкідливіше, ніж циркулювання її валюти. Народ, який спілкується мовою іншої держави, стає беззахисним перед зовнішніми маніпуляціями, а його інформаційний потенціал разом з науковими, економічними, військовими та іншими секретами стає легким набутком іноземних спецслужб, оскільки 80% розвідувальної інформації черпається з відкритих джерел.

Ось чому потужні світові держави так різко реагують на проникнення в їхнє середовище іноземних мов, навіть тоді, коли державній мові нічого не загрожує. Єдина державна мова — це єдність нації та її сила. Тому ідеолог італійської незалежності Алессандро Мадзоні відверто писав: “ Слідом за єдністю управління, збройних сил і законів єдність мови найбільшою мірою сприяє тому, щоб зробити єдність нації відчутною, міцною і благотворною ”.